Макода В.Є. Правова охорона промислових зразків в Україні

Краткое содержание

У вступі розкрито сутність, стан наукової проблеми та її значення, визначаються підстави для розробки теми, обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначається зв'язок роботи з науковими програмами, планами темами; мета, завдання, методологія і теоретична основа дослідження; наукова новизна одержаних результатів, їх практичне значення, особистий внесок здобувача, апробація результатів дисертації; формулюються положення, які виносяться на захист.

В розділі 1 “Промисловий зразок як об'єкт правової охорони” розглядаються передумови виникнення і становлення правової охорони промислових зразків, досліджується поняття промислового зразка та визначаються його функції.

У першому підрозділі “Становлення системи правової охорони промислових зразків” аналізується процес виникнення і становлення системи правової охорони промислових зразків в Україні. Протягом довгого періоду часу Україна не мала власного законодавства про інтелектуальну власність, у тому числі і про промислову власність та промислові зразки. Разом з тим, наукова і практично-правова база для розробки національного законодавства в цій сфері сформулювалась на початку 90-х років ХХ століття. Позитивними для опрацювання виявилися і досвід законотворчої діяльності зарубіжних країн, зокрема Російської Федерації, та правові засади міжнародних конвенцій. Проте наукові дослідження проблем охорони промислових зразків в Україні не проводились. Початком активного законотворчого процесу в названій сфері слід визначити період набуття Україною незалежності.

Першим нормативним актом, присвяченим охороні промислових зразків став Указ Президента від 18 вересня 1992 р., яким було затверджено Тимчасове положення про правову охорону об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні, у відповідності із якими промисловим зразком визнавалася форма, малюнок, розфарбування або їх поєднання, що визначає зовнішній вигляд виробу. Однак переважна більшість норм названого документа відтворювала норми Закону СРСР “Про промислові зразки” 1991 року.

В результаті ґрунтовного аналізу законодавства колишнього СРСР, країн Європи – а саме   Франції, Великобританії, Німеччини, Бельгії та інших, США, Японії, Царської Росії дореволюційного періоду дисертант прийшов до висновку, що законодавство про промислові зразки створено в Україні вперше за всю її історію. Автор доводить, що воно увібрало в себе найкращий зарубіжний і міжнародно-правовий досвід для створення національного законодавства незалежної України. Результатом такої кропіткої законотворчої роботи стало прийняття Верховною Радою України 15 грудня 1993 року Закону “Про охорону прав на промислові зразки”.

В другому підрозділі “Поняття та правові ознаки промислового зразка” аналізуються визначення поняття промислового зразка за Законом України “Про охорону прав на промислові зразки” 1993 року у порівнянні із законами про промислові зразки ряду країн Європи, СНД, а також законодавством колишнього СРСР.

В результаті аналізу робиться висновок, що визначення поняття промислового зразка за законодавством України не відповідає вимогам ринкової економіки. Так, правовими ознаками промислового зразка названо світову новизну і промислову придатність. Проте патент на промисловий зразок видається без проведення експертизи заявки по суті, тобто під відповідальність заявника. У зв'язку з цим невирішеним залишається питання, щодо особи, яка має довести світову новизну заявленого промислового зразка. Названий Закон та нормативні акти, прийняті в його розвиток, відповіді на це питання не містять. Автор звертає увагу на те, що стаття 6 Закону України “Про охорону прав на промислові зразки” 1993 року містить посилання на процес встановлення новизни промислового зразка, але на практиці експертизи заявки на новизну Патентне відомство України не проводить. Тому, на думку дисертанта, було б доцільним навести в законодавстві перелік джерел, за якими можна перевірити новизну промислового зразка.

Дисертант доводить, що дискусійними є і вимоги п.2 ст.5 Закону щодо задоволення естетичних і ергономічних потреб. По-перше, положення щодо задоволення естетичних та ергономічних потреб можна розуміти таким чином, що промисловий зразок призначається тільки для цих потреб. По-друге, –    зазначена вимога є необов'язковою по суті, через те, що можлива така форма виробу, яка не задовольняє зазначених потреб, але може бути зручною для користування, управління, експлуатації тощо. В результаті автором пропонується найбільш вдале на його думку визначення промислового зразка як результату творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання, або художньо-конструкторське рішення, що визначає зовнішній вигляд виробу. Промисловий зразок повинен відповідати умовам патентоспроможності.

В третьому підрозділі “Функції промислового зразка” дисертантом проводиться ґрунтовний аналіз сутності промислового зразка, яка визначена набагато змістовнішою від вимог, визначених чинним законодавством. Форма виробу чи його привабливий зовнішній вигляд та інші ознаки, які мають привертати увагу споживача до виробу, є не єдина функція промислового зразка. Форма та інші зовнішні характеристики виробу виконують свою функцію у відповідності з призначенням лише за однієї, але досить важливої умови – високого споживчо-технічного рівня виробу, який виробник має забезпечувати шляхом підтримування високого технічного рівня виробництва. Неякісні товари, навіть такі, що мають привабливий вигляд, не набудуть конкурентноздатності.

Звертається увага на те, що промисловий зразок виконує низку інших функцій, серед яких визначені досліджені і наведені нижче.

Функція позитивного ефекту промислового зразка. Позитивний ефект промислового зразка може полягати в його різноманітних якісних характеристиках, які можна охарактеризувати як корисні. Не корисний промисловий зразок не знайде попиту у споживачів.

Розрізняльна (пізнавальна) функція допомагає споживачеві у виборі товару, який йому потрібний. В умовах гострої конкурентної боротьби розрізняльна функція істотно зростає.

Інформативна функція промислового зразка полягає в тому, що зовнішній вигляд виробу несе в собі певну інформацію про якісні характеристики виробу. Належний естетичний чи ергономічний рівень виробу може забезпечити тільки високий рівень виробництва. Зазначена функція є однією із найважливіших. Художньо-конструкторське рішення відповідає сучасним вимогам, якщо воно своєю художньою і інформаційною виразністю, цілісністю композиції, раціональністю форми задовольняє споживача. Зовнішня форма виробу може містити змістовну інформацію про сам виріб.

Безперечно, промисловий зразок як такий виконує рекламну функцію. Своїм привабливим виглядом він уже рекламує товар.

Промисловий зразок виконує також і охоронну функцію, оскільки зовнішній вигляд промислового виробу знаходиться під охороною Закону.

Крім наведених, промислові зразки можуть виконувати також гарантійну і стимулюючу функції.

Зазначені функції промислових зразків сформульовані і проаналізовані дисертантом вперше.

Розділ 2 дисертації “Право на промисловий зразок” розкриває зміст права на промисловий зразок як в об'єктивному  значенні, так і в суб'єктивному.

В першому підрозділі “Джерела права України на промислові зразки” дисертантом провадиться ґрунтовний  аналіз джерел права України на промисловий зразок, в результаті якого робиться висновок про те, що чинне законодавство України в цій сфері потребує вдосконалення.

Особливу увагу автор надає процесу становлення законодавства України про промислові зразки.

Значну групу джерел права на промисловий зразок складають міжнародно-правові акти, до яких приєдналась Україна, аналізу яких в роботі надається важлива роль.

Основним джерелом права на промисловий зразок визначено Конституцію України, в якій знайшли відображення концептуальні засади права інтелектуальної власності і позитивна практика застосування положень Закону України “Про охорону прав на промислові зразки” 1993 року. Названий закон є базовим в системі джерел права України про промисловий зразок. Положенням Закону відповідає переважна більшість нормативних актів України щодо промислових зразків.

Сьогодні можна констатувати, що світова система охорони прав на промислові зразки розвивається у двох напрямках. Так, у Франції, Бельгії, Німеччині, країнах Афро-Малагасійського союзу промислові зразки охороняються нормами авторського права.

В США, Великобританії, Японії вони охороняються нормами патентного права. До останньої групи приєдналась і Україна. Автором підтримується і розглядається положення про те, що норми законодавства України про промисловий зразок складають окремий цивільно-правовий інститут підгалузі права інтелектуальної власності і гармонічно входять в систему цивільного права України.

Другий підрозділ “Суб'єкти права на промисловий зразок” присвячений дослідженню кола суб'єктів права на промисловий зразок. Через аналіз Закону України “Про охорону прав на промислові зразки” 1993 року робиться висновок, що під поняттям “суб'єкт права на промисловий зразок” слід розуміти, по перше, суб'єкт права на подання заявки на одержання патенту України на промисловий зразок, по-друге, суб'єкт права на самий промисловий зразок як об'єкт правової охорони.

В роботі чітко і ґрунтовно визначається, розмежовується і зазначається співвідношення таких понять як “право авторства”, “право правонаступника”, “право роботодавця”, “автор промислового зразка”, “власник патенту”.

В дисертації визначається коло осіб, які можуть бути заявниками. До них, перш за все, відносяться автори та їх спадкоємці, а також роботодавець. Проте, на думку дисертанта, в Законі чітко не визначено, чи має право на подання заявки юридична особа. Роботодавець, який у більшості випадків є юридичною особою може подавати заявку на промисловий зразок лише при наявності певних умов, що вірно з огляду на необхідність переважної охорони прав самих авторів. Звертається увага на те, що залишається відкритим питання які саме умови можуть цьому перешкодити і чи може юридична особа подавати заявку на промисловий зразок при відсутності цих умов. Пропонується чітко зазначити, в Законі, що право на подання заявки на промисловий зразок мають також і юридичні особи. Певні обмеження можуть застосовуватись лише з метою охорони прав авторів промислових зразків, їх спадкоємців та інших правонаступників.

Автором детально аналізується дискусійне питання щодо того, чи може держава бути суб'єктом права на промисловий зразок і обґрунтовується висновок, що держава не може бути суб'єктом права на подання заявки, але вона може і повинна бути суб'єктом права на промисловий зразок, для чого в законодавстві слід розробити умови набуття таких прав і способи їх здійснення.

На погляд дисертанта в Законі про промислові зразки не достатньо чітко визначені права і обов'язки роботодавця. Слід зазначити, що думка фахівців з цього приводу неоднозначна. Аналіз практики свідчить, що при створенні “службового” промислового зразка право на нього в переважній більшості випадків належить роботодавцеві. Слід більш чітко визначати права і обов'язки автора і роботодавця шляхом укладання договору між ними, надаючи переваги авторам, творчою працею яких створені промислові зразки.

Третій підрозділ присвячений об'єктам промислових зразків. Згідно ст. 5 Закону “Про охорону прав на промисловий зразок” 1993 року об'єктом промислового зразка може бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб. Через детальний аналіз визначення об'єкту промислового зразка в законодавствах ряду зарубіжних країн робиться висновок, що питання щодо об'єктів промислових зразків досить дискусійне у міжнародній практиці. Законодавство ряду країн об'єктом промислового зразка визнає форму, малюнок, тощо. Інші об'єктом промислового зразка називають сам промисловий зразок. Законодавства деяких країн об'єкта промислового зразка взагалі не визначають. Дисертантом пропонується визначити об'єктом промислового зразка втілення художньо-конструкторського рішення в матеріальний об'єкт – малюнок, форму, розфарбування, тощо.

Необґрунтованим називає автор обмеження промислового зразка лише таким художньо-конструкторським рішенням, яке задовольняє естетичні і ергономічні потреби. В дисертації обґрунтовується недоцільність такого обмеження.

Разом з тим у дисертації пропонується визнавати об'єктами промислових зразків не тільки виріб в цілому, але і його частини, комплект виробів, їх варіанти.

Специфічним об'єктом промислового зразка є упаковка. Законодавство України чітко не визнає упаковку промисловим зразком. Між тим її значення і роль важко переоцінити в умовах ринкової економіки, зважаючи на те, що вона також виконує низку специфічних функцій. За чинним законодавством України засоби упаковки можна реєструвати як знаки для товарів і послуг, і як промислові зразки. Автором обґрунтовується позиція, що чинне законодавство України про інтелектуальну власність не дає підстав для висновку, що один і той же результат творчої діяльності може одержати подвійну охорону засобами авторського права і права промислової власності.

Прогалиною чинного законодавства України про промислові зразки слід визнати й те, що поза межами чинності цього законодавства залишилися такі об'єкти як дизайн програми, комплексні об'єкти промислових зразків та деякі інші. В світовій практиці набувають поширення так звані “запечатані зразки” – промислові зразки, які певний час зберігаються в таємниці з метою уникнення запозичення. Названі новели досліджуються автором з позиції можливості їх включення в національне законодавство.

Четвертий підрозділ присвячений співвідношенню промислових зразків з іншими об'єктами інтелектуальної  власності. У своїй переважній більшості  промисловий зразок є результатом саме художньої творчості, тому ряд авторів зазначають можливість його охорони як авторським, так і патентним правом. Промисловий зразок в окремих випадках наближається до об'єктів авторського права, буває подібним і до винаходів, корисних моделей, знаків для товарів і послуг. Важко відмежувати за певних обставин промисловий зразок від твору декоративно-прикладного мистецтва. Предметом спору може стати малюнок, який розглядається як об'єкт авторського права і як об'єкт промислового зразка.

Аналіз законодавства про промислові зразки ряду зарубіжних країн дає підставу зробити висновок автору, що розмежування між об'єктами промислових зразків та іншими об'єктами інтелектуальної власності слід проводити за цільовим призначенням того чи іншого результату творчої діяльності. В дисертації обґрунтовується висновок, що малюнок може бути картиною призначеною для самостійного використання. В такому разі його слід віднести до об'єктів авторського права; якщо ж малюнок призначений для прикрашення промислового виробу, то цей малюнок має бути визначений як промисловий зразок. Подібний цьому метод розмежування слід застосовувати і до інших об'єктів інтелектуальної власності, надаючи можливість самому автору обирати спосіб охорони його творчого результату.

Розділ 3 “Зміст суб'єктивного права на промисловий зразок” охоплює сукупність прав і обов'язків суб'єктів права на промисловий зразок, включаючи оформлення прав на промисловий зразок, виникнення права на промисловий зразок та межі його чинності, зміст права на промисловий зразок і обов'язки суб'єкта права на промисловий зразок, припинення його правової охорони і припинення чинності патенту; визнання патенту на промисловий зразок недійсним. Розкриває сутність захисту прав на промисловий зразок.

Перший підрозділ містить аналіз правил оформлення прав на промисловий зразок. За загальним правилом право на промисловий зразок виникає лише після відповідної кваліфікації заявленої пропозиції. Правила про складання та подання заявки на промисловий зразок відповідають аналогічній процедурі, яка встановлена для інших об'єктів промислової власності. В дисертації звертається увага на недоліки нормативних актів в цьому питанні. Так, за встановленими правилами заявка має стосуватися як одного виробу, так і комплекту (набору) виробів, наприклад, меблевого гарнітуру, сервізу тощо. Проте зазначені правила не визначають, що слід розуміти під поняттям “комплект” (набір).

Суттєвим є визначення дати подання заявки, тобто її пріоритету. Автором дається критичний аналіз понять “дата подання заявки”, “пріоритет” і “конвенційний пріоритет”, що містяться в Законі України “Про охорону прав на промислові зразки” 1993 року. Пропонується повернутися до усталеного розуміння поняття пріоритету як дати подання заявки до свого патентного Відомства і конвенційного пріоритету як дати подання заявок іноземних заявників. В дисертації дана позиція детально обґрунтовується.

В Законі вживаються такі терміни як “відкликання заявки”, “заявка вважається відкликаною” тощо. Проте визначень цих понять, їх розуміння та наслідків їх настання не міститься. Відсутні також строки її розгляду. Позиція законодавця у вказаних аспектах піддана критичному аналізу в дисертації. Крім того, правильність такого висновку підтверджується положеннями нової редакції Закону України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”.

Таким чином, автор приходить до узагальнюючого висновку, що процедура оформлення прав на промислові зразки в Україні в цілому відповідає світовим стандартам, але потребує істотного удосконалення.

Другий підрозділ “Виникнення права на промисловий зразок та межі його чинності” присвячений дослідженню питання початку чинності права на промисловий зразок в порівнянні з іншими об'єктами промислової власності. Визначається, що цей аспект є найбільш дискусійним. У світовій практиці момент виникнення суб'єктивних прав на той чи інший об'єкт промислової власності визначається різним способом. В ряді країн – від дати подання заявки, або від дати опублікування рішення про видачу патенту, в інших – з моменту видачі патенту. Дата, якою визначається початок чинності суб'єктивного права, має важливе правове значення. За законодавством України – це дата подання заявки. Від неї обчислюється строк чинності патенту. Заявка може розглядатися протягом двох років і тільки після цього буде виданий патент, але вважається, що його чинність настала два роки тому. Таким чином, скорочується строк правової охорони промислового зразка, що на думку автора є неприпустимим.

За ст. 20 Закону України “Про охорону прав на промислові зразки” 1993 року проголошує, що права, які випливають із патенту, діють від дати публікації відомостей про його видачу.  Строк чинності патенту становить 10 років від дати подання заявки до Відомства (ст. 5 п. 5 Закону). Ця ж норма повторюється в ст. 24 Закону, відповідно якої річний збір сплачується за кожний рік дії патенту від дати подання заявки. В дисертації звертається увага на суперечності, які існують в законодавстві щодо моменту виникнення суб'єктивного права на промисловий зразок і обґрунтовується позиція, що чинність патенту на промисловий зразок повинна починатися з моменту його фактичної видачі. Без патенту, який засвідчує права патентовласника, будь-які суб'єктивні права на промисловий зразок реалізувати практично неможливо.

Третій підрозділ “Зміст суб'єктивного права на промисловий зразок” присвячений дослідженню сукупності прав, якими наділяє законодавство суб'єктів права на промисловий зразок. Як відомо, права авторів  складаються із особистих немайнових і майнових прав. Першу групу прав складають: право авторства на промисловий зразок, право на ім'я (спеціальну назву), право на подання заявки на одержання патенту на промисловий зразок. Слід мати на увазі, що характер і коло особистих немайнових прав, а також і майнових, визначаються тими результатами технічної творчості, які підлягають правовій охороні. Закон не закріплює за авторами промислових зразків права на недоторканість та права на обнародування чи опублікування. В дисертації розкривається зміст зазначених прав.

Автор доводить, що основну групу суб'єктивних прав складають майнові права, серед яких визначальним є право власності на промисловий зразок. Суб'єкт права власності на промисловий зразок має право володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому промисловим зразком, тобто надає його суб'єктам правомочності аналогічні тим, які дає право власності на будь-які об'єкти. На думку дисертанта, проголошення права власності на промисловий зразок є чи не найбільшим досягненням в сучасному українському законодавстві. Право власності на промисловий зразок засвідчується патентом.

У дисертації аналізуються правомочності власника патенту на промисловий зразок по володінню, користуванню і розпорядженню промисловим зразком. Автор піддає критиці формулювання п. 2 ст. 20 Закону України “Про охорону прав на промислові зразки” 1993 року, за яким використання промислового зразка не повинно порушувати прав інших власників патентів, аргументуючи свою думку тим, що це суперечить правилам нормальної конкуренції. На думку дисертанта, Закон повністю не розкриває змісту поняття використання і тому потребує подальшого дослідження. Перелік способів використання можна було б доповнити правом на ввіз у країну, продаж, пропонування для продажу, тобто демонстрацію продукту на виставках тощо, здачу в найом або прокат виробів, в яких використано промисловий зразок. До використання промислового зразка слід віднести право патентовласника патентувати його за кордоном та на видачу ліцензій. Неодмінною умовою такого зарубіжного патентування автор називає подання заявки на промисловий зразок до Відомства України.