У Вступі обґрунтовано актуальність і ступінь наукової розробленості теми дисертації, визначено мету, об’єкт і предмет дослідження, теоретичні засади та методи дослідження проблеми, відображено наукову новизну і практичне значущість одержаних результатів, наведено дані про апробацію.
У першому розділі – «Теоретико-методологічні засади вивчення соціального прагматизму» – на засадах соціологічної концепції колективних уявлень Е. Дюркгейма і філософії прагматизму У. Джеймса і Ч. Пірса викладено сутність і зміст феномена соціального прагматизму, що дозволяє здійснити якісний аналіз соціальних комунікацій у підприємництві, які ґрунтуються на соціальній довірі, соціальній користі, зорієнтовані на отримання соціального схвалення і дають змогу визначити чинники формування комунікативного простору бізнесу.
Першій підрозділ «Теоретичні підходи до визначення соціального прагматизму» присвячено аналізу філософських і соціологічних концепцій, які розкривають суть феномена прагматизму та визначають передумову соціального прагматизму – ідеацію, завдяки якій індивідуальні переконання отримують соціальне схвалення. Аналіз теоретичних підходів до прагматизму і соціального прагматизму У. Джеймса, Е. Дюркгейма, Р. Рорті, Ч. Пірса дозволив зробити висновок, що соціальний прагматизм указує на те, що досягнення мети у комунікативному процесі більш ефективне через задоволення інтересів інших суб’єктів, які належать до певної соціальної спільноти. Це обґрунтовує необхідність дослідження якості підприємницької діяльності, яка передбачає отримання власної вигоди у комунікативному процесі, що свідчить про існування розбіжностей між розумінням прагматизму у концепціях класиків та сучасними прикладами використанням цього поняття.
У другому підрозділі «Поняття соціального прагматизму в сучасному соціологічному дискурсі» проаналізовано соціологічну концепцію колективних уявлень Е. Дюркгейма та його критику прагматизму, в яких представлено основи соціального прагматизму. На основі тлумачення феномена соціальної ідеації, яка є причиною соціально прагматичних дій, автор дисертації пропонує власну інтерпретацію поняття соціального прагматизму, яке виступає якісною характеристикою соціально орієнтованої діяльності та розвитку, що ґрунтуються на принципах довіри, соціальної користі і соціального схвалення.
Виходячи з дефініції соціального прагматизму, зроблено висновок, що соціальний прагматизм обґрунтовує звернення до етичних норм і моральних принципів у соціальних комунікаціях, що забезпечує цілісність професійної спільноти, в рамках якої відбувається взаємодія. Показано роль соціальної користі і соціального схвалення у зв’язку з ефективністю бізнес-комунікацій, що обґрунтовує важливість соціологічного дослідження соціальних детермінантів комунікативних процесів у підприємницькій діяльності та дозволяє визначити чинники формування моделей бізнес-комунікацій.
У третьому підрозділі «Соціальний прагматизм як чинник конструювання комунікативного простору бізнесу» розглянуто роль соціального прагматизму в процесі формування системи бізнес-комунікацій. У дисертаційному дослідженні обґрунтовано, що соціальний прагматизм виступає характеристикою соціально вигідних комунікацій у сфері підприємництва, зорієнтованих на встановлення відносин довіри та благонадійності. Основні прояви соціального прагматизму в бізнес-комунікаціях становлять взаємовигідні форми соціального обміну, які є історично обумовленими та соціально визнаними формами комунікативної взаємодії, що обґрунтувало постановку основної гіпотези дисертаційного дослідження – становлення ефективних бізнес-комунікацій у сучасному підприємництві можливе за умови присутності соціально-прагматичних аспектів, які апелюють до соціальних інтересів та цінностей і сприяють установленню достатнього для співпраці рівня довіри. Це проявляється у тому, що бізнес-комунікації здійснюються за допомогою традиційних комунікативних каналів, які актори вважають надійними та оптимальними у конкретній ситуації. Інтенсифікація комунікативних процесів у бізнесі вимагає взаємодії між партнерами на такому рівні довіри, який є достатнім для подальшої співпраці, тому особливе значення надається саме формі комунікативної взаємодії, яка підтверджує благонадійність партнера та готовність до співпраці.
У другому розділі «Бізнес-комунікації в контексті соціально-економічних трансформацій» проведено аналіз бізнес-комунікацій у підприємництві та представлено класифікацію бізнес-комунікацій, що дозволило запропонувати авторську інтерпретацію поняття «бізнес-комунікації» на основі виявлення рівнів комунікативної взаємодії в бізнесі, а також дати характеристику соціально вигідним комунікативним практикам і визначити їх форми.
У першому підрозділі «Комплексний аналіз соціального феномена бізнес-комунікацій» розглянуто концепції соціальних комунікацій, на підставі яких представлено уточнену дефініцію поняття «бізнес-комунікації». За результатами дослідження можна констатувати, що бізнес-комунікації характеризуються складною взаємодією формальних та неформальних практик, які відіграють істотно важливу роль у становленні соціального інституту бізнес-комунікацій. У ході неформальних комунікативних практик у бізнесі здійснюється реципрокний обмін, який має традиційні, суспільно визнані форми, а саме хабарництво, послуга, дар, неофіційні зустрічі, фуршет.
Найбільш поширеною формою реципрокного обміну виступає послуга, надання якої здійснюється з метою подяки, винагороди або як відповідь на подану раніше допомогу. Хабарництво означає підношення дарунка з метою сприяння вирішенню проблеми і здійснюється як у неформальних, так і у формальних практиках. Комунікативна практика дарування, на відміну від хабарництва, пов’язана з пошаною та реалізується здебільшого напередодні свят. Комунікативною практикою, здатною поєднувати урочистість з можливістю ділового обговорення або бесіди в умовах неформального заходу, вважається фуршет. До неофіційних зустрічей належать ділові переговори, які проводяться у неформальних умовах. Визначальною характеристикою цієї комунікативної практики є неформальність оточення, що обумовлює коло обговорюваних питань та підходи до їх вирішення.
Отримані в результаті дисертаційного дослідження високі показники поширеності неформальних комунікативних практик та готовності бізнесменів у такий спосіб вирішувати проблеми свідчать про інституціоналізацію цих практик, що створює засади для виявлення бізнес-ідентичностей, які вказують на засоби досягнення комунікативних цілей, яким актори віддають перевагу, а також на ефективні моделі поведінки в бізнес-комунікаціях, що створює передумови для накопичення соціального капіталу.
Конструювання бізнес-простору в сучасних українських умовах відбувається під впливом низки чинників суб’єктивного та об’єктивного характеру. Для становлення моделей розвитку ринкової економіки й упровадження нових форм співпраці в бізнесі необхідно, щоб дії, пов’язані з накопиченням та відтворенням знання, стали соціально схваленими. Отже, орієнтація на соціальну вигоду у відносинах між партнерами виступає чинником розвитку бізнес-комунікацій.
Другий підрозділ «Класифікація бізнес-комунікацій у сучасних умовах» присвячено вивченню видів бізнес-комунікацій у підприємництві. Виявлено три рівні, на яких відбуваються бізнес-комунікації у підприємницькій діяльності: мікрорівень, мезорівень та макрорівень. Підґрунтям для розподілу виступає характер відносин між суб’єктами, а саме – наявність суб’єкт-суб’єктного або об’єкт-суб’єктного типу зв’язку, який визначає моделі поведінки акторів, специфіку формальних і неформальних комунікацій.
Бізнес-комунікації на мікрорівні соціальної взаємодії у горизонтальному напрямі виражені організаційними комунікаціями, у вертикальному – це комунікації з аудиторією споживачів. У будь-якому підприємстві комунікативні процеси відображають формальну і неформальну структуру соціальних відносин. Характерною особливістю багатьох пострадянських організацій і підприємств є те, що поле формальних і неформальних відносин постійно перехрещуються и знаходяться у взаємозалежності.
Мезорівень бізнес-комунікацій охоплює соціальні взаємодії, що відбуваються в процесі підприємницької діяльності між партнерами по бізнесу (горизонтальний напрям). Вертикальні комунікації на цьому рівні представлені взаємодією із лідерами в певній галузі підприємництва.
У горизонтальному напрямі макрорівня бізнес-комунікації відбуваються взаємодії українських підприємців із закордонними партнерами, де актуалізуються проблеми крос-культурних комунікацій та крос-секторного співробітництва. У вертикальному напрямі відображено комунікації з державними інститутами.
Установлено, що соціальний прагматизм присутній на кожному із зазначених рівнів бізнес-комунікацій, але його прояви відрізняються залежно від комунікативних акторів. На кожному з представлених рівнів існують певні форми соціально-прагматичних бізнес-комунікацій, тому одним із завдань експертного опитування було виявлення специфічних особливостей українських бізнес-комунікацій, що надало можливість визначити соціально значущі аспекти в комунікативній взаємодії.
