ДИДАКТИЧНІ УМОВИ РОЗВИТКУ ПІЗНАВАЛЬНОГО ІНТЕРЕСУ УЧНІВ ГІМНАЗІЇ В ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ ПРЕДМЕТІВ ГУМАНІТАРНОГО ЦИКЛУ : ДИДАКТИЧНЫЕ УСЛОВИЯ РАЗВИТИЯ ПОЗНАВАТЕЛЬНОГО ИНТЕРЕСА УЧЕНИКОВ ГИМНАЗИИ В ПРОЦЕССЕ ИЗУЧЕНИЯ ПРЕДМЕТОВ ГУМАНИТАРНОГО ЦИКЛА

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність обраної проблеми, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, гіпотезу дослідження, його методологічні та теоретичні основи, розкрито наукову новизну та практичне значення роботи, особистий внесок автора; викладено методи й етапи експериментальної роботи; наведено інформацію про впровадження та апробацію результатів дослідження.

У першому розділі – „Дидактично-технологічні засади розвитку пізнавальних інтересів” подано аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми дослідження; обґрунтовано вплив педагогічних технологій на формування творчої особистості гімназиста, розкрито характер, сутність та зміст навчально-пізнавальної діяльності учнів, проаналізовано закономірності вікового розвитку учнів середнього та старшого шкільного віку, визначено сутність поняття “пізнавальний інтерес” та шляхи педагогічного впливу на його формування.

Поняття “педагогічна технологія” широко використовується в психолого-педагогічній літературі і має багато формулювань, які визначаються тенденціями певного історичного етапу та уявленнями авторів про структуру і компоненти освітнього процесу. При всіх наявних відмінностях у його трактуванні, вчені В.І.Євдокимов, О.С.Падалка, О.М.Пєхота, С.О.Сисоєва, І.О.Смолюк та ін. відзначають головну його рису – спрямованість на створення оптимальних умов для розв’язання практичних дидактичних завдань. Педагогічна технологія передбачає проект (модель) обґрунтованої у логічній послідовності дидактичної системи, яка реалізується у навчальній діяльності.

Під поняттям “педагогічна система” розуміється взаємозв’язок певних засобів, методів і процесів, необхідних для створення організованого, цілеспрямованого, наперед заданого впливу на учнів для досягнення визначеної навчальної та виховної мети (В.І.Євдокимов, О.С.Падалка, І.Ф.Прокопенко). Структуру будь-якої педагогічної системи складають такі взаємопов’язані елементи як: контингент учнів та педагогічних працівників мета навчання в закладі освіти, зміст навчально-пізнавальної діяльності, основні процеси пізнавальної діяльності учнів, організаційні форми навчально-виховного процесу в закладах освіти, технічні засоби навчання, якими користуються учні.

У структурі змісту наукового поняття “пізнавальний інтерес” важлива роль відводиться акмеології дефініції “дидактичне завдання”, метою якого є формування логічного мислення особистості через ситуацію (умови), що ґрунтується на основних знаннях учня, реалізується через навчальні предмети та систему інформаційно-пізнавального впливу викладача; забезпечується взаємопов’язаною обґрунтованістю та логічним використанням організаційних форм навчально-пізнавальної діяльності та ефективністю дидактичного методів на прийомів навчання.

У контексті змістовного формування пізнавальних інтересів особистості (об’єкт засвоєння знань – суб’єкт пізнання), досліджена дефініція розглядається як форма зв’язку між внутрішнім світом учня, змістом і спрямованістю його потенціалу із зовнішніми психологічними впливами. При цьому дидактичним завданням стає формування в особистості способів і процедур розвитку пізнавальної діяльності – нових форм, методів, засобів пізнання дійсності та сприйняття нових знань; гармонійний розвиток  інтелектуальних здібностей, дослідницьких умінь і творчого потенціалу учнів; формування на цій основі активної, компетентної, інтелектуальної особистості.

Проблема формування творчого потенціалу особистості для кожного покоління є центральною темою і предметом осмислення, вивчення, дискусій, експериментування. Вона належить до фундаментальних не тільки в педагогічній, але й у соціальній, політичній, культурній сферах суспільного життя, оскільки особистість є головною дійовою особою та суб’єктом усього суспільно-історичного процесу (В.Г.Кремень).У сучасній педагогічній науці та практиці визначенню пізнавального інтересу особистості та його властивостей приділялася особлива увага в дослідженнях  Г.О.Балла, І.Д.Беха, І.А.Зязюна, С.Д.Максименка, А.М.Матюшкіна, В.А.Моляко, К.К.Платонова, В.В.Рибалки, С.О.Сисоєвої та ін. Вченими наголошується, що процес формування пізнавального інтересу особистості має бути неперервним, комплексним і розпочинатися з якомога раннього віку.

Аналіз підходів науковців щодо розвитку пізнавального інтересу особистості дав змогу виділити його ключові компоненти : ціннісно-мотиваційний (позитивне ставлення до об’єктів соціального характеру, до дійсності, до майбутнього; самовизначення в житті; пізнавальна мотивація пізнавальної діяльності; рівень та ієрархію цінностей тощо); індивідуально-характерологічний (креативність, інтелект, емоційно-вольові риси, гнучкість мислення, пам’яті, творчу уяву, фантазію тощо); когнітивно-діяльнісний (знання, вміння, навички стратегії навчальної діяльності; пізнавальної самостійності, міжособистісної взаємодії, мовленнєвої культури тощо); результативно-рефлексійний (усвідомлення та оцінка власної діяльності та поведінки, самооцінка, самореалізація, саморозвиток).

Розвиток цих компонентів ми вважаємо метою дидактичного впливу на формування пізнавального інтересу особистості учня. Загальний рівень сформованості пізнавальної діяльності гімназиста визначається його особистісним зростанням, швидкістю поступу порівняно з попередніми досягненнями, позитивними змінами в рівнях сформованості визначених компонентів.