Рябко Л.Г. Правове регулювання кредитних відносин по законодавству України

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми, зроблено аналіз стану наукової розробки пи­тання, його важливість на сучасному етапі розвитку цивільного законодавства, визначено мету, задачі, методологію дослідження, його теоретичне і практичне значення, сформульовано основні положення та результати дослідження, що виносяться на захист, визначено їх наукову новизну, зазначається апробація та публікація результатів дослідження.

Розділ перший "Поняття кредиту і кредитних правовідносин" складається з чотирьох підрозділів, містить аналіз економічної суті та функцій кредиту, визначає поняття кредитних правовідносин, їх  природу, підстави виникнення.

У підрозділі першому "Поняття та економічна сутність кредиту" встановлюється, що загальноекономічною причиною існування кредиту є товарне виробництво. Кредитні відносини прямо не породжуються виробництвом, вони опосередковують цей процес. Закономірністю, що створює можливість функціонування кредиту, є тимчасове вивільнення коштів одних і поява тимчасової потреби в них інших суб'єктів господарювання. Індивідуальні круго­обіги взаємопов'язані в рамках єдиного репродуктивного процесу. Процес акумуляції тимчасово вільних ресурсів і їх перерозподіл здійснюється за допомогою кредиту. Цим вирішується про­тиріччя між тимчасовим осіданням коштів і необхідністю їх ефективного використання, оскільки бездіяльність капіталу протирічить його природі.

Вирішення вказаного протиріччя неможливе без наступних правових умов. По-перше, сама природа кредитної угоди зумовлює не­обхідність матеріальної відповідальності її учасників, що можливо, якщо суб'єкти є майново відособленими власниками. По-друге, юридична форма повинна закріпляти збіг економічних інтересів кредитора і позичальника. Такий збіг не досягається автоматично, вирішальне значення має узгодження конкретних умов кредиту - терміну, процентів, забезпечення – у правовій формі.

Кредит являє собою відносини між позичальником і кредитором з приводу поверненого руху вар­тості. Вживання у цьому визначенні поняття вартості викликано сучасним розумінням грошей як загального вартісного еквівалента, навіть якщо кредит надається в товарній формі. Товари і гроші гомологічні, тобто мають загальне походження, однопорядкову природну основу. Автор доводить, що кредит завжди відбиває властивість грошей як загального еквівалента, навіть якщо виражений в товарній формі.

У підрозділі другому ”Функції кредиту і межі кредитних відносин” зазначається, що функції характеризують виявлення сутності кредиту у всіх його видах та формах і повинні відображати суттєві властивості кредиту та відноситись до обох суб'єктів відносин. Так, роз­подільча функція означає, що через кредит за рахунок тимчасово вільних ресурсів одних суб'єктів задовільняється тимчасова потреба в них інших. Питання щодо функцій є найбільш дис­кусійним в теорії кредиту. Так, в роботі доводиться, що невірно виділяти контрольну функцію кредиту, яка не характерна для всіх видів кредиту та в якій змішується функція кредиту з функцією одного з його суб'єктів - кредитора.

Обґрунтовується, що правове регулювання повинно враховувати межі кредиту, в яких він зберігає свої об'єктивні властивості. Порушення таких меж, наприклад, перекредитування, приво­дить до спотворення сутності кредиту. Під зовнішніми межами розуміються чинники якісного відособлення у часі і просторі: рівень розвитку виробничих відносин, об'єм і структура кредитних ресурсів, соціально-економічна політика держави і ін. Такі межі показують допустиму міру роз­витку окремих видів кредиту, при необґрунтовано надмірному розвитку однієї з форм кредиту стримується розвиток іншої форми. Способом відновлення оптимальних меж кредитування є кре­дитна реформа, яка визначається в роботі як сукупність правових заходів, направлених на зміну структури кредитного механізму, методів кредитування і регулювання видів кредиту.

У ринкових умовах кредит виступає як один з інтенсивних інструментів регулювання еко­номіки, прискорює залучення ресурсів в господарський оборот (грошовий кредит) і реалізацію то­варів (товарний кредит). Розвиток споживчого кредиту впливає на реальний життєвий рівень населення. Регулююча роль кредиту полягяє в його здатності виступати економічним методом управління суспільним господарством. Необхідність повернення отриманих в кредит цінностей стимулює ефективність виробництва. Це обумовлює підвищені вимоги до якості кредитування – умови надання та погашення кредиту.

У підрозділі третьому "Поняття і правова природа кредитних правовідносин" на­дається вичерпний склад ознак кредитних правовідносин як цивільно-правових. Доводиться ви­значальна роль договірних відносин в процесі сучасного кредитування, в тому числі банківського і державного. На основі чинного законодавства і економічної теорії критикується підміна кредиту банківським кредитом, що звужує предмет дослідження, призводить до перенесення властивостей банківського кредиту на види кредитування небанківського походження, а це унеможливлює отри­мання об'єктивних наукових результатів.

У роботі аналізуються сутнісні ознаки кредитних правовідносин, зокрема,  поворотність як конституюча риса, строковість, а також платність. Відсутність повернення кредиту спри­чиняє переродження природи відносин - перетворення в безповоротне фінансування, дотації тощо.

Кредитні правовідносини - це врегульовані нормами права самостійного виду відносини, які виникають між учасниками майнового обороту з приводу надання грошових коштів і товарно-матеріальних цінностей на визначений термін або з відстрочкою платежу при перерозподілі ма­теріальних фондів на умовах терміновості, поворотності і платності у вигляді процентів по кре­диту.

В роботі здійснено аналіз найважливіших понятійних категорій сучасного кредитування. Причина поширеного вживання терміну користування щодо кредиту і ототожнення понять по­зички та позики (кредиту) -  в економічному сприйнятті властивостей товарного обміну, коли позика розуміється як наймання (позичка) грошей через відсутність в економічній науці наслідків розмежування знеособлених споживних речей і індивідуально-визначених неспоживних ре­чей. Так, в праві при позиці (кредиті) відбувається передача на визначений термін замінних ро­дових речей у власність. Має місце непряме відображення відповідних економічних відносин: власність в економічному значенні, на відміну від права власності, при кредиті, як і при наймі, не переходить, кредитні кошти надаються нібито "в користування".

Відмічається позитивна тенденція сучасного законодавства до виключення вживання при регулюванні кредитних відносин терміну "позичка", яка являє собою договір про безвідплатне користування рухомим індивідуально-визначеним майном.

У підрозділі четвертому "Підстави виникнення кредитних правовідносин" вка­зується, що позика, як підстава виникнення кредитних правовідносин, є елементарною кредитною угодою. Позика (кредит), і борг, що виник з  інших підстав, відносяться до одно порядкових явищ - кредиту в економічному значенні, будь-який борг можна замінити позиково-кредитним зобов'язанням. Це зумовлене тим, що відносно грошових зобов'язань не існує об'єктивної неможливості невико­нання. Робиться висновок про неможливість оспорювання кредитного договору,  заснованого на новації боргу, на тій підставі, що кошти насправді не були одержані.

Найпоширенішеною підставою виникнення кредитних правовідносин є кредитні договори (угоди). Крім того, аналізується роль векселя і інших цінних паперів у виникненні кредитних відносин. Відстоюється точка зору, згідно з якою видача векселя являє собою окремий випадок новації. Підставами виникнення кредитних правовідносин можуть бути також адміністративні акти, та, як правило, вони породжують кредитні зобов'язання в юридичному складі з договорами.

Широке розуміння кредиту дозволило автору піддати критиці позицію Вищого господарського суду України щодо недійсності кредитних договорів між нефінансовими юридичними особами. На підставі Законів України "Про власність", "Про підприємства", "Про зовнішньоекономічну діяльність" обгрунтовується, що законодавство забороняє юридичним особам, які не є фінансовими установами, операції, які суміщують у собі два боки єдиного процесу, який складається з залучення та розміщення власних і залучених коштів. Здійснювати ж ці операції окремо, як господарські угоди, тим більше у формі позики, дозволяють повноваження власника. Така позиція підтверджується регулюванням позики в проекті Цивільного кодексу України.

В той же час, критикується визначення комерційного кредиту в проекті Цивільного кодексу України як договорів, виконання яких пов'язане з передаванням у власність іншій стороні коштів або речей,  визначених ро­до­вими ознаками, які передбачають надання кредиту, в тому числі як аванс, попередню оплату, відстрочення та розстрочення оплати товарів, робіт або послуг. Це визначення не враховує, що комерційний кредит може виникати при реалізації товарів, які є індивідуально-визначеними речами.

Розділ другий "Елементи кредитного правовідношення" складається з трьох підрозділів, в яких розглянуто суб’єктно-об’єктний склад і зміст кредитних правовідносин.

У підрозділі першому “Суб'єкти кредитних правовідносин” зазначається, що ними є особи, що вступають у відносини з приводу тимчасового запозичення вартості в грошовій або то­варній формі. Однак, виникнення кредитора і позичальника як суб'єктів кредитування зумовлене не самим фактом виникнення заборгованості, а укладенням кредитної угоди.

Позичальниками в кредитних правовідносинах можуть бути юридичні і фізичні особи, держава в особі уповноважених органів, територіальні громади в особі органів місцевого самоврядування. Кредитоспроможність позичальника як економічна здатність повернути кредит називається в роботі найважливішою умовою вступу в кредитні відносини. Кредитоспроможність потребує визначення в конкретному акті кредитування і визначає межі кредитування на мікро рівні.

Позичальник повинен організувати репродуктивний процес таким чином, щоб забезпечити ефективне використання кредиту і вивільнення необхідних коштів у встановлені терміни. Еко­номічне навантаження відбивається в праві. Так, згідно договору банківського кредиту банк має право перевіряти цільове використання кредиту і фінансову документацію позичальника. Однак, вказана залежність не означає порушення диспозитивних засад кредитування, оскільки заснована на вільному волевиявленні позичальника. Сторони кредитної угоди є рівноправними, від співпадання інтересів яких в однаковій мірі залежить виникнення кредитного правовідношення.

Проводиться аналіз прав суб'єктів господарського обороту України виступати в ролі креди­тодавців і позичальників. Зазначається, що зосередження кредиторських функцій у спеціальних фінансових інститутів - банків - є наслідком об'єктивного розвитку відносин обміну. Банки пер­соніфікують собою безліч кредиторів, чиї тимчасово вільні кошти вони акумулюють.

На підставі аналізу Закону України "Про банки і банківську діяльність" обгрунтовується з'явлення нового суб'єкта кредитних правовідносин – банківської корпорації. З приводу відсутності прямої вказівки в законі, дисертант доводить наявність права банковської корпорації на кредитуваня на тій підставі, що вона може "здійснювати операції на ринках грошей і капіталів", а також тим, що передбачена можливість широкої централізації функцій корпорації за згодою банків-членів. В той же час, враховуючи обмеження прав на безпосереднє обслуговування клієнтів, аргуменується право корпорації кредитувати лише фінансові установи.

Аналізується специфіка участі державних органів в кредитуванні. Критикується погляд про можливість участі в кредитуванні суб'єктів, що не володіють ознаками юридичної особи. 

Піддається критиці думка окремих вчених, що повноваженя структурних підрозділів визначаються лише положеннями про них. На підставі вимог цивільного зконодавства та практики господарських судів відстоюється позиція, що повноваження структурної одиниці визначаються статутом юридичної особи, положенням про структурний підрозділ, а також довіреністю керівника структурного підрозділу. При цьому кредитні договори за участю структурних підрозділів повинні містити посилання на укладення їх від імені та в інтересах юридичної особи.

Розглядається статус кредитних союзів, ломбадрів, інших фінансових установ. Статус кредитних союзів визначається як специфічний, проміжний між громадською організацією і кредитним кооперативом.

У підрозділі другому “Об'єкт кредитних правовідносин” питання про об'єкт запропо­новано розглядати з позиції розмежування об'єкта кредитування і об'єкта пра­вовідношення. Об'єкт  кредитування - витрати, потреби, кредитування яких не заборонене зако­ном, але ці витрати на виробничі процеси або передачу-отримання грошових коштів не можна вважати об'єктом кредитного правовідношення. Витрати не залежать від наявності правовідносин, ці потреби задовольняються за рахунок різних джерел, не тільки кредитів, а дії сторін є засобом реалізації змісту кредитного правовідношення, а не їх об'єктом.

Об'єктом кредитного правовідношення виступає позиковий капітал, який при відособленні від промислового втілюється в грошовій формі, або, зливаючись з промисловим з метою приско­рення реалізації товарів (і втіленого в них прибутку), виступає в товарній формі.

Відстоюється перехід права власності та відповідно ризику випадкової загибелі на об'єкт кредитних правовідносин. Критикується позиція про надання кредитних коштів у тимчасове користування, що позбавляє позичальника можливості розпоряджатися коштами. Аргументується, що гроші, як знеособлені родові речі не можуть знаходитися у позичальника інакше, чим на праві власності. Крім того, перехід власності з метою набуття права розпорядження запозиченими кош­тами є  каузою кредитної угоди.

Обґрунтовується, що при кредиті відбувається неточне відображення в праві економічних відносин. Кредитодавець є власником капіталу в економічному значенні, чим пояснюється сплата йому процентів і повернення кредиту. Однак право власності переходить до позичальника, а кредитору належить зобов'язальне право вимоги суми кредиту та процентів по ньому.

У підрозділі третьому “Зміст кредитних правовідносин” вказується, що неспівпадання економічної природи і юридичної форми позначається на специфіці кредитних правовідносин. Тому дослідження їх змісту запропоновано здійснювати не як простий перелік прав і обов'язків сторін, а як функціонально-логічне осмислення взаємодії кредитора і позичальника, що відображає суть, ознаки, економічну і правову природу кредитних відносин. З цих позицій аналізується поворотний, терміновий і платний характер кредитних відносин.

Повернення суми грошових коштів або матеріальних цінностей складає основу змісту кре­дитних правовідносин. Необхідність повернення кредиту виникає по завершенні кругообігу пози­ченої вартості та є юридичним правилом, що закріпляє позикову природу кредитування. Терміновість тісно змикається з принципом поворотності, оскільки встановлення межі кредиту в часі і є встановленням обов'язку повернення. Безстрокового кредиту не існує. Економічною основою терміновості кредиту є безперервність кругообігу фондів суспільного господарства, оскільки в кінці кожного обороту відбувається вивільнення коштів для погашення кредиту.

При дослідженні платності правовідношення визначається, що здатність приносити прибуток у вигляді процента характеризує функціонування грошей і інших цінностей у виробни­чому процесі як капіталу. При відсутності плати кредитні відносини мають вузьке, усічене значення в сенсі позики, носять споживчий характер та не обслуговують рух капіталу.

Небезпеку для приватного обороту і господарського комплексу може являти собою необ­меженість росту прострочених процентів. На основі положень римського права про окремі ви­падки припинення нарахування процентів на суму боргу, тенденцій законодавчого регулювання відновлення платоспроможності боржників, а також з метою припинення несумлінних дій креди­торів по встановленню надпроцентів, запропоновано закріпити правило про припинення на­рахування процентів, розмір виплат по яких значно перевищує розмір боргу. Дисертант звертає увагу на результативність узгодженого цивільно-правового та кримінально-право­во­го впливу на економічні відносини, зокрема, на прикладі вивченння історичного факту щодо формалізації цивільно-правових угод  в Великобританії (Закон про шахрайство 1677 р.).

Виділяються зовнішні і внутрішні чинники суспільного господарства, що впливають на розмір процентних ставок. До зовнішніх факторів відносяться: стан кредитного ринку, характер державного регулювання діяльності банків, оподаткування. Так,  зміна рівня ставок податків впливає на рівень процентних ставок. До внутрішніх факторів відноситься, насамперед, ступінь ризику по вкладенню коштів в залежності від характеристик позичальника, виду, строків та розміру кредита. При цьому держава і Національний банк України використовують заходи як прямого директивного, так і опосередкованого регулювання. До перших слід віднести встановлення окремих обмежень по процентним ставкам та заборону банком надавати безпроцентні кредити. До других – рівень резервних вимог Національного банку, обсяги та умови кредитування, нормативи ліквідності.

Цільовий характер деяких видів кредитних відносин пояснюється тим, що перерозподіл матеріальних фондів за допомогою кредиту носить головним чином продуктивний характер, вартість, що  перерозподіляється, включається в господарський оборот позичальника. Можливість повернення кредиту залежить від ефективності його використання. Однак цей принцип справедливий для банківського кредиту, а, наприклад, в комерційному кредиті при оформленні угоди за допомогою векселя внаслідок абстрактності останнього - взагалі не засто­совується.

В роботі досліджується специфіка окремих кредитних угод: право креди­тора провести перевірки заставного майна, циклічність виникнення прав і обов'язків сторін кредитної лінії, інш.

Розділ третій "Окремі види кредитних правовідносин по законодавству України" складається з шести підрозділів, в яких досліджено розмежування форм і видів кредиту, сформульовані пропозиції по удосконаленню правового регулювання окремих видів кре­диту.

У підрозділі першому "Проблеми класифікації кредитних правовідносин" встановлено підстави та виявлено проблеми класифікації кредитних правовідносин.

Форма кредиту характеризує зовнішній вияв і організацію кредитних відносин. З урахуван­ням цього пропонується розрізнювати грошову і товарну форми кредиту. Форму кредиту не­обхідно відрізняти від способів реалізації кредиту, що впливають на його видову різноманітність.

Товарний кредит визначається як кредит, що надається одним суб'єктом гос­подарювання іншому на договірній основі у речовій формі за рахунок тимчасово вільних ресурсів на умовах поворотності, терміновості та платності, як правило, у вигляді відстрочки платежу. Особливістю товарного кредиту є те, що він обслуговує кругообіг промислового капіталу - рух товару з сфери виробництва в сферу споживання, має метою прискорити реалізацію товару і отримання прибутку.

Кредит в грошовій формі - це кредит, що надається, як правило, фінансовою установою на договірній основі безготівковими або готівковими грошовими коштами на умовах поворотності, терміновості та платності.

Класифікацію кредитів по видах необхідно проводити в рамках товарної і грошової форм, ви­ходячи з специфіки відносин. Критикується підхід до класифікації видів кредиту, коли змішуються форми і види кредиту (наприк­лад, товарний і комерційний кредит), приводяться до одного видового ряду кредити, що відносяться до різних форм (наприклад, комерційний, консорціумний, споживчий). Необхідно розрізнювати види кредиту по суб'єктному складу, по термінах користування, по забезпеченню, мірі ризику, по сфері функціонування, методам надання, термінам погашення. Зокрема, по суб'єктному складу виділяються комерційний, банківський, державний, ломбардний, наданий кредитним союзом; за способом за­ставного забезпечення - іпотечний кредит, під заставу рухомого майна, цінних паперів, майнових прав, бланковий; по сфері функціонування -  кредит на виробничі цілі і споживчий кредит  тощо.

У підрозділі другому "Правова специфіка банківського кредитування" цей вид кредиту визначений як позиковий капітал банку в грошовій формі, який пе­редається позичальнику у власність на певний термін на умовах, передбачених кредитним догово­ром, основними з яких є забезпеченість, поворотність, терміновість, платність і цільовий  харак­тер використання.

Сформульоване визначення, розмежовані та визначені окремі види банківських кредитних операцій – консорціумний, іпотечний кредити, оверд­рафт, контокоррент, форфейтинг, факторинг.

Розглянуто облік векселів та зроблено висновок, що облік векселів не є позиково-кредитною угодою, оскільки при позиці (кредиті) кредитор має право вимоги коштів від пози­чальника, в той час як при обліку банк придбаває права вимоги до платника по векселю. Можна зробити загальний висновок, що кредитні банківські операції і кредитні відносини – не тотожні поняття, оскільки деякі кредитні операції за визначенням законодавства про банківську діяльність не є кредитними угодами (розміщення коштів на поточних рахунках, гарантія, лізинг та інші).

У підрозділі третьому "Кредитні правовідносини при іпотечному кредиті" відстоюється розуміння застави як акцесорного зо­бов'язання, яке має зобов'язально-правові та речові характеристики. Іпотека гарантує безсумнівність юридично значущих дій відносно нерухомості завдяки значній і відносно статичній ціні нерухомості, а також її фізичної стійкості, що дозволяє залишати об'єкт у користуванні заставодавця.

Для більш широкого розвитку іпотечного кредитування необхідне створення вторинного ринку іпотек через впровадження обігу спеціальних боргових цінних паперів – закладних. В той же час, якщо законодавство збереже діюче обмеження щодо застави землі тільки по кредитам фінансових установ, що на цей час видається обґрунтованим, потрібно уникнути ситуації, коли при індосаменті "земельної" закладної право вимоги на землю придбає неналежний суб'єкт. Тому потрібно закріпити процедуру реєстрації і погашення таких заставних спеціальними органами (наприклад,  місцевими Радами), а також обмежити їх обіг по суб'єктному складу, наприклад, банки та сільськогосподарські товаровиробники. Дисертант пропонує уточнити в проекті закону "Про іпотеку", що закладна є інструментом оформлення, а не видом іпотеки.

У підрозділі четвертому "Кредитні правовідносини при комерційному кредиті" вказується, що комерційний кредит, як кредит між не­банківськими суб'єктами господарювання, не тотожний поняттю товарного кредиту - перший за природою може бути грошовим.

У економічному значенні комерційний товарний кредит є засобом збільшення оборотного капіталу. Тут в кредитну операцію включаються ресурси постачальника в процесі кругообігу фондів. При банківському кредиті викори­стовуються вже вивільнені ресурси, акумульовані на рахунках в банку. В окремих ситуаціях позичальнику вигідніше вдатися до товарної форми кредиту, ніж отримати банківський кредит для негайної оплати матеріальних цінностей. Використання банківського кредиту спричиняє більш високі вит­рати і необхідність вилучення з обороту певного об'єму майна (наприклад, при за­ставі). Товарний кредит підприємство може одночасно отримувати і його надавати.

Комерційний товарний кредит передбачає взаємозв'язок торгової і кредитної операції. Закінчення торгової (комерційної) операції тут співпадає з початком кредитної угоди, яка, в свою чергу, завершується при погашенні заборгованості по кредиту. Тут кредитна угода не є го­ловною метою господарської операції. Вона супроводить купівлю-продаж, прискорюючи ре­алізацію товарів, приносить додатковий прибуток у вигляді процента, що включається у вартість товару і оформляється під час укладення торгової угоди.

Розглянуто питання про право небанківських суб'єктів господарювання надавати позики один одному в грошовій формі (комерційний грошовий кредит). Аргументується, що розпорядження майном на свій розсуд є правом власника. Відстоюється позиція, що законність комерційного кредитування в грошовій формі зберігається при наявності наступних умов: кре­дит надано з власних, а не позичених коштів, та це не є основною діяльністю і не носить систематичний характер.

На основі аналізу економічної і юридичної природи лізингу спростовується твердження,  яке зустрічається в спеціальних і нормативних джерелах, що лізинг є формою майнового (товарного) кредиту.

У підрозділі п'ятому "Кредитні правовідносини за участю громадян" виявляється економіко-правова специфіка споживчого характеру таких відносин, зокрема,  спрямованість не на виробництво, а на кінцевого споживача. Тому джерелом погашення процентів по кредиту є не збільшення прибутковості капіталу в процесі кругообігу, а індивідуальні накопичення, що необхідно враховувати при укладенні кредитних угод.

Надано характеристику та здійснено класифікацію споживчих кредитів: по суб'єктах відносин - банківські, небанківські і державні кредити; за формою видачі - товарні і грошові; за способом по­гашення - що погашаються поступово або разовим платежем; термінам видачі - короткострокові, середньо- і довгострокові кредити (на інвестиційні витрати); по спрямованості - цільові (нада­ються банками, державою, наприклад, на будівництво житла) і нецільові (надаються ломбардами, кредитними спілками на покриття невідкладних потреб).

Зазначено, що, крім кредитування, кредитні союзи виконують деякі розрахункові функціі, створюючи зручність для оплати фізичними особами вартості товарів.

При аналізі юридичної природи відносин депозитного договору спро­стовується підхід до таких відносин як договору зберігання. Кауза договору при депозиті - пере­дача коштів на певний час в розпорядження боржника, за що виплачуються проценти. При іррегу­лярному зберіганні, властивому для договору поточного рахунку, взаємообумовленою метою сторін   є забезпечення кредитора можливістю негайного розпорядження коштами.

У підрозділі шостому "Кредитні правовідносини за участю держави" такі правовідносини запропоновано розділяти на два види: державний кредит, де держава виступає в ролі кредитора, і державна позика, де держава вис­тупає в ролі позичальника. Особливістю кредитних відносин за участю держави називається те, що умови кредитування (суми, термін, процент) встановлюються самим позичальником, що не усуває диспозитивність кредитних правовідносин і їх цивільно-правову специфіку.

Критикується фінансово-правовий підхід до природи державного кредиту. Раніше такий підхід мав місце внаслідок планової економіки. Однак в ринковій економіці будь-які кредитні відносини враховують волевиявлення сторін та не мають владно-розпорядчого характеру.