Батигіна О.М. Організаційно-правові питання оптового ринку сільськогосподарської продукції в Україні

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначаються зв'язок роботи з науковими програмами та методологічна й теоретична база, розкриваються сутність і стан обраної проблеми, головна мета і завдання, наукова новизна та практичне значення дисертаційної роботи, формулюються основні положення, що виносяться на захист, наводяться дані щодо їх апробації й опублікування.

Розділ перший „Загальна характеристика правового регулювання організації оптового ринку сільськогосподарської продукції” складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. „Історико-економічні засади виникнення та розвитку законодавства про оптовий обіг сільськогосподарської продукції до проголошення незалежності України” автором розглянуто історичні засади формування оптового ринку взагалі як такого і сільськогосподарської продукції зокрема, починаючи з часів Стародавнього Риму.

У ході дослідження виявилося, що спочатку на оптовий обіг сільськогосподарської продукції поширювалися ті ж самі правила, що й на інші товари. Згодом відбулося виокремлення, витоки якого в Англії ХІ ст. Перші оптові продовольчі ринки середньовіччя створювалися і працювали за статутами правителів. 

Аналіз документальної бази регулювання оптового обігу сільськогосподарської продукції радянської доби дає підстави говорити  про наявність жорсткого планування з боку держави в цій сфері без урахування економічного механізму функціонування аграрного виробництва. Цей період розвитку законодавства можна охарактеризувати, як складний і суперечливий, зумовлений тим, що, по-перше, відпрацьований роками механізм планово-розподільчої системи був досить потужним не тільки через певний консерватизм суспільної думки, але, головним чином, тому, що його поки що не було чим замінити, оскільки ринкові механізми з’явилися набагато пізніше. По-друге, правове забезпечення оптового обігу сільськогосподарської продукції забезпечувалося в основному постановами партії та уряду СРСР. У зазначений період прийняттю законів як найбільш опрацьованій і авторитетній формі правового регулювання суспільних відносин не надавалося належного значення.

У підрозділі 1.2. „Основні етапи становлення законодавства про оптовий ринок сільськогосподарської продукції в сучасній Україні” досліджується генезис нормативно-правової бази функціонування оптового ринку сільськогосподарської продукції в сучасних політико-економічних умовах. За часів незалежності України поступово був здійснений перехід до ринкової системи обігу товарної аграрної продукції, яка засновується на вільному русі такої продукції, скасуванні обмежень при виборі ділових партнерів. Із зміною монопольного становища держави як оптового покупця та продавця сільськогосподарської продукції на аграрному ринку почали з’являтися аграрні біржі, агроторгові доми, аукціони, оптові продовольчі ринки, виставки-ярмарки сільськогосподарської продукції тваринного й рослинного походження, які мають стати основою належного функціонування аграрного ринку.

Розвиток законодавства про оптовий ринок сільськогосподарської продукції за роки незалежності України пройшов декілька етапів. Перший етап – початок 1995 р. –  кінець 1996 р. – це етап формування засад правового механізму регулювання відносин у сфері оптового ринку сільськогосподарської продукції, що було вкрай необхідне, оскільки, починаючи з 90–х р., відбулася значна руйнація оптового ринку такої продукції, внаслідок чого аграрні товаровиробники втратили можливість належного збуту виробленої продукції. Другий етап – початок 1997 р. і дотепер – характеризується значним розвитком та вдосконаленням законодавства щодо функціонування оптового ринку сільськогосподарської продукції, розширенням його інфраструктури.

У підрозділі 1.3. „Поняття та суб’єкти оптового ринку сільськогосподарської продукції” проведено огляд наукової літератури та аналіз законодавства щодо поняття й доцільності існування оптового ринку сільськогосподарської продукції.

Визначені й виділені характерні ознаки оптової торгівлі сільськогосподарською продукцією, а саме: оптова торгівля пов’язана з товарним забезпеченням системи роздрібної торгівлі; підприємницька мета придбання продукції; сторона, яка здійснює придбання продукції, повинна бути суб’єктом господарювання; товаром є переважно сільськогосподарська продукція, визначена родовими ознаками; наявність організованих оптових ринкових елементів у вигляді аукціонів, бірж, торгових домів, ярмарків і т.п.; наявність невід’ємних складових: придбання (купівля) і відчуження (продаж) або лише відчуження вироблених товарів (продукції). Наведені ознаки дозволили сформулювати поняття оптової торгівлі сільськогосподарською продукцією.

У підрозділі досліджено види суб’єктів оптового ринку сільськогосподарської продукції, серед яких виділяються: аграрні товаровиробники, оптові підприємства, споживачі товарів (роздрібні торговельні та переробні підприємства, індивідуальні підприємці), організатори оптового ринку (аграрні біржі, агроторгові доми, оптові ярмарки, виставки, аукціони, оптові продовольчі ринки тощо). Особливо зосереджується увага на організаторах оптового ринку сільськогосподарської продукції із зазначенням того, що вони виконують завдання лише по створенню умов для організації оптової торгівлі і у більшості випадків не є суб’єктами торговельної діяльності.

Пропонується прийняти закон „Про оптовий  ринок сільськогосподарської продукції”, норми якого мають закласти організаційні, економічні та правові основи його діяльності. Також надається структура зазначеного закону, а саме: загальні положення (постановка завдань та визначення понятійного апарату); правове регулювання створення організаторів оптового ринку сільськогосподарської продукції; основні засади господарської діяльності організаторів оптового ринку сільськогосподарської продукції; організація державного регулювання, підтримки та контролю діяльності оптового ринку сільськогосподарської продукції; договірні засади опосередкування економічних відносин; прикінцеві положення.

У підрозділі 1.4. „Сільськогосподарська продукція як об’єкт обігу на оптовому ринку” зазначається, що специфіка сільськогосподарської продукції як товару, що є об’єктом майнових прав на оптовому ринку сільськогосподарської продукції, полягає в тому, що її виробництво базується на природних об’єктах, які розвиваються за своїми законами, та в тому, що вона має цільовий характер, тобто призначена для вирішення питань загальнодержавного значення – продовольчої безпеки країни, задоволення потреб населення в якісних харчових продуктах, а також для постачання харчовій промисловості якісної сировини.

Обґрунтовується положення, що сільськогосподарська продукція як об’єкт обігу на оптовому ринку виступає як річ та спосіб забезпечення немайнового блага. Тобто, з одного боку, сільськогосподарська продукція є самостійним об’єктом майнових прав, з другого – формою забезпечення немайнового блага – права на безпечне харчування та продовольчу безпеку.

Проведено класифікацію сільськогосподарської продукції за різними ознаками, зокрема, за економічною ознакою (засіб виробництва, предмет споживання); за наявністю матеріальної субстанції (річ та спосіб забезпечення немайнового блага); за правовим режимом (рухома (партія картоплі) та нерухома (незбираний врожай); за ступенем свободи обігу (знаходиться у вільному обігу, має обмежений обіг або взагалі вилучена з обігу); за фізичними властивостями (подільна річ (оптова партія сільськогосподарської продукції, яка може бути розділена без втрати її цільового призначення – обігу на оптовому ринку) та неподільна річ (оптова партія сільськогосподарського товару, яка не може бути поділена, оскільки втратить своє цільове призначення – обіг на оптовому ринку); за кількістю матеріальних субстанцій (складна чи проста); за властивими якісними ознаками (індивідуально визначена (партія помідорів нового сорту) та родова (партія помідорів загальновідомого сорту); за функціональними ознаками (сільськогосподарська продукція, сільськогосподарська сировина, сільськогосподарське продовольство).

Розділ другий „Правове регулювання функціонування оптового ринку сільськогосподарської продукції” має два підрозділи.

Підрозділ 2.1. „Правове регулювання діяльності окремих організаторів оптового ринку сільськогосподарської продукції” складається з чотирьох пунктів.

У пункті 2.1.1. „Правове регулювання діяльності оптового продовольчого ринку” дається розгорнутий аналіз поняття та правосуб’єктності такого організатора аграрного ринку, як оптовий продовольчий ринок (ОПР). Детально розглядається сучасний досвід функціонування та правового забезпечення ОПР у деяких зарубіжних країнах, таких, як Російська Федерація, Польща, Японія, США тощо.

Особливу увагу зосереджено на визначенні організаційно-правової форми та форми власності ОПР, щоб якнайкраще врахувати інтереси аграрних товаровиробників. Пропонується ОПР стратегічної сировини створювати у формі акціонерного товариства з часткою держави у статутному фонді не менше ніж 51%. Щодо звичайних ОПР, то доцільним є їх створення на корпоративній основі, що дозволить самим аграрним товаровиробникам контролювати і брати участь в управлінні підприємством за рахунок внесеного капіталу. Разом із тим аграрні товаровиробники будуть мати додаткові доходи для здійснення сільськогосподарської діяльності за рахунок отримання частки доходу на свій внесок.

У дисертації обґрунтовано твердження, що найбільш оптимальним для функціонування ОПР та забезпечення пріоритету інтересів сільськогосподарських виробників буде його заснування на змішаній формі власності за умови обов’язкової участі аграрних товаровиробників чи їх об’єднань.

Також автором зроблено висновок щодо необхідності закріплення в аграрному законодавстві визначення поняття ОПР, яке, насамперед, повинно відображати основні принципи пріоритету інтересів вітчизняного аграрного товаровиробника та забезпечення населення якісними продуктами харчування.

Обґрунтовується необхідність розроблення та прийняття Примірних правил торгівлі на оптовому продовольчому ринку, а також пропонується їх структура.

У пункті 2.1.2. „Правове регулювання діяльності агроторгових домів” звертається увага на те, що нині діють два види агроторгових домів (АТД): 1) як окремий суб’єкт господарювання; 2) як структурний підрозділ суб’єкта господарювання. У свою чергу, вищевказані види АТД розділено на підвиди. Так, АТД як окремий суб’єкт господарювання може бути підприємницьким та непідприємницьким. Разом з тим АТД як структурний підрозділ суб’єкта господарювання може бути структурним підрозділом окремо взятого сільськогосподарського підприємства, постачальника ресурсів для села, торговельної фірми або структурним підрозділом товарної біржі.

Завдання та функції кожного з цих агроторгових домів різняться, що, відповідно, ускладнює чітке визначення в статутах правових положень. Порівнявши АТД, що функціонують на кооперативних та корпоративних засадах, зроблено висновок, що перспективним, з точки зору досягнення максимального ефекту від виробництва сільськогосподарської продукції для аграрного товаровиробника, є функціонування АТД у формі обслуговуючих кооперативів.

Виділено основні ознаки, функції та проведено класифікацію АТД. Пропонується визначення поняття агроторгового дому, яке доцільно закріпити у майбутньому законі „Про оптовий ринок сільськогосподарської продукції”.

У пункті 2.1.3. „Правове регулювання аукціонів живої худоби і птиці” зазначається, що аукціони живої худоби та птиці є однією з ефективних форм оптової торгівлі. Основна перевага цієї форми для аграрних товаровиробників полягає в тому, що саме аукціонні торги за наявності попиту і пропозиції худоби та птиці дають змогу забезпечувати максимальну відкритість процесу встановлення об’єктивних ринкових цін. Автором виокремлено три види аукціонів живої худоби та птиці: 1) аукціон живої худоби та птиці як підрозділ товарної біржі; 2) аукціон живої худоби та птиці як господарюючий суб’єкт, що спеціально створюється для проведення аукціонів; 3) аукціон живої худоби та птиці як один із видів діяльності, передбачений статутом вже існуючого господарюючого суб’єкта. Також подається класифікація аукціонів живої худоби та птиці на: внутрішні та зовнішні; спеціалізовані та неспеціалізовані; примусові та добровільні; „на підвищення” та  „на зниження”.

Наголошується на необхідності закріплення у майбутньому законі „Про оптовий ринок сільськогосподарської продукції” організаційних, правових та економічних засад функціонування аукціонів живої худоби і птиці.

У пункті 2.1.4. „Правове регулювання виставково-ярмаркової діяльності в аграрному секторі” встановлено, що за своєю сутністю та функціональною спрямованістю останнім часом виставки перетворилися з простого показу зразків на заходи, під час яких укладаються торговельні угоди, у тому числі й оптові. Збігається і мета проведення виставки та ярмарку – це вигідна реалізація виробленої продукції. Тобто терміни „виставка” і „ярмарок” набули дещо близького смислового значення і часто використовуються як синоніми. Проте за організаційними відмінностями потрібно розрізняти виставки, ярмарки та виставки-ярмарки. У дисертації подається класифікація виставок та ярмарків сільськогосподарської продукції.

Зазначаються напрями, вирішення яких належним чином впорядкує здійснення виставкової та ярмаркової діяльності у аграрній сфері: 1) теоретичний − визначитися щодо основних понять виставково-ярмаркової діяльності в аграрній сфері, стратегії та заходів стимулювання такої діяльності, а також вивчення міжнародного досвіду організаційно-правого забезпечення проведення виставок, ярмарків за участю сільськогосподарських виробників; 2) економічний − впорядкувати  фінансування виставково-ярмаркових заходів у аграрній сфері на основі розробки обґрунтованої системи стимулювання сільськогосподарських підприємств до участі у виставках, ярмарках (введення механізму пільгового оподаткування українських підприємств-учасників виставок, ярмарків); 3) правовий − підготувати комплексні регіональні програми розвитку виставок та ярмарків, розробити загальне Положення про порядок організації виставково-ярмаркової діяльності у аграрній сфері.

У підрозділі 2.2. „Види договорів, що використовуються на оптовому ринку сільськогосподарської продукції” зазначається, що на оптовому ринку сільськогосподарської продукції складається два види договірних відносин: 1) прямі  договірні відносини, тобто такі, що формуються безпосередньо між сільгоспвиробниками та оптовими або роздрібними підприємствами, переробниками (укладається договір купівлі-продажу, поставки, контрактації чи міни). У результаті укладання такого договору право власності на сільськогосподарську продукцію переходить від аграрного товаровиробника до іншої сторони договору; 2) посередницькі договірні відносини, тобто такі, що встановлюються за допомогою посередників на стороні продавця – аграрного товаровиробника та (або) покупця (дистриб’юторів, агентів, консигнаторів, брокерів), взаємовідносини яких опосередковуються додатковими договорами – договорами на виконання послуг: агентськими, комісії, доручення, консигнації. У процесі виконання таких договорів право власності на сільськогосподарську продукцію не переходить до іншої сторони договору, а переходить третій особі.

З метою законодавчого закріплення пропонується визначення договору оптової купівлі-продажу сільськогосподарської продукції. Так, за договором оптової купівлі-продажу сільськогосподарської продукції продавець, який здійснює виробничу або торговельну діяльність, зобов’язується передати в обумовлені терміни оптову партію сільськогосподарської продукції, яка є у нього в наявності на момент укладення договору, у власність покупця для використання її з метою подальшого перепродажу або для виробничого споживання, а покупець зобов’язується прийняти продукцію і оплатити її за встановленою сторонами ціною.