КОНЦЕПТ ЖИТТЯ В УКРАЇНСЬКІЙ ФРАЗЕМІЦІ

Краткое содержание

У ВСТУПІ з’ясовано стан вивчення концептуальних картин світу в сучасному мовознавстві, обґрунтовано вибір теми, її актуальність, сформульовано мету і завдання, об’єкт і предмет роботи, окреслено методи, наукову новизну, теоретичне значення і практичну цінність одержаних результатів, особистий внесок здобувача.

Перший розділ „ЕВОЛЮЦІЯ ПОГЛЯДІВ НА КОНЦЕПТ” присвячено основним векторам інтерпретації концепту в науковій літературі, дефініціям і диференціаторам концепту, структурним особливостям концептів, теоретичним проблемам концептуалізації та концептуальної системи.

У підрозділі 1.1. „Основні вектори інтерпретації концепту” виокремлено сім векторів трактування концепту: логіко-філософський (Дж.Кемені, Ч.Пірс, Г.Фреге), власне-філософський (Ж.Дельоз, Ф.Гаватарі), лінгвістичний (В.Гак, В.Звегінцев, Л.Резніков, О.Тараненко, П.Чесноков), лінгвокультурологічний (А.Вежбицька, В.Іващенко, В.Карасик, Ю.Степанов, В.Ужченко), коґнітивний (В.Дем’янков, О.Кубрякова, З.Попова, І.Стернін), психолінгвістичний (Г.Залевська, О.Селіванова, І.Штерн, Л.Лисиченко) та літературно-культурологічний (Л.Грузберг, В.Зусман) вектори; встановлено його диференціатори: зв’язок з мисленням і пам’яттю, зв’язок з мовною оболонкою, зв’язок з психікою, абстрагування, етнокультурне забарвлення, момент переживання, узагальнення, автореферентність, безтілесність, відкритість, вічність, динамічний характер, багатовимірність, дискретна цілісність смислу, множинність складників, невербальна природа, позамовний характер, однозначність, потенційна суб’єктивність, результат тривалого і складного процесу, стереотипність і константність, кодованість у почуттєво-образних уявленнях, опис ментальної дійсності; визначено, що концепт виконує пізнавальну функцію, функції збереження знань про світ, структурування знання, орієнтування у світі.

Усі властивості концепту передають складну і суперечливу природу як самого концепту, так і наукового знання про нього. Становлення в науці поняття концепт позначило новий рівень осягнення засобів, закономірностей та особливостей взаємодії мови, пізнання, культури, а відповідно, нові аспекти взаємодії лінгвістики, коґнітології, культурології, психології, філософії тощо; поширило межі змістового аналізу мовних явищ і надало більшої глибини й ефективності семантичним дослідженням. На сучасному етапі розвитку науки актуальними постають питання визначення статусу та сутності концепту, які дотепер не набули однозначного вирішення.

На думку класиків постмодернізму, Ж.Дельоза та Ф.Гаватарі, філософія має справи лише з концептами, які актуалізатор оригінальної концепції створює для того, щоб сформувати свою позицію. Ю.Степанов ставить перед собою завдання виділити культурні концепти, оскільки саме вони, трансформуючись певним чином і втілюючись по-різному, формують тіло національної культури. Культура розглядається як сукупність концептів та їхніх відношень, які виявляються у відповідних семіотичних рядах, що переплітаються між собою і створюють „ментальні ізоглоси” в культурі. Виникає своєрідна інтерференція культурних полів і кожна традиція залишає свій відбиток в етимології, у значенні слова, формує покликання на інші концепти. Все це відображено у практиці використання мови і специфічно забарвлює смисли слів. Тому не можна відривати концепти від лінгвістики, оскільки  це і мовні категорії. Концепт – це поняття традиційно логіко-філософське, але взяте на озброєння лінгвістикою, і на сьогодні воно має безліч лінгвістичних визначень та інтерпретацій (Ф.Бацевич, К.Голобородько, А.Загнітко, В.Звегінцев, А.Зеленько, І.Резніков та ін.).

Співвідношення мови і культури розглядається у працях В.Гумбольдта, Е.Сепіра, Б.Уорфа, О.Потебні, М.Толстого, А.Вежбицької та ін. Лінгвокультурологічна проблематика, що постала на цьому плідному ґрунті, у наш час з кожним днем набуває все більшого поширення: вона охоплює низку питань, які стосуються аналізу культурних цінностей, напрацьованих людством. Базовим лінгвокультурологічним поняттям, на думку В.Аврамової та В.Карасика, постає концепт. І водночас, одним із центральних питань сучасної коґнітивістики виступає питання про роль концептуалізації людського пізнання. Цей аспект активно опрацьовується у дослідженнях провідних зарубіжних вчених – Р.Джекендоффа, Дж.Лакоффа, Р.Ланґакера, Дж.Хармана, Р.Шепарда та ін. У європейській лінгвістиці (А.Хуршид, Г.Піхт, Б.Тофт, В.Сміт, П.Вессенхофер та ін.) концепт функціонує у межах теорії мови спеціальних цілей. Г.Піхт тлумачить концепт як одиницю мислення, знання та пізнання, а В.Сміт зазначає, що концепт необхідно розуміти як певний квант знання.

Розглядаючи концепт як „двоїсту” ментальну сутність, що має два боки – психічний і мовний, представники психолінгвістичного вектора розмежовують психічний і мовний аспекти в такий спосіб: у психіці – це об’єкт ідеальної природи, образ, що втілює певні культурно-зумовлені уявлення носія мови про світ і водночас є прообразом, прототипом, „ідеєю” групи похідних понять; у мові концепт має певне ім’я, оскільки реальність відображається не безпосередньо, а саме через мову. У силу цього концепту, як ідеальному об’єкту, що існує лише в нашій психіці, можуть відповідати цілком різні ментальні утворення. Тому не тільки різні мови концептуалізують світ по-різному, але й за одним і тим самим словом певної мови можуть стояти абсолютно різні концепти.

В українському літературознавстві останнім часом поширюються дослідження концептів, оскільки концепт постає інструментом, що дозволяє розглядати в єдності художній світ твору та національний світ. Аналізуючи концепти, літературознавці отримують можливість включити  образне тло твору до загальнонаціональної асоціативно-вербальної сітки.

Існування окреслених поглядів постає цілком правомірним, оскільки концепт виступає продуктом свідомості, що в силу своєї виняткової складності є предметом дослідження багатьох наук. Саме тому сутність концепту неможливо визначити, спираючись на дані лише однієї науки. На нашу думку, своєрідність концепту можна зрозуміти, тільки осягнувши феномен свідомості.

У підрозділі 1.2. „Концепт як продукт діяльності людської свідомості” розкрито зв'язок концепту і свідомості з опертям на тлумачення свідомості у філософії та психології; доведено, що продуктом діяльності людської свідомості постають різноманітні за типами і структурною організацією концепти, що здатні утворювати концептуальні системи.

У підрозділі 1.3. „Структура концепту” проаналізовано комбінаторні особливості концепту в баченні представників різних векторів інтерпретації концепту, зокрема Ж.Дельоза та Ф.Гаватарі, Ю.Степанова, В.Карасика, В.Іващенко та ін.

У підрозділі 1.4. „Концептуалізація та концептуальна система” концептуалізацію розглянуто як процес структурування знань, процес репрезентації знань мінімальними концептуальними одиницями, тобто процес пізнавальної діяльності людини, що полягає в осмисленні інформації і призводить до утворення концептів і концептуальних систем у мозку (психіці) людини. Концептуальну систему позиціоновано як упорядкований та ієрархізований у певний спосіб мінімум концептів; багаторівневість, всередині якої перебуває складна мережа взаємовідношень між концептами. На тому чи іншому рівні концептуальної системи концепти одного рівня можуть і повинні конкретизуватися на інших рівнях, змінюючи в такий спосіб ті елементи системи, з якими вони починають співвідноситися. Виступаючи фрагментарними цілими, концепти не є деталями мозаїки, оскільки вони мають неправильні обриси і тому не утворюють викінченої композиції. Справжня концептуальна система повинна мати мінімум вихідних концептів і продукувати максимум наслідків.

Центральне місце у другому розділі „КОНЦЕПТ ЖИТТЯ: ПЕРШИЙ РІВЕНЬ КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЇ” й третьому розділі „КОНЦЕПТ ЖИТТЯ: ДРУГИЙ РІВЕНЬ КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЇ” посідає вперше запропонований та опрацьований у роботі алгоритм концептуального аналізу одиниць.

Концептуальний аналіз концепту ЖИТТЯ в українській фраземіці здійснено за таким алгоритмом: 1) окреслення ядра концепту на основі словникових дефініцій однойменної лексеми різних історичних періодів; 2) встановлення периферії концепту за допомогою асоціативного експерименту; 3) ідеографічне опрацювання структури (семантичний аналіз) концепту; 4) визначення місця концепту в загальній концептуальній схемі – перший рівень концептуалізації; 5) добір фонової інформації (зі словників різних типів: етимологічних, тлумачних, міфологічних, культурознавчих, етнолінгвістичних тощо) для кожного семантичного поля, групи, підгрупи; 6) виокремлення з фонової інформації компонентів спільних і диференційних, загальнокультурних й етнокультурних у межах усіх семантичних полів; 7) окреслення асоціативно-образного комплексу компонентів, виділених на другому рівні – другий рівень концептуалізації.

У підрозділі 2.1. „Проблеми коґнітивної лінгвістики та спосіб номінації концепту ЖИТТЯ” розглянуто основні питання й проблеми коґнітивної семантики. У межах досліджень з коґнітивної лінгвістики актуальним є питання номінації концептів, у процесі розв’язання якого увагу заакцентовано на таких моментах: спосіб номінації, зміст обсягу та його модифікація (звуження або розширення). Концепт постає результатом поєднання словникового значення слова з особистим й етнічним досвідом людини. У дослідженні обрано найбільш поширений спосіб номінації – використання вже готового звукового комплексу. Кількість лексичних одиниць, що можуть стати концептами, обмежена, оскільки концептами виступають лише ті лексеми, що важливі для певної культури, мають велику кількість мовних одиниць для своєї фіксації, є темою прислів’їв і приказок, висловів і постають носіями культурної пам’яті народу. Саме такою, на нашу думку, і є лексема життя, покладена в основу однойменного концепту, а найяскравішим вираженням культурної пам’яті народу, безперечно, постає фразеологічна система – золотий фонд будь-якої мови та будь-якої культури, де народ фіксує свої спостереження над світом і людиною, де акумульовано духовний досвід народу.

У підрозділі 2.2. „Формування ядра та периферії концепту ЖИТТЯ” окреслено ядро і периферію концепту ЖИТТЯ в українській фраземіці.

Словникове значення лексеми життя (як і будь-якого іншого концепту, за Р.Фрумкіною і В.Масловою) виступає ядром концепту, оскільки матеріали тлумачних словників надають значні можливості у плані розкриття змісту концепту, у виявленні специфіки його мовного вираження. Суб’єктивний досвід, різноманітні прагматичні складники лексеми, конотації й асоціації – це периферія концепту. Концепти весь час уточнюються та модифікуються носіями мови, а обсяг змісту всіх концептів не є сталим. Концепти не підлягають аналізу лише на стадії свого виникнення, але згодом входять до концептуальної системи, виступають її частиною, і, зазнаючи впливу інших концептів, видозмінюються. У такий спосіб ми підійшли до опрацьованих етапів концептуального аналізу.

На першому етапі виявлено ядро концепту ЖИТТЯ: проаналізовано різні дискурси та лексичне значення слова життя у словниках різних періодів і встановлено, що в українській фраземіці ядро концепту ЖИТТЯ формується сімома складниками: 1) існування всього живого; 2) стан живого організму в стадії розвитку; 3) період існування кого-небудь, вік; 4) спосіб існування кого-небудь; 5) жива істота; 6) вияв фізичних і духовних сил живих істот; 7) те, що реально існує, дійсність.

У межах другого етапу до процесу розширення обсягу змісту концепту ЖИТТЯ залучено асоціації, отримані шляхом асоціативного експерименту (500 анкетованих у різних ВНЗ регіону). Встановивши можливі парадигматичні ряди та побудувавши синтагматичні ряди, виявлено найбільш чисельні (окрім тих, що належать до ядра) й обрано для кожного з них назву. У результаті сформовано п’ятнадцять периферійних мікроконцептів концепту ЖИТТЯ: Доля, Особа, Родина, Шлюб, Суспільство, Діяльність, Засоби існування, Життєвий інтерес, Скрута, Період, Місце, Ціна, Непередбачуваність, Неминучість, Ризик.

Подальше дослідження структури концепту ЖИТТЯ й особливості її наповнення розглянуто в аспекті ідеографічної лінгвістики, а національну специфіку – в аспектах лінгвокультурології та коґнітології. Опис концептів як одиниць ментального рівня носить гіпотетичний характер, оскільки належить до дійсності особливого типу – ментальної.

Підрозділ 2.3. „Ідеографічне структурування концепту ЖИТТЯ” присвячено проблемам системного вивчення фразеологічного складу мови та його тематичного опису.

Застосування терміна „ідеографічна класифікація” (ідеографічна парадигма) відповідає логіці вияву й опису структури концепту ЖИТТЯ. Опрацьована в роботі фраземоідеографічна класифікація має структуру: фразема – семантична підгрупа (СПГ) – семантична група (СГ) – семантичне поле (СП) – тематична група (ТГ), де СПГ – це сукупність фразем, об’єднаних диференційною семою, що пов’язує їх опозитивними відношеннями схожості або протиставлення; СГ – це сукупність семантичних підгруп, об’єднаних однією архісемою, що наявна у фразеологічному значенні усіх членів групи та відображає їхні спільні категорійні властивості й ознаки; СП – сукупність семантичних груп, об’єднаних за поняттєвим / концептуальним критерієм навколо мікроконцепту (або складника концепту), ТГ – це сукупність семантичних полів, об’єднаних за поняттєвим / концептуальним критерієм навколо макроконцепту. Запропонована структура не є вичерпною, оскільки розрахована лише на аналіз концепту ЖИТТЯ в українській фраземіці.

На третьому етапі встановлено ендоконсистенцію концепту ЖИТТЯ в українській фраземіці. Макроконцепт ЖИТТЯ складається з комплексу мікроконцептів, навколо яких формуються семантичні поля: мікроконцепт Вік покладено в основу СП „Період існування”, Особа й Доля – СП „Особисте життя”, Родина та Шлюб – СП „Сімейне, подружнє життя”, Суспільство та Діяльність – СП „Суспільне життя”, Засоби існування – СП „Матеріальний стан життя”, Сприйняття, Життєвий інтерес – СП „Дійсність”, Роки – СП „Кількісна характеристика життя”, Скрута, Спосіб, Досвід, Період – СП „Якісна характеристика життя”, Світ, Місце, Ціна, Ризик, Непередбачуваність і Неминучість покладено в основу СП „Життя”. Кожен мікроконцепт (складник макроконцепту) має семантичні вузли (далі СВ), навколо яких утворюються семантичні групи та семантичні підгрупи. Семантичні вузли „вагітність” (увійти в тяж; при надії), „народження” (Бог (Господь) дав (послав) (1); давати / дати (надати) життя (1); побачити світ (1)), „дитинство” (без штанів під стіл бігати (ходити); на припічку кашу їсти), „молодість” ([ще] мак росте (цвіте) в голові; губи в молоці), „доросле життя” (вбиватися / вбитися в колодочки (в палки, в пір’я і т. ін.) (1); входити / ввійти в літа), „старість” (їхати (повертати) з ярмарку (з торгу); на [крайньому (крайнім)] порозі життя; на схилі віку (літ, днів)), „жити / втратити життя” (топтати / потоптати ряст; держатися (триматися) на світі (1); голова ціла [на плечах] // відправитися на той світ; позбутися життя; скінчити дні (життя, шлях і т. ін.); заплатити (діал. приплатити) життям; накладати / накласти (наложити) на себе руки) формують мікроконцепт Вік; СВ „щастя / нещастя” (доля (фортуна) послужила (послужить); доля маслом губи змастить; пестун (пестій) долі (фортуни і т. ін.) // доля підставила ногу; сьорбнути солоного) – мікроконцепт Доля; СВ „задоволення / незадоволення” (жити не горювати (не журитися); жити та (і) Бога (долю, доленьку) хвалити // занудити світом (4)), СВ „своє / чуже” (влазити (вкрадатися) / влізти (вкрастися) в душу (1); лізти (залазити) з чобітьми в душу), СВ „самостійне” життя (вступати (входити) / вступити (ввійти) в життя (1); жити на свою руку) – мікроконцепт Особа; СВ „залицяння” (підбивати / підбити клинці (клина); смалити халяви (халявки)), СВ „сватання” (слати (засилати, присилати, посилати) / заслати (прислати) старостів (людей) [за рушниками]; пропонувати / запропонувати руку [й серце]), СВ „одруження / розлучення” (ставити (становити) на рушник (на рушнику); брати / взяти (прийняти) закон (1); віддавати / віддати [і] руку [і серце] (1) // розбити (побити) глек (глека, горщик, горщика, макітру і т. ін.) (2); розв’язати світ (пута) (1)), СВ „вірність / невірність” (наставляти / наставити роги (1); скакати (вскакувати) / скочити (вскочити) в гречку), СВ „ювілеї” (медовий місяць (1); золоте весілля) формують мікроконцепт Шлюб; СВ „злагода / незгода” (жити як мед пити; у ладу (2) // не в ладах; жити як кішка з собакою), СВ „родинні зв’язки” (мамин мізинчик; своя кістка // через вулицю бондар; чужа кістка), СВ „самотність” (без роду [й племені (й прароду)]; як (мов, ніби) палець (перст) (1); як билина [в полі]) – мікроконцепт Родина; СВ „влаштованість / невлаштованість у суспільній ієрархії” (знатна птиця; велика цяця (1); сильна (міцна) рука // невелика птиця; невелика цяця; низького (дрібного) льоту (лету)), СВ „роль у суспільстві” (вартий уваги; на вагу золота (1) // гріш (копійка) ціна [в базарний день]; нуль без палички (1); пустий (порожній) звук; абсолютний нуль), СВ „спільні / неспільні інтереси” (ділити хліб [і сіль] (хліб-сіль) (3); дороги сходяться (схрещуються) / зійшлися (схрестилися) (1) // (ходити / піти по різних (по інших) стежках (різними стежками)), СВ „середовище” (темне царство; тиха заводь) – мікроконцепт Суспільство; СВ „напрям” (пряма (рівна) дорога (стежка, магістраль і т. ін.); стояти на правильному (вірному) шляху // збиватися (сходити) / збитися (зійти) на манівці; збочувати / збочити з дороги (з шляху, з стежки і т. ін.)), СВ „наслідування” (жити чужим розумом (умом); іти (ходити) / піти второваними (протертими, протоптаними і т. ін.) стежками // жити своїм розумом (умом); мати свою стежку (свій шлях)) – мікроконцепт Діяльність; СВ „гроші” (грошовий (золотий) мішок (1); презренний (погорджений і т. ін.) метал), СВ „заробіток” (піти на свій хліб; добувати / добути [своїм] горбом; легкий на гроші (1)), СВ „утримання” (їсти чужий хліб; сидіти на шиї (на плечах) // злазити (злізати) / злізти з шиї), СВ „бідність / багатство” (годувати злидні (злиднів); пхати вік (біду, життя)  // тонути (потопати) в розкошах; медові[ї] та молочні[ї] ріки (1); як бобер у салі) – мікроконцепт Засоби існування; СВ „безпосередність” (на власні (свої) очі; перед очима (2)), СВ „об’єктивність / спотвореність” (дивитися тверезими очима (тверезо); дивитися на світ ясними очима // бачити [все] в рожевому світлі; всі (і) кози в золоті), СВ „почуття реальності” (відриватися / відірватися від життя (від землі); спуститися / спускатися з неба (з небес) [на землю]) – мікроконцепт Сприйняття; СВ „наявність / відсутність життєвого інтересу” (прокидається / прокинулося серце; прокинулася душа // життя немиле; заснуло серце) – мікроконцепт Життєвий інтерес; СВ „жити довго” (на тому світі пайок йде; забула смерть), „протягом життя” (до [божого (страшного)] суду; до віку вічного; на віку), СВ „до старості / до кінця життя” (до сивого (білого) волосу (до сивини); до сивої (до сідої) коси // до гробової (рідко до судної) дошки; до осикового кілка) – мікроконцепт Роки; СВ „позитивний / негативний” (відчувати пульс епохи; здобувати / здобути світ // дурити світом; жити одним (сьогоднішнім) днем; збавляти / збавити віку (життя) (2)), СВ „активний / пасивний” (вертітися (крутитися) на ногах; під лежачий камінь вода не тече // вигріватися на печі; вийти із борозни), СВ „узвичаєний / неузвичаєний” (входити / ввійти в [свою] колію (в береги); входити (приходити) / ввійти (прийти) в норму // вибиватися (сходити) / вибитися (зійти) з колії; баламутити світом), СВ „правильний / неправильний” (по правді (2); як Бог велів // світ поганити; блудлива овечка) – мікроконцепт Спосіб; СВ „наявність / відсутність життєвого досвіду” (обглянутися по світі; битий (бита) собака // життя не скуштувати; [і] не нюхати / не понюхати пороху (2)) – мікроконцепт Досвід; СВ „безвихідне становище” та „несприятливі умови” (життя повернулося гострим боком; життя притиснуло (притисло)) – мікроконцепт Скрута; СВ „земний / потойбічний” (цей (сей) світ; земний паділ // інший мир; той світ) – мікроконцепт Світ; СВ „постійне / непостійне” місце життя (насиджене місце (1); кидати / кинути якір (якоря) // (блукати по світах (по [божому] світу, по світі)), СВ „відсутність житла” (не мати де голови (голову) прихилити (2); тинятися попідтинню (попід тинами)) – мікроконцепт Місце.

Аналіз структури концепту ЖИТТЯ уможливлює опрацювання її ідеографічної парадигми: 1240 фразем – 131 семантична підгрупа – 39 семантичних груп – 9 семантичних полів, останні можуть розглядатися як відносно самостійні мікросистеми. П’ять відсотків фразем становлять ідеографічний залишок.

            У підрозділі 2.4. „Характер взаємозв’язків між елементами структури” проаналізовано опозитивні відношення подібності та протиставлення у кожному семантичному полі.

За синонімічними відношеннями фраземи об’єднуються в семантичні групи та семантичні підгрупи. У межах СПГ фраземи розташовуються в певній послідовності: від стилістично нейтрального та семантично прозорого до найбільш емоційно насиченого з високим ступенем метафоричності, наприклад: СПГ „Нерідна людина або далекий родич”: чужа кістка, чужа чужина (2), в десятому коліні, нашому тинові двоюрідний пліт, через вулицю бондар,  десята (сьома) вода на киселі (на кисіль), свояк з лівої щоки, через дорогу навприсядки. Таке розташування дозволяє конкретизувати диференційну сему СПГ, тому чим далі в класифікаційній структурі перебуває та чи інша фразема, тим більш специфічні, унікальні змістові елементи визначають її значення.

У межах семантичного поля фразеологічні антоніми пов’язані відношеннями “перетину”: об’єднані архісемою і протиставлені диференційними семами з можливістю розбіжності у потенційних і конотативних семах. 8 семантичних груп вступають в антонімічні відношення й утворюють 4 антонімічні пари (СГ „Молодість” – СГ „Старість”, СГ „Існувати” – СГ „Припинити існування”, СГ „Щасливе життя” – СГ „Нещасливе життя”, СГ „Життя задовольняє” – СГ „Життя не задовольняє”). Семантичні підгрупи вступають в антонімічні відношення значно частіше за семантичні групи: 80 семантичних підгруп утворюють 40 антонімічних пар (СПГ „Займати стале чи високе місце у суспільному житті” – СПГ „Займати незначне місце в суспільному житті”, СПГ „Сприймати життя об’єктивно” – СПГ „Сприймати життя спотворено”, СПГ „Правильний спосіб життя” – СПГ „Неправильний спосіб життя” тощо). Опозиційні відношення протиставлення властиві і семантичним підгрупам, які належать до різних груп за умови, що семантичні групи теж вступають в антонімічні відношення: СПГ „Молода людина” (СГ „Молодість”) і СПГ „Ставати немолодим, немолодий” (СГ „Старість”); СПГ „Залишити когось живим (помилувати, врятувати)” (СГ „Існувати”) і СПГ „Позбавити когось життя” (СГ „Припинити існування”); СПГ „Щастить у житті”, СПГ „Бути щасливим” (СГ „Щасливе життя”) і СПГ „Не щастить у житті”, СПГ „Бути нещасливим” (СГ „Нещасливе життя”) тощо. У структурі концепту ЖИТТЯ наявні семантичні групи та семантичні підгрупи, що  перебувають поза антонімічними відношеннями (СГ „Родина”, СГ „Життєвий досвід”, СГ „У житті може трапитися все, що завгодно”; СПГ „Ювілеї подружнього життя”, СПГ „Свататися”, СПГ „Засоби, необхідні для існування”).

            У підрозділі 2.5. „Концепт ЖИТТЯ в загальній концептуальній схемі” розкрито зв’язки між тематичними полями, оскільки особливістю розгортання ідеографічних утворень є не тільки опис моделі смислових відношень у межах певного поля.

На четвертому етапі запропоновано ідеографічну парадигму концепту ЖИТТЯ, що природно вписується і цілком відповідає загальній, концептуальній схемі семантичних відношень у лексиці: концепт ЖИТТЯ належить до категорії „буття” і взаємодіє з категоріями „простір”, „час”, „рух”, „окреме”, „якість”, „кількість”, „відношення”.

Підрозділ 3.1. „Національно-культурна специфіка концепту ЖИТТЯ” містить аналіз фонової інформації за семантичними полями.

Оскільки концепти, репрезентовані фраземами, безпосередньо пов’язані з народними звичаями й обрядами, переказами та легендами, міфологією та фольклором – явищами, що реалізують історичну спадковість, то важливим постає відновлення екстралінгвістичної ситуації, контексту, що сприяли утворенню певної фраземи чи групи фразем і формуванню окремих концептів. У межах п’ятого етапу реалізовано цю мету: зібрано фонову інформацію для кожного семантичного поля, групи, підгрупи, фраземи зі словників різних типів (етимологічних, тлумачних, міфологічних, культурознавчих, етнолінгвістичних тощо).

На шостому етапі концептуального аналізу відбувається поглиблення мікроконцептів, виділених на першому рівні концептуалізації. Концепт ЖИТТЯ розкривається через наскрізні мікроконцепти, виявлені майже в усіх семантичних полях: Дорога, Душа, Доля, Світ, і мікроконцепти, виділені в межах окремих семантичних полів: Світове дерево / Дерево життя, Дунай, Земля, Небо (СП  „Життя”, СП „Період існування”, СП „Кількісна характеристика життя”); Хрест (СП „Особисте життя”); Тварина (СП „Суспільне життя”, СП „Якісна характеристика життя”); Очі, Серце (СП „Дійсність”); Гарбуз, Рушник, Скриня, Хустка і Коса (СП „Сімейне, подружнє життя”); Копійка, Сорочка, Хліб (СП „Матеріальний стан життя”).

Серед окреслених мікроконцептів наявні загальнокультурні мікроконцепти, що набувають національного забарвлення (Серце, Копійка, Хліб, Сорочка); мікроконцепти, пов’язані з міфологічними уявленнями українського народу про життя (Душа, Доля, Світове дерево / Дерево життя, Дунай, Небо і Земля); мікроконцепти, що виступають етнокультурними складниками концепту ЖИТТЯ (Рушник, Хустка і Коса, Скриня, Гарбуз).

На сьомому етапі постає асоціативно-образний комплекс концепту ЖИТТЯ: 1) Гарбуз – весілля, знак відмови (під час сватання), статевий потяг, хлопець; 2) Світове дерево / Дерево життя – життя і смерть, медіатор, пограничний локус, посередник між світами, світова вісь, структура всесвіту, часопростір; 3) Доля – багатство, благо, благополуччя, благоустрій, добробут, життєве приречення (визначення наперед), інтуїція та внутрішній голос, людина, народження, невдача / удача, невезіння, неталан / талан, персоніфікована істота, праця, характер занять, щастя; 4) Дорога – життєвий шлях (сума певних вікових відрізків), життя, кар’єра, напрям діяльності, перебіг справ, посередник між світами (Калиновий / Волосяний міст, Чумацький шлях), початок і кінець (народження і смерть), природний хід життя, соціальні сходинки (рух угору), спосіб існування, цей світ і той світ; 5) Дунай – вода, дорога (на той світ), межа (розділяє світи), полотняні мости (погребальні рушники); 6) Душа – Бог і янголи, вічне життя й безсмертя, вразливість, вшанування (пращурів), гармонія і злагода (у родині), людина (внутрішня сутність), мандри, молитва, народження, пекло і рай, смерть, тіло; 7) Земля – домовина, жіноче плодоносне начало, кінець життя або його наближення, материнство, могила, межа (між засвоєним людиною простором і хтонічним нижнім світом), праматір і годувальниця всього живого, реальність, святиня, тверезий погляд, частина тричленного всесвіту; 8) Копійка і Гаманець – багатство, ворожіння, засоби існування, матеріальний стан, родинна обрядовість; 9) Коса – вікова категорія, вірність, гідність, кохання, краса (дівоча), охайність, сімейний стан, честь, чистота; 10) Небо – втрата відчуття реальності, задоволення й щастя, ілюзія, місце перебування Бога та янголів, мрія, недосяжність і нездійсненність, радість, частина тричленного всесвіту; 11) Очі – дійсність, реальність / ірреальність, сприйняття життя; 12) Рушник  – благословення, вінчання, гостинність, єднання на весіллі, захист, злагода, знак згоди (бути дружиною), подружня вірність, працьовитість, прощання, ритуальний предмет, чистий широкий шлях, шлюб; 13) Світ – життєвий досвід, життя, земля, локус існування людини, мандри, протяжність, спосіб життя, ставлення до життя, частина всесвіту; 14) Серце – внутрішній світ, життєва сила (її центр), життя, інтерес до життя, морально-емоційне ядро людини; 15) Скриня – весілля, власність дівчини, заможність (родового батьківського вогнища), звичаєвий устій, моральні і духовні засади, працелюбність (нареченої), спадщина (тільки після смерті), спогад (про минуле дівоцтво); 16) Сорочка – засіб існування, матеріальний стан; 17) Тварина – життєвий досвід, роль у суспільному житті; 18) Хліб – благословення, видимий світ Божого життя, гостинність, доля, достаток, духовні та матеріальні інтереси, єднання (на весіллі, живих з душами предків), життя, заробіток, засіб існування, культовий предмет, матеріальний стан, оберіг, повага, подяка, родинна обрядовість, сакральність, святість, Сонце; 19) Хрест – вічне життя, випробування, доля, всі чотири сторони, Ісус, кінцевий пункт життя, культовий предмет, людина, оберіг, смерть, страждання; 20) Хустка – весілля, вірність, знак згоди (бути дружиною), любов, ознака молодиці, перехід дівчини під владу чоловіка, перехід до іншого соціального стану, прихильність, прощання, сімейний статус, скорбота.

У підрозділі 3.2. „Класифікаційні параметри концепту ЖИТТЯ” опрацьовано поетапну класифікацію концептів з опертям на концепт ЖИТТЯ.

На сьогодні в україністиці не існує усталеної й вичерпної класифікації концептів. Учені виділяють різновиди концептів лише за одним критерієм (пор. соціологічний, гносеологічний, лінгвістичний, лінгвокультурологічний, генетичний, соціолінгвістичний, естетичний тощо (С.Аскольдов, А.Вежбицька, О.Кубрякова, Ю.Степанов, В.Ужченко та ін.)). Проте будь-який концепт одночасно підлягає класифікації за кількома параметрами, оскільки він наділений цілим комплексом ознак і характеризується багатовимірністю. Тому відповідно до завдань роботи актуальним постає опрацювання класифікаційної схеми концепту, що всебічно відображає його сутність, з опертям на концепт ЖИТТЯ. На першій стадії класифікуємо концепт за історико-культурологічним параметром на світовий концепт або національний. Серед національних концептів виділяємо: концепти первісної доби, Давнього Світу, античних держав, Середньовіччя, Відродження, Просвітництва, Новішого часу. Далі кожний із цих концептів може отримати статус загальнонаціонального або етнокультурного. На другій стадії з’ясовуємо приналежність концепту до однієї з трьох груп за ціннісно-соціологічним параметром: 1) матеріальний, 2) духовний (пізнавальний, інтелектуальний, моральний, філософський, правовий, релігійний концепт) і 3) політичний, екологічний або економічний концепт. На третій стадії окреслюємо коґнітивні параметри концепту: генетичний параметр – первинний концепт або вторинний; структурний параметр – простий або складний концепт; мікроконцепт або макроконцепт; семантичний параметр – концепт-мінімум, концепт-максимум, енциклопедичний додаток.

Згідно з опрацьованою класифікаційною схемою концепт ЖИТТЯ охарактеризовано як: 1) національний  концепт (загальнонаціональний концепт); 2) духовний концепт, зокрема філософський, оскільки життя отримало специфічну інтерпретацію у філософії (Г.Гегель, В.Дільтей, Е.Гуссерль, граф Йорк, Г.Сковорода та ін.). Так, у класичній філософії життя – це фіксувальний спосіб буття істот, наділених внутрішньою активністю; у некласичній філософії це поняття охоплює філософію “життєвого світу” і позначає цілісність реальності буття, що осмислюється інтуїтивно. Життя у метафізиці – це основний мотив споглядального світу мислення, життєва доля взагалі. Тут постають питання про смисл, цінності та цілі життя, а відповіді на них подаються відповідно до основних світоглядних передумов; 3) а) вторинний, оскільки первинними концепти бувають лише на стадії свого виникнення, а формування обсягу змісту цього концепту відбувалося шляхом модифікації впродовж кількох століть; б) простий, оскільки репрезентований однією лексемою – життя; в) макроконцепт, оскільки складається з комплексу мікроконцептів, навколо яких утворюються семантичні поля; г) концепт-максимум або енциклопедичний додаток (у тому випадку, якщо  залучаємо дані філософії, природознавства й інших наук).

ВИСНОВКИ

У результаті дослідження було встановлено, що:

1. Концепт – це одиниця мислення й пам’яті, що постає в результаті тривалого і складного процесу, наділена мовною оболонкою (виражена лексичними, фразеологічними, пареміологічними одиницями, прецедентними текстами, етикетними формулами тощо), підлягає процесам специфікації, узагальнення, абстрагування та модифікації (змінам, уточненню, розширенню / звуженню), характеризуючись динамічною природою, відзначена “стереотипністю” й “константністю”, утворена множинністю складників і наповнена культурним змістом, виконує пізнавальну функцію, функції орієнтування у світі та збереження знань про світ. В основу цього визначення покладено диференціатори концепту, виокремлені з семи векторів його інтерпретації: логіко-філософського, власне-філософського, лінгвістичного, лінгвокультурологічного, коґнітивного, психолінгвістичного та літературно-культурологічного, що відображають складну і суперечливу природу самого концепту і наукового знання про нього.

2. Залежно від вектора інтерпретації концепт вступає у парадигматичні відношення з різними термінологічними одиницями, утворюючи в такий спосіб власне термінополе: так, логіко-філософський вектор формує парадигму концепт / поняття / категорія; філософський вектор – концепт / пропозиція; лінгвістичний вектор – поняття / лексичне значення / концепт / категорія; лінгвокультурологічний вектор – концепт / стереотип; коґнітивний вектор – концепт / фрейм / гештальт; психолінгвістичний вектор – концепт / гештальт; літературно-культурологічний вектор – концепт / художня дефініція. Не зважаючи на подібність окремих елементів значення та спільних ознак, окреслене термінополе формується термінологічними одиницями різних наук, оскільки ці одиниці покликані вирішувати різні завдання і мають специфічні функції. Так, поняття, категорія і пропозиція належать логіці та філософії, лексичне значення – лінгвістиці, стереотип і фрейм – комунікативній лінгвістиці, гештальт – психології або генеративній (породжувальній) граматиці, художня дефініція – літературознавству, концепт – коґнітології та лінгвокультурології. Якщо концепт, гештальт, фрейм і стереотип вважати суто коґнітивними одиницями, то вони вступають у родо-видові відношення, і гештальт, фрейм, стереотип, разом із зображенням, сценарієм, поняттям, постають різновидами  концепту. У логіко-філософському векторі під концептом розуміється зміст поняття, поняття складається зі змісту й обсягу, а категорія – це максимально широкі за обсягом поняття. У лінгвістичному векторі додається ще лексичне значення і зазначені одиниці розташовуються у такій послідовності: поняття (як специфічні ознаки) – лексичне значення (як численні ознаки) – категорія у вузькому розумінні (мовні категорії: граматичні, лексико-семантичні, семантико-синтаксичні, структурно-синтаксичні) – концепт (як лексичне значення + асоціації, особистий і етнічний досвід) – категорія у широкому розумінні (як універсальна семантична ознака).

            У дисертації концепт ЖИТТЯ досліджено в коґнітологічному та лінгвокультурологічному векторах, внаслідок чого встановлено складну мережу взаємовідношень між його складниками.

3. На першому рівні концептуалізації формується ядро (на основі лексичного значення, зафіксованого у тлумачних словниках різних періодів) і периферія (на основі асоціацій, встановлених під час асоціативного експерименту) концепту ЖИТТЯ: ядро – мікроконцепти Вік, Роки, Спосіб, Досвід, Світ, Сприйняття, і периферія – мікроконцепти Доля, Особа, Родина, Шлюб, Суспільство, Діяльність, Засоби існування, Життєвий інтерес, Скрута, Період, Місце, Ціна, Непередбачуваність, Неминучість, Ризик. Ендоконсистенція концепту ЖИТТЯ визначається окресленим комплексом мікроконцептів (поза аналізованим концептом вони можуть виступати макроконцептами), кожен з яких має своє чітко визначене й обґрунтоване місце (ядерні і периферійні) і покладений в основу семантичного поля або семантичної групи. Концептуальне ядро постає сформованим попри всі індивідуальні варіації. Концептуальна периферія – це частина обсягу змісту концепту, в якій домінує суб’єктивне, що припускає розширення та збагачення.

На другому рівні концептуалізації поглиблюються мікроконцепти першого рівня. Концепт ЖИТТЯ розкривається через наскрізні мікроконцепти, виявлені майже в усіх семантичних полях: Дорога, Душа, Доля, Світ, і мікроконцепти, виділені в межах окремих семантичних полів: Світове дерево / Дерево життя, Дунай, Земля, Небо (СП  „Життя”, СП „Період існування”, СП „Кількісна характеристика життя”); Хрест (СП „Особисте життя”); Тварина (СП „Суспільне життя”, СП „Якісна характеристика життя”); Очі, Серце (СП „Дійсність”); Гарбуз, Рушник, Скриня, Хустка і Коса (СП „Сімейне, подружнє життя”); Копійка, Сорочка, Хліб (СП „Матеріальний стан життя”). Серед окреслених мікроконцептів наявні загальнокультурні мікроконцепти, що набувають національного забарвлення (Серце, Копійка, Хліб, Сорочка); мікроконцепти, пов’язані з міфологічними уявленнями українського народу про життя (Душа, Доля, Світове дерево / Дерево життя, Дунай, Небо і Земля); мікроконцепти, що виступають етнокультурними складниками концепту ЖИТТЯ (Рушник, Хустка і Коса, Скриня, Гарбуз). Результатом концептуального аналізу постав асоціативно-образний комплекс експліцитних та імпліцитних характеристик концепту ЖИТТЯ, репрезентованого українськими фраземами. Застосування цієї вперше опрацьованої моделі концептуального аналізу дозволило найбільш повно й об’єктивно виявити національно-культурну специфіку концепту ЖИТТЯ в українській картині світу.

            4. Концепт ЖИТТЯ виникає у процесі структурування інформації про життя людини та його основні властивості. Тому обсяг змісту містить відомості не тільки про об’єктивний стан речей у житті (матеріальний стан, якісна й кількісна характеристика життя, особисте та суспільне життя тощо), а й відомості про уявлювані світи (потойбічне життя, підземний світ, небесний світ), гіпотетичний стан речей у цих світах, способи пересування між світами.

            Авторський опис додає окремі штрихи до репрезентації обсягу змісту концепту ЖИТТЯ. Як і будь-який інший концепт, цей концепт у мовній свідомості українця, окрім фразем, представлений: 1) лексемами (лексеми, що виявляють усталені асоціативні зв’язки з лексемою життя: верба, борода символізують життєву силу; кров – осереддя й символ життя; власні назви – міфологічні персонажі, пов’язані з життям: Богородиця – символ матері, життя, світла, любові; Мати Світу – богиня життя; Род – творець Всесвіту, бог Життя і т.ін.); 2) прислів’ями та приказками (Тепер правдою на світі не проживеш; Гірке життя, гірка доля – що ж робити! Божа воля; Живу тихо, без плюскоти; Життя наше, як паутина; Жила б, багатіла, та з переду горбатіла тощо); 3) художніми дефініціями (Веселість серця – життя людині (Г.Сковорода); Життя наше – мандрівка (Г.Сковорода)); 4) мікроконтекстами Біблії; 5) художніми текстами, зокрема антитезами, евфемізмами, епітетами, метафорами, перифразами, персоніфікаціями, порівняннями, символами (І нам удвох в грозі і в сумі, / Де протекло життя круте, / Він добрим цвітом зацвіте (А.Малишко); Немає мужності другої, / як не боятися життя ... (В.Сосюра); Щоб життя вам квітло, щоб повніли чаші, / ворога добийте, прокляніть і род (В.Сосюра)) тощо. Всі окреслені репрезентанти концепту ЖИТТЯ потребують подальшого детального вивчення. Здійснене дослідження постає лише частиною опрацювання національного концепту ЖИТТЯ в українській картині світу.