Давиденко В.С. Основи методики розслідування злочинів, пов\'язаних з порушеннями статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості



Название:
Давиденко В.С. Основи методики розслідування злочинів, пов\'язаних з порушеннями статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості
Альтернативное Название: Давыденко В.С. Основы методики расследования преступлений, связанных с нарушениями уставных правил взаимоотношений между военнослужащими при отсутствии отношений подчиненности
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, відображається ступінь її наукової розробленості, мета, завдання й методи дослідження; зв’язок роботи з науковими програмами, планами; наукова новизна і практичне значення одержаних результатів, дані про апробацію та структуру дисертації.


Розділ 1 “Особливості побудови окремих елементів методики розслідування порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості” складається з трьох підрозділів.


У підрозділі 1.1 “Наукові основи розслідування злочинів, пов’язаних з порушенням статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості” дається авторське визначення злочинного порушення статутних правил взаємовідносин як суспільно небезпечного винного діяння, пов’язаного з умисним невиконанням вимог військових статутів щодо порядку взаємовідносин військовослужбовців. Воно посягає на особу військовослужбовця, спричиняє йому фізичну, моральну, матеріальну шкоду, що відбувається за наявності таких умов: коли насильство вчинено у зв’язку з виконанням потерпілим обов’язків з військової служби; коли насильство не пов’язано з виконанням таких обов’язків, але під час виконання їх потерпілим чи винною особою; коли насильство вчинено на ґрунті службової діяльності винного чи потерпілого, і поза часом виконання ними обов’язків з військової служби, але супроводжувалось очевидним для винного порушенням військового порядку та відвертою неповагою до колективу військовослужбовців.


У межах наукових основ методики розслідування цієї категорії злочинів, дисертант розглядає особу злочинця, насамперед, за соціально-психологічними аспектами поведінкового сприйняття специфічних умов військової служби та взаємовідносин у колективі. У цьому плані характерним для військового середовища є ефект регресу життя, який породжує ідеальні умови запозичення військовослужбовцями кримінальної субкультури як одного з основних соціально-психологічних факторів існування нестатутних взаємовідносин. Крім того, у специфічних умовах строкової військової служби відхилення від статутних норм її проходження породжує виникнення і розвиток стійких та тривалих психічних станів військовослужбовців, що призводять до вчинення злочинів.


Автором зазначається, що результати міжгалузевого комплексного кримінально-правового та психологічного аналізу нестатутних взаємовідносин у військах є науково-правовим підґрунтям для створення основ окремої методики їх розслідування, зокрема, зумовлюють та визначають розробку їх криміналістичної характеристики.


У підрозділі 1.2 “Криміналістична характеристика порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості” автор, поділяючи думку М.В. Салтевського, у її структуру включає відомості: про предмет безпосереднього посягання; спосіб вчинення злочину в його широкому розумінні; типову обстановку – “слідову картину” в її широкій інтерпретації (час, місце, злочинні наслідки); особу злочинця та потерпілого з урахуванням їх психологічних особливостей.


Предметом безпосереднього посягання, як вважають 83 % опитаних військових юристів, є життя, здоров’я, честь, гідність та порядок взаємовідносин серед військовослужбовців, особисте майно, продукти харчування, гроші. Отже, даний злочин, на думку автора, безпосередньо посягає на людей, їх майно, визначений порядок взаємовідносин між військовослужбовцями.


Способами протиправних дій під час вчинення цих злочинів є такі: насилля – 65,5 %; знущання – 14,5 %; образи, завдання побоїв тощо – 39 %; вимоги виконувати роботу замість інших солдат – 38,8 %;  відбирання особистих речей, грошей, їжі, обмундирування тощо – 30,2 %;  вимоги, що принижують честь і гідність – 20 %.


На думку дисертанта, у межах слідової картини найкраще проявляються зв’язки між елементами криміналістичної характеристики. Так, час і місце злочину безпосередньо впливають на спосіб його вчинення, який і формує слідову картину. Більшість опитаних працівників військових прокуратур (86 %) до типової слідової картини цього виду злочинів віднесли наявність тілесних ушкоджень, пошкоджене (старе) обмундирування, пригнічений настрій, замурзаний вигляд військовослужбовця.


Матеріали судово-слідчої практики свідчать, що ці злочини переважно вчиняють увечері – 43,6 % та вночі – 30,9 % (вдень – 14,5 %, ранком – 10,9 %).


Місцем вчинення злочину, як правило, є казарма – 52,7 % та їдальня –21,8 %. Ці показники свідчать, що правопорушники прагнуть хизуватися перед товаришами по службі при їх максимальному скупченні, тобто в умовах очевидності. Водночас 60 % опитаних військовослужбовців зазначили, що нестатутні взаємовідносини мають місце в будь-який час доби і в будь-якому місці, якщо відсутній контроль з боку командування.


Злочинні наслідки зумовлені способом вчинення злочину та у процентному співвідношенні поділяються на такі: легкі тілесні ушкодження – 36 %; тяжкі – 22 %; побої, моральна шкода – 20 %; середньої тяжкості тілесні ушкодження – 16 %; самогубство потерпілого – 4 %; смерть потерпілого – 2 %; залишення місця служби потерпілим – 8,3 %; зрив виконання бойового завдання – 2,8 %; пошкодження військового майна – 2,8 %.


Працівники військових прокуратур серед типових рис особи злочинця зазначили, що це переважно військовослужбовці строкової служби, другого–третього періоду служби, українці, росіяни віком 19–20 років, мешканці міст, без належного виховання, члени неформальних молодіжних угруповань з агресивною поведінкою, спрямованою на самоствердження та досягнення лідерства в колективі.


Серед типових рис особи потерпілого військові юристи визначили, що це військовослужбовці строкової служби, 18–19 років, першого періоду служби, позитивно виховані, переважно із сімей службовців, селян, із середньою освітою, українці або росіяни, не готові себе захистити фізично або морально, недостатньо підготовлені до військової служби, з низьким рівнем адаптації, ледачі тощо.


Автор дійшов висновку, що типовість та кореляційна взаємообумовленість основних елементів криміналістичної характеристики сприяє усвідомленню слідчим ідеальної моделі вчиненого злочину, висуненню обґрунтованих версій та їх перевірки, особливостей планування і тактики проведення окремих слідчих дій з метою ефективного виявлення, дослідження та використання доказових фактів нестатутних взаємовідносин серед військовослужбовців.


У підрозділі 1.3 “Обставини, що підлягають встановленню та доказуванню в кримінальних справах про порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості” автор досліджує їх специфіку при розслідуванні даного виду злочину та безпосередній вплив на подальший процес висунення версій та планування розслідування. Ця специфіка, за визначенням дисертанта, детермінується особливостями проходження військової служби відповідним суб’єктом. Специфічними обставинами, які належать встановленню та доказуванню, є такі: стосовно способів вчинення злочину – факти насильства, приниження честі й гідності, знущання на потерпілим; стосовно суб’єкта – ознаки його спеціальності; стосовно мети злочину – прагнення до полегшених умов проходження служби та надбання привілей; стосовно мотиву злочину – бажання показати удавану перевагу над іншими військовослужбовцями, антипатія до особи потерпілого тощо.


Дисертант запропонував розгорнутий перелік обставин, що підлягають встановленню та доказуванню за цією категорією справ, наведення якого, на думку автора, сприяє створенню умов для запобігання типових недоліків досудового слідства – недостатньої повноти та об’єктивності.


Розділ 2 “Особливості початкового етапу розслідування порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості” складається з двох підрозділів.


У підрозділі 2.1 “Типові слідчі ситуації, побудова слідчих версій та планування на початковому етапі розслідування” автор класифікує зазначені типові слідчі ситуації на найбільш сприятливі, менш сприятливі та найбільш несприятливі за такими критеріями: обсягом та характером даних на момент порушення кримінальної справи; змістом інформації про подію злочину та винних осіб; особливостями джерел надходження первинної інформації про злочин; ступенем поінформованості протидіючих слідству осіб про хід та результати розслідування.


Пропонується перелік типових слідчих версій, що висуваються на початковому етапі розслідування: про способи вчинення та приховування злочину; про осіб, які причетні до нього.


Основні напрями планування, на думку автора, охоплюють проведення слідчих дій, спрямованих на перевірку, подальше напрацювання та закріплення наявних і нових доказів по справі; розширення доказової інформації; докладне з’ясування обставин злочину; встановлення та викриття особи злочинця, подолання наслідків кругової поруки серед військовослужбовців.


Підкреслюючи важливість розглянутих питань, автор наводить дані за результатами вивчення кримінальних справ щодо показників розкриття злочинів даного виду на початковому етапі розслідування, які становлять 77 %, порівняно з наступним – 23 %.


У підрозділі 2.2 “Організація і тактика проведення початкових слідчих дій” дисертант розглядає особливості початкового етапу розслідування, які, на думку автора, зумовлені відповідними специфічними труднощами. До них працівники військових прокуратур віднесли: протидію командування (63 % опитаних); боязнь потерпілих та свідків співпрацювати з військовою прокуратурою (31 % опитаних); приховування злочинів командуванням, що призводить до несвоєчасного порушення кримінальної справи та втрати доказів (34 % опитаних); недостатнє фінансове та матеріально-технічне забезпечення (24,3 % опитаних), відсутність окремої методики розслідування злочинних порушень статутних взаємовідносин (28,1 % опитаних).


Автор визначив слідчі дії, характерні для початкового етапу розслідування: огляд місця події; допити; освідування, виїмка обмундирування, взуття, спорядження потерпілого та підозрюваного, їх огляд; обшук особи підозрюваного. Особлива увага також приділена тактичним особливостям проведення окремих слідчих дій, визначенню форм взаємодії слідчого із спеціалістами, армійською (флотською) громадськістю, командуванням, іншими правоохоронними органами.


Дисертант проаналізував найбільш типову форму протидії розслідуванню з боку зацікавлених осіб, якою він вважає кругову поруку.


Запропоновано заходи подолання кругової поруки: роз’єднання сил та засобів середовища військовослужбовців, які намагаються протидіяти встановленню істини по кримінальній справі; спонукання протидіючої сторони до дій в несприятливих для них умовах; взаємодія слідчого з командуванням в реалізації окремих тактичних прийомів.


Окремо сформульовано перелік рекомендацій щодо тактичних особливостей проведення окремих слідчих дій в умовах передислокації військ, військових навчань, бойових дій.


Розділ 3 “Особливості наступного етапу розслідування злочинів, пов’язаних з порушенням статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості” складається з трьох підрозділів.


У підрозділі 3.1 “Основні напрями діяльності слідчого на наступному етапі розслідування” обґрунтовується ситуаційний підхід вирішення завдань, що стоять перед слідчим на цьому етапі розслідування. На думку дисертанта, він зумовлений найбільш характерними типовими слідчими ситуаціями, які залежно від наявності чи повноти необхідної інформації визначаються як сприятливі або несприятливі. На формування сприятливого або несприятливого характеру слідчої ситуації впливає значний перелік факторів, визначених автором як об’єктивні і суб’єктивні.


Автор зазначає, що основні обставини події злочину, які з’ясовані слідчим на початковому етапі, обов’язково підлягають аналізу й оцінці, з метою спрямування розслідування та планування роботи з урахуванням слідчих ситуацій, що виникли на наступному етапі розслідування. Особливості планування на наступному етапі полягають в тому, що в результаті аналізу отриманих по справі фактичних даних висуваються версії про наявність невикористаних джерел доказів для викриття злочинців та встановлення всіх епізодів їх злочинної діяльності.


Дисертант формулює відповідні завдання слідчого на наступному етапі розслідування, а у підсумку зазначає, що результативність як початкового, так і наступного етапу розслідування залежить, зокрема,  від рівня наукової організації праці слідчого, вдосконалення планування, вміння моделювати розслідування на основі криміналістичного аналізу здобутих слідчим даних.


У підрозділі 3.2 “Особливості організації і тактики проведення окремих слідчих дій на наступному етапі розслідування” дисертант до типових слідчих дій відносить: призначення судових експертиз; повторні та додаткові допити; проведення очних ставок; відтворення обстановки та обставин події; проведення обшуку і виїмки.


Автором систематизовано специфічні елементи підготовки та призначення слідчим судових експертиз, наданий аналіз типових недоліків, що мають місце у зв’язку з цим. Зазначається, що при розслідуванні даного виду злочинів переважно призначається судово-медична експертиза (70 % від всіх інших).


Проведення повторних та додаткових допитів підозрюваного (обвинуваченого) ускладнюється перебуванням допитуваного під впливом психологічної установки не визнавати свою винність. Допити потерпілих, свідків, проведення очних ставок також обумовлені низкою об’єктивних та суб’єктивних чинників, серед яких респонденти визначають: можливість помсти та осуду з боку товаришів по службі та боязнь співпрацювати зі слідчими (80,9 % опитаних солдат та сержантів); ставлення до “дідівщини” як до нормального явища (16,9 % опитаних); байдуже ставлення до цієї проблеми (16,6 % опитаних). Дисертантом запропоновано тактичні прийоми проведення допитів та очних ставок при обов’язковому застосуванні додаткових засобів фіксації (лише 5 % опитаних слідчих підтвердили їх використання).


Такі слідчі дії, як обшук та виїмка, на думку автора, передусім в умовах несприятливої слідчої ситуації, повинні проводитися із залученням військового спеціаліста, який обізнаний в конструкції об’єкта, що обшукується (озброєння, техніка та ін.), і спроможний забезпечити безпеку учасників слідчої дії та збереження об’єкта обшуку від пошкоджень.


Розглядаючи типові способи переховування злочинця-військовослужбовця, автор розробляє комплекс завдань щодо його розшуку з урахуванням взаємодії з органом дізнання та громадськістю, використання сучасних криміналістичних засобів, прийомів та методів, які сприяють розшуковій діяльності слідчого.


У підрозділі 3.3 “Профілактичні дії слідчого при розслідуванні порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості” автор розглядає причини й умови виникнення та існування у ЗС України нестатутних взаємовідносин, а саме: вплив кримінальної субкультури злочинного світу; недієва державна політика з питань освіти та виховання молоді; невідповідність окремих положень військових статутів Конституції та чинному законодавству України; відсутність державної програми боротьби з порушеннями статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями; ігнорування потенціалу громадських організацій як інституцій громадянського суспільства у вихованні військовослужбовців.


Дисертант вважає, що у військах формально існує офіційний механізм регулювання правовідносин, але його функції у складному процесі діяльності та взаємовідносин у військових формуваннях значною мірою змушені виконувати на свій лад та розсуд самі військовослужбовці, у тому числі й строкової служби, пристосовуючись до реально існуючих умов. У цих специфічних умовах і формується замкнений цикл взаємовідносин, зокрема, у вигляді “дідівщини”.


Зазначені причини та умови автор поділяє на три основні групи та визначає дієві форми профілактичної роботи слідчого: виступи перед особовим складом (підтримали 48,5 % опитаних військових юристів); тематичні лекції (42,7 %); подання про усунення причин і умов, які сприяли вчиненню злочину (34 %); індивідуальні співбесіди (29,1 %) тощо.


 


У підсумку дисертант зазначає, що профілактичні дії слідчого стосовно зазначеної категорії злочинів повинні розглядатися в сукупності взаємопов’язаних загальних та спеціальних заходів соціально-економічного, організаційного і правового характеру, бути комплексно сплановані у взаємодії з прокурорськими працівниками при здійсненні ними нагляду.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины