Рищук Є.М. Продуктивність сої та якість її зерна залежно від систем живлення в умовах зрошення півдня України

Краткое содержание

Стан вивчення питання і задачі досліджень

У розділі наведено ґрунтовний аналіз літературних джерел вітчизняних і зарубіжних авторів з питань застосування добрив при вирощуванні сої і дано обґрунтування необхідності досліджень у цьому напрямку. Звернута увага на те, що перш за все слід вияснити ефективність розрахункової норми добрива, яка відповідно досліджень з іншими культурами, виявилась найбільш ефективною. Але для цього питання необхідно мати регіональні дані про винос елементів живлення на формування одиниці врожаю. Тому вивчення цього питання і було заплановано.

Методика та умови проведення досліджень

Польові і вегетаційні досліди проводили протягом 1999 – 2002 рр. в Інституті землеробства південного регіону УААН. Ґрунт, на якому проводили дослідження,  темно-каштановий середньосуглинковий. В шарі ґрунту
0 – 30 см містилось гумусу 2,24%, загальних азоту 0,118%, фосфору – 0,112%, калію – 2,5%, рухомого фосфору 2,7, обмінного калію 25,8 мг/100 г ґрунту, рН водної витяжки 7,1. Вміст важких металів у ґрунті не перевищував ГДК. Найменша вологоємність у 0 – 100 см шарі становила 21,5%, а вологість в’янення – 8,2% маси сухого ґрунту.

Погодні умови в роки досліджень були неоднаковими. В 1999 році для появи сходів сої і подальшого її розвитку вони були сприятливими. У липні та серпні у критичний період за вологозабезпеченістю цієї культури погодні умови різко погіршились. За ці два місяці випало тільки 21,6 мм опадів, а гідротермічний коефіцієнт становив відповідно 0,1 та 0,2 що негативно позначилось на формуванні врожаю сої і ефективності добрив.

У 2000 році умови для вирощування сої склались сприятливими, а у 2001 – вони були несприятливими і перш за все у період цвітіння та формування зерна (липень – серпень). За ці місяці опадів випало тільки 40 % багаторічної норми, а гідротермічний коефіцієнт становив відповідно 0,7 і 0,6. У 2002 році погодні умови для росту сої виявилися також несприятливими.

Кількість опадів за період вегетації сої була неоднаковою і становила у 1999 році – 190,2; 2000 – 340,1; 2001 – 204,5 і 2002 році 165,7 мм, при середній багаторічній нормі 214 мм. Розподіл їх протягом вегетації був нерівномірним.

Агротехніка вирощування сої у досліді була загальноприйнятою для півдня України. Для посіву використовували середньостиглий сорт
Вітязь – 50. Посівна площа ділянки 80 м², а облікова 30 м², повторність чотириразова.

Вегетаційний дослід закладали в пластмасових посудинах, які набивали ґрунтом масою 6 кг, повторність – 5-разова.

Розрахункову норму мінеральних добрив визначили відповідно для одержання врожаю зерна 20 ц/га. Із мінеральних добрив застосовували аміачну селітру, гранульований суперфосфат і калійну сіль. Насіння сої (варіанти 3 – 4) обробляли ризоторфіном. Відповідно до схеми досліду сою підживлювали “Мікомом”, який містить у засвоюваній формі Zn, Сu, В, Мn, Мо, Fе.

Поливи сої проводили дощувальною машиною ДДА – 100МА водою  Інгулецької зрошувальної системи. Для боротьби з бур’янами крім міжрядних культивацій і ручних прополювань, використовували Харнес 2,5 кг/га. Збирали сою комбайном “Сампо – 500”.

Аналіз зразків ґрунту проводили згідно загальних рекомендованих методик, а саме – гумус визначали за методом Тюріна, нітрати – за Грандваль – Ляжем, рухомий фосфор – в 1 % вуглецевоамонійній витяжці за Мачигіним, обмінний калій – з цієї ж витяжки на полуменевому фотометрі. Вміст важких металів визначали на атомно – сорбційному фотометрі “Сатурн” в лабораторії ННЦ Інституту ґрунтознавства і агрохімії УААН.

В надземній масі і зерні сої визначали після їх мокрого озолення (за Гінзбург) з однієї наважки вміст загальних азоту (за К’єльдалем), фосфору – варіант Мерфі – Рейлі з застосуванням аскорбінової кислоти, калію – на полуменевому фотометрі.

Зерно сої аналізували на вміст у ньому амінокислот на японському аналізаторі Hitachi – 835 в лабораторії якості зерна Селекційно – генетичного інституту УААН. Біологічну цінність білків визначали за методом Корпаці, Ліндера, Варга, а вміст олії в зерні – за Сокслетом.

Біоенергетичну ефективність вирощування сої при застосуванні добрив розраховували користуючись загальноприйнятими методиками 
(Ушкаренко В.О. та інші, 1997).

ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ

Вміст елементів живлення у ґрунті

Дослідження показали, що в ґрунті ділянок, де вносили добрива, елементів живлення при сходах сої було більше ніж в неудобреному контролі. Максимальним вміст нітратів і рухомого фосфору виявився в ґрунті варіанту розрахункової дози. Порівняно з неудобреним контролем цих елементів живлення було більше відповідно на 33,8 і 17,2%. Від сходів сої до її цвітіння вміст нітратів, рухомого фосфору і обмінного калію у ґрунті удобрених варіантів зменшується більшою мірою, ніж у неудобрених, що мабуть, пов’язане з інтенсивнішим їх використанням на формування більш високого врожаю. Кількість важких металів в орному шарі ґрунту в період вегетації сої не перевищувала ГДК.

Приріст надземної маси

Добрива позитивно впливають на приріст надземної маси сої. Він спостерігається вже на початку галуження, але найбільше проявляється в фазу цвітіння. Суттєвої різниці в накопиченні надземної маси соєю між удобреними варіантами досліду як у фазу цвітіння, так і утворення бобів, не встановлено. При збиранні врожаю максимальна надземна маса формувалась при внесенні Р₆₀К₃₀ і посіві на цьому фоні насінням інокульованим ризоторфіном.

Формування асиміляційної поверхні

Встановлено, що зрошувана соя має найбільшу асиміляційну поверхню в період утворення бобів. Застосування добрив збільшує її, порівняно з неудобреним контролем, в фазу цвітіння в межах
67,0 – 73,4%, а при утворенні бобів відповідно на 32,9 – 36,5%. Суттєвої різниці в розмірі асиміляційної поверхні між удобреними рослинами різних варіантів не встановлено.

Вміст елементів живлення в надземній масі

Вміст елементів живлення в надземній масі сої залежав від добрив. У період повної стиглості бобів удобрені рослини містили загальних азоту більше ніж неудобрені в межах 15,0 – 17,5%, фосфору та калію відповідно на 5,9 – 17,6 і 11,6 – 12,3%. Тобто в більшості випадків суттєвої різниці в кількості елементів живлення у надземній масі сої між удобреними рослинами не виявлено.

Формування бульбочок на коренях сої

Максимальна кількість бульбочок на коренях сої формується при застосуванні фосфорно-калійних добрив (табл. 1). Внесення на даному фоні азотного добрива негативно позначається на цьому показникові. Кількість бульбочок при внесенні N₃₀Р₆₀К₃₀, порівняно з Р₆₀К₃₀ зменшується на 38,4%, а N₆₀Р₆₀К₃₀ – на 50,1%. Маса бульбочок на коренях зрошуваної сої була максимальною також при застосуванні Р₆₀К₃₀. У фазу формування бобів вона була більшою ніж у рослин неудобреного контролю в 1,4, а при їх дозріванні – у 3,3 рази.