ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЖИТТЄВОЇ АНТИЦИПАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ : ПСИХОЛОГИЧЕСКИЕ ОСОБЕННОСТИ ЖИЗНЕННОЙ АНТИЦИПАЦИИ ЛИЧНОСТИ

Краткое содержание

У вступі обгрунтовується актуальність обраної дослідницької проблематики, окреслюються об’єкт і предмет дослідження, його мета, завдання, формулюються гіпотези, розкривається наукова новизна, теоретична й практична значущість дисертації.

Перший розділ дисертаційного дослідження - „Методологічні і теоретичні основи дослідження” - присвячено  аналізу проблеми життєвої антиципації,  осмисленню  методологічних питань  вивчення   цього феномена на базі психосемантичного підходу та розробленої концептуальної моделі життєвого антиципування. Під життєвою антиципацією ми розуміємо різновид антиципації, змістом якого є життєвий шлях особистості, її майбутнє в біографічному масштабі. У першому параграфі зазначено, що в теоретичному плані проблема життєвої антиципації має два витоки: загальнопсихологічну теорію антиципації (Т.Ф. Базилевич, І.Г. Батраченко, Б.Ф. Ломов, О.А.  Сергієнко, Є.М. Сурков та ін.) та психологічну теорію життєвого шляху (К.А. Абульханова - Славська, Є.М. Головаха, О.О. Кронік, Л.В. Сохань та ін.). Показано, що необхідність і передумови спеціального вивчення феномена життєвої антиципації визріли в контексті кожного з них.

Однак наявні наукові розвідки мають переважно теоретичний характер. Відчутним є брак методик емпіричного вивчення життєвої антиципації. Цю прогалину, на наш погляд, можна заповнити використанням психосемантичної методології (Д.Банністер, В.Ф. Петренко, Ф.Франселла,  О.Г. Шмельов та ін.). В другому параграфі обговорюються можливості такого підходу до побудови концептуальної моделі життєвого антиципування та розробки  методик дослідження, корекції й розвитку цієї психічної функції. В третьому описується побудована модель, яка грунтується на тому, що  вивчення життєвої антиципації доцільно розпочинати з визначення найтиповішого і найбільш суперординатного конструкту, яким користуються люди для категоризації біографічного майбутнього. Послуговуючись цим конструктом, можна виявляти інші конструкти суб’єкта та  їх структурні утворення (гіперконструкти).

Підготовчі емпіричні дослідження, досвід практичної роботи та аналіз літератури дали нам підставу взяти за такий конструкт “щасливе–нещасливе майбутнє”. Залежно від того, яку з градацій цього конструкту людина обирає для категоризації власного майбутнього, значно залежить ступінь її песимістичної чи оптимістичної орієнтації. Таку первинну модель можна суттєво збагатити, поєднавши конструкт “щастя – нещастя” з імовірнісним конструктом. В цьому разі ймовірнісна оцінка стає ще одним засобом, котрий репрезентує міру оптимістичності чи песимістичності життєвого антиципування. Чим більше суб’єкт упевнений у своєму майбутньому щасті, тим більший він оптиміст, і чим вищу ймовірнісну оцінку він приписує своєму нещасливому майбутньому, тим більший він песиміст і т.д. Імовірнісний конструкт може також мати різних ступенів градації. Комбінуючи варіанти згаданих конструктів різного ступеня градації можна отримати різні концептуальні конструкції, одну з яких подано в таблиці 1, а інші можуть бути побудовані аналогічно.