Щербина В.В. Норми та девіації сучасного шлюбу

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено рівень її наукового опрацювання; сформульовано мету й завдання дослідження, його об’єкт і предмет; з’ясовано теоретико-методологічні засади та емпіричну базу дослідження; визначено наукову новизну і практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі “Теоретико-методологічні засади вивчення норм та девіацій сучасного шлюбу” аналізуються питання визначення понять дослідження, з’ясовується сучасний стан проблеми соціологічних досліджень родини й шлюбу, розглядаються історико-правові засади шлюбних норм та девіацій, вивчаються шлюбні девіації в аспекті загальної нормативної кризи,  надається теоретичний аналіз процесів соціальної легітимації цивільного шлюбу та його функцій. З юридичної точки зору, шлюбом є сімейний союз жінки і чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану, водночас, поширеність цивільних шлюбів без державної реєстрації допускає форму шлюбу, яка не має суспільно визнаного оформлення. Тому, спираючись на соціальні реалії, а саме вони повинні бути джерелом визначень, слід скорегувати розуміння явища шлюбу.  Шлюб – це союз між сексуальними партнерами, що ідентифікують свої відносини як шлюб. Іманентною ознакою шлюбу, яка надає йому якісної своєрідності є родинність. Ядром цього явища в шлюбі є ідентифікаційні якості. Отже, шлюб є формою взаємовідносин між особами, які вважають себе подружжям. Ці визначення мають соціологічний, а не юридичний характер і враховують ступінь соціальної легітимації цивільних шлюбів.

У загальному значенні, головною функцією цивільного шлюбу є “демократична”, суть якої полягає в реалізації права людини на вільний вибір способу свого життя та форм відносин з людьми. Наступна  функція – гуманістична. Це функція сприяння  розвитку особистості через стосунки з коханою людиною завдяки не тільки традиційним формам шлюбу, а й новим його формам. Одна з функцій цивільного шлюбу маніфестує особистісну автономію від держави, дистанціювання сфери особистого життя від утручання держави. Якщо розглядати конкретні шлюбні практики, то найважливішою причиною цивільного шлюбу є “неготовність до зрілих, стабільних відносин”. Вона містить у собі  такі аспекти, як: прагнення  суб'єктів зберегти за собою більше ступенів свободи, посилення раціоналізму, несформованість почуття родинності, бажання плавного переходу до “зрілих відносин”, обережність у прийнятті шлюбних рішень, інфантильність суб'єктів, попередження про передчасність остаточного рішення. Важливою функцією цивільного шлюбу є “підготовча”. Вона забезпечує підготовку матеріальних умов і  морально-психологічної готовності до народження дітей, формування культури відносин між подружжям у період до народження дитини. Функція додання міцності, стійкості, надійності, стабільності, зміцнення шлюбних відносин, на думку громадськості, є проміжною між двома попередніми. Відповідне значення також мають і моральні аргументи запобігання цивільному шлюбу. Ігразаційна функція полягає в тому, що цивільний шлюб є своєрідною формою гри, імітацією шлюбних відносин. Однією з функцій цивільного шлюбу є страхування від ризиків офіційного шлюбу. У свою чергу, офіційний шлюб страхує від ризиків цивільного шлюбу. Вони симетричні за своїми ризиками. Цивільний шлюб страхує від домагань на житло, матеріальні блага. Офіційний шлюб страхує від ризику залишитися без житла і коштів. Закріплення цивільного шлюбу в повсякденній практиці має також такі економічні причини,  як отримання чи збереження пільг, острах розподілу майна, нерівність соціально-економічного статусу партнерів тощо. Юридична неграмотність, низька правова культура обумовлює зневагу юридичною стороною шлюбу майбутнім подружжям. Законодавець йде назустріч юридичній безоглядності більшості людей і включає в Сімейний кодекс певні правові акти, які частково зрівнюють офіційний і неофіційний шлюб у екстрених випадках, насамперед, якщо йдеться про дітей. На наш погляд,  необхідно затримати процес зниження юридичних розходжень між формами шлюбу для стримування подальшого поглиблення кризи родини.

У сучасній Україні шлюбні девіації набули широкого масштабу, що зумовлено певними соціальними проблемами, зокрема нормативною кризою. Вона полягає в конфлікті різних джерел норми: традиції, права, моралі, громадської думки тощо. Це призводить до неповноти інституціоналізації різних форм шлюбу. Українське суспільство переважно відповідає світовим тенденціям у зміні шлюбних відносин. Девіації в шлюбних відносинах нерівномірно охоплюють різні сегменти суспільства. Нормативний нігілізмом, насамперед, охоплює галузь родинних відносин у найбільш урбанізованих та європеїзованих спільнотах.

Шлюбні девіації можуть розглядатися з погляду різних концепцій девіації: аномії, культурного переносу, стигматизації. Різні девіації доречно розглядати з погляду різних концепцій. Так, на наш погляд, цивільний шлюб доречно аналізувати, застосовуючи теорію аномії. Одностатеві шлюби краще досліджувати з погляду теорії стигматизації.

Соціальний контроль форм шлюбу не є настільки сильним і авторитетним, аби запобігти поширенню цивільного шлюбу. Однак інші шлюбні девіації, наприклад, одностатеві шлюби в нашому суспільстві не знаходять суспільної підтримки. Цивільний шлюб стає “нормальною девіацією”. Поряд з цим традиційна форма шлюбу ще має досить міцні позиції в нормах, звичках, праві, громадській свідомості. Щодо форм шлюбу існує подвійна інституціоналізація: офіційний та неофіційний шлюби приблизно однаково сприймаються як “нормальні”.

У другому розділі “Шлюбні норми та девіації з погляду макро- і мікросоціології” розглядаються проблеми родинності в шлюбі, уплив на нього соцієтальної кризи, та в соціологічному дискурсі аналізуються сучасні шлюбні девіації.

У дослідженні доведене загальне зменшення почуттів родинності в сучасному шлюбі, особливо в цивільному. У роботі пропонується концепція формування родинності, головним механізмом якої є еволюція морально-психологічних відносин подружжя, любов. Мікросоціологічна концепція любові допускає її розгляд як сукупності почуттів, відносин і дій, які призводять до формування родинності. Рушійною силою всього процесу є протиріччя між почуттєвим, індивідуально-вільним характером утворення шлюбного зв'язку і суспільною потребою в ньому, оформленням його в соціально доцільні форми. Шлюбна, подружня любов є однією з можливих форм статевої любові. У процесі формування родинності особистісна трансформація відбувається протягом кількох періодів. Зрілість любові визначається  соціальною зрілістю тих потреб, для задоволення яких індивід пов'язує свої дії з об'єктом любові. Незрілість любові є причиною девіацій у шлюбних стосунках. Еволюція родинності формує норми і зразки поведінки при виборі майбутнього подружжя. Сама ця норма включає і інституціоналізовану форму фіксації зв'язків родинності, тобто церковний і офіційний шлюб.

Офіційний шлюб є нормою, інші форми – девіацією. Але в ширшому значенні, норму можна протиставити девіації у різних площинах досліджуваного явища. Так, шлюб ми розглядаємо в межах функціональної, інституціональної, системної та динамічної парадигм. Відповідно, норма – це повнота реалізації функцій шлюбу, а девіація – неповнота реалізації цих функцій, або надто слабкий прояв тієї чи іншої функції.

Нормою є повнота інституціоналізації легітимної форми шлюбу, коли закон підтримується громадською згодою, а девіацією – соціальна делегітимізація традиційної форми шлюбу і паралельна соціальна легітимізація цивільного шлюбу.

Нормою є повнота сприйняття партнера у шлюбі як цілісної особистості в єдності її біологічної, духовної та соціальної сутності. Девіацією – зневага до особистості свого партнера. Джерелом девіацій є також неузгодженість сімейних ролей.

Норма – це формування родинності шлюбних партнерів відповідно до динаміці розвитку їх відносин. Девіацією є припинення розвитку відносин на одній зі стадій формування родинності. Іншими словами, шлюбні відносини є девіантними, якщо вони не породжують родинності.

Шлюбні девіації можуть розглядатися як прояв соцієтальної кризи. Так, однією з причин цивільного шлюбу є недовіра партнерів як вираження соцієтальної недовіри в українському суспільстві, що емпірично підтверджується соціологічним моніторингом.

Послаблення традиційних норм – одна з причин цивільного шлюбу, що є виразом інституціональної кризи, яка охопила всі сторони соціальних відносин. Рисою цієї кризи є аномія, тобто слабкість, невизначеність суспільних норм.

Цивільній шлюб та інші риси кризи родини часто розглядаються також у межах демографічної парадигми як прояв так званого “другого демографічного переходу”. Для нього характерно те, що людина зосереджується на самореалізації, свободі вибору, особистому розвитку й індивідуальному стилі життя, емансипації. Це впливає на формування родини, установки щодо регулювання народжуваності і мотивів батьківства.

Демографи виділяють основні риси цього переходу: перехід від традиційного шлюбу до сучасного, тобто поширення юридично не оформлених форм спільного життя й альтернативних форм родини; перехід від дітоцентристської моделі родини до індивідуалістично орієнтованої “зрілої” пари партнерів з однією дитиною; перехід від превентивної контрацепції з метою запобігання народженню ранніх дітей, до свідомого планування народження кожної дитини; перехід від уніфікованої моделі до плюралістичних моделей родини.

Соцієтальним чинником трансформації родини також є процеси міжнародної соціалізації України, тобто засвоєння європейських цінностей і способу життя. Ці процеси мають як позитивні, так і негативні наслідки. Дисфункціональними та в певному сенсі латентними наслідками європеїзації України є прийняття європейських типів шлюбних відносин. За даними нашого дослідження, частина населення, яка орієнтована на європейські цінності, набагато більше схильна до шлюбних девіацій.

До сучасних шлюбних девіацій ми відносимо екстериторіальний, груповий, одностатевий шлюби, свінгер. Подібні види шлюбних девіацій існували й у попередні історичні періоди, проте в  наш час вони набули значного поширення.

Відношення населення до гостьового шлюбу та свінгу зафіксовано в нашому дослідженні. Значна частина опитаних (39 %) негативно ставиться до гостьового шлюбу. Але те, що певна частина (7 %) людей приймає маятникові шлюбні відносини, а 10 % живуть таким шлюбом, свідчить про масштабність цього явища. Значно менше коло прихильників свінгу (обмін подружжям). 62 % опитаних проти цієї форми шлюбних відносин. І лише декілька відсотків вважає такі відносини можливими. Одностатеві відносини позитивно сприймають тільки 4 % опитаних. 47 % опитаних заперечують їх. Одностатеві відносини не мають в Україні соціальної легітимації, а тому  офіційно визнавати одностатеві шлюби в нашій державі недоречно.

У наш час бурхливо розвивається дистанційна віртуальна форма відносин. Віртуальний шлюб є формою гри, імітацією шлюбних відносин. Згідно з нашими дослідженнями, серед молоді віртуальне одружені, або були одружені – 10 %.

У третьому розділі “Норми та девіації шлюбу у вимірі емпіричної соціології” цивільний шлюб розглядається в системі позитивної і негативної аргументації, аналізуються результати емпіричних соціологічних досліджень різних аспектів цивільного й офіційного шлюбів.

У роботі наводяться дані аргументологічного дослідження проблем шлюбу серед молоді. Виявлено, що найбільш переконливими аргументами проти цивільного шлюбу є те, що “він звільняє від відповідальності, порушує традиції”, що “цивільний шлюб легше може зруйнуватися”, Найпереконливіші аргументи на користь офіційного шлюбу звучать так: “це краще для дітей”, “наявність юридичного підтвердження родинності”, “офіційний шлюб міцніший за цивільний”.

У традиційному суспільстві все, що стосувалося інституту родини, суворо регламентувалося суспільною мораллю. Натомість сучасне суспільство вже не вимагає ретельного виконання традиційних моральних вимог, а тому незареєстровані шлюбні відносини (цивільний шлюб) стали поширеним явищем. Об'єдналися два ряди факторів, що сприяють цивільному шлюбу: по-перше, терплячіше сприймає незареєстровані шлюбні відносини громадська думка і, по-друге, можливостей для їх появи стало більше. Девіації в шлюбі можуть бути наслідком недоліку соціалізації. Те, що більшість вважає за необхідне оформити шлюб після народження дитини, свідчить, що материнство і батьківство є важливими факторами соціалізації. Чекання і народження дитини прискорює процес подолання інфантильності і становлення дорослих, відповідальних відносин між подружжям.

Масовий розвиток цивільних шлюбів як форми шлюбу є також наслідком сексуальної  революції, розширення сексуальної свободи у дошлюбних відносинах. Наше дослідження доводить, що для багатьох цивільний шлюб – це спосіб уникнення помилки при виборі подружжя.

Головним спонукальним механізмів, що перешкоджає девіації, є відповідальність. Шлюбні девіації – це результат дії загальної для сучасної культури тенденції ослаблення  відповідальності. Різні форми шлюбних девіацій фактично є способом “відходу” від відповідальності. Прагнення уникнути ситуації підвищеної відповідальності – характерна моральна риса сучасної людини. Соціально це явище зумовлюється кризою ідентичності, конфліктом цінностей і норм, аномією. Існує також конфлікт між бажанням зберегти контроль над життєвими ресурсами і ризиком позбавитися значної частини їх у результаті шлюбного союзу. Система таких конфліктів і породжує прагнення вирішити їх чи, принаймні, послабити за допомогою цивільного шлюбу. Подібні конфлікти існували завжди. Однак у сучасному суспільстві збільшився ризик несприятливого наслідку конфлікту. Шлюбні девіації є одним з проявів суспільства ризику.

Рішення про цивільний шлюб має амбівалентний характер. Воно водночас і відповідальне і безвідповідальне. Одночасна також моральність і аморальність мотиву пробного шлюбу: з одного боку, аморально жити разом без відповідного прийнятого в суспільстві оформлення своїх відносин; з іншого – цілком моральним виглядає мотив не ризикувати, не наполягати на офіційному оформленні союзу без перевірки почуттів. Це рішення також характеризується одночасністю романтичного і раціонального. Так, романтичним є бажання спиратися у своїх відносинах тільки на любов, довіру, не обмежуючи свободи партнера. Натомість раціональним є припущення швидкого припинення відносин. 

Не зважаючи на поширеність цивільного шлюбу, лояльність і терпимість суспільства до цієї фори шлюбного союзу, він не перестав бути девіацією. Він небезпечний тим, що:

-                                         цивільний шлюб підриває готовність партнерів виконувати свої соціальні сімейні ролі і робити внесок у функціонування родини як соціального інституту;

-                    цивільний шлюб – це загроза підриву родини як фундаменту суспільства;

-                    життєстійкість суспільства знижується, його репродуктивні функції послабляються;

-                    млява ініціатива для спонукання індивідів до інтерналізації нормативних очікувань з приводу прийнятних форм шлюбу;

-                    незадовільне використання різних методів організації соціального досвіду молодих людей по відношенню до  прийнятної форми шлюбу;

-                    неефективні  різні формальні і неформальні соціальні санкції до носіїв шлюбних девіацій.

Шлюб може розглядатися з точки зору його сприйняття, розуміння й оцінки громадською думкою. У нашій роботі було проведено емпіричне соціологічне дослідження родини, у межах якого з’ясовувалася громадська думка щодо сучасних шлюбних відносин. На  питання: “Ваше відношення до цивільного шлюбу?” позитивних відповідей (44%) у 2,5 рази більше, ніж негативних (18,6%), – але в цілому менше половини.  Громадська думка коливається: у принципі, не заперечує, але і не погоджується беззастережно. Третина респондентів відноситься до цього явища нейтрально. Найважливішою причиною, яка спонукає людей офіційно не оформляти свій шлюб є “неготовність до зрілих відносин”. Друга причина цивільного шлюбу – це те, що він дозволяє “легше розійтися, якщо згаснуть почуття”. Третя причина цивільного шлюбу – це бажання краще вивчити характер партнера, перевірити психологічну сумісність подружжя ще до встановлення офіційних відносин. Наступною причиною є те, що цивільний шлюб “допомагає переконатися в міцності почуттів”. Цей фактор для жінок важливіший, ніж для чоловіків у 1,5 рази. П'яте місце займає функція, що має економічний характер, – економія на весіллі, прагнення уникнути великих витрат у зв'язку з офіційним шлюбом. Шостий фактор, що обумовлює існування цивільних шлюбів, пов'язаний з таким соціально-психологічним явищем, як наслідування. Емпіричний індикатор цього явища в дослідженні – висловлювання “так багато хто робить зараз”. З цією думкою погоджується 18% опитаних. У дослідженні не виявлено значного впливу фактору егалітарності на поширення цивільного шлюбу. Для аналізу особливостей цивільного шлюбу  мають значення як фактори високорейтингові, так і не визнані. Це підтверджує результати оцінки такої думки, як “у цивільному шлюбі люди менше конфліктують”. Цю думку підтримали тільки 9% опитаних. До групи  неважливих факторів цивільного шлюбу входить думка “це не заважає свободі партерів”. Тільки 9,6 % відзначили цей пункт. Правда, тут спостерігаються значні гендерні розбіжності.

Цю думки підтримало  у два рази більше чоловіків, ніж жінок. Інший фактор, часто обговорюваний у літературі, присвяченій цивільному шлюбу, – це думка, що “справжні почуття не мають потреби в реєстрації”. Ця, здавалося б, поширена думка, насправді важлива лише для 12 % опитаних, причому однаково для чоловіків і жінок.

Найважливіша причина зміни форми шлюбу, на думку 70 % опитаних, – це народження дитини. Показник серед жінок вищий – 77 %. Другий важливий фактор переходу цивільного шлюбу в офіційний, як вважають опитані, – це “остаточна перевірка почуттів”. Так вважають однаково чоловіки і жінки – 44 % опитаних. На третьому місці для жінок і чоловіків (20 %) –  прохання партнера. Наступний фактор, що має середнє значення (13 %) – вимога батьків. Причини, що спонукають змінити форму шлюбу, фіксують такі фактори, як: відповідальність (народження дитини), чуттєвість (романтичні почуття та емоції), соціальність (підпорядкування думці батьків, соціального оточення), міжособистісні відносини між  партнерами, ситуативність.

У роботі розглянуті функції офіційного шлюбу крізь призму оцінки громадською думкою. Перше місце в ієрархії функцій офіційного шлюбу займає традиційна дія. Думку, що “розписатися – це традиція, так прийнято робити” підтримує 48,4 %. Другий фактор – “це краще для дітей” – відзначило 34,7 % (з перевагою жінок (42,5 %) над чоловіками (28 %)). Четверте місце займає фактор “взаємної моральної відповідальності”. Наступним розташовується матеріально-побутовий фактор – спільне ведення господарства. Важливість спільного проживання відзначили лише 16 %. Значущість вінчання визнається однаково чоловіками і жінками (12,6 % опитаних). Отже, можна виділити такі фактори легітимації шлюбу, як: 1. Особистісна легітимація, що виявляється в самоідентифікації, почутті любові, відповідальності за дітей і інших членів родини. 2. Зовнішня легітимація, компонентами якої є держава (штамп у паспорті), визнання оточуючими, церква (вінчання), традиція. 3. Інфраструктурні компоненти шлюбу – спільне проживання, ведення господарства й ін.

Однією з важливих функцій шлюбу, на яку дослідники практично не звертають увагу, є формування відносин і почуттів родинності. У нашому дослідженні вивчалася проблема розбіжностей у забезпеченні цієї функції офіційним і неофіційним шлюбом. Аналіз даних дозволяє зробити висновок, що цивільний шлюб практично не формує родинності. Якщо йдеться про зниження значення офіційного шлюбу в сучасний період, то руйнування родинності цивільним шлюбом – це головний аргумент у боротьбі з цією шлюбною девіацією. Цивільний шлюб для більшості респондентів – не родина. Це попередження, насамперед для чоловіків. Їм більше подобається цивільний шлюб, але варто врахувати й те, що їхня партнерка не ставиться до них серйозно, не вважає ані чоловіка, ані його родичів членами своєї родини. За матеріалами дослідження, можна зробити висновок, що насправді за своїми наслідками цивільний шлюб більш небезпечний для чоловіків. Покладаючись на свободу, легкість розриву, необов'язковість цивільного шлюбу, вони позбавляються дуже важливого – серйозного ставлення до себе.

Отже, при цивільному шлюбі змінюються цільові настанови людей, іншої статусності набуває шлюб і родина. Аналіз розпізнавальних опозицій цивільного й офіційного шлюбів доводить переваги традиційної форми шлюбних відносин для формування родини як одного з важливих соціальних інститутів.