Фонетико-граматична варіантність в українській мові кінця XVIII – початку ХІХ ст. на Слобожанщині (за \"Словником мови творів Г.Квітки-Основ’яненка\")

Краткое содержание

У вступній частині обґрунтовано вибір теми дисертації, подано загальні засади дослідження, розглянуто особливості "Словника мови творів Г.Квітки-Основ'яненка" та показано його значення для мовознавчих студій, указано        на актуальність, наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, сформульовано мету, завдання та методи аналізу фактичного матеріалу.

У першому розділі - "Питання варіантності й норми в науковій літературі" - здійснено огляд наявної на сьогодні вітчизняної та зарубіжної мовознавчої літератури, що стосується теми дисертації, визначено основні поняття теорії варіантності, висвітлено особливості виникнення                         та функціонування фонетичних і граматичних варіантів залежно                       від екстралінгвальних та інтралінгвальних чинників.

У сучасному мовознавстві не усталені єдині, чітко визначені  поняття,  що позначають різні явища  варіювання мовних елементів. Спираючись           на теоретичні праці В.Солнцева, К.Горбачевича, вважаємо за доцільне диференціювати основні поняття, що характеризують явища варіантності,          з уточненням того, що, по-перше, варіанти можуть взаємозамінюватися             в реченні  та, по-друге, варіюються не лише слова, але й фонеми та морфи. Варіанти розуміємо як видозміни слова, які зберігають тотожність  словотвірної структури, лексичного й граматичного значення  і відрізняються або фонетично (вимовою звуків, складом фонем, місцем наголосу                     чи комбінацією цих ознак), або формотворчими афіксами (суфіксами, флексіями) і чергуються в однаковій  позиції. У визначенні причин мовних змін, які викликають появу варіантів, ми дотримуємося концепцій Г.Степанова, Б.Серебренникова та В.Журавльова про  провідну роль  соціальних чинників     у розвитку мови. Поняття варіативність визначає, на наш погляд, узагальнену  здатність мови до видозміни одиниць певного рівня, варіювання розглядаємо      як такий більш конкретний вияв формального процесу змін мовних одиниць,   варіантність уважаємо частковим поняттям, яке трактуємо як модифікацію елементів, що не мають значних діахронічних, стилістичних, прагматичних розбіжностей.

Концептуальним підґрунтям роботи стали дослідження М.Жовтобрюха, М.Пилинського, К.Горбачевича, Ю.Степанова та ін. Цінними є праці М.Наконечного i Л.Венєвцевої, у яких лінгвістичні питання,  пов'язані                з деякими аспектами мови творів Г.Квітки-Основ'яненка, розглядаються             у площині варіантності.

З-поміж зарубіжних студій, у яких найглибше опрацьовано теоретичні аспекти варіантності, виділяємо роботи К.Горбачевича, Е.Косеріу, Л.Єльмслева, Р.Белла та ін.

  У другому розділі - "Фонетична варіантність в українській мові кінця XVІІІ - початку ХІХ ст. на Слобожанщині" - виявлено особливості функціонування фонетичних варіантів, їх співвіднесеність із тенденціями розвитку норм української літературної мови та діалектними фактами слобожанських говорів. Розглянуто деякі аспекти фонетичного освоєння запозичених слів.

Аналізуючи кількісні та якісні характеристики фонетичних варіантів        в українській мові кінця XVІІІ - першої половини ХІХ ст., залучаємо                до вивчення ті форми, які не мали паралельних утворень. Такий підхід видається нам доцільним з огляду на системність мови і взаємозв'язки                                та взаємозалежність мовних змін, які приводять до утворення варіантів.

Вивчення системи вокалізму з погляду відповідності нормативним тенденціям сучасної української літературної мови  дозволило визначити  напрямки, за якими простежуються закономірності нормування та  мовних змін: перехід о, е>і, рефлекси h, перехід е>o, варіювання голосних о/у та о/а залежно від різних умов, рефлекси ъ. Ці явища, досліджені нами                          у мові творчості Г.Квітки та його сучасників, показують високий рівень відповідності цих рис тенденціям розвитку норм сучасної української літературної мови. 

У мові творів Г.Ф.Квітки-Основ'яненка давні о, е майже послідовно перейшли в і, відхилення від загального правила та нечисленні фонетичні варіанти, по-перше, відповідають нормативним тенденціям сучасної української літературної мови, по-друге, ті з них, які не відповідають цим тенденціям, виникли внаслідок аналогійного впливу російської мови (особливо в професійно маркованій лексиці), староукраїнської традиції і є дотепер властивими сучасним слобожанським говорам. Частка не усталених у сучасній українській літературній мові та рецесивних лексем становить приблизно 10 %.

Фонетичні варіанти, які виникли на ґрунті явищ, пов'язаних із переходом етимологічних о, е > і, представлені у мові творів Г.Квітки-Основ'яненка головним чином у формах з секундарним і або збереженим етимологічним о     в закритому складі - рід (15), род (3) і рідня (4), родня (1) тощо. Виникли зазначені паралельні утворення, можливо, унаслідок дії екстралінгвальних чинників, на відміну від фонетичних варіантів із секундарним і та давнім о        у відкритому складі - нісочок (1), носочок (1), підтримуваних, очевидно, аналогійним впливом ряду подібних зменшено-пестливих лексем. Встановлено, що подібні фонетичні варіанти наявні й у мові творів представників харківської школи романтиків: осіні (1), осені (1). Фонетичний варіант осіні, лексеми воріта, з окріпу тощо є невластивими сучасним слобожанським говорам, тож, на нашу думку, вони стали наслідком фонетичної аналогії.

Проведений аналіз виявив, що найбільше відхилень від сучасних літературних норм зустрічаємо в професійно маркованій лексиці. Фонетичні варіанти роботник (10), робітник (1), постой (9), постій (5), як і більшість подібної лексики, зберігали давній о за підтримки російської мови.  Наявність етимологічного о в лексемах із суфіксом -овка, характерне для мови творів Г.Квітки-Основ'яненка та харківських поетів-романтиків, також спричинене впливом російської мови, але відповідна словотвірна модель і надалі існувала, хоч і була малопродуктивною.

Аналізуючи функціонування на Слобідській Україні прийменника-префікса від / од, зауважимо, що прийменник від уживається у всіх творах Г.Квітки-Основ'яненка 786 разів, а од лише 15 разів, тобто у 52 рази рідше       за від. Префікс від- ужитий у 90%, а од- -- у 10% від загальної кількості слововживань. Так, у 29 словникових статтях форми з від- значно переважають дублетні форми з од-: відвести (27),  одвести (1), віддавати (44), оддавати (1) тощо.

У мові поезій представників харківської школи романтиків виявлено такі особливості функціонування фонетичних варіантів від та од: М.Костомаров удвічі частіше за від уживає прийменник од у поетичних творах, у той час       як у прозі констатуємо незначну перевагу фонетичного варіанта від, А.Могила та Я.Щоголів віддають перевагу прийменнику од.

Результати дослідження прийменника-префікса від (від-) / од (од-)            в українській мові кінця XVІІІ - початку ХІХ ст. на Слобожанщині дають підставу констатувати, що лінгвістичні пріоритети Г.Квітки-Основ'яненка більшою мірою відповідають сучасним нормативним тенденціям порівняно       з мовою творів його сучасників - поетів-романтиків, які віддавали перевагу фонетичному варіанту од із метою милозвучності  та відповідно до вимог ритмомелодики.

Крім того, у мові творів Г.Квітки-Основ'яненка та харківських поетів-романтиків засвідчено випадки закономірного послідовного переходу о>і          у старослов'янізмах, однак ці факти не усталилися як нормативні: Господь (196) та Госпідь (1), Бог (605) і Біг (4), божба (1) та біжба (1).

 Рефлексація давніх о, е у мові творів Г.Квітки-Основ’яненка та його сучасників загалом не відрізняється від сучасної української літературної мови. Особливості рефлексації давніх о, е у мові творів Г.Квітки ближчі до сучасного їх стану, ніж подібні явища, представлені у мові творчості харківських поетів-романтиків, та відповідають основним тенденціям розвитку сучасної української літературної мови.

Головною екстралінгвальною причиною, яка вплинула на утворення       та збереження фонетичних варіантів з етимологічними о, е та секундарним і, був аналогійний вплив російської мови, що слугувала джерелом запозичення абстрактної та суспільно-політичної лексики. Зіставлення фактів дозволяє відзначити, що протягом тривалого часу зменшилась кількість фонетичних варіантів. З'ясовано, що послідовно дотриманим у мові творів Г. Квітки-Основ'яненка є закономірний перехід давнього о>і в топонімах Ганчарівка, Борисівка, Григорівка та ін., що, на нашу думку, свідчить про виразні нормалізаторські тенденції у мові повістяра.

Про високий ступінь відповідності сучасним літературним нормам рефлексів давнього h свідчить майже суцільний перехід h > i. Ненормативні    з сучасного погляду фонетичні варіанти з рефлексами h,  як-от ліс (29), ляс (3) та совіт (10), совєт (1), постали внаслідок впливу польської та російської мов   і є в контексті стилістично вмотивованими. Порушення норм сучасної української літературної мови спостерігаємо у  фонетичних варіантах беседа (9), бесєда (1). Основною причиною такого відхилення також вважаємо інтерференцію.

Розгляд варіювання голосних о та у показав значну кількість  фонетичних варіантів, що існують, зокрема, в дієслівних суфіксах -ува- / -ова-   і викликані взаємодією кількох чинників. У мові творів Г.Квітки-Основ'яненка значним є відсоток відхилень від норм сучасної української літературної мови.  Ширше представлені такі  варіантні пари, в яких кількісно домінують лексеми   з суфіксом -ова­-, що не відповідають нормам сучасної української літературної мови. Нараховуємо 27 таких варіантних пар, серед них, наприклад, дяковати (32) та дякувати (1), пановати (3) та панувати (1). З однаковою частотою вжиті у мові творів Г.Квітки 58 граматичних варіантів із суфіксами -ова та -ува-­ у 15 парах.

Особливості варіювання голосних о та а в цілому збігаються з нормами сучасної української літературної мови. Так, наприклад, спостерігаємо нормативне з сучасного погляду вживання о в лексемах кожний (36) та кожен (4).  О заступається голосним а у слові кажний (3), яке, на нашу думку,              є діалектизмом. Перевага фонетичних варіантів, які відповідають напрямкам розвитку сучасної української літературної мови, у згаданих випадках становить близько 70%.

За нашими спостереженнями, рефлекси давнього ъ у досліджуваний період в українській мові на Слобожанщині не мають значних відмінностей порівняно з сучасною українською літературною мовою. Наприкінці XVІІІ -   на початку ХІХ ст. лексеми з секундарним о та незакономірним і функціонують у варіантних парах. Так, фонетичні варіанти  лоб (26), ліб (4), рот (26)              та ріт (5), ужиті Г.Квіткою-Основ'яненком без семантико-стилістичної диференціації, постали внаслідок аналогії до форм із секундарним і, який виник на місці давнього о в новозакритому складі. Наявні відхилення в постанні секундарного о й дотепер існують на діалектному рівні та є особливістю сучасних слобожанських говорів.

У системі консонантизму вивчено протетичні приголосні, асимілятивно-дисимілятивні процеси, особливості функціонування звуків ф, ґ  та сполук кв-, цв-, якість звука р.

Послідовний розвиток протетичних приголосних в, г та j репрезентовано  в численних лексемах. Фонетична варіантність, яка пов'язана з порушенням постання протези, могла бути спричинена впливом книжної традиції, російської та старослов'янської мов: вогонь (1), огонь (1); вівця (2), овца (1); янгол (16), ангел (6). Процес виникнення приставного приголосного, властивий діалектному мовленню, засвідчено у фонетичних варіантах ятір (2) і в'ятір (1), онуча (5) та йонуча (1).

Процес дисиміляції приголосних має як загальномовні, так і діалектні ознаки. Так, у досліджуваний період дисимілятивні зміни в групі чн є поширеними у мовленні. Лексеми зі сполукою шн замість чн уживають усі слобожанські письменники кінця ХVІІІ - початку ХІХ ст. Значно ширше, порівняно з сучасним діалектним мовленням на Слобожанщині, представлено фонетичні варіанти, пов'язані з цим явищем: точнісінько (22) та тошнісінько (1), смашний (4) і смачний (3). На дисиміляції приголосних позначився вплив російської мови, що засвідчено фонетичними варіантами скучно (6) та скушно (4).

Дослідження показало, що в аналізований період у мові творів Г.Квітки-Основ'яненка мовленнєві варіанти зі сполуками мн' та н'м майже вдвічі переважають усталені в сучасній українській літературній мові лексеми            зі сполуками мj і jм: прийми (10) та приньми (5), приньматися (11)                       і прийматися (3). Сучасні дослідження слобожанських говірок показують значне зниження частотності вживання слів зі сполуками мн', н'м. Кількість таких варіантів складає близько 30 % від загальної кількості відповідних слововживань.

Установлено, що, незважаючи на значну кількість відхилень від сучасних літературних нормативних тенденцій у вживанні твердого і м'якого р, у мові творів Г.Квітки-Основ'яненка, на відміну від мови творів харківських поетів-романтиків, кожний фонетичний варіант, який не є нормативним із сучасного погляду, супроводжується паралельним утворенням, яке усталилося в сучасній українській літературній мові.

 Результати дослідження запозичених слів неслов'янського походження дають підставу констатувати, що наприкінці ХVІІІ - у першій половині ХІХ ст. в українській мові на Слобідській Україні фонетичне освоєння запозиченої лексики відбиває, по-перше, риси, притаманні сучасній українській літературній мові, як-от уживання о на місці а (монастирь), чергування етимологічних о, е з і (папір - папером), перехід е в о на початку слів (Олена), наявність ґ в іншомовних лексемах (кгудзик), уживання непом'якшеного л (салдат). По-друге, засвідчено особливості, характерні для живої тогочасної мови Слобожанщини, наприклад, функціонування сполуки хв замість приголосного ф (хвилозохвия, кохве). Крім того, встановлено, що фонетичне варіювання часто трапляється в тому випадку, коли лексеми вжиті письменниками та поетами з певною стилістичною метою. Також впливають на збільшення  кількості фонетичних варіантів діалекти та міжмовна інтерференція.

 Відзначаємо, що фонетична система української мови кінця XVІІІ - початку ХІХ ст. на Слобожанщині є зоною сильного варіювання. Можна            з упевненістю сказати, що особливості аналізованих явищ у мові творів Г.Квітки та його сучасників властиві сучасним слобожанським говорам (уживання сполуки хв на місці ф, мн' замість м, поширене використання сполуки шн).

Необхідно зазначити, що система вокалізму порівняно з системою консонантизму наприкінці XVІІІ - у першій половині ХІХ ст. у досліджуваному регіоні мала вищий ступінь  відповідності фактам сучасної української літературної мови.

Розглядаючи процес нормування української мови на Слобожанщині         в досліджуваний період, відзначимо, що основні мовні тенденції на рівні фонетики  є відповідними сучасній українській літературній мові. Потенційно нормативні фонетичні риси української мови кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. на Слобідській Україні домінують у мові творів Г.Квітки та його сучасників.

 Процеси, пов'язані з історичними аспектами розвитку явищ морфологічної варіантності, яка, незважаючи на уніфікацію флективної парадигми більшості частин мови, є ознакою сучасної української літературної мови, досліджено в третьому розділі - "Граматична варіантність української мови кінця XVІІІ - початку ХІХ ст. на Слобожанщині". Ідеться про варіювання флективної парадигми іменника, числівника, займенника, прикметника, дієслова з погляду розвитку нормативних тенденцій української літературної мови на граматичному рівні. 

Аналіз парадигми іменників виявив такі особливості. Найменшою флективною варіативністю характеризуються іменники І відміни в однині        та множині. Не спостерігаємо явищ морфологічної варіантності в родовому, знахідному, орудному, місцевому відмінках однини.  Аналогія до іменників     ІІ відміни спричинила появу граматичного варіанта Микитові (1), який  ужито Г.Квіткою-Основ'яненком поряд із усталеною формою Микиті (1). Установлено, що у мові творів Г.Квітки-Основ'яненка відсутні діалектні форми на -ой, -ей в орудному відмінку однини іменників першої відміни, що вказує   на наявність нормативних тенденцій у мові творчості письменника.

У множині іменників першої відміни граматичне варіювання засвідчено   в знахідному та місцевому відмінках. Паралельні утворення відсутні                   в давальному та орудному відмінках цих іменників. У родовому та знахідному відмінках іменників першої відміни у множині граматичні варіанти в цілому відповідають сучасним нормативним тенденціям української літературної мови (за винятком говіркових явищ - шпалерів). Граматичні варіанти місцевого відмінка множини іменників першої відміни є нормативними з сучасного погляду лише у 66%  слововживань (по книжках, по книжкам).

Однина іменників другої відміни характеризується значно більшою кількістю граматичних варіантів, хоч у родовому відмінку іменників середнього роду та в орудному відмінку іменників чоловічого та середнього роду не засвідчено граматичних варіантів. Флексії родового відмінка однини іменників чоловічого роду варіюються внаслідок змішування закінчень -а (-я) та -у (-ю): вітру (7), вітра (2), сорома (8), сорому (7) тощо.  У давальному відмінку однини варіанти з флексіями -ові, -еві (-єві) у мові творів Г.Квітки-Основ'яненка становлять близько 70% від загальної кількості слововживань іменників ІІ відміни в однині на позначення істот: мужикові (10) і мужику (4); копитанові (6) й копитану (1); братові (3) та брату (2) тощо. У місцевому відмінку однини іменники цієї відміни вживаються з варіантними закінченнями -ові (-еві, -єві), -у (-ю), -і (-ї). Множина іменників ІІ відміни характеризується відсутністю граматичних варіантів у давальному відмінку. Паралельні ненормативні утворення, зафіксовані в родовому, знахідному, орудному та місцевому відмінках, виникли, головним чином, унаслідок впливу російської мови, але в більшості слововживань іменники в цих формах відповідають тенденціям розвитку норм української літературної мови.

 В іменників ІІІ відміни відсутні граматичні варіанти в давальному, знахідному, орудному відмінках, але наявні в родовому (любові (10)                    і любови (1)) та місцевому відмінках однини  (у/в старости (21) і у/в старості (2)). Відзначаємо, що Г.Квітка-Основ'яненко та сучасні йому харківські поети-романтики віддавали перевагу вживанню флексії -и,  а не усталеній у сучасній українській літературній мові -і. Множина іменників указаного типу містить незначну кількість граматичних варіантів та в цілому відповідає нормам сучасної української літературної  мови.

Дослідження показало, що іменникам четвертої відміни та множинним іменникам меншою мірою властиве граматичне варіювання. Нечисленні варіанти  виникли внаслідок впливу російської мови та граматичної аналогії.

Відмінкова парадигма іменника в досліджуваний період в українській мові на Слобідській Україні виступає у майже сформованому вигляді. Причини відхилення від норм сучасної української літературної мови полягають, насамперед, у збереженні архаїчних форм унаслідок  їх експресивного вживання Г.Квіткою-Основ'яненком та поетами-романтиками та у використанні ними таких живомовних форм, які не увійшли до літературної мови                      і функціонують на рівні діалекту.

Дослідження дозволяє дійти висновку про те, що у мові творів Г.Квітки-Основ'яненка та сучасних йому поетів-романтиків система кількісних числівників відповідає нормам сучасної української літературної мови. Утворені на основі кількісних збірні, порядкові числівники також репрезентують у більшості випадків усталену в сучасній українській літературній мові форму. Граматичні варіанти, такі, як перший (6), первий (1), спричинені експресивним використанням неусталеної форми.

Наприкінці XVІІІ - у першій половині ХІХ ст. в українській мові             на Слобожанщині форми займенників різних лексико-семантичних груп виступають у сформованому вигляді. Аналіз відмінкової парадигми особових займенників показав, що у мові творів Г.Квітки-Основ'яненка, так само,           як і в творах харківських поетів-романтиків, домінують форми без приставного н, властиві й сучасним слобожанським говорам: в/у його (13), в нього (2);         на йому (7), на ньому (4) тощо. Наявність граматичних варіантів неособових займенників зумовлена стилістичними потребами. Виразно домінують такі форми займенників, котрі відповідають тенденціям розвитку української літературної мови. Впадає в око той факт, що говіркові нестягнені форми (теє, тая, тую) припадають майже виключно на фольклорні цитати та стилізації        і слугують засобом семантико-стилістичного забарвлення мови персонажів творів Г.Квітки.

Кількість граматичних варіантів у відмінкових і родових формах прикметника є порівняно невеликою. У парадигмі прикметника                           в досліджуваний період майже 90 % слововживань не мають граматичних варіантів. Близько 20 % від загальної кількості прикметникових форм у мові творів Г.Квітки та 40 %  - у творах поетів-романтиків є нестягненими. Пояснюємо це, по-перше, традицією вживання  слів у фольклорі                        та функціонуванням їх головним чином у сталих фольклорних словосполученнях і, по-друге, стилізацією текстів під народно-пісенну творчість.

Результати аналізу парадигми прикметника дають підстави, по-перше, констатувати високий рівень відповідності прикметникових закінчень нормам сучасної української літературної мови і, по-друге, відзначити як один               із провідних чинників, що впливали на збереження архаїчних флексій, а отже,   й на підтримування ненормативних морфологічних варіантів, уживання прикметників у народних піснях, колядках, фразеологізмах тощо.

Відмінкова парадигма активних дієприкметників репрезентує усталене  в сучасній українській літературній мові флективне оформлення та відсутність діалектних і рецесивних граматичних варіантів.

Дослідження засвідчило, що широко вживаними у мові творів Г.Квітки-Основ'яненка та його сучасників - харківських поетів-романтиків - є граматичні варіанти дієслів, а саме слобожанські мовні елементи,  властиві й сучасним говорам. Так, численні варіанти свідчать про неусталеність у досліджуваний період дієслівних флексій ІІІ особи однини теперішнього і майбутнього часу. Однією з рис, що характеризують мову творів письменника,  є вживання дієслів із флексією -еть на місці сучасного закінчення –е в третій особі однини.  Процентне співвідношення літературних та неусталених форм відповідно   становить 98 % і 2 % від їх загальної кількості. Форми, котрі не відповідають напрямкам розвитку та внормування сучасної української літературної мови      і, ймовірно, пояснюються особливостями мовної практики періоду кінця ХVІІІ – першої половини ХІХ ст., переважають у варіантних парах преть (2) і пре (1), а також трепещеть (2) і трепеще (1). Зазначена флексія й дотепер функціонує на рівні діалекту. Слід зауважити, що вказані форми відсутні у мові творів поетів-романтиків першої половини ХІХ ст.

 Усічення [je] у суфіксах основ і флексіях теперішнього часу дієслів спричинило появу граматичних варіантів: зна (206), знає (12); дума (57), думає (10) тощо. Усього ж форми, що не відповідають тенденціям розвитку норм української літературної мови, вжиті 456 разів, а усталені в сучасній українській літературній мові – 46. Таким чином, кількість нормативних            із сучасного погляду варіантних форм зазначеного типу становить 8%            від загальної кількості слововживань. Усічені форми, властиві також             для 3-ї особи однини майбутнього часу дієслів І дієвідміни, переважають         у 6 парах граматичних варіантів, властивих сучасним слобожанським діалектам: здужа (13), здужає (4); подума (13), подумає (2); спита (5),  спитає (2) та ін.

Явища граматичної варіантності широко представлені в інфінітивних формах дієслів. Дослідження мови творів Г.Квітки-Основ'яненка показало, що кількість варіантних пар дієслів в інфінітиві на -ти / -ть дорівнює 118. Звертає на себе увагу той факт, що в зазначених варіантних парах переважають лише нормативні форми: робити (239), робить (27); жити (114), жить (2); сказати (108), сказать (57) тощо. Не зафіксовано жодного випадку переваги морфологічного варіанта з формантом -ть. З однаковою частотністю вжито варіанти інфінітива з морфами -ти/-ть у 15 статтях "Словника мови творів Г.Квітки-Основ'яненка". У мові творчості представників харківської школи романтиків майже з однаковою частотою вжиті дієслівні варіанти з формантами -ти і -ть, хоча неваріантні форми репрезентують більшу кількість інфінітивів на -ть.

Можна з упевненістю сказати, що граматичне варіювання дієслів наприкінці ХVІІІ – у першій половині ХІХ ст. на Слобідській Україні                 є закономірним явищем, у якому динамічно представлені процеси поступового усталення характерних рис української літературної мови на морфологічному   рівні. Слобожанські мовні елементи, посідаючи значне місце у мові творів Г.Квітки-Основ'яненка, у більшості випадків виразно заступаються такими формами, які усталилися в українській літературній мові як нормативні.

Підсумовуючи вивчені нами морфологічні варіанти дієслова наприкінці XVІІІ - у першій половині ХІХ ст. в українській мові на Слобожанщині,  слід зазначити, що  причинами  їх виникнення в досліджуваний період слугували парадигматичні розбіжності застарілої та нової системи мови, а також діалектний вплив та інтерференція.

Простежені явища на ґрунті граматичного варіювання дозволяють  відзначити такі особливості. По-перше, привертає до себе увагу нормативне      з погляду сучасних норм флективне варіювання, яке з часом модифікувалось, але є притаманним  морфологічному рівню сучасної української літературної мови.

По-друге, випадки неусталеного з сучасного погляду морфологічного варіювання у досліджуваний період пов'язані з експресивним використанням мовних засобів, що є особливо характерним для мови поетичних творів.

 У висновках узагальнюються основні спостереження, зроблені під час аналізу мовного матеріалу. Фонетична система української мови кінця XVІІІ - початку ХІХ ст. на Слобідській Україні виступає вже сформованою. Визначальними та переважними були риси загальномовні, історично перспективні, закріплені в сучасній українській літературній мові. Відзначаємо високий рівень відповідності лінгвістичних пріоритетів Г.Квітки-Основ'яненка нормативним тенденціям української літературної мови. Характер діалектних рис, їх частотні показники порівняно з загальномовними дозволяють мові творів цього письменника вийти за межі вузькодіалектного явища, хоча й підтримують її зв'язок зі слобожанською говіркою.

Висновки підтверджуються  даними аналізу вокалізму, консонантизму та морфології. Відзначаємо частковий характер відмінностей мови творів Г.Квітки від нормативних тенденцій української літературної мови. Причинами, які викликали фонетичне та граматичне варіювання в українській мові кінця XVІІІ - першої половини ХІХ ст. на Слобідській Україні, за нашими спостереженнями, були, насамперед, екстралінгвальні чинники:

o   вплив російської мови, панівне становище якої стримувало  більш широке функціонування живомовних елементів в українській мові кінця XVІІІ - першої половини ХІХ ст. і появу  української абстрактної, термінологічної та професійно маркованої лексики;

o   географічно зумовлене контактування української та російської мов;

o   книжна традиція;

o   діалектний вплив.

Серед інтралінгвальних чинників виділяємо такі:

o    історичний розвиток мови, унаслідок якого на цьому етапі співіснували паралельні утворення;

o   структурно-формальну аналогію;

o   паралелізм формотворчих засобів мовної системи;

o   тенденцію до милозвучності.

Аналіз фонетичних та граматичних варіантів дозволив з'ясувати, що  потенційні ознаки внормування української мови кінця XVІІІ - першої половини ХІХ ст. на Слобожанщині простежуються за більшістю з вивчених  фонетичних та морфологічних явищ, відображених у мові творів Г.Квітки-Основ'яненка та сучасних йому харківських поетів-романтиків.

 Пріоритетні слововживання Г.Квітки-Основ'яненка дають змогу простежити нормативні тенденції, відображені в парадигмі всіх досліджених частин мови та різних явищ фонетики, так і діалектні ознаки слобожанських говорів, що значною мірою збереглися дотепер.