Психологический анализ групповых феноменов в котерапии

Краткое содержание

У вступі до дисертації обґрунтована актуальність теми дослідження, визначені об'єкт і предмет роботи, сформульовано мету, гіпотези і завдання, розкриті теоретико-методологічні засади і наукова новизна, охарактеризовані теоретичні і практичні результати дослідження, сформульовані основні положення, що виносяться на захист, а також наведені дані щодо апробації роботи і впровадження наукових розробок у практику.

Перший розділ – “Феномени групової психології в котерапії” – присвячений вивченню групових психотерапевтичних феноменів. У цьому розділі будується модель системогенезу цих феноменів, розглядаються стадії їхнього структурування.

Аналіз робот, що стосуються теми групових феноменів в соціальній психології (праці Г.М.Андреєвої, О.І.Донцова, С.Д.Максименко, М.М.Обозова, О.В.Петровського, В.В.Третьяченко, Л.І.Уманського, В.Д.Шадрикова, Ю.М.Швалба) та в психотерапії (О.Ф.Бондаренко, Ф.Ю.Василюк, Н.Ф.Каліна, З.Г.Кісарчук, Р.Кочюнас, Х.Кехеле, К.Рудестам, О.Сосланд, Т.М.Титаренко, Х.Томе, З.Фрейд, Н.В.Чепелєва, І.Ялом, Т.С.Яценко), дозволив виділити єдині засади в систематизації цих феноменів стосовно практики котерапії. Першою підставою аналізу ми вважаємо головний тип взаємодій і взаємин учасників консультування, а другою – процесуально-динамічний аспект розвитку феноменів групової психології.

Були виділені когнітивний, афективний чи поведінковий аспекти взаємодії (за В.К.Каліним, М.М.Обозовим). Названі аспекти взаємин є матеріалом для синтезу психотерапевтичних феноменів. Натомість, якщо головним аспектом у синтезі групових феноменів постає когнітивний, такі феномени переважно репрезентовані у площині когнітивно-рефлексивних відносин. Якщо основною в інтеграції феноменів постає афективна складова, то феномени будуть стосуватися здебільшого простору афективно-емотивних відносин. В останньому випадку, коли в синтезі феноменів переважає поведінковий аспект, феномени виявляють себе в діяльнісно-поведінковій компоненті взаємин учасників терапевтичного процесу. Зазначені аспекти складають першу підставу для класифікації феноменів групової психології і відповідають за гетерогенність цих феноменів.

Друга підстава, за якою систематизуються терапевтичні феномени, пов'язана з часовими характеристиками їхнього структурування. Вона відповідає за процесуально-динамічні особливості генезу групових феноменів і пов'язана з певним рівнем узагальненості внутрішньогрупових процесів. Чим вищий ступінь інтегрованості й узагальненості внутрішньогрупових процесів, чим більш цілісні взаємини між учасниками терапії синтезовані, тим більш розвинену і диференційовану структуру мають групові феномени.

Ми вирізняємо три стадії структурування внутрішньогрупових взаємин. Ці стадії цілком відповідають трьом класичним етапам ведення консультування (В.О.Абабков, Ю.Є.Альошина, О.Ф.Бондаренко). Перший етап, коли відбувається входження клієнта в ситуацію психологічної допомоги, ми співвідносимо з інтрасуб'єктивною стадією становлення терапевтичних феноменів. Етап дії й проживання ситуації психологічної допомоги ми визначаємо як інтерсуб'єктивну стадію. Саме на цій стадії терапевт починає орієнтуватися в суб'єктивному світі клієнта. І, нарешті, останній, третій етап входження клієнта в новий досвід, а потім і входження у повсякденність з новим досвідом, ми називаємо транссуб'єктивною стадією. На цій фазі в психотерапевтичному просторі й розгорнутих у ньому групових феноменах відбувається експлікація підструктури значимих життєвих відносин клієнта, прояснених на основі взаємин у тріаді (два терапевти – клієнт). Якщо на двох попередніх стадіях минулий, до-терапевтичний досвід клієнта організовував і позначував психотерапевтичні взаємини неусвідомлюваними архаїчними конфігураціями (Р.Столороу та ін.), на транссуб'єктивній стадії ці конфігурації усвідомлені й залучені як тематичні підструктури до цілісної структури терапевтичного простору.

Названі дві підстави класифікації групових психотерапевтичних феноменів дозволяють ці феномени типізувати і побудувати модель їхнього системогенезу. Аналіз цієї моделі дозволив експлікувати в диаді котерапевтів цілісне системне утворення, якому ми дали назву групового суб'єкта дискурсу (ГСД). Отже, були вивчені характеристики ГСД, серед яких визначені оперативність існування і системність будови (В.Д.Шадриков); встановлена дискурсивна природа групового суб'єкта (Н.Ф.Каліна; Н.В.Чепелєва; М.Пеше); визначена його залежність від терапевтичної діяльності, внутрішньогрупових відносин і ситуації консультування в цілому (В.К.Калін, Б.Ф.Ломов; В.І.Свідерський).

Розуміння природи котерапевтичних відносин, а також системного розвитку ГСД та групових феноменів дозволило вивчати ці групові феномени як багатомірні і багаторівневі, а систему феноменів – як ієрархічну. До базового рівня належать взаємоозначення учасників психотерапевтичної взаємодії, індукування емоційних станів, а також невербальне і вербальне підстроювання учасників психотерапії. Середній рівень складає єдиний семіотичний простір, континуум спільних переживань і феномени структурно-семіотичної й змістовно-смислової трансформації дискурсу терапії. До вищого рівня належить реципрокний феноменологічний простір психічних станів і феномени структурування систем дискурсів у межах сформованої семіосфери.