МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ДЕМОГРАФІЧНИМИ ПРОЦЕСАМИ В АВТОНОМНІЙ РЕСПУБЛІЦІ КРИМ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, розглянуто її зв’язок з науковими програмами, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет та методологічну основу дослідження, елементи наукової новизни, особистий внесок здобувача, практичну і теоретичну значимість дослідження, надано інформацію щодо апробації результатів дисертаційної роботи, її структури та кількості наукових публікацій.

У першому розділі – „Науково-теоретичні засади державного управління демографічними процесами” – подано аналіз літератури за темою дисертації, визначено ступінь досліджуваності проблеми та її джерельну базу. З’ясовано, що питання державного управління демографічними процесами та пов’язаними з ними явищами є доволі дискусійними. Існуючі демографічні концепції (демографічний максималізм, утопізм, фаталізм, детермінізм, біологізм, алармізм, фіналізм та ін.) не завжди конструктивно впливають на визначення стратегій та пріоритетів державної демографічної політики.

Особливу увагу автор приділяє феномену демографічної кризи. Надається широкий аналіз існуючих у сучасній науці підходів щодо визначення сутності поняття „демографічна криза”. Акцент зроблено на наступних визначеннях: глибоке порушення відтворення населення, яке загрожує існуванню самих себе (Д. Валентєя), результат саморуйнування нежиттєздатного в сучасних історичних умовах соціального організму (В. Стешенко), різке погіршення розвитку народонаселення, яке обумовлене, в тому числі, процесом депопуляції (А. Судоплатов, О. Хорєва та ін.), безпрецедентно низька народжуваність, високий рівень розлучень й смертності, зниження тривалості життя населення, особливо чоловічого і сільського (Н. Волгін та ін.). Наша точка зору, в цілому, співпадає з поглядами відомих науковців А. Кваші та В. Іонцевої. Під демографічною кризою слід розуміти різке погіршення розвитку народонаселення, обумовлене, зокрема, процесом депопуляції, тобто систематичним зменшенням абсолютної чисельності населення як наслідок звуженого відтворення населення, коли наступні покоління кількісно менше попередніх, смертність перевищує народжуваність, дуже висока еміграція.

Показано, що Україна належить до неблагополучних у демографічному відношенні країн світу. Демографічна криза проходить в Україні у надзвичайно гострій, болючій формі, демографічний процес економічно не забезпе­чується. Найважливішою складовою й проявом сучасної кризи демогра­фічної реальності є криза здоров’я населення. Депопуляція набула спонтанно-сталого характеру і, поки що, немає ознак її поліпшення. За висновками відомих науковців С. Піскунова та В. Тешенка, чим довше продовжуватиметься тотальний соціально-економічний занепад, чим довше не проводитиметься реальне ефективне реформування, яке буде відповіддю на неспроможність суспільства подолати дезорганізацію та підвищити рівень своєї організації до об’єктивно необхідного, тим важче буде протидіяти демографічній кризі на державному рівні.

У даному розділі також розкрито сутність і зміст основних механізмів державного управління демографічними процесами, а саме: політичних, правових, економічних, соціальних та організаційних.

Зроблено висновок про можливість імплементації зарубіжного досвіду щодо удосконалення державного управління демографічними процесами в Україні. Вивчення найбільш ефективних державних механізмів управління демографічними процесами дає змогу стверджувати, що в кожній країні існують певні соціально-економічні, політичні й природні чинники, які визначають специфіку змін демографічної ситуації. Це стає підґрунтям формування та удосконалення механізмів державного управління демографічними процесами в державі. Так, на сучасному етапі для більшості європейських країн зразковою стала, так звана „пронаталістка” демографічна політика Франції, набувають популярності демографічні політики Швеції (модель гендерної політики Північних держав) та США (створення умов для значного імміграційного приросту населення). Політика на зменшення кількості населення домінує в Китаї, де акцент зроблено на зниженні народжуваності та чіткому плануванні сім’ї. На визначення пріоритетів демографічної політики інших держав (Індія, Афганістан, Іран, Пакистан та ін.) значно впливають національні традиції та релігійний стан.

Проведений аналіз дозволяє стверджувати, що вагомий вплив на такі демографічні процеси як народження, смертність, шлюбність, міграція, розселення, зміна соціальної структури, здоров’я населення і т. ін. можна здійснювати завдяки запровадженню ефективних механізмів державного управління. Це дає можливість на державному рівні передбачати розвиток демографічних процесів не тільки в майбутньому, але й розв’язувати проблеми сьогодення.

            У другому розділі – „Зміни демографічної ситуації в Автономній Республіці Крим в період з 1996 по 2006 рр.” – подано результати діагностики інтенсивності депопуляції населення АРК на матеріалах 1996-2006 рр., встановлено чинники, що впливають на її поглиблення, та виявлено специфіку змін демографічної ситуації в АРК.

Для дослідження рівня інтенсивності депопуляції населення АРК були складені рівняння, що описують процеси народжуваності, смертності, міграції тощо. Ці рівняння також дають змогу прогнозувати зміни в означених демографічних процесах.

Протягом досліджуваного терміну, як засвідчили результати кількісного аналізу співвідношення „смертність – народжуваність”, смерт­ність перевищує народжуваність досить суттєво. Найнижча різниця спосте­рігається у 1998 році й становить за абсолютним показником 10973 осіб або 39,7%; найбільша різниця спостерігається у 2002 році – 13706 осіб або 47,5%.

Використовуючи відповідні рівняння та аналіз одержаних статистичних даних за період 2001–2006 рр., складено прогноз щодо народжуваності й смертності. Результати представлені на рис. 1, яка свідчить про наступне: максимальну народжуваність слід очікувати у 2013 році, максимальну смертність – у 2015 році. Найменше зменшення населення можливе у 2010 році й складе близько 12236 осіб (зараз це становить 0,6% всього населення Криму). При цьому темпи перевищення смертності над народжуваністю досить високі, а саме, найнижчий показник слід очікувати у 2012 році й він складе 158,3% (тобто смертність майже в 1,6 рази вища за народжуваність), найвищий – був у 2001 році, він складав 177,1% (тобто померло майже у 1,8 разів більше за народжених).