ОБРАЗНЕ СЛОВО В СИСТЕМІ ПОЕТИЧНОГО ТЕКСТУ ЕММИ АНДІЄВСЬКОЇ

Краткое содержание

У Вступі визначаються основні засади теорії поетичної мови, зроблено огляд мовознавчих праць із теорії тексту, власне поетичного тексту та праць, присвячених особливостям функціонування образних засобів у мові поезії (О.Веселовський, С.Єрмоленко, Л.Пустовіт, А.Мойсієнко, Л.Мацько, Н.Сологуб), обґрунтовується актуальність теми дисертації, формулюються її мета та основні завдання, визначаються об’єкт, предмет та методи дослідження, наукова новизна, теоретична та практична цінність отриманих результатів, подаються відомості про апробацію результатів та кількість публікацій, у яких висвітлено основні положення дисертації.

У першому розділі – „Текст як динамічна система” – дається теоретичне осмислення художнього тексту як цілісної динамічної системи. Описано основні підходи до декодування тексту та запропоновано обґрунтування обраного динамічного підходу до аналізу поетичного тексту, а також розкрито ознаки та функції динамізаційних компонентів тексту в цілому.

Текст розглядається як особлива семантико-синтаксична система в складних взаємозв’язках його компонентів – одиниць різних мовних рівнів. Аналіз тексту як динамічної системи проведено на основі вичленування та комплексних характеристик усіх факторів, які спричиняють текстовий „рух”. А.Мойсієнко у поетичному тексті серед специфічних компонентів, що динамізують текстову тканину, розглядає, зокрема, традиційні національні символи, тематичну парадигму лексем, опорні аперцепційні компоненти (паралелі), фонічну та ритмічну системи вірша, граматичні конструкції та неузусний словотвір.

Дослідження складної організації художніх структур здійснювалося на рівні категорій тексту (І.Гальпєрін, О.Грещук), окремих його елементів, зокрема заголовків (Л.Шевченко), словотвірних засобів (М.Голянич), ключових слів (С.Форманова) тощо. Особливої уваги заслуговують наукові праці, присвячені аналізові тексту як процесу (П.Тороп).

Текст як динамічна система становить „модель, у якій функціонують різні мікросистеми, кожна з яких не тільки характеризується своєю таксономічною сукупністю елементів і має свою відносно незалежну змістову сферу, але й формує нові смислові прирощення, новий семантико-експресивний діапазон текстової моделі” (М.Голянич).

Поняття динаміки розглядається як на рівні створення поетичного тексту, існування його як самодостатнього цілого, так і на рівні декодування текстової структури читачем. Йдеться про можливі численні схеми, ланцюги репрезентації динамічного процесу, в якому значну роль відіграють як автор, так й інтерпретатор (реципієнт). Дослідники також указують на необхідність аналізувати текст як динамічну одиницю з урахуванням „руху – розвитку – видозмін” на різних рівнях (фонетичному, граматичному, лексичному, образно-смисловому, композиційному) (А.Мойсієнко).

Сприйняття художнього тексту, зокрема творів Емми Андієвської, розглядається не лише як декодування образної системи поетичної тканини, а й своєрідне кодування (або перекодування), „привласнення” змісту читачем у тих межах, які відповідають світосприйняттю реципієнта та його асоціативним можливостям.

Процес декодування розпочинається із інтерпретації заголовка поетичного твору. У дисертації описано функції заголовкового слова чи рядка, роль заголовка як ключового слова поетичного тексту. Зосереджено увагу на аналізі структури та семантики заголовка в поетичних текстах Емми Андієвської, зокрема заголовках на позначення пейзажного малюнка, певних динамічних процесів, змін просторових і часових рамок тощо. Простежено взаємозв’язки між заголовком як ключем декодування тексту та цілісною текстовою структурою.

Розглядаються основні характеристики тропів як динамізаційних компонентів у системі поетичного тексту, що сприяють підсиленню виразності та образності художньої мови. Серед найбільш уживаних тропів варто назвати порівняння й епітет (прості тропи), метафору (складний троп), які за своїми семантико-структурними характеристиками виступають досить істотними показниками ідіостилю Емми Андієвської. Побудовані на тропеїчній основі численні образи, художні структури визначають особливості авторського світотворення.

Другий розділ – „Епітет у системі поетичного тексту” – присвячено описові епітетних утворень, їх семантико-стилістичній організації у віршових творах Емми Андієвської.

Епітетика в поезії Емми Андієвської широко представлена на частиномовному рівні. Це насамперед епітети, виражені прикметниками, дієприкметниками, а також іменниками-прикладками та іменниками в орудному відмінку, прислівниками, окремими числівниками та займенниками, співвідносними з прикметниками. Особливою продуктивністю відзначаються епітети, виражені прикметниками у формах ступенів порівняння, які є виразними носіями динамічної ознаки, зокрема, епітети у вищому ступені порівняння, в тому числі в авторській формі типу всеїдніш, ногистіш та ускладненій формі з частками все, дедалі, щораз, далеко. Вони зустрічаються частіше від епітетів-прикметників у найвищому ступені (найтремкіший, найдальший, найтяжчий). Відзначено особливу семантичну вагу словоформ з елативним значенням (якнайбільший, якнайдальший).

Здійснено спробу згрупувати епітети за належністю до корелятивних пар на позначення висоти, довжини, ширини, глибини, маси, відстані, швидкості, віку тощо, які в художньому континуумі є важливим динамізаційним чинником образної системи авторського ідіостилю (мала вічність, найбільший блеф; найближча дійсність, якнайдальші покоління; грубезна тінь, найтонші поривання і таке інше). Простежено їх функціонально-семантичні характеристики з урахуванням контекстуальної ситуації, де такі епітети вступають в антонімічні, синонімічні відношення.

Складний філософський зміст, багатоаспектна проблематика поезії Емми Андієвської зумовили широку сферу функціонування епітетів, що ґрунтуються на прикметниках, похідних від іменників на позначення різних семантичних груп, як-от: мікроорганізми (амебний трест), комахи (цикадний день), земноводні (жаб’яче обличчя), птахи (пташині теревені), ссавці (конячий акведук) тощо.

Окремий підрозділ присвячено колористичній епітетиці, що репрезентує ахроматичні та хроматичні кольори, а також поняття, що мають у своїй семантиці колірну ознаку. До найбільш продуктивних кольорономінацій у поезії Емми Андієвської належать фіялковий, жовтий, рожевий, блакитний, зелений, червоний. Вживання низки колористичних епітетів у межах однієї поезії дозволяє відтворити динаміку вірша, коли один художній образ змінюється іншим, часто протиставляючись, порівнюючись, гіперболізуючись за колористичною ознакою. Наприклад, поезія „Пробудження” розпочинається рядком „Вода й вогонь взяли – короткий шлюб”, де обидва компоненти (вода, вогонь) можуть бути зіставлені за кольоровою ознакою (червоний – синій).  Далі в тексті „з дна – зоря зійшла і чорні діри-сурми в морок шле” знову на перший план виступає зіставлення образів (червоний – чорний) з абсолютно відмінною колористичною семантикою.  Завершується вірш ще одним зіставленням за кольором, „молочні шкури сну – чорний морок – зоря-пробудження”, де „пробуджуюча” червона барва ніби протидіє усім іншим, пасивним.

Колористичний епітет Емми Андієвської відзначається оригінальністю, синестезією вираження різних ознак, порівняймо, наприклад, образи, в яких органічно переплелися колір і звук: жовтий голос, жовтава тиша, кольорові луни, плямистий звук, різнобарвний плескіт, різнобарвний стогін, рожевий шурхіт, рябе відлуння, серписто-сірчасте відлуння, фіялковий скрегіт, фіялковий шум, червоний грім.

Значне місце у поетичній мові Емми Андієвської займають епітети-прикладки. Виділено такі семантичні групи образних конструкцій з прикладками в препозиції та постпозиції:

- філософські категорії та поняття (дух-пасічник, душа-ледащо, буття-сікач, вічність-булька, смерть-бухгалтер, світ-цибулина);

- людина (чаклун-призер, надхненниця-фея, переправник-витівник, вартовий-шкарбун, нянька-лідер, акробат-Атлант);

- інші живі істоти (жук-емпірик, крук-вартовий, мавпочка-маруда, лев-воротар, чатові-гепарди);

- явища природи, рослинного світу (природа-ремісник, море-рівчак, місяць-кельма, гайок-тишко; циклоп-трава, баклажан-нота, пляшки-дерева);

- поняття на позначення світла та звуку (світло-гондольєр, цятка-провідник, барва-звук; слух-смарагд, розтин-дзенькіт, діри-сурми).

Епітетна конструкція, що виражається іменником-прикладкою, поєднуючи в собі атрибутивну та компаративну семантику, є перехідною між прикметниковим епітетом та порівняльною сполучниковою структурою, наприклад, ніч-тягач, ніч, мов тягач (Та часом – ляскіт, в тиші – ніч-тягач Буття – в антисвіти – перетяга), світ-цибулина, світ, мов цибулина (Світ-цибулина – стрілку – навесні), жук-емпірик, жук, мов емпірик (З листка, що – ночви, – крильця – жук-емпірик І обламав підсоння арматуру).

Окремі підрозділи дисертації присвячені епітетам, вираженим формами орудного відмінка іменників, прислівниками, а також часто вживаними прикметниковими (новий), деякими займенниковими (інший), числівниковими (єдиний) формами, які в поезії Емми Андієвської у структурі багатьох образних конструкцій набувають виразних епітетних ознак.

У третьому розділі – „Порівняння в системі поетичного тексту” – досліджено семантико-структурну організацію порівняльних конструкцій у поетичних текстах Емми Андієвської.

Компаративеми у поетичному ідіолекті Емми Андієвської переважно представлені чотирикомпонентними структурами (об’єкт, суб’єкт та основа порівняння, граматичний показник).

Потрапляючи в різне контекстуальне оточення, об’єкти порівняння в поетичних текстах переважно вживаються для позначення абстрактних понять (свавілля, як найвища дисципліна; сяйво, як єдиний спосіб; штани, як два всесвіти), реалій побуту та звичаєвої культури (буття, як непокритий чек; зовнішнє, мов картуз; рожевість, мов килим; свідомість, як плакат; світ, як парасоля), природного ландшафту (барви, мов рілля; доба, як водойма; нерв, як обрій; серп, як море), рослин, їхніх родових та видових назв (голос, як тополя; душа, як овоч; існування, як горіх волоський; простір, як кульбабка; час, немов тюльпан), людей, їх назв за соціальними, професійними та іншими ознаками (відгомін, як хірург; вода, як Крез; матерія, як тиран; ніч, як спринтер; ніч, як текстолог), інших істот (барва, як ведмідь; палац, як леопард; свідомість, як кальмар; світ, мов канарка; серце, як віслюк; тиша, мов комар), речовин (бузок, як хлор; дух, як адсорбент; індиґо, як бальзам; позначки, як мастило) тощо. Такою ж семантичною строкатістю у мові поезії Емми Андієвської відзначаються і суб’єкти порівняння.

Компаративні конструкції, які включають порівняння абстрактного та конкретного понять, характеризуються функціональною багатоаспектністю вираження корелятивів: абстрактний суб’єкт корелює з конкретним об’єктом і навпаки (Скрізь сікачі, як шинку, дійсність ріжуть. Та збоку, – відгортаючи ріллю, – Вже філософський камінь – королі; Навкілля – на мікрон, що – твань рябу, Де ще володарка буття – сокиру Над кожним, як завершення, що – карма).

Важливим компонентом порівняльних конструкцій у поезії Емми Андієвської є колористична лексика, що виступає у найрізноманітніших мовно-образних контекстах. Характерним для поетики Емми Андієвської є створення в тексті так званої звукокартинки: суб’єкт виражений лексемою на позначення кольору, а об’єкт – на позначення звуку: Та барви вже, мов шелест. – Згорнулось тло й, проріджене, щемить. Схожу семантику звукокартинки зустрічаємо в сонеті „Після травневого дощу”, де колір і звук порівнюються з предметом – одночасним носієм обох ознак: Тло – колір, що посилює пекучість, Аж – блискавка і дзенькіт, – як трамвай.

Порівняння як мовно-образний засіб знаходять різні форми граматичного вираження у поетичній мові Емми Андієвської, серед найуживаніших назвемо порівняльний зворот (непоширений і поширений) зі сполучниками як, мов, немов, наче, ніби, що (в значенні як) та підрядне речення з порівняльною семантикою. Зокрема, порівняльні звороти в складі простого речення реалізуються у таких граматичних конструкціях: дієприкметникові звороти (світло, як перемите), дієприслівникові звороти (гірко, мов благаючи, застогне лист), синкретичні структури (блискавка і дзенькіт, як трамвай), конструкції, що відповідають обставинній моделі (природа вся, немов після коректи) тощо.

У поезії Емми Андієвської також зустрічаються порівняльні конструкції – відокремлені та невідокремлені прикладки (Буття розлазиться, – старий напірник; Буття – Гефест – у листі шкутильгає Під супровід – Венер безокий погляд), речення з предикативною порівняльною структурою (Планета – пташка перелітна, Що її серп зловив в сріблясті пута; Природа – на всі руки – реставратор, Який і деревину – на ставриду), описові порівняння (Буття так стислося, не більше вже за жолудь; Якісь долини на подобу вуст, Що тягнуть, переконуючи в чомусь) тощо.

Основними носіями динамічних характеристик образів у поетичних текстах є дієслова, в компаративемах вони здебільшого належать до групи суб’єктного слова, порівняльна семантика якого розгортається на основі внутрішньодинамічної ознаки: Лиш відгомін з віддалених околиць Схилився над каналом, як хірург.

Досить поширеними у поетичному ідіостилі Емми Андієвської є антонімічні компаративеми (І те, що „зараз”, – на місток – на „потім”, Розливши ясність, як найбільший ребус; Як часто третьорядне – головне, Й свавілля, як найвища дисципліна), компаративеми із заперечною семантикою (Не краєвид, а кілька парасоль, Яких потоп всесвітній оминув; Не ніч, а з вибухівкою пакунок, Який – під ноги – відьма – крізь трубу). Такі компаративеми легко реконструюються у порівняльні конструкції традиційного типу, наприклад, не асфодель, а посланець – асфодель, як посланець; не град – тичинки гомінливі – град, як гомінливі тичинки. Дослідження структури, семантики і ролі порівняння як образного засобу поетичного ідіостилю Емми Андієвської засвідчує багатоаспектність вираження і стилістичного функціонування компаративем у системі поетичного тексту.

У четвертому розділі – „Метафора в системі поетичного тексту” – досліджуються семантичні та структурні характеристики художньої метафори у поетичному ідіостилі Емми Андієвської.

Метафора, виконуючи численні функції в поетичному тексті, вибудовується на основі асоціативної символіки (одна словоформа може символізувати кілька понять), асоціативної антропоморфізації (розширення семантичного поля лексеми за рахунок семеми „людинототожність”) та асоціативної суміжності (перенесення якостей чи рис одного на інше).

Метафора розглядається як чотирикомпонентна структура (основний і допоміжний суб’єкти метафори та їхні співвідносні ознаки), представлена різними типами залежно від особливостей співвідношення зіставлюваних предметів, їх семантики. Метафори, побудовані на заміщенні неживого живим, становлять стилістичну домінанту поетики Емми Андієвської: Крякне бузок – на коліна, Під обстрілом гам солов’їв Ніч, як скупа господиня, Лічить прибутки свої; Ляндшафти неслись на конях, Забри заломивши дишлом.

Емоційно-експресивна вага метафори як мовно-образного засобу залежить певною мірою від композиційного розташування та контекстуального розвитку. Часто метафоричний зміст усієї поезії обумовлений метафорою-заголовком: „Світанок з пищавкою на хвості”, „Крокування ночі”, „Двоспальний кінь з додатковими координатами”, „Старий палац, що охороняє лягуну”, „Нашестя рушників”.

Поезія Емми Андієвської відзначається складною семантичною структурою, зміст її текстів значною мірою експериментально-інтелектуальний, тому серед найуживаніших лексем у ролі основного суб’єкта метафори є такі, як буття, свідомість, дух, душа, світ, дійсність, час, простір. Образна семантика таких філософських понять залежить від багатьох факторів, зокрема текстового оточення, акцентації певних сем слова: Світ лагодять, а де буття потерте, Поновно закладають у реторту. Порівняймо також: філософське поняття свідомості як здатності до пізнання матеріального світу в метафорах Емми Андієвської розкривається завдяки переносному вживанню слова, у поетичному тексті образ свідомості наділений фізичними рисами: Блука свідомість гола і голодна. Дух виїв дірку й – геть – із рук мікстуру; Свідомість – то згортається в калачик, То знов – крива, що – кулі зм’яклих сфер; Свідомість меншає, – ледь-ледь – пташиним волом. Філософський образ світу знаходить своєрідний розвиток у двох взаємопов’язаних метафорах „з клітин гінких – нові півкулі мостить”, „кожній тичинці – світ новий чіпля”, де спостерігаємо побудову образів на основі зіставлення цілого й частини, малого та великого: Сувій води – утворення плямисте – З клітин гінких – нові півкулі мостить У спалахи, що – цівками – сіризну, – Поверхню – голотурії так рясно, – Кожній тичинці – світ новий чіпля.

Динаміка поетичного тексту може реалізуватися через зміну колористичної ознаки одного чи кількох об’єктів у всій кольоровій гамі (помаранчевий – жовтий – бузковий – золотий): Все далі дощ – на ніжках пластівці, Де помаранчеві рівнини переходи. Не видноколо – хвилі в жовтих гетрах. М’якуш бузковий – мантія, що – цар, Який і владу, й золото – на хідлі. Усе буття на кілька тонів схудло.

За граматичним вираженням метафори у поетичному ідіолекті Емми Андієвської представлені такими типами: генітивні (левади смутку, заплави тиші, альбом швидкостей; срібло ранніх блюдець, перевтома струнних літер, відлуння кольорового кола) атрибутивні (рослинна носталгія, залізний соловей; двигтюще коло, біжуча нерухомість), комбіновані (трухле шумовиння світла, жовтий морок сірки, шпичасте тім’я звуку). Такі метафори мають складну логіко-семантичну основу, наприклад, образ ягід бузини, яка росте в передмісті, реалізується через одночленну метафору вериги та тричленну вологий пурпур передмість, асоціації будуються на суміжності форми та кольору: На бузині вериги – Вологий пурпур передмість.

У поетичних текстах Емми Андієвської найвиразнішими динамічними характеристиками наділені дієслівні метафори, у яких образна семантика сконцентрована у дієслові (Сідлає вітер трави – і за обрій) або іменнику (Чуття і зір – від зміщення – припухли, І вилущився – саме серце – погляд, І тільки в грудях калата відро).

Поетичне текстотворення без використання дієслів, метафори з так званою потенційною дієслівністю становлять одну із стилістичних домінант поетики Емми Андієвської. Дієслова у поетичних текстах замінюються авторськими тире, а в процесі декодування динамічні характеристики реконструюються контекстуально, оскільки загальномовний континуум передбачає певний елемент дієслівності. Це або лексеми на позначення звичних дій, виконуваних суб’єктом метафори, або лексеми, які відновлюються за рахунок образного розуміння сюжету поезії: Свідомість – усе довші й довші хвилі (свідомість поширює хвилі); Над світом тиша – фіялковий дзьоб, Й кристали там, де щойно вовчий писок Сон шматував на кілька куснів пемзи На еліпсах, що – зародки озер (тиша простягає дзьоб). У низці метафор немає потреби реконструювати дієслівну словоформу, при кожному наступному прочитанні образної конструкції виникатимуть нові асоціації: Матерія, – найбільший духа блеф, – Єдине серце – напрям – неухильно; Дедалі важче – закрути й узвіз, Хоч – перші півні – й блискавками – тричі.

Метафори з реалізованою та потенційною дієслівністю посилюють свої динамізуючі характеристики за рахунок введення до їх структури додаткових елементів, наприклад, порівнянь. Компаративеми слугують для розширення семантичних полів обох компонентів метафори, особливо метафоричного дієслова: Дерева, як з діжки тісто, Муром стікали в барвисте; Ніч хиталась, як трава – Небом пропливали душі З парасолями в руках, Затуливши море й сушу. Вивчення  метафори як органічного складника художніх творів Емми Андієвської проливає світло на загальні динамізаційні процеси образного творення текстових структур.

У висновках узагальнено результати дисертаційного дослідження.

Базовими компонентами лінгвопоетики виступають поняття ідіостилю (ідіолекту), поетичної мови та тексту, які розглядаються із позицій їхньої системності та структурності. Поетичний текст у сукупності всіх своїх складників виступає носієм певної змістової та естетичної інформації. Вихідним при цьому є розуміння тексту як особливої мовно-образної системи в складних взаємозв’язках її елементів і одиниць різних мовних рівнів.

Процес декодування поетичних текстів зумовлюється організацією текстової тканини, особистостями автора та реципієнта, їхнім мовно-художнім досвідом, асоціативними можливостями тощо. До важливих динамізаційних компонентів поетичного тексту належать ключові слова (заголовки), контекст, мовно-образні засоби (епітети, порівняння, метафори).

Поетичний ідіостиль Емми Андієвської характеризується органічним поєднанням у системі художнього твору образно-виражальних засобів (епітетів, порівнянь, метафор) і оказіональної лексики, оригінальних синтаксичних побудов, фонічних чинників.

Широтою частиномовного вираження позначена епітетика Емми Андієвської. Значною продуктивністю відрізняються епітети-прикметники у формах ступенів порівняння, які є виразними носіями динамічної ознаки, епітети-прикладки та епітети-іменники у формі орудного відмінка.

У художньому континуумі вірша широко представлені епітети, які розглянуто за належністю до корелятивних пар на позначення висоти, довжини, ширини, глибини, маси, відстані, швидкості, віку тощо. Високою частотністю вживання відрізняються епітети-колоративи, що охоплюють назви всіх кольорів та їх відтінки, а також епітети, що характеризуються синестезією образного вираження.

Порівняння представлені переважно лексико-семантичними групами на позначення філософських понять і категорій, явищ природи та об’єктів природного ландшафту, реалій побуту й звичаєвої культури. Особливу групу становлять компаративні конструкції із синкретичною семантикою кольору та звуку (барви, мов шелест). У порівняннях Емми Андієвської часто спостерігаємо зіставлення абстрактного та конкретного понять, лексичні одиниці на позначення яких виступають як у суб’єктній, так і об’єктній частині порівняльної конструкції. Важливими рушіями динаміки поетичних образів виступають компаративеми з дієсловами та потенційною дієслівністю, значне емоційно-експресивне навантаження несуть антонімічні та заперечні порівняння.

У системі художніх текстів Емми Андієвської компаративеми виступають у таких конструкціях, як порівняльний зворот, порівняльна підрядна частина складного речення, відокремлені та невідокремлені прикладки, речення, в яких об’єкт порівняння охоплює всю предикативну структуру тощо.

Індивідуально-авторська метафора виступає органічним складником поетики Емми Андієвської. Найуживанішими лексемами на позначення основного суб’єкта метафори є такі, що виражають філософські поняття буття, свідомості, духу, душі, світу, дійсності, часу, простору тощо, і повною мірою визначають експериментально-інтелектуальний характер поезій Емми Андієвської. Колористичні метафори вказують не лише на барву, а й на загальне емоційне тло поезії. Експресивне забарвлення таких образних засобів зумовлене семантикою допоміжного суб’єкта метафори, яким передусім виступає людина.

Метафорика Емми Андієвської має різне граматичне вираження, передусім це субстантивні двочленні та тричленні, атрибутивні, дієслівні та комбіновані конструкції. Поетичне текстотворення на основі метафор з використанням дієслів та потенційної дієслівності становить стилістичну домінанту поетики Емми Андієвської. Такі метафори є важливими носіями динамічних характеристик тексту.

Мовно-образна система поетичного ідіостилю Емми Андієвської відзначається динамізмом образного слова, індивідуально-авторські пошуки реалізуються в оригінальних епітетах, порівняннях, метафорах  як органічних лінгвопоетичних компонентах системи поетичного тексту.