Габріадзе М.Р. Зобов\'язання, що виникають внаслідок створення загрози життю, здоров\'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи, у цивільному законодавстві України

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, її зв’язок з науковою тематикою Одеської національної юридичної академії, сформульовано мету і завдання дослідження, визначено об’єкт, предмет і використані методи дослідження, викладено наукову новизну і основні положення, що виносяться на захист, висвітлено практичне значення отриманих результатів, їхня апробація, вказано публікації за темою дисертації, її структура і обсяг.

У розділі 1 “Огляд літератури і вибір напрямків дослідження” звернено увагу на те, що характер наукових праць, пов’язаних з дослідженнями зобов’язань, що виникають внаслідок створення загрози життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи, у першу чергу, зумовлений тим визначальним фактором, що зазначені зобов’язання аж до прийняття 16 січня 2003 р. ЦК України ні як окремий інститут цивільного законодавства, ні як певна, чітко визначена категорія цивілістики не були відомі вітчизняному цивільному праву. Разом із тим, у дослідженнях пов’язаної із цим проблематики з певною мірою умовності виділено кілька етапів, для кожного з яких властиві свої особливості наукового підходу, які впливали на напрямок та характер дослідження.

Перший із них тривав від початку формування вітчизняної цивілістичної науки, який припадає на ХІХ ст. до, приблизно, середини ХХ ст. Зазначається, що на цьому етапі проблема виникнення цивільних правовідносин внаслідок створення загрози завдання шкоди, як така, практично не досліджується. Окремі випадки завдання шкоди внаслідок дій, якими створено загрозу життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи, іноді у загальному контексті досліджень побічно згадуються у загальному контексті вивчення зобов’язань, що виникають із заподіяння шкоди, без виділення аналізу зазначених ситуацій у самостійний напрямок наукових досліджень.

Другий етап дослідження починається близько середини ХХ ст. і триває до початку створення проекту ЦК України. У цей час формується тенденція комплексного аналізу тих обставин, які послужили підставою завдання шкоди. Характерним є звернення до окремих питань визначення правових наслідків створення загрози життю, здоров’ю, майну особи при розгляді проблем відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, а також при визначенні суб’єкта відшкодування шкоди, завданої при рятуванні майна, яке належить державним або громадським організаціям, і шкоди, завданої при рятуванні життя або здоров’я громадянина. Крім того, проблематика, пов’язана із встановленням правового значення створення загрози охоронюваним законом правам та інтересам, певною мірою досліджується при аналізі так званої “каузальності бездіяльності”, тобто аналізі значення протиправної бездіяльності як умови виникнення шкоди і відповідно – умови виникнення обов’язку відшкодувати завдану внаслідок такої бездіяльності шкоду. Приблизно у той самий час намічається також тенденція дослідження (хоча і побіжного) правового значення створення небезпечної ситуації, внаслідок якої виникла необхідність рятування державного або громадського майна, рятування життя, здоров’я, майна громадян, вчинення дій у громадських інтересах або в інтересах іншої особи без доручення останньої тощо.

Третій етап починається з прийняттям 16 січня 2003 р. ЦК України. Характерними рисами цього етапу є поява наукових та науково-популярних праць, присвячених коментуванню відповідних норм Цивільного кодексу, а також вміщення в усіх вітчизняних підручниках та навчальних посібниках з цивільного права України глав, розділів чи підрозділів, де аналізувалися положення зобов’язань, що виникають внаслідок створення загрози життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи. На основі аналізу літератури робиться загальний висновок про необхідність спеціального дослідження зобов’язань, що виникають внаслідок створення загрози життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи, з метою визначення  їхнього поняття та різновидів, встановлення сутності, особливостей суб’єктного складу, підстав та умов виникнення тощо.

У розділі 2  “Загальна характеристика зобов’язань, що виникають у зв’язку зі створенням загрози життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи”, який складається з трьох підрозділів, здійснено аналіз загальних питань формування відповідної категорії, визначення його поняття і правової природи.

У підрозділі 2.1 “Формування категорії зобов’язань, що виникають у зв’язку зі створенням загрози охоронюваним законом правам та інтересам у цивільному законодавстві” розглядаються питання ґенези відповідних зобов’язань. При цьому розгляд особливостей зобов’язань, що виникають у зв’язку зі створенням загрози заподіяння шкоди життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи, починається з огляду положень законодавства інших країн, оскільки такі зобов’язання досить давно відомі цивільному праву багатьох країн. При цьому зазначається, що деякі засадничі підходи до правового регулювання аналізованих відносин намітилися ще у Стародавньому Римі, де існували зобов’язання, які були відомі під назвою “нібито правопорушення” або “нібито делікти”. Загального визначення квазіделіктів римські юристи не запропонували, але замість цього ними був складений досить великий перелік неправомірних дій, які охоплювалися поняттям “нібито правопорушення”. З часом основні положення нібито деліктів були сприйняті більш пізніми правовими системами. 

Так, наприклад, Французький цивільний кодекс 1804 р. (Кодекс Наполеона), продовжуючи традицію римського приватного права, передбачає існування самостійної категорії квазіделіктів, як підстави виникнення позадоговірних зобов'язань. Разом з тим, у німецькому законодавстві нібито правопорушення, відомі під назвою “делікти створення небезпеки”, розглядаються як особливі порушення, що не обов’язково припускають вину правопорушника. Із цих міркувань вони врегульовані не в Цивільному кодексі Німеччини, а, поряд з більшою кількістю підстав відповідальності із заподіяння шкоди, виступають як предмет самостійного правового регулювання окремими законодавчими актами.

Аналізу піддано також правовий досвід Російської імперії, де під “зобов’язаннями винагороди особистої шкоди за законом” малися на увазі прийняті на себе державою зобов’язання відповідати за шкоду, завдану особам в результаті правомірної діяльності влади або незалежно від неї, внаслідок ризикованого (небезпечного) характеру роду занять, покладених державою на певну особу. У радянському цивільному законодавстві ані нібито правопорушення, ані делікти створення небезпеки та їхні наслідки спеціально не регламентувалися. І лише з прийняттям Цивільного кодексу України 2003 р. досліджувані зобов’язання були закріплені на законодавчому рівні. Порівняння норм глави 81 ЦК України та відповідних норм цивільного законодавства інших країн дозволив зробити висновок, що на формування відповідних положень українського цивільного законодавства справили помітний вплив як римське приватне право, так і більш пізні правові системи, передусім європейські.

Підрозділ 2.2 “Поняття зобов’язань, що виникають у зв’язку зі створенням загрози життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи, за ЦК України 2003 р.” головна увага приділяється визначенню поняття зазначених зобов’язань, оскільки визначення цієї категорії Цивільний кодекс України не дає, лише в загальному вигляді встановлюючи право фізичної або юридичної особи вимагати усунення такої небезпеки (загрози) здоров’ю, життю або майну, а також називаючи наслідки неусунення такої небезпеки. Враховуючи те, що багато хто з вітчизняних авторів, характеризуючи зобов’язання, що виникають внаслідок створення загрози життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи, також не дає визначення останніх, а обмежується переліком їхніх ознак, вказівкою на особливості умов виникнення, змісту тощо, запропоновано визначення останніх. Воно може виглядати так: “В силу зобов’язання, що виникло внаслідок створення загрози завдання шкоди у майбутньому, особи, стосовно яких існує небезпека завдання їм шкоди у майбутньому (кредитори), мають право вимагати припинення діяльності або бездіяльності, що створює зазначену загрозу, а особа, що створила загрозу завдання шкоди (боржник), зобов’язана припинити відповідну діяльність або бездіяльність”.

При цьому підкреслюється, що йдеться про зобов’язання, які виникають внаслідок створення загрози життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи у вузькому розумінні цього поняття, оскільки можливе й більш широке їхнє розуміння. Зокрема, як випливає зі змісту норм глави 81 ЦК України, поняттям зобов’язань, що виникають внаслідок створення загрози життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи, можуть охоплюватися й відносини, пов’язані з відшкодуванням шкоди, яка виникла в результаті того, що створена загроза не була усунена, незважаючи на вимогу про це, заявлену кредитором. В такому випадку має місце широке розуміння зобов’язань, що виникають внаслідок створення загрози життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи, яке, разом із тим, не суперечить змісту та сутності ст.ст. 1163 – 1165 ЦК України. У кожному разі неодмінною умовою і ознакою зазначених зобов’язань є наявність створення загрози цивільним правам та охоронюваним законом інтересам фізичної або юридичної особи. При цьому аналізу піддано категорію “загроза”, яка має істотне значення для досліджуваних зобов’язань. Здійснено також порівняльний аналіз відносин, що виникають внаслідок створення загрози життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи, і зобов’язань, що виникають внаслідок завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, який дозволив дійти висновку про те, що слід принципово розмежувати підстави відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, і підстави відповідальності за шкоду, завдану внаслідок створення загрози життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи. Детально проаналізовано об’єкти, яким може загрожувати небезпека.

У підрозділі 2.3 “Юридична природа відшкодування шкоди, що виникла в результаті неусунення загрози, створеної життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи” здійснено аналіз правової природи обов’язку відшкодування шкоди, завданої внаслідок неусунення загрози, створеної життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи, необхідність якого пов’язана з тим, що у ст. 1165 ЦК України та у назві глави 82 ЦК України йдеться про “відшкодування шкоди”, а у ст. 1166 ЦК України говориться про “загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду”. Відповідь на питання, якою є правова природа відшкодування шкоди у цьому випадку: чи то йдеться про відповідальність, чи то мають місце інші відносини, має практичне значення, оскільки від цього залежить, у кінцевому підсумку, з’ясування кола норм, які підлягають застосуванню, встановлення умов застосування відповідних норм ЦК України та інших актів цивільного законодавства тощо. Із цією метою здійснено детальний аналіз цивільно-правової відповідальності та засобів захисту, який дозволив зробити висновок, що у цивільному законодавстві у випадку правопорушення можуть застосовуватися дві групи санкцій, які відрізняються істотною ознакою: одні – пов’язані з осудом поведінки порушника з боку суспільства й держави і мають на меті виховний вплив на порушника, інші – не пов’язані з таким осудом і не переслідують цілі покарання та перевиховання особи, яка вчинила порушення. Запропоноване авторське визначення цивільно-правової відповідальності за виникнення шкоди в результаті неусунення загрози, створеної життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи, – це покладання на особу, що винна у створенні загрози і не усунула її, негативних майнових наслідків такої поведінки, яке супроводжується осудом правопорушника і має на меті захист інтересів потерпілої особи. Докладно досліджено особливості відповідальності за шкоду, що виникла внаслідок неусунення загрози, створеної життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи, які проявляються не тільки у виконуваних нею функціях, але й у підставах виникнення.

Розділ 3 “Умови відшкодування шкоди, завданої внаслідок неусунення загрози, створеної життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи” складається з чотирьох підрозділів, присвячених дослідженню умов відшкодування шкоди, що завдана внаслідок неусунення загрози, створеної життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи.

У підрозділі 3.1  “Виникнення шкоди життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи” детально аналізуються питання виникнення шкоди. Шкода як результат цивільного правопорушення, розглядається у трьох аспектах – як соціальна, юридична й фактична категорія, внаслідок чого робиться висновок про те, що практично важливою категорією є так звана фактична шкода, що розуміється як фактичне зменшення будь-якого блага. Враховуючи те, що фактична шкода може мати майновий або немайновий характер, аналізу піддано категорія збитків, співвідношення їх із поняттям “майнова шкода”. При характеристиці немайнової шкоди звертається увага на ототожнення в літературі таких близьких понять, як “немайнова шкода” та “моральна шкода”. Але це ототожнення є некоректним. Немайнова шкода розглядається як будь-яке зменшення особистих благ у немайновій сфері. Моральна шкода охоплюється поняттям немайнової шкоди, але наслідком її заподіяння завжди є моральні й фізичні страждання особи. Немайнова шкода може бути заподіяна як винними діями, так і невинними. Однак, що стосується моральної шкоди, то вона завжди є результатом винних дій.

Розрізняється також особиста майнова та немайнова шкода. Під особистою майновою шкодою розуміється заподіяння шкоди особистим правам та інтересам громадянина, порушення яких супроводжується майновими втратами. Особистою немайновою шкодою є шкода, що не піддається грошовій оцінці.

У підрозділі 3.2 “Протиправна поведінка, що створює загрозу заподіяння шкоди життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи” основну увагу приділено дослідженню складових протиправної поведінки особи, що створила таку загрозу. Так, детально охарактеризовано прояви поведінки у вигляді дії або бездіяльності, визначено критерії їх протиправності і зроблено висновок, що найбільш характерним випадком створення загрози життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи є невиконання (або несвоєчасне виконання) комунальними міськими службами робіт з ремонту міських вулиць, внаслідок чого на дорогах виникають аварійні ситуації й заподіюється шкода здоров’ю та майну внаслідок дорожньо-транспортних пригод. Аналізуються також випадки заподіяння шкоди адміністративними рішеннями органів виконавчої влади, актами їхніх посадових осіб тощо. Зазначається, що при характеристиці незаконних дій (бездіяльності) таких осіб слід враховувати, що правове значення мають дії (бездіяльність) не будь-яких працівників державних органів, а лише посадових осіб. Особливість протиправності поведінки посадової або службової особи полягає в тому, що коло її службових обов’язків, як правило, чітко визначається відповідними спеціальними правилами, посадовими інструкціями тощо, які передбачають, які саме дії і в якому порядку має вчиняти відповідний посадовець або службовець. Тому найчастіше йдеться про протиправне невиконання посадовою або службовою особою її обов’язків (тобто, бездіяльність), що в кінцевому результаті тягне створення загрози правам та інтересам, охоронюваним законом. Разом із тим, якщо посадова або службова особа не виконує дій, не передбачених для неї відповідною інструкцією, то її дії не можуть вважатися протиправними у сенсі ст. 1174 ЦК України.

У підрозділі 3.3  “Причинний зв’язок між протиправною поведінкою, що створила загрозу заподіяння шкоди, і шкодою, яка настала внаслідок її неусунення аналізуються питання причинного зв’язку у відповідних відносинах. Стосовно зобов’язань, що виникають внаслідок неусунення загрози життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи ця умова має істотні особливості, які полягають, передусім, в тому, що в таких випадках вимагається наявність “подвійного причинного зв’язку”. По-перше, це причинний зв’язок між поведінкою (діями або бездіяльністю) порушника і виникненням загрози життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи. По-друге, це причинний зв’язок між створеною порушником загрозою виникнення шкоди цим благам і шкодою, що виникла у потерпілого. Детально розглянуті категорії причини і наслідку, приводу й умови. При цьому враховувалося, що причинний зв’язок виражає обумовленість одного явища іншим, оскільки, керуючись саме такими міркуваннями, теорія і практика реалізації та застосування права використовують методологічну посилку, що не може бути безпричинних явищ, а причинний зв’язок – це об’єктивний зв’язок між явищами, що існує незалежно від нашого бажання. Оскільки досить складним є питання про можливості встановлення причинного зв’язку між бездіяльністю зобов’язаної особи і шкідливим результатом, що наступив, на підставі здійсненого дослідження стверджується, що бездіяльність лише тоді має правове значення, коли існує юридично закріплений (зафіксований) обов’язок певної особи вчиняти певні дії, які вона так і не вчинила, тим самим не виконавши і покладений на неї обов’язок.

Детальному аналізу піддано категорії “загроза”, “небезпека” та їх місце у системі причинно-наслідкових зв'язків.

Підрозділ 3.4  “Вина особи, що створила загрозу життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи” присвячений дослідженню категорії вини у відповідних зобов’язаннях, яке здійснюється із врахуванням наявності у ній психологічного та соціального моментів. При цьому у психологічному аспекті вини розрізняються два аспекти або ж моменти: вольовий та інтелектуальний. Інтелектуальний момент полягає в тому, що особа усвідомлює (здатна усвідомлювати) свої дії і можливий результат. Відсутність цього моменту означає, що немає й вини, а отже, і відповідальність, за загальним правилом, не настає, навіть якщо діями зазначеної особи завдана шкода. Вольовий момент означає здатність керувати своїми діями. Іншими словами, поведінка (дії або бездіяльність) людини має перебувати під контролем її свідомості та волі.

Соціальний аспект вини полягає в тому, що особа усвідомлює не просто фізичну сутність своїх дій, а саме те, що вони суперечать встановленим нормам права, тобто їхню протиправність. Оскільки соціальний аспект вини деякими правознавцями іноді заперечується, підкреслюється слушність міркувань стосовно того, що вина нерозривно пов’язана з поняттям протиправності, будучи за своєю сутністю і правовою, а не тільки психічною, категорією. Разом із тим, неприпустимим є і ототожнення протиправності й винності. Дія визнається винною тільки в тому випадку, якщо вона протиправна, але вона може бути протиправною, проте невинною. Інакше взагалі не існувало б причин говорити про вину, відносити її в законі до числа підстав (умов) відповідальності. З урахуванням здійсненого дослідження запропоноване поняття вини як однієї з умов відшкодування шкоди, завданої внаслідок неусунення загрози, створеної життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи: це психічне ставлення особи до створення нею загрози життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи, а також до шкідливих наслідків, які можуть настати (настають) у зв’язку з тим, що зазначена загроза не була усунена, незважаючи на вимогу володільця блага, якому створена загроза, або іншої особи, вказаної в законі, про усунення такої небезпеки.

Розділ 4 “Суб’єкти та зміст зобов’язань, що виникають у зв’язку зі створенням загрози життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи” складається з двох підрозділів, присвячених аналізу суб’єктів та змісту зобов’язань, що виникають у зв’язку зі створенням загрози життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи.

У підрозділі 4.1 “Суб’єкти зобов’язань, що виникають у зв’язку зі створенням загрози життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи” детально досліджено питання характеристики суб’єктного складу зобов’язань, що виникають у зв’язку зі створенням загрози життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи.

Зазначаючи, що уповноваженою стороною (кредитором) у зобов’язаннях, що виникають внаслідок створення загрози життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи можуть бути як фізичні особи, так і юридичні особи, робиться висновок про те, що, виходячи зі змісту ст. 1163 ЦК України, держава потерпілим суб’єктом у цьому виді цивільно-правових зобов’язань виступати не може. Такий висновок випливає з формулювання назви глави 81 ЦК України, а також з найменування та змісту норм цієї глави, де говориться про “створення загрози життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи”. Але, крім того, такий висновок випливає ще й з того загального положення, що у ст. 2 ЦК України держава, Автономна республіка Крим, територіальні громади взагалі не іменуються “особами”. Із цих міркувань зазначається, що відповідно до концепції ЦК України держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, інші соціально-публічні утворення не можуть виступати як окремий, самостійний суб’єкт, майну якого створено небезпеку. Натомість, очевидно, таким суб’єктом можуть бути окремі юридичні особи, що є самостійними учасниками цивільних відносин, але не представляють у даному випадку державу чи інші соціально-публічні утворення.

Що стосується боржника то, хоча стосовно нього обмежень кола суб’єктів, так само як і спеціальних вимог, норми глави 81 ЦК України не встановлюють, однак існує необхідність з’ясування вимог, які висуваються законодавством до того, хто може бути зобов’язаною особою у зобов’язаннях, що виникають внаслідок створення загрози життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи. На підставі здійсненого аналізу зроблено висновок, що у випадках створення загрози неделіктоздатними особами, обов’язок відшкодування шкоди покладається на осіб, вказаних у законі – батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників (з певними обмеженнями), на заклади, під наглядом яких перебували зазначені особи, тощо. Крім того, у деяких випадках обов’язок відшкодування шкоди покладається на державу, яка зобов’язана відшкодувати шкоду, завдану внаслідок створення загрози протиправними діями чи бездіяльністю посадових або службових осіб державних органів, самих державних органів, судових та правоохоронних органів. На таких самих засадах можуть стати боржниками Автономна Республіка Крим, органи місцевого самоврядування тощо.

Підрозділ 4.2  “Зміст зобов’язань, що виникають у зв’язку зі створенням загрози життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи” присвячено визначенню складових змісту зазначених зобов’язань. Зміст аналізованих зобов’язань становлять права й обов’язки його учасників. Оскільки зазначені зобов’язання є односторонніми, то одна сторона – боржник (особа, яка створила загрозу і не усунула її, або особа, вказана у законі) має обов’язок відшкодування шкоди, що виникла внаслідок її протиправної поведінки, а друга сторона – кредитор (особа, правам та інтересам якої було створено загрозу, що потягла потім завдання шкоди) має право вимагати відшкодування завданої шкоди. Детально проаналізовано два різновиди випадків завдання шкоди внаслідок неусунення загрози життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи. Зазначається, що для визначення обсягу шкоди, завданої життю та здоров’ю, слід звертатися до норм глави 82 ЦК України. Специфіка шкоди, яка завдана здоров’ю полягає в тому, що вона не може бути відшкодована в натурі та оцінена у грошовому еквіваленті. Отже, об’єктом відшкодування буде не зазначена шкода, а лише майнові втрати, що зазнала фізична особа, внаслідок завдання цієї шкоди. До таких втрат належать: а) заробіток (дохід), втрачений потерпілим внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності; б) додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. Наведений перелік є орієнтовним. Розглянуто особливості протиправної поведінки, а також причинного зв’язку у цьому випадку, фактори, які впливають на розмір втраченого заробітку, тощо. При дослідженні питань визначення розміру шкоди, зроблено висновок, що розмір шкоди, яка виникла внаслідок створення і неусунення загрози, і внаслідок цього підлягає відшкодуванню, може бути не тільки збільшений, але й зменшений. Зменшення розміру відшкодування шкоди може мати місце за вимогою зацікавленої особи, на яку покладено обов’язок її відшкодувати Підставою для зменшення розміру відшкодування за даних умов може бути: а) визнання боржника інвалідом; б) досягнення ним пенсійного віку; в) завдання шкоди ненавмисно. У разі, якщо при настанні інвалідності або досягненні пенсійного віку матеріальне становище боржника не погіршилося (він продовжує працювати і одержує заробітну плату, достатню для відшкодування шкоди у попередньому розмірі), підстав для зменшення розміру відшкодування немає. Крім того, підставою зменшення розміру відшкодування не може бути передбачене ст. 1193 ЦК України урахування вини потерпілого.