Мічурин Є.О. Обмеження майнових прав фізичних осіб (цивільно-правовий аспект)

Краткое содержание

У Вступі розкриваються стан розробленості і сутність цивільно-правових проблем обмежень майнових прав фізичних осіб; обґрунтовується актуальність обраної теми дослідження; визначаються його об’єкт та предмет, мета, основні завдання; формулюються основні положення, що відображають наукову новизну одержаних результатів; розкриваються практичне значення одержаних результатів, відомості про їх апробацію та можливості впровадження в законотворчу і практичну, в тому числі викладацьку діяльність.     

Розділ 1. Загальнотеоретичні засади обмежень майнових прав фізичних осіб складається з п’яти підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Суб'єктивне цивільне право та його обмеження» були досліджені обмеження майнових прав фізичних осіб у змісті суб’єктивного цивільного права. З’ясовано, що такі обмеження виявляються при здійсненні окремих цивільних прав й встановлюються законом для забезпечення можливості здійснення прав іншими вповноваженими особами та для додержання загальносуспільних інтересів.

 Розвивається підхід про загальний характер меж здійснення цивільних прав як характеристики, що стосується кожного з цих прав. Обмеження, у свою чергу, охороняють права фізичних осіб та суспільні інтереси завдяки встановленню необхідності для вповноваженої особи враховувати ці права та інтереси при здійсненні окремих суб’єктивних цивільних прав.

Дається додаткова аргументація того, що обмеження здійснення суб’єктивного цивільного права визначаються, перш за все, межами дії приватного права. З урахуванням цих меж встановлюються обмеження окремих прав, які враховують специфіку певних цивільних відносин та через дію механізму правового регулювання ускладнюють здійснення деяких суб’єктивних прав. Отже, межі здійснення суб’єктивного права пов’язані з мірою можливості здійснення повноважень, наданих особі законом; обмеження є регулятивним засобом стримування особи, що ускладнює можливості здійснення окремих суб’єктивних цивільних прав.

У підрозділі 1.2. «Поняття обмежень майнових прав фізичних осіб» розкрито поняття цієї юридичної категорії. З’ясовано, що обмеження майнових прав фізичних осіб є системою цивільно-правових засобів, які втілюються в механізмі позитивного правового регулювання через правові норми, нормативні акти та акти застосування права і спрямовані на ускладнення здійснення суб’єктивного цивільного права заради суспільних інтересів чи прав інших уповноважених осіб.

Виявлено ознаки обмежень майнових прав фізичних осіб:

– обмеження майнових прав фізичних осіб є елементом механізму правового регулювання. Проаналізовано позиції О.В.Малька, І.М.Оськіна та інших, згідно з якими обмеження у праві слід розглядати як елемент механізму правового регулювання. Доведено, що ефективна дія обмежень майнових прав фізичних осіб як впливового регулятора в охороні прав учасників цивільних відносин та інтересів суспільства передбачає їх розгляд саме через механізм правового регулювання;

 – обмеження майнових прав фізичних осіб у механізмі правового регулювання встановлені через правові норми, нормативні акти, а окремі з них – через акти застосування права. Через юридико-технічні прийоми, які становлять механізм правового регулювання, відбувається встановлення обмежень у правовій нормі та нормативних актах. Окремі обмеження майнових прав фізичних осіб упроваджуються у цивільні правовідносини за допомогою актів застосування права;

– обмеження майнових прав фізичних осіб  ускладнюють здійснення суб’єктивного цивільного права. Визначено, що загальною властивістю обмежень майнових прав фізичних осіб є ускладнення ними здійснення суб’єктивного цивільного права. Критикується підхід, згідно з яким обмеження начебто призводять до «звуження» обсягу права. Обмеження не роблять право ширшим чи вужчим за обсягом. Адже зміст та обсяг права визначаються його межами, які завжди існують щодо прав осіб незалежно від того, піддаються ці права обмеженням чи ні. Обмеження ж, не впливаючи на обсяг та зміст суб’єктивного цивільного права, лише ускладнюють можливості його здійснення;

– обмеження майнових прав фізичних осіб встановлюються для додержання суспільних інтересів чи прав інших уповноважених осіб. Зазначено, що при  формуванні поняття обмежень майнових прав фізичних осіб слід брати до уваги передумови їх виникнення: права інших осіб та суспільні інтереси.

Підрозділ 1.3. «Еволюція ідеї обмежень майнових прав фізичних осіб та її вплив на сучасні доктринальні підходи» присвячено розвитку обмежень майнових прав фізичних осіб.

 У пункті 1.3.1. «Еволюція ідеї обмежень майнових прав фізичних осіб» проведено періодизацію обмежень майнових прав фізичних осіб із часів стародавнього римського права до нашого часу, виявлено загальні тенденції їхнього розвитку.

З урахуванням поглядів К.Маркса, Ф.Енгельса з’ясовано, що сутність обмежень корениться ще у давньому суспільстві, в традиціях та звичаях, які з формуванням права почали відображатися в законі.

У Стародавньому Римі з’явилися перші закріплені в законі обмеження: а) зумовлені приватним інтересом, зокрема, обмеження щодо права власності (необхідні для охорони інших осіб від негативних дій власника), обмеження в договірному та спадковому праві;                  б) зумовлені публічним інтересом, що охороняли інтереси рабовласницької держави (наприклад, обмеження відпускати на волю рабів). Окремі започатковані тоді обмеження, наприклад, для забезпечення цивільного обороту, охорони прав членів родини на майно, в тому чи іншому вигляді збереглися донині.

Досліджено розвиток обмежень майнових прав фізичних осіб у Російський Імперії в дореволюційний (до 1917 р.) період. Проаналізовано дискусійні точки зору щодо сутності обмежень та прав на чужі речі від ототожнення їх (С.В.Пахман, І.В.Трепіцин) до виявлення розрізняльних ознак (Д.І.Мейєр, Г.Ф.Шершеневич). Сприйнято та в подальшому розвинуто позицію, згідно з якою обмеження утримують власника від перешкоджання здійсненню прав особою, яка має обмежене речове право, а останнє надає такій особі повноваження щодо речі.

Проаналізовано обмеження договірної свободи, які заклали можливість впливу держави на цивільний оборот, регулювання змісту договору. Виявлені обмеження щодо публічних договорів та інші, проведено аналогії з сучасністю.

Досліджено обмежувальні заходи щодо майнових прав фізичних осіб за радянських часів. Виділено періоди встановлення обмежень у радянському праві залежно від нормативного регулювання, ступеня ускладнення прав фізичних осіб, їх наукової обґрунтованості.

Проаналізовано погляди радянських учених, які у своїх працях розглядали окремі обмеження: щодо права власності – обмеження відносно кількості майна, яке могло перебувати у приватного власника (В.О.Рясенцев); у договірному праві – обмеження прав учасників договірного процесу (В.В.Луць), обмеження щодо плати за користування житлом при укладенні договору піднайму (О.О.Красавчиков); щодо недоговірних зобов’язань – обмеження відносно недостатності підстав для виникнення таких зобов’язань (М.М.Агарков); у спадковому праві – обмеження щодо спадкового розпорядження (І.Б.Новицький, Л.А.Лунц). Відзначено, що нині через суспільну корисність збереглися окремі з цих обмежень, як-от обмеження оборотоздатності речей: зброї, лікарських засобів та обмеження укладення правочинів щодо такого майна.

З 90-х років ХХ ст. розпочалося становлення приватноправових засад обмежень майнових прав фізичних осіб в Україні, що виявилося у скасуванні обмежень на перебування у власності фізичних осіб засобів виробництва, певної кількості та площі житла.

Пункт 1.3.2. «Доктринальні підходи до ідеї обмежень майнових прав фізичних осіб» містить основні концептуальні ідеї стосовно обмежень майнових прав фізичних осіб, серед яких філософські, загальнотеоретичні та цивільно-правові.

Проаналізовано точку зору, що обмеження встановлюються волею людини, згідно з чим пріоритетними вважаються самообмеження. Автор приєднується до позиції М.О.Стефанчука про вихід цього питання за межі предмета цивільного права. Адже при з’ясуванні самообмежень за основу беруться передусім психологічні аспекти, а не зовнішні, правові.

Досліджено підхід, висловлений С.С.Алексєєвим, В.С.Нерсесянцем, що самй правове регулювання відносин є гарантією від свавілля держави щодо особи.

Автор дійшов висновку, що ідеї існування всередині права обмежень для держави з метою запобігання її свавіллю щодо особи є конструктивними, втім більше відображають конституційно-правові підходи до проблеми обмежень, отже мають ретельно вивчатися цією галуззю права. Але такі погляди можуть бути застосовні й щодо цивілістичних досліджень, з урахуванням специфіки останніх.

Розглянуто позитивістський підхід, згідно з яким межі та обмеження прав встановлюються через державне правове регулювання. Проаналізовано як класичні філософські підходи (І.Канта, Ф.Гегеля), так і погляди представників сучасної правової науки (В.П.Камишанського, К.І.Скловського, Р.Б.Шишки, В.С.Мілаш) на цю проблему.

З'ясовано, що законодавчі обмеження майнових прав фізичних осіб за будь-якого політичного режиму та економічних умов відігравали провідну роль. Нині законодавство відштовхується від ідеї обґрунтованості обмежень майнових прав фізичних осіб, неможливості довільного встановлення таких обмежень, охорони при цьому прав та законних інтересів цих осіб.

Висвітлено спробу окремих дослідників об’єднати в одну концепцію як внутрішні, так і зовнішні обмеження щодо прав осіб. Висловлено думку, що універсалізм ідеї обмежень прав фізичних осіб є дискусійною спробою з’єднати два різні, навіть протилежні підходи щодо обмежень. Це є проявом дещо ідеалістичної філософської концепції про можливість уникнення суперечностей між свідомістю особи та втручанням у її права з боку держави. Вказано на проблематичність застосування  такого підходу в правовій науці.

Розглянуто основні цивілістичні концепції щодо обмежень майнових прав фізичних осіб.

Більшість з цих праць написані російськими ученими, окремі - українськими дослідниками, але до набуття чинності ЦК України. В основному вони стосуються обмежень права власності, інші ж аспекти обмежень майнових прав фізичних осіб майже не розглядалися. 

Це стає на заваді  належній охороні майнових прав фізичних осіб, пріоритетність розвитку яких державою проголошена в Конституції України. Відповідно, через теоретичну нерозробленість обмежень майнових прав фізичних осіб можуть виникати проблеми при правовому регулюванні та правозастосуванні.

Підрозділ 1.4. «Правова природа обмежень майнових прав фізичних осіб та їх особливості у правовій державі» присвячено виявленню правової сутності обмежень майнових прав фізичних осіб.

Наведено різні погляди на зміст та сутність обмежень майнових прав фізичних осіб узагалі чи окремих з них. Дехто з учених пропонує розглядати певні обмеження, такі, наприклад, як обмеження права власності, через механізм правового регулювання (В.П.Камишанський), юридичні гарантії забезпечення належної реалізації прав та обов’язків суб’єктів права (Н.М.Семенюта), як правовий засіб, спрямований на утримання суб’єкта права в певних межах (І.М.Приходько), правоохоронювальний механізм (Т.О.Мечетіна). Тому обмеження майнових прав фізичних осіб є явищем, що досліджується з різних позицій. Втім, для з’ясування особливостей правового регулювання майнових відносин важливим є виявлення обмежень майнових прав фізичних осіб у механізмі правового регулювання.

Доведено, що обмеження у правовій державі є проявом необхідності узгодження інтересів і прагнення досягти розумного компромісу між інтересами уповноважених осіб і суспільства, збалансування майнових прав різних осіб для уникнення суперечностей та конфліктів при здійсненні цих прав. У правовій державі втручання у майнові права особи має бути винятковим, обґрунтованим та обумовленим законними правами інших осіб чи суспільними інтересами, що можуть конкурувати з правами уповноваженого суб’єкта.

Виявлено співвідношення категорії «обмеження майнових прав фізичних осіб» з іншими правовими категоріями. Встановлено, що обмеження права власності породжують для власника необхідність утриматися від певних дій, які можуть порушити права іншої особи (наприклад, що випливають із сервітуту). В свою чергу, права на чужі речі надають іншій особі – сервітуарію певні повноваження щодо чужого майна.

Показано тенденцію щодо обмежень суб’єктивних майнових прав фізичних осіб, яка полягає у тому, що, крім задоволення приватного інтересу, сьогодні розвиваються та сприйняті європейським законодавством ідеї служіння майна суспільному благу, неможливості нехтування суспільними інтересами та правами інших осіб при здійсненні суб’єктивних цивільних прав. 

У підрозділі 1.5. «Передумови виникнення обмежень майнових прав фізичних осіб та пріоритети, які зумовлюють їх встановлення» з’ясовано зумовленість встановлення таких обмежень.

Передумови виникнення обмежень майнових прав фізичних осіб, такі як суспільна необхідність, права та законні інтереси інших уповноважених осіб, дозволяють визначити загальну зумовленість цих обмежень. У свою чергу пріоритети, які зумовлюють встановлення обмежень майнових прав фізичних осіб, дозволяють врахувати різноманітні ідеї, закладені у правове регулювання суспільних відносин.

Пріоритети, які зумовлюють встановлення обмежень майнових прав фізичних осіб можуть змінюватися залежно від конкретних історичних, економічних умов та розвитку права. Так, в сучасних умовах розвиваються й є актуальними пріоритети, що можуть зумовлювати певні обмеження майнових прав, як-от: охорона історичної спадщини, забезпечення прав «слабкої» сторони договору тощо.

Передумови та пріоритети, що зумовлюють встановлення обмежень майнових прав фізичних осіб мають братися до уваги при закріпленні таких обмежень в актах цивільного законодавства.

Розділ 2. «Місце обмежень майнових прав фізичних осіб у механізмі правового регулювання» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Загальні положення про механізм правового регулювання та його зв'язок з обмеженнями майнових прав фізичних осіб» звертається увага на важливість визначення обмежень як засобу ускладнення здійснення суб’єктивного цивільного права через механізм правового регулювання. Визначено роль обмежень майнових прав фізичних осіб як своєрідного регулятора здійснення цивільних прав, що спрямований на охорону прав та законних інтересів інших уповноважених осіб та суспільства.

З'ясовано, що в механізмі правового регулювання обмеження майнових прав фізичних осіб виявляються в нормах права, через які обмеження закріплюються в нормативних актах. Відповідно до цього обмеження впливають на суспільні відносини завдяки закріпленню через існуючі форми правового регулювання в нормах права й тим ускладнюють здійснення суб’єктивного цивільного права. Встановлено, що акти застосування права сприяють упровадженню окремих обмежень майнових прав фізичних осіб у визначених законом випадках.

Механізм правового регулювання у сенсі дії обмежень майнових прав фізичних осіб визначено як засновану на правових принципах систему правових засобів: велінь, дозволів, заборон, що встановлені в нормах актів цивільного законодавства, та окремих індивідуальних установлень у актах застосування права, спрямованих на ускладнення здійснення суб’єктивних прав з урахуванням прав інших уповноважених осіб та суспільних інтересів.

У підрозділі 2.2. «Дія обмежень майнових прав фізичних осіб у нормативних актах, нормі права та актах застосування права» з’ясовано, що нормативні акти створюють масив правового регулювання, який містить певні обмеження в їхньому різноманітті, тоді як норма права закріплює окремі обмеження майнових прав фізичних осіб.

У ЦК України обмеження майнових прав фізичних осіб встановлені щодо окремих інститутів. В окремих нормативних актах обмеження можуть визначатися відповідно до врегульованих ними правовідносин, коли спочатку визначається понятійний апарат, потім сфера застосування обмежень та окремі правила дії обмежень, порядок та підстави їх встановлення. Окремі обмеження можуть закріплюватися у нормативних актах без визначення загальних положень про них. Відсутність останніх у спеціальних законах передбачає необхідність керуватися загальними положеннями про обмеження, що визначені в ЦК України чи близьких за змістом чи сферою застосування нормативних актах.

Обмеження можуть застосовуватися у механізмі правового регулювання за певних правових режимів залежно від необхідності ускладнення здійснення прав осіб. Так, для регулювання права власності можна говорити про правовий режим права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення. Мораторій на обіг останніх досягається через такий правовій засіб, як обмеження відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Дія обмежень майнових прав фізичних осіб в юридичній нормі передбачає застосування засобів, які ускладнюють здійснення цих прав через існуючі форми правового регулювання (заборону, дозвіл та припис), що усуває перешкоди для нормального здійснення суб’єктивного права іншими вповноваженими особами. При цьому обмеження стримують неналежну чи небажану для суспільства поведінку вповноваженої особи, яка не має бути на заваді здійсненню прав іншими учасниками цивільних правовідносин.

Дія обмежень в актах застосування права полягає в тому, що правозастосовні органи на виконання правової норми, в якій міститься обмеження, сприяють результативній дії цієї норми через її застосування щодо конкретної ситуації, персоніфікованого об’єкта та суб’єкта правовідносин. Акти застосування права щодо обмежень майнових прав фізичних осіб можуть існувати у вигляді: а) рішень суду, прийнятих згідно з законом, що сприяють відновленню прав особи та впровадженню обмежень у правовідносини через виховну функцію актів судового реагування, що стимулює осіб до виконання приписів цивільного законодавства, якими встановлюються обмеження; б) актів органів місцевого самоврядування, що можуть сприяти додержанню обмежень щодо вільного використання окремого майна, зокрема, пам’яток історії та культури, у зв’язку з чим зміна зовнішнього вигляду, перенесення пам’ятки без дозволу органів місцевого самоврядування заборонені.

Розділ 3. «Правові принципи та основоположні ідеї встановлення обмежень майнових прав фізичних осіб» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1. «Концептуальні першооснови розробки правових принципів та ідей встановлення обмежень майнових прав фізичних осіб та методологія їх формування» розглядаються теоретичні підходи до визначення принципів у праві та виявляється можливість розроблення відповідних їм ідей встановлення обмежень майнових прав фізичних осіб.

У пункті 3.1.1. «Концептуальні підходи до розробки правових принципів та основоположних ідей встановлення обмежень майнових прав фізичних осіб» піддається критиці підхід Р.І.Кондратьєва, О.О.Гернего, згідно з яким джерелом принципу права визнаються в першу чергу правові норми. Критикується підхід Н.Г.Александрова, за яким вважається, що принципи ані регулюють суспільні відносини, ані формують правила поведінки. Підтримується позиція Л.С.Явича, А.М.Васильєва, що принципи права втілюються в нормах законодавства, існують на рівні правозастосування і відображають певні ідеї, які панують у цивільному праві.

Обстоюється підхід, що врахування ідей встановлення обмежень майнових прав фізичних осіб, що відповідають правовим принципам, значною мірою впливатиме на правове регулювання таких обмежень з урахуванням притаманних їм особливостей.

У пункті 3.1.2. «Загальна методологія формування правових принципів та основоположних ідей встановлення обмежень майнових прав фізичних осіб» приділено увагу методології формування ідей встановлення обмежень майнових прав фізичних осіб.

Наголошується, що при застосуванні обмежень майнових прав фізичних осіб важливим є рівень інтелектуального розвитку людини, її вихованість та інші критерії, що сприяють чи ускладнюють втілення відповідних обмежень у суспільне життя. Утім це є проблемою, розв’язання якої є завданням не лише правової науки. Тому при формуванні ідей встановлення обмежень майнових прав фізичних осіб в цивілістиці методологічно правильним є зосередження саме на правових аспектах та явищах, що їх стосуються.

Методологічно важливим при формуванні ідей встановлення обмежень майнових прав фізичних осіб є досягнення такого рівня узагальнень, концентрації, синтезу знань про них, щоб вони відображали основні уявлення про зазначені обмеження, надавали можливість їх застосування для правового регулювання. Слід цілісно уявляти обмеження майнових прав фізичних осіб, для чого враховувати їхній зміст, правову природу, закономірності розвитку та спрямованість у правовій державі, зважати на аспект їхньої дії в механізмі правового регулювання, брати до уваги пріоритети та передумови, які впливають на їх встановлення.

У підрозділі 3.2. «Виявлення основоположних ідей встановлення обмежень майнових прав фізичних осіб» відображаються сформульовані на основі проаналізованих підходів та методологічних засад основоположні ідеї встановлення обмежень майнових прав фізичних осіб:

– пропорційність обмежень майнових прав фізичних осіб. Ця ідея полягає в тому, що обмеження не можуть невиправдано ускладнювати здійснення фізичною особою свого майнового права. При встановленні зазначених обмежень має додержуватися природа суб’єктивного цивільного права, зберігатися його сутність, забезпечуватися задоволення приватного інтересу. Ця ідея пов’язана з необхідністю недопущення надмірних обмежень майнових прав фізичних осіб, що явно не відповідають за характером та ступенем ускладнення прав фізичної особи тій меті, заради якої встановлюються такі обмеження.

Наведена ідея відображає необхідність сприяти розвитку майнових прав фізичних осіб в усіх випадках, коли це не вступає в суперечність з інтересами суспільства чи правами інших вповноважених осіб;

– обґрунтованість обмежень майнових прав фізичних осіб передбачає врахування при їх встановленні передумов та пріоритетів, що зумовлюють такі обмеження. Обґрунтованість обмежень майнових прав фізичних осіб виступає противагою їх довільному встановленню, передбачає необхідність оцінки важливості підстав і цілей, для охорони яких встановлюються такі обмеження.

Обґрунтування обмежень майнових прав фізичних осіб з правової точки зору здатне створити такий механізм регулювання, за якого встановлення цих обмежень буде виваженим, а самі вони стануть чітко усвідомлюватися фізичними особами, права яких обмежуються;

– правомірність обмежень майнових прав фізичних осіб та визначення їх законом передбачає можливість існування лише тих обмежень, які засновані на праві і визначені відповідно з цим у законі.

Правомірність встановлення обмежень майнових прав фізичних осіб тяжіє до ідеалів та ідей правової держави, які закладені в її основі. Вони всебічно відображають сутність права, заснованого на справедливості, взаємному доповненні й узгодженості прав та інтересів різних осіб і суспільства.

Визначення обмежень майнових прав фізичних осіб у законі забезпечує універсальність обмежень та охорону прав фізичних осіб, зважаючи на найвищий рівень їх правового регулювання;

– соціальна спрямованість обмежень майнових прав фізичних осіб зумовлюється тим, що Україна згідно з її Конституцією є соціальною державою, отже, соціум, суспільні інтереси мають братися до уваги при формуванні таких обмежень.

Право не є відірваним від соціуму, від суспільства, а, навпаки, нерозривно з ним пов’язане. Ця теза має враховуватися щодо обмежень майнових прав фізичних осіб, оскільки людина є елементом соціуму, а її права у правовій державі мають всебічно розвиватися. Цим пояснюється необхідність існування соціальної спрямованості основоположних правових ідей та їх теоретичного обґрунтування у правовій державі.

Розділ 4. «Специфіка окремих обмежень майнових прав фізичних осіб» складається з п’яти підрозділів.

У підрозділі 4.1. «Класифікація обмежень майнових прав фізичних осіб» наведено різні класифікації обмежень майнових прав фізичних осіб. За джерелами встановлення їх класифіковано на такі, що встановлено Конституцією України, ЦК України, Законами України.

Загальні обмеження стосуються всього інституту, наприклад права власності (ч. 7 ст. 319 ЦК України), спеціальні обмеження роз’яснюють, уточнюють, конкретизують окремі з них щодо певної сфери цивільних правовідносин, наприклад, ст. 40 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» - щодо використання природних ресурсів.

Залежно від дії у часі закон в одних випадках вказує на тимчасовість окремих обмежень (ст. 6 Закону України «Про надзвичайний стан»), в інших випадках такі обмеження пов’язані за часом їхньої дії з чинністю законодавчих актів, якими вони встановлені.

За колом осіб обмеження майнових прав поділяються на універсальні та індивідуальні. Індивідуальні обмеження майнових прав не є характерними в цивільному праві, однак вони зустрічаються (Закон України «Про передачу колекції образотворчого мистецтва Акціонерного товариства «Градобанк» у державну власність»). Універсальні обмеження майнових прав стосуються всіх чи певної групи фізичних осіб.

Стосовно охоронюваного законом інтересу виділено обмеження майнових прав фізичних осіб, що встановлені в інтересах приватних осіб, та такі, що встановлені в публічних інтересах.

За інститутами цивільного права виділено обмеження права власності, обмеження в договірному праві, обмеження щодо недоговірних зобов’язань та обмеження у спадковому праві. Звісно, існують інші обмеження, наприклад, щодо строків позовної давності. Втім, такі обмеження не є характерними лише щодо майнових прав фізичних осіб, оскільки ускладнюють можливість захисту також особистих немайнових прав. Інші, наприклад обмеження дієздатності, на слушну думку окремих вчених (Д.І.Мейера, І.О.Покровського), належать до правового статусу осіб, що має розглядатись окремо від обмежень суб’єктивних прав. Отже, інституціональний підхід до класифікації обмежень майнових прав фізичних осіб найповніше охоплює основні такі обмеження, є найбільш наближеним до системи цивільного права, відтак є теоретично та практично значущим.

У підрозділі 4.2. «Обмеження майнових прав фізичних осіб щодо права власності» досліджуються обмеження права власності в контексті обмежень майнових прав фізичних осіб.

За відправну прийнято позицію вчених (В.П.Камишанського, Д.В.Бусуйок), згідно з якою обмеження права власності не можна розглядати відокремлено від права власності, відповідні обмеження є складовою правовідносин власності.

Критикується суто інструментальний підхід до встановлення обмежень права власності та окремих його повноважень (володіння, користування, розпорядження майном) у зв’язку з тим, що він дозволяє в ряді випадків встановлювати такі обмеження без належного правового обґрунтування. На відміну від цього розгляд обмежень права власності фізичних осіб в контексті обмежень їх майнових прав дозволяє враховувати природні передумови виникнення цих обмежень, відповідні їм пріоритети та основоположні ідеї їх встановлення.

За проявами встановлення обмежень права власності фізичних осіб в законі проаналізовано і виявлено специфіку обмежень власника у його діяльності; обмежень, пов’язаних із неможливістю використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства; обмежень права власності, що зобов’язують власника допустити до користування його майном інших осіб у випадках, передбачених законом; обмежень щодо здійснення права власності на національні, культурні та історичні цінності тощо.

Виявлено пріоритети, які з огляду на загальнотеоретичні основи обмежень майнових прав фізичних осіб й проаналізовані норми законодавства мають враховуватись при встановленні обмежень права власності. Ними є: дотримання соціальної функції власності; необхідність охорони прав, свобод та гідності громадян, інтересів суспільства; запобігання погіршенню властивостей окремих речей; охорона законних прав та інтересів сусідів власника.

У підрозділі 4.3. «Обмеження майнових прав фізичних осіб у договірному праві» сформульовано основні положення щодо обмежень майнових прав фізичних осіб у договірному праві.

Виявлено пріоритети, що мають враховуватися при встановленні обмежень майнових прав фізичних осіб у договірному праві. До них належать: необхідність забезпечення цивільного обороту; належного суб’єктного складу договірних відносин; охорона майнових прав «слабкої» сторони; додержання права переважної купівлі.

Царина свободи договору виявляється там, де сторони не порушують імперативних норм договірного права, отже загальним обмежувачем договірної свободи є імперативні норми закону, що корегують розсуд сторін у договірних відносинах.

Серед обмежень у договірному праві визначено обмеження щодо обов’язкового укладення договорів. Зазначається існування обмежень, пов’язаних із дотриманням вимог відносно ліцензування діяльності, необхідності квотування чи сертифікації товару. Такі обмеження встановлені в суспільних інтересах для захисту вітчизняного товаровиробника, охорони здоров’я населення, забезпечення належної якості товарів, робіт та послуг.

Розкриваються обмеження щодо змісту договору, які виявляються щодо його істотних умов, зокрема, предмета та ціни.

Визначено обмеження в суб’єктному складі, які також впорядковують договірні відносини, сприяють визначенню осіб, які можуть чи не можуть брати участь у певних договорах, наприклад, деякі договори можуть укладатися лише за участю підприємців. Щодо окремих договорів існують обмеження в суб’єктному складі, згідно з якими стороною може бути лише фізична особа (довічне утримання).

У підрозділі 4.4. «Обмеження майнових прав фізичних осіб щодо недоговірних зобов’язань» розглядаються основні детермінанти обмежень майнових прав фізичних осіб, що стосуються позадоговірних зобов’язань.

Виявлено загальні чи родові обмеження, що стосуються всіх недоговірних зобов’язань (обмеження щодо виникнення недоговірних зобов’язань), та спеціальні обмеження майнових прав фізичних осіб, які виявляються стосовно окремих недоговірних зобов’язань чи їх груп.

Розглянуто природні риси, що визначають обмеження щодо виникнення недоговірних зобов’язань. Аналізується «делікт створення небезпеки», визначений Д.В.Бобровою. З’ясовано, що обмеження прав особи, що створює небезпеку, зумовлені таким пріоритетом як необхідність усунення загрози життю та здоров'ю людини.

Виявлено обмеження щодо суб’єктного складу осіб, які мають відшкодувати завдану шкоду. Визначено, що в окремих випадках це може бути Автономна Республіка Крим або орган місцевого самоврядування. Розглянуто обов’язок держави, яка в окремих недоговірних зобов’язаннях має відшкодувати шкоду. Це відшкодування шкоди визначено як «lex specialis» зважаючи на відповідні обмеження.

Розглянуто обмеження обсягу цивільної відповідальності за завдані збитки. Тут існують деякі обмеження майнових прав фізичних осіб щодо отримання компенсації за завдану шкоду постраждалою особою. Зокрема, відповідно до правообмежувальних конструкцій досліджуються правила про відповідальність особи, що діяла у стані крайньої необхідності чи необхідної оборони. Встановлено, що пріоритетом встановлення обмежень щодо права на отримання майнової компенсації постраждалою особою у цих зобов’язаннях є необхідність справедливого її визначення з можливістю зменшення через обставини спричинення шкоди.

Загалом пріоритетами, що зумовлюють встановлення обмежень у недоговірних зобов’язаннях є: усунення загрози життю та здоров'ю людини; перешкоджання знищенню, пошкодженню або привласненню чужого майна; справедливе визначення майнової компенсації за завдання шкоди з можливістю її зменшення через майновий стан особи, що спричинила шкоду, та обставини спричинення шкоди.

У підрозділі 4.5. «Обмеження майнових прав фізичних осіб у спадковому праві» виявлено обмеження, що стосуються майнових прав фізичних осіб у спадковому праві, а також пріоритети, що зумовлюють встановлення таких обмежень.

Визначені обмеження, яким піддаються майнові права фізичних осіб щодо складу та обсягу спадщини. Відповідно до правообмежувальних конструкцій розглянуто можливість успадкування певного майна (вогнепальної зброї та іншого, на володіння яким потрібен дозвіл). Необхідність забезпечення суспільної безпеки та додержання вимог щодо оборотоздатності речей є пріоритетними при встановленні таких обмежень.

Розглядається проблема обмежень свободи заповідальних розпоряджень, яка була порушена свого часу ще В.І.Серебровським. З’ясовано, що задля дотримання вимог моральності, збереження сутності спадкових правовідносин та з міркувань суспільної справедливості встановлено окремі обмеження свободи заповіту, що зокрема, пов’язано з піклуванням про обов’язкових спадкоємців, які мають право на обов’язкову частку незалежно від змісту заповіту. Досліджено досвід Німеччини, Англії, Франції в цьому питанні, відзначається в цілому узгоджений з європейським підхід українського законодавства до його вирішення.

Досліджено з точки зору обмежень майнових прав фізичних осіб заповіт подружжя. Неможливість зміни такого заповіту пережившим з подружжя розглядається як обмеження його майнових прав.

Визначено пріоритети, що зумовлюють встановлення обмежень у спадковому праві: необхідність належного визначення складу та обсягу спадщини, усунення «негідних» спадкоємців; додержання вимог щодо оборотоздатності речей; дотримання суб’єктного складу спадкових правовідносин; охорона майнових прав членів сім'ї спадкодавця (передусім неповнолітніх та непрацездатних) та інших визначених законом осіб.

Розділ 5. «Проблеми ефективності механізму правового регулювання щодо обмежень майнових прав фізичних осіб» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 5.1. «Проблеми ефективності механізму правового регулювання щодо обмежень майнових прав фізичних осіб на сучасному етапі розвитку цивільного права України» приділено увагу вирішенню існуючих проблем ефективності обмежень майнових прав фізичних осіб.

Сприйнято позицію вчених (Л.С.Явича, А.С.Пашкова, Р.З.Лівшица), які вказували на зв'язок ефективності правового регулювання з його метою. Остання має відповідати об’єктивним закономірностям розвитку суспільства, рівню культури, правосвідомості фізичних осіб.

З’ясовано, що в загальному сенсі дії механізму правового регулювання суспільних відносин метою встановлення обмежень майнових прав фізичних осіб є забезпечення здійснення суб’єктивного цивільного права з урахуванням прав інших уповноважених осіб та суспільних інтересів. Із філософсько-правової точки зору метою обмежень майнових прав фізичних осіб є збалансування прав різних осіб з тим, щоб право такої особи не стикалося з правом іншої особи, інтересами суспільства та не виникало суперечок при їх здійсненні.

Відзначено, що соціальна ефективність норм права, якими встановлюються обмеження, залежить від сприйняття таких норм фізичними особами, для чого необхідне виважене їх встановлення з огляду на пріоритетність прав фізичних осіб перед обмеженнями. Юридична ефективність норм права про обмеження виявляється на таких рівнях: а) правового регулювання, який залежить від застосування законодавцем засобів правового регулювання відповідно до поставлених цілей та впровадження в цьому механізмі обмежень як засобів, що ускладнюють здійснення суб’єктивного цивільного права;                        б) правозастосування, яке залежить від того, наскільки чітко акти застосування права будуть сприяти впровадженню норм про обмеження у життя. Судові рішення як акти застосування права до того ж виконують виховну функцію, стимулюють до додержання особами обмежень, встановлених у законі.

У підрозділі 5.2. «Підвищення ефективності механізму правового регулювання щодо обмежень майнових прав фізичних осіб» розглядаються заходи, які слід застосувати для вдосконалення обмежень майнових прав фізичних осіб при їх правовому регулюванні.

Відзначається, що для ефективної дії обмежень у правовій нормі потрібним є їх вдосконалення з тим, щоб вони відповідали соціальним, економічним, організаційним умовам, в яких ці норми будуть діяти. Досягнення ефективності обмежень майнових прав фізичних осіб передбачає чітку та системну побудову норм, що їх встановлюють; врегулювання внутрішніх суперечностей і усунення конкуренції різних обмежень; втілення різноманітних (а не лише крайніх – заборонювальних) засобів впливу, що здатні забезпечити нормальне здійснення суб’єктивних цивільних прав. 

Доводиться, що відсутність у законі вказівок на можливість втручання органів державної влади у здійснення майнових прав фізичних осіб має розцінюватися як неможливість застосування цими органами обмежувальних заходів щодо особи.   

Для підвищення ефективності обмежень майнових прав фізичних осіб в актах застосування права потрібне чітке закріплення сфери дії, процедури прийняття та визначення актів застосування права, що видаються державними органами та посадовими особами щодо впровадження обмежень майнових прав фізичних осіб. Необхідно закріпити в законі реальну відповідальність та компенсації, якщо через прийняття акта, яким встановлені незаконні обмеження, фізична особа не змогла повною мірою здійснити своє майнове право.

Доведено, що правосвідомість фізичних осіб та її вплив на ефективність обмежень майнових прав перебувають у прямій залежності між собою. Юридичні засоби тісно пов’язані із соціальними, інформаційними (серед яких популяризація правових знань), які через правосвідомість впливають на особу та спонукають її до правомірної поведінки.

Якщо правосвідомість особи не вихована належним чином, невиконання нею приписів, якими встановлені обмеження, повинно спиратися на застосування санкцій як заходів примусу до особи, що не сприймає обмеження і порушує встановлені державою правові норми.