Бесплатное скачивание авторефератов |
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ! |
Увеличение числа диссертаций в базе |
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов |
Доставка любых диссертаций из России и Украины |
Каталог авторефератов / СОЦИОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ / Социальная структура, социальные институты и процессы
Название: | |
Альтернативное Название: | Мазурик О.В. Современные тенденции воссоздания армии как социального института (социологический аспект) |
Тип: | Автореферат |
Краткое содержание: | У вступі обгрунтовано вибір теми, її актуальність і зв’язок з науковими темами, охарактеризовано об’єкт і предмет дослідження, сформульовано мету та завдання роботи, розкрито наукову новизну і практичну значущість отриманих результатів, наведено дані про їх апробацію та публікації. Перший розділ “Армія і військова освіта” присвячений аналізу армії як соціального інституту, соціального статусу військовослужбовця, зв’язку соціальних та військових реформ, а також аналізу військової освіти як чинника відтворення армії в умовах соціального реформування. Основну увагу приділено з’ясуванню понять, пов’язаних з аналізом таких соціальних явищ, як армія, соціальний статус військовослужбовця, соціальне реформування. Розглядаючи армію як соціальний інститут, звертається увага на зовнішню, формальну структуру, а також його внутрішню змістовну діяльність. На історичному матеріалі доведено значення виникнення армії для суспільства. Роль армії в житті суспільства в різни періоди історії була неоднаковою, змінювались і її функції. До числа основних функцій, які визначають значущість армії для суспільства, віднесено функції стабілізації і гармонізації соціальних відносин в суспільстві, підтримання спокою та впевненості громадян в силі і непохитності своєї держави, трансляція (передавання) системи цінностей та норм та інші. Означені функції відіграють позитивну роль в умовах ефективної організації військової системи, продуманої політики держави та військового відомства, в періоди стабільного розвитку суспільства. В протилежному випадку ці функції обертаються на дисфункції, які наносять серйозну шкоду як армії, так і суспільству. Зазначено, що однією з специфічних характеристик армії як соціального інституту є її історично усталена закритість від суспільства. Маючи значні матеріальні та людські ресурси, високу організованість та дисциплінованість, налагоджену систему санкцій і норм, армія набуває форму “держави в державі”. В певних умовах ця організована сила може вийти з-під контролю керівництва держави та стати загрозою для внутрішньої безпеки. Виходячи з цього, держава повинна всіляко сприяти нормальному функціонуванню арміі як одного з своїх найважливіших інститутів. Як специфічний соціальний інститут армія має чітко визначену ієрархічну систему соціальних позицій і ролей, яка розглядається через поняття соціальної стратифікації. В дослідженні розкриваються основні елементи соціальної стратифікації, простежений генезис поглядів на сутність та зміст найважливішого з них – соціального статусу. В роботі використані теоретичні здобутки як західних, так і вітчизняних соціологів про те, що соціальний статус є важливою характеристикою соціальної структури, про його інтегративний характер, про об’єктивні (рівень доходу, матеріального добробуту, характер праці, кваліфікації, соціальне походження) та суб’єктивні (престиж професії, задоволеність собою, своїм матеріальним, сімейним становищем, станом здоров’я тощо) показники соціального статусу. В дисертації соціальний статус розглядається як місце індивіда в суспільстві, що визначається його рівнем освіти, доходу, влади та престижу професії. Перші три ознаки є об’єктивними характеристиками. Престиж професії є суб’єктивною ознакою, характеристикою суспільної свідомості. Дисертант посилається на роботи М.Тітми, О.Шкаратана, В.Чорноволенка, В.Паніотто, В.Оссовського та ін., в яких престиж професії частіше за все розглядається як один з феноменів суспільної свідомості, котрий активно впливає на життєві шляхи молоді, її соціальні пересування. Важливим для даного дослідження є висновок про можливість регулювання масових потоків молоді за допомогою престижу професії. Подальший розгляд даної проблеми зумовив чіткий розподіл понять престижу та привабливості професії. Якщо престиж характеризує в певному розумінні опосередковане ставлення до об’єктів культури, виражаючи уявлення індивіда про “еталонну” групу, якій приписуються різноманітні схвалені та бажані якості (гарні умови життя, цікаве дозвілля, захоплюючі види діяльності тощо), то привабливість – це бажаність. Приваблива професія та, яка подобається індивіду. Доводиться, що оцінки привабливості, на відміну від оцінок престижу, носять більш особистісний характер та будуються з врахуванням об’єктивних та суб’єктивних обставин. Детальний аналіз теоретичних засад соціальної стратифікації та соціального статусу дозволив перейти до розгляду означених понять стосовно армії та військовослужбовців. Показано, що соціальна стратифікація в армії є достатньо стабільною та відносно незалежною від стратифікаційних змін в суспільстві. Підвищення в суспільстві матеріальних чинників, зміни в позиціях престижу професій суттєво не впливають на статусну систему в армії. Це пояснюється специфікою армії як соціального інституту, в якому переважають організаційні (владні) відносини. Процеси відтворення армії як соціального інституту розглядаються в аспекті соціального реформування. Реформування відрізняється від інновацій тим, що передбачає інституційні зміни, тобто будь-яке соціальне реформування – це перетворення соціальних інститутів. Оскільки армія є одним з основних соціальних інститутів держави, всі соціальні процеси, в тому числі і соціальне реформування суспільства, обов’язково відбиваються і на військовій організації. В результаті військові реформи виявляються немовби “вбудованими” в загальні соціально-політичні реформи. В дослідженні здійснено екскурс в історію військових реформ з метою показати їх зв’язок з загальнодержавними реформами, які проводилися в певних конкретно-історичних умовах. Особливо виділяється значення періоду національно-визвольних змагань 1917-1922 рр., а також періоду відновлення незалежності України в 1991 р. Обгрунтована необхідність проведення реформ в сучасній українській армії. Підкреслюється, що в результаті проведення військової реформи можливе не тільки створення безпечної, раціональної, ефективної військової системи, але й вирішення ряду міжнародних та внутрішніх проблем. Реформа в армії, таким чином, потрібна не тільки як засіб самозбереження останньої, але й як засіб стабілізації всього суспільства. Враховуючи те, що стан Збройних Сил України та їх спроможність виконувати покладені на них завдання повністю залежать від кадрового складу, для його ефективного відтворення потрібний випереджальний розвиток системи військової освіти в рамках військових реформ. Аналіз військової освіти в аспекті відтворення армії як соціального інституту передабачає, перш за все, вивчення механізмів відбору молоді у вищу школу. Прослідковано функціонування даного механізму на прикладі радянської освітянської системи, яка є достатньо показовою як з точки зору позитивних результатів, так і недоліків. Вивчаючи вплив системи військової освіти на зміни соціальної структури того часу, звернено увагу на соціальну роль деяких форм загальноосвітньої підготовки молоді, які сприяли вирівнюванню шансів молоді на подальше соціальне просування. В результаті такої освітянської політики були досягнені значні, визнані світовим співтовариством, успіхи. На матеріалах аналізу документів органів державного та військового управління показано схожість систем регулювання соціальних джерел поповнення вищої цивільної та військової школи. Результати дослідження свідчать про прояв певної уваги держави до захисників Вітчизни, патріотичного виховання молоді, необхідності підтримки військового престижу армії як гаранта незалежності та цілісності суспільства. В дисертації показано також, що в теперішній час система освіти не тільки відчуває на собі вплив поляризації суспільства, але й завдяки розвитку приватного сектору та збільшення платних освітянських послуг виступає одним із чинників поглиблення та розширення соціальної і економічної диференціації населення, визначає тенденції зміни становища військової освіти та її ролі у відтворенні армії. Наприкінці розділу зроблено висновок, що військові реформи є складовою частиною соціального реформування, їх успішність безпосередньо залежить від перебігу інших реформ. У другому розділі - “Реформа військової освіти в Україні в умовах трансформації суспільства” – досягається безпосередня мета дослідження. В дисертації проведено ретельний аналіз структурної та змістовної сторони реформи військової освіти, висвітлені основні проблеми її сучасного стану. На основі аналізу зарубіжних систем освіти зроблено висновок про намагання керівництва держави і Збройних Сил реформувати сучасну систему військової освіти, яка враховувала б світовий досвід. Основна увага при цьому зосереджується на інтегруванні вищої військової освіти у загальнодержавну. При розгляді проблеми комплектування армії офіцерським складом виділено два основні аспекти: державний і особистісний. Державний аспект передбачає діяльність держави щодо створення умов для залучення і утримання на військовій службі необхідних (з точки зору держави) людей. Для цього держава використовує різні політичні, правові, матеріальні, соціальні та інформаційні засоби і методи регулювання. Підкреслено, що всі ці заходи прямо чи опосередковано впливають на формування в суспільній думці певного образу (іміджу) військовослужбовця, що відбивається на рівні престижу професії офіцера, місці її серед інших професій. Особистісний аспект – це ставлення окремої людини до професії офіцера, на основі якого відбувається свідомий вибір громадянином цієї професії. На цей вибір впливає престиж професії офіцера в суспільстві; привабливість цієї професії для певних соціальних груп; історичні або сімейні традиції; сучасна соціальна ситуація в державі тощо. Розглядаючи проблему комплектування ВВНЗів, автор виходить з того, що мотивами вступу до них останнім часом стають не покликання, інтерес до праці за фахом, а міркування престижу, кар’єри, доступність даного навчального закладу, бажання продовжити учнівство. Відзначається, що армія продовжує зберігати високий рівень довіри з боку населення держави, але служба в армії є малопривабливою. Падіння престижу військової служби і привабливості професії офіцера зумовлено рядом причин та факторів. Однією з головних причин є те, що військова служба перестала бути засобом досягнення високого соціального становища в суспільстві. Якщо раніше офіцерська служба виступала в якості одного з “соціальних ліфтів”, за допомогою якого можна було набути певних соціальних висот, матеріального забезпечення тощо, то зараз її можливості вкрай обмежені. В роботі показано, що на зниження престижу військової служби впливають також недостатня увага з боку держави до професії офіцера, низький рівень грошового забезпечення військовослужбовців та постійні затримки його виплат, безперспективність вирішення житлової проблеми, відсутність реальних механізмів реалізації законів про соціальні права та гарантії військовослужбовців і членів їх родин, невизначеність службових перспектив у зв’язку зі скороченням чисельності армії, соціально-побутові труднощі служби тощо. Але, незважаючи на це, конкурс до ВВНЗів продовжує залишатися стабільно високим, що свідчить про привабливість військової освіти і професії військового для деяких верств населення певних регіонів. Так, дослідження життєвих орієнтацій та настроїв випускників одеських шкіл показало, що військова освіта є привабливою для дітей з малозабезпечених родин. Доведено також, що існує пряма залежність між бажанням поступити до ВВНЗу та близьким розташуванням даного навчального закладу до місця проживання абітурієнтів. Показово, що цей показник характерний для всіх ВВНЗів України. В розділі прослідкована динаміка проходження абітурієнтами різних етапів при вступі до ВВНЗу від подання заяви до зарахування. Для цього автором були виведені коефіцієнти “відсіву за особовими справами”, “прибуття”, “вдачі”. Доведено, що близьке розташування ВВНЗу суттєво впливає не тільки на вибір конкретного навчального закладу, але й на успішність вступу до нього. Більший коефіцієнт “вдачі” для місцевих абітурієнтів пояснюється протекціонізмом з боку місцевого керівництва, членів приймальних комісій та інших осіб у відношенні до своїх родичів, друзів або знайомих. Головну роль тут відіграють не гроші (чинник багатих батьків), а корисні зв’язки, знайомства. Спостерігається явна динаміка до збільшення з кожним роком частки “місцевих” в загальній кількості абітурієнтів. В дисертаційному дослідженні значну увагу приділено змінам в Правилах прийому до вищих військових навчальних закладів, які визначають пільги для певних категорій населення. В ході аналізу вітчизняної системи пільг для вступаючих у ВВНЗи виділені дві основні тенденції: 1) до розширення, при якій система стає все більш громіздкою та забюрократизованою; 2) до збільшення кількості абітурієнтів, які користуються пільгами. В теперішній час частка пільговиків в деяких ВВНЗах складає більше 50%. В роботі досліджено питання про збільшення кількості абітурієнтів з родин військовослужбовців. В цілому по Україні цей показник складає близько 24%, а в деяких столичних ВВНЗах досягає 35%. Порівнюючи коефіцієнт “вдачі” для цієї соціальної групи з аналогічними показниками для інших груп, показано, що він значно перевищує останні. Це є одним із свідоцтв протекціонізму, корпоративності в системі військової освіти. Деформація професійного відбору до ВВНЗів породжує 2 серйозні соціальні проблеми: 1) замкнення циклу відтворення військових кадрів, перетворення його в “самовідтворення”, що приводить до ізоляції від інших соціальних верств, загострення існуючих між ними протиріч; 2) народження у робітників і службовців почуття соціальної несправедливості, дискримінації, відсутності рівності шансів вертикальної соціальної мобільності, що також може стимулювати взаємну класову неприязнь. Відповідно до цього звернено увагу на те, що робітничо-селянська армія, офіцерські кадри, які складаються переважно з дітей військовослужбовців та селян, не можуть представляти, а отже і захищати інтереси всього суспільства. Якщо ми будуємо демократичне суспільство, то на подібних демократичних принципах повинна будуватися і армія. Для дослідження ефективності відтворюючої функції військової освіти були проаналізовані особові справи відрахованих курсантів, вивчені статистичні матеріали різних військових відомств щодо відрахованих курсантів та звільнених молодих офіцерів. Аналіз показав пряму залежність інтенсивності відрахування курсантів та звільнення офіцерів від соціально-економічного та політичного становища в державі та армії. Аналіз особових справ відрахованих курсантів проводився методом наскрізної вибірки. Вивчено 572 особові справи курсантів трьох факультетів ОІСВ: загальновійськового, тилового та ракетно-артилерійського озброєння за останні 5 років. Відсоток відповідей “немає даних” на деякі питання анкети не перевищує 5,4%, що дозволяє говорити про достатню достовірність отриманої інформації. Обробка і аналіз отриманих результатів здійснювалися за допомогою програми ОSA. Для підвищення інформативності результатів дослідження за аналогією з коефіцієнтом текучості кадрів і коефіцієнтом інтенсивності текучості кадрів автором були виведені коефіцієнт відрахування і коефіцієнт інтенсивності відрахування курсантів. Коефіцієнт відрахування (КВ) – це відсоткове відношення числа відрахованих курсантів певної соціальної групи до загального числа курсантів даної групи. Під коефіцієнтом інтенсивності відрахування (КІВ) розуміється відношення коефіцієнта відрахування певної групи до коефіцієнту відрахування по масиву в цілому. Він характеризує рівень відрахування курсантів певних груп в порівнянні з середнім коефіцієнтом відрахування. Аналіз двомірного розподілу відповідей на запитання анкети показав залежність причин відрахування від обраної спеціальності, наявності та роду занять батьків, пільг при вступі до ВВНЗу, місця проживання тощо. Найбільш стійкими до навчання в ОІСВ виявилися курсанти тилового факультету, сироти та всі категорії пільговиків, діти робітників та службовців, мешканці центральних та південних областей України, а також “місцеві” курсанти. В результаті аналізу причин відрахування курсантів з ВВНЗів було зафіксовано зменшення частки відрахованих за небажанням навчатися, що на фоні щорічного загального зниження рівня відрахованих курсантів (починаючи з 1996 року) є свідоцтвом стабілізації ситуації навколо системи військової освіти. “Розклад” відрахованих курсантів по факультетах показав, що самий низький показник відрахування через небажання навчатися зафіксований на факультеті тилу, що свідчить про намагання курсантів отримати більш привабливу (на сьогодні) економічну освіту. Аналіз причин відрахування курсантів в залежності від курсу навчання показав, що майже 70% відрахованих приходиться на перший та другий курси. Це пояснюється в першу чергу бажанням деяких молодих людей використати навчання в військовому інституті як засіб запобігти строкової служби в армії або переводу в цивільний навчальний заклад (можливе поєднання цих двох причин). В зв’язку з цим є всі підстави говорити про необхідність створення ряду обмежень, які дозволили б звільнити військові інститути від “непотрібного баласту”. В роботі звертається увага на недосконалу систему обліку даних відрахованих курсантів у військових навчальних закладах та Головному управлінні військової освіти, що ускладнює проведення моніторингу цих процесів на належному рівні. Значний негативний вплив на процеси відтворення армії чинить звільнення молодих офіцерів з лав збройних сил. Аналіз статистичних даних Управління кадрів Південного оперативного командування по звільненню офіцерів показав щорічне зростання частки молодих офіцерів серед загальної кількості звільнених. Це свідчить про незадоволеність службою та неможливість використання служби в армії як засобу самоствердження, досягнення певних матеріальних та соціальних висот. Розгляд когорти звільнених молодих офіцерів за різними групами віськових спеціальностей зафіксував, що найменше серед звільнених офіцерів – тиловиків. А найбільше, як не парадоксально, представників однієї з найпрестижніших та романтичних спеціальностей – десантників. Отже, престижні міркування, дуже важливі при виборі професії, не є значимими, коли виникає бажання залишити армію. Романтика служби, притаманна курсантам, проходить, змінюється більш реальними, матеріальними міркуваннями. В цьому плані тилова спеціальність, безумовно, знаходиться в кращому становищі, оскільки дає більший доступ до матеріальних благ. Аналіз документів про звільнення офіцерів показав, що формулювання, за якими можна звільніти офіцера згідно з сучасним законодавством, не відбивають всієї різноманітності причин звільнення. Наприклад, молодий офіцер не може звільнитися за власним бажанням – він повинен відслужити в армії 5 років. Це змушує офіцерів “вписуватися” в існуючі рамки причин звільнення і приводить до підроблення документів про стан здоров’я чи сімейне становище або до скоєння дрібних правопорушень для того, щоб звільнитися за службовою невідповідністю. Для більш глибокого аналізу причин було проведено напівструктуроване інтерв’ю зі звільненими молодими офіцерами, яке дозволило встановити мотиви звільнення. Всього було опитано 16 “молодих” (тобто таких, які прослужили в армії після закінчення ВВНЗу не більше 5 років) офіцерів. Подальше опитування було припинено в зв’язку з повторенням відповідей на основні питання, включені в схему інтерв’ю. Тактика дослідження поєднувала елементи історії життя та кейс-стаді. Використання так званих “якісних методів” дало можливість більш глибоко обміркувати причини звільнення молодих офіцерів з армії, отримати інформацію немовби “з середини”, через почуття та переживання учасників цих подій. Схема проведення інтерв’ю передбачала: - вивчення мотивів вступу до ВВНЗу; - визначення мотивів звільнення та оцінки основних чинників, які вплинули на прийняття рішення про звільнення з армії; - з’ясування придатності отриманих у ВВНЗі знань та навичок за спеціальністю у цивільному житті, а також доцільністі надання цивільного фаху випускникам військових інститутів. Аналіз, проведений за результатами інтерв’ю, дозволяє констатувати наступні мотиви вступу до ВВНЗу: намагання отримати гарну освіту, цікава служба, продовження сімейних традицій, престиж професії військового. Основними причинами звільнення з армії респондентами названі: розчарування у військовій службі та втрата її сенсу; послаблення уваги до армії та військовослужбовців з боку держави; тяжке матеріальне становище родини, побутові та соціальні проблеми; стан здоров’я; невпевненість у завтрашньому дні тощо. Після звільнення з армії ніхто з опитуваних не працював за фахом, отриманим у ВВНЗі. Зі слів респондентів відомі лише одиничні випадки, коли звільнений молодий офіцер поступав на роботу за спорідненою спеціальністю. Незважаючи на це, всі опитані висловили думку про необхідність цивільної спеціальності для офіцера як з метою забезпечення соціальної захищеності у випадку звільнення по скороченню штатів або стану здоров’я, так і для підтримки престижу військової освіти та професії офіцера в суспільстві. Наприкінці розділу робиться висновок, що теперішня ситуація в державі і армії, яка характеризується зниженням уваги до Збройних Сил та падінням престижу військової служби і професії офіцера, невпевненість у завтрашньому дні, котра зумовлена незавершеністю реформ в армії, важкі матеріально-економічні умови служби та побуту військовослужбовців, - всі ці та інші обставини роблять службу офіцера нецікавою та малопривабливою. Цей комплекс чинників зумовлює відрахування курсантів з ВВНЗу та звільнення молодих офіцерів, що значно ускладнює процес відтворення кадрових офіцерів та армії в цілому. Таким чином, відтворююча функція військової освіти в сучасних умовах характеризується такими особливостями: 1. Для певної категорії молоді навчання у ВВНЗі та подальша офіцерська служба є скоріше тимчасово вигідним ніж професійно привабливим заняттям. 2. Вибір навчання для певної частки курсантів визначається скоріше не патріотичними настроями чи інтересом до військової професії, а матеріальними міркуваннями, які і “примушують” багатьох до вступу у ВВНЗ. 3. Для багатьох курсантів навчання в системі військової освіти виступає як засіб позбавлення від строкової служби. 4. Курсантам ВВНЗів притаманне бажання набути додаткову (цивільну) спеціальність для більшої соціальної захищеності у випадку звільнення з армії.
5. В армії посилюється роль неформальних зв’язків, які заважають мобільності одних і сприяють просуванню інших соціальних груп, що робить систему військової освіти більш закритою та кастовою. Автор привертає увагу до можливих соціальних наслідків цього процесу, оскільки відомо, що будь-яка система може ефективно розвиватися лише в тому випадку, коли вона відкрита для людей з відповідними здібностями. |