Этнопсихологические факторы возникновения личностных проблем ребенка

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено об'єкт, предмет, мету, гіпотезу і завдання дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи,  дано стислий опис теоретичних основ і методів дослідження.

У першому розділі на основі аналізу літературних джерел систематизовано пов’язані з темою роботи соціально-психологічні дослідження, конкретизовано зміст проблеми соціалізації та інкультурації особистості в онтогенезі, розкривається специфіка впливу культури й етнопсихологічних чинників на становлення особистості дітей старшого дошкільного віку, а також специфіка особистісних проблем, що постають у ході такого становлення.

Процес соціалізації у вітчизняній психології розглядається як двобічний, що містить у собі, з одного боку, засвоєння індивідом соціального досвіду шляхом залучення до соціального середовища, системи соціальних зв'язків, а з іншого – активне відтворення індивідом цієї системи шляхом його активної діяльності, активного входження в соціальне середовище. Людина не просто засвоює соціальний досвід, але й перетворює його на власні цінності, настановлення, орієнтації.

Становлення особистості – це процес неперервний, що складається з низки послідовних стадій, якісні особливості яких залежать від конкретних умов і обставин. Підставою для однієї з класифікацій стадій соціалізації є відношення індивіда до трудової діяльності. За цією класифікацією розрізняють три головні стадії: дотрудова, трудова, післятрудова. У даній роботі нами розглядалася перша стадія, точніші, один з її етапів.

На всіх стадіях соціалізації вплив суспільства на особистість здійснюється через ту чи ту групу, але сам набір засобів впливу, згідно з Ж. Піаже, можна визначити так: це норми, цінності, знаки. По-іншому, можна сказати, що суспільство і група передають при становленні особистості деяку систему норм і цінностей за допомогою знаків. Ті конкретні групи, які виступають і через які особистість прилучається до тих чи тих норм і цінностей, одержали назву інститутів соціалізації. У віковий період, що розглядається в даній роботі, головними такими інститутами є: родина і дошкільні дитячі установи.

Але які б проблеми соціалізації не вивчалися, усі вони пов’язані з входженням дитини в культуру свого народу – з інкультурацією. Розрізнимо поняття соціалізації та інкультурації. Під першим розуміють входження індивіда у людське суспільство, придбання ним досвіду, необхідного для виконання соціальних ролей. В процесі ж інкультурації індивід освоює властиві певній культурі світорозуміння й поведінку, в результаті чого формується його когнітивна, емоційна й поведінкова подібність до представників цієї культури і відмінність від представників інших культур. Процес інкультурації, як і процес соціалізації, починається з самого народження дитини – з придбання  перших навичок і освоєння мови, а закінчується зі смертю. Цей процес відбувається під керівництвом старших і на власному досвіді, тобто відбувається засвоєння здебільшого без спеціального навчання. Результат інкультурації особистості полягає в набутті компетентності людини в культурі, в мові, ритуалах, цінностях культури.

Ми виходимо з того, що родина з найдавніших часів виступала культурним, ціннісним й інформативним полем для розвитку нових поколінь. Оскільки кожна родина, як правило, належить до того чи іншого етносу, поле її виховного впливу є етнодетермінованим. Виховний простір неминучо містить у собі етнічну ознаку, завдяки чому в родині формується етнічна самосвідомість людини, засвоюється рідна мова тощо. Етновиховний простір кожної родини – це особливий соціокультурний простір, у якому реалізується найважливіша з функцій будь-якого етносу. Вона полягає у вихованні нащадків, які забезпечуватимуть збереження й розвиток етносу через відтворення й оновлення його культури й менталітету. Предметом збереження й необхідного оновлення постають і основні загальнолюдські якості, потрібні у відтворенні кожного етносу й становленні його відносин з іншими етносами. Важливо наголосити, що будь-який етнос завжди становить єдність етнічно особливого і загальнолюдського.

На думку М. Мід, дитинство не є деміургом культури, навпаки, культурні традиції, що розвиваються за власними законами, визначають зміст дитинства. У будь-якому суспільстві дитина народжується з деякими універсальними біологічними передумовами (безпорадність, залежність від дорослих, особливості статі, темпераменту тощо), але кожна культура використовує ці “ключі” по-своєму. Тому порівняльне вивчення цілей, засобів і методів соціалізації дітей не тільки проясняє специфіку кожної культури, але й дозволяє глибше зрозуміти і відповідно скоригувати власні методи соціалізації.

Отже, культурні цінності, традиції, розвиваючись за своїми законами, визначають зміст дитинства, і відповідно, багато в чому, визначають характер розвитку дитини, структуру її особистості, а також особистісні проблеми, що виникають при її соціалізації. Родина є першим інститутом соціалізації, до якого потрапляє дитина після народження, саме вона передає йому культурні традиції. Коли родина руйнується з різних причин, ця тонка нитка культурної трансмісії рветься. Тому для дитини важливе виховання в повній родині, зокрема з огляду на те, що це забезпечує повноцінну передачу форм поведінки, характерних для певної етнічної групи.

Резюмуючи вищесказане, зазначимо, що психологічні проблеми окремої людини нерозривно пов'язані з проблемами взаємин у її родині, а проблеми родини відображають проблеми суспільства в цілому, окремих соціальних груп, етносів тощо. Родина не може існувати відокремлено, як група, що рахується тільки з власними правилами. Н. Пезешкіан вказує на зв'язок культурних розбіжностей з міжособистісною комунікацією, з ландшафтом, історією, соціально-економічним розвитком. Ці розбіжності, на його думку, специфічні для різних субкультурних груп, громад, окремих родин. Так, багато сучасних проблем виховання та розвитку особистості дитини мають витоки в культурно зумовленій своєрідності людських взаємин.

Серед основних особистісних проблем, що виникають у дітей 5-7 років, можна назвати такі: тривожність, незахищеність, невпевненість у собі, агресивність до оточення тощо. Усі вони виникають як наслідок несприятливої сімейної ситуації, авторитарного чи симбіотичного виховання батьками.

Другий розділ містить огляд методик, за допомогою яких можна діагностувати особистісні риси і проблеми дітей старшого дошкільного віку, а також характеристику основних напрямків надання психологічної допомоги дітям після встановлення психологічного діагнозу.

Оптимальними методами діагностики особистості 5-7 років є проективні малюнкові тести “Будинок – Дерево – Людина”, “Неіснуюча тварина”, “Кінетичний малюнок родини” та багато інших, оскільки вони мають високу інформативність, зручні в застосуванні, а також враховують вікові особливості особистості дитини. Образний зміст і смисл графічного зображення в узагальненій формі передають і образ світу, і ставлення до нього, і особистісний досвід, і переживання суб'єкта. Методика вимагає спеціального аналізу самого малюнка, співвіднесеного з аналізом індивідуально-особистісних особливостей його автора.

Діагностика дитини має бути нерозривно пов'язана з наданням подальшої психологічної допомоги. В психологічній практиці діагностика і власне допомога дитині (у тому числі психокорекція, консультування) почасти виявилися розділеними між собою. Сьогодні існує вузька спеціалізація як у межах діагностики, так і в межах власне психотехнічної практики, що негативно позначається на стані справ у практичній психології загалом і в роботі з дошкільниками особливо.

По-перше, для дитини дуже важливий емоційний контакт, що встановлює психолог перед психологічним тестуванням, важлива людина, з якою вона спілкується, цього ж вимагають умови і психологічної допомоги. По-друге, та інформація, яку одержує психодіагност про дитину, дуже важлива, і передати її у всіх тонкощах і точності іншому психологові, що буде проводити консультування, практично неможливо. Обов'язково буде втрачатися інформація про поведінку дитини під час діагностики, про її коментарі при виконанні завдань методики, про специфіку її взаємодії з експериментатором чи з групою однолітків, якщо це групове тестування, тощо. Отже, практичний психолог може намітити ефективні методи психологічної допомоги, якщо буде спиратися на результати психологічної діагностики: чи це буде проста бесіда, чи ж розвивальна гра, чи ж спрямоване малювання, конструювання, ліплення тощо.

З огляду на труднощі, що виникають у практиці діагностики дитини за допомогою згаданих малюнкових методик, а також на те, що ці методики є експресивними, нашим завданням було створення конструктивної методики. Конструктивною називають методику, де піддослідним пропонуються оформлені деталі, з яких потрібно створити осмислене ціле, а потім за багатьма його особливостями, що враховуються дослідником, робиться висновок про особистість конструктора. Наша методика називається “Конструктивний тест родини”. За допомогою цієї методики можна діагностувати особистісні проблеми дитини старшого дошкільного віку, а також оцінити сімейну ситуацію, у якій вона перебуває.

“Конструктивний тест родини” - це проективна методика, тому в її розробці ми спиралися на загальноприйняті характеристики і вимоги до подібних тестів. Для даної методики був підібраний стимульний матеріал, що ґрунтується на теоретичних положеннях таких методик як “Будинок – дерево - людина”, “Неіснуюча тварина”, “Кінетичний малюнок родини”, “Намалюй людину”, “Психогеометричний тест”А.А. Алексеева и Л.А. Громовой.

1.      Фігури людей. Усього 24 фігури - 12 з них дорослих людей (6 чоловіків і 6 жінок), 12 - дітей (6 хлопчиків, 6 дівчаток). Усі фігури розрізняються за розміром: перша – найбільша, друга - середня, третя – маленька, а також за положенням рук (руки в сторони, руки за спиною).

2.      Одяг для фігур відповідає кожному розміру фігури, віку і статі. Основні критерії одягу такі:

а) колір одягу (всього нами було використано шість кольорів - зелений, червоний, жовтий, синій, коричневий і чорний; значення і символіка кольору – за методикою “БДЛ”);

б) форма одягу фігур (незвичайна, нестандартна; для чоловіків і хлопчиків - трикутні, квадратні, круглі комбінезони, а для дівчинок і жінок – такої ж форми сукні; форма одягу має своє символічне значення, описане у “Психогеометричному тесті”).

Проведення методики полягає в тому, що дитині пропонується вибрати з набору чоловічих фігур - тата, з набору жіночих фігур - маму і, нарешті, з набору дитячих фігур - себе, якщо є брат або сестра, то їх теж. Обрані фігури розкладаються на чистому аркуші (формат А4), після чого дитині пропонується одяг, щоб одягти кожну фігуру так, як вона вважає за потрібне. Обов'язково інструктор застерігає, що фігури розрізняються за розміром, за положенням рук і що одяг дуже незвичайний. Методика проводиться у формі гри, і це дозволяє психологу легко налагодити з дитиною емоційний контакт, що, у свою чергу, надто важливо для одержання достовірних результатів.

Для виділення психодіагностичних критеріїв оцінки особистісних проблем дітей було проведено психодіагностичне дослідження. Нами були використані такі проективні рисункові методики: “Будинок – Дерево – Людина”, “Неіснуюча тварина”, “Кінетичний малюнок родини”. Кількість випробуваних – 150 дітей старшого дошкільного віку. З батьками цих дітей було проведено тест-опитувальник “Батьківського ставлення” А.Я. Варгі, В.В. Століна, щоб оцінити ставлення батьків до дитини. За допомогою цих методик було виявлено значення 23 параметрів, які охоплюють як особистісні проблеми дитини, так і особливості її сімейної ситуації. Потім піддослідним дітям була запропонована методика “Конструктивний тест родини”, в якій було виявлено значення 40 параметрів.

В результаті проведеного нами кореляційного аналізу з'ясувалися зв'язки між параметрами методики “Конструктивний тест родини” та інших застосованих методик. Так було отримано 14 показників оцінки особистісних проблем дитини дошкільного віку, а також її сімейної ситуації: 1) тривожність; 2) незахищеність; 3) впевненість у собі; 4) агресивність; 5) труднощі у спілкуванні; 6) депресивність; 7) недовіра до себе; 8) конфліктність у сімейній ситуації; 9) почуття меншовартості в сімейній ситуації; 10) ворожість у родині; 11) сприятлива сімейна ситуації; 12) знехтування батьками дитини; 13) симбіотичні відносини батьків з дитиною; 14) ставлення батьків до дитини як до маленького невдахи.

Система інтерпретації методики подана в переліку симптомокомлексів, що ґрунтуються на тих гіпотезах, які підтвердилися в результаті кореляційного аналізу.

Заключною частиною даного етапу була перевірка “Конструктивного тесту родини” на ретестову надійність, конструктну і критеріальну валідність. Перевірка на ретестову надійність виявила її достатність (для проективних методик). Так, наприклад, коефіцієнт кореляції за четвертою шкалою (труднощі в спілкуванні) дорівнює r=0,49; за сьомою шкалою (впевненість у собі) r=0,50; за восьмою шкалою (сприятлива сімейна ситуація) r=0,53; за одинадцятою шкалою (ворожість у сімейній ситуації) r=0,50; за чотирнадцятою шкалою (ставлення до дитини як до маленького невдахи) r=0,65. Критеріальна валідність визначалася шляхом зіставлення експертних оцінок, що стосуються особистісних проблем дітей (тривожність, незахищеність, агресивність, труднощі в спілкуванні, недовіра, депресивність), і оцінок цих проблем, виявлених за допомогою методики “Конструктивний тест родини”. Так, наприклад, коефіцієнт кореляції за третьою шкалою (агресивність) дорівнює 0,51; за п'ятою шкалою (недовіра) r=0,50. Для перевірки конструктної валідности був проведений кореляційний аналіз, щоб виявити зв'язки між параметрами нашої методики і параметрами таких методик як “Неіснуюча тварина”, “Кінетичний малюнок родини”, “Будинок – Дерево – Людина”. Вибірка охоплювала дітей старшого дошкільного і молодшого шкільного віку в кількості 150 осіб. В результаті для кожного параметра нашої методики було виявлено низку параметрів малюнкових методик, з якими вищевказані параметри мають значущу кореляцію.

Отже, нами доведено, що методика “Конструктивний тест родини” є досить надійною і валідною, тому її можна застосовувати для діагностики особистісних проблем дитини старшого дошкільного і молодшого шкільного віку, а також для оцінки тієї сімейної ситуації, у якій існує дитина.

У третьому розділі представлено одержані нами дані стосовно етнічної  специфіки особистісних проблем, які виникають у дітей старшого дошкільного віку, подано результати дослідження настановлень щодо сімейного виховання представників слов'янського  і кримськотатарського  етносів.

Спочатку нами був проведений порівняльний аналіз особистісних проблем у дітей. Дослідження було здійснене за допомогою розробленої нами методики і вищезгаданих малюнкових методик. Вибірку складали діти (150 осіб), які поділялися на дві групи: у першу групу входили діти слов'янського етносу (90), у другу – кримськотатарського(60).