ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ РЕГІОНАЛЬНОЮ ГАЗОТРАНСПОРТНОЮ СИСТЕМОЮ ЯК ПРИРОДНОЮ МОНОПОЛІЄЮ

Краткое содержание

У першому розділі – „Державні механізми управління газотранспортною системою України як суб’єктом природної монополії” розкривається сутність об’єкта та предмета дослідження, визначаються задачі державного управління природними монополіями, сучасні тенденції і закономірності розвитку газотранспортної системи як природної монополії, визначено роль і місце газотранспортної системи України в загальній структурі природних монополій.

Аналіз функціонування та ролі природних монополій в економіці країни показав, що не тільки оцінка їх діяльності, але й саме поняття “природна монополія” трактується не завжди однозначно. Дослідження питань формування поняття “природна монополія” показало, що вперше воно було застосовано в ситуації встановлення контролю за використанням природних ресурсів. До вагомих здобутків науковців у галузі управління природними монополіями віднесено розробку стратегій удосконалення їх діяльності, дослідження специфіки функціонування суб’єктів господарювання, методів обґрунтування ціни на продукцію природних монополій, теорії цінової дискримінації споживачів продукції природних монополій. Визначені характерні риси природних монополій, з урахуванням яких природну монополію визначено як ринкову інфраструктуру, що надає специфічні послуги та характеризується високою часткою постійних витрат, наявність яких і обумовлює зосередження виробництва в одного виробника. Розглянувши основні причини виникнення природних монополій та проаналізувавши їх характеристики, зроблено висновок, що природна монополія є досить проблематичним явищем економічного життя суспільства. А це потребує відповідного відношення до неї з боку держави. У зв’язку з цим необхідним є визначення не тільки економічної сутності природної монополії, але й ефективних механізмів державного управління нею. Дослідження поточного стану ринків природних монополій в Україні показало, що вони становлять найчисленнішу групу в системі монополізованих ринків, на них припадає більш 30% загальної кількості монополізованих товарних ринків, основну частину якої становлять ринки послуг централізованого теплопостачання, водопостачання та водовідведення й газопостачання. Разом на ці ринки припадає більше 80% усіх ринків природних монополій або 25% всіх монополізованих ринків країни. Важливим визначено дослідження проблем та характерних особливостей функціонування газотранспортної системи України як суб’єкту природної монополії.

Доведено, що в сучасній Україні відсутній цивілізований ринок газу, що є результатом безперспективної державної політики, яка не робить газову галузь привабливою для потенційних інвесторів. В результаті, за обсягами споживання природного газу Україна займає 5-те місце в світі, поступаючись лише Німеччині, Росії, США та Японії, а за його витратами на одержання зіставлених обсягів внутрішнього валового продукту взагалі є світовим лідером. Тому Україна повинна реалізувати ряд положень. По-перше, в сфері добування та роздрібного продажу газу повинні бути створені конкурентні відносини. Щодо контролю за його транспортуванням та розподільчими мережами, то цю ділянку необхідно залишити або за державою, або за деяким незалежним, уповноваженим на це органом. Цей контроль повинен забезпечувати рівний доступ всіх суб’єктів ринку до газотранспортних магістралей. По-друге, слід розділити сектори добування та продажу газу. Така спеціалізація дозволить кожному сектору більш ефективно виконувати свої обов’язки. По-третє, український ринок повинен бути відкритим для всіх вітчизняних та зарубіжних газотрейдерів. Процес збільшення кількості продавців газу повинен відбуватися одночасно з поступовою демонополізацією газопостачання. По-четверте, газ в Україні повинен стати товаром, ціна якого залежатиме від попиту і пропозиції, а не формуватиметься адміністративними рішеннями. Тільки в такому випадку кожен суб’єкт газового ринку матиме свою функціонально обумовлену вигоду: газова галузь отримає, нарешті, прибуток, достатній для модернізації транспортних мереж на основі нових технологій, обладнання і матеріалів; у газотрейдерів з’явиться реальна можливість для ефективного розвитку свого бізнесу; промислові підприємства одержать газ за справедливими цінами.

Таким чином, формування конкуренції між постачальниками газу в підсумку приведе до встановлення його реальної ціни, що забезпечить стабільну рівновагу в газовій галузі та стане однією із важливіших складових покращення загального стану економіки України, наближення її до європейських стандартів.

У другому розділі – “Аналіз стану і оцінка газотранспортної системи як природної монополії” – наводиться аналіз газорозподільної мережі України в умовах поступової лібералізації газового ринку, надається аналітична оцінка транзитних можливостей газотранспортної системи України, аналізуються підходи до реформування газової галузі України як природної монополії та окреслюються стратегічні підходи до управління їх діяльністю.

Проведено оцінку стану газорозподільної мережі України в умовах поступової лібералізації газового ринку, що дозволило виявити наявність як позитивних, так і негативних тенденцій. Так, реформування нафтогазового комплексу шляхом створення дочірніх підприємств дало змогу формально виокремити сектори, які за своєю суттю є природними монополіями, від секторів, що можуть більш ефективно функціонувати у конкурентних умовах. Зазначено, що ефективність функціонування природних монополій у сфері газопостачання в Україні значною мірою залежить від російського монополіста РАТ ”Газпром”, що створює дуже несприятливі умови для нашої країни, внаслідок чого Україна щорічно переплачує за російський газ 2 млрд. дол. США. Це обумовлено низьким рівнем власного видобутку природного газу та відсутністю потужних альтернативних джерел його поставок в Україну.       Разом з тим, газ власного видобутку постачають в Україні 15 незалежних підприємств, значно збільшилась зацікавленість юридичних осіб щодо транспортування природного газу розподільними газопроводами. Крім того, незважаючи на те, що сьогодні більшість послуг з транспортування природного газу надається підприємствами з газопостачання та газифікації, які знаходяться в корпоративному управлінні НАК “Нафтогаз України”, є ряд і незалежних транспортних підприємств, які отримали відповідні ліцензії Національної комісії регулювання електроенергетики.

Основним напрямком формування ефективної системи управління газорозподільною мережею визначено необхідність підвищення керованості системою газопостачання, визначення місця та ролі державних організацій в збереженні та подальшому забезпеченні безаварійної експлуатації мереж. Важливим питанням є проблема розподілу тарифу на транспортування газу для різних юридичних осіб, що здійснюють діяльність на одній території. Для вирішення існуючих проблем запропоновано удосконалити механізм та умови ліцензування діяльності з транспортування газу в частині надання ліцензій новим ліцензіатам за умови підключення новозбудованих газорозподільних мереж виключно до магістральних газопроводів, а також доведена необхідність розробки порядку прийняття в експлуатацію газопроводів, збудованих за кошти інших інвесторів. 

Сьогодні газотранспортна система України складається з 37,6 тис. км газопроводів з компресорними станціями, підземними сховищами газу, мережею газорозподільних і газовимірювальними станціями. При цьому пропускна здатність газотранспортної системи на вході становить 288 млрд. кубів на рік, на виході – 178 млрд. кубів на рік, в тому числі 142 млрд. кубів – до країн Західної і Центральної Європи. Динаміка розвитку газотранспортної системи України протягом її існування представлена на рис.1.

Рис.1. Динаміка розвитку газотранспортної системи України

Про значну роль газотранспортної системи України в економіці країни свідчить той факт, що основний потік експортних поставок російського газу до 19 європейських країн (близько 85%) здійснюється через територію України, і сьогодні наша система здатна забезпечити транзит зростаючих обсягів газу. Компанія щороку забезпечує транспортування газу до споживачів України в обсязі близько 75 млрд. куб. м та транспортує через свою газотранспортну систему російський газ до 19 країн Європи в обсязі 110-120 млрд. куб. м  (рис.2). Крім того, до 20 млрд. куб. м транспортується до південних регіонів Росії та Молдови.

В останні роки намітилась тенденція збільшення обсягів транзиту газу, які з врахуванням експорту українського газу зросли з 124,4 млрд. куб. м у 2001 році до 137,1 млрд. куб. м у 2004 році, а до країн Центральної і Західної Європи – відповідно з 105,3 млрд. куб. м до 120,4 млрд. куб. м. Незважаючи на це, ряд газопроводів згідно з контрактами, укладеними НАК “Нафтогаз України” з ВАТ “Газпром”, працює з низьким завантаженням. Сьогодні існує технічна можливість збільшення транзиту газу в країни Центральної і Західної Європи до 140 млрд. куб. м в рік без розширення газотранспортної системи. Однак тільки належне фінансування програм реконструкції та модернізації галузі, впровадження інноваційних технологій дасть можливість і надалі підтримувати газотранспортну систему України на сучасному технічному рівні. Це забезпечить надійність поставок газу як внутрішнім споживачам, так і його транзиту до інших країн.

Рис.2. Транзит природного газу в країни Європи через територію України

Дослідження показали наявність в країні двох альтернативних варіантів підходу до реформування природних монополій: застосування моделі реформування, заснованої на удосконаленні тарифного та інших заходів регулювання галузі без трансформації природної монополії як такої; проведення структурної реформи в газовій промисловості. Визначені основні завдання структурної реформи: удосконалення системи державного регулювання; виділення самостійних підприємств з суб’єктів природних монополій; поетапне припинення практики перехресного субсидіювання різних груп споживачів з одночасною адресною підтримкою соціально незахищених груп населення; визначення особливостей подальшої приватизації і комерціалізації у даній сфері.

Розроблено структуру інноваційно-інвестиційного потенціалу в газовій галузі, яка дозволяє визначити найбільш економічно й соціально ефективні напрями і об’єкти демонополізації галузі, стратегічні і тактичні заходи держави у процесі її ринкового реформування, підвищити інвестиційну привабливість традиційно складної сфери інвестування, що прискорить процес комерціалізації галузі. В роботі доведена необхідність розробки і реалізації стратегічного управління газотранспортною системою України як суб’єктом природної монополії. З цією метою схематично представлені основні напрямки державного регулювання галузі, проаналізовані існуючі підходи до стратегічного управління, досліджено місію природно-монопольних компаній, узагальнені характеристики інтересів сторін, що зацікавлені у діяльності енергетичної компанії, доведена необхідність цільового управління. Аналіз типових бізнес-стратегій проведено за допомогою відповідної матриці, що пов’язує ринок і товар. Сформульовані основні проблеми, які мають бути вирішені на державному рівні при реалізації стратегії розвитку природно-монопольних компаній, що дозволило розробити співвідношення функціональних підсистем природно монопольної компанії і комплексу стратегій, встановлено відповідні залежності між ними. Зазначено, що тільки поступове і чітке виконання запропонованих автором напрямків забезпечить подальший і поступовий розвиток всієї газотранспортної системи України. Важливим стратегічним напрямком розвитку газотранспортної системи України визначено її невикористані можливості існуючого суттєвого резерву виробничої потужності. Наступним напрямком стратегічного розвитку є нарощування видобутку газу як в Україні, так і за її межами.

Отже, поступове і чітке виконання запропонованих заходів забезпечить подальший та поступовий розвиток всієї газотранспортної системи України. 

У третьому розділі – “Формування регіональної інвестиційної програми розвитку газотранспортної системи” – запропоновані шляхи формування та реалізації інвестиційно-програмної концепції розвитку регіональних газотранспортних систем, сформовано методичні засади формування логістичної стратегії розвитку регіональної газотранспортної системи та надані пропозиції щодо формування державної програми впровадження енергозберігаючих заходів. В роботі доведено, що оскільки подальший економічний розвиток в Україні потребує суттєвих змін у структурі господарського комплексу, проведення процесу стабілізації й реструктуризації, то основні процеси проведення ринкових перетворень повинні бути переміщені на регіональний рівень, що сприятиме зміні й покращенню всієї економічної ситуації в країні.

Запропоновано інвестиційно-програмну концепцію розвитку регіональних газотранспортних систем (РГС). Ідея полягає в конструюванні двох матриць РГС – матриці інвестиційних ресурсів, які можна мобілізувати в газотранспортній системі регіону та матриці ключових параметрів конкурентоспроможності окремих підприємств системи. При накладанні двох матриць виявляються точки зростання конкурентоспроможності економіки РГС і визначається потреба в інвестиційній програмі, що реалізує зазначені можливості. Для ефективної реалізації цього підходу потрібен ряд планових інституціональних змін: перегляд системи оподаткування; створення преференційного режиму розміщення капіталу та бар’єрів по переміщенню частини прибутку, заробленого на регіональній ресурсній базі тощо. З вищезазначеного випливає політика розвитку РГС, яка являє собою сукупність трьох взаємодіючих блоків: інституціональної основи, представленої законами України та нормативними актами уряду та регіонів; методології, що включає методи діагностики і прогнозування, теорію регіонального розвитку та управління; проблеми політики, об’єкти, цілі, стратегії. Методологія розробки інвестиційної програми розвитку РГС включає сукупність методів вивчення проблем газотранспортної системи регіону, дослідження цілей інвестування, методику проектування інвестиційної програми, розробку механізму фінансування, визначення пріоритетів розвитку окремих елементів системи, оцінювання досяжності цілей розвитку галузі та контроль цієї діяльності. Основу цієї методології становить програмно-цільовий підхід, логіка якого представлена ланцюгом: проблема – цілі – стратегія – ресурси – організація – рішення.

Надано визначення логістичної стратегії регіональної газотранспортної системи – це система управлінських рішень, що визначають перспективні напрями розвитку РГС, форми і способи її діяльності, орієнтовані на оптимальне задоволення потреб споживачів шляхом логістичної координації та інтеграції потокових бізнес-процесів від постачання до споживання з метою запобігання нераціональному використанню матеріальних, інформаційних, фінансових і трудових ресурсів.

Розроблена методика формування логістичної стратегії РГС, що дає змогу вибрати кращу логістичну стратегію з можливих альтернатив. Проте цим процес стратегічного управління не завершується. Далі необхідно конкретизувати обрану стратегію середньо- і короткострокових рішень, які стосуються реалізації конкретних логістичних технологій і виконання логістичних операцій і функцій. При організації зазначених процесів велику роль відіграють інформаційні потоки і процес їх формування. У рамках логістизації процесів управління потоками передбачається оперативний обмін даними між усіма елементами системи, що згодом зумовить організацію інформаційної прозорості цих елементів. Для створення стійкої інформаційної взаємодії РГС з іншими підприємствами, а також з метою зниження витрат на взаємодію доцільне створення єдиного інформаційно-логістичного центру, який забезпечить гнучкі форми інформаційної взаємодії в процесі інтеграції і співробітництві.

Доведено, що для ґрунтовного та ефективного прийняття рішень щодо розвитку газотранспортної системи органам державного управління необхідно володіти не тільки інформацією про кількісну та якісну характеристику ресурсів, що є в наявності, необхідно провести порівняльний аналіз і вибір найважливіших з погляду логістичних й економічних можливостей рішень щодо стратегічного розвитку регіональної газопостачальної системи. Складність регіональної газотранспортної системи, різноманітність функцій аналітико-організаційної роботи державних органів щодо управління її елементами вимагають застосування при вирішенні поставленої проблеми системного підходу, оскільки саме він дозволяє приймати ефективні рішення, але тільки на основі чіткого логістичного дослідження структури і функцій не тільки системи і її складових, але і навколишнього середовища.

З метою логістичного дослідження регіональної газотранспортної системи її формалізовано. Для цього прийнято до використання загальноприйняте формально-логічне визначення поняття “система”. Якщо задані сукупності А і B з елементами аÎ А і bÎ B, то під системою D розуміємо відношення å над сукупностями А і B, тобто D  А ´ B.         

Надалі розглянуто регіональну газотранспортну систему як єдине ціле, створене з частин і елементів для цілеспрямованої діяльності, що характеризується рядом ознак: кількість елементів; наявність зв’язків між елементами; цілісність і подільність елементів; структура та ієрархічність. Формально-логічний підхід до досліджуваної регіональної газотранспортної системи дозволив виділити декілька модифікацій її елементів, які базуються на сукупності А={а}, як результаті структуризації газотранспортної системи S={s}, де А=S і  а = s.

У свою чергу, визначено сукупності  А і B - інформаційні потоки вхідної і вихідної інформації, які в досліджуваній задачі характеризуються таким чином:

  А = S È ( R Í < X;T;R >) È ( V Í < Z;U;V >) È t,       

де S – структура регіональної газотранспортної системи; <X;T;R> - сукупність наборів (кортежів), що визначають відповідність аналітичної форми X ступенів сприятливості елементів регіональної газотранспортної системи якісним T і кількісним R їх виразами; <Z;U;V> - сукупність наборів (кортежів), що визначають відповідність аналітичної форми Z тих же ступенів сприятливості регіональної газотранспортної системи якісним U і вартісним V їх виразам; t - кількість однотипних елементів регіональної газотранспортної системи, які складають сукупність вибору.

Сукупність вихідної інформації B логістичного дослідження регіональної газотранспортної системи має максимально згорнутий вигляд:

B = Ф’                                              

де Ф’ – інтегральні оцінки об'єктів структури S регіональної газотранспортної системи;

Структуру, яка використовується для прийняття рішень щодо стратегічного розвитку багатогалузевих елементів регіональної газотранспортної системи, представлено формулою:

                                           ,

де S - рівень Донецької області;  – рівень територіально-адміністративного розподілу;  – рівень зон обслуговування;  – рівень інформаційних блоків; – рівень інформаційних характеристик;  – рівень структурних елементів газотранспортної системи;  – рівень комплексних робіт і первинних оцінок витрат на стратегічний розвиток об'єктів газотранспортної системи;  – рівень власне робіт, спрямованих на реалізацію стратегій розвитку елементів газотранспортної системи і експертних оцінок їх поточного стану.

Сформовані в результаті дослідження процесу прийняття рішень структури дозволяють досліджувати на сумісність реальних цілей органу державного управління і користувача газотранспортної системи, шляхи її досягнення, взаємозв’язки між елементами системи прийняття рішень, а також обмеження.