БОЛГАРЫ УКРАИНСКОГО ПРИДУНАВЬЯ: ЭТНОГЕОГРАФИЧЕСКАЯ ХАРАКТЕРИСТИКА

Краткое содержание

Розділ 1. Теоретико-методологічні принципи етногеографічних досліджень. Нормативна база у сфері етнонаціональної політики, яка створена в Україні, є, за оцінками експертів, однією з найбільш прогресивних в Європі, проте все ж таки потребує подальшої розробки. Зокрема, необхідний нормативно-правовий акт, який би регламентував процес створення та діяльності національно-культурних автономій.

Населення як об'єкт вивчається різними науками. Однією з них є етнічна географія, яка виникла на стику географії і історії (етнології). Теоретичні положення і наукові принципи суспільно-географічного дослідження етнічних спільнот (населення) знайшли відображення в роботах І.М. Барна, Ю.В. Бромлея, Л.М. Гумільова, М.С. Дністрянського,   А.І. Доценко, Ф.Д. Заставного, К.П. Іванова, В.І. Козлова, В. Куреляк,      М.М. Лаврук, П.І. Надолішнего, В.І. Наулко, В.В. Покшишевського,    І.В. Сахарова, Р.Р. Сливки, М.І. Фащевського, Л.Ю. Шабашової,           О.І. Шаблія та інших.

У кінці ХХ – початку ХХІ століття відбувається становлення української етнічної географії. Відроджуються ідеї антропогеографії, розвиток яких в Україні пов’язаний з іменами С. Рудницького і В. Кубійовича. Актуалізується проблема стійкого розвитку етнонаціональних груп у контексті відносин у динамічній системі “людина – навколишнє середовище”. Ідеологом розвитку цього напрямку в сучасній українській суспільній географії є Ф. Д. Заставний.

Проаналізувавши процес розвитку та сучасне розуміння предмету і завдань етнічної географії, виділимо етногеографію у вузькому та у широкому сенсі. У завдання етногеографії у вузькому сенсі входять дослідження етнічного складу населення, специфіки розселення та демографічних процесів окремих етнічних спільностей, етнічне районування території, тощо. У 1970-х роках у ряді робіт обґрунтовується необхідність розширення предметної області етногеографії. Складовою частиною етногеографічного аналізу в широкому сенсі стали характеристики природних умов країн і регіонів, їх адміністративно-територіального та політичного устрою, соціальної структури населення і економіко-географічне районування.

Необхідно перейти від поки переважаючого покомпонентного підходу до комплексного вивчення життєдіяльності етнонаціональних груп. В етногеографічних дослідженнях варто розглядати усі компоненти життєдіяльності населення, які мають якісні або кількісні характеристики. Йдеться не тільки про традиційні складові суспільно-географічних досліджень, але і про можливість аналізу духовної та етнопсихологічної життєдіяльності населення.

З погляду суспільної географії етногеографічні комплекси необхідно розглядати в плані територіальної організації та просторової впорядкованості компонентів, що їх становлять. Для того, щоб мати можливість вивчати етногеографічні комплекси через призму їх територіальної організації нами введено поняття “територіальна етногеографічна система” (ТЕГС). Концепція ТЕГС передбачає розгляд територіальної організації кожного окремого компоненту як підсистеми, а їх інтегральне поєднання як ТЕГС. ТЕГС –  територіально локалізований ареал розселення етнонаціональних груп, що характеризується своєрідністю типу розселення, відтворювання населення, господарювання, перебігом соціальних, суспільно-політичних та етнокультурних процесів. ТЕГС за етнонаціональною структурою населення може коливатися від моно- до поліетнічних.  

Розвиток української етнічної географії стикається з серйозною проблемою – відсутністю у достатній кількості первинної статистичної й етнографічної інформації. Автор підтримує ідею створення етногеографічної бази даних, в яку планується збирати матеріали про життєдіяльність різних етнонаціональних груп. При цьому необхідне проведення спеціальних етносоціологічних досліджень – паспортизація населених пунктів, анкетування населення, експертне опитування тощо.  

При аналізі етнічної системи болгар Українського Придунав'я ми виходили з того, що вони з одного боку є носіями соціальних, етнокультурних і етнопсихологічних особливостей болгарського народу, а з іншого боку – вони частина поліетнічного народу України.

Запропонована методична схема етногеографічного дослідження дає можливість комплексно вивчати етнонаціональні групи, які розселені компактними ареалами у поліетнічному середовищі. Згідно з нею етногеографічне дослідження необхідно проводити за такими основними етапами:

- характеристика історико-географічних особливостей заселення та розселення населення;

- виділення територіальних етногеографічних систем;

- проведення типології ТЕГС та їх групування за етнонаціональним чинником; 

- аналіз основних компонентів життєдіяльності різних етнонаціональних типів ТЕГС;

- виділення особливостей життєдіяльності етнонаціональної групи, яка досліджується;

- обґрунтовування пропозицій щодо оптимізації функціонування, збереження ідентичності та розвитку територіальних етногеографічних систем. 

Розділ 2. Заселення та розселення болгар в Дунай-Дністровському межиріччі. Розселення болгар в Дунай-Дністровському межиріччі проходило у п’ять етапів:

а) 1806 – 1822 рр. – формування ареалу розселення болгар та заснування міста Болград, яке отримало статус адміністративного центру задунайських переселенців;

б) 1823 – 1834 рр. – розширення ареалу та формування болгарської мережі розселення, функції центра якої почало виконувати місто Болград;

в) 1835 – 1860 рр. – болгарська мережа розселення межиріччя була розділена на дві незалежні, а Нова Іванівка отримала статус адміністративного центру Нижньобуджацького округу;   

г) 1905 – 1915 рр. – переселення болгар на територію, яка на даний час складає північну частину Тарутинського  району;

д) 1939 – 1950 рр. – еміграція німців і висилка «куркулів» стали головними причинами появи болгар у колишніх німецьких поселеннях центральної частини регіону.

Ареал розселення болгар у Дунай-Дністровському межиріччі був сформований ще в період колонізації регіону. Він обмежений умовною лінією Виноградівка (Тарутинський район) - Рівне - Делень - Главани - Виноградівка (Арцизькйй район) - Новоселівка - Холмське - Кирнички - Суворове - Кам'янка - Богате - Лощинівка - Криничне - Болград - Виноградівка (Болградський район) - Владичень - державний кордон України. У першій половині XIX сторіччя поза цим ареалом були засновані два болгарські села Зоря та Кулевча. Формування ареалу розселення болгар характеризується наступними особливостями:

▪ болгари засновували нові поселення в долинах річок, на берегах озер і заселяли спорожнілі ногайські села;

▪ в період освоєння регіону болгари розселялися переважно в моноетнічних болгарських і поліетнічних поселеннях задунайських колоністів (на території між озерами Ялпуг, Кугурлуй, Кагул болгари розселялися в уже існуючих молдавських поселеннях).

Інтенсивний соціально-економічний розвиток болгарських поселень значною мірою зумовлений унікальними законодавчо закріпленими правами (1819 – 1871 рр.), функціонуванням зрівняльно-перерозподільної системи землекористування. Ії особливість полягала у перерозподілі землі між сімействами в залежності від їх складу.

У першій половині ХІХ століття переважала скотарсько-рослинницька структура сільськогосподарського виробництва. Екстенсивний розвиток скотарства привів до першої в межиріччі екологічної мікрореволюції, основними ознаками якої було зменшення родючості ґрунтів та знищення природної ковилово-полинової рослинності. Після цього, з середини 1870-х років, у межиріччі переважає рослинницько-скотарська структура сільськогосподарського виробництва.

Після входження регіону до складу Радянської України життєдіяльність болгарського населення зазнала значних змін. Практично стовідсоткова зайнятість у суспільному виробництві зумовила обвал показників народжуваності та втрату ремесел, які історично були елементами матеріальної культури (ткання, шкіряне виробництво тощо).   

За двовіковий період розселення болгар у Дунай-Дністровському межиріччі відбулися значні зміни в структурі посівних площ поселень їх компактного мешкання. Так, у першій половині ХІХ століття провідне місце займала яра пшениця, у середині 1930 рр. – кукурудза, а в кінці  ХХ століття – озима пшениця. На тлі поселень інших етнонаціональних груп болгарські села відрізнялися великими площами під посіви пшениці-арнаутки. В усіх болгарських поселеннях інтенсивно розвивалося виноградарство, овочівництво і садівництво. 

У Дунай-Днестровському межиріччі протікає еволюційний процес розвитку картини розселення. В першій половині XIX століття тут розвивалися мережі сільськогосподарських поселень, які структурувалися за етнонаціональною ознакою. В період між 1856 і 1878 р. регіон був розділений між Росією та Туреччиною. Тут функціонували дві незалежні мережі розселення. В період перебування регіону в складі Румунії сформувалася більш складна картина розселення населення. Адміністративні центри  повітів виконували функції центральних місць субрегіонального рівня. Поселення, в яких знаходилися залізничні станції та поштові відділення вступали як центральні місця мікрорегіонального і кущового рівнів. У другій половині ХХ століття сформувалася п'ятирівнева ієрархічна структура систем розселення (міжрайонні, районні, кущові, локальні й елементарні територіальні системи).

У дорадянський період історії регіону важливе місце в опорному каркасі розселення займали місто Болград і сільське поселення Нова Іванівка, на обслуговування в яких орієнтувалося населення практично всіх болгарських поселень. Після його входження до складу СРСР і формування першої мережі адміністративних районів населення частини цих поселень почало одержувати послуги в поселенні Суворове. Ці поселення деякий час виконували функції центрів адміністративних районів. Зміна мережі районів призвела до втрати Новою Іванівкою та Суворове свого статусу та їх переходу в ранг центрів кущових систем розселення. 

Система розселення Українського Придунав’я представлена 16 міськими поселеннями, серед яких вісім міст та вісім містечок, і 270 сільськими населеними пунктами. У міських поселеннях за станом на               1. 01. 2006 року мешкало 245,6 тис. чол., або 41,2% від загальної чисельності населення регіону, а в сільських поселеннях – 350,7 тис. чол. (58,8%).

Середня людність сільських поселень межиріччя у 1,8 рази більша за середній показник обласного регіону. Така особливість розселення сільського населення ще більш чітко проявляється на прикладі болгар. Основна частина болгар концентрується у великих і крупних селах. У цілому в 74,0% болгарських поселень з людністю більше 2000 чоловік зосереджено 89,3% населення. В Ацизькій РТСР у них проживає 90,5%, в Болградській РТСР – 63,3%, в Ізмаїльській РТСР – 80,1% населення болгарських поселень. Більше 5000 чоловік мешкає в двох болгарських селах Болградського району. Тут щільність сільського населення більш висока у порівнянні з Одещиною в цілому. Найбільша його щільність характерна для Болградського та Ізмаїльського районів.

У кінці ХХ - початку ХХI століття спостерігаються зміни в структурі територіальних систем розселення. Трансформаційна криза економіки України вплинула на характер взаємозв'язку між населеними пунктами. Особливості цього взаємозв'язку знайшли відображення в сучасній структурі автобусних пасажирських перевезень. Вони були виявлені автором на етапі польового дослідження регіону. Це дозволило виділити 3 міжрайонних системи розселення.

1. Арцизька – об’єднує Арцизький і Тарутинський райони. Опорний центр – м. Арциз;

2. Білгород-Дністровська – об’єднує Білгород-Дністровський, Саратський і Татарбунарський райони. Опорний центр – м. Білгород-Дністровський.

3. Ізмаїльська – концентрується в межах Болградського, Ізмаїльського, Кілійського, Ренійського районів. Опорний центр –  м. Ізмаїл.

Демографічні процеси в Українському Придунав'ї в другій половині XX - початку XXI століття зазнали значних змін. У 1994 році регіон перейшов до звуженого відтворювання населення. На початку нового століття він характеризувався більшими темпами природного спаду населення в порівнянні з Одещиною в цілому. На цьому фоні відносно краща демографічна ситуація спостерігається в Болградському районі.

Розділ 3. Територіальні етногеографічні системи Українського Придунав’я. Для того, щоб показати особливості територіальної організації населення поліетнічного регіону, проведено групування ТЕГС за етнонаціональною структурою населення. Отримані групи систем іменуватимемо етнонаціональними типами ТЕГС.

Виділені наступні таксономічні рівні ТЕГС Українського Придунав’я, які територіально співпадають з відповідними рівнями систем розселення:

- елементарні (окремі населені пункти);

- локальні (сільські, селищні та міські ради);

- кущові;

- районні;

- міжрайонні;

- регіональна.  

У даному дослідженні застосовано три підходи до формальної класифікації ТЕГС за етнонаціональною структурою населення. За першим підходом, етнонаціональний тип ТЕГС визначається за процентним співвідношенням основних етнонаціональних груп у структурі населення. Проведена типізація ТЕГС регіону за етнонаціональною структурою населення. Виділені дві групи етнонаціональних типів ТЕГС:

I.   моноетнічні типи - ТЕГС, в яких частка основної етнонаціональної групи в структурі населення 60,0% і більше;

II. поліетнічні типи - ТЕГС, в яких частка основної етнонаціональної групи в структурі населення менше 60,0%.  

За другим підходом, тип ТЕГС визначається за етнонаціональними типами, що переважають в ТЕГС нижчого рангу. Наприклад, якщо кущова ТЕГС складається з шести локальних ТЕГС, в п'яти з яких спостерігається абсолютне переважання молдаван і в одній - болгар, то вона буде типізована як молдавська.

За третім підходом, при визначенні етнонаціонального типа ТЕГС, щодо яких відсутні статистичні матеріали, спиратимемося на експертні оцінки структури населення, аналіз літературних джерел.     

При визначенні етнонаціонального типа елементарних, локальних, районних, міжрайонних і регіональної ТЕГС використаний статистичний метод, а при визначенні типу кущової системи - поєднання типів ТЕГС локального рівня, які відображають етнонаціональну структуру населення сільських рад (а для південної частини й окремих поселень).

В Українському Придунав’ї виділені п’ять моноетнічних (український, болгарський, російський, молдавський та гагаузький) і один поліетнічний етнонаціональні типи локальних ТЕГС.

Місце і роль болгар у формуванні етнонаціональних типів ТЕГС Українського Прідунавья визначається двома основними чинниками:

–       болгари – друга за людністю етнонаціональна група регіону;

– основна частина болгар розселена в моноетнічних поселеннях, які формують ареал їх розселення.

Територіальний розподіл локальних ТЕГС значною мірою обумовлюється особливостями заселення й освоєння Дунай-Дністровського межиріччя різними етнонаціональними групами. Моноетнічні локальні ТЕГС дислоковані у межах ареалів розселення основних спільнот, які сформувалися ще на етапі останньої колонізації межиріччя. Болгарські локальні ТЕГС є у восьми районах Українського Придунав’я. До цього типу відносяться 13 сільських рад Болградського району, 7 – південно-західної частини Арцизького району, 5 –Ізмаїльського району, 4 – південної та 2 – північної частини Тарутінського району, 3 – Саратського, по однієї – в Кілійському та Ренійському районах. Болгарські елементарні ТЕГС концентруються головним чином переважно в межах болгарських локальних ТЕГС.

Формування та територіальна локалізація поліетнічних локальних ТЕГС обумовлена історико-географічними особливостями заселення Українського Придунав’я (рис. 1). Болгари проживають спільно з нащадками інших задунайських переселенців в сільських поселеннях, розташованих в межах ареалу їх розселення (Жовтневе) та на його межах (Старі Трояни, Новоселівка). ТЕГС з переважанням молдаван в етнонаціональній структурі населення концентруються головним чином уздовж кордону з Молдовою. В поселеннях, де українці або росіяни складають більшість населення, частка болгар незначна.

Місто Болград продовжує виступати як етнокультурний центр болгарського розселення. Це при тому, що тут усього близько третини населення представники болгарської етнонаціональної групи.

Українське Придунав'я характеризується зміною в останньому десятилітті XX століття співвідношення людності основних етнонаціональних груп. У 2001 році практично у всіх районних системах розселення межиріччя (за винятком Саратськой РТСР) спостерігалося збільшення у порівнянні з 1989 роком частки представників титульної націй в структурі населення. У цілому по регіону відносна частка українців збільшилася з 35,9 до 40,2%. Частка росіян, навпаки, зменшилася з 24,0% в 1989 р. до 20,2% в 2001 р. У 2001 році 20,9% (129,0 тис. чол.) населення – етнічні болгари, що всього на 0,7% більше частки росіян. Падіння частки росіян в етнонаціональній структурі населення спостерігається і в обласному регіоні в цілому. Така динаміка людності основних етнонаціональних груп обумовила трансформацію етнонаціонального типу регіональної ТЕГС Українського Придунав’я з українсько-російсько-болгарського в українсько-болгарсько-російський.