РОЗВИТОК ЛОГІЧНОГО МИСЛЕННЯ УЧНІВ ОСНОВНОЇ ШКОЛИ В ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ ПРЕДМЕТІВ ПРИРОДНИЧО-МАТЕМАТИЧНОГО ЦИКЛУ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дослідження, визначено об’єкт, предмет, мету дослідження, сформульовано гіпотезу, основні методологічні і теоретичні засади, висвітлено наукову новизну, теоретичне і практичне значення отриманих результатів, наведено дані про апробацію та впровадження результатів дослідження в практику.

У першому розділі – „Теоретичні питання розвитку логічного мислення” розглянуто основні теоретичні засади та передумови розвитку логічного мислення, визначено основні положення та особливості розвитку логічного мислення в умовах особистісно орієнтованого навчання.

Аналіз спеціальної літератури дозволив виявити, що поняття „логічне мислення” почало формуватися  з давніх часів, коли і було закладено структуру міркувань, понять, умовиводів, яка  використовується  на сучасному етапі розвитку науки і суспільства в цілому. Загальні положення представлених теорій є своєрідним сплавом філософських, психологічних, педагогічних, логічних, соціологічних, історичних, кібернетичних аргументів, який практично неможливо розділити. Сучасні тенденції розвитку науки дають підстави розглядати мислення як вищу форму відображення дійсності в психіці, ідеальну діяльність, результатом якої є об'єктивна істина. Мислення виникає і розвивається разом із практичною діяльністю людини на основі чуттєвого пізнання. Воно дає можливість не лише дізнатися про певні факти і явища, а й зрозуміти причини їх існування, передбачити майбутні події. Мислення тісно пов'язане з мовленням і має суспільно-історичний характер. Узагальнюючи різні підходи щодо розуміння сутності та змісту логічного мислення, у своєму дослідженні ми розглядаємо його як мислення за законами логіки (законом тотожності, законом суперечності, законом виключення третього, законом достатньої підстави), завдяки чому відбувається опосередковане пізнання предметів і явищ об’єктивної дійсності в їх істотних властивостях, зв’язках і відношеннях. Це мислення, що характеризується перевагою понятійного змісту, воно включає такі операції, як порівняння, аналіз, синтез, абстрагування та узагальнення.

З огляду на розвиток  поняття „логічного мислення” та на основі досвіду практичної діяльності ми кваліфікуємо загальні критерії розвитку логічного мислення: рівень володіння логічними операціями (порівняння, аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення); рівень володіння логічними уміннями (визначення і використання понять, здійснення умовиводів, встановлення причинно-наслідкових зв’язків між фактами, процесами, явищами  відповідно до законів логіки, рівень уміння організовувати вихідні та обґрунтовуючі дані, оцінювати їх та результати розв’язування задачі).

Логічне мислення передбачає наявність таких складників: уміння орієнтуватися на суттєві ознаки об’єктів і явищ, уміння підкорятися законам логіки, організовувати свої дії  відповідно до цих законів, уміння робити логічні операції, свідомо їх аргументувати, уміння будувати гіпотези і робити наслідки із даних посилань.

Опанування логічними операціями й уміннями є необхідним, проте недостатнім для отримання нових знань школярами шляхом логічного мислення. На нашу думку, цей процес відбувається таким чином. Школяр має особистий запас знань стосовно деякого питання, що є своєрідною інформаційною базою. Виникнення проблемної ситуації викликає протиріччя з наявними знаннями школяра, стимулюючи його до пошуку вирішення проблеми. Маючи базові знання та необхідні допоміжні,  обґрунтовуючі знання (закони, правила, теореми), знаючи конкретні відношення і зв’язки, школяр повинен володіти також логічними прийомами розумової діяльності. Він застосовує логічні операції і дії при логічній обробці посилань, дослідженні зв’язків і відношень, тобто аналізі, синтезі, порівнянні, узагальненні та абстрагуванні. На основі вихідних й обґрунтовуючих  знань та за умови застосування прийомів логічної обробки учні формулюють нові положення, тобто отримують знання з елементами новизни. Отримані результати потребують доведення, тому на цьому етапі важливою є розвинена критичність мислення. Результат діяльності співвідноситься з реальною дійсністю, із відповідними правилами, законами, принципами. Діяльність, яка виявляє причинно-наслідкові зв’язки, набуває ознак критичності, через які відображається спрямованість особистості учня, його ставлення до явища або процесу. Критичність мислення вимагає перевірки розв’язків у світлі конкретних теорій, правил, законів. Якщо отриманий результат не витримує перевірки, пошук починається спочатку, якщо ж нове положення доводиться, воно вважається правильним і поповнює знання учня.

Аналіз наукової літератури стосовно проблеми розвитку логічного мислення учнів дає змогу виділити серед інших підходів такі: прагнення відійти від формалізації системи навчання (Ю.О.Петров, О.В.Тягло); оволодіння логікою – об'єктивним продуктом суспільної практики людства (О.М.Леонтьєв, Н.А.Підгорецька); спеціальне навчання логічним прийомам (І.В.Істоміна, О.М.Кабанова-Меллер, В.І.Решетніков, М.М.Шардаков); зв’язок формування логічних умінь з розвитком пізнавального інтересу до предметів природничо-математичного циклу, з формуванням логічної культури (М.В.Богданович, О.С.Дубінчук); використання спеціально підібраної системи пізнавальних задач і завдань з логічним навантаженням (В.І.Загвязинський, І.Я.Лернер, О.І.Федоренко); застосування системи диференційованого підходу в навчальному процесі (І.М.Осмоловская, І.Е.Унт); врахування індивідуально-психологічних особливостей у процесі організації навчальної діяльності школярів, урахування  рівня підготовки й типу мислення (Ш.А.Амонашвілі, Ю.К.Бабанський, Т.М.Овчинникова).

Результати  вивчення наукової літератури свідчать, що за наявності великої кількості праць, присвячених розвитку логічного мислення учнів, дотепер недостатньо уваги приділяється дослідженням зв’язку "розвиток особистості – розвиток мислення", без якого неможливе  знання, розуміння і застосування тих  самих операцій логічного мислення, про які йшлося вище. Прийом може мати значення для розумового розвитку лише тоді, коли учень свідомо засвоїть його, що, на наш погляд, можливо за умови особистісної цінності цього прийому для даного учня. Лише ті нові знання та навички, які проходять через призму особистісного досвіду і залишаються в цьому досвіді як особистісно значущі, будуть сприяти розвитку мислення учнів. Отже, існують особистісні (внутрішні) умови, оскільки мислення не існує само по собі, – воно властиве живій людині з її особистим досвідом, індивідуальними особливостями, активністю, нахилами, прагненнями. Внутрішні умови мислення роблять його вольовим, цілеспрямованим і натхненним процесом. Таким чином, весь процес мислення і здобування нових знань відбувається в нерозривній єдності внутрішніх і зовнішніх умов, ефективному розвитку якого сприяє особистісно орієнтоване навчання.

Сучасне поняття особистісного підходу передбачає послідовне ставлення педагога до вихованця як до особистості, як до самосвідомого відповідального суб'єкта власного розвитку і як до суб'єкта виховної взаємодії. На підставі аналізу досліджень науковців у галузі  психології і педагогіки (Г.О.Балл, Д.І.Бех, Е.К.Брейтигам, І.Я.Каплунович, В.В.Сєриков, І.С.Якиманська) кваліфіковано основні сучасні положення особистісно орієнтованого навчання, що сприяють розвитку логічного мислення учнів, з-поміж яких можна назвати: суб'єктний підхід до учня; врахування індивідуальних особливостей школярів; визнання за дитиною права на самовизначення та самореалізацію в процесі пізнання через оволодіння власними способами навчальної роботи; необхідність сприймати учня як носія суб'єктного досвіду; положення про те, що тільки особистісно значущі поняття засвоюються учнем; прагнення йти за індивідуальністю дитини; сприяння саморозвитку особистості.