Жеребятнікова Цілі в соціальному розвитку підприємницької організації

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, показано ступінь наукової розробленості проблеми, визначено об’єкт і предмет, мету та завдання дисертаційного дослідження, його теоретико-методологічні та емпіричні засади, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення отриманих результатів, наведено дані про їх апробацію.

У першому розділі «Теоретико-методологічні підходи до соціологічного вивчення цілей організації» розглянуто теоретико-методологічні засади соціологічного аналізу сутності та ролі цілей у соціальному розвитку організації, розкрито значення запропонованого у дослідженні категоріально-понятійного апарату.

Перший підрозділ «Поняття «ціль» в соціології організацій і управління» присвячений визначенню сутності та змісту основних понять дисертаційного дослідження. Застосування міждисциплінарного підходу до розгляду феномена цілі дозволило проаналізувати її різні сторони, розкриваючи якісні елементи. Підкреслюється, що в галузі соціології організацій і управління немає єдиного підходу до розуміння природи цілі, пріоритетними є два напрямки. Трактування у рамках раціональної теорії (П. Блау, М. Вебер, П. Друкер, М. Мескон) визначає ціль як передбачення конкретного стану окремих характеристик організації, як бажаний, планований результат, який прагнуть досягти члени організації, використовуючи свою активність. Інтерпретація з позиції феноменологічного підходу (П. Бергер, А. Петтігрю, Д. Сільверман, А. Шюц,) розглядає ціль як внутрішній орієнтир, який спонукає до спрямованої активності, як фактор, що сприяє співорганізації колективного суб’єкта. Ґрунтуючись на теоретичному аналізі філософських та соціологічних концепцій цілепокладання, розкривається діалектичний зв’язок цілей і засобів діяльності, що визначає відносини між суб’єктом і об’єктом управління в структурі організації.

На основі концептуалізації соціологічного вивчення категорії «ціль» автор уточнює дефініції понять «організація», «підприємницька організація», виходячи з провідного значення цільового компоненту у їх діяльності. Ціль позначається як функціональна характеристика організації, що використовується як критерій її соціальної ефективності та детермінанта організаційної поведінки. Зазначається, що значущою організаційною властивістю є цілеспрямованість, аналіз якої базується на соціологічній інтерпретації цілеспрямованої діяльності, запропонованої Н. Смелзером, що дозволило автору визначити характерні риси та специфіку її прояву у підприємницьких організаціях.

У другому підрозділі «Раціонально-нормативістські теорії цілей організації» розглядається соціальна природа цілей та їх функціональне призначення у межах раціонально-нормативістського підходу. Аналіз теоретичних положень управлінських концепцій Ф.У. Тейлора, Л. Гілберт, А. Файоля, Х. Емерсона, в яких організація розуміється як інструмент, що раціонально сформований для реалізації встановлених цілей, дозволяє зробити висновок про провідне значення функції планування в організаційній діяльності, визначити, що процес цілеформування обумовлений раціональними, стандартизованими принципами побудови організаційної структури. Застосовуючи теоретичні засади щодо розвитку організаційної діяльності, запропоновані Л. Урвіком, Дж. Муні, А. Рейлі, автор характеризує такі управлінські принципи, як принцип загальної цілі, що слугує основою визначення місії (генеральної цілі) в сучасних підприємницьких організаціях; принцип координації дій, спрямованих на ціледосягнення; принцип усвідомлення персоналом загальноорганізаційних цілей.

Звернення до концептуальних положень теорії соціальної дії М. Вебера надало можливість розглянути специфіку цілераціональної діяльності підприємницької організації, яка визначається формальною структурою, доцільністю, усвідомленістю цілі, раціональною мотивацією, відповідністю цілей і засобів.

У третьому підрозділі «Системний та структурно-функціональний підходи до вивчення цілей організації» визначаються соціальна роль цілей та особливості цілеформування з позиції системного та структурно-функціонального аналізу. Системна парадигма, в основу якої покладено ідеї О. Богданова, Л. фон Берталанфі, Н. Вінера, уможливила розгляд організації як цілісної відкритої системи, що саморозвивається та має такі системотворчі якості, як ціль, ієрархія, управління, синергія. Теоретичне опрацювання базових концепцій школи соціальних систем (Ч. Барнард, А. Гоулднер, А. Етціоні, Ф. Селзник, Г. Саймон) дозволило зробити висновок, що процеси формування цілей в організації зумовлені не тільки врахуванням внутрішніх компонентів організаційного розвитку, але й її постійною цілеспрямованою взаємодією із зовнішнім середовищем, особливо дослідженням потреб і інтересів груп впливу, що забезпечує адаптацію (стійкість) організаційної системи, її виживання і ефективне функціонування. Базуючись на концептуальних положеннях теорії організації, запропонованої А. Пригожиним, автор розглядає сучасну підприємницьку організацію як багатомірну складну систему, цільова структура якої характеризується наявністю взаємопов’язаної системи цілей, що розробляються на всіх управлінських рівнях.

Сучасні версії системного підходу ґрунтуються на теоретичних доробках структурно-функціонального підходу (Н. Луман, Р. Мертон, Т. Парсонс). На основі аналізу теорії соціальної дії та соціальних систем Т. Парсонса, в межах яких поняття „ціль” розглядається на конкретному та аналітичному рівнях, зроблений висновок, що серед основних вимог щодо виживання організації (як системи) у зовнішньому середовищі особливе значення має цілеорієнтація, що визначає одну з чотирьох провідних функціональних підсистем організації, а саме – підсистему досягнення цілей. Звернувшись до концептуальних ідей структурно-функціонального підходу Р. Мертона, автор наголошує, що в підприємницьких організаціях простежуються процеси «аномії», які виникають як наслідок невідповідності цілей, обумовлених організаційною культурою та інституціональними можливостями (засобами) у їх досягненні.

У четвертому підрозділі «Цілі організації в контексті біхевіористських теорій» аналізується сутність цілей у межах теорії організаційної поведінки, зокрема біхевіористського підходу, теоретичною передумовою якого є концептуальні положення школи людських відносин (Е. Мейо, У. Мур, Ф. Ротлісбергер, М. Фоллет), що досліджують організаційний розвиток крізь призму міжособистих відносин і мотивації.

Звернення до біхевіористської концепції Р. Сайєрта і Дж. Марча, згідно якої організація визначається як безособовий механізм, що не має власних цілей, а індивіди сприймають організацію з позиції ефективного досягнення особистих цілей і тому загальноорганізаційні цілі є інтеграцією індивідуальних цілей її членів, дозволило зробити висновок щодо значущості дослідження індивідуальних особливостей працівників, урахування їх соціальних потреб і інтересів у процесі цілеформування, зокрема шляхом посилення ролі соціальних цілей.

Аналіз концептуальних ідей теорії «адміністративного працівника» Г. Саймона дає змогу зазначити, що ефективність ціледосягнення в організації підсилюється у процесі ідентифікації особистих цілей індивіда з організаційними цільовими орієнтирами. Виходячи з теоретичних положень представників поведінкового підходу (К. Арджиріс, Р. Лайкерт, Д. Макгрегор, Ф. Фідлер, Ф. Херцберг), розглядається співвідношення цілей організації з індивідуальними цілями її учасників (власників і персоналу), визначаються потреби їх узгодження і координації, зокрема шляхом залучення персоналу до розробки цілей, що дозволяє у процесі цілереалізації використовувати ефект синергії. Механізми інтеграції особистих цілей, що переслідують власники ресурсів і персонал, у загальні цілі реалізуються у двох формах - концепції «багаторазового суб’єкта» (згідно якої загальна ціль – повторення, збіг різноманітних індивідуальних цілей) та моделі «тактичної коаліції» (загальна ціль формується шляхом поступок, компромісів членів організації). На основі теорії «мотивації через цілепокладання» Е. Локка визначені головні чинники, що сприяють збігу особистих цілей із цілями організації.

П’ятий підрозділ «Стратегічний і ситуаційний підходи до розгляду цілей організації» присвячений дослідженню особливостей організаційних цілей з позиції стратегічної та ситуаційної теорій. Стратегічний підхід, концептуальну основу якого складають теорії І. Ансоффа, К. Ендрюса, Дж. Лорша, Дж. Сейлера, А. Чендлера-мол., акцентує увагу на методах встановлення динамічної взаємодії організації із зовнішнім середовищем та розробці низки стратегій, що дозволяє організації розвиватися у довгостроковій перспективі. Стратегія розглядається як загальна концепція досягнення цілей організації і розподілу необхідних для цього ресурсів. Виходячи з концептуальних ідей стратегічної теорії І. Ансоффа, підкреслюється важливість аналізу трансформації зовнішнього оточення підприємницької організації, що спричиняє постійне корегування і модифікацію організаційних цілей для зміцнення її позицій на ринку і підвищення здатності до виживання.

Визначаються основні стадії переходу від оперативного менеджменту до стратегічного управління, що обумовило якісні зміни в ієрархії цілей. Особливе значення набувають цілі за пріоритетністю або періодом встановлення – стратегічні (довгострокові), тактичні (середньострокові) і оперативні (короткострокові). Основу при формуванні цілей складає бачення (vision) – образ бажаного майбутнього, на базі якого встановлюються стратегічні орієнтири підприємницької організації, насамперед - її місія (генеральна ціль).

Теоретичні доробки представників ситуаційного підходу (У. Гомберг, Г. Кунц, П. Лоуренс, Дж. Томпсон, Ф. Фідлер, Г. Шерман) базуються на ідеї, що компоненти внутрішнього устрою організації (цілі, структура, технології і персонал) залежать від існуючого стану зовнішнього середовища, що обумовлюється визначеною ситуацією, яка розглядається як конкретний набір обставин, що впливають на організацію у певний період. Зазначено, що врахування ситуаційних факторів в організаційній структурі і процесі цілеформування дає змогу забезпечити якісне виконання цілей.

Показано, що евристична цінність ситуаційного підходу полягає у формуванні «ситуативного мислення», що дозволяє пристосовувати універсальні управлінські принципи і методи до конкретних ситуаційних проявів організаційного розвитку, адаптувати і корегувати цілі щодо суспільних змін, динамічності зовнішніх і внутрішніх факторів, оптимізуючи функціонування підприємницьких структур.

У другому розділі «Види, функції та характеристика цілей в соціальному розвитку підприємницьких організацій» простежуються зміни цільової структури організації під впливом інституційних трансформацій у суспільстві, визначаються класифікація, функціональне призначення цілей та специфіка механізму цілепокладання у підприємницькій організації.

У першому підрозділі «Еволюція організаційних цілей та їх соціальна обумовленість» розглядається еволюція цілей підприємницької організації з позиції логічної зміни її цілеспрямованості. Встановлено, що динаміка якісних перетворень у процесі цілеформування обумовлена факторами розвитку зовнішнього середовища та внутрішньоорганізаційного життя, визначається домінуючими концепціями соціально-економічного розвитку організації. На етапі становлення ринкової економіки переважає концепція виробництва, для якої характерним є пріоритетність економічних, виробничих цілей, слабка взаємодія із зовнішнім середовищем, максимальне використання внутрішніх технічних та соціальних ресурсів. На зміну їй приходить концепція реалізації, яка на перший план висуває цілі збуту, що орієнтовані на максимізацію продажів, враховують умови реалізації товару, задовольняють потреби торговця, обумовлені його соціальною роллю. Наступний період визначається концепцією маркетингу. Цілі організації встановлюються залежно від комплексного дослідження ринку та можливостей у забезпеченні потреб і запитів споживачів, характерна активна взаємодія організації з мінливим зовнішнім середовищем, формується місія (генеральна ціль), що визначає її соціальне призначення.

Показано тенденції ускладнення цільової структури організації внаслідок розширення сфери соціальної відповідальності бізнесу, що сприяло посиленню ролі соціальних цілей, спрямованих на соціальний захист персоналу, впровадження корпоративних соціальних програм, благодійну діяльність, вирішення суспільних проблем. Визначено, що сучасні підприємницькі організації характеризуються цільовою різноманітністю, відсутністю пріоритетної цілі, встановленням цільових орієнтирів, що відповідають інтересам внутрішніх та зовнішніх груп впливу, задовольняють потреби суспільства у якісних товарах і послугах, демонструють соціально-відповідальну поведінку.

У другому підрозділі «Видове різноманіття і функціональне призначення цілей підприємницької організації» розглянуто види організаційних цілей за різними підставами, проаналізовано зміст цільових функцій, що виконуються у процесі управління.

Підприємницькі організації характеризуються різноманіттям цільової структури, що дозволило визначити класифікацію цілей за різними критеріями, враховуючи провідні сфери організаційного розвитку. За кожним з указаних критеріїв висунуто авторську позицію щодо їх практичного застосування залежно від спеціалізації та типу підприємницьких організації. Обґрунтовується доцільність використання у сучасних підприємницьких організаціях багаторівневої класифікації цілей, що створює систему цільових орієнтирів, які охоплюють такі основні ознаки, як ступінь пріоритетності, зміст цілей, функціональна структура організації, період встановлення цілей, спрямованість, вимірність, об’єкт взаємодії, стадії життєвого циклу організації, суб’єкти здійснення.

У сучасній організації цілі виконують сукупність взаємопов’язаних функцій, зміст і спрямованість яких формується відповідно до сфери діяльності організації, типу організаційної структури, стратегії розвитку. Спектр функцій організаційних цілей досить широкий і включає такі їх види, як: когнітивна, зменшення невизначеності, соціального призначення, структурна, ідентифікації, регулююча, інтеграційна, розподільна, мотиваційна, оціночна, перетворення, ідеологічна, катектична (або емоційна), символічна функції.

Третій підрозділ «Соціальний механізм цілепокладання в підприємницьких організаціях» присвячений дослідженню основних принципів, закономірностей і характеристик цілепокладання як складного і динамічного управлінського процесу.

Звернення до аналізу концептуальних положень основних моделей теорії організації, зокрема раціонально-інструментальної (П. Друкер) та природної моделі (Ч. Барнард, Ф. Селзник), дозволяє розглянути сутність цілепокладання як процесу, що пов’язаний із визначенням орієнтирів діяльності організації, у результаті якого формується ціль як ідеальний образ майбутнього, смислоутворюючий елемент управлінської діяльності. Ґрунтуючись на ідеях організаційної теорії А. І. Пригожина, досліджено специфіку основних рівнів цілепокладання в організації: телеономія – функціональна цілеспрямованість – інноваційна цілеспрямованість, що розрізняються за ступенем об’єктивності-суб’єктивності та мають різні характеристики залежно від таких критеріїв, як управлінські цінності, стиль і методи управління, тип організаційної культури.

Розглянуто основні послідовні стадії, що визначають загальну логіку цілеформування в підприємницькій організації: аналіз зовнішнього середовища, розробка місії (генеральної цілі) організації, формування загальноорганізаційних цілей, які встановлюються за провідними сферами діяльності і значущими функціональними зонами організації, що дає змогу побудови «дерева цілей». Вибір основної форми встановлення цілей (авторитарної, колегіальної, партисипативної або форми встановлення цілей «знизу вверх») обумовлюється типом управлінської структури. Зазначено, що ефективність процесу цілепокладання у підприємницькій організації пов’язано із дотриманням ряду вимог щодо характеристик цілей, до яких відносять: конкретність, вимірність, досяжність, гнучкість, термін виконання, формалізацію, рівень винагороди, прийнятність для основних суб’єктів впливу, сумісність у часі і просторі, що зумовлює їх якість і усуває цільові конфлікти.

Показано, що для сучасних підприємницьких організацій характерним є істотний вплив на процес цілепокладання організаційних цінностей, які відображаються у змісті цілей і регулюють поведінку персоналу при ціледосягненні.

У четвертому підрозділі «Конфлікт цілей в соціальному розвитку підприємницької організації» розглядаються сутність, джерела і основні типи конфліктів цілей в організації. Встановлено, що для функціонування підприємницьких організацій як багатоцільових систем, котрі мають кілька рівнів управління, поєднують людські і технічні ресурси, визначаються структурною диференціацією та департаменталізацією, характерно виникнення цільових конфліктів і протиріч, які існують у різноманітних проявах. Автором досліджено основні види конфліктів цілей, що виникають на вертикальному та горизонтальному управлінських рівнях, серед яких виділяють конфлікти, пов’язані з суперечностями між індивідуальними потребами і цілями та цілями організації; конфлікти, спричинені ефектом «дивергенції цілей»; позиційні конфлікти; конфлікти між цілями основних зовнішніх і внутрішніх груп впливу; конфлікти, викликані особливостями процесу цілеформування в підприємницькій організації. Запропоновано рекомендації щодо узгодження цілей, усунення (послаблення) цільових протиріч в організаційному розвитку.

У третьому розділі «Соціальні технології гармонізації цілей підприємницьких організацій» визначаються основні характеристики концепції управління за цілями у підприємницьких організаціях, з’ясовуються особливості процесу цілеформування в організаціях малого бізнесу, які виявлені у результаті експертного опитування; розглядається роль соціального пакета як технології подолання цільових конфліктів в організації.

У першому підрозділі «Технологізація управління за цілями в підприємницькій організації» проаналізовано сутність концепції «управління за цілями», специфіка її застосування в підприємницьких організаціях.

Виходячи з теоретичного опрацювання концептуальних положень емпіричної школи (С. Девіс, Е. Дейл, П. Друкер, Г. Кунц, Л. Ньюмен, Р. Фелк), розглядається сутність управління за цілями, яка полягає в тому, що діяльність щодо формування системи цілей та робота з цілями вважаються провідними управлінськими функціями, а цілі визначаються як фактори, що обумовлюють логіку побудови організаційної структури, забезпечують її довгостроковий розвиток. Показано, що головною особливістю управління за цілями є інтеграція загальноорганізаційних, групових і індивідуальних цілей на всіх рівнях управлінської системи, на основі чого здійснюється усвідомлення й сприйняття персоналом цільових орієнтирів організації, поліпшується зворотній зв’язок, визначаються об’єктивні критерії контролю і системи винагороди. Створюється комплексний підхід до цілепокладання, що містить розробку системи цілей, розміщення пріоритетів, «зрівноважування» та «жонглювання» цілями, раціональний вибір засобів.

Досліджено основні принципи управління за цілями, зміст яких проявляється у трьох ключових модулях: «системі вертикальної залежності цілей», «системі оцінювання діяльності персоналу», «системі взаємозв’язку між цілями організації і особистими цілями персоналу». Показано, що впровадження управління за цілями як елемента соціального розвитку підприємницької організації передбачає суттєву зміну ролі індивіда (як керівника, так і підлеглого) в управлінській структурі, активне залучення персоналу до встановлення цілей, розвиток самоконтролю в процесі ціледосягнення, що сприяє процесу ідентифікації працівника з організацією. Виокремлено базові етапи управління за цілями, що створюють цикл процесу цілепокладання; їх специфіка визначається застосуванням різних моделей цільового підходу, зокрема призначених для індивіда, групи, організації в цілому. Обґрунтовується доцільність використання в практиці управління такого компонента управління за цілями, як декларація, у якій знаходить відображення система цілей організації. Зазначено переваги і обмеження впровадження цільового підходу у підприємницькій організації.

У другому підрозділі «Напрямки оптимізації цілей підприємницької організації» визначено особливості, тенденції і труднощі процесу цілеформування в організаціях малого бізнесу, з’ясовані у результаті експертного опитування, розглянуто фактори оптимізації цілей. 

Зазначено, що процес формування цілей в організаціях малого бізнесу установлюється залежно від типу управлінської структури, спеціалізації, стилю управління. Пріоритетним є централізований спосіб, для якого характерно одноосібне визначення цілей керівником організації (відмітили 52% експертів), однак застосовуються також різні децентралізовані форми встановлення цілей, які передбачають участь у розробці цілей керівників середньої ланки. У той же час, за експертними оцінками, лише в 9% організацій малого бізнесу здійснюється визначення цілей спільно з працівниками, тобто спостерігається слабка тенденція залучення персоналу до процесу цілеформування, що може спричинити цільові конфлікти (неприйняття цілей).

Дані експертного опитування дозволили зазначити, що у підприємницькому середовищі є значні розбіжності між обраними стратегіями розвитку приватного бізнесу: переважає орієнтація розвитку на довгостроковий період (41%), майже третина організацій малого бізнесу налаштована на досягнення середньострокових цілей; орієнтація на виживання у сьогоденні і реалізацію короткострокових цілей притаманна 27% організацій. Показано, що чинниками оптимізації цілей постають узгодження системи цілей по вертикалі, формування внутрішньої єдності довгострокових (стратегічних) і короткострокових (тактичних) цілей.

Встановлено, що домінування в організації на сучасному етапі такої вузької цілі, як прибуток, значно обмежує її можливості і напрямки розвитку, що підтверджується думкою експертів. Дані експертного опитування дали змогу визначити, що для процесу цілепокладання в організаціях малого бізнесу характерна тенденція поширення поряд з суто економічними цілями широкого спектра соціальних цілей, що є проявом соціальної відповідальності бізнесу. За оцінками експертів, серед форм реалізації соціальних цільових орієнтирів найбільш розповсюдженими є соціальні програми для персоналу (69%), благодійна діяльність (34%), соціальна відповідальність за вироблений товар або надані послуги (21%). Досягнення гармонійного балансу економічних і соціальних цілей розглядається як важливий чинник оптимізації механізму цілеформування.

Соціальна направленість підприємницьких структур відображається, на думку експертів, насамперед, у місії (генеральній цілі), що сформована сьогодні у більшості організацій малого бізнесу (64 %), крім того спостерігається тенденція щодо узгодження змісту загальноорганізаційних цілей із системою суспільних цінностей та організаційною культурою; орієнтація на досягнення цілей у межах визначених етичних правил ведення бізнесу.

На основі проведеного факторного аналізу встановлено, що у процесі цілеформування в підприємницьких організаціях актуалізуються такі характеристики цілей:

а) можливість їх корегування; що дозволяє попередити негативні наслідки, які виникають при ціледосягненні у разі відхилення від заданих параметрів цілей;

б) ступінь адаптації цілей до вимог внутрішніх і зовнішніх зацікавлених груп, серед яких, за оцінками експертів, найбільш стійкий, сильний та специфічний вплив на організаційну діяльність мають інтереси власників, споживачів і працівників, чиї потреби важливо поєднувати при формуванні загальноорганізаційних цілей;

в) можливість модифікації цільових орієнтирів відповідно до внутрішньоорганізаційних змін (наявні ресурси, впровадження нового товару, застосування інноваційних технологій, зміна організаційної структури).

У третьому підрозділі «Соціальний пакет як технологія подолання конфлікту цілей підприємницької організації» розглядається сутність і роль соціального пакета як технологічного способу гармонізації організаційних цілей, визначається специфіка його застосування в підприємницькій організації.

Аналіз у науковій літературі теоретичних тлумачень щодо сутності соціального пакета дозволяє визначити його як систему певних благ у вигляді соціальних пільг, компенсацій і привілеїв, що добровільно встановлюються в організації та надаються працівникам понад розмір заробітної плати й інших законодавчо закріплених гарантій, як втілення соціальних цілей у підприємницькій організації. Соціальний пакет автором досліджується як соціальна технологія, що використовується управлінською структурою як засіб для більш ефективного досягнення загальноорганізаційних цілей, забезпечення їх цілісності, є способом вирішення низки соціальних проблем організаційного розвитку, запобігає цільовим конфліктам на всіх рівнях управлінської ієрархії.

Розглянуто функціональне призначення соціального пакета, що дає змогу характеризувати його з одного боку, як інструмент управління, що спрямований на внутрішні потреби персоналу, а з іншого – як прояв соціальної відповідальності бізнесу, що позначається на формуванні позитивного іміджу організації у зовнішньому середовищі. Визначено основні типи формування соціального пакета, що використовуються в управлінській практиці: система «кафетерію»; програми соціальної підтримки родини; програми «зручного місця роботи»; програми «довічного супроводу».

Доведено, що досягнення балансу між особистими (економічними і соціальними) цілями і інтересами працівника та системою загальноорганізаційних цілей обумовлюється базовими очікуваннями щодо застосування соціального пакета як з боку персоналу, так і з боку власника бізнесу. Встановлено, що в сучасних підприємницьких організаціях спостерігається тенденція щодо ускладнення змісту соціального пакета, що підтверджують дані експертного опитування; якщо спочатку в його межах виділявся один пріоритетний напрямок, то сьогодні перелік наданих соціальних пільг і компенсацій значно збільшився і реалізується у вигляді різноманітних соціальних програм для персоналу.

У висновках дисертації узагальнено результати дослідження, сформульовано положення, що мають теоретичне і практичне значення для подальшого соціологічного вивчення системи цілей у соціальному розвитку підприємницької організації.

При розгляді природи і специфіки цілі уточнено дане поняття в категоріальному апараті соціології організацій і управління, виділено змістовні компоненти системи цілей організації, визначено специфіку цілеспрямованої діяльності в підприємницьких організаціях.

Аналіз основних теоретико-методологічних підходів до вивчення цілей організації дав можливість розсунути рамки розуміння сутності і соціальної ролі цілей в організаційному розвитку, відобразити комплексне бачення цілі як багатогранного соціального феномена. Обґрунтовано евристичну цінність ситуаційної теорії при дослідженні цілей організації, яка формує „ситуативне мислення”, що дозволяє адаптувати і корегувати цілі щодо динамічності зовнішніх і внутрішніх факторів організаційного розвитку, оптимізуючи функціонування підприємницьких структур.

Було зафіксовано еволюцію організаційних цілей, що обумовлена змінами соціально-економічних, політичних і соціокультурних умов розвитку суспільства. Проведений порівняльний аналіз цільової спрямованості організацій в індустріальному та постіндустріальному суспільствах дозволяє зробити висновок, що ефективне функціонування підприємницької організації та підтримка її іміджу визначаються здатністю встановлювати цілі, які максимально відповідають вимогам зовнішнього соціального оточення та інтересам основних груп впливу.

Виявлено, що підвищення ролі соціальної відповідальності організацій спричинило зміни в ієрархії цілей убік посилення соціальних цілей, збільшення значущості соціальних програм для персоналу. У дисертаційній роботі підкреслюється необхідність установлення оптимального балансу економічних і соціальних цілей, що дозволяє гармонійно погоджувати інтереси і потреби всіх зацікавлених груп, пов’язаних із діяльністю організації, долати цільові протиріччя і конфлікти в соціальному розвитку підприємницької організації.   

Уточнена класифікація організаційних цілей за такими основними ознаками, як ступінь пріоритетності, зміст цілей, спрямованість, функціональна структура організації, період встановлення цілей, об’єкти взаємодії, вимірність, суб’єкти здійснення, що може використовуватися як при проектуванні організації, так і в процесі її життєдіяльності. Визначено функціональне призначення цілей в організаційному розвитку.

Розкрито соціальний механізм цілеформування, показано його специфіку і характеристики щодо підприємницької організації. Цілепокладання визначено як складний управлінський процес, що обумовлює логіку і напрямки функціонування організації, виділяються структурні рівні цілепокладання за ступенем об’єктивності-суб’єктивності. Підкреслюється значення ціннісного фактора в процесі цілеформування, який дозволяє поєднувати суспільні цінності й індивідуальні інтереси і потреби персоналу при визначенні та реалізації організаційних цілей.

На основі експертних оцінок виявлено тенденції й особливості процесу цілеформування в організаціях малого бізнесу, визначено значущі цільові характеристики, виділено напрямки оптимізації системи організаційних цілей. Встановлено, що механізм цілепокладання в підприємницьких організаціях може бути істотно збагачений за рахунок зміни підходів до розроблення цілей, застосування системи відкритої комунікації та створення комплексу цілей, що дає змогу погоджувати індивідуальні інтереси персоналу із загальноорганізаційними цілями. 

Виявлено логіку становлення і розвитку управління за цілями у підприємницькій організації, його головні етапи, основні моделі, можливості й обмеження при впровадженні в управлінську практику. Визначено, що метод управління за цілями характеризується суттєвою зміною ролі індивіда в управлінській структурі, інтеграцією індивідуальних, групових і організаційних цілей, що дозволяє підсилити мотивацію праці, удосконалити систему контролю й оцінки діяльності персоналу.

Обґрунтовано роль соціального пакета як технології гармонізації цілей підприємницької організації. Встановлено, що визначення шляхів досягнення балансу між особистими (економічними і соціальними) цілями й інтересами працівника і системою цілей, розроблених у підприємницькій організації, обумовлюється базовими очікуваннями від застосування соціального пакета як з боку персоналу, так і з боку власника бізнесу. Доведено, що для сучасного етапу розвитку підприємницьких організацій характерні тенденції щодо ускладнення змісту соціального пакета, що проявляється в реалізації соціальних програм для персоналу на загальноорганізаційному рівні.

На підставі проведеного дослідження можна зазначити, що соціологічна діагностика організаційних цілей і процесу цілеформування в умовах невизначеності і мінливості зовнішнього середовища сучасних підприємницьких організацій повинна стати підґрунтям для розробки і впровадження в практику інноваційних соціальних проектів, які б гармонізували організаційні відносини, оптимізували організаційну поведінку.