Яковенко А.В. Особливості освітніх мотивацій студентської молоді в умовах трансформації українського суспільства

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність теми, зв'язок роботи з науковими програмами і темами, визначаються мета і задачі дослідження, його об'єкт, предмет і методи, аргументується наукова новизна одержаних результатів, а також їх практичне і теоретичне значення, вказується на особистий внесок здобувача та апробацію результатів дисертації.

У першому розділі - “Теоретико-методологічні основи соціологічного аналізу мотивацій” - представлено аналіз підходів до змісту мотивації як соціогуманітарної категорії, протиріч, що виникають при дослідженні факторів, які детермінують діяльність індивідів. Також розглядаються особливості оцінки освітніх мотивацій по мірі становлення вищої освіти як соціального інституту.

            Визначення змісту поняття “мотивація” дає можливість більш предметно оцінювати детермінанти соціальної дії як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру. Мотивація являє собою постійне відтворення динамічного взаємозв'язку і взаємозумовленості в параметрах “індивідуальна свідомість - зовнішній світ”. При цьому саму мотивацію доцільно розглядати як своєрідну дієву процесуальність, спрямовану на подолання протиріччя між потребою і метою.

            Узагальнення різних мотиваційних концепцій дає можливість стверджувати, що соціологія на початку XIX ст., а потім і в XX ст. брала на себе роль своєрідної опозиції психобіологізаторським течіям, підкреслюючи переважаючу роль соціального середовища у формуванні мотивацій особистості і одночасно відстоюючи їх незводимість до “сканерного” відбиття зовнішніх впливів. При розробці підходів до дослідження мотивацій автор використовував ряд висновків із робіт Е.Дюркгейма, Е.Фромма, Г.Олпорта, А.Маслоу та інших учених про основні закономірності функціонування мотивацій особистості. Так, зокрема, було взято до уваги: узгодженість мотивацій у часі, коли спонукання минулого зберігають свою актуальність у сьогоденні; одночасне функціонування декількох мотивацій; взаємозв'язок мотивацій з життєвими цілями і цінностями індивідів з урахуванням впливу на них системи соціальних факторів. Крім того, враховувалось, що людська поведінка являє собою своєрідне протиріччя між людською інтерпретацією і фактичною мотивацією.

            Аналіз освітніх мотивацій в історичному зрізі виявив, що саме соціальні умови, змінюючись від країни до країни, від одного історичного періоду до іншого, обумовлювали варіювання домінуючих мотивацій у сфері освіти, створювали певний історичний тип освіти. Наприклад, Е.Дюркгейм вважав, що освіта була “аскетичною” в Середньовіччі, “ліберальною” в епоху Відродження, “літературною” в XVII столітті і стала “науковою” в ХХ столітті. При дослідженні освітніх мотивацій було відмічено критичні оцінки, що висловлювалися авторитетними соціологами на адресу вищої школи з моменту її утвердження як одного з головних соціальних інститутів: превалювання індивідуалістсько-утилітарних спонукань до одержання вищої освіти (К.Манхейм); відмова орієнтуватися при оволодінні знаннями на пошук істини в зв'язку з визнанням її відносності (П.О.Сорокін, Е.Фромм); масовизація вищої освіти, перетворення її на подобу “конвеєрної” системи з формуванням відповідного мотиваційного механізму. Однак, незважаючи на ці критичні оцінки, в глобальному значенні мова йде про процес соціалізації великої кількості людей, про включення світської освіти в систему вищих суспільних цінностей.

Зміни, що відбуваються сьогодні у вищій школі, необхідно розглядати як органічну похідну від більш масштабних трансформацій, які ряд дослідників характеризують як закономірний, але драматичний перехід від цивілізації Другої хвилі до світопорядку Третьої хвилі, перетворення знання на один із головних факторів, що змінюють усталену систему влади (Е.Тоффлер). У даних умовах інститут вищої освіти стає одним з базисних основ для створення можливостей послідовного переходу до нової суспільної системи, виступаючи як своєрідний “важіль надії”, що перехід здійсниться менш болісно і деструктивно, чим це відбувалося при переході від сільськогосподарської цивілізації до індустріальної. Адаптивні здібності системи вищої освіти, її можливість чітко і чутливо реагувати на соціальні і технологічні трансформації багато в чому обумовлюють характер, динаміку й особливості даного переходу. У зв'язку з цим, освітні мотивації варто розглядати як один із ключових елементів щодо ефективного здійснення означених глобальних завдань.

У другому розділі - “Зміни в системі вищої освіти України і їхній вплив на освітні мотивації студентства” - розглянуто систему факторів, що в контексті глобальних та загальнодержавних трансформацій пов'язані зі сферою вищої освіти, впливають на зміни освітніх мотивацій молодих людей, а також визначено особливості дослідження освітніх мотивацій у нових суспільних умовах.

Дисертант зокрема, доводить, що всю сукупність факторів, що впливають на зміни в системі вищої освіти України, доцільно згрупувати в три умовних блоки (цивілізаційні, структурно-організаційні і соціально-економічні). Стосовно до першої групи факторів зазначено, що створення людством глобальної і складної техносфери, формування соціальних реалій інформаційного суспільства вимагає все більшої кількості людей, адекватних рівню її складності і перспективним безпрецедентним можливостям. У цих умовах одержання освіти перестає сприйматися суспільством як характеристика певного життєвого етапу, а перетворюється на універсальну цінність, до якої індивід звертається впродовж усього життя (концепція ЮНЕСКО щодо безперервної інноваційної освіти). Стосовно другої групи факторів необхідно враховувати, що за останнє десятиліття сформувалася система недержавних вищих навчальних закладів, в яких студенти оплачують освітні послуги, а в державних відбувся поділ фінансування навчання студентів на бюджетну і контрактну форми; з'явилися як повноправний сегмент освітньої сфери іноземні навчальні заклади, що задають власні стандарти навчання, критерії оцінки знань і т.п.; здійснюються певні статусні зміни (перетворення значної частини інститутів на університетські центри, збільшення кількості національних університетів тощо); відбувається пошук і формування моделей елітної освіти; з'явилася і розвивається система коледжів у структурі вищої школи; здійснено перехід до багатоступеневої і більш диференційованої системи підготовки кадрів (бакалавр, спеціаліст, магістр); відбулася відмова від колишнього ідеологічного фундаменту виховної системи, в тому числі й у сфері вищої освіти; усунуто обов'язкові вимоги щодо вступу на деякі спеціальності й пільги для окремих категорій абітурієнтів (робітничий стаж, партійність, проходження служби в армії, “чиста” біографія).

Серед соціально-економічних факторів, що впливають на освітні мотивації, важливе значення, на думку автора, мають: розвиток ринкових відносин, системна криза, що відбувалася в українському суспільстві протягом останніх років, що в свою чергу обумовило кризові явища на ринку праці. Держава відмовилася від практики працевлаштування випускників, з'явилось і розширилось таке соціальне явище, як дипломовані безробітні. Значною мірою зросли труднощі в багатьох українських родинах щодо забезпечення матеріальної підтримки навчання студентів. Крім того, в умовах швидкого руйнування колишніх соціально-економічної і політико-ідеологічної конструкцій і посилення загальноекономічної кризи ускладнилися можливості щодо передачі соціального досвіду представниками старших поколінь молодіжній когорті, у тому числі й у виборі освітніх і професійних орієнтирів. Як наслідок значного соціального розшарування суспільства більш наявним постає соціальне розшарування серед студентства. Затвердилися та поширилися в молодіжному середовищі нові стандарти поведінки, життєві стратегії. У зв'язку з введенням платної системи навчання у вищій школі, розвитком недержавних вищих навчальних закладів, диференціації вартості навчання в залежності від місця його отримання (столиця, мегаполіс, периферія), престижності навчального закладу, спеціальності тощо з'явилися нові критерії відбору абітурієнтів, нові параметри стратифікації серед студентської молоді.  Виникла значна кількість нових професій і освітніх напрямків, відбулися істотні зміни в шкалі престижності спеціальностей.

Економічна криза спричинила звуження потреб у підготовці професійних фахівців за цілим рядом напрямків промисловості і наукової діяльності. Залишився невисоким рівень державного фінансування системи вищої освіти, завдяки чому значна частина викладацького корпусу не має адекватної матеріальної оцінки своєї праці при зростанні її інтенсивності; залишається низьким розмір стипендій. Поряд із цим посилюються вимоги до наявності вищої освіти при прийомі на роботу і просуванні по кар'єрних сходах. Розширилися можливості щодо участі викладачів і студентів у міжнародних проектах, наукових обмінах, одержання освіти в інших країнах. Однак, при цьому отримання освіти за кордоном не завжди супроводжується прагненням повернутися на Батьківщину.           

Крім усіх означених вище факторів, не можна залишити поза увагою й такий чинник, як стрімкий розвиток нових інформаційних технологій, що впливає на освітню сферу протягом останніх років. Бурхливий ріст інформаційних технологій уможливив розвиток системи дистанційного навчання, динамізував і змістовно розширив можливості для обміну науковою інформацією, ідеями. Розвиток Інтернету полегшив студентам пошук необхідних даних для виконання навчальних завдань, а також породив тенденцію “відставання” частини викладачів від вимог нової епохи. Розвиток цих технологій сприяв появі ще одного важливого критерію диференціації студентського контингенту -  розподіл на тих, хто має комп'ютер в особистому розпорядженні, а також можливості вільного доступу до Інтернету, і тих, для кого це не завжди доступно (своєрідний розподіл на “інформаційно багатих” і “інформаційно бідних” студентів).

У третьому розділі - “Мотивації освітньої діяльності студентської молоді в умовах трансформації українського суспільства” - досліджено чинники, що впливають на зміни в освітніх мотиваціях молоді в сучасних соціально-економічних умовах, особливості прояву амбівалентностей під час навчання у вищих навчальних закладах, роль традиційних мотивацій щодо отримання вищої освіти.

Освіта як соціальний інститут значною мірою трансформується в кризових умовах. Необхідно враховувати, що ВНЗ стають соціально-господарськими структурами, які тимчасово згладжують гостроту молодіжного безробіття. Вони вбирають у себе значну частину молодіжного контингенту, приреченого в іншому випадку відразу після закінчення середньої школи опинитися поза сферою продуктивної зайнятості й масово поповнити торгово-посередницьку сферу або кримінальні структури. При цьому в умовах збереження несприятливих соціально-економічних тенденцій спостерігається чітко виявлений ріст вибору ВНЗ за критерієм безпосередньої близькості до місця проживання. За результатами досліджень, проведених протягом 1998-2001 рр. (кількість опитаних по роках: 1998 р. - N=1115; 1999 р. - N= 1005; 2000 р. - N=1020; 2001 р. - N=1363), більш ніж п'ята частина респондентів указують на вибір ВНЗ з урахуванням його “близькості до місця постійного проживання” (21,7%). Показники по даній мотивації серед студентів, що навчаються у філіях ВНЗ (як правило, великі райцентри), доходять до 60%. Місце навчання все частіше обирається з урахуванням матеріальних чинників. Звичайно, на сучасному етапі часткова нейтралізація такої утилітарної мотивації відбувається за рахунок того, що регіональні ВНЗ розширюють перелік випускаючих спеціальностей та відкривають у райцентрах свої філії.

За результатами досліджень у більшості випадків (від 75% до 85%) обирається напрямок, що припускає досить високий ступінь варіативності конкретного визначення (ВНЗ, факультет, спеціальність). Якщо в недалекому минулому можна було відносно чітко орієнтуватися на “технічний” чи “гуманітарний” напрямок, то виникнення за останні роки цілого ряду “симбіозних” спеціальностей ускладнило для багатьох майбутніх студентів стратегічний вибір напрямку. Отже, самовизначення сьогодні частіше нагадує гібрид бажань, що виявляє гібридність і непередбачуваність можливостей щодо реалізації життєвих планів. До останніх більшість воліє включати вигідне працевлаштування, особисті схильності й суспільні стереотипи. Найбільш типовими складовими такого симбіозу бажань, яким більшою мірою повинні задовольняти ВНЗ і спеціальність, як правило, виступають: знання і навички роботи з комп'ютерною технікою, соціально-психологічні знання (вміння спілкування, ведення переговорів, самоконтроль), удосконалення практики володіння іноземною мовою, економічні й правові знання, конкретна професійна спеціалізація.

Дослідження підтверджують тенденцію, що студенти ВНЗ розглядають вищу освіту не стільки через призму однозначного професійного інтересу, скільки як одержання бази знань для наступного інваріантного вибору. Однак результати опитувань свідчать про наявність досить стійкого відсотка студентів, мотивованих не на загальний запас знань, а зорієнтованих вузькопрофесійно. Їхня життєва стратегія спирається на принцип “знати у своїй сфері, але досконально”. При цьому вони, сподіваючись на успішну кар'єру, посилаються на те, що сучасна виробнича, адміністративна і бізнес-еліта все частіше відчуває потребу в професіоналах високого рівня, але таких, що спеціалізуються за конкретним напрямком (наприклад, комп'ютерні мережі). Значний відсоток студентів із подібною мотиваційною стратегією навчається на деяких інженерних спеціальностях і спеціальностях, пов'язаних з інформаційними технологіями. Респонденти, як правило, посилаються на досвід економічно розвинених західних країн, де, на їхню думку, високий соціальний статус і адекватний рівень оплати гарантований саме професіоналам в окремих галузях (програмісти, архітектори, лікарі). У цілому ж від 55% до 60% респондентів указували, що розглядають період навчання як “етап для отримання навичок для майбутньої роботи”.

            На освітні мотивації молоді в нових умовах впливає й те, що відкриваються можливості стрімкого кар'єрного росту (у банківській, підприємницькій, політичній сферах), що було, як правило, невластиве для радянського суспільства. Студенти розраховують на вдалий збіг обставин, який дозволить їм стрімко реалізувати професійні амбіції. Зворотною стороною є фаталістична позиція, яка існує в органічному зв'язку з вірою в удачу. Відповідно до неї респонденти вказують на марність докладання значних зусиль у набутті професійних навичок. Ознайомлюючись із умовами і критеріями відбору при працевлаштуванні, студенти частіше схиляються до песимістичних оцінок своїх кар'єрних перспектив.

Специфіка нинішньої ситуації полягає у виразній диференціації характеру вступу за знаннями (як правило, бюджетна форма) і за фінансовими можливостями (контракт). Отже, до “статусного рейтингу” (престижність ВНЗ, факультету і спеціальності) додається характер навчання - на бюджетних чи контрактних місцях. При навчанні за контрактом аргументом стає матеріальний фактор. Збільшення кількості ВНЗ і можливостей навчатися й одержати диплом при наявності фінансів послаблює значимість інституту вищої освіти як системи, що здійснює соціальну селекцію. Чітко виявляє себе при вступі і навчанні у ВНЗ мотивація, обумовлена прагненням пережити, відчути, не пропустити етап, який узагальнено прийнято називати “студентським життям”. При опитуваннях від 30% до 35% респондентів указували на значимість даної мотивації.

У ході досліджень освітніх мотивацій чітко виявили себе всі типи амбівалентностей, характерні для суспільств, що проходять через смугу системної кризи: емоційна, інтелектуальна й вольова. Дані різновиди амбівалентностей виділили вітчизняні соціологи Є.І.Головаха і Н.В.Панина, визначивши амбівалентність як специфічну соціопатію в умовах посттоталітарного суспільства. До названих амбівалентностей автор вважає за доцільне додати смислову амбівалентність, що виконує своєрідну інтегруючу функцію і найбільш чітко виявляє себе у виборі і спробах здійснення різновекторних життєвих стратегій. В умовах соціальної аномії, при розпаді стійких соціальних структур, ідеологічних трансформаціях, прилучення молоді до західних цінностей і поведінкових стратегій ще більш актуальною стає проблема ключового життєвого вибору, вираженого відомою фроммівською дилемою “мати” чи “бути”. Смислову амбівалентність підсилює протиріччя між декларованими соціальними можливостями задовольнити потреби студентів і соціально-економічною реальністю.

Виявляється тенденція, що чим далі від обласних центрів (філії ВНЗ), тим частіше навчання у ВНЗ розглядається як єдиний засіб порятунку від соціальної деградації в умовах соціально-економічної кризи (для Луганської області це, в першу чергу, шахтарські міста і селища). У вищих навчальних закладах, де рівень матеріально-технічного забезпечення відстає від вимог часу і, відповідно, студенти не мають можливості прилучатися до сучасного рівня науково-технологічних досягнень, виробляється певне ставлення до навчання як до псевдодіяльності, оскільки система і характер навчання входять у протиріччя з техносоціальним середовищем як сучасності, так і майбутнього.

Якщо виходити з принципу смислової мотиваційної домінанти, то доцільно представити перелік найбільш розповсюджених освітніх мотивацій при одержанні вищої освіти таким чином: мотивація як надія на перспективну винагороду (диплом, працевлаштування тощо); мотивація як процес особистісної реалізації (безпосередньої і перспективної); мотивація як “примус” і “самопримус”; мотивація як інерційність; мотивація як відтворення соціальних стереотипів; мотивація як безвихідність.

Трансформаційні процеси, що супроводжуються кризовими явищами, вносять істотну дихотомічність у самооцінку молодих людей щодо мотиваційних компонентів одержання вищої освіти. Значна частина студентства сприймає період навчання у вищому навчальному закладі як тимчасовий проміжок, що дозволяє більш плавно адаптуватися до суперечливих соціально-економічних реалій.

Представлені результати дослідження освітніх мотивацій в умовах соціально-економічних трансформацій, на наш погляд, можуть бути враховані при розробці конкретних методик добору, навчання і виховання студентів із метою уникнення невідповідності між завданнями вищої школи як соціального інституту і внутрішніми мотиваційними установками суб'єктів освітнього процесу.