РОЗВИТОК СПОСТЕРЕЖЛИВОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ ПРИРОДНИЧОГО МАТЕРІАЛУ

Краткое содержание

У вступі обгрунтовано вибір та актуальність теми дослідження, визначаєно проблему, об’єкт, предмет, мету, завдання, гіпотезу, методи дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення роботи, подано відомості про апробацію та впровадження результатів дослідження в практику навчання.

У першому розділі “Психолого-педагогічні основи функціонального розвитку спостережливості молодших школярів у процесі вивчення природничого матеріалу” висвітлено історію зміни поглядів на сутність і дидактичні можливості спостережливості, осмислено її роль на сучасному етапі, проаналізовано ключові поняття: виховання, функціональний розвиток, спостереження, уміння спостерігати, спостережливість. Крім того, розкрито психолого-педагогічні особливості та передумови розвитку спостережливості у навчально-виховному процесі.

Проблема розвитку спостережливості має тривалу історію. Видатні представники класичної педагогіки і психології минулого (Я.А.Коменський, І.Г.Песталоцці, Дж.Локк, К.Д.Ушинський та ін.) приділяли їй значну увагу, відзначаючи велику роль спостережливості в інтелектуальному розвитку дітей. В історичному генезисі поняття “спостережливість” пройшло складний шлях від ототожнення з “умінням спостерігати” до здібності, і, нарешті, нині воно однозначно трактується педагогами і психологами як якість особистості (риса характеру) і являє собою одну з характерних ознак індивідуальних відмінностей між людьми.

Історико-педагогічний аналіз літератури з проблеми дослідження засвідчив, що на сучасному етапі розвитку науки спостережливість розглядається як складна якість особистості, що виявляється в умінні швидко встановлювати істотні та характерні ознаки об’єктів спостереження (предметів, явищ об’єктивної дійсності, їх змін та взаємозв’язків).

Теоретичний аналіз провідних психолого-педагогічних досліджень з проблеми структурної організації та розвитку якостей особистості, а також унікальності психічних процесів молодших школярів дозволив встановити особливості структурної організації спостережливості, з’ясувати факти, що дозволяють керувати  процесом її формування і розвитку. Виходячи з мети і завдань дослідження, нами було виділено функціональні, операційні та мотиваційні складові спостережливості, розвиваючи які можливо здійснювати вплив на формування самої спостережливості.

До функціонального компонента ми віднесли індивідуальні особливості    сприймання  учнів   та   особливості   довільної перцептивної уваги. Операційний компонент - це зовнішній, дидактичний показник спостережливості, що охоплює три взаємопов’язані складові: загально-пізнавальні уміння; спеціальні уміння і наявні в довготривалій пам’яті школярів знання про спостережувані об’єкти. Головною особливістю спостережливості, що робить її якістю особистості, є мотиваційний компонент, який визначає розумову активність дітей у процесі спостережень і робить їх особистісно значущою діяльністю. До спонук розумової активності належать усвідомлені потреби, пізнавальні мотиви, стійкий інтерес та почуття й емоційність у ставленні до природничого матеріалу. Індикаторами мотиваціного компонента вважались пізнавальна активність та емоційне ставлення школярів до природознавства.

Ефективність формування спостережливості на різних вікових щабелях і в різні історичні періоди зумовлена різноманітними зовнішніми об’єктивними і внутрішніми суб’єктивними передумовами. До внутрішніх передумов розвитку спостережливості відносимо такі вікові особливості молодших школярів, як якісно новий рівень сприймання дітей 8-11 років, найвищий розвиток образної пам’яті, можливість розвитку сенсорно-перцептивних функцій, інтенсивний розвиток уваги і, головне, - становлення в цей період мотиваційної сфери, а саме пізнавальної мотивації. Зовнішніми передумовами розвитку спостережливості є ті, що не залежать від особливостей особистості учня, а саме: рівень розвитку педагогічної науки і завдання сучасної освітньої практики; можливості природничого матеріалу у розвитку цієї якості особистості та усвідомлення вчителями значущості означеної педагогічної проблеми.

Розвиток спостережливості молодших школярів є одним із завдань, визначених у Державному стандарті початкової освіти: великий потенціал для такого розвитку наявний майже в усіх навчальних предметах, особливо природничого змісту (природознавство, читання, образотворче мистецтво, трудове навчання). Проте, як показав аналіз, діючі підручники і навчальні програми ще недостатньо орієнтовані на особистісно діяльнісний підхід у навчанні і спрямовують переважно на формування здебільшого операційного компонента спостережливості. Водночас у ряді підручників для початкових класів (автори Н.М.Бібік, В.Р.Ільченко, О.Я.Савченко та ін.) цьому питанню приділено належну увагу. Крім того, як свідчить дослідження, у більшості педагогів і батьків відсутнє чітке уявлення про спостережливість та методику її розвитку. Тому формування її в процесі навчання відбувається здебільшого емпірично, ситуативно без відповідної системи.

У другому розділі “Експериментальне дослідження особливостей розвитку  спостережливості молодших  школярів   процесі вивченняприродничого матеріалу" описано методику експериментального навчання, проаналізовано здобуті результати та шляхи їх впровадження у практику навчання; подано методику діагностування спостережливості молодших школярів; наведено кількісні і якісні характеристики означеної якості молодших школярів до і після проведення експерименту та їх порівняння.

У відповідності до завдань дисертаційного дослідження було визначено і якісно охарактеризовано рівні сформованості спостережливості учнів 3(2)-4(3) класів:

1)високий рівень – “продуктивна міжпредметна спостережливість” Визначається у здатності швидко визначати у предметах оточення суттєві і характерні особливості, усвідомлювати їхні взаємозв’язки з іншими предметами. Виявляти у спостережуваних явищах прості закономірності. Учні,  що мають високий рівень спостережливості, здатні бачити не тільки те, що лежить на поверхні, є доступним погляду, але і те, що, не будучи очевидним, являє сутність даного предмету. Ці учні вміють добре спостерігати, їхні думки пов’язуються із спостереженнями, виробляється відповідний стиль пізнавальної діяльності: постійна спрямованість на нові, малознайомі речі довкілля, що мають, на наш погляд, якусь таємницю. У них є сильна внутрішня потреба усвідомити місце і значення щойно сприйнятого об’єкту серед вже відомих речей,, потреба у пізнанні оточуючого середовища. Учні, з продуктивною спостережливістю ніколи не бувають неуважними, мають переважно добрі оцінки і характеризуються позитивним емоційним ставленням до процесу пізнання та до предмету природознавство;

2)достаній рівень –“репродуктивна міжпредметна спостережливість”. Виявляється у здатності швидко визначати більшість суттєвих і характериних ознак предметів, та більшість їхніх взаємозв’язків з іншими предметами довкілля. Учні, що мають такий рівень розвитку спостережливості, здатні застосовувати отримані знання про взаємозв’язки оточуючого світу до аналізу конкретних ситуацій.  Проте потреба у пізнанні довкілля часто спрямована на якусь окрему галузь знань (тваринний світ, техніка, садівництво, космос тощо) і є нестійкою, залежить від емоційної привабливості об’єкта спостереження. Такі учні навчаються добре лише тоді, коли предмет вивчення є особистісно значущим;

3)середній рівень – “предметна спостережливість”. Виявляється у здатності звертати увагу на відсутність або наявність чогось невизначеного у тому чи іншому предметі, виділяти нові, незвичайні його риси. Учні з таким рівнем спостережливості здатні виокремлювати деякі суттєві ознаки та усвідомлювати окремі їхні взаємозв’язки з довкіллям. Вони володіють значним запасом емпіричних вражень та фактичних знань, що пов’язані з природою, з життям рослин і тварин, проте не можуть застосовувати їх у конкретній ситуації. Інтереси таких дітей переважно чітко невизначені, неглибокі і є ситуативними і нестійкими, стосуються різних галузей знань, часто сформовані поза навчальним процесом. Здебільшого школярі з предметною спостережливістю характеризуються байдужим ставленням до природознавства. Вони стають уважними на уроці за умови особистісної привабливості об’єкта;

4)низький рівень – “елементна спостережливість”. Характеризується елементарною спостережливістю, що відповідає рівню наочно-образного мислення. Не заглиблюючись у причинно-наслідкові зв’язки, учні помічають лише зовнішні нові незвичайні риси об’єктів. Справжня спостережливість таких дітей знаходиться в зачатковому стані, хоча деякі з них мають достатній запас знань і вражень, пов’язаних з природою. Ці учні характеризуються елементарною спостережливістю: виділяють несуттєві, нехарактерні ознаки і найочевидніші взаємозв’язки, мають низьку загальну мотивацію, тому й не відзначаються пізнавальною активністю і уважністю на уроках, характеризуються байдужим або негативним ставленням до природознавства. Здебільшого це невстигаючі учні і ті, хто має задовільні оцінки.

У результаті експериментального дослідження встановлено, що спостережливість учнів 3(2) та 4(3) класів знаходиться переважно на середньому та низькому рівнях розвитку (61,2% респондентів виявили низький та середній рівень, 48,4% - достатній і лише 0,6% - високий) але має великі можливості для свого вдосконалення. Тому на основі відомих фундаментальних досліджень у галузі педагогіки і вікової психології та здобутих результатів констатуючого експерименту нами було розроблено  експериментальну методику розвитку спостережливості молодших школярів у процесі вивчення природничого матеріалу.

Головним орієнтиром у розробці експериментальної методики навчання слугувало вивчення нами педагогічної ситуації з розвитку спостережливості, що склалася на сучасному етапі розвитку початкової загальної освіти, а також вікових особливостей молодших школярів. Адже багаторазові одноманітні повторення навчального матеріалу, поверховий характер теоретичних знань, відірваність їх від практичного життя, орієнтація навчання на здобуття знань, умінь, навичок недостатньо сприяє розвитку спостережливості учнів та їхньої індивідуальності. Допитливість дітей не знаходить задоволення, головне навантаження лягає на пам’ять, слабко вираженим є внутрішнє прагнення дітей до навчання.

В основу побудови експериментальної методики покладено ідею якомога більшої її ефективності для розвитку спостережливості молодших школярів як стійкої і необхідної складової загального розвитку особистості. Беручи до уваги теоретичні дані про розвиток якостей особистості (і, зокрема, спостережливості), ми прагнули знайти практичні оптимальні шляхи досягнення високого рівня розвитку досліджуваної якості, який за своїми якісними характеристиками перевищував би рівень, що досягається за умов традиційного навчання.

Методика розвитку спостережливості молодших школярів ґрунтувалась на системному підході та теорії єдності мотивації учіння і навчальної діяльності, що дозволило нам розглядати усі компоненти педагогічного процесу у взаємозв’язку і єдності, виявити певні співвідношення між активізуючими і змістовими чинниками розвитку досліджуваної якості особистості.

Розв’язуючи завдання дослідження, зміст,форми і методи навчання учнів початкових класів були спрямовані на забезпечення інтегративної, організуючої та освітньо-розвивальнної функцій. Реалізація інтегративної функції забезпечувала цілісність педагогічного процесу у початковій школі шляхом об’єднання головних ідей тих навчальних предметів, об’єктом вивчення яких є природничий матеріал (природознавство, читання, образотворче мистецтво, трудове навчання); єдність теоретичної і практичної діяльності школярів, що створювало неперервність у розвитку означеної вище якості особистості.

Організуюча функція сприяла ефективній діяльності суб’єктів навчально-виховного процесу у початковій школі. Вона передбачала планування педагогічного процесу і орієнтацію спостережень учнів на оволодіння знаннями, створення дидактичних умов для впровадження цих знань у практичну діяльність.

Найважливішою стала освітньо-розвивальна функція. Саме від неї залежало перетворення знань на стійкі переконання, практичні дії: перетворення спостережливості-уміння чи здатності до спостережень на спостережливість-якість особистості. Її сутність полягала у поєднанні навчання і виховання у межах педагогічного процесу, що досягається тісним взаємозв’язком навчальних занять, дослідної (експериментальної) роботи школярів, їхньої самоосвіти з духовним збагаченням на засадах екоцентризму та загальнолюдських цінностей.

Стратегія експериментальної методики, що мала на меті розвиток спостережливості учнів 3(2) та 4(3) класів, полягала у цілеспрямованому педагогічному впливі на мотиваційний аспект цієї якості особистості з метою активізації самостійності та внутрішніх можливостей школярів у розвитку спостережливості. Адже вихідним пунктом у формуванні будь-якої властивості особистості є домінуюча мотивація, що у вигляді потреб, бажань, прагнень, цілей, здійснює вибірковий вплив на аналіз і узагальнення інформації, що надходить з довкілля.

В структурі експериментальної методики розвитку спостережливості молодших школярів було виділено два напрямки:

1)   свідомий педагогічний вплив безпосередньо на мотивацію молодших школярів шляхом переконання, роз’яснення, стимуляції, переосмислення;

а) стимуляція: схвалення успіхів; заохочення до спостереження; створення учням репутації “спостережливий” тощо;

б) роз’яснення: розкриття учням сутності і значення спостережливості як стійкої якості особистості; усвідомлення ролі спостережливості у життєвому шляху відомих людей (науковців, письменників, художників, розвідників тощо); показ результатів розвитку власної спостережливості тощо;

2)   вплив на особистість шляхом перебудови умов діяльності (зміна, варіювання змісту, тематики, інформації, методичних прийомів, видів мовленнєвої діяльності  і т. ін.):

а) мотивація шляхом відповідної організації навчального процесу, що полягала у постійному створенні таких ситуацій навчання, під час яких учні переживали б психологічний стан задоволення від процесу пізнання довкілля (шляхом спостереження та вироблення умовисновків зі спостереженого) та результату такого пізнання (створення цілісної картини світу, усвідомлення свого місця у природі тощо). До таких мотивуючих умов було віднесено: гуманізацію взаємодії учнів і вчителя; орієнтацію учнів на самостійне оволодіння знаннями; індивідуалізацію навчання; активність мовленнєво-мислительної діяльності; підтримку суперництва;

б)  мотивація засобами змісту навчальної діяльності. Не кожна складова змісту може виконувати мотивуючу функцію. Підібрані нами фрагменти змісту навчальної діяльності найкраще, як показало дослідження, сприяли розвитку спостережливості учнів молодшої школи, відповідаючи таким умовам: використання міжпредметних зв’язків, естетизація навчання; підбір стимулюючого матеріалу; проблемність у навчанні;

в) аналіз та усунення деструктивних факторів, що негативно впливали на загальний рівень мотивації школярів та уповільнювали  розвиток спостережливості молодших учнів.

У традиційній методиці провідна роль належить таким мотивам учіння, що не пов’язані з процесом пізнання. Чи не найсильнішим мотивом цього роду є отримання позитивних оцінок. Оволодіння знаннями стає лише засобом досягнення мети, не пов’язаної з пізнанням. В експериментальній методиці реалізація нових умов навчання приводила до виникнення, росту і поглиблення внутрішньої спонуки до навчання, що характеризувалася прагненням до набуття знань, бажанням самому “докопатись” до істини, міркуванням, виконанням складних завдань, постійною спрямованістю сприймання на об’єкти довкілля.

Сутністю нового підходу до розвитку спостережливості  молодших школярів було те, що акцент переносився з діяльності вчителя, що навчає, на активну навчальну діяльність учнів і актуалізацію їхніх мотиваційних ресурсів. З огляду на це, головним орієнтиром експериментальної методики ставав суб’єкт навчання, його особистісні диспозиції, особливості його індивідуального стилю діяльності, його якісні характеристики.

Класно-урочна форма організації навчання була провідною для розробленої методики розвитку спостережливості молодших школярів. Крім неї, використовувалися інші допоміжні форми: навчальні екскурсії, робота на пришкільній дослідній ділянці, позакласне читання, домашня самостійна робота учнів тощо.

Найефективнішими методами навчання, що сприяють розвитку спостережливості, вважались ті, що надають найбільші можливості для розвитку розумової активності і самостійності школярів. Особливу роль у розвитку спостережливості дітей зайняли методи проблемного навчання, частково пошукові та дослідницькі.

Контроль за результатами впровадження розробленої методики розвитку спостережливості здійснювався на кожному уроці. Показником ефективності була зміна ставлення до вивчення природознавства: підвищення пізнавальної активності учнів, збільшення кількості запитань школярів, суттєве підвищення їхньої успішності з природознавства (а також читання, малювання, праці). Крім того, систематично проводились діагностування спостережливості школярів на початку та наприкінці навчального року.