Гафурова О.В. Права та обов\'язки членів сільськогосподарських виробничих кооперативів

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження та ступінь її наукової розробки, визначаються мета і завдання роботи, характеризується її об’єкт, предмет, методологічна і науково-теоретична база, розкриваються основні результати, отримані внаслідок дослідження, їх теоретичне та практичне значення, апробація і публікації її результатів, сформульовано концептуальні положення, які відзначаються науковою новизною.

Перший розділ “Аналіз наукового обґрунтування і правового забезпечення членства в сільськогосподарських виробничих коопе­ративах” складається з двох підрозділів та присвячений аналізу розвит­ку сільськогосподарської виробничої кооперації на Україні, визначенню її особливих рис, які вирізняють її від усіх інших суб’єктів господарювання на селі, зокрема господарських товариств, підкреслення її соціальної направленості. Розкривається зміст права членства в сільсько­господарських виробничих кооперативах, вимог, які висуваються законодавством до засновників, дійсних (повних) та асоційованих членів; досліджуються порядок і підстави прийняття в члени кооперативу та припинення членства в ньому.

У першому підрозділі “Правове становище сільськогосподарського виробничого кооперативу: систематизація теоретичних здобутків і практичного досвіду” приділена увага історико-правовим передумовам становлення сільськогосподарської виробничої кооперації на Україні. Зазначається, що розвиток сільськогосподарських хліборобських артілей починається з кінця ХІХ сторіччя з ініціативи М. Левитського. У 20 роках ХХ сторіччя відбувається поєднання колективних та кооперативних форм господарювання і артілі стають єдиним видом колективного господарства (колгоспу). Поступово вони втрачають свої кооперативні засади, хоч формально і продовжують вважатись виробничими кооперативами. Закон СРСР від 26 травня 1988 року “Про кооперацію в СРСР” був першим кроком на шляху відродження кооперації, адже передбачав можливість існування і інших форм сільськогосподарської виробничої кооперації, крім колгоспів (ст. 33). Відродження сільськогосподарської виробничої кооперації слід пов’язувати з прийняттям 17 липня 1997 року Закону України “Про сільськогосподарську кооперацію”, який побудований на основних міжнародних принципах кооперації. Зазначеним законом регулюється правове становище двох типів кооперативів на селі: виробничих і обслуговуючих. Ознаками, що вирізняють сільськогосподарські виробничі кооперативи, можна вважати: 1) те, що вони утворюються з метою отримання прибутку; 2) основний вид діяльності – виробництво продукції сільського, рибного і лісового господарства; 3) є персональними об’єднаннями, членство в яких передбачено для фізичних осіб (юридичні – можуть бути лише асоційованими членами); 4) засновники (члени) таких коопе­ративів повинні бути сільськогосподарські товаровиробниками; 5) чле­ни таких кооперативів зобов’язані приймати в них трудову участь.

Другий підрозділ “Поняття, підстави виникнення та припинення права членства у кооперативі” присвячений аналізу права членства в сільськогосподарському кооперативі, яке розглядається у суб’єктивному значенні. Під цим поняттям необхідно розуміти урегульовану нормами права можливість осіб вступати до кооперативу, набувати відповідні членські права і нести членські обов’язки та припиняти юридичний зв’язок з ним. Воно характеризується такими основними рисами: 1) є загальним правом, охоплює всіх без винятку громадян України, а також, у випадках, передбачених статутами окремих кооперативів, може бути надано і іншим категоріям населення; 2) є рівним правом; 3) є особистим правом; 4) є добровільним; 5) носить економічний (майно­вий) характер; 6) повинно носити безперервний характер, тобто на законодавчому рівні мають бути передбачені випадки збереження членства в кооперативах.

Розглядаються умови членства в таких кооперативах, порядок вступу в кооператив, а також виходу (виключення) з нього.

Порядок виключення з членів кооперативу має включати в себе наступні дії: 1) попередній розгляд питання про виключення з членів кооперативу правлінням; 2)  затвердження рішення правління 2/3 голосів членів, присутніх на загальних зборах кооперативу; 3) обов’язкове завчасне повідомлення правлінням члена кооперативу про причини винесення питання на загальні збори; 4) запрошення такого члена для участі у засіданні загальних зборів; 5) пред’явлення у обов’язковому порядку документального підтвердження (письмове попередження тощо) вини члена кооперативу у порушеннях, які передбачені законом; 6) доведен­ня правлінням рішення про виключення з членів кооперативу до відома особи у письмовій формі.

Другий розділ “Права та обов’язки членів сільськогосподарських виробничих кооперативів за законодавством України” складається з двох підрозділів і присвячений загальній характеристиці прав і обов’язків членів сільськогосподарських виробничих кооперативів, їх класифікації. Аналізується законодавство, яким регулюються членські відносини, звертається увага на його недосконалість та суперечливість, що зумовлює необхідність розробки низки рекомендаційних актів, які б сприяли розвитку локальної нормотворчості кооперативів та належному забезпеченню прав їх членів.

У першому підрозділі “Загальна характеристика основних прав і обов’язків членів сільськогосподарського виробничого кооперативу та їх класифікація” досліджено природу членських прав і обов’язків. Доводиться, що права і обов’язки членів кооперативів взагалі, та сільськогосподарських виробничих зокрема, необхідно відрізняти від прав і обов’язків учасників господарських товариств, які в літературі отримали назву корпоративних. Перші носять, насамперед, майновий характер. Другі – ґрунтуються на принципах взаємодопомоги та набуваються з метою задоволення, насамперед, економічних, соціальних та інших потреб їх членів, адже об’єднуючись у виробничий кооператив особи прагнуть реалізувати своє право на працю, а не вигідно вкласти капітал і отримати на нього прибуток.

Права і обов’язки членів сільськогосподарських виробничих кооперативів характеризуються наступними рисами: носять особистий характер, є рівними; розповсюджуються на всіх членів кооперативу, незалеж­но від можливості їх здійснення окремими особами; члени коопера­тиву не можуть від них відмовитись. У повному обсязі вони виникають з моменту затвердження загальними зборами рішення правління про прийняття особи в члени кооперативу. Але, необхідно зазначити, що виникнення відповідних членських прав та обов’язків слід пов’язувати не тільки безпосередньо з членством осіб у кооперативі, а й з настанням додаткових юридичних фактів. Членські права і обов’язки припиняються, як правило, з припиненням членства. Виняток складають майнові права, які можуть зберегтися і після вибуття з кооперативу. Можна виділити трудові, майнові, земельні та управлінські права і обов’язки членів таких кооперативів.

Права і обов’язки асоційованих членів за своїм обсягом значно відрізняються від прав і обов’язків дійсних (повних) членів. Пов’язано це, насамперед, з відсутністю у них трудових прав та обов’язків, що тягне за собою практичне відсторонення їх від управління кооперативом (користуються лише правом дорадчого голосу). Їх майнові права і обов’язки теж носять урізаний характер, адже вони не приймають участь у формуванні неподільного фонду і мають право лише на отримання частки доходу на пай (додатковий пай) та першочергового отримання свого майнового внеску при виході з кооперативу.

Другий підрозділ “Нормативно-правове закріплення основних прав та обов’язків членів сільськогосподарських виробничих кооперативів” присвячено загальній характеристиці сучасного законодавства України про сільськогосподарську кооперацію

Основним нормативно-правовим актом, який регулює відносини, пов’язані з членством в сільськогосподарських виробничих кооперативах є Закон України “Про сільськогосподарську кооперацію”. У зв’язку з прийняттям Цивільного та Господарського кодексів України та Закону України “Про кооперацію” досить гостро постало питання про співвідношення норм зазначених законодавчих актів і Закону України “Про сільськогосподарську кооперацію”. Крім того, останній закон потребує внесення певних змін і доповнень з метою врахування особливостей членства в сільськогосподарських обслуговуючих і виробничих кооперативах, закріплення основних прав та обов’язків членів таких кооперативів, компетенції органів управління та їх відпові­дальності. Зважаючи на низький рівень правової культури сільського населення, нестабільність та суперечність законодавства, правову незахищеність селян у процесі реформування та з метою забезпечення прав осіб, які побажали стати членами виробничих кооперативів, дуже важливим є прийняття і розробка ряду рекомендаційних актів, а саме: Примірного статуту сільськогосподарського виробничого кооперативу, Примірних Правил внутрішнього розпорядку сільськогосподарського виробничого кооперативу, Примірного Положення про оплату праці в сільськогосподарському виробництві, Положення про атестацію основних категорій працюючих в сільському господарстві тощо.

У третьому розділі “Основні напрями реалізації прав і обов’яз­ків членів сільськогосподарських виробничих кооперативів в Україні” розглядаються шляхи реалізації майнових, земельних, управлінських та трудових прав і обов’язків членів сільськогосподарських виробничих кооперативів. На підставі аналізу статутів окремих кооперативів Київської, Кіровоградської, Хмельницької областей та Красноперекопського району Автономної Республіки Крим автор визначає і обґрунтовує необхідність вдосконалення чинного законодавства.

У першому підрозділі “Порядок регулювання трудових відносин в сільськогосподарських виробничих кооперативах” автор досліджує особливості регулювання трудових відносин в сільськогосподарських виробничих кооперативах. Зважаючи на особливе правове становище членів виробничих кооперативів, яке обумовлене включенням їх у майнові відносини з цими підприємствами, а також здійснення ними особисто і безпосередньо функцій управління, правовий режим праці в них набуває істотних відмінностей порівняно з умовами, передбаченими трудовим законодавством. Саме ці відмінності і повинні бути відображені у спеціальному законодавстві, яке регулює основні питання діяльності зазначених суб’єктів господарювання.

Робиться висновок, що норми законодавства про працю повинні розповсюджуватись на трудові відносини членів кооперативів, але вони можуть застосовуватись у випадках, коли спеціальним законодавством, локальними та індивідуально-договірними актами трудові відносини в цих суб’єктах господарювання не врегульовано. Крім того, врегулювання трудових відносин на локальному рівні не повинно погіршувати правове становище членів таких кооперативів або сприяти зменшенню обсягу їх трудових прав порівняно з трудовим законодавством.

Окремо досліджуються юридичні факти, які призводять до виникнення трудових відносин в таких кооперативах. Робиться висновок про те, що у даному випадку відбувається поєднання двох юридичних фактів: членства в кооперативі, яке тягне за собою необхідність обов’яз­кової трудової участі в ньому, а також оформлення трудових відносин з кооперативом шляхом укладення трудового договору в усній (письмо­вій) формі на невизначений термін.

У другому підрозділі Майнові права та обов’язки членів сільськогосподарських виробничих кооперативів автор розкриває зміст майнових прав і обов’язків членів кооперативу, які встановлені Законом України “Про сільськогосподарську кооперацію”, а саме: обов’язок виконувати свої зобов’язання перед кооперативом, пов’язаний з майновою участю в його діяльності (здійснення вступного і пайового внесків) (ст. 9); право власності на пай, яке набувається при одержанні паю в разі виходу з кооперативу, в порядку і термін, визначені статутом кооперативу (ст. 11); право на передання свого паю у спадщину (ст. 25); обов’язок відповідати за зобов’язаннями кооперативу в межах майнового пайового внеску (ст. 23); право на одержання кооперативних виплат (ст. 11); право на одержання частки доходу на пай (додатковий пай) (ст. 11); право на отримання частки вартості майна кооперативу у разі його ліквідації. (п. 4 ст. 38).

Розглядаючи порядок реалізації членами кооперативів своїх прав та обов’язків, необхідно зазначити, що в Законі України “Про сільськогосподарську кооперацію” поняття “пайовий внесок” чітко не визначено. Крім того, воно застосовується поряд з поняттям “пай”. З цього приводу автор розділяє точку зору Ю. Уркевича, який зазначає, що ці поняття необхідно розмежовувати. Адже пайовий внесок це – обов’язковий внесок, що має вартісний вираз; здійснюється особою при вступі до кооперативу шляхом передачі до пайового фонду належного їй на праві власності майна, в тому числі грошей, а також майнових прав та/або земельної ділянки. Він є складовою частиною паю, розмір якого може змінюватись за рахунок додаткового пайового внеску, а також у тих випадках, коли виплата часток доходу на паї здійснюється шляхом збільшення паю.

У Законі України “Про сільськогосподарську кооперацію” не передбачено відповідальності осіб, які при вступі до кооперативу не повністю сплатили пайовий внесок. На погляд автора, вирішення цього питання не може бути віднесено на локальний рівень, адже засади цивільно-правової відповідальності визначаються виключно законами України (п. 22) ст. 92 Конституції України).

Автором робиться висновок, що принцип розподілу прибутку кооперативу між його членами залежить від їх трудової, а не майнової участі, що проявляється у направленні 80 і більше відсотків всього доходу на здійснення кооперативних виплат та встановлені для повних (дійс­них) членів кооперативу більш високих нормативів відрахувань доходів на паї, ніж для асоційованих.

Третій підрозділ “Земельні відносини в сільськогосподарських виробничих кооперативах” присвячено висвітленню проблемних питань, які пов’язані з формуванням земельної ділянки кооперативу його членами. У ході проведення аграрної реформи та розпаюванні земель колективних сільськогосподарських підприємств, селяни отримали можливість набуття у власність земельних ділянок. Нині вони користуються або правом внесення до пайового фонду земельних часток (паїв), або ж земельної ділянки, а також надання кооперативу такої ділянки (паю) в оренду. В зазначених випадках члени кооперативу набувають земельні права та обов’язки. Умовно їх можна розподілити на дві групи: перша пов’язана з реалізацією права власності селянина на земельну ділянку при вступі до кооперативу; друга – з набуттям права власності на земельну ділянку при виході з нього.

Розглядаючи першу групу земельних прав членів сільськогосподарських кооперативів, можна зробити висновок, що Законом України “Про сільськогосподарську кооперацію” не передбачено обов’язкове формування засновниками (членами) пайового фонду кооперативу за рахунок земельних ділянок. Тому в своїх статутах кооперативи мають право самостійно вирішувати це питання. У випадку, коли пайовий внесок (його частина) здійснюється земельною ділянкою, він стає складовою частиною паю.

Друга група земельних прав членів кооперативів пов’язана з набуттям ними права власності на земельну ділянку. Законом України “Про сільськогосподарську кооперацію” не встановлено, що при виході (виключенні) з кооперативу особі надається саме та ділянка, яку вона внесла в кооператив при вступі до нього. Крім того, однією з підстав набуття права власності на землю кооперативом є внесення до пайового фонду земельних ділянок його засновниками та членами (п. 2 ст. 20 вищезазначеного закону). Члени кооперативу мають право лише вимагати виділення певної земельної ділянки після припинення членства в ньому. На погляд автора, у разі припинення членства, кооператив має право вибрати ділянку на свій розсуд, але у відповідності з розміром здійсненого особою пайового внеску, його якісними та іншими характеристиками. При цьому, кожний член повинен бути захищений від зловживань з боку посадових осіб кооперативу і гарантовано отримувати рівноцінну земельну ділянку. Допущення компенсації у грошовій або майновій формі, по-перше, суперечить Закону “Про сільськогосподарську кооперацію” по-друге, може сприяти обезземеленню селян.

Четвертий підрозділ Правові засади участі членів в управлінні справами

Управління діяльністю кооперативу здійснюється на засадах самоврядування, широкої демократії, гласності, активної участі членів у вирішенні всіх питань його діяльності. Саме виходячи із загальносвітових принципів сільськогосподарської кооперативної демократії, члени кооперативів мають право і одночасно зобов’язані особисто брати участь в управлінні справами, обирати і бути обраними до керівних органів, вносити пропозиції щодо поліпшення їх діяльності тощо.

Право членів кооперативу на участь в управлінні справами реалізується двома шляхами: 1) через голосування на загальних зборах кооперативу, зборах уповноважених, зборах працівників виробничого підрозділу; 2) шляхом участі у виборних органах управління, систему яких складають: виконавчо-розпорядчі (правління кооперативу) і контрольно-ревізійні органи (спостережна рада та ревізійна комісія).

Основним органом управління в кооперативі є загальні збори. З метою забезпечення належних правових гарантій для участі членів в їх діяльності на законодавчому рівні необхідно передбачити вимогу щодо обов’язкового письмового повідомлення про дату, місце, час проведення, порядок денний загальних зборів. Необхідно узгодити норми Господарського кодексу України, Законів України “Про кооперацію” та “Про сільськогосподарську кооперацію” щодо можливості скликання позачергових загальних зборів не тільки у випадках, передбачених законодавством, а й за тих обставин, які зазначені у статутах кооперативів. На законодавчому рівні мають бути встановлені також основні вимоги для повторного скликання загальних зборів, а саме: термін їх проведення застереження про неможливість змін порядку денного тощо.

Зважаючи на те, що Законом України “Про кооперацію” закріплена можливість скликання зборів уповноважених, на законодавчому рівні мають бути встановлені додаткові гарантії для тих осіб, які не приймають в них участі. Зокрема, у вищезазначеному законі необхідно передбачити мінімальну кількість членів кооперативу, які мають право делегувати уповноважених. Крім того, у статуті кооперативу має міститись інформація про кількість осіб, від якої обирається один уповноважений, термін повноважень зазначених осіб, порядок обрання уповноважених, правове становище таких зборів ( чи є вони одним вищим органом управління кооперативом, чи вони діють одночасно із загальними зборами), їх компетенція. Неправомірним є і проведення опитувань в кооперативах без: 1) закріплення такої можливості на законодавчому рівні; 2) проведення тільки у випадках, передбачених статутом; 3) за умови, що статутом визначено коло питань, прийняття рішень за яким шляхом опитування не допускається.

Щодо діяльності виконавчих органів кооперативу, то на законодавчому рівні необхідно передбачити норму, яка б закріплювала можливість припинення їх повноважень за рішенням загальних зборів і відповідно відкликання до завершення строку, на який вони були обрані.