| Краткое содержание: | У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено предмет, об’єкт, мету, задачі дослідження, розкрито наукову новизну і практичне значення роботи.
У першому розділі - „” – розкрито сутність поняття емоційної зрілості, проаналізовано загальні підходи, спрямовані на уточнення її змісту, та основні тенденції в її дослідженні, виділено фактори, що зумовлюють становлення емоційної зрілості в підлітковому і юнацькому віці. Визначено головні компоненти структури емоційної зрілості особистості.
Аналіз сучасної психологічної літератури показав, що в багатьох роботах (А.В.Сухарєв; О.С.Штепа; К.Е.FitzMaurice; W.C.Menninger та ін.) вживається термін "емоційна зрілість", однак не описується смислове значення цього поняття, що істотно ускладнює процес його пізнання.
Спроба конкретизувати поняття „емоційна зрілість" здійснюється лише в окремих роботах (А.Маурер; А.Ребер, П.Фресс, J.Murray та ін.). При цьому, серед спеціалістів у її розгляді відсутня певна узгодженість. ЇЇ розуміють як відповідність емоційних проявів дорослої, тобто біологічно зрілої людини, до норм, прийнятих у даному суспільстві (А.Ребер, П.Фресс та ін.); як відповідність емоційних проявів дорослої людини не тільки до сподівань суспільства, але й потреб, цінностей та інтересів суб'єкта (А.Г.Маслоу; К.Е.FitzMaurice; W.C.Menninger та ін.); як відповідність емоційної поведінки до уявлень про норму для певного віку (А.Маурер, J.Murray та ін.).
Спільним у цих уявленнях є погляд на емоційну зрілість як на здатність до адекватного емоційного реагування з урахуванням певного вікового періоду життя особистості, тобто її розвитку в конкретних соціальних умовах.
В свою чергу, розгляд таких психологічних феноменів як емоційний інтелект (Е.Л.Носенко, Н.В.Коврига, H.Gardner, P.Salovey, J.D.Mayer та ін.), емоційна компетентність (В.Н.Куніцина, О.В.Лібін, D.H.Heath та ін.), емоційна грамотність (О.Л.Яковлева, D.Goleman та ін.) дозволив визначити специфіку емоційної зрілості як: 1) інтегративного явища суто емоційного порядку; 2) характеристики певного рівня емоційного розвитку людини; 3) якості особистості, що характеризує адекватність емоційного реагування.
Спираючись на ці та інші дослідження (В.М.Русалов, О.П.Саннікова, А.Є.Чірікова, J.A.Russell та ін.), при визначенні емоційної зрілості ми виходили з того, що емоції людини мають як природну, тобто психофізіологічну, так і соціальну основу в своєму розвитку. Природна основа базується на тих психофізіологічних властивостях, які відображають адекватність динаміки та онтогенетичного розвитку їх відповідно до віку, а соціальна основа відображає засвоєний досвід емоційного відношення розвиваючої особистості до оточуючого світу. Тому під емоційною зрілістю ми розуміємо інтегративну якість особистості, що характеризує ступінь розвиненості емоційної сфери на рівні адекватності емоційного реагування в певних соціокультурних умовах. Узагальнення досліджень (О.І.Кульчицька, А.Маурер, А.Е.Ольшаннікова, Т.П.Рєпнова, О.Я.Чебикін, Є.А.Чудіна та ін.) дозволило до важливих ознак емоційної зрілості віднести особливості емоційної експресивності, емоційної саморегуляції та емпатіїї.
Надалі показано, що у спеціальній літературі досить широко вивчені фактори, які обумовлюють становлення особистості, однак фактори становлення емоційної зрілості в підлітковому та юнацькому віці розглянуті фрагментарно. Останні умовно були нами розділені на внутрішні й зовнішні. До внутрішніх факторів віднесені індивідуальні властивості людини, індивідуально-типологічні особливості особистості, формування адекватної "Я-концепції" в підлітків та особистісне і професійне самовизначення юнаків. До зовнішніх факторів – рівень соціально-оточуючої стабільності, швидкість змін у системі соціальних ролей, якість сімейної взаємодії, коло спілкування, частоту соціальних контактів.
Уточнено головні компоненти структури емоційної зрілості. На рівні емоційної експресивності - це здатність адекватно відображати в міміці, пантоміміці, експресивних діях та інтонації емоційний стан, що виникає в особистості в конкретних умовах. На рівні емоційної саморегуляції - керування своїми емоціями відповідно до ситуації та доцільності, вміння справлятися з емоційними реакціями соціально прийнятими способами. На рівні емпатії - здатність розуміти світ переживань іншої людини, емоційно відзиватись на її переживання, а також використовувати ці здібності у спілкуванні.
Спираючись на дані (В.Н.Куніцина, В.В.Лебединський, О.В.Лібін, В.М.Русалов, Є.Л.Яковлева, J.A.Russell та ін.) про те, що емоції, які виникають в особистості, до соціальних об’єктів проявляються інакше, ніж до себе, ми схильні розглядати становлення емоційної зрілості окремо на особистісному та міжособистісному рівнях. Особистісний рівень прояву емоційної зрілості розглядається нами як результат внутрішньої діяльності особистості, спрямованої на оволодіння самим собою, на перетворення внутрішнього світу. Міжособистісний рівень розглядається як результат зовнішньої діяльності, яка спрямована на перетворення зовнішнього світу та проявляється у спілкуванні. Ці рівні прояву компонентів емоційної зрілості ми умовно назвали інтроспрямованістю (тобто, спрямованість на внутрішній стан свідомості) та екстраспрямованістю (тобто, спрямованість на зовнішнє соціальне оточення). Але на відміну від досвіду використання латинських префіксів «intro- (усередину)» та «extra- (назовні, поза-)», де автори (Д.А.Грей, К.М.Гуревич, П.А.Жоров, Л.Б.Єрмолаєва-Томіна, В.М.Русалов та ін.) застосовують їх для позначення протилежних полюсів однієї властивості, у нашому випадку означені префікси характеризують різні рівні прояву кожного з компонентів емоційної зрілості, які взаємодоповнюють один одного.
Використовуючи означену термінологію, інтроекспресивність ми розглядаємо як мимовільні прояви емоцій у міміці, рухах, інтонації, які крім іншого виконують ще й функцію розрядки, полегшення, регуляції процесу збудження, викликаного емоційним переживанням. Тому, незважаючи на те, що експресія пов’язана передусім із комунікативною функцією емоцій, ми вважаємо можливим інтерпретувати мимовільне вираження емоційних станів як дію, спрямовану на організацію внутрішньої активності. У свою чергу, цілеспрямоване вираження тих чи інших емоцій, застосування спеціальних прийомів для більш точного вираження реального чи бажаного емоційного стану, використовується лише у спілкуванні. Тому вміння правильно (точно та з адекватною інтенсивністю) передавати свій емоційний стан у спілкуванні ми відносимо до ознак екстраекспресивності. Особистісний рівень емоційної саморегуляції, тобто інтросаморегуляція, проявляється в здатності до регулювання власними реакціями, станами та процесам згідно з ситуацією та доцільністю. Він досягається за рахунок удосконалення прийомів стримування небажаних реакцій, та стимулювання бажаної активності. Екстрасаморегуляцію ми визначаємо як здібність впливати на поведінку інших людей, володіння засобами прямого та опосередкованого впливу на співрозмовника. Інтроемпатія розуміється нами як уміння розбиратися в емоційному стані оточуючих, здатність співчувати та співпереживати їм, розуміти чинники їхньої поведінки. Екстраемпатія характеризується здатністю адекватно використовувати ці вміння як засіб регуляції відносин у спілкуванні.
У другому розділі ” представлено: теоретичне та методичне обґрунтування проведеного дослідження, підбір та використання конкретних психологічних методик; процедуру емпіричного дослідження та результати якісного й кількісного аналізу емпіричних даних; опис типологічної моделі емоційної зрілості особистості, характеристика основних її типів.
Відбір методів дослідження здійснювався з урахуванням, по-перше, їхньої компактності та доступності проведення, по-друге, діагностичної спроможності щодо отримання як кількісних показників, так і якісних характеристик, по-третє, об’єктивності, тобто незалежності результатів від впливу дослідника. Враховуючи ці принципи, нами було обрано психодіагностичний комплекс, який нараховував 4 методики, застосування яких дало змогу діагностувати особливості емоційної зрілості особистості та її компонентів: емоційної експресивності, емоційної саморегуляції та емпатії, а також розглянути їх у системі особистісних особливостей підлітків та юнаків, таких як товариськість, урівноваженість, особистісна самооцінка, нейротизм, емоційна лабільність, невротичність, сором’язливість, депресивність, дратівливість, агресія тощо. Для статистичної обробки отриманих даних використовувався комплекс методів математичної статистики, що дозволяють визначити: середнє значення, стандартне відхилення та коефіцієнт варіативності, достовірність відмінностей між вибірками, особливості кореляційних взаємозв’язків та факторний розподіл. Для кореляційного та факторного аналізу була застосована комп’ютерна програма SPSS, версія 9.0.
Дослідження проводилось у три етапи. На першому (підготовчому) етапі відбувалося планування змістової сторони дослідження, визначення репрезентативної вибірки, пошук, адаптація та апробація відповідного методологічного апарату. Другий етап дослідження - це реалізація запланованих дій і проведення емпіричних процедур. На третьому етапі проводився математичний та теоретичний аналіз і систематизація отриманих в емпіричному дослідження даних.
Проведене дослідження виявило, що майже у всіх вікових групах показники, які характеризують особливості емоційної зрілості особистості, загалом відповідають середній нормі виразності. Тобто, у більшості здорових підлітків та юнаків будь-якого віку суттєвих відмінностей у становленні емоційної зрілості не спостерігається. Проте, у кожній віковій групі присутні випробувані, дані яких наближаються до низького або високого рівня виразності. На наш погляд, така варіативність може бути пояснена індивідуальними особливостями становлення емоційної зрілості, пов’язаними як з природною, психофізіологічною (переважання розвитку одного з компонентів емоційної зрілості та компенсації недостатнього розвитку інших), або з соціальною обумовленістю (характер соціального оточення, частота соціальних контактів).
У свою чергу, в різні вікові періоди виразність показників емоційної зрілості неоднакова (див. табл.1).
Так, статистично достовірні відмінності спостерігаються між підлітками 13 та 14 років в здібностях керувати власними емоціями (t = 2,3, p<0,05); між підлітками 14 та 15 років в здатності довільно виражати емоції у спілкуванні (t = 3,05, p<0,01); між юнаками 17 та 18-23 років в прояві емоційної зрілості загалом (t = 4,21, p<0,001). |
