ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ РЕГІОНАЛЬНИМ КОМПЛЕКСОМ НЕПЕРЕРВНОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ (на прикладі Сумської області)



Название:
ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ РЕГІОНАЛЬНИМ КОМПЛЕКСОМ НЕПЕРЕРВНОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ (на прикладі Сумської області)
Альтернативное Название: ГОСУДАРСТВЕННОЕ УПРАВЛЕНИЕ РЕГИОНАЛЬНЫМ КОМПЛЕКСОМ НЕПРЕРЫВНОГО ПРОФЕССИОНАЛЬНОГО ОБРАЗОВАНИЯ (на примере Сумской области)
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено ступінь її наукового опрацювання, з’ясовано зв’язок дослідження з науковими програмами, сформульовано його мету, задачі, визначено об’єкт та предмет, наведено найважливіші методи дослідження, його загальнотеоретичну та методологічну базу, запропоновано основні положення наукової новизни, встановлено практичне значення одержаних результатів, а також форми їх апробації, представлено дані щодо публікацій і структури дисертації.


Перший розділ – “Теоретико-методологічне обґрунтування суспільної значущості професійної освіти та управління освітою” – присвячено аналізу ролі і значення людського фактора у сучасному виробництві, освіти як дієвого чинника людського розвитку та важливої сфери державного управління.


На сучасному етапі розвитку продуктивних сил суспільства формується особливий тип економіки інновацій та інвестицій, характерними ознаками якої можна вважати такі:


– домінування якості над кількістю;


– постійна відносно швидка змінність структурного розвитку;


– наукоємність виробництва, запит на науку і освіту, вимога перманентних технологічних модифікацій;


– зростаюча роль висококваліфікованої творчої праці;


– інвестиційна привабливість виробництва і т. ін.


Дослідження питань суспільної значущості професійної освіти в Україні та ролі людського фактора у виробництві дозволяють стверджувати, що найважливішою ознакою професійної зрілості працівника сучасного виробництва є його інтелектуальний рівень, оскільки основним змістом праці стає саме інтелектуальний компонент. Він базується не на емпірично набутих знаннях та навичках, а на засвоєнні відповідного обсягу теоретичних і спеціальних знань та навичок, які зумовлюють творче усвідомлення окремої ситуації і поведінки професіонала в цілому. Праця розуміється не як набір певних операцій, а як технологічний цикл, технологічний ланцюг єдиного процесу, що вимагає від людини розуміння загального кінцевого результату і заданого у формі програми “образу”. Подібний “образ” робить людину праці суб’єктом контролю та наладки (переналадки) технології матеріального і духовного виробництва, що потребує розширення кругозору та професійних функцій спеціаліста, без чого унеможливлюється компетентне управління складними процесами сучасного виробництва.


Формування особистих професійних якостей працівника, які б відповідали сучасним вимогам виробництва, потребує створення іншої системи професійної освіти, а саме: особистісно орієнтованої освіти, – здатної допомогти людині обрати відповідну її намірам і здібностям траєкторію неперервного самовдосконалення, розвитку власного творчого потенціалу.


Сучасний ринок праці в розвинених країнах визнається як цивілізований. У процесі своєї еволюції він започаткував прагматичну оцінку особистості як партнера – прямого або опосередкованого учасника економічної діяльності:


– як елемента суспільства, що в межах закону і в межах загальноприйнятих норм поведінки дотримується певних “правил гри”;


– як соціально активного суб’єкта, який своїми діями сприяє суспільному розвитку.


Поведінкова “цивілізованість” суб’єктів ринкового господарювання зумовлена становленням та укоріненням партнерських відносин виробництва та відносин справедливого розподілу під впливом регульованих державою економічних факторів та політичних ідей соціалізації суспільного життя, упровадження парадигми загального добробуту. Економічна культура поведінки людини, що виникла як необхідність у системі ринкових відносин, поступово набуває значення одного з найважливіших компонентів загальної її культури, стає домінантою застосування етичних норм.


Державне управління сферою професійної освіти, як і іншими важливими сферами людської життєдіяльності, ще не знайшло достатнього теоретичного обґрунтування і для трансформаційного суспільства, і для ринкового суспільства сталого розвитку. Причинами цього, зокрема, є певна консервативність освіти, своєрідні особливості сфери освіти як об’єкта державного управління: відносна статичність, усталеність змісту, форм і методів навчання (що є виправданим, оскільки базові чи фундаментальні знання не можуть змінюватись кон’юнктурно); необхідність державного регулювання змісту, послідовності та спадкоємності в освіті (що також можна виправдати, інакше виникатимуть так звані тупикові, що не мають продовження щодо освітніх рівнів, навчальні заклади); пряма залежність від культурно-ментальних традицій, звичаїв, способу життя (звичайна “байдужість” до іншого освітнього досвіду); опосередкованість зв’язків із соціально-економічним розвитком суспільства (фінансування освіти пов’язується із стратегічним плануванням і державним управлінням, оскільки основні результати зримо відчуваються не в теперішньому, а в майбутньому суспільства).


Усе зазначене є не абсолютними, а відносними причинами, тобто потребує не “викорінювання”, “зламу”, “знищення”, якісного “перемелення”, а наукових пошуків та раціонального упровадження новітніх, адекватних “природному” сталому розвитку системи професійної освіти.


Сучасні ринкові трансформації в усіх без виключення суспільствах (про що свідчить узагальнений в дисертації досвід Канади, Німеччини, Італії, Великої Британії, Франції та Росії) вимагають нових, науково обґрунтованих підходів до державного управління сектором освіти на основі упровадження належного рівня його децентралізації шляхом:


– підвищення ефективності управління освітою, удосконалення взаємозв’язку державного управління і менеджменту в закладах освіти та чіткого перерозподілу адміністративних повноважень (центр – регіон – місцева влада) з делегуванням максимально можливої множини повноважень на нижчі рівні державного управління;


– посилення місцевого контролю (із залученням громадськості);


– мобілізації та ефективного використання місцевих ресурсів, визначення пріоритетів їх використання;


– визначення пріоритетів розвитку освіти при формуванні державного та місцевих бюджетів;


– створення реальних умов доступу до якісної освіти, сприяння людському розвитку тощо.


Специфіка всебічного, пропорційного розвитку регіонів, у першу чергу економічного, зумовлює необхідність посилення регіонального змісту діяльності закладів професійної освіти, оскільки за інших підходів вони можуть втратити контингент замовників.


У дисертації захищається ідея, що одним з дієвих напрямків системного вирішення проблеми формування особистісно орієнтованої системи неперервної професійної освіти, яка б враховувала особливості та специфіку кожного з регіонів, може бути упровадження регіональних комплексів професійної освіти, здатних забезпечити:


● сприяння прискореному становленню та розвитку єдиного освітнього середовища в регіоні;


● спадкоємність освітніх програм;


● інтеграцію освітніх закладів різних типів;


● реалізацію державної програми неперервної освіти;


● найповніше задоволення потреб людини у професійному виборі інтелектуальних (освітніх) програм та послуг;


 


● швидку адаптацію системи професійної освіти до вимог економічного середовища, що постійно змінюються.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины