Дащенко О.В. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання неповнолітніх : Дащенко О.В. Условно-досрочное освобождение от отбывания наказания несовершеннолетних

Краткое содержание

У Вступі викладено загальну характеристику роботи, обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено його мету, завдання, об’єкт, предмет та методи, розкрито положення наукової новизни, сформульовано теоретичне та практичне значення дисертації, наведено дані щодо апробації результатів дослідження.

Розділ 1. “Вплив особливостей кримінальної відповідальності неповнолітніх на їх умовно-дострокове звільнення від відбування покарання” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх осіб в українському законодавстві” зазначається, що закон розглядає неповнолітніх як особливих суб’єктів кримінально-правових відносин, що позначається на їх правовому статусі.

Пропонується кримінально-правова експлікація “неповноліття”. Зазначається, що неповнолітній, як суб’єкт кримінально-правових відносин, – особа, що не досягла передбаченого сімейним законодавством країни віку, з якого настає повноліття, а також особа, неповноліття якої встановлене висновком судово-медичної експертизи.

Норми, що визначають особливості відповідальності неповнолітніх у кримінальному праві України можуть бути розподілені на дві групи: 1) ті, що регламентують відповідальність неповнолітніх, які вчинили суспільно-небезпечне діяння, передбачене Особливою частиною КК, але не досягли на цей момент віку, з якого можливе настання кримінальної відповідальності; 2) ті, що визначають особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх, у суспільно небезпечному діянні яких наявний склад злочину, передбачений КК. Виходячи з традиційного розуміння кримінальної відповідальності, її особливості стосовно неповнолітніх повинні, на думку автора, стосуватися: а) офіційного осуду цих осіб; б) обмежень прав, свобод та законних інтересів, які покладаються на засудженого неповнолітнього; в) реалізації цих правообмежень уповноваженими державними органами. Норма про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, що міститься у ст. 107 КК, належить до останньої групи приписів.

Сформульовані у розділі XV Загальної частини КК норми у більшості є спеціальними стосовно ряду інших приписів цієї частини закону. Такого характеру їм надано або за ознакою неповноліття суб’єкта під час застосування до нього відповідних правових приписів, або у зв’язку з неповноліттям особи під час вчинення злочину.

З’ясовуються чинники, якими зумовлено особливий зміст деяких норм Загальної частини кримінального права, щодо неповнолітніх. Автор поділяє думку, згідно з якою, доцільність зниження карально-репресивного впливу на неповнолітніх пояснюється насамперед тим, що позитивні можливості застосування кримінального покарання щодо них більш обмежені, а негативні наслідки цього можуть бути значно глибшими порівняно з випадками застосування покарання щодо дорослих.

У підрозділі 1.2. “Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання в історії кримінального законодавства України та іноземному законодавстві: порівняльний та історичний аналіз” зазначено, що вже на початкових етапах існування такого законодавства (законодавство Російської та Австро-Угорської імперій кінця ХІХ – початку ХХ ст., радянське кримінальне законодавство 20-х рр. ХХ ст.) механізм його застосування містив заходи контролю та нагляду за достроково звільненим, його соціальною адаптацією.

До 50-х рр. ХХ ст. у вітчизняному законодавстві не було відображено жодних особливостей умовно-дострокового звільнення неповнолітніх засуджених. Спеціальна норма про дострокове звільнення таких осіб з’явилася в 1954 р., потім її було включено до КК УРСР 1960 р., у якому передбачалися й деякі заходи постпенітенціарного громадського контролю за умовно-достроково звільненим неповнолітнім.

У контексті порівняльно-правового підходу аналізуються норми кримінального законодавства окремих держав Європи та Азії. Відзначено, що у багатьох з них здійснення умовно-дострокового звільнення (у т.ч. неповнолітніх) пов’язується з установленням режиму випробування (пробації), при якому після фактичного звільнення з установи, де виконувалося покарання, від засудженого вимагається виконати певні зобов’язання. Також у законодавстві деяких держав прямо передбачається встановлення за умовно-достроково звільненими особами нагляду, а щодо засуджених молодого віку – ще й надання допомоги під час проходження іспитового строку.

Розділ 2. “Юридичний аналіз умовно-дострокового звільнення від відбування покарання неповнолітніх” містить два підрозділи.

У підрозділі 2.1. “Поняття умовно-дострокового звільнення від відбування покарання неповнолітніх” зазначається, що серед заходів кримінально-правового впливу умовно-дострокове звільнення неповнолітніх, передбачене ст. 107 КК, слід віднести до тих, що пов’язані з реалізацією кримінальної відповідальності. Тому формулювання загального поняття цього звільнення здійснюється з урахуванням юридичної природи звільнення від відбування покарання, особливостей кримінальної відповідальності неповнолітніх засуджених і загальних ознак умовно-дострокового звільнення. На підставі чинної редакції ст. 107 КК воно визначається як зняття за наявності передбачених законом підстав з неповнолітнього, що довів своє виправлення, правообмежень, які становили зміст призначеного йому покарання у виді позбавлення волі, що стає остаточним за умови невчинення нового злочину протягом часу, рівного тривалості невідбутої частини покарання.

Оскільки звільнення від відбування покарання за ст. 107 КК є умовним, воно передбачає висування звільненому певних умов та встановлення загрози скасування звільнення при їх невиконанні. Автор поділяє думку, що відстрочення під певними умовами моменту остаточного звільнення від покарання більш ефективно впливає на психологію та поведінку неповнолітнього у виховному, контрольному й запобіжному аспектах, оскільки певний період часу той повинен обирати, що йому робити: або виконувати певні обов’язки, або знову зазнати небажаних обмежень прав і свобод, які становлять зміст його покарання.

Розглядається юридична природа та зміст умов звільнення від відбування покарання, передбаченого в ст. 107 КК, які поділено на дві групи: 1) умови, які мають бути виконані для того, щоб засуджений здобув можливість претендувати на дострокове звільнення від відбування покарання; 2) умови, які засуджений повинен виконувати після його фактичного звільнення для того, щоб воно набуло остаточності. У ст. 107 КК передбачено лише одну таку умову: не вчинити протягом певного часу нового злочину.

Зазначається, що умови, які доцільно висувати особі після її дострокового звільнення, мають бути спрямовані на: 1) утримання засудженого від скоєння нового злочину; 2) усунення з його оточення криміногенних чинників, обставин, що можуть стати фоновими явищами до вчинення ними нових злочинів; 3) сприяння створенню обстановки для успішної ресоціалізації та соціальної адаптації засудженого.

У підрозділі 2.2. “Юридичний склад умовно-дострокового звільнення від відбування покарання неповнолітніх”, оцінюючи умовно-дострокове звільнення як процес та як результат застосування норм кримінального права, автор дещо в іншому, аніж традиційний, ракурсі визначає деякі його юридично значущі елементи. Процес звільнення від відбування покарання, передбаченого в ст. 107 КК, на думку дисертанта, включає такі етапи: 1) відбування засудженим певної частини покарання, призначеного за вчинений у неповнолітньому віці злочин, під час якого він доводить своє виправлення; 2) розгляд державними органами питання про умовно-дострокове звільнення від покарання і фактичне звільнення особи від відбування тієї частини покарання, яка залишилася; 3) переконання у достовірності висновків про виправлення засудженого, досягнуте під час виконання покарання; 4) набуття звільненням від відбування покарання остаточного характеру. Підкреслюється, що лише на четвертому етапі щодо засудженої особи анулюється можливість остаточного та повного виконання покарання.

Суб’єктом звільнення, передбаченого ст. 107 КК, є особа, засуджена за вчинений у віці до 18 років злочин до покарання у виді позбавлення волі. Згідно із законом, ним може стати засуджений у будь-якому віці під час розгляду питання про дострокове звільнення. Зазначена обставина оцінюється як недолік законодавства, наводяться аргументи про необхідність заміни вказівки на суб’єкта лише як на особу, засуджену у неповнолітньому віці.

Передумова умовно-дострокового звільнення визначає, від яких видів покарань суб’єкт може бути звільнений. Порівняння статей 81 та 107 КК свідчить, що у випадках відбування особою покарання за злочин, вчинений у неповнолітньому віці, зміст цієї передумови законодавцем суттєво звужено: у загальній нормі (ст. 81 КК) до неї входить п’ять основних покарань, а в спеціальній (ст. 107 КК) – лише одне, яким є позбавлення волі. На думку автора, таким чином порушено принцип рівності громадян перед законом. Пропонується додати до змісту передумови звільнення за ст. 107 КК такий вид покарання, як виправні роботи, оскільки він входить до системи основних покарань щодо неповнолітніх.

Найбільш дискусійним елементом складу умовно-дострокового звільнення є його підстава – певні суттєві обставини, що виступають реальним приводом для здійснення цього заходу стосовно конкретного засудженого. Автор не погоджується з поширеною думкою, згідно з якою, цією підставою є виправлення засудженого під час відбування покарання, оскільки вона не узгоджується з умовним характером цього звільнення: якщо особа виправилася, логічно остаточно звільнити її від заходів кримінально-правового впливу, оскільки продовження реалізації кримінальної відповідальності у цих випадках вочевидь недоцільне.

Авторська позиція щодо підстави умовно-дострокового звільнення враховує, що, згідно зі ст. 107 КК, воно є остаточним лише в контексті виконання засудженим певної умови (не вчинено нового злочину протягом контрольного періоду часу). Ця обставина належить до змісту підстав умовно-дострокового звільнення і з погляду механізму його здійснення є не менш важливою, аніж фактично відбута засудженим частина покарання або його поведінка в спеціальній виховній установі. Фактичне звільнення особи зі спеціальної виховної установи після констатації судом зазначених у ч. 3 ст. 107 КК обставин юридично ще не виступає звільненням від покарання, а є лише тимчасовим призупиненням його відбування. Остаточно загроза продовження покарання щодо особи скасовується лише в разі позитивного завершення контрольного терміну, про який ідеться у ч. 5 ст. 107 КК (часу, що дорівнює тривалості невідбутої частини покарання).

Здійснюється аналіз ознаки виправлення засудженого, з певним ступенем якого закон безпосередньо пов’язує можливість початку процесу умовно-дострокового звільнення. Всі обставини, що враховуються при оцінюванні виправлення засудженого під час відбування покарання поділено на дві групи: такі, що прямо передбачені законом (обов’язкові критерії виправлення) і такі, що враховуються судами додатково, окрім зазначених в законі обставин (факультативні критерії виправлення). Аналізується зміст кожного з обов’язкових критеріїв виправлення неповнолітнього, зазначених у ч. 2 ст. 107 КК: сумлінна поведінка неповнолітнього засудженого, його ставлення до праці та ставлення до навчання.

Відзначено, що факти порушень дисципліни навчання та праці досить поширені у початковий період перебування неповнолітніх засуджених у виховних колоніях, що зумовлено особливостями їх особистості. Вказується, що при оцінюванні ставлення до навчання до уваги мають братися не лише показники остаточного контролю рівня опанування суб’єктом навчального матеріалу, а передусім поведінка особи як суб’єкта навчання.

Підкреслюється, що виправлення засудженого означає постійну, стабільну зміну в його свідомості, а тому не можна вважати особу такою, що переконливо довела своє виправлення, якщо та зразково поводиться та сумлінно ставиться до праці й навчання лише протягом незначного часу.

Розділ 3. “Проблеми вдосконалення теоретичних та законодавчих положень щодо умовно-дострокового звільнення від відбування покарання неповнолітніх” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1. “Проблеми реалізації умовно-дострокового звільнення від відбування покарання неповнолітніх” розглядаються перспективи вдосконалення процесу здійснення умовно-дострокового звільнення від відбування покарання щодо неповнолітніх згідно зі ст. 107 КК.

Критерії, за якими, згідно з чинним законом, має вимірюватися ступінь виправлення неповнолітнього засудженого, орієнтують відповідні органи на оцінювання лише його пенітенціарної поведінки. Однак зазначені в ньому обставини є зовнішніми, не завжди здатними адекватно відобразити ступінь виправлення засудженого. У зв’язку з цим підкреслюється, що в практиці здійснення умовно-дострокового звільнення від відбування покарання неповнолітнього важливого значення набуває психологічна, кримінологічна та педагогічна характеристика кожного кандидата на звільнення, що дає змогу обґрунтовано та компетентно робити висновки щодо системи ціннісних орієнтацій засудженого, рівня його правосвідомості, характеру інтересів тощо.

Звернено увагу на потреби вдосконалення методів збирання та систематизації інформації про особистість і поведінку неповнолітнього правопорушника. Підтримано пропозиції щодо організації систематизованого накопичення відомостей про таких неповнолітніх в єдиному органі, до якого б в обов’язковому порядку надавалася інформація кожним суб’єктом, причетним до розгляду вчиненого неповнолітнім злочину.

Важливим чинником, що визначає ефективність застосування умовно-достроково звільнення від відбування покарання неповнолітніх вважається соціальна адаптація цих осіб на постпенітенціарній стадії звільнення. Підкреслюється, що в системі соціальної адаптації осіб, звільнених від відбування покарання, слід розрізняти два напрями: 1) заходи із соціальної адаптації громадян, звільнених із установ виконання покарань у зв’язку з повним відбуттям покарання, або достроково безумовно звільнених від покарання; 2) соціальна адаптація засуджених, звільнених від відбування покарання умовно-достроково. Окрім сприяння засудженому в соціалізації, відповідні заходи мають поєднуватися зі створенням режиму випробування засудженого для закріплення цілей покарання та перевірки надійності висновків про належний ступінь виправлення особи. У таких випадках закон може передбачити здійснення певних адаптаційних заходів без заяви особи, на підставі висновків, зроблених за результатами психологічної та педагогічної характеристики засудженого, вивчення обставин його життя і мікросередовища, у яке він повертається після звільнення.

Підрозділ 3.2. “Проблеми законодавчої регламентації постпенітенціарної стадії умовно-дострокового звільнення неповнолітніх від відбування покарання містить пропозиції щодо напрямів удосконалення правового регулювання умовно-дострокового звільнення неповнолітніх від відбування покарання. Розглядаючи як найбільш важливий показник ефективності його застосування кількість фактів повторення злочинів особами, що були умовно-достроково звільнені у неповнолітньому віці, а також поведінку звільненої особи, ми звернули увагу на потреби вдосконалення на законодавчому рівні постпенітенціарної стадії цього звільнення.

Невідбута частина покарання має більш ефективно використовуватися для закріплення його цілей. Пропонується надати цьому відрізку часу юридичного значення іспитового терміну, встановивши щодо звільненого засудженого режим випробування, сутністю якого стане “контрольована свобода”: особа не зазнаватиме позбавлень та обмежень, властивих процесу виконання покарання, однак перебуватиме певний час під наглядом.

Обґрунтовується необхідність виділення базових елементів режиму випробування, які пропонується відобразити на законодавчому рівні, змінивши зміст норм про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання неповнолітніх. Такі зміни, зокрема, дадуть змог підсилити дієвість громадського контролю за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання, передбачених Главою 26 Кримінально-виконавчого кодексу України, оскільки у теперішніх умовах суб’єктам такого контролю законом надано недостатньо засобів правового впливу на осіб, яких вони контролюють.

Звертається увага на важливість впровадження у діяльність органів, які здійснюють умовно-дострокове звільнення, кримінологічного прогнозу поведінки умовно-дострокового звільненого неповнолітнього на постпенітенціарній стадії.