КОНЦЕПТИ ПРАВДА / НЕПРАВДА В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРНІЙ МОВІ : СЕМАНТИКО-СТИЛІСТИЧНИЙ АСПЕКТ



Название:
КОНЦЕПТИ ПРАВДА / НЕПРАВДА В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРНІЙ МОВІ : СЕМАНТИКО-СТИЛІСТИЧНИЙ АСПЕКТ
Альтернативное Название: Концепт ПРАВДА / ЛОЖЬ В УКРАИНСКОМ Литературном языке: Семантико-стилистический аспект
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

            У “Вступі” обґрунтовано актуальність теми дисертації, розглянуто сучасний стан вивчення проблеми в мовознавстві, сформульовано мету, основні завдання роботи, представлено її джерельну базу та методи дослідження, відзначено наукову новизну роботи, окреслено теоретичну й практичну цінність одержаних результатів та форми їхньої апробації.


            У першому розділі “Теоретико-практичні засади вивчення абстрактної лексики української мови” розкрито природу абстрактності в мові як способу і засобу мислення та розвитку мовної системи, узагальнення знань про об’єкти світу. Підкреслено, що виникнення абстрактних слів пов’язане з вторинним ступенем узагальнення того, що вже узагальнено раніше в оформленні конкретних іменників; що абстрагування слів – процес постійний, мінливий, пов’язаний з образотворенням, з переносом значень, яке впливає на розвиток полісемії, з термінологізуванням висловів, слів (Л.Полюга).


            У розділі зазначено про входження абстрактного та соціального в семантичні властивості лексичної одиниці, про те, що семантика абстрактного поняття в мові є корелятом семантики у сфері духовної культури (праці Х.Вайнріха, Ю.Степанова). Наголошено, що абстрактні іменники (АІ) мають характерну сполучуваність, а саме виявлено активність моделей персоніфікації та ретифікації (оречевлення) (О.Пєшковський).


            Наведено класифікації співвідношення конкретного й абстрактного в україністиці (О.Микитюк , Л.Полюга).


            Обґрунтовано, що ключовий термін абстракт передає абстраговану предметність поняття. Оскільки однією з найпоширеніших моделей вивчення структурно-семантичних властивостей є модель поля, то запропоновано розглядати АІ у складі абстрактно-семантичного поля (АСП) як поняттєвої системи абстрактів, повязаних структурно-семантичними та функціонально-стилістичними відношеннями. Структура являє собою єдність центру та периферії. Навколо центральних слів групуються семантично пов’язані з ними периферійні слова. Центр поля – найуживаніші стилістично нейтральні слова з широкою сполучуваністю та складною семантичною структурою; периферія – слова з вузьким значенням, стилістично марковані, такі, що мають обмежений дистрибутивний спектр. Таким чином, центральне слово утворює в межах аналізованого АСП свою лексико-семантичну парадигму. Польова двопарадигматична структура АСП формується через зв’язки лексико-семантичних варіантів слів (синоніміко-антонімічні, варіантно-інваріантні, циклічні).


            Розділ присвячено аналізу основних властивостей абстрактів (семантико-онтологічних, словотвірних, логічних, варіантних, образотворчих тощо) та напрямів їхнього дослідження в мовознавстві, зокрема в україністиці. Представлено досягнення історичної лексикології у вивченні становлення абстрактної лексики (А.Бурячок, Л.Гумецька, В.Німчук, Л.Полюга), історичного словотвору щодо вираження абстрактності в тих чи інших формантах (Л.Гумецька, В.Ґрещук, І.Ковалик, Л.Могильник, Л.Третевич та ін.), акцентології (В.Скляренко), історичної стилістики (Л.Полюга), стилістичного словотвору (К.Ленець), стилістики поетико-публіцистичних лексем (С.Єрмоленко, Л.Пустовіт, Н.Сологуб, Л.Ставицька та ін.).


            Головну увагу зосереджено на результатах дослідження абстрактів правданеправда та їх парадигм. Наголошено, що інтерес україністів до вивчення АІ та утворюваних ними опозицій (Г.Буткова, О.Коваль, А.Малявін, Т.Радзієвська) зумовлений розвитком когнітивної лінгвістики, концептуального підходу до найважливіших понять у національній і світовій культурах. У такому аспекті абстракти правда та істина досліджують Н.Арутюнова, А.Вежбицька, Н.Перцова, Ю.Степанов. І.Шатуновським розглянуто поняття правда, істина, щирість, правильність і лжа в плані відповідності / невідповідності змісту речення, думці й дійсності. Т.Космеда виокремила аксіологічні властивості оцінок нещирий, природність, праведність, фальшивість, істина, правда, неправда. З позицій етимології дослідив поняття істина Н.Грінцер. Опосередкований асоціативний зв’язок абстрактів правда кривда з образами шляху, дороги виокремив О.Тараненко. Розвивається дослідження понять АСП правда / неправда з позицій теорії комунікації: в обігу мовно-комунікативних оцінок перебувають слова істина, істинність, брехня, обман, брехливість, неправда (О.Бабич, Д.Болінджер, Г.Ейгер, О.Зобена, Ю.Левін, О.Морозова, В.Свинцов, В.Труб).


            Доводиться актуальність аналізу абстрактної лексики, підкреслюється численність різнобічних досліджень абстрактів, зокрема понять з АСП правда / неправда, пов’язаних з морально-етичною сферою життя людини. Наголошується на філософсько-аксіологічній базі понять  правданеправда в комунікативній системі людини / соціуму.


            У другому розділі “Лексикографічна інтерпретація слів АСП правда / неправда” відображено макро- та мікросистемні зв’язки лексичних компонентів аналізованого поля за семантичними словниками української мови та історіографічними джерелами, що дало змогу показати динаміку якісних та кількісних властивостей АСП   правда / неправда.


            Доцільність такого підходу в побудові моделі АСП обґрунтовано “несамостійністю” лексичної одиниці в словниках, де одним із важливих способів розкриття значення слова, починаючи від перших словників і до сучасних, є синонімічні засоби мови. Вони в лексикографічній практиці уможливлюють подання витлумаченого слова не ізольовано, а в його зв’язках з іншими словами, як складової частини лексико-семантичної системи мови (О.Нечитайло, С.Терещенко та ін.). У філологічних словниках найважливішими системотвірними семантичними категоріями, які зв’язують лексико-семантичні варіанти в межах поля, виступають синонімія, антонімія та гіпонімія (Ф.Бацевич, О.Тараненко, А.Уфімцева, Ф.Філін та ін.).


            Крім того, семантичні ряди ключових слів духовної культури утворюються не лише на логічній, а й на історичній основі (Ю.Степанов). Тому належне місце в роботі надане фіксації компонентів АСП правда / неправда в історичних словниках та способам інтерпретації лексичного матеріалу. Зокрема, зазначено, що від “Лексиса” Л.Зизанія, де зафіксовано три слова аналізованого АСП (истина, ложъ, правда), до словника “Синоніма славеноросская”, які відділяють 50 років, реєстр понять опозиції правда / неправда збільшився в чотири рази, оновився за рахунок запозичень та появи словотвірних варіантів слів, наприклад: кламца, кламство, фальшь; правда - правдость, баламуть - баламутня.


            Період XIV –– першої половини XVII ст. пов’язаний із виникненням морфологічних та графічних варіантів синонімів на зразок: истизна, истина, истность; байка, баснь, баснотолкованиє; фальшъ, фальшивость, фальшованє.


            Не сталося суттєвих змін у складі досліджуваного АСП і до середини XVIII ст., про що свідчить “Словник української мови” П.Білецького-Носенка, де зафіксовано слова байка, кривда, правда та інше значення іменника кламство.


            У “Словарі української мови” за редакцією Б.Грінченка засвідчено близько 50 лексико-семантичних варіантів АСП правда / неправда. Автор не подав у реєстрі словника слів басня, лжа, хоч останнє (ложь і похідні) використано для тлумачення понять брехня, олжа, неправда, брехливість, брехання, ошукання. Не вживаються в реєстровій частині і слова несправедливість, шахрайство, які є синонімами тлумачення лексем кривда і дурисвітство. Словотвірні засоби змінили лише своє фонетичне оформлення.


            Отже, протягом XI - XIX ст. сформувався основний склад АСП правда / неправда. Відсутність тих чи інших абстрактів у реєстрі аналізованих лексикографічних джерел засвідчує, що процес утворення системи понять відбувався постійно в напрямку розширення синоніміко-антонімічного блоку та розвитку полісемантичності й лексико-семантичної варіантності.


            На матеріалі “Словника української мови” в 11-ти томах проаналізовано, як стрижневі багатозначні компоненти АСП правда / неправда утворюють синоніміко-антонімічні блоки поля, семантичні ряди, де чергуються віддалене (невиражена синонімія) та ближнє (виражена синонімія) значення. Для з’ясування системних відношень стрижневих слів важливо враховувати, які способи тлумачення (описово-синонімічний, синоніміко-описовий, синоніміко-антонімічний) використовуються та які синоніми тлумачення можна виокремити. Таким чином, до кожного реєстрового слова встановлені метамовні синоніми, що уможливило репрезентацію і таких типів лексико-семантичних зв’язків, як цикл (“концентр” за В.Дубичинським) між семантично рівнозначними одиницями. Напр.,    правда –– “1. Те, що відповідає дійсності, і с т и н а; // Певна сукупність достовірних відомостей про що-небудь ... // Дійсний стан речей ... 2. Правдивість, правильність ... // чого, у знач. означ. Який відповідає істині, дійсності ...   3.   Справедливість;   порядок,   який   ґрунтується   на   справедливості;   протилежне  к р и в д а ... // Соціально зумовлене розуміння справедливості ... ”. Отже, синонімами абстракта правда є істина, правдивість, правильність, справедливість, кожен з яких продовжує свій синонімічний ряд (СР). За першим же синонімом істина (“1. Те саме, що правда 1.; 2. книжн. Моральний ідеал, справедливість ...; 3. філос. Достовірне знання, що правильно відображає реальну дійсність у свідомості людей ... ”) і на рівні значення 1. утворюється цикл з абстрактами правда 1 « істина. Синонім тлумачення значення  цієї  лексеми –– дійсність –– має свої синоніми справжність, реальність, істина 1, об’єктивність, отже, можливий тричленний цикл дійсність « істина 1 « правда 1.


            Так, у лексикографічній парадигмі абстракта правда (СУМ)  найбільш повторюваними синонімами тлумачень є іменники справжність (6), дійсність (5), справедливість (5), істинність (4), правильність (4), правдивість (3).


            Парадигму аналізованого АСП негативної оцінності репрезентує абстракт неправда, із комбінованого тлумачення якого виокремлені синоніми брехня, несправедливість, шахрайство, обман, що продовжують певні СР, синонімічні гнізда (обман, омана, примара, шахрайство, лицемірство). Кілька СР мають циклічну будову: брехня – вигадка – недійсність; незаконність, нереальність – уявність – недійсність; несправедливість – недійсність – нереальність –уявність –  недійсність; лицемірство – нещирість – лицемірність – лицемірство; лицемірство – несправжність – фальшивість – лицемірство та ін. Найчастіше серед синонімів тлумачень до абстракта неправда вживаються уявність (6), помилковість (4), хибність (4), несправжність (4), обман (4), неправильність (3), недійсність (3). Фактично у загальномовному словнику наявні 4 пучки синонімів, які пов’язують поняття неправда із семами вигаданість (з позитивною чи негативною маркованістю залежно від змісту, тобто це або вигадка, або брехня); шахрайство, тобто цілеспрямоване одурення, підроблення уявлення про дійсний стан речей і подання його як реального; обман, власні уявні образи, не співвідносні з дійсністю, тобто нереальні, вигадані, помилкові; нарешті, несправедливість як ототожнення з чимось неправильним, незаконним у соціально-етичному середовищі.


            За “Словником синонімів української мови” простежено склад СР, виявлено домінантність абстрактів правда, справедливість; неправда, несправедливість, обман (із синонімом-зв’язкою омана, що веде цей СР через СР ілюзія, фантазія, вигадка, примара, та синонімом-зв’язкою фальш, що скеровує цей СР до СР лицемірство, шахрайство). Відзначено, що абстракти правда і справедливість є стилістично нейтральними в межах виокремлених. У синонімічній парадигмі з ключовим абстрактом неправда 15 розмовних лексем (чисельнішою в СР є лексема шахрайство), 8 діалектних, 8 застарілих, 5 рідковживаних, 3 з експресивною маркованістю, 3 книжних (СР примара). У цих словникових статтях немає висхідної чи спадної градації, а наявна ступенева ієрархія синонімів за функціонально-стилістичними та семантичними ознаками.


            За “Словником синонімів української мови” встановлено, що аналізоване АСП охоплює 86 лексем, приблизно половину з яких (42 слова) становлять марковані компоненти.


            “Словник антонімів” репрезентує лише різнокореневі опозиції правда / брехня, правдивість / брехливість, істина / неправда, істинність / брехливість, що є неповним переліком антонімічних пар АСП правда –– неправда. Зокрема, СУМ дає інформацію про наявність антонімії в парах правда –– неправда (V, 365), справедливість –– кривда (VII, 499), уявність –– реальність (VIII, 467), обєктивність –– субєктивність (V, 496).


            У “Словнику антонімів” подано прикметникові зіставлення “щирий –– нещирий”, “нелукавий –– лицемірний”; “правдивий –– лицемірний // фальшивий”, які апріорно доводять імовірність пар абстрактів щирість –– нещирість, нелукавість –– лицемірність, правдивість –– лицемірність // фальшивість, що є компонентами тлумачень в АСП  правда / неправда.


            За матеріалами енциклопедичних та перекладних словників проаналізовано, яким функціональним сферам притаманне вживання тих чи інших понять аналізованого АСП. Так, іменник правда термінізувався у складі сполук літературознавчого (художня правда) та філософського (синкретична правда) змісту. Абстракт правдивість кваліфіковано як термін етики. Терміносполуки з лексемою істина виявляють гіперо-гіпонімічні зв’язки зі стрижневим поняттям філософії, а саме: абсолютна істина, вічна істина, подвійна істина, конкретна істина, об’єктивна істина, відносна істина. Абстракт істинність конкретизує своє значення в сполуках логічна істинність та фактична істинність як категоріях логіки. Як соціально-етичні поняття функціонують у спеціальних текстах абстракти справедливість і несправедливість. Із терміносферами філософії (предметна / уявлювана реальність, суб’єктивна/об’єктивна реальність), юриспруденції (реальність закону), естетики (естетична реальність) співвідносне поняття реальність.             Частина лексем аналізованого АСП повязана зі сферою літературо- та    мистецтвознавства –– небилиця, байка, комедія, фантазія.


 


            У розділі наведено приклади різногалузевого функціонування наукових понять ілюзія, фальш, фантасмагорія, фікція, що зберігають й у спеціалізованому значенні зв’язок із компонентами АСП правда / неправда.


            Отже, у мікротермінополі аналізованого АСП (до 25 абстрактів) відбулося подальше абстрагування слів, ускладнення процесу узагальнення значення слова, нівелювання синонімічних зв’язків абстрактів, які заступили частково гіперо-гіпонімічні відношення між поняттями-словами та поняттями-словосполученнями. Крім того, з АСП правданеправда внаслідок термінізації, розвитку полісемії виходять деякі з лексико-семантичних варіантів абстрактів (напр., дійсність, небилиця, байка, комедія, фантазія, фантасмагорія), які фактично у термінозначенні наближаються до конкретних предметних лексем (крім дійсність).


            У третьому розділі “Жанрово-стильові функції компонентів АСП правда / неправда” репрезентовано функціонально-стильові парадигми текстової реалізації семантичних, емоційно-експресивних та образотворчих властивостей аналізованих абстрактів. Окреслено якісні характеристики художньо-стильової, публіцистично-стильової та правової парадигм, складників опозиції правданеправда.


       Образотворчі  властивості  абстрактів  правда  і  неправда у   х у д о ж н ь о  - с т и л ь о в і й     п а р а д и г м і  представлено через специфіку сполучуваності та образної виразності повязаних із ними лексем. Одним із найпоширеніших засобів художньо-образної конкретизації є використання епітета. Модель “абстракт + епітет” є активною в аналізованих мікротекстах, де реалізуються семи абсолютністьтривалість, реальність, об’єктивність, істинність, природність, відвертість на зразок істинна, висока, вічна, свята, суща, Божа, чиста, щира, єдина, стеменна, найвища; давня, найстаріша, жива; болюча, гірка, гнітюча, зловісна, сувора, тривожна правда; велика, безконечна, умовна, свята неправда тощо.


            Показано, що низький ступінь епітетизації мають лексеми дійсність, реальність, лицемірство, несправедливість, шахрайство, справжність, напр.: “Раптом виявляється, що все це –– жалюгідне, бездушне лицемірство!” (М.Руденко); “І юнак розкривсь як квітка і почав розповідати –– .. про гірку несправедливість (П.Тичина); “Ця молодь, хіба вона може повністю уявити всю складність, всю жорстоку реальність того життя ...” (О.Гончар).


            Відзначено використання антропо-, публіцистично та соціально маркованих епітетів у обох (“позитивній” та “негативній”) парадигмах, напр.: “...мечі, Схрестившись істину тверезу проявляють...” (П.Куліш); “Озовітеся ж, заплачте, Німії, зо мною Над неправдою людською...” (Т.Шевченко); “На таке здатний лише той, кому притаманний дар вищої справедливості” (Ю.Шовкопляс); “Наснажмося правди  пломінної завжди” (В.Барка) і под.


            Поєднання ознаки з абстрактом може спричиняти його метафоричне функціонування, пов’язане з персоніфікацією, зокрема з фольклорною традицією у вживанні слів правда та кривда, (пор. “–– Того, що крім неї [правди] на світі ще живе чорна Кривда, лиха і завидюща, мстива і підступна” (Д.Прилюк); “Кругом мене кривда облягала, неправда обступала” (Панас Мирний); “От спільно мандрують Правда і Кривда, і мусять згідно з умовою, хліб ділити...” (В.Барка)). Подібне  спостерігаємо  й  при  перенесенні  ознак  психічного  стану  особи на абстракт, напр.: “[А н д р о м а х а:] Та, що, Кассандро, доволі з нас уже твоєї правди, зловісної, згубливої, так дай же нам хоч неправдою пожить в надії” (Леся Українка); “Туга і зітхання –– хитра омана” (П.Куліш) тощо.


            Поширеним засобом є використання номінативних потенцій аналізованих абстрактів, що неодмінно поєднуються у дво-, трикомпонентні СР, напр.: “А люди в селі до сьомого неба підносили Василя за його щирість та непідкупність” (О.Бердник); “Всі твої слова, і сміхи, і сльози - все комедія, все роль, все ошука” (І.Франко) і т. ін. Членами таких конструктів можуть бути компоненти аналізованого АСП або контекстуальні відповідники.


            Проаналізовано експресивні властивості ампліфікування, яке письменники використовують по-різному: а) об’єднуючи в ряди однорідних членів речення гніздові синоніми, напр.: “В житті читачі не терплять фальші, нещирості, афектації” (М.Шамота); б) утворюючи пари з компонентами ширшого семантичного наповнення на зразок к р и в д а – лукавість, б р е х н я – крутійство, о б л у д а  – підступність тощо, як-от: “Їй спало на думку, що все це комедія, їй кажуть неправду” (О.Донченко).


             У розділі розглянуто використання градації (“Невже ж усі ті декламації про спокій душі – пуста видумка, ілюзія, фантом” (А.Крушельницький)), яке надає висловам публіцистично-переконувальної, ампліфікативної експресії.


            Соціально мотивованими є мікроконтексти з антонімічним зіткненням компонентів аналізованого АСП, як-от: “Отут –– немовби правди й кривди ринок, Куди зійшлись шляхи добра і зла” (Л.Дмитерко); “І що надійніше, Як почуття, помагає нам правду і лжу розрізняти?” (М.Зеров) та ін.


            Широку гаму семантичних відтінків  продукує  генітивна  метафора  за  моделлю “абстракт + предметна лексема”. Так, у позитивній парадигмі “правда” найбільшу групу становлять словосполучення із семою світло, сяйво, як-от: сонце (світ, промінь, світло, світоч) правди. Оскільки та чи інша правда усвідомлюється через почуте, висловлене судження, то мотивованим є образ слово (голос) правди, справедливості. У мовній практиці відображено й предметні асоціати міри, кількості правдивості / неправдивості в діях, вчинках, висловленнях, як-от: монета (п’ятак, копійка) правди; молекула реальності; зерно неправди; гать, краплина (цятка) брехні; море (будяччя) лицемірства. Напр.: “Приберіть геть всі п’ятаки мідних правд” (О.Довженко); “Ніби є Молекула реальності живої В обмані, створеному мною і для себе ж”     (П.Михайлюк) та ін.


            Характерне для аналізованих контекстів і поєднання сакральних лексем у складі таких метафор, як ангел (апостол) правди:  “І знов ангел правди зліта в подвіря неправди...” (В.Винниченко).


            Матеріали Лексичної картотеки поглиблюють інформацію і про асоціативні зв’язки аналізованих лексем: правда – слово, дійсність / фантазія – сон, щирість / обман – вода, неправда – тюрма, ярмо, кривда – темрява тощо, зокрема: “Щирість є в мені, як в криниці Нескаламучена вода... (В.Бичко); “Кругом неправда і неволя, Народ замучений мовчить...” (Т.Шевченко) тощо.


            Прикладкові структури з абстрактом правда інтерпретовано як сконденсований засіб художньо-образної конкретизації. Наведено 2 типи сполук: 1) такі, що мають відповідниками генітивні словосполучення на зразок сонце –– правда, правда –– сила; “З різних кінців, з різних сторін назліталося юнацтво набиратися розуму, слухати правди –– слова” (Панас Мирний); 2) такі, де два компоненти виступають як рівноправні, семантично взаємодоповнювані поняття - правда - матка, правда - мста; “ За святую правду - волю Розбійник не стане” (Т.Шевченко).


            Із семами пошук, говоріння, пізнання, боротьба, руйнування, перенесення, прихильне ставлення, оволодіння чим-небудь, переживання і т. ін. пов’язані образотворчі потенції моделей “ абстракт + процесуальна лексема”: “...і правда милувалась світом, а кривда корчилась у вірьовках, підшморгуючи червоні соплі” (Г.Тютюнник); “Та треба мовити правду: облуда на очах моїх наростала, лубкувалась, аж доки й тріснула” (І.Ле); “Не мовчи, коли, гордо пишаючись, Велегласно брехня гомонить” (І.Франко); “Щоб наша правда не пропала, Щоб наше слово не вмирало...” (Т.Шевченко) тощо.


            У  п у б л і ц и с т и ч н о – с т и л ь о в і й  парадигмі АСП правда / неправда представлене обмеженою кількістю компонентів. Вони характеризуються соціальною чи філософсько-, науково-публіцистичною маркованістю використання. Найчастотнішими є абстракти справедливість / несправедливість, за якими йдуть об’єктивність, ілюзії, махінації, обґрунтованість, істинність, щирість, хибність, правдивість з увиразненою офіційністю форми і змісту, стереотипністю сполук. Інформативна та узагальнювальна функції реалізуються у фігурах персоніфікації, гіперболізації в оцінці суспільних явищ, напр.: “Правда однолика і дзеркально чиста. Тому беззахисна” (з газ.); “Крутійство –– то ж ціла наука, могутні уми її розвивають, вдосконалюють, вона не стоїть на місці” (О.Гончар).


            Як ілюстративний матеріал використано й ідеологізовані тексти другої половини ХХ ст., щоб показати зменшення оцінного компонента в матеріалах газет 90-х рр. ХХ ст., нівелювання ідеологічної маркованості фраз, пор.: “Соціалістичне суспільство - це суспільство справжньої рівності і справедливості, справжньої свободи слова” (з журн.) - “Вважаємо, що соціальна справедливість вимагає повної оцінки державного житлового фонду” (з газ.).


            У   п р а в о в і й   парадигмі АСП правда / неправда зафіксовано публіцистично-ораторську специфіку компонентів аналізованого поля, термінізацію аналізованої лексики: правдивість показань, вигадка слідства, фіктивність квитанції тощо. У цій парадигмі найбільше виявлена взаємодія вербальних та невербальних засобів доведення істинності тих чи інших актів (що зафіксовано у відповідних текстах), тому найпоширенішою моделлю є сполучення складників АСП з дієсловом на зразок перевіряти правдивість, розповісти правду, відшукання об’єктивної істини, встановлення законності і справедливості, ствердити факт, викрити брехню і под.


            У “Висновках” узагальнено результати дослідження, систематизовано основні теоретичні й практичні результати дисертаційної роботи:


1.    Абстрактні назви як компоненти лексичної системи об’єднуються в мікросистему з відповідною градацією значеннєвих відтінків та міри вияву абстрактності. Системність абстрактних слів зумовлена їхньою можливістю утворювати семантичні поля на основі спільності денотативних та синтагматичних властивостей, організовуватися за типовими словотвірними моделями, об’єднуватися в синоніміко-антонімічні блоки.


2.    Абстракти, зокрема лексеми опозиції правда / неправда, можуть входити в різні типи лексико-семантичного підпорядкування: парадигма, синонімічний ряд, синонімічне гніздо, варіант - інваріант, цикл, що встановлюється за даними лексикографічних джерел та текстової реалізації АІ. Так, системність АСП правда / неправда в СУМі репрезентована не лише як синонімізація / антонімізація їхніх зв’язків, а також з урахуванням характеру еквівалентів описових тлумачень, словникових дефініцій – синонімів тлумачення, які є носіями основної диференційної семи, вираженої поняттєвою лексемою. Співвідношення таких сем у тих чи інших СР призводить до нейтралізації семантичних відмінностей. Як наслідок маємо не лише розширення синонімічних гнізд, але й можливість утворювати циклічні кола між семантично рівнозначними одиницями. Компоненти аналізованого АСП здатні утворювати цикли кількох типів: 1) такі, що мають кінцевою ту саму лексему; 2) такі, де ряд закінчує словотвірний синонім вихідного слова; 3) симетричний, якщо останній компонент ряду має такі самі синоніми тлумачення; 4) семний, де циклічність підтверджується семним зв’язком. Типи виокремлюваних парадигм АСП залежать від використаного класифікаційного критерію. В АСП правда / неправда виділяються дві опозиційні (позитивна та негативна) лексичні парадигми; компоненти розподіляються на парадигми загальномовного і спеціалізованого вживання лексем; спостерігаємо стильове розшарування складників.


3.    Семантика абстрактів опозиції правда / неправда повязана із соціально-етичною сферою, співвідносною зі сферою духовної культури.


4.    Як виявлено за допомогою історичних словників, формування лексичних парадигм правда неправда відбувалося шляхом появи власне українських найменувань, розширення дериваційних можливостей мови, активного запозичення з інших слов’янських мов, усвідомлення стилістичних потенцій реєстрових слів, їхньої відповідності національномовній специфіці, розвитку полісемантичності й лексико-семантичної варіантності.


5.    Стилістичний статус абстрактів зумовлений їхньою лексикографічною інтерпретацією та текстовими функціями. Так, 86 лексем аналізованого АСП обєднують 42 стилістично маркованих слова (15 розмовних, 8 діалектних, 8 застарілих, 5 рідковживаних, 3 книжних). У галузевій парадигмі (філософія, літературо- та мистецтвознавство, етика, логіка, право) – 20 лексем опозиції правданеправда. Особливістю семантики спеціалізованих абстрактів є їхня  подвійна належність до загальновживаної мови та її наукових підсистем.


6.    Жанрово-функціональний підхід дав змогу представити АСП як систему, що синтезує денотативні й конотативні властивості мовних знаків. Тоді АСП є структурою парадигматично-синтагматичного типу, де репрезентовано образно-виражальні властивості абстрактів. Відповідно до характеру образності та супроводжуваної нею експресії виокремлено художньо-стильову, публіцистично-стильову та в її межах правову парадигми АСП правда / неправда.


            Найхарактернішими образотворчими характеристиками абстрактів у текстах є  епітетні словосполучення, генітивні та дієслівні метафори, здатність до ампліфікаційних потенцій, градації, персоніфікації та ретифікації АІ в тих чи інших асоціативних зв’язках.


 


 








Словник української мови: В 11-и т.. – К.: Наук.думка, 1970-1980. – Т.7. – С.




Там само – Т.4. – С.50.



 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины