Бесплатное скачивание авторефератов |
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ! |
Увеличение числа диссертаций в базе |
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов |
Доставка любых диссертаций из России и Украины |
Каталог авторефератов / ПСИХОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ / Педагогическая и возрастная психология
Название: | |
Альтернативное Название: | Психосемантические особенности гражданского сознания студенческой молодежи |
Тип: | Автореферат |
Краткое содержание: | У вступі обґрунтовано актуальність теми, проаналізовано ступінь розробки відповідної проблематики, розкрито об’єкт і предмет дослідження, визначено його мету, гіпотези та основні завдання, окреслено методологічну та експериментальну базу, наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, наведено дані про апробацію результатів дисертації. У першому розділі – „Теоретико-методологічні засади психосемантичного аналізу громадянської свідомості студентської молоді” – наголошується на недостатній концептуалізації феномену свідомості та суперечливості його численних визначень; розкривається суб’єктно-діяльнісний підхід до проблеми визначення структури свідомості та аналізується континуальна опозиція „значення – смисл”; згадуються провідні ідеї зарубіжних концепцій, які найбільше вплинули на становлення експериментальної психосемантики. Окреслюється місце термінологічного конструкту „громадянська свідомість” серед споріднених понять; обґрунтовуються аксіологічні та соціально-психологічні засади системного психосемантичного аналізу предмету дослідження; характеризується сучасна студентська молодь як суб’єкт громадянської свідомості. Власне психологічне обґрунтування взаємодії значень і смислів в аспекті їхньої функціональної ролі як складових індивідуальної свідомості особистості вперше знаходимо у працях Л.Виготського, О.Леонтьєва, О.Лурії (перша половина ХХ ст.). Продовженням у руслі певних видозмін і поглиблень концепцій згаданих науковців стали більш сучасні напрацювання Г.Балла, Ф.Василюка, Л.Засєкіної, В.Зінченка, Д.Леонтьєва, В.Семиченко, А.Стеценко, Ю.Швалба. Спільною рисою в усіх їх теоріях є розгляд значення як змісту суспільної свідомості, який, інтеріоризуючись у структури індивідуальної свідомості, трансформується у смисли як „індивідуальні значення” (О.Леонтьєв), „суб’єктивні значення” та „суб’єктивні смисли” (Г.Балл), „особистісні смисли” або „смислові нашарування” (Д.Леонтьєв). Надання відносної переваги в теоретичних міркуваннях або „значенням”, або „смислам” лягло свого часу в основу умовного поділу російської психосемантики на два її відгалуження: експериментальну психосемантику (В.Кальвіньйо, О.Мітіна, В.Петренко, В.Похилько, А.Стеценко, О.Шмельов та ін.) та психологію суб’єктивної семантики (О.Артем’єва, Ю.Вяткін, Д.Леонтьєв, В.Сєркін, В.Сіротський та ін.). Попри відмінності між ними за окремими концептуальними засадами, обидва ці напрямки досліджують системи суб’єктивних відношень окремої людини або цілих спільнот до різноманітних образів, символів, понять, а також реальних фрагментів світу. Співзвучні російській, українській психосемантиці дослідження в Європі та у США були започатковані в рамках когнітивного (Дж.Андерсон, Г.Бауер, Р.Квілліан, Дж.Келлі, А.Коллінз, Л.Ріпс, Е.Рош, Е.Сміт, Е.Шобен) і необіхевіористичного (зокрема, експериментальні розвідки й теоретичні напрацювання Ч.Осгуда) підходів. Одним з актуальних і відносно самостійних об’єктів наукового аналізу впродовж останнього десятиліття в Україні стала громадянська свідомість. Певні засади для її сучасного розуміння містяться ще у працях Г.Ващенка, С.Русової, В.Сухомлинського. Новітні теоретико-методологічні аспекти її вивчення знаходимо, насамперед, у працях М.Алексєєвої, В.Антоненка, І.Беха, М.Боришевського, В.Васютинського, Н.Володарської, Ю.Завалевського, П.Ігнатенка, О.Киричука, Н.Косарєвої, О.Красовської, Л.Крицької, Л.Лєпіхової, В.Моргуна, О.Пенькової, Л.Пилипенко, В.Поплужного, Л.Снігур, О.Сухомлинської, І.Тисячник, Н.Хазратової, К.Чорної, Ю.Швалба, Т.Яблонської. Проте достатньо чітке визначення та, водночас, розрізнення термінологічних конструктів „громадянська свідомість” і „громадянська самосвідомість” міститься тільки у двох вітчизняних виданнях (зокрема, за редакцією М.Боришевського). Загалом у публікаціях українських науковців окреслюються два базові концептуальні простори аналізу громадянської свідомості: аксіологічний та соціально-психологічний. У контексті першого з них досліджуваний феномен описується як система інтеріоризованих суб’єктом „громадянських цінностей” в їх взаємозв’язку з усіма іншими вартостями; при цьому наголошується на провідній ролі духовно-моральних і національних орієнтирів у громадянському становленні особистості (М.Боришевський, О.Пенькова, К.Чорна, О.Шевченко). В межах другого концептуального простору виникає проблема співвіднесення та розмежування „громадянської свідомості” з „національною свідомістю”, „політичною свідомістю”, „правовою свідомістю”, певні передумови для чого знаходимо у наукових працях І.Жадан, С.Позняк, В.Москаленко. Одним з найбільш активних суб’єктів громадянської свідомості, принаймні потенційно, виступає студентська молодь. Пошуки власної ідентичності та міжособистісної близькості (Е.Еріксон, Х.Ремшмідт), професійне та життєве самовизначення (В.Колюцький, І.Кон, І.Кулагіна, І.Мартинюк, Т.Титаренко), поява відповідальності за власну та близьких людей долі, з якою пов’язана й відповідальність за Батьківщину (Г.Абрамова, М.Боднар, Л.Василенко, М.Савчин, Л.Снігур), підвищені показники критичності у судженнях і прагматизму в діях (О.Бондаренко, Л.Орбан-Лембрик) сучасної молоді загалом і студентства зокрема вказують як на сензитивність даної вікової когорти для формування громадянськості, так і на ризик щодо виникнення громадянської байдужості або й навіть негативізму. У другому розділі – „Проблема емпіричної експлікації змісту громадянської свідомості у контексті когнітивних проекцій студентства” – обґрунтовуються організаційно-методичні процедури емпіричного дослідження; описуються результати експлікації багатоаспектного образу громадянськості у свідомості респондентів; наводяться кількісні та якісні дані асоціативного експерименту; аналізуються виявлені за допомогою психодіагностичних методик ціннісні орієнтації студентів. На першому (орієнтувальному) етапі дослідження були експліковані „громадянські” особистісні конструкти студентства через залучення методу „незавершених речень” („Я як українець...”, „Я як громадянин...” і „Мої співвітчизники як громадяни...”). Внаслідок порівняння отриманих таким чином висловів зі змістом еталонної моделі особистості-громадянина (за М.Боришевським) було сформульовано 50 узагальнених тверджень, які склали інструментально-змістове підґрунтя другого етапу емпіричної розвідки. Конкретна методична процедура використання методу „багаточисельних ідентифікацій” (В.Петренка) передбачала чотирьохразове оцінювання студентами згаданих тверджень: у контексті образів „ідеального громадянина моєї держави”, „реального громадянина моєї держави”, „Я-реального” та „Я-ідеального”. При цьому за основу такого оцінювання бралася наступна метрична шкала: „0 – не важливо (не стосується мене зовсім)”, „1 – більш не важливо, ніж важливо”, „2 – більш важливо, ніж не важливо”, „3 – дуже важливо (цілком стосується мене)”. Первинна математична обробка результатів самооцінювання студентів за відповідними 50 „громадянськими” чеснотами продемонструвала, що їх „реальної” поведінки майже не стосуються такі риси, як „входити до складу історично національної церковної общини”, „відраджувати своїх співвітчизників виїжджати за кордон на заробітки”, „купувати товари переважно національного виробника”, „брати активну участь у громадському житті своєї країни”, „носити національний одяг”, „уявляти своє майбутнє життя лише у межах Батьківщини”, „наслідувати у своїх вчинках національних героїв”. Свого „типового” співвітчизника на статистично значущому рівні (t = 1,97 при p < 0,05) респонденти оцінили жорсткіше за трьома ознаками: „спілкуватися державною мовою”, „шанувати державну мову як засіб духовного об’єднання нації, країни” та „бережливо ставитися до природних ресурсів своєї країни”. Крім того, якщо інший „реальний” громадянин України у свідомості досліджуваних на статистично значущому рівні (t = 1,97 при p < 0,05) відрізняється від „ідеальної” громадянськості за всіма 50 критеріями, то самих себе студенти оцінюють як відповідних такому ідеалу за 6 ознаками: „народитися та постійно проживати на території своєї держави”, „мати батьків, дідів, прадідів, які також народилися, жили, живуть на цій же землі”, „визнавати та шанувати державні символи”, „любити красу рідної природи”, „любити свою Батьківщину”, „готувати, їсти національні страви”. Окремим моментом підготовчого емпіричного дослідження став асоціативний експеримент. Для нього слова-стимули (всього 30) були підібрані шляхом теоретичного аналізу публікацій найбільш авторитетних українських дослідників змісту громадянської освіти, виховання та відповідної сфери свідомості. Кількісна та якісна обробка результатів асоціативного експерименту дозволила виокремити поняття „сім’я”, „краса”, „доброта”, „патріотизм”, „толерантність”, „Батьківщина” як найбільш емоційно прийнятні для студентства у контексті сучасного громадянського тезаурусу. В той же час слід відзначити суттєві негативні настановлення досліджуваних у сприйнятті та осмисленні термінів „політика”, „шовінізм”, „чужоземець”, „обов’язок”, „закон”, „влада”, „праця”. Важливим компонентом емпіричного дослідження було також виявлення змісту актуальних ціннісних орієнтацій респондентів шляхом застосування двох методик. При цьому базовими стали результати першої з них (проективного „Must-тесту” П.Іванова, О.Колобової), оскільки вони отримані на підставі вільних позаконтекстних висловлювань студентів. Аналіз та об’єднання у групи всіх семантично споріднених таких вербалізацій дозволили виділити наступну ієрархію з 14 ціннісних орієнтацій дослідженого українського студентства (у дужках наводиться абсолютна кількість тверджень відповідного змісту): 1) „належна моральність у власній поведінці та в поведінці навколишніх людей” (1092); 2) „визнані значущими іншими самореалізація та особистісне зростання” (973); 3) „міжособистісні зв’язки, спілкування, взаєморозуміння” (574); 4) „задоволення та внутрішній комфорт” (563); 5) „прив’язаність і любов” (329); 6) „учбова діяльність і поточні успіхи в ній” (238); 7) „автономність, саморозуміння, самоповага” (197); 8) „матеріальний успіх” (183); 9) „здоров’я” (173); 10) „захищеність і надійність у житті” (169); 11) „привабливість, охайність, відповідність культурним нормам людей та речей” (159); 12) „гідний рівень політичного, економічного та культурного життя в Україні” (157); 13) „слід на Землі після себе” (129); 14) „духовно-релігійне вдосконалення” (12). Всі розглянуті основні результати першого етапу емпіричного дослідження склали необхідне змістове підґрунтя як для організації основного констатувального психосемантичного експерименту, так і для інтерпретації даних факторного аналізу. У третьому розділі – „Опис та інтерпретація результатів факторного аналізу” – здійснюється опис психосемантичних моделей образів власної держави, громадянськості співвітчизника та власної громадянськості у свідомості студентства (останніх двох образів – в „ідеальному” та „реальному” їх варіантах), отриманих за допомогою факторного аналізу результатів шкалювання респондентами 28 ознак сучасної України та 50 тверджень „громадянського” змісту. Порівнюються категоріально-смислові структури громадянської свідомості у представників двох реґіональних підвибірок: „галицько-волинської” та „подільської”, які відрізняються між собою і за майбутнім фахом студентів. Як з’ясувалося, при характеристиці України досліджувані найчастіше використовують етичні поняття (наприклад, „нечесна – чесна”), потім – політичні („залежна – незалежна” та ін.), категорії розвитку („деградуюча – прогресуюча” та ін.), економічні („матеріально бідна – матеріально багата” та ін.), суб’єктивно-оцінні (наприклад, „слабка – сильна”), а також шкалу „роз’єднана – єдина”. Загалом у сфері сприйняття власної країни студентська молодь проявила найнижчу когнітивну складність. Адже сформульовані на першому етапі дослідження 28 біполярних дескрипторів, які склали основу предметно спеціалізованого семантичного диференціалу „Моя держава”, після факторизації результатів його застосування поєдналися тільки у дві (значущі згідно з критерієм Кайзера) категоріально-смислові основи: „соціально-економічний та політичний стан у державі, який має етичне підґрунтя” (зумовлює 56,73 % дисперсії даних) і „збереження миру в державі, що впливає на відчуття комфортності проживання в ній” (5,7 % дисперсії). Отже, образ сучасної України у свідомості студентства має дві смислові осі: більш вагому негативну з домінуючою ознакою „несправедливої” корумпованості (що тягне за собою переважну частину сучасних наших державних негараздів) та значно менш суб’єктивно значущу з акцентом на „приємному” мирному статусі. Внаслідок експериментальної ідентифікації „ідеальний громадянин моєї держави” та обробки її результатів була експлікована дванадцятифакторна структура (за критерієм Кайзера). За основу розгляду певних категоріально-смислових основ як найбільш значущих брався більш жорсткий критерій Кеттела (у дужках наводяться відсотки дисперсії, зумовлені цими факторами): § „територіальна ідентифікація з Батьківщиною та підтримка її класичної національної культури (насамперед, духовно-релігійної)” (28,79 %); § „повага до символів своєї держави та оптимістична ідентифікація з її долею” (5,77 %). „Реальний громадянин моєї держави” виявився дуже малодиференційованим образом (виокремлено тільки 4 фактори). Найважливіша його категоріально-смислова основа демонструє те, що уявна міра відповідальності у відношенні „типового” співвітчизника до навколишнього світу у свідомості досліджуваних суттєво корелює з такою ж мірою і у ставленні до самого себе: § „відповідально підтримуюче відношення до навколишнього природного й соціального середовища, фізичне та духовне самовдосконалення, самореалізація” (52,1 %); § „патріотичне відношення до Батьківщини (у формі, насамперед, активної підтримки її незалежного та забезпеченого існування, почуття гордості за свою національність і поваги до державної мови)” (3,56 %). У контексті „Я-ідеального” студентства виокремлено 11 факторів. Аналіз найвагомішого з них дає змогу констатувати, що, на відміну від образу „ідеального громадянина” України, який у своїх загальних рисах відповідає класичним вартостям, у „власних” громадянських орієнтирах студентства помітно зменшується значущість територіальної прив’язаності до країни проживання (це відображено у перестановці місцями двох майже аналогічних складових у назвах перших факторів обох згаданих ідентифікацій): § „підтримка класичної національної культури Батьківщини та територіальна ідентифікація з нею” (28,93 %); § „любов до Батьківщини (що пов’язана, насамперед, з почуттям гордості за свою країну та з повагою до державної мови)” (5,54 %). Найбільш когнітивно диференційованим виявився образ „Я-реального” дослідженої молоді (експліковано 13 факторів, серед яких три – біполярні, що свідчить про смислові конфлікти реальних потреб студентства з окремими класичними громадянськими цінностями); статистично найважливішими є наступні фактори: § „почуття любові, гордості за національність і за Батьківщину, поваги до державної мови та символіки” (22,63 %); § „відстоювання своїх громадянських прав, самовдосконалення та самореалізація” (5,82 %);
§ „відповідально підтримуюче відношення до природного та соціального (меншою мірою) середовища свого життя” (4,24 %). |