Бесплатное скачивание авторефератов |
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ! |
Увеличение числа диссертаций в базе |
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов |
Доставка любых диссертаций из России и Украины |
Каталог авторефератов / ПСИХОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ / Педагогическая и возрастная психология
Название: | |
Альтернативное Название: | ПСИХОЛОГИЧЕСКИЕ ОСОБЕННОСТИ антиципации В ПРОЦЕССЕ РЕШЕНИЯ старшеклассников мыслительных задач |
Тип: | Автореферат |
Краткое содержание: | У вступі обґрунтовано актуальність теми, указано об’єкт, предмет, мету, сформульовано гіпотезу та завдання дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичну і практичну значущість роботи. Наведено дані про апробацію роботи та її впровадження у практику. У першому розділі – „Пізнавальний феномен антиципації як наукова проблема” – висвітлюється стан вивчення цієї проблеми у філософській та психологічній літературі; подається огляд досліджень, присвячених специфіці антиципації в різних видах діяльності та на різних рівнях її функціонування; виокремлюються питання, які підлягають експериментальному вивченню. Аналіз літературних джерел показав, що феномен антиципації викликає широкий дослідницький інтерес на різних рівнях наукового пізнання: філософському, фізіологічному та психологічному. Вченими підкреслюється особливість антиципації як цілісного, інтегративного утворення, включеного в загальну систему функціонування психіки одночасно в якості найважливішої функції й одного з основних її механізмів (П.К. Анохін, М.О. Бернштейн, А.В. Брушлінський, С.Г. Геллерштейн, Б.Ф. Ломов, Е.М. Сурков). декількох напрямках: 1) у галузі нейро- і психофізіології (П.К. Анохін, Т.Ф. Базилевич, М.О. Бернштейн, Є.М. Соколов); 2) у психології мислення (А.В. Брушлінський Феномен антиципації розглядається у, Б.Ф. Ломов, Є.М. Сурков, О.К. Тихомиров); 3) у психології спілкування – комунікативна антиципація (І.Г. Батраченко, Б.С. Гершунський, Л.О. Регуш). У дисертації відповідно до теми дослідження головна увага приділена другому із вказаних напрямків. Підкреслюється, що її функціонування в розгорнутій і розвинутій формі виступає на мовно-мисленнєвому рівні, коли суб’єкт оперує знаковими моделями, які виступають основою пізнавальної діяльності, орієнтуючи і регулюючи його мисленнєві дії (Б.Г. Ананьєв, А.В. Брушлінський, Є.М. Сурков). Антиципація створює модель майбутніх дій та одночасно вирізняє й синтезує її елементи, роз’єднані у часі і просторі (В.В. Клименко). Розглянуто специфіку антиципації: а) як часовоорієнтованого психічного відображення (майбутнє є однією з форм часу); б) як просторовоорієнтованого психічного відображення майбутнього. Принцип дії феномену антиципації полягає в єдності цілісного відображення просторово-часових відношень при сприйнятті та пізнанні світу у формі інтегрального образу, за умови його спрямованості у майбутнє – як прогностичної моделі (М.М. Бахтін, М.О. Бернштейн, Є.М. Сурков, О.О. Ухтомський). Визначено субординацію різних форм прояву антиципації – таких як припущення, передбачення, прогнозування, екстраполяція тощо, які виділяються залежно від типу задач, розв’язуваних суб’єктом, і мети його діяльності. Зазначено, що ці форми по-різному відображаються в наукових дослідженнях, що об’єктивно призводить до багатозначності терміна „антиципація”. Найбільш загально її визначають: як здатність діяти й приймати рішення з просторово-часовим випередженням щодо очікуваних, майбутніх подій (Б.Ф. Ломов, Є.М. Сурков); як процес мисленнєвого передбачування та уявлювання проміжних та кінцевих результатів діяльності (С.Л. Рубінштейн, О.М. Матюшкін, А.В.Брушлінський); як сукупність продуктів цілеспрямованого відображення в мисленнєвій діяльності знань про майбутнє, що постають у вигляді прогнозів, гіпотез, планів тощо (В.Г. Виноградов, Е.О. Мірошхіна, Л.О. Регуш). Спільність психологічного змісту визначень антиципації полягає в тому, що по-перше, постулюється базування останньої на принципі випереджального відображення дійсності; по-друге, виокремлюється продукт антиципації – прогноз, який відображує модель майбутнього результату (М.О. Бернштейн). Аналіз досліджень антиципації у процесі мислення дозволив констатувати: залишаються недостатньо з’ясованими питання структури антиципації на мовно-мисленнєвому рівні; при вивченні процесу розв’язування мисленнєвих задач антиципація у віковому аспекті майже не розглядалася, що ускладнює пошук ефективних засобів впливу на її розвиток в умовах навчальної діяльності. Цим обґрунтовується доцільність системного вивчення особливостей антиципації старшокласників в процесі розв’язування ними мисленнєвих задач. Старший шкільний вік є сенситивним періодом становлення пізнавальної сфери учнів, зокрема, і розвитку прогностичних можливостей мислення (Л.О. Регуш). Останній тісно пов’язаний з розвитком творчого потенціалу, який передбачає інтелектуальну активність у створенні нового. Саме це й є психологічним підгрунттям розвитку прогностичної функції мислення старшокласників. У другому розділі – „Антиципація і процес розв’язування задач” –досліджується антиципація в пізнавальній діяльності учнів, а саме – в процесі розв’язування мисленнєвих задач. Здійснено аналіз мисленневої задачі з позиції задачного підходу (Г.О. Балл, Г.С. Костюк, Ю.І. Машбиць). Розкривається роль задачі як стимулу, який спонукає учня розкривати мисленнєві резерви, творчий потенціал (А.В. Брушлінський, В.О. Моляко). Недостатня вивченість феномену антиципації під час розв’язування мисленнєвих задач викликає низку дискусійних питань з приводу її тлумачення. Такий підхід дозволив виділити наступні психологічні особливості антиципації при розв’язанні мисленнєвих задач (позначені нижче курсивом). Це, по-перше, моделювання образу потрібного майбутнього. Воно може бути визначене як послідовне мисленнєве об’єднання вихідної інформації в деяку модель (схему), що забезпечує єдність відображення елементів та передбачає відповідність між шуканим образом-результатом і передбачуваним. Визначення цієї відповідності здійснюється за допомогою пошуку таких елементів, ознак, які при угрупуванні долають роз’єднаність у часі та просторі, утворюючи найбільш імовірний образ майбутнього результату. При цьому образ трактується у найширшому розумінні цієї категорії. Антиципація здійснюється як мисленнєвий пошук, на основі якого досягається знаходження, розпізнання та мисленнєвий вибір імовірнісно потрібних ознак об’єкта (ситуації) як орієнтирів, які в сукупності утворюють шуканий образ-результат. Вибір ознак-орієнтирів для моделювання бажаного майбутнього – об’єднання інформативних ознак різних модальностей в комплексні орієнтири мисленнєвого пошуку, що породжує їх нову якість порівняно з розрізненим складом цих ознак. Новою якістю виступає найбільш імовірний прогноз, який містить модель майбутнього результату. Ступінь розгорнутості антиципації як процесу взаємодії інтуїтивних і дискурсивних компонентів – наступний аспект проявів антиципації, пов’язаний із реалізацією як усвідомлених, так і неусвідомлених (чи мало усвідомлюваних) засобів розумової діяльності, що якісно доповнюють її зміст і визначають принцип дії. Виділені особливості виступили складовими структури моделі антиципації на мовно-мисленнєвому рівні. Одним з її важливих структурних одиниць є мисленнєві прогностичні образи, що утворюються шляхом моделювання через механізм уявлювання. Первинний образ антиципації являє собою генералізовану мисленнєву схему імовірнісного результату, що характеризується розпливчастістю та невиразністю відношень, які моделюються, тоді як вторинний є більш адекватним, оскільки модельовані відношення диференціюються, увиразнюються, породжуючи узагальнені, чіткі, імовірно прийнятні мисленнєві образи антиципації. Впорядкованість моделі досягається через включеність мисленнєвого пошуку, спрямованого на знаходження і встановлення адекватності передбачуваного образу-результату. Мисленнєвий пошук здійснюється через створення планів, стратегій та гіпотез, формулювання яких окреслює зону пошуку та виявляє істотні просторово-часові відношення за рахунок вибору ознак-орієнтирів, які набувають нової якості, складаючи основу модельованого образу антиципації. Останній, виступаючи системотвірним компонентом, моделюється завдяки мисленнєвій побудові плану розв’язання задачі, з визначенням послідовності дій (стратегії), що ґрунтується на домінуючій гіпотезі, як формі „прогнозу” – продукту антиципації. Наше дослідження дозволяє розглядати антиципацію у мисленні як процес, де функціонують мало усвідомлювані інтуїтивні (образні) компоненти та усвідомлювані логічні (дискурсивні) компоненти. При цьому інтуїтивне та свідоме, виконуючи кожне свою роль (функцію) в антиципації, пов’язані складними взаємопереходами і взаємодіями, що діалектично доповнюють одне одного. Образні (просторові) компоненти мислення мають орієнтувальне значення головно на початку розгортання антиципації, коли учень опиняється в ситуації дефіциту інформації. Вони виступають опорою для моделювання первинного образу антиципації, через прискорене знаходження і симультанне об’єднання інформативних ознак різних модальностей в комплексні орієнтири, що спрямовують мисленнєвий пошук. Всередині зони пошуку відбувається згорнутий (мало усвідомлений) мисленнєвий аналіз і моделювання первинного образу майбутнього результату. На його основі формується гіпотетичне судження, що задає напрям мисленнєвим діям. Зона пошуку звужується, конкретизується і на зміну інтуїтивним мисленнєвим діям розгортаються усвідомлені, що контролюються свідомістю. Дискурсивно-логічні компоненти антиципації орієнтовані на послідовну організацію і логічне обґрунтування інформативного комплексу, який через неусвідомлені мисленнєві дії став фактом свідомості. Результатом усвідомленої мисленнєвої роботи є моделювання вторинного образу антиципації як більш диференційованої й обґрунтованої моделі шуканого результату. За умови її відповідності умові й вимозі задачі дія антиципації завершується; в іншому разі вона повторюється до моделювання більш адекватного образу шуканого результату. Отже, аналіз предмета дослідження у контексті описаної моделі дав підстави для проведення експериментального дослідження, основним предметом якого є розкриття особливостей успішного процесу антиципації як механізму створення адекватного прогнозу. Це дозволить відобразити в цілісній теоретичній системі різноманітність конкретних проявів антиципації на мовно-мисленнєвому рівні. Третій розділ – „Експериментальне дослідження психологічних особливостей антиципації старшокласників під час розв’язування мисленнєвих задач” – репрезентована програма експериментального дослідження та аналізуються його результати. Дослідження проходило в два етапи. Досліджувані – учні 10-х та 11-х класів загальноосвітніх шкіл № 203, № 230 м. Києва (129 осіб). Мета підготовчого етапу – діагностики просторових категорій мислення старшокласників – полягала у визначенні рівня розвитку в них цих категорій за типом оперування образом у просторі. Діагностика рівня розвитку просторового мислення в учнів проводилася за методиками І.С. Якиманської та І.Я. Каплуновича. За основний показник узято тип оперування образом, який відображає спосіб перетворення останнього і ступінь його усвідомленості, пов’язаний з проявом таких його характеристик як чіткість, динамічність та широта. Аналіз результатів діагностики дозволив поділити усіх досліджуваних на три групи відповідно до ступеня володіння вміннями оперувати образом у просторі. Першу групу (18,6%) склали учні з високим рівнем розвитку просторового мислення. Вони вдало і швидко моделюють необхідний образ як за просторовим розташуванням його елементів, так і за структурою одночасно й неодноразово (наявна динаміка оперування та логічна послідовність мисленнєвих дій, що надає образу бажаної повноти й чіткості); проявляють широту оперування образами – легкість, свободу використання площинних і об’ємних зображень. Цю групу вирізняє прагнення до знаходження найбільш раціональних і економічних способів розв’язання, легкість переходу від одного завдання до іншого. До другої групи (36,4%) утворили досліджувані, які мають середній рівень розвитку просторового мислення. Образ моделюється шляхом лише просторового перегрупування окремих елементів його структури: загалом учні впоралися з розв’язанням більшості завдань, але темп і якість виконання нижчі від попередньої групи; виявилися труднощі в динамічній зміні образу, а саме при моделюванні він „розсипався”, що призводило до обмеженої повноти й недостатньої чіткості образу, а іноді й до його втрати. Це викликало в учнів відчуття невпевненості щодо правильності виконання завдання. Третю групу (45,0%) склали учні з низьким рівнем розвитку просторового мислення. Вони оперують образом, змінюючи лише його просторове положення, наприклад, простим переміщенням елементів, а для самих образів є характерними статичність та наджорстка фіксація елементів. Неусвідомленість здійснюваних операцій спричиняла хаотичне, позбавлене логічної послідовності оперування образом, що негативно позначилось на результативності. Отримані факти свідчать, що внаслідок досить низького рівня розвитку просторового мислення в учнів виникають труднощі в оволодінні простором, що, за нашим припущенням, ускладнює надання прогностичному образу локалізації. Це дозволяє поставити питання про необхідність подальшого з’ясування впливу рівня сформованості просторового мислення на прояв особливостей антиципації. Основний етап дослідження, спрямований на вивчення особливостей антиципації під час розв’язування мисленнєвих задач учнями старших класів, реалізовувався за трьома напрямками: 1) визначення сформованості здатності учнів до антиципації та встановлення властивих їй особливостей; 2) вивчення характеру впливу просторового мислення на результативність антиципації; Основними діагностичними критеріями розвитку антиципації є: ступінь адекватності прогнозу; багатомірність та якісна різноманітність проявів антиципації: наявність адекватного прогнозу як продукту антиципації; наявність гіпотези як імовірної схеми мисленнєвих дій, яка визначає послідовність розв’язування; наявність здогадки як інсайту. Основними показниками, які дозволяли кваліфікувати рівень розвитку здатності до антиципації, вважалися: ступінь повноти прогнозу; тривалість латентності (час від моменту аналізу умов до висунення прогнозу); ступінь перспективності: правильність і обґрунтованість прогнозу; міра усвідомленості етапів антиципації; висунення ймовірної гіпотези; рівень пластичності мисленнєвих образів антиципації; вибір раціональної стратегії розв’язання; контроль адекватності прогнозу. Основними критеріями ефективності розв’язання мисленнєвих задач виступали: уміння аналізувати матеріал, виділяючи головне, та здатність до безпомилкового розв’язання. Показниками спроможності розв’язувати задачі вважалися: ступінь чіткості розподілу умов та вимог задачі; уміння виокремлювати головні відношення; ступінь широти пошуку способу розв’язання задачі; продуктивність розв’язання, яка визначається кількістю помилок і кількістю використаних підказок; характер шляху розв’язування, який визначається доцільністю вибору мисленнєвих дій та їх послідовністю; загальний час розв’язування; результативність розв’язання. Реалізація експериментальних заходів у межах цього етапу здійснювалася в послідовності трьох серій. У першій серії вивчались особливості антиципації під час розв’язання учнями мисленнєвих задач геометричного (образного) змісту, де шляхом мисленнєвого моделювання потрібно побудувати шуканий результат відповідно до чітко обмеженої (визначеної) умови, висунувши прогноз, який містить імовірний варіант розв’язку; у другій серії – розв’язувалися геометричні задачі з розширеною умовою, тобто такі, структура яких містить недостатню інформацію для отримання шуканого, при цьому воно може бути представлене декількома альтернативними варіантами. З метою підтвердження достовірності проявів антиципації та її особливостей на більш широкому класі мисленнєвих задач була організована третя серія, змістом якої виступили задачі прогностичного характеру, так звані „на здогадку”. (Наприклад: «Існує думка, що стіл із трьома ногами ніколи не хитається, навіть коли його ніжки неоднакової довжини. Як ви гадаєте, чи вірне це твердження?») Перший напрямок аналізу отриманих результатів дозволив виділити чотири рівні сформованості здатності учнів до антиципації. Безпрогнозний рівень (11,6%). Віднесені до цього рівня учні не спроможні висунути жодного прогнозу; вихідні дані задачі використовуються безсистемно; мисленнєві й виконавчі дії хаотичні. Дифузний (низький) розвиток антиципації (27,1%) характеризується низькими показниками: прогноз неповний, поверховий, недостатньо відповідає фактам; будування гіпотез повільне, невпевнене; прогностичні образи не наділені достатньою мірою необхідними якостями; контрольні дії виражені слабко. Локальний (середній) рівень (40,4%). Представників даної групи об’єднує те, що повнота прогнозу недостатня, наявні помилки, але з наступним їхнім виправленням. Перспективність прогнозу обмежена. Помилкові гіпотези, хоча й відкидаються, але нові формуються в межах попередніх. Образи антиципації зазнають лише часткових змін та перетворень. Прогностичний процес усвідомлюється частково. Адекватність прогнозу підвищується поступово, у ході пошуку розв’язку.
Цілісний рівень розвитку антиципації (20,9%). Учні цієї групи відзначаються високою результативністю, усвідомленістю етапів будування прогнозу. Повнота прогнозу достатньою мірою відображає наявність знайдених сутнісних просторово-часових відношень, властивостей, які необхідні для отримання ймовірного розв’язку. Перспективність забезпечує майже безпомилковий прогноз – учні враховують можливі зміни просторово-часових відношень при переведенні предмета задачі з актуального стану в потрібний. У випадках висунення помилкових гіпотез відбувається відразу їхнє відкидання, а висунення нових іде за новими напрямками. Первинні образи антиципації активно перетворюються, диференціюються, доповнюються та постають у свідомості в потрібному, зміненому вигляді. Стратегія характеризується наскрізною конструктивністю дій. Контрольні дії чітко виражені. |