Мягких В.Б. Соціальне здоров\'я молоді в умовах сучасного українського суспільства

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, висвітлено ступінь її розробленості, визначено об'єкт і предмет дослідження, мету і завдання,  теоретико-методологічну основу, методи дослідження, що використовуються, розкрито наукову новизну і практичну значущість роботи, наведено апробацію і публікації результатів дослідження.

         Перший розділ – “Теоретико-методологічні підходи до дослідження соціального здоров'я” – присвячений аналізу теоретичних джерел, матеріалів, соціологічних досліджень стосовно такого феномена як здоров'я, з'ясуванню його характеристик, рівнів, показників та обґрунтуванню необхідності уведення нового концепту “соціальне здоров'я ”. Здійснена теоретична інтерпретація категорії “соціальне здоров'я”, розкриті її евристичні можливості, запропонована факторна модель соціального здоров'я.

У першому підрозділі – “Феномен “здоров'я”: рівні існування та теоретична інтерпретація” – виявлені основні напрями інтерпретації цього феномена у соціологічному дискурсі, а саме: а) структурно-функціональний (підкреслюється здатність людського організму повноцінно виконувати соціальні функції) і системний (підґрунтям є принцип погодженості у взаємодії всіх систем організму із середовищем, адаптації організму до його умов). Найчастіше феномен здоров'я досліджують на двох рівнях – індивідуальному і суспільному. Було з'ясовано, що кожний з виокремлених рівнів має своє чітко визначене предметне поле. Індивідуальний рівень найчастіше слугує для пошуків медичної науки, яка виробила для цього відповідні методи, показники, діагностичні процедури. Об'єктом досліджень на цьому рівні виступає хворий індивід. Суспільний рівень передбачає звертання до великих груп людей і визначає здоров'я за допомогою демографічних показників – смертності, інвалідності, захворюваності тощо, тобто тут об'єктом виступають померлі або хворі люди. Разом з цим автором зафіксована наявність численних наукових дискусій щодо підходів до розуміння здоров'я, його показників та рівнів існування.

Розгляд теоретичних інтерпретаційних схем феномена здоров'я дозволив автору наголосити на тому, що здоров'я, як і кожне наукове поняття, що відображає ті чи інші природні чи соціальні процеси, явища, стани, безсумнівно має історичний характер. З розвитком суспільства, внаслідок зміни природних умов життя людини, характеру і структури її діяльності, виникнення цілого ряду факторів, що не існували раніш, а також внаслідок кардинального розвитку науки, зокрема соціології, видозмінюється й уявлення щодо цього феномена, набуваючи нового змісту і значення. Проаналізувавши різноманітні визначення індивідуального здоров'я, автор зробив висновок, що вони, хоча й мають певні достоїнства, є недостатньо повними, оскільки не відповідають біопсихосоціальному підходу до здоров'я, який сьогодні, на думку автора, є найактуальнішим щодо цієї проблеми.

Констатуючи обмеженість розуміння здоров'я, яке супроводжує виокремлені рівні, автор дійшов висновку про необхідність вироблення принципово нового підходу до розуміння здоров'я, який повинен бути комплексним, відображати його якісну сутність і виражати цілісність людини, що інтегрує в собі космічний, біологічний, психічний, соціальний і культурний аспекти динамічної взаємодії людини з природою й суспільством, що дасть змогу описувати його не тільки як результат, стан, а як певний процес. На думку автора, цим вимогам відповідає така категорія як “соціальне здоров'я”, передумовами появи якої є соціальні і наукові обставини.

У другому підрозділі - “Категорія “соціальне здоров'я” та її евристичні можливості” - надаються аргументи відносно необхідності і своєчасності введення в науковий обіг категорії “соціальне здоров'я”. Найважливішим моментом, який призвів до того, що здоров'я стало розглядатися як самостійний науковий об'єкт соціологічної науки, є зміни, які відбулися в соціологічній дослідницькій парадигмі. Розуміння людини як суб'єкта соціального життя безпосередньо  торкається й сфери здоров'я та знаходить своє втілення у розробці категорії “соціальне здоров'я”, яка інтегрує в одне ціле розрізнені компоненти та характеризує людину, як таку, що не просто функціонує у суспільстві, а реально живе й діє у середовищі людей, активно відповідає на виклики цивілізації та будує соціум як цілісний багатовимірний простір. Соціологічний ракурс досліджень при цьому підході обґрунтовується визнанням того, що духовні, психічні, соціальні та біологічні процеси є взаємопов'язаними, взаємообумовленими, що ставить перед соціологією задачу їх комплексного дослідження.

Чільне місце в цьому підрозділі займає теоретична інтерпретація категорії “соціальне здоров'я”, визначення її евристичних  можливостей. На думку автора, соціальне здоров'я характеризує певний стан взаємодій людей з інституціями, організаціями, між собою. Якщо ці взаємодії не впливають негативно одні на другі, знаходяться у відносно стабільних і гармонічних відносинах між собою, можна говорити про високий рівень соціального здоров'я. І, навпаки, порушення цих взаємодій, природно, призводить до погіршення соціального здоров'я, а звідси й до дисгармонії та напруженості у суспільстві. Автор наполягає на значному евристичному потенціалі категорії “соціальне здоров'я”, оскільки вона:

·        дозволяє досліджувати здоров'я не тільки як фізичний (демографічний) ресурс

популяції, а й соціальний ресурс індивідів, окремих груп, спільностей, населення, що виявляється у процесах соціальної взаємодії. Її застосування значно розширює уявлення стосовно процесів, які відбуваються у молодіжному середовищі;

·         будучи за своїм змістом міждисциплінарною категорією, дає можливість подола-

ти існуючі традиції вузько спеціалізованого медичного розгляду проблеми здоров'я та збагатити його за рахунок знань, що накопичені у різних науках, які досліджують людину й суспільство (філософії, соціології, психології, етики, соціальної роботи) і стати стрижнем стратегії вирішення проблем охорони здоров'я;

·        надає можливість вирішити певні методологічні проблеми, які вже давно

фіксуються вченими при розгляді рівнів, показників здоров'я;

·        дає змогу визначити якісні характеристики людини (соціальної групи, спільноти),

її буття, реальне існування  у певному соціальному просторі й часі, надає можливість побудови інтегральної моделі взаємодії людини з оточуючим середовищем;

·     дозволяє враховувати суб'єктність людини, оскільки, грунтуючися на засадах

єдності природного і соціального, психічного і соматичного, розглядає взаємовідносини людини з природою й суспільством, не як споглядальні, пасивні, а як діючі, перетворювальні.

         У третьому підрозділі – “ Еволюція теоретичних поглядів на соціальну детермінацію здоров'я” – було продовжено дослідження соціального здоров'я у напряму виокремлення факторів, які є складовими процесу взаємодії, що відбувається у рамках певних історичних, культурних, політичних, ціннісних стандартів й надають йому певних особливостей. Огляд робіт, присвячених дослідженню факторної обумовленості здоров'я за багаторічний період, показав наявність значного досвіду в галузі методології та методики аналізу різноманітних детермінант окремих видів захворювань і стану здоров'я загалом й дозволив зрозуміти логіку наукового пошуку щодо соціальних факторів, обумовлюючих стан здоров'я населення. Почавши з простого констатування необхідності враховувати у дослідженнях здоров'я соціальних факторів (мова йде про такі концепції, як неогіппократизм, етологія, психосоматика), учені поступово дійшли висновку про їх визначальну роль у формуванні здоров'я.

Щодо сучасних досліджень здоров'я у західній соціології, то автором встановлено, що проведено значну кількість досліджень здоров'я населення загалом, його окремих груп, регіонів, професійних груп тощо. Причому ці дослідження проводяться соціологами й тому є глибоко професійними, спираються на значний статистичний матеріал. У якості факторів впливу на здоров'я були задіяні найрізноманітніші чинники – економічні, політичні, соціально-економічні, соціально-психологічні тощо. Найбільш численні дослідження сучасних соціологів, що працюють у галузі соціології медицини та соціології здоров'я, присвячені вивченню впливу на здоров'я економічних факторів. Однак, як показали більш глибокі дослідження впливу на здоров'я економічних факторів, виявляється, що різниця в розподілі ресурсів, нерівність, можуть бути навіть більш важливими, ніж абсолютні рівні ресурсів, доступні населенню. З іншого боку, багато дослідників проблем здоров'я переконані, що фокусування тільки на одних матеріальних обставинах життя (соціально-економічний статус, прибуток) людей недостатньо для остаточних висновків. Серйозні підстави до цього дають дослідження, у яких показаний вплив на здоров'я внаслідок відсутності суспільної підтримки, інтеграції, безробіття, трудової ненадійності. Соціологи зробили висновки, що необхідно більш глибоко розглянути вплив соціальних факторів на здоров'я через призму сприйняття їх людьми, що знаходить вираження в самопочутті, суб'єктивній оцінці якості життя. Важливим тут є дослідження впливу на здоров'я життєвих стратегій, що виробляють люди у  відповідь на матеріальні обставини.

Щодо сучасної української соціології, то треба наголосити, що останнім часом цій проблемі приділяється значна увага. Досліджуються проблеми формування здорового способу життя молоді, вивчаються фактори, що його обумовлюють. З'явились праці, що висвітлюють проблеми ВІЛ-інфікованих, досліджують молодіжну наркоманію, алкоголізм, агресивну поведінку тощо. Але досліджуючи фактори, що впливають на здоров'я молоді, українські соціологи  продовжують наукову традицію, що склалася у вітчизняній науці, й тому зосередили увагу на особливостях способу її життя й на поведінкових факторах. 

         На підґрунті досліджень соціальних детермінант здоров'я західними та вітчизняними ученими автором була розроблена багатовимірна модель соціального здоров'я. З урахуванням полікаузальної обумовленості здоров'я взаємодію людини (соціальної групи, спільноти) з різноманітними факторами оточуючого середовища схематично можна представити у вигляді судин, що сполучаються між собою. Цей підхід також підкреслює відкритий характер взаємодії людини з життєвим середовищем, який враховує не тільки зовнішню детермінацію (технологічні, економічні, культурні, політичні тощо), а й особливості духовного світу особистості, її сприйняття й розуміння цих факторів (схема1, стор.102). Були визначені наступні макро- (біологічні, екологічні, географічні, техногенні, соціально-економічні, політичні, медико-соціальні, соціальні, культурні, інформаційні), мікро- (родина, навчальні колективи, трудові колективи,  субкультурі чинники), індивідуальні (біолого-фізіологічні, соціально-демографічні, умови праці, умови проживання, особливості духовного світу особистості, соціально-статусні характеристики, соціальне самопочуття, соціальна компетентність щодо здоров'я) фактори. Таке розуміння соціального здоров'я дозволяє досліджувати його стан, аналізувати динаміку, найвпливовіші фактори на індивідуальному, груповому, популяційному рівнях.

У другому розділі – “Соціальне здоров'я української молоді як об'єкт соціологічного аналізу” – ґрунтуючись на теоретико-методологічній концепції соціального здоров'я молоді, автором запропонована наступна методологічна схема його дослідження: 1) дослідження загального рівня соціального здоров'я та факторів, що його обумовлюють; 2) дослідження його складових – духовної, психічної,  фізичної, динаміка яких віддзеркалює напрям соціальних трансформацій українського суспільства.

У першому підрозділі – “Загальний рівень соціального здоров'я у об'єктивних та суб'єктивних показниках” – розглянувши загальний рівень соціального здоров'я української молоді у контексті демографічної ситуації, у зв'язку з перетвореннями, що відбуваються сьогодні в Україні, проаналізувавши його змістовні характеристики та фактори, які їх обумовлюють, автор констатує, що на тлі низького рівня народжуваності, високого рівня смертності, травматизму, захворюваності, загальний рівень соціального здоров'я молоді за її самооцінками згідно з даними моніторингових досліджень (1994-2004 рр.), починаючи з 1994 р. став різко погіршуватися, досягнувши найнижчих показників у 1996-1997 рр.

Зафіксована певна тенденція стабілізації здоров'я молоді на низькому рівні. Порівняння його рівня і показників захворюваності (наявність хронічних захворювань, частота простудних захворювань, хірургічні втручання) не виявило між ними прямої залежності. Це дозволило автору зробити припущення, що, оцінюючи здоров'я, молодь виходить із власних уявлень щодо нього, які є набагато ширшими, ніж наявність або відсутність захворювань. Автор вважає, що здоров'я стає процесом визначення або перевизначення молоддю свого фізичного статусу у соціальному контексті, різновидом її соціальної стратегії, за допомогою якої вона визначає свою соціальну присутність, місце у соціальному просторі.

Аналіз суб'єктивних показників соціального здоров'я, найважливішим із яких є рівень соціального благополуччя, виявив, певні проблеми взаємовідносин молодих людей та суспільства. Це знайшло відображення у таких показниках, як незадоволеність молоддю своїм становищем у суспільстві, незадоволеність молоддю тим, що вона отримує від суспільства й тим, що вона йому дає. Дослідження показників соціального благополуччя молоді виявило наступні негативні характеристики: по-перше, більшість молодих людей відносять себе до матеріально незабезпечених, по-друге, значна кількість молодих людей виявляє незадоволеність своєю працею, умовами свого повсякденного життя (житловими умовами, харчуванням, побутом тощо). Все це обумовило низький рівень загальної задоволеності молоді своїм життям. Розрахунки узагальнюючого показника соціального благополуччя української молоді, яким виступає соціальне самопочуття, показали, що він має середній рівень.

Виходячи з авторського розуміння соціального здоров'я, яке обумовлює цілісність людського існування, оскільки саме здоров'я є важливим компонентом життєвого процесу, що стимулює, допомагає, відкриває (або навпаки) перед людиною життєві перспективи та досягнення, насамперед необхідно звернути особливу увагу на чинники здоров'я, у якості яких виступають трансформаційні перетворення в українському суспільстві, які мають інтегративний характер та у силу цього створюють загальний емоційно-психологічний фон існування української молоді. Цей фон має винятковий вплив на оцінку молоддю загального рівня здоров'я, як певної потенції, ресурсу, капіталу для розробки та реалізації своїх життєвих стратегій. Важливим показником, що уможливлює оцінку динаміки життєвої ситуації молодої людини, є самооцінка респондентами характеру змін, що сталися у їхньому житті упродовж певного року. Дані всеукраїнського соціологічного моніторингу дозволили зафіксувати оцінку молодими людьми змін, що відбулися в їх житті упродовж 2002-2004 рр. Як свідчать отримані дані, майже за всіма досліджуваними параметрами група респондентів, які не відчули ані позитивних, ані негативних змін, коливається близько 50-60 %%. Негативні зміни відчутно переважають над позитивними. Разом з цим, на думку молоді поліпшилися можливості отримання достовірної інформації про те, що відбувається у суспільстві – на це указали 30% опитаних, можливості висловлювати власні погляди – 23%. Це свідчить, що попри економічні негаразди триває подальша демократизація суспільства, яка позитивно сприймається молоддю. Серед респондентів, які визначають зміни, що відбулися в їх житті, як такі, що поліпшилися, значно більше тих, хто оцінює загальний рівень власного здоров'я, як добрий та відмінний.

Такі фактори як медичне обслуговування, захищеність від свавілля влади чиновників, можливість висловлювати власні погляди, умови відпочинку після роботи, можливість отримання достовірної інформації про те, що діється у країні, можливість брати участь у культурному житті, матеріальні умови, незмінно високо оцінюються молодими людьми щодо їх впливу на соціальне здоров'я. Погіршення цих умов, виходячи з оцінок респондентів, різко знижує кількість молодих людей, що оцінюють власне здоров'я, як добре та відмінне. Відносно поведінкових факторів отримані дані свідчать про певні проблеми у значної кількості опитаної молоді: недостатній рівень медичної поінформованості, несформованість медичної компетентності, усвідомлення можливих шляхів поліпшення свого здоров'я лише на “теоретичному” рівні за відсутністю практичних заходів щодо поліпшення власного способу життя.

Другий підрозділ – “Стан та тенденції духовної, психічної, фізичної складових соціального здоров'я молоді” – присвячений аналізові складових соціального здоров'я, причому, на думку автора, аналізувати їх доцільно, починаючи з духовної складової, оскільки саме вона має виняткове значення, формуючи на підґрунті генетичної спадщини, психічну й фізичну складові соціального здоров'я. Досліджуючи духовну складову соціального здоров'я, автор констатує, що сьогодні ще немає усталених прямих показників саме духовного здоров'я. Загалом воно визначається сукупністю характеристик духовного світу особистості, наявністю і специфікою сталих відносин із складовими духовної спадщини – освітою, наукою, мистецтвом, релігією, мораллю, етикою. На погляд автора, в цьому випадку можна використовувати показники статевої поведінки молоді, які не тільки характеризують репродуктивне здоров'я молоді, а й безпосередньо характеризують духовну сферу молоді. До індикаторів духовності, доступних для порівняльних оцінок, відносяться також вбивства та самогубства. Перші відображають агресивність та озлобленість, другі – безпорадність, утрату сенсу життя. Певні особливості духовного здоров'я можна отримати, досліджуючи сферу вільного часу молоді.

Проаналізувавши дані щорічного всеукраїнського моніторингу, а також дані власного опитування молоді, автор виявив, що духовна складова соціального здоров'я характеризується такими рисами, як спрямованість зусиль молоді на здобуття  досягнень, важливих для неї особисто - сім’ю, друзів, освіту, матеріальну забезпеченість тощо. Значно менше опитаних бачать себе людьми, що досягли успіхів у духовному розвитку, професійній сфері, суспільному житті. Другою характерною рисою є негативне ставлення до соціальних відхилень, що зустрічаються у молодіжному середовищі - наркоманії, токсикоманії, крадіжок у громадян, вбивства, жорстокості, зловживання алкоголем, хуліганства. Водночас зафіксовано толерантне ставлення до таких видів поведінки як вступ у сексуальний зв'язок “заради справи”, хабарництво, застосування фізичної сили при з'ясуванні стосунків, вживання спиртних напоїв. Такі ж види поведінки, як відхід у приватне життя для вирішення особистих проблем, агресивність, демонстрації, еміграція за кордон, вільне сексуальне життя викликають схвалення у значної частини молоді.

Як свідчать статистичні дані, показники самогубств серед молоді в Україні є особливо високими й продовжують зростати. За результатами моніторингових опитувань Інституту соціології НАНУ найбільш поширеним у молодіжному середовищі способом проведення дозвілля є наступні: перегляд телепередач, читання газет, часописів; прослуховування музики, платівок, дисків; приймання й відвідування гостей; прослуховування радіо; комп'ютерні ігри, тобто дозвільна діяльність молоді спрямована на задоволення рекреативних потреб. Що стосується компонентів вільного часу, пов'язаних із творчою діяльністю, задоволенням духовних потреб, то у структурі вільного часу вони представлені недостатньо. Для характеристики духовного життя у контексті його дозвільної діяльності важливою є динаміка тієї форми вільного часу, що названа відомим канадським ученим Р.А.Стеббінсом “серйозним” вільним часом. Мова йде про громадську діяльність, що безпосередньо пов'язана з бажанням молоді докласти власних зусиль у розбудову українського суспільства. Дані опитування показують, що незначна кількість молодих людей (біля 5%) займається громадською діяльність, спрямовує свою енергію для допомоги суспільству, у вирішення певних нагальних завдань. Для нашої країни, з оглядом на кількість невирішених проблем, це зовсім недостатньо.

Щодо психічної складової, то констатуючи, що психологічний стан людини в значній мірі є наслідком тих глибоких змін, які відбуваються сьогодні в економічній, соціальній, політичній, духовній сферах життя українського суспільства, позначених рисами нестабільності, невизначеності, автор констатує, що в Україні упродовж останніх років спостерігається тенденція його погіршення й починається вона ще з дитинства та підліткового віку. Цей висновок зроблений на основі аналізу нозоцентричних (медико-статистичні дані щодо захворюваності), нормоцентричних (особливості психічного стану: присутність тривожності, страхів, збудженості, почуття самотності, туги) і соціологічних (наявність проблем спілкування; відчуття комфорту перебування в колективі; характер стосунків із близьким оточенням; задоволення життям; емоційне ставлення до свого майбутнього життя) показників психічного здоров'я. Дослідження виявило, що негативні емоції, стан стресу, нервового напруження, неврівноваженості, знижений настрій – досить поширені явища у молодіжному середовищі.

Щодо фізичної складової соціального здоров'я молоді, то за основними показниками захворюваності здоров'я підлітків та молоді в Україні погіршується. Звертає увагу на себе той факт, що загалом практично не зменшується кількість підлітків і молоді, що знаходяться на диспансерному догляді у медичних закладах. Це свідчить про те, що значна кількість захворювань не виліковується, а здобуває хронічної течії та переходить із підліткового віку до молодіжного й далі. При цьому підвищується ризик розвитку хронічних захворювань алергічної природи, хронічної патології органів дихання, кровообігу, що неодмінно позначиться на здоров'ї старших вікових груп. Це пов’язано з накопиченням захворювань, кумулятивним ефектом дії факторів середовища. Отже, підсумовуючи наведені дані щодо деяких аспектів духовної, психічної й фізичної складових соціального здоров'я української молоді, можна сказати, що вони мають проблемний характер.   

Висновки і рекомендації. У висновках і рекомендаціях дисертаційного дослідження узагальнені головні результати, які були отримані в рамках розробленої концепції соціального здоров'я, сформульовані положення, що мають теоретичне та практичне значення для подальшого вивчення соціального здоров'я, представлені пропозиції, спрямовані на його покращення.

1. Встановлено, що усталені поняття “індивідуальне здоров'я” та “суспільне здоров'я”, які відображають розуміння сенсу здоров'я, пройшли кілька історичних етапів та відбивають стан розвитку суспільства і рівень наукових знань. Показано, що вони мають певні обмеження і в сучасних умовах, недостатньо глибоко розкривають сутність явищ і процесів, які відбуваються в сфері здоров'я. Це унеможливлює розробку ефективних засобів покращення здоров'я різних верств населення. Обсяг накопичених відомостей спонукає до розробки нових підходів, які здатні не тільки узагальнити накопичені дані, а й намітити подальші шляхи дослідження й вирішення цієї проблеми. Запропоновано використання категорії “соціальне здоров'я”, що є одним із варіантів розвитку теоретичних і прикладних аспектів системи знань щодо здоров'я.

2. Запропоновано визначення соціального здоров'я, яке характеризує певний стан взаємодії людей з інституціями, організаціями, між собою. Якщо ці взаємодії не впливають негативно одні на другі, знаходяться у відносно стабільних і гармонійних відносинах між собою, можна говорити про високий рівень соціального здоров'я. І, навпаки, порушення цих взаємодій призводить до погіршення соціального здоров'я, а звідси до дисгармонії та напруженості у суспільстві. Розроблена схема дослідження соціального здоров'я, виокремлені компоненти соціального здоров'я, обгрунтовані показники, які розкривають їх змістовну наповненість.

3. Аргументовано, що категорія “соціальне здоров'я” має значний евристичний потенціал, оскільки дозволяє досліджувати здоров'я не тільки як фізичний (демографічний) ресурс популяції, а й як соціальний ресурс індивідів, окремих груп, спільностей, населення, який виявляється у процесах соціальної взаємодії. Вона дозволяє подолати розбіжності між двома основними підходами до розуміння сутності людини – натуралістичним і соціологічним, відображає її біопсихосоціальну сутність, описує взаємодію різноманітних факторів.

4. Систематизація наукових досліджень проблем здоров'я сучасними західними, російськими і українськими соціологами дозволила зробити висновки щодо полікаузальної обумовленості здоров'я. Запропонована авторська теоретична факторна модель соціального здоров'я, в якій віддзеркалені новітні уявлення щодо його сутності, розкриваються особливості взаємодій людей з різноманітними інституціями, організаціями, між собою. На макрорівні у якості таких факторів виступають: біологічні, географічні, екологічні, технологічні, політичні, економічні, інформаційні, культурні, соціальні, медико-соціальні; на мікрорівні: родина, навчальні та трудові колективи, субкультурні фактори; на індивідуальному рівні: біолого-фізіологічні, соціально-демографічні, умови проживання, умови роботи, статусні характеристики, соціальне самопочуття, особливості духовного світу, соціальна компетентність щодо здоров'я. 

5. На підставі розробленої концепції соціального здоров'я був досліджений загальний рівень соціального здоров'я української молоді. Зафіксована певна тенденція – стабілізація його на низькому рівні. Проаналізувавши вплив на соціальне здоров'я молоді трансформаційних процесів, які відбуваються в Україні, автор виявив, що майже за всіма досліджуваними параметрами значна кількість респондентів не відчули змін, що відбуваються у суспільстві. Негативні зміни істотно переважають над позитивними. Разом з цим, серед респондентів, які визначають ці зміни як такі, що поліпшилися, значно більше тих, хто оцінює загальний рівень здоров'я, як добрий та відмінний. Найбільш вагомий вплив на рівень соціального здоров'я сучасної молоді здійснюють такі фактори, як медичне обслуговування, захищеність від свавілля влади чиновників, можливість висловлювати власні погляди, умови відпочинку після роботи, можливість отримання достовірної інформації про те, що діється у країні, можливість брати участь у культурному житті, матеріальні умови.

           Проаналізовані дані дали змогу зробити висновок щодо низької соціальної компетентності молоді у сфері здоров'я, що знаходить вияв у незнанні його показників, невмінні відстежувати стан здоров'я, зосередженні на факторах, що руйнують здоров'я та ігноруванні факторів, що його зберігають, хибних практиках подолання хворобливих станів тощо. Також було виявлено, що установки стосовно здорового способу життя, проявляються лише на теоретичному рівні, на практиці вони  реалізуються слабо.

                6. Аналіз стану духовної складової соціального здоров’я молоді дозволив констатувати, що свої сили вона буде використовувати переважно на здобуття досягнень, важливих для неї особисто - сім’ю, матеріальну забезпеченість, друзів, освіту тощо. Найбільш негативно опитана молодь ставиться до наркоманії, токсикоманії, крадіжок у громадян, вбивства, жорстокості,  зловживання алкоголем, хуліганства, тобто до таких форм поведінки, які мають чітко виражену девіантну спрямованість. Такі ж види поведінки, як відхід у приватне життя, агресивність, демонстрації, страйки, еміграція за кордон, вільне сексуальне життя викликають схвалення  у значної кількості молоді. Медико-статистичні дані фіксують значні проблеми, пов'язані з психічною складовою соціального здоров'я – по Україні упродовж останніх років спостерігається тенденція щодо його погіршення й починається вона ще з дитинства та підліткового віку. Дослідження виявило, що негативні емоції, стрес, нервове напруження, неврівноваженість, знижений настрій досить поширені у молодіжному середовищі. Щодо фізичної складової соціального здоров'я молоді, то її аналіз дозволяє констатувати, що за основними показниками захворюваності здоров'я підлітків та молоді в Україні погіршується. Загальної тенденції до покращення ситуації тут не спостерігається.

           Підсумовуючи, можна констатувати, що розроблена концепція соціального здоров'я дозволяє комплексно характеризувати ситуацію, яка склалася в сфері здоров'я української молоді. Дослідження соціального здоров'я є важливим джерелом інформаційних засад побудови системи управління здоров'ям молоді та організації ефективної охорони здоров'я цієї соціальної спільноти. Крім того, соціальне здоров'я є доволі рельєфним показником, який відображає актуальний стан і тенденції розвитку українського суспільства, дає змогу оцінювати характер і спрямованість змін у різних сферах життєдіяльності молодіжної спільноти.