СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ПРИЙОМНОГО БАТЬКІВСТВА

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується вибір теми, її актуальність і доцільність, визначаються об’єкт, предмет, мета дослідження, основні його методологічні засади, методи і завдання, розкривається наукова новизна, теоретична та практична значущість, наводиться інформація про апробацію, впровадження результатів дослідження та публікації за темою дисертації.

Перший розділ “Сім’я як заміщувальна форма опіки дітей, позбавлених батьківського піклування” присвячений визначенню основних теоретико-методологічних підходів дослідження. В ньому подано соціально-психологічний огляд наукових праць щодо особливостей розвитку та соціалізації дітей, позбавлених батьківської опіки, розглянуто теоретичні підходи до вивчення проблеми детермінації просоціальної поведінки тривалої дії, проаналізовано основні концепції та теорії психології та психотерапії сім’ї.

Сутністю дослідження феномена прийомного батьківства є зумовленість його виникнення та закономірностей функціонування. Дослідження Г.Ділігенського, А.Меграбяна, В.Мясіщева, В.Ядова, вказують, що вибір відповідного виду поведінки зумовлюється мотиваційними диспозиційними утвореннями, які формуються в досвіді особистості на різних рівнях, підпорядковуються та відшліфовуються в процесі діяльності людини, визначаючи стиль її життя. Вони проявляються як елементарні настановлення, аттитюди та ціннісні орієнтації, що репрезентуються в поведінці, потягах та емоційних реакціях. Спрямована реалізація програм діяльності та її стійкість передбачає узгодженість із внутрішніми структурами диспозиційних утворень – особистісними смислами (Л.Божович,  О.Леонтьєв, М.Матюхін).

Просоціальна поведінка визначається індивідуальною композицією особистісних та ситуативних чинників і розкривається через внутрішні закономірності, систему особистісних смислів, в яких емпатійне ставлення займає вагоме місце (Д.Батсон, І.Берковіц, Дж.Дарлі, Д.Кемпбелл, Д.Мейєрс, Б.Скінер). Альтруїстична мотивація, що характеризується мірою самовизначення людини в смислах буття по відношенню до інших, може стати спонукою створення та підтримки життєдіяльності прийомної сім’ї. Стійкість альтруїстичних настановлень, їх місце в ієрархії мотивів визначають характер активності людини. Переживання людини, включаючись в регуляцію її діяльності через диспозиційні утворення, активізують чи пригнічують просоціальну поведінку (Ф.Басін, О.Насіновська). Тож в межах категорій мотивації і прийняття рішення про створення прийомної сім’ї є важливим врахування часового фактору та аналіз реально чинних і знаних мотивів, а в ситуації постійного функціонування створеної сім’ї заміщувальної опіки більшого значення набуває категорія соціально-психологічної готовності.

Сучасні дослідження (М.Айрумян, Н.Асанова, А.Голік, В.Ковальов, В.Коновалова, Н.Ричкова, Г.Сухарєва) наголошують, що зростаюча хвиля сирітства не є однорідною в своїй масі і зумовлюється в кожному індивідуальному випадку різними комбінаціями соціально-психологічних характеристик дитини-сироти відповідно до наявного її власного резерву, впливу соціального преморбіду, дії стрес-чинника, впливу обтяжливих супутніх факторів. Проблема сирітства постає перш за все як проблема індивідуальних варіацій в кожному окремому випадку і неможливості їх зведення до одного, постійного показника. Сирітський соціальний статус дітей виступає фактором ризику, що видозмінює і замасковує реальну картину розвитку дитини. Тож діагностика та прогностика потребує від професіоналів спеціальних знань про особливості  психофізіологічного розвитку дітей різних категорій сирітства.

Згідно з культурно-історичною концепцією Л.Виготського, розвиток та соціалізація дитини відбувається в процесі інтеріоризації культурно-історичного досвіду та соціальних стосунків. Дорослий виступає для дитини як носій цього досвіду і як найважливіше джерело його розвитку. Саме якість цього контакту, що відбувається в процесі власної активності дитини при постійному діалогічному контакті із значущими близькими та в процесі осмислення і рефлексії як самої діяльності, так і себе в ній, забезпечує необхідний рівень розвитку та соціалізації дитини (Н.Асанова, С.Братусь, А.Запорожець, А.Захаров, В.Мухіна). Науковцями доведена специфічність наслідків інституційного виховання дітей. Відсутність постійної значущої особи та безумовного прийняття себе, необхідність пристосовування призводить до деформації ставлення до життя, обмежує інтеріорізацію цінностей та моральних норм, зумовлює формування якісно іншого типу особистості дитини, що виховується в системі інтернатного утримання. (В.Дубровіна, А.Рузська, Р.Смірнова, М.Толстих).

Розглядаючи сім’ю як малу групу (Ю.Альошіна, А.Бодальов, М.Бовен, С.Гордон, Г.Навайтіс, В.Рибаченко) та соціальний інститут (М.Мацківський, О.Харчев) ми вибірково аналізували наукові розробки щодо тих чинників, які дозволили б розширити сімейну структуру і забезпечити життєвий простір в родині для ще однієї дитини - біологічно нерідної. Ними виявились адаптивна здатність сім’ї як на індивідуальному, так і системному рівнях; диспозиційні утворення особистості, мотиваційні чинники просоціальної поведінки та групової взаємодії. Ми дійшлди висновку про доцільність відходу від теоретичних концепцій розгляду сім’ї як травмуючого фактора для індивіда (А.Захаров, А.Лічко, Е.Ейдеміллер, В.Юстіцкіс) і зосередження уваги на параметрах здорового функціонування сімейної системи (К.Вітакер, В.Сатир).

Проблема прогностики готовності сімей до заміщувальної опіки та шляхів подальшого розвитку сімейних стосунків є центральною у психології прийомного батьківства. Кожна характеристика сім’ї виступає результатом формування складної взаємодії внутрішньосімейних та соціально-зумовлених стосунків, властивостей, що складаються на певних стадіях її розвитку. Застосування мультимодальної діагностики сім’ї в рамках інтегративного підходу (Д.Оудсхоорн, О.Черніков), що об’єднує системно та індивідуальноорієнтований підходи, дозволяє вивчити сім’ю на різних її рівнях функціонування: на рівні життєдіяльності кожного її члена; стосовно функціонування сімейної системи з точки зору її структури, комунікацій, стадій життєвого циклу сімейної історії та функції наявних проблем; в контексті її соціальних зв’язків та виконання базових функцій. Даний підхід забезпечує об’ємне бачення ситуації і допомогає розмежувати сфери компетенції спеціалістів на різних рівнях функціонування сімейної системи заміщувальної опіки: в контексті соціальних та внутрішньосімейних зв’язків, на рівні дисфункцій (М.Канторович, С.Кратохвіл) та здорового функціонування сімейної системи.

Другий розділ  “Соціально-психологічні передумови створення прийомної сім’ї” присвячений вивченню особистісних мотиваційних диспозицій респондентів та їх настановлень стосовно виховання дітей. Вибірка створена на основі мотиваційного компоненту (бажання допомогти дитині-сироті через створення прийомної сім’ї) і охопила представників різного соціально-професійного та шлюбно-сімейного статусу віком від 24 до 63 років в кількості 76 осіб. В процесі зібрання емпіричного матеріалу були використані тести, діагностичне інтерв’ю на основі складання генограми та „лінії часу”, соціально-психологічний тренінг, фокус-група. Дослідження будувалося на засадах сприяння проявам спонтанної поведінки кандидатів, їх емоціональному відреагуванню та вільному обміну думками.

Нами встановлено, що створенню прийомної сім’ї передують стійкі диспозиційні характеристики кандидатів, які зафіксовані в їхньому життєвому досвіді і коріняться в попередніх поколіннях. Серед них - цінність родинного проживання та належного ведення сімейного господарства, пошанування родинних традицій та соціальних норм людського співіснування, значущість взаємопорозуміння в подружній парі, бажаність дітей та радість турботи про них, приклади просоціальної поведінки членів родини.

Результати дослідження вказали, що мотивація заміщувальної сімейної опіки дітей за своєю структурою є полімотивованою. Її ієрархічна будова знаходиться в постійному розвитку впродовж всіх етапів становлення прийомної сім’ї: інформаційно-ознайомчого, підготовчого, створення і функціонування та професійного становлення. В мотивації  прийомного батьківства провідну роль відіграють альтруістичні мотиви (емпатія і співчуття, моральна необхідність), які набувають різного психологічного змісту залежно від їх ієрархічного співвідношення. Встановлено, що альтруїстичні мотиви можуть супроводжуватися прагматичними, вузько особистісними та егоцентричними потребами, як-то: отримання підтримки на схилі років, розширення сім’ї, бажання бачити в дитині лише свого наступника, поглиблення сфери власної профкомпетентності в роботі з дітьми тощо. Доведено, що мотивацію опіки над дітьми в процесі її розвитку слід розглядати в динамічному співставленні її рівнів: декларованого (тільки знані мотиви) і реальнодіючого (мотиви-стимули та смислоутворюючі мотиви).

Дослідження встановило важливість врахування в ситуації заміщувальної опіки співвідношення мотиваційного та операційного компонентів діяльності, що досягається шляхом усвідомлення кандидатами власних бажань, намірів та способів досягнення найближчих та віддалених перспектив створення прийомної сім’ї. Це сприяє реальності оцінки кандидатами своїх можливостей опіки, обгрунтованості прийняття рішення, а також вказує на силу та стійкість виказаних намірів респондентів – допомозі дитині-сироті. Кандидати з крайніми позиціями альтруїстичної мотивації (домінування мотива морального обов’язку чи емпатійного переживання) проявляли обмеження в досягненні операційної готовності і не створили прийомну сім’ю. При наявності компонентів прагматичної мотивації (мотиви-стимули) адекватність набуття операційної готовності (з результатом створення прийомної сім’ї) досягалась лише за умови їх співпадання із завданнями заміщувальної опіки.

Початковий етап самовизначення кандидата  (згода, відмова) стосовно входження в систему заміщувальної опіки виявився емоційно перевантаженим особистісними смислами, що потребував часового простору усвідомлення та забезпечення його екологічності. Під час інформаційно-ознайомчого періоду роботи з кандидатами належному забезпеченню цього процесу сприяють: діагностичне інтерв’ю на основі складання генограми та “лінії часу”, а під час підготовчого - тренінгові форми занять та дотримання правила добровільного самовизначення в прийнятті рішення. На цих етапах діяльність психолога спрямована на з’ясування “причинності” заявленої мотивації, її істинності та міри усвідомлюваності, на подальших етапах – на її розвиток та підтримку належного рівня саморефлексії.

Функціонування прийомної сім’ї як малої групи багато в чому детермінує характер управління виховним процесом. Соціально-психологічний аспект подружніх стосунків виявився таким, який визначає місце і роль батьків у загальній системі заміщувальної опіки. Аналіз факторного навантаження шкал та кореляційних зв’язків дав підстави для висновку, що факторами ризику для реалізації сім’єю виховної функції можуть виступати: виснаженість батьків (особливо жінки-матері) побутом; недостатня підтримка чоловіком дружини, що призводить до звуження поля її самореалізації, позиція жертовності батьків в ставленні до дітей, роздратованість подружжя, що призводить до обмеженості контактів з дитиною.

Дослідженням були встановлені гендерні відмінності в здійсненні батьками виховної функції. Доведено, що сприятливий сімейний клімат є як умовою, так і наслідком здатності чоловіків брати на себе відповідальність в сім’ї і в сфері виробничих відносин. Жіноча ж вибірка демонструє гнучкість та варіативність розподілу уваги між різними сферами діяльності. Та все ж таки, в ситуації накопичення стресових факторів кожний із подружжя має однаковий потенційний ризик втрати здоров’я (як встановило дослідження, в найслабкішій позиції життєдіяльності батьківських фігур перебуває сфера здоров’я).

Встановлене в досліджені безумовне прийняття жінкою дитячої підсистеми як домінуючої сприяє набуттю нею традиційно сімейно-значущого статусу матері та визначає ступінь спрямованості її життя на сімейні цінності. Реалізація виховної функції у чоловіків виявилася опосередкованою інтернальним локусом контролю, який   слугує зваженості батьківської позиції (контролюючий вплив – стимуляція активності самої дитини) в процесі соціалізації та поступового “вивільнення” дитини із меж сім’ї.

Засвідчено, що дітоцентричні настановлення прийомних батьків супроводжуються неусвідомленим бажанням обмежити активність дитини полем сім’ї, розглядати її благополуччя передусім через призму власного впливу та досвіду. Ми дійшли висновку, що для розвитку дітей, які не мали з дитинства соціальносхвалювальних орієнтирів, надання їх у такий спосіб може на певний час дати позитивні результати. Проте, не слід забувати, що надмірне батьківське домінування значно обмежує свободу дитини, а отже і її активну позицію та здатність до самовизначення.

Виявилося, що співвідношення вікових характеристик батьків та дітей можуть впливати на регуляцію процесів близькості-дистанційованості в дитячо-батьківській підсистемі. Дослідження встановило, що батьки старшого віку більше орієнтовані на утримання дитини в лоні сім’ї, що є більш оптимальним (бажаним) для дітей меншого віку.

Дослідженням доведено, що лише повна сім’я здатна створити повноцінні умови для адекватної соціалізації прийомної дитини. При відсутності одного із батьків навантаженість на функціонуючу батьківську фігуру значно зростає, що може позначитися на здоров’ї самого піклувальника і провокувати збочення в реалізації виховної функції.

При реалізації сім’єю виховної функції простежується тенденція до зростання питомої ваги чоловіка (батька), а також ініціюється консолідація зусиль у подружній підсистемі. При встановлені показників сумісності чоловіків та жінок виявлена ціннісно-орієнтаційна єдність (висока сумісність за інструментальними цінностями та споріднена – за термінальними), а також варіативність в подружній парі індивідуальних комбінацій показників за параметрами подібності-доповненості. Дослідження встановило стабілізуючу функцію диспозиційних характеристик створення шлюбу в узгодженні сімейних ролей прийомної сім’ї. Так у більшості кандидатів до прийомного батьківства шлюб по чоловічій лінії був побудований за принципом “дублікатів”.

Дослідженням визначено особистісні характеристики кандидатів, які є значущими для ефективної організації сімейного життя в ситуації прийомного батьківства. Ними виявилися: здатність батьків переживати життєві труднощі, емпатійність, інтернальність локус контролю, особливо в сфері сімейних стосунків та в сфері досягнень. Встановлено, що в забезпечені адекватного функціонування сімейної системи та запобіганні її стагнації (що є важливим фактором в ситуації створення прийомної сім’ї) відіграють комунікативні уміння.

Предметом вивчення в розділі III – “Соціально-психологічні чинники розвитку прийомної сім’ї як соціального інституту заміщувальної опіки дітей” - були потреби та психічні стани, які виникали у прийомних сім’ях в процесі входження та наступного проживання в ній прийомної дитини. Ми припустили, що розвиток прийомної сім’ї змінюється через формування у дорослих та дітей системи потреб, структура яких визначається значною мірою індивідуальною ситуацією розвитку нового члена родини, загальним соціально-психологічним станом сімейної системи та готовністю до виконання нею нової соціальної ролі – сім’ї заміщувальної опіки. З метою більш чіткої діагностики психологічних особливостей життєдіяльності батьків та дітей в прийомній родині були задіяні дані контрольних вибірок.

Дослідження засвідчило, що прийомне батьківство є системою ціннісно-смислових дітоцентричних настановлень, в основі яких лежить почуття відповідальності за соматичне і психічне здоров’я дитини, усвідомлення вимог суспільства та оцінка власних можливостей у забезпеченні успішної соціальної адаптації прийомної дитини до виконання сімейних та соціальних ролей. В процесі розвитку прийомної сім’ї відбувається адаптація мотивації її створення до реальних потреб та завдань її функціонування. Мотиви поведінки дорослих і дітей в прийомній сім’ї виступають засобом регуляції розвитку родинних стосунків. Якщо на ранніх етапах розвитку прийомної сім’ї мотивація батьківства складається стихійно, під значним впливом емоційно–психологічних станів подружжя, то в подальшому вона стає особливою сферою цілеспрямованої регуляції активності дитини та її взаємодії з членами родини.

 Тренінгові заняття, як форма підготовки до заміщувальної опіки, активізують емоційно-дійові спонуки батьківства, що призводить до перебудови структури мотиваційно-ціннісного ставлення до дитини, бачення перспектив її особистісного росту. Ті прийомні сім’ї, які не пройшли тренінгової підготовки, важче адаптуються до проблемних ситуацій у розвитку дитини, вбачають в них реальні перешкоди на шляху соціалізації, схильні до переоцінки власних можливостей. У цьому випадку батьки сприймають прийомних дітей через призму власних очікувань: передусім об’єктом задоволення власних дітоцентричних настановлень та полем самореалізації, а процес ідентифікації прийомної дитини з родиною оцінюють через вияви нею слухняності та старанності. Висловлюючи високі очікування соціальних досягнень прийомної дитини та перспектив її особистісного розвитку, прийомні батьки не чітко усвідомлюють шляхи розв’язання зазначених проблем, а превалююча орієнтація на власний досвід обмежує можливості їх уточнення.

 Спеціальна тренінгова підготовка створює передумови для осмислення внутрішніх потенцій реалізації батьківства, виступає складовим компонентом відображення цієї потреби на чуттєвому та когнітивному рівнях, що призводить до виникнення бажання спрямовувати і регулювати взаємодію з прийомною дитиною на рівнях, адекватних ситуації її розвитку.

Аналіз історій життя дітей, вивчення їх біографічних даних, а також медико-психологічного анамнезу засвідчує, що всі прийомні діти мали обтяжливий анамнез розвитку, який пов’язаний з депривацією базових (вітальних) і соціогенних потреб. Встановлено, що труднощі першого року проживання дітей в сім’ї пов’язані: 1) з деприваційним впливом, що проявляється в надмірних афективних реакціях дітей, 2) з високим рівнем тривожності, який співвідноситься з обсягом стимульної інформації, що отримують діти при входженні в прийомну сім’ю і який зменшується з віком і тривалістю терміну проживання в ній;  4) з налаштованістю дітей на залежну від значущих дорослих поведінку; 5) з імпульсивно-ситуативно зумовленою та прагматичною мотивацією поведінки, що коріниться в попередньому досвіді дитини, 6) з утрудненістю процесу ідентифікації з сім’єю (впродовж всього першого року діти не сприймають прийомну сім’ю як свою). Вивчення змісту перенесених дітьми психотравм дозволяє характеризувати їх як такі, що виходять за межі звичайного людського досвіду, а за шкалою вираженості стрес-чинників гострої та хронічної дії (за DSM-IV) їх можна віднести до тяжкого, надзвичайного та катастрофічного ступеня. Чим вищий рівень оцінок набирає дитина згідно запропонованої нами системи вираженості стрес-чинників, набутих внаслідок деприваційного та травматичного досвіду (таблиця факторів ризику з врахуванням градації шкал вісі IV за DSM-IV), тим більшим має бути рівень “психологічного запасу” родини для здійснення відтворюючого процесу прийомної дитини (реактивації, реєдукації, редидактивного навчання, ресоціалізації).

Дослідженням встановлено, що виявлена у прийомних дітей домінуюча потреба в афіліації активізує дітоцентричні настановлення прийомних батьків (зменшуючи тим самим рівень уваги до власних дітей), що в залежності від їхнього віку може мати як позитивні, так і негативні наслідки. Подібна установка формує упереджене сприймання прийомної матері як тієї особи, яка здатна до “поглажування” та підтримки (що залишається значущою для прийомної дитини незалежно від її віку), а роль батька наповнює сподіванням засвоєння нових видів діяльності, пізнання невідомого, отримання та підтримки успіху. Дослідження встановило, що перепоною до сімейного об’єднання стає обмеженість розгортання в полі сім’ї індивідуальних інтересів прийомної дитини, набутих нею, як правило, в попередньому досвіді. Нами також був розвіяний міф про господарсько-побутову функцію сім’ї як основну сферу сімейної інтеграції дитини. Провідним фактором слугували сфери взаємодії, спілкування, які сприяли отриманню втіхи (в тому числі тілесної),  радощам спільного дозвілля.

В результаті дослідження були ідентифіковані параметри інтегрованості дитини в сім’ю: ступінь референтності для прийомних дітей батьків та членів їх сім’ї в різних сферах життєдіяльності; ідентифікація себе членом родини (визначення меж “Я”, “Ми”, “Вони”), включеність прийомної дитини в заняття сім’ї, усвідомлення їх значущості для функціонування родини. Встановлено, що ступінь інформованості дитини про своє минуле, наявний травматичний досвід дитини опосередковує сприймання нею нової сім’ї. Збереження минулого дитини, відреагування та переосмислення нею травматичного досвіду створює повноцінну основу для адекватного перебігу інтегративних процесів, а їх ефективність підтримується шляхом подільності “Я” батьків і дітей та  налаштованістю нового члена сім’ї на ідентифікацію з прийомною сім’єю.

Аналізуючи співвідношення вищевказаних показників, ми дійщли висновку, що сама сім’я як соціальний інститут не відіграє вирішальної ролі в змісті оцінкових суджень дітей. Своєї ваги вона набуває за умови задоволення потреб дитини в спілкуванні зі значущими дорослими - прийомними батьками, включеності самих прийомних батьків у провідні сфери життєдіяльності дитини, а також уникнення протиставлення біологічної родини прийомній, ширшої представленості сфери інтересів дитини в прийомній родині та здатності батьків до підтримки дитячих інтересів поза її межами.

Дослідження засвідчило, що прихід прийомної дитини в сім’ю є значним емоційним навантаженням для всіх її членів і супроводжується загальною тенденцією до зростання показників кризовості сімейнозумовлених станів за параметрами: “сімейна тривога”, “загальна сімейна невдоволеність”, “непосильне нервово-психічне та фізичне напруження”, що активізує латентні порушення сімейного функціонування, послаблює стресостійкість, зумовлює підвищену травматизацію, соматичні порушення, зниження здатності вибору адекватної конструктивної поведінки при виконанні сімейних та соціальних ролей. Нами встановлено, що початок функціонування прийомної сім’ї супроводжується різким підвищенням стресостійкості буття. Хоч дослідженням і зафіксований факт пристосування прийомних батьків до нових умов сімейного життя, та все ж таки їх рівень опірності стресам (за експериментальними показниками) утримувався нижче показників контрольної групи у два-чотири рази і не повертався до свого початкового рівня впродовж всіх наступних років існування прийомної сім’ї.

Дослідження встановило гендерні відмінності в реагуванні на стрес-чинники в ситуації створення прийомної сім’ї та  розвитку сімейно-зумовлених станів. Чоловіки демонструють ефект акумуляції та вищі рівні стресової чутливості, що започатковуються перш за все підвищенням стану “сімейно зумовленої тривоги” та призводять до стрибкоподібного зниження рівня стресостійкості з назріванням внутрішнього конфлікту (бажаність сімейного оточення і відчуття психологічного дискомфорту нової сімейної ролі). У жінок створення прийомної сім’ї зумовлює зростання показників кризовості спершу за параметром “непосильне фізичне та психічне напруження”, що надалі призводить до поступового зменшення загального рівня стресостійкості і робить жінку вразливою до найменших несприятливих змін.  Як у чоловіків, так і у жінок дослідженням зафіксовано включення  захисних механізмів гомеостатичної дії. При нездатності сімейної системи до реорганізації (метаадаптації) після півтора -двохрічного терміну існування прийомної сім’ї в обох із подружжя як правило проявляються тенденції до розторгнення шлюбних стосунків.

Дослідженням доведено, що в ситуації прийомного батьківства сім’я стикається з такою кількістю патогенних чинників, що без сприятливих зовнішніх умов важко зберегти сімейну систему в резервному стані.

Наявність контрольної вибірки дала можливість дійти висновку, що прийомне батьківство містить в собі резерв здорового функціонування та тенденції до зростання стресової опірності. Дослідження встановило факт п’ятиразового перевершення цінності та налаштованості прийомних батьків на сімейне оточення у порівнянні з контрольною вибіркою. Показники сімейно-зумовлених станів респондентів – кандидатів у прийомне батьківство та їх початкове навантаження стресовими життєвими подіями не досягали показників критичності і мали значний „запас” у порівнянні з контрольною групою. Зі створенням прийомної сім’ї у прийомних батьків активізувалися соціальні потреби, які раніше ігнорувалися. Для них стала прийнятливою і бажаною загальна соціальна активність, зросло відчуття успіху (особливо серед жінок), активізувалася потреба в розширенні своїх знань.