ГЕНДЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ СМИСЛОВОЇ СФЕРИ ОСІБ, ЩО ВЧИНИЛИ НАСИЛЬНИЦЬКИЙ ЗЛОЧИН

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми що досліджується, сформульовано мету та завдання роботи, визначено об’єкт, предмет та методи дослідження, висвітлено наукову новизну і практичну значимість одержаних результатів, наведено структуру дисертації. 

У першому розділі  «Теоретичні та емпіричні дослідження гендерних   особливостей  ціннісно-смислової сфери осіб, що вчинили насильницькі злочини» приведений аналіз наукових робіт, щодо криміналістичної та соціально-психологічної характеристики насильницьких  злочинів, поняття гендер та гендерні особливості поведінки осіб, що вчинили насильницькі злочини, мотиваційної сфери  особистості та особливостей мотивації  злочинної поведінки, ціннісно-смислової сфери особистості та особливостей її характеристик у злочинців.

Найбільш небезпечна форма насильства - це насильницькі злочини, особливо вбивства, тілесні ушкодження, зґвалтування, хуліганство, розбої, пограбування, побутові злочини та злочини, що скоюються організованими групами.

Особам, що скоїли насильницькі злочини, притаманні:

-  дефектність соціальної ідентифікації, емоційна тупість, імпульсивна агресивність;

- крайня десоціалізованість, стереотипність асоціальних поведінкових навичок;

- бажання до швидкого задоволення спонтанно виниклих бажань, примітивізм, егоцентризм та цинізм;

- широке використання засобів психологічного самозахисту (самовиправдовування антисоціальної поведінки, перекладання вини на потерпілого та зовнішні причини);

- підвищений рівень тривожності, підвищена самооцінка, злобність, знижена толерантність (неспроможність переносити труднощі), аутизм (соціальна відчуженість), неспроможність до емоційного співчування (асінтонність);

- неспроможність індивіда стримати перше агресивне збудження, прогнозувати розвиток конфлікту та наслідки агресивних дій, не володіння системою поведінкових прийомів.

В корисно-насильницьких злочинах агресивність часто використовується, як засіб досягнення корисної мети. В цих випадках має місце, так звана, інструментальна агресія. В насильницьких же злочинах на перший план виступає ворожа агресивність - агресія, нанесення шкоди виступає як самоціль. Термін продовження та жорстокості насилля тут залежить від злочинної цілі: принизити жертву, спричинити їй тяжкі страждання з побуджень ревнощів, помсти, самос-твердження та т. ін. В групових насильницьких злочинах агресія часто здійснюється під впливом групового тиску, групових традицій.

            В плані взаємодії злочинця з потерпілим насильницькі злочини можна поділити на два різновиди: 1) жертва не причасна до агресивності злочинця; 2) потерпілий спровокував конфліктну

5

взаємодію з злочинцем; агресивність злочинця виникла в ході розвитку міжособистого конфлікту, гострого протиріччя актуалізованих інтересів, установок та цілей потерпілого та обвинуваченого, в результаті інтерактивного антагонізму.

Диференціація вбивств по таким важливим ознакам, як їх характер і спрямованість, дає  можливість зробити перші кроки до розуміння мотивів цих злочинів. 

У закордонних авторів досить повний огляд суб'єктивних джерел таких злочинів, як убивства, дан Г. Неттлером. Серед причин убивств він зазначає наступні:

1.  Руйнування навичок, придбаних людиною в процесі навчання і виховання. Особливо це виявляється при зіткненні з труднощами сучасного міського життя.

2.  Досвід раннього статевого життя без передбачення його наслідків.

3. Розширення і полегшення позашлюбних сексуальних зв'язків, що ведуть до  появи позашлюбних дітей, які стають жертвами своїх батьків.                                          

4.  Виховання дитини в умовах неповної родини.                                     

5. Пряме навчання різним формам прояву жорстокості в так званих "жорстоких культурах".                                                                                  

6.  Розповсюдженою причиною вбивства, на думку Г. Неттлера, є почуття любові в його різних варіантах: наприклад, почуття ревнощів.                           

7.  Розповсюдженою  причиною вбивств є похоть, пов'язана з оргазмом і садизмом.

Злочини, пов’язані з вбивством або із загрозою для життя людини, а також спробою насильства частіше здійснюють чоловіки: у Канаді – відповідно в 11 і 8 разів частіше, в США – в 10 і 5 разів частіше. Це пов’язують з більшою схильністю чоловіків до прямої фізичної агресії. Показано, що у чоловіків, які скоїли злочини пов’язані з насильством, рівень тестостерону перевищував норму. Проте, жіноча злочинність росте швидше ніж чоловіча. До того жіноча злочинність має  якісно новий характер. Часто жінка не тільки очолює злочинну групу, але і організовує і скоює найбільш жорстокі і витончені злочини.

Жінкам-злочинницям, які скоїли насильницькі злочини проти особи, притаманна ригідність, а також висока імпульсивність, неспроможність адекватно сприймати та оцінювати виникаючі життєві труднощі побуджають їх в ситуації фрустрації до необдуманої, дезорганізованої, часто злочинної поведінки.

На відміну від злочинців-чоловіків жінкам-злочинницям, як правило, притаманні почуття провини, турбота про своє майбутнє, їм характерна також підвищена тривожність, емоційна дратливість. Злочинній поведінці жінок в цілому притаманна імпульсивність, чоловікам - логічність.

Жіноча насильницька злочинність значно нижча по об'єму. Специфіка жіночої поведінки полягає в більш гострішому сприйнятті окремих явищ дійсності, в підвищеному емоційному      реагуванні на них, в наданні більшої значимості окремим фактам міжособистих відносин.

Жертвами жінок, як правило, стають близькі люди — чоловіки, співмешканці, родичі,   знайомі. Вбивствам, як правило, передують довгі конфлікти, що провокує поведінка потерпілих. Якщо умисні вбивства частіше здійснюються чоловіками, то ненавмисні (як реакція на знущання чоловіка або в стані алкогольного сп'яніння) частіше жінками.

Таким чином існують певні типові відмінності особистих проявів у жінок та чоловіків злочинців, що обумовлюють характер скоєного злочину.

6

Антисуспільна спрямованість особистості злочинця характеризується, насамперед, домінуючим   відношенням  індивіда до  соціальних цінностей: до навколишніх людей, до суспільства в цілому, до самого себе, а також до предметів зовнішнього світу.

Проблему мотиву й мотивації злочинних діянь у науці кримінального права розробляли Б.С. Харазішвілі, Б.А. Вікторов і Б.С. Волков, В.Н. Кудрявцев, Н.Ф.   Кузнєцова, П.С. Дагель,   Д.П. Котова, Ю.М. Лівшиць, А.П. Тузів, Н.А. Барановський, А.Р. Ратинів. У поглядах на мотив злочину можна досить чітко виділити три основних напрямки: кримінально-правові, процесуальні й гносеологічні питання встановлення мотиву злочину.

Протиправність вчиненого діяння визначається переважно не змістом випробовуваної потреби, а тим, що вона задовольняється недозволеним способом або забороненими засобами, ціною істотного порушення правоохоронних інтересів, що, в остаточному підсумку, залежить від мо-ральної сутності людини.

В науковій літературі існують наступні принципи аналізу проблеми детермінації кримі-нальної поведінки.

1.    Кримінальна поведінка, як і поведінка в нормі, є багатофакторною, вона не є наслідком однієї або навіть декількох причин. Соціальні й біологічні фактори стають детермінантами кримінальної поведінки не самі по собі, а інтегруючись в індивідуально-психологічних якостях злочинця.

2.    Кримінальна поведінка відрізняється від соціально-позитивної поведінки, як по змісту спрямованості, так і по психорегулятивним особливостям. Для поведінки більшості злочинців характерні соціально-ціннісна дезадаптація й дефекти саморегуляції.

3.    Злочинна поведінка  здійснюється на основі зняття індивідом своєї соціальної відпові-дальності за допомогою механізму захисту (самовиправдовуваючої) мотивації, знецінювання за-гальноприйнятих цінностей.

4.    Злочинна поведінка  найчастіше спрямовується багатьма мотивами і потребами. Майже завжди насильницькі злочини полімотивовані: тут і помста, і жага влади, і злість, і багато чого іншого.

У випадку дослідження мотивації вбивства необхідно з’ясувати чи слугує вбивство лише меті усунення об’єкта, що стоїть на шляху до досягнення бажаного, чи є вбивство самостійною узагальненою метою для досягнення якої виконується ряд підготовчих дій, чи воно обумовлюється діяльністю (маніакальні вбивства).

Ціннісні орієнтації - це важливий елемент внутрішньої структури особистості, що виступає мотиватором діяльності, визначаючи й направляючи поведінку особистості. Ці ідеї ми знаходимо, насамперед, у роботах філософів С.Ф. Анісімова, Л.М. Архангельського, В.С. Багірова, Б.Н. Бессонова, Е.В. Боголюбовой, А.Т. Москаленко, Л.С. Кузнєцова, В.А. Малахового, Л.А. Чухиной, Н.З. Чавчавадзе, А. Мейнонг, Р.Перрі, Дж.Дьюі, М. Шелер, П. Толкотт та ін., психологів А.Н. Леон-тьєва, Б.С. Братуся, А.А. Бодалева, А.А. Деркач, Н.Л. Карпова, М.И. Бобнева, Б.М. Майстрів, М.Л. Раустефон Врихт, Т. Хиггинс, Д.М. Болдуин, С.М. Якобсон, М.Рокича, А. Маслоу й ін., соціологів В.Г. Алексєєва, В.Г. Асмолова, В.С. Бакирова, О.И. Зотова, И.М. Попова, А.О. Ручка, Е.Дюргейма, М.Вебера, У. Томаса, Ф. Знанецького, П. Сорокіна, В. Франка, Т. Парсонса й ін.

Ціннісні орієнтації є найважливішим компонентом суб'єктної  утворюючої   активності і самого  суб'єкта в ній. З великого набору пропонованих суспільством цінностей людина обирає – надає перевагу, відмовляється, бореться «за» чи «проти», зважує свої цінності.

7

Смислоутворення – це особиста тенденція до індивідуалізації, її здатність до інтерпретації життя, що, однак, представляє не стільки діяльнісну і теоретико-свідому, скільки її екзистенціальну здатність. Людина шукає смисл життя, що являє собою «почуття цінності чого-небудь для "Я"». У вітчизняній психології ідею смислоутворюючої активності розвиває  К.А. Абульханова. Вона   представляє цей вид активності як особисту інтерпретацію людиною способу життя, що включає уявлення про місце в суспільстві, про свою значимість. Смислоутворююча активність, пов'язана з індивідуальним вибором, утворенням і систематизацією цінностей, завжди індивідуальна, ситуативна.

Як відзначають Ю.М. Антонян і В.В. Гульдан (1991), особистий зміст більшості злочинів складається в самоствердженні, підтвердженні власного біологічного й соціального буття.        В.В. Лунєєв відзначає, що в правопорушників мотиваційна сфера бідніше. У більшості правопорушників відзначається повна відсутність або зародковий стан розвитку потреб культурних по походженню й духовних за формою: моральних, естетичних, творчих, пізнавальних, освітніх, наукових і т.д. Це   позбавляє життя змісту, великої значимості, деморалізує особистість, створює невпевність, звужує прояв творчих можливостей, зводить мотивацію до вузько ситуативних спонукань в сучасний момент.

Особистість злочинця відрізняється від особистості законослухняного негативним змістом ціннісно-смислової системи та стійкими психологічними особливостями, сплітання яких має криміногенне значення та специфічно саме для злочинця. Ця специфіка ціннісно-смислового обліку є одним з факторів  скоєння ними злочинів, що зовсім не є психологізацією причин злочинності, так як ціннісні особливості складаються під впливом тих соціальних відносин, в які був включений індивід, тобто мають соціальне по-ходження.

У другому розділі «Програма та методи дослідження гендерних особливостей смислової сфери осіб, які вчинили насильницькі злочини» дисертаційного дослідження описано    програму та методи дослідження гендерних особливостей смислової сфери осіб, що вчинили на-сильницькі злочини.

Дослідження тривало протягом  з 2004-2006 рр. та було поділено на такі етапи.

1. Пошуково-орієнтовний,   в ході якого були сформульовані конкретні завдання дослідження гендерних  особливостей ціннісно-смислової сфери осіб, які вчинили такий насильницький злочин, як вбивство.

2. Дослідницький етап.  Для проведення дослідження була організована дослідницька база. В дослідженні приймали участь 41 чоловік, що відбувають покарання за вчинення насильницьких злочинів в Холодногірській виправній колонії Харківської області (№ 18). Під час проведення   дослідження опитувані чоловіки перебували в 1, 2, 5 та 7 загонах. Також в проведенні дослідження приймала участь 41 жінка, що відбуває покарання за вчинення насильницьких злочинів в Кача-нівській виправній   колонії  Харківської   області   (№ 54).   Під   час   проведення дослідження засуджені жінки перебували в 1, 2, 4 та 6 загонах. Досліджувані вчинили насильницькі злочини передбачені 115, 116, 118, 119 та 121 статтями діючого Кримінального Кодексу України (прийнятий 5 квітня 2001 року).

3. Етап обробки та аналізу даних включав аналітичні процедури. Проведений аналіз дав  можливість обґрунтування психолого-педагогічних рекомендацій щодо психокорекційної роботи пенітенціарного психолога з вбивцями. На основі отриманих даних нами була розроблена програ-

8

ма, щодо психокорекційної роботи пенітенціарного психолога з вбивцями, з урахуванням гендерних особливостей ціннісно-смислової сфери.

4. Етап впровадження включав проведення розробленої психокорекційної  програми та перевірку можливостей її впливу на особистість злочинця. Перевірка заключалась у проведенні дослідження особистих якостей злочинців та їх уяв щодо майбутнього до та після психокорекційного впливу.

Для проведення дослідження на тему «Гендерні особливості ціннісно-смислової сфери осіб, що вчинили насильницькі злочини» використовувалися наступні методи дослідження: методика «Ціннісні орієнтації», що розроблена М. Рокічем, кольоровий тест відношень, дослідницький     прийом на основі методики А. Адлера «Пріоритети», письмове опитування щодо обставин вчинення злочину та відношення до скоєного, контент-аналіз особових справ, тест Кеттелла, опитування щодо планів відносно  майбутнього, методи математичної статистики.

У третьому розділі «Дослідження гендерних  особливостей ціннісно-смислової сфери особистості злочинців, що вчинили насильницькі злочини»   викладено результати дослідження  гендерних особливостей   життєвих цінностей, емоційного ставлення до важливих соціальних понять і переживань осіб, що вчинили вбивство.

Для виявлення гендерних особливостей термінальних та інструментальних цінностей осіб, що вчинили насильницькі злочини, була проведена методика «Ціннісні орієнтації», розроблена    М. Рокічем.