ФОРМУВАННЯ СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ УЧНІВ СТАРШОЇ ШКОЛИ ЗАСОБАМИ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, сформульовано об'єкт, предмет, мету, гіпотезу та завдання дослідження, розкрито його методологічні та теоретичні засади, висвітлено наукову новизну, теоретичне та практичне значення.

У першому розділі “Психолого-педагогічні характеристики процесу формування соціокультурної компетенції учнів старшої школи” проаналізовано вікові особливості психічного та мовленнєво-комунікативного розвитку учнів старших класів як суб'єктів навчальної діяльності, розглянуто соціокультурну компетенцію в контексті сучасних проблем навчання іноземних мов, обґрунтовано системний характер соціокультурної компетенції як складової комунікативної компетенції, створено дидактичну модель соціокультурної компетенції як особливої системи знань, умінь і навичок старшокласників.

Проведений у контексті досліджуваної нами проблеми вибірковий аналіз наукових і навчально-методичних джерел (О.Божович, Л.Виготський, В.Давидов, І.Зимня, Д.Ельконін, В.Крутецький, К.Левін, О.Леонтьєв, О.Петровський) з метою з'ясування психологічних характеристик старшого шкільного віку, які впливатимуть на формування соціокультурної компетенції, засвідчив, що цей вік характеризується об'єктивними змі­нами в житті школяра та розвитку його особистості: близьким завершенням середньої освіти, необхідністю вибору професії, плануванням свого майбутнього життя, ускладненням навчальної діяльності, розширенням соціальних контактів. Зміни стосуються пізнавально-емоційної сфери,  провідних  видів діяльності школярів, їхнього інтелектуального, мовленнєвого та комунікативного розвитку. Особливо акцентуємо на провідній ролі соціальної детермінації індивіда - безпосередньої підготовки до життя як дорослої людини, до вибору спеціальності, до виконання відповідних соціальних функцій. Старшим школярам притаманне розширення життєвого світу особистості, формування основних інтересів, серед яких пріоритетними є інтерес до власної особистості, установка більше на майбутні, ширші види діяльності, ніж на поточні, сьогоденні.

Відповідно до проведеного нами опитування учнів 9-х класів двох середніх загальноосвітніх шкіл м. Рівного (№№  12, 22) 80% підлітків виявили бажання на уроках іноземної мови дізнатися більше про країну, мова якої вивчається, 73% — про життя своїх однолітків за кордоном, 57% — про традиції та особливості побуту, 35% — про політику та історію країни. Інтелектуальну активність школяра обумовлюють і соціальні мотиви. Провідним у цій ієрархії є мотив “отримати спеціальність і знайти роботу” (32%), а наступним за ним — “забезпечити своє життя за кордоном” (23%).

Разом із розвитком абстрактного й узагальнювального мислення в учнів старших класів відбувається перехід до вищих рівнів мовлення, збагачення словникового запасу, становлення загальної культури як усного, так і писемного мовлення. Однак цей віковий етап розвитку чітко не характеризується суттєвими кількісними змінами, тому І.Зимня називає його віком “прихованих” якісних змін у розвитку мовленнєво-мислительної діяльності школяра. Суттєвим є й те, що це вік активного комунікативного розвитку мовлення. А тому старший шкільний вік можна розглядати найбільш сприятливим для формування соціокультурної компетенції. За умови актуалізації суб'єктом учіння власних особистісних установок, послідовної орієнтації навчального процесу на пізнавальні та соціальні інтереси старшокласника, його потреби, прагнення до спілкування, у тому числі іншомовного, може бути досягнута успішна реалізація такої важливої мети навчання іноземної мови, як розвиток здатності випускників загальноосвітньої школи до міжкультурної комунікації.

У дослідженні ми виходили з тези про спілкування як комунікативно-пізна­вальний процес, оскільки тільки таке бачення спілкування, на наш погляд, має набувати пріоритету у практиці навчання іноземних мов на основі комунікативно-діяльнісного підходу. Багатомірність спілкування як процесу виступає одночасно способом і засобом навчання, що значно розширює можливості предмета “Іноземна мова” у школі. Його структура формується переважно діями породження та інтерпретації повідомлень (текстів), які мають бути адекватними одна одній, щоб комуніканти досягли взаєморозуміння. Спілкування як складовий компо­нент взаємодії може бути керованим через навчання шляхом формування вмінь і навичок оперування пізнавальними та мовленнєвими елементами комунікативної діяльності, тобто у процесі формування соціокультурної компетенції. 

До аналізу соціокультурної компетенції ми застосували системний підхід і, відповідно, розглядаємо її як своєрідну цілісну систему взаємопов'язаних компонентів, а саме:

-       країнознавча компетенція — знання про народ-носія мови, національний характер, суспільно-державний устрій, історико-культурний досвід, здобутки у галузі освіти, культури, особливості побуту, традиції, звичаї;

-       лінгвокраїнознавча компетенція — здатність сприймати мову в її культуроносній функції, з національно-культурною специфікою. Включає знання мовних одиниць, у тому числі з національно-культурним компонентом семантики, і вміння використовувати їх відповідно до соціально-мовленнєвих ситуацій;