Проскурякова О.С. Традиції в органах внутрішніх справ України: соціологічний аналіз

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено провідну ідею дисертаційного дослідження, ступінь наукової розробленості проблеми, з’ясовано зв'язок роботи з науковими програмами, планами та темами, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, методи дослідження, сформульовано наукову новизну отриманих результатів, встановлено їх теоретичне і практичне значення, наведено відомості щодо апробації результатів дисертаційного дослідження.

У першому розділі «Традиції: теоретико-методологічний аналіз» проведено теоретичний аналіз підходів до вивчення традиції як соціально-наукового поняття та соціального феномену, обґрунтовано визначення традиції як різновиду соціальної дії, розглянуто місце й роль цього феномену на різних рівнях соціальної системи.

У першому підрозділі «Традиція як соціально-наукове поняття» наводиться огляд літератури щодо визначення сутності поняття «традиція» у суспільних науках. Відзначається, що дослідження традиції носить міждисциплінарний характер та з давніх часів привертає увагу філософів, антропологів, етнографів, соціологів, психологів, правознавців тощо. Проте, слабкий зв'язок наук між собою призводить до того, що проблема традиції не тільки не одержує належного цілісного вивчення, а й, навпаки, висвітлюється винятково відповідно з предметом та інтересом окремої галузі знання.

Умовно всі роботи з вивчення традицій можна розділити на дві групи. До першої групи відносять книги й статті, які присвячені аналізу окремих традицій, що вивчаються в рамках конкретних дисциплін – етнографії, літературознавства, фольклоризму, історії культури, етики, філософії, соціології. Автори таких робіт, як правило, використовують поняття «традиція» без наукового визначення, як щось саме собою зрозуміле. Предметний зміст таких робіт складається з того, як саме «виглядає», представляється вченому досліджувана традиція, які риси та особливості їй притаманні, на які питання щодо неї варто отримати відповіді, який зміст традиції у термінах  відповідної науки. До другої групи відносяться роботи, спрямовані на вивчення самого феномена традиційності, механізмів виникнення, видозміни, поширення й наслідування традицій, співвідношення традицій і новацій, традицій і революцій. При цьому загальною основою поглядів представників даної групи є уявлення про традицію, як про зв'язок між минулим та сьогоденням.

Аналіз різних визначень поняття «традиція» дозволив виділити в роботі два основні підходи щодо розуміння даного феномену в сучасній науці. Перший підхід розглядає традицію як певний елемент (об'єкт) соціальної або культурної спадщини (Т. Андрущенко, Е. Маркарян, П. Штомпка, Е. Шилз та ін.). При другому підході традиція сприймається як своєрідний процес, механізм функціонування культури, суспільства й комунікації між людьми (І. Биченкова, В. Власова, А. Захаров, Ю. Левада, Л. Сичова, та ін.). Поєднання поглядів представників обох підходів надає можливість досліджувати традицію у статиці та динаміці, що сприяє більш глибокому вивченню цього феномена.

В ході визначення сутності поняття «традиція» виявлено неоднозначне ставлення науковців до вирішення даного питання. По-перше, традицію розглядають як вираження певних загальних рис, особливостей звичаю, обряду, ритуалу, свята, церемоніалу тощо. При цьому мається на увазі, що ці явища мають відмінні риси, але все-таки є однопорядковими. Будучи більш загальним, збірним визначенням, поняття «традиція» разом з тим містить у собі зміст більш істотний, ніж кожний з названих термінів, тому що розкриває певним чином дійсну природу феноменів. По-друге, поняття «традиція» вживається в суверенному значенні поряд з обрядом, ритуалом і т.д. та відповідно розцінюється як утворення того ж порядку. По-третє, воно служить синонімом вищезгаданих понять: «звичай», «обряд», «ритуал», «свято» тощо.

У роботі надано порівняльний аналіз вказаних понять, за результатами якого зроблено висновок, що поняття «традиція» є більш глибоким та об’ємним; воно виступає у якості родового поняття і включає в себе змістовне навантаження звичаю, обряду, ритуалу, церемонії та свята, які у даному випадку є видовими поняттями.

У другому підрозділі «Основні теоретико-методологічні підходи щодо вивчення традиції як соціального феномену» розглянуто феномен традиції в рамках як класичних соціологічних теорій, парадигм 20 сторіччя, так і новітніх підходів, які достатньо часто синтезують погляди декількох ранніх парадигм.

Досліджуючи традицію, представники різноманітних соціологічних підходів особливу увагу приділяли механізмам її виникнення, функціонування та відтворення у соціальній системі. При цьому традиція найчастіше розглядалась як регулярно повторювана, уніфікована, стандартизована форма поведінки, що визнається та підтримується у соціальній системі або окремих її підсистемах шляхом передачі від покоління до покоління.

Основними характеристиками традиції, як соціального феномену, являються: трансмісійний характер (те, що перейшло); процесуальний, пролонгований характер (від покоління до покоління, від минулого до сьогодення); ригідний характер (традиції практично не модифікуються або їх модифікація проходить надто повільно); субстанціональний, змістовний аспект традиції (в основі традиції лежать норми, цінності, встановлення, символи); інструментальні особливості традиції (передача традицій здійснюється через звичаї, обряди, ритуали, церемонії та свята); особливості ґенези (традиції поділяють на автентичні, неавтентичні, змішані).

Традиції пронизують майже всі сфери життєдіяльності соціальної системи та виконують на різних її рівнях важливі функції. Серед основних функцій традицій виділено: 1) субстанціальну, або підтримуючу функцію, що забезпечує виживання системи; 2) адаптивну, або пристосовницьку, функцію, що служить для підтримки більш-менш гармонійних відносин між природним оточенням і системою; 3) функцію збереження і відтворення історії системи; 4) символічно-знакову функцію, що полягає у створенні і відтворенні культурних цінностей; 5) комунікативну функцію, направлену на забезпечення спілкування, передачі інформації, розуміння інших культур; 6) нормативно-регулятивну функцію, що підтримує рівновагу у соціальній системі та містить інституційні форми вирішення конфліктів при взаємодії; 7) компенсаторну функцію, головне призначення якої – розрядка емоційної та фізичної напруги.

Поряд з цим вказується на існування дисфункцій традицій, які можуть призводити до дестабілізації соціальної системи, окремих її підсистем, уповільнювати або блокувати їх розвиток.

У третьому підрозділі «Традиції як різновид соціальної дії, їх місце і роль на різних рівнях соціальної системи» на основі здійсненого у попередніх підрозділах теоретико-методологічного аналізу традиції як соціально-наукового поняття та соціального феномену пропонується розглядати традицію як стійкий груповий стереотип соціальної дії, що існує у певних соціальних системах впродовж тривалого часу та має соціально-культурний механізм передачі від покоління до покоління.

Концептуалізація традиції як стереотипу соціальної дії відкрила можливості вивчення цього феномену в рамках теорій соціальної дії, зокрема теорій М. Вебера і Т. Парсонса, засад функціонального аналізу Р. Мертона, неоінституційної теорії, а також теорії Т. Куна, що пояснює функціонування та розвиток наукових парадигм як різновиду суспільних знань.

Методологія вивчення конкретних традиційних дій, що запропонована в дисертаційній роботі, відмінна від використаної М. Вебером, що здійснюється через порівняння конкретних традиційних дій з ідеальним типом цілераціональної дії. Натомість в роботі пропонується наступне: використовуючи сучасні версії теорій смислоорієнтованої дії, розробити ідеальний тип традиційної дії, визначити її ознаки і детермінанти, і всі реальні традиційні дії вивчати через співвіднесення з цим ідеальним типом.

На основі напрацювань сучасних теоретиків соціальної дії розроблено ідеально-типову модель традиційної дії. Дана модель підкреслює, що на відміну від цілераціональних дій, традиційна не передбачає вибору ані мети, ані засобів для її досягнення. Цей вибір вже соціально передбачається традицією за замовчуванням. Порівняння моделей осмислено орієнтованої та традиційної дії дозволило аналітично визначити ситуації, в яких перетворення цілераціональних дій на традиційні вкрай важливі для соціальних систем.

Разом з тим зазначено, що в реальності дії, які зазвичай відносять до слідування традиціям, можуть відрізнятися від ідеального типу традиційної дії. Ідеальні типи традиційної та осмислено орієнтованої дії є полюсами континууму, вздовж якого аналітично розташовані реальні традиційні дії, наближаючись до того чи іншого полюсу.

На основі запропонованої М. Вебером теорії „установленого соціального порядку” в дисертації визначено місце традиції в структурі соціального порядку. По типу і ступеневі посвячення в раціональний устрій установленого порядку Вебер розрізняє чотири основні групи людей у суспільстві (умовно кажучи, „творці порядку”, „стражі порядку”, „раціональні діячі” та „маса”), і саме для четвертої групи, так званої „маси”, установлений соціальний порядок існує у формі традиції. За умови стійкого відтворення колись установленого порядку традиційна поведінка носить характер адаптації до нього. Така "традиційна" поведінка не припускає ніякого знання і міркування про мету і смисл установленого порядку. У традиційній поведінці емпірична значимість саме раціонального порядку заснована насамперед на згоді коритися тому, що звично, з чим зжилися, що прищеплено вихованням і весь час повторюється.

У роботі проаналізовано генезис традицій. Зазначено, що процес становлення традиції порівнюється з становленням будь-якої парадигми, як деякого загальноприйнятого зразка дій та думок. Підкреслено, що традиція зароджується в певних соціальних колах як інновація, як повною мірою осмислено орієнтована дія. Якщо інноваційна поведінка приносить позитивний результат, вона поширюється і закріплюється у суспільстві, соціально передається як культурний досвід, тобто перетворюється в нову традицію. Подальша доля традиції значною мірою залежить від двох факторів: 1) від того, чи призводить традиційна дія до очікуваного результату; 2) від того, наскільки традиція інтегрувалася у інші сталі конфігурації соціального порядку, стаючи впорядкованою основою для нових практик.

З урахуванням аналізу ідеального типу та генезису традицій зроблено та обґрунтовано висновок: наближення тієї чи іншої традиції до смислоорієнтованої або реактивної дії залежіть від стадії її становлення та особливостей розвитку.

Залежно від джерела походження традицій визначено три їх типи: автентичні (мають природне походження та механізм самопідтримання), неавтентичні (створюються, підтримуються штучним шляхом) та змішані, які, у свою чергу, бувають двох типів: (1) такі, що мають природне походження, але додатково підтримуються спеціальними контролюючими органами; 2) такі, що створюються штучно, але з часом починають самопідтримуватися).

З метою визначення ролі традицій розроблено типологію традицій залежно від співвідношення функцій і дисфункцій на макро-, мезо- та мікрорівні соціальної системи. Типологія включає вісім типів традицій та вказує на багаторівневу функціональність/дисфункціональність цього соціального феномену. Серед типів традицій, на які науковцям треба звернути особливу увагу, у роботі зазначені: повністю функціональні традиції, традиції з нереалізованим потенціалом, традиції-інституційні пастки та QWERTY-традиції.

Окремо зазначається, що дисфункціональність традицій-інституційних пасток і QWERTY-традицій є найбільш проблемною і, часом, дуже небезпечною для соціальних систем. В роботі цим типам традицій приділяється особлива увага. Традиції-інституційні пастки розглядаються як такі, в основі яких знаходяться неефективні стійкі норми, що самопідтримуються у соціальній системі. Механізм самопідтримання традицій-інституційних пасток існує завдяки умовній функціональності, а саме короткочасній вигоді, яка найчастіше має місце на мікро- та мезорівні системи. У довгостроковій перспективі існування традицій-інституційних пасток призводить до значних втрат та стагнації розвитку соціальної системи.

Традиції, які є дисфункціональними на всіх рівнях, але закріплені в інших соціальних практиках, віднесено до традицій з QWERTY-ефектом. Саме закріпленість тими соціальними практиками, що виникли пізніше на основі традиції, надають QWERTY-традиції сталість та незмінність.

Особливо небезпечною є ситуація, коли традиція – інституційна пастка вбудовується в систему інших норм, стає невід’ємною частиною нових соціальних практик. В результаті відмова від слідування такій традиції спричинить ланку інших змін й високі сполучені витрати на трансформацію, що робить цю традицію ще більш стійкою. Отже, якщо соціальна система одного разу потрапила в інституційну пастку, при цьому не було вчасно прийнято радикальних заходів для виходу з неї, то вона надовго обирає неефективний шлях розвитку. З часом перехід на ефективну траєкторію може стати нераціональним або взагалі неможливим.

В роботі також зазначається, що механізми виникнення та функціонування традицій є універсальними для всіх соціальних систем, незалежно від їх розмірів або структури. Відрізнятися можуть тільки самі традиції, їх функції та дисфункції, здійснювані ними у соціальній системі та її окремих рівнях.

У другому розділі «Вивчення традицій в органах внутрішніх справ України» викладені методичні аспекти вивчення традицій в ОВС України, представлено результати конкретних емпіричних досліджень, направлених на аналіз розповсюджених в ОВС України традицій, а також запропоновані практичні рекомендації щодо використання функціональних та нейтралізації дисфункціональних традицій у кадровій політиці органів внутрішніх справ.

У першому підрозділі другого розділу «Методичні аспекти вивчення традицій в ОВС України» зазначено своєрідність органів внутрішніх справ України, як об’єкту емпіричного дослідження, зокрема соціологічного спостереження, у зв’язку з чим існує певна специфіка проведення у даній системі конкретних емпіричних досліджень.

Розглядаючи своєрідність ОВС України, вказується на територіальну і структурну розвиненість цієї системи, її закритість та тоталітарність, що породжує певні проблеми під час збору емпіричних даних (небажання персоналу відповідати на запитання, надання неповної або недостовірної інформації). Враховуючи це, для отримання необхідної об’єктивної та повної інформації про соціальні процеси та явища в ОВС в ході проведення конкретних емпіричних досліджень доцільно використовувати як кількісні, так і якісні методи збору даних.

Застосування різних методів збору даних вимагає й специфіка самого феномену традиції. Якщо певна традиція наближується до смислоорієнтованої дії, то для її дослідження можна використовувати кількісні методи, в першу чергу, масове анкетування. Перевагою цього методу є можливість отримання за короткий проміжок часу великого масиву даних про традицію, перевірити гіпотези про причинні залежності. Проте, якщо традиція наближується до реактивної дії, респонденту, який є її носієм, дуже важко актуалізувати цю традицію та об’єктивно проаналізувати те, що впливає на його вибір дії. У даному випадку інформацію про традицію доцільно отримувати за допомогою якісних методів, що включають відкриті запитання, направлені на виявлення поведінкових практик під умовною назвою «так прийнято». Крім цього, якісні методи надають можливість отримати додаткову, більш глибинну інформацію (у тому числі завдяки словам, жестам, комунікативним символам), осмислення якої сприяє виявленню скритого соціального смислу та механізмів функціонування традиції.

Враховуючи специфіку об’єкту та предмету дослідження, в дослідженні обрано метод масового опитування та напівформалізованого інтерв’ю.

Об’єктом емпіричного дослідження виступили курсанти Харківського національного університету внутрішніх справ та працівники практичних підрозділів органів внутрішніх справ з різних регіонів України.

У другому підрозділі другого розділу «Традиції в ОВС України за результатами емпіричних досліджень» проводиться аналіз функціональності/ дисфункціональності неавтентичних та автентичних традицій, які супроводжують урочисті святкові дати і повсякденну діяльність в Харківському національному університеті внутрішніх справ та в практичних підрозділах органів внутрішніх справ України.

Отримані результати свідчать про великий, але недостатньо реалізований потенціал святкових неавтентичних традицій. Створення та впровадження цих традицій на рівні всієї системи передбачає виконання ними функції підтримання соціального порядку та рівноваги, формування іміджу органів внутрішніх справ та необхідних морально-ділових і професійних навичок персоналу, вирощування в нього відчуття патріотизму, відповідальності, а також збереження та передачу професійного досвіду.

Проте, як показали результати дослідження, на рівні окремих працівників вони мають значний вплив лише у перший рік служби або навчання, коли людина проходить процес адаптації до нових умов. Саме в цей період традиційні офіційні заходи сприймаються дуже емоційно, з радістю та інтересом, визивають гордість за належність до професії та відчуття патріотизму, а також виконують інші важливі для ОВС функції. З кожним роком служби вплив неавтентичних святкових традицій на працівників знижується. Однією з причин зниження інтересу до неавтентичних святкових традицій є одноманітність їх проведення з року в рік, а також відвертий примус з боку керівництва, що ще більше визиває зневаження до традиції.

Окрім офіційних традиційних заходів, в підрозділах ОВС України більшість свят супроводжуються автентичними традиціями, коли працівники підрозділу за власним бажанням зустрічаються у неформальній обстановці. За результатами дослідження автентичні святкові традиції сприяють посиленню духу корпоративної єдності та солідарності, допомагають працівникам зняти емоційну напругу, краще зрозуміти один одного, налагодити комунікаційні зв’язки.

Серед основних традицій, що супроводжують повсякденне життя Харківського національного університету внутрішніх справ, аналізувалися традиції проведення стройового огляду, застосування заохочень і дисциплінарних стягнень, які, за результатами опитування, у певній мірі підтримують порядок, дисципліну та законність серед курсантів, формують в них акуратність, відповідальність, а також стимулюють до кращої діяльності.

У ході аналізу повсякденних традицій в практичних підрозділах основний акцент був зроблений на дисфункціональних для органів внутрішніх справ та суспільства у цілому традиціях. Критерієм оцінки визначено відповідність традицій основним принципам діяльності та завданням міліції, задекларованим у Законі України «Про міліцію».

Умовно традиції повсякденної діяльності практичних підрозділів ОВС України були поділені відповідно до характеру соціальних відносин, в яких вони закріплені, на: 1) традиції вертикальних відносин, що склалися поміж керівниками та підлеглими в рамках організації службової діяльності (відносини субординації, призначення на керівні посади, практики внутрішньої корупції, порушення соціально-трудових прав працівників); 2) традиції горизонтальних відносин працівників ОВС поміж собою (корпоративна солідарність, перевірка нових та молодих працівників, взаємовідносини поміж чоловіками та жінками); 3) традиції взаємодії працівників ОВС з населенням (практики зовнішньої корупції та протизаконного насильства, традиції спілкування з населенням, укриття злочинів).

Аналіз функціональності/дисфункціональності традицій на різних рівнях соціальної системи показав, що більшість повсякденних традицій в ОВС України набули характеру традицій – інституційних пасток і QWERTY-традицій, які знижують ефективність роботи ОВС, поступово деградують систему, призводять до дисфункціональних проявів на рівні всього суспільства. Більшість респондентів налаштована песимістично щодо ліквідації дисфункціональних традицій за допомогою різноманітних реформ на сучасному етапі існування органів внутрішніх справ України. Крім цього, серед працівників виявлена тенденція схвалення та виправдання цих традицій, у зв’язку з чим виникає нагальна потреба розробки і впровадження спеціальних технологій нейтралізації даних традицій.

У третьому підрозділі другого розділу «Традиції як елементи кадрової політики органів внутрішніх справ України: практичні рекомендації» на основі проведеного у попередніх підрозділах аналізу функціональності/ дисфункціональності неавтентичних та автентичних традицій в органах внутрішніх справ України надані практичні рекомендації щодо їх використання у кадровій політиці цього відомства.

Зазначено, що традиції відіграють важливу роль у кадровій політиці ОВС України та використовуються у різних напрямах кадрового забезпечення, разом з тим, як показало проведене дослідження, є потреба більш повного використання функціональних для системи традицій та нейтралізації дисфункціональних.  Тому в роботі практичні рекомендації спрямовані на: 1) підвищення дієвості позитивних для системи неавтентичних традицій; 2) нейтралізацію дисфункціональних традицій через їх реконструкцію у ході реформування ОВС України.

Основною метою практичних рекомендацій щодо покращення дієвості позитивних для системи неавтентичних традицій є сприяння процесу легітимації даних традицій, поступового переходу їх до самовідтворення й самопідтримання персоналом та підрозділами ОВС України. Забезпечення даної мети передбачає розробку та реалізацію поетапних заходів, направлених на удосконалення сценаріїв проведення традиційних свят, що буде сприяти активізації участі персоналу в святкуванні. Серед основних етапів підвищення дієвості неавтентичних традицій виділені: 1) створення ініціативної команди, відповідальної за організацію традиційних заходів; 2) виявлення причин низької активності персоналу в проведенні традиційних заходів та факторів, що сприяють її підвищенню; 3) розробка сценаріїв проведення традиційних свят; 4) контроль за дієвістю традиційних заходів та корегування роботи команди у даному напрямі.

Друга група практичних рекомендацій направлена на нейтралізацію дисфункціональних традицій в ОВС України через їх реконструкцію у ході реформування відомства. Для цього в дисертаційній роботі запропоновані поетапні заходи: 1) аналіз новітніх теоретико-методологічних засад соціальних технологій інституційних реформ та нейтралізації протидії нововведенням, опис характеру породжуваних традиціями дисфункцій, які передбачається нейтралізувати, визначення мети, задач і очікуваних результатів впровадження заходів; 2) детальне дослідження дисфункціональних традицій з визначенням оптимальних напрямів їх нейтралізації; 3) аналіз зацікавлених у нововведеннях сторін, виявлення їх мотивів, ставлення до змін, а також розробка для кожної групи конкретних методів впровадження та закріплення нововведень; 4) впровадження конкретних методів роботи з зацікавленими сторонами, що були розроблені на 3-му етапі; 5) контроль, оцінка результатів та корегування методів, що використовувалися для нейтралізації протидії нововведенням.

Надані рекомендації можуть сприяти удосконаленню кадрової політики та прискоренню реформ в органах внутрішніх справ України, продовженню наукових досліджень у даному напрямі, а також впливати на підвищення ефективності функціонування відомства, окремих його підрозділів та працівників.

У висновках узагальнено результати проведеного дослідження щодо визначення місця і ролі традицій в соціальній системі, зокрема, в діяльності органів внутрішніх справ.

1. Аналіз та систематизація наукових підходів щодо концептуалізації «традиції» дозволив удосконалити визначення цього поняття: традиція – це стійкий груповий стереотип соціальної дії, що існує у певних соціальних системах впродовж тривалого часу та має соціально-культурний механізм передачі від покоління до покоління. Таке визначення надає можливість вивчати цей соціальний феномен на засадах теорії соціальної дії та соціології знань.

2. Аналіз основних теоретико-методологічних підходів до вивчення традиції, зокрема теорії соціальної дії, спонукав до розробки ідеального типу традиційної дії, характерною особливістю якої є те, що це дія без вибору, тому що він вже соціально передбачається за замовчуванням. Запропоновано всі реальні традиційні дії вивчати через співвіднесення з ідеальними типами традиційної та смислоорієнтованої дії.

3. Порівняння моделей смислоорієнтованої та традиційної дії дозволило виявити місце та роль традицій через аналітичне визначення ситуацій, в яких перетворення смислоорієнтованих дій на традиційні вкрай важливе для соціальних систем. Це ситуації, в яких: 1) вибір мети ускладнений тим, що є конкуруючі цілі; 2) вибір мети, яка важлива для соціальної системи, ускладнює або робить неможливим досягнення інших цілей, важливих для актора; 3) актору важко оцінити спектр можливих засобів дії, їх доцільність та ефективність; 4) актору важко визначити, які з засобів приводять до мети з найменшими витратами; 5) актору важко оцінити бажані та небажані наслідки вибору того чи іншого засобу для досягнення мети; 6) актору важко зробити вибір важливої для соціальної системи дії, враховуючи її небажані наслідки для самого актора; 7) знання стосовно ситуації дії може бути невірним або недостатнім; 8) ситуація дії важка щодо адекватного усвідомлення її актором, амбівалентна або може спровокувати інші дії, які не відповідають інтересам соціальної системи у цілому або інтересам певних соціальних груп, які встановлюють соціальні порядки. Аналіз ідей М. Вебера щодо ступеня посвячення різних людей в раціональний устрій соціального порядку дозволив визначити місце традиції в структурі соціального порядку.

4. В результаті проведеного вивчення механізму виникнення та розвитку традиції, в дисертаційному дослідженні зазначено, що становлення традиції підпорядковується механізму становленню будь-якої парадигми, як деякого загальноприйнятого зразка дій та думок. Традиція зароджується як інновація, що здійснюється поза вже існуючими на той час традиціями, пориваючи з ними або всупереч ним. В роботі наголошується, що наближення традиції до осмислено орієнтованої або реактивної дії залежіть від її автентичності, а також стадії становлення та розвитку.

5. На основі положень функціонального аналізу Р. Мертона в дисертаційному дослідженні обґрунтовано висновок про багаторівневу функціональність/дисфункціональність традиції на макро-, мезо-, мікрорівні соціальної системи, а також розроблено типологію традицій, в рамках якої виділені «ідеальні» традиції, традиції з нереалізованим потенціалом, традиції – інституційні пастки та QWERTY-традиції. Надано аналіз кожного типу традицій.

6. На основі запропонованої в роботі типології традицій надано результати аналізу даних конкретних емпіричних досліджень традицій в ОВС України. Детально розглянуто функціональність/дисфункціональність неавтентичних і автентичних традицій, що супроводжують святкові урочисті події та повсякденну діяльність органів внутрішніх справ України.

7. Особлива увага в роботі приділена аналізу повсякденних автентичних традицій, що є дисфункціональними для ОВС України та суспільства в цілому. Дослідження довело, що деякі з таких традицій вже набули якості інституційних пасток або QWERTY-ефектів. Механізмом закріплення та самопідтримання традицій-інституційних пасток виступає їх короткострокова функціональність на рівні окремих працівників і підрозділів. Механізмом підтримання, що надає сталість та незмінність QWERTY-традиціям, є їх закріплення в інших соціальних практиках, що виникли пізніше на основі цих традицій.

8. Отримані результати конкретних емпіричних досліджень в органах внутрішніх справ України свідчать про значний, як позитивний, так і негативний, вплив традицій на результативність кадрової політики та реформування ОВС України. Проте, на сучасному етапі потенціал традицій задіяний не в повному обсязі.  В дисертаційному дослідженні зроблено акцент на необхідності використання у кадровій політиці знань щодо функціональності/дисфункціональності традицій; запропоновано практичні рекомендації щодо підвищення дієвості в ОВС України неавтентичних святкових традицій та нейтралізації дисфункціональних традицій через їх реконструкцію.