КОМПОЗИЦІЙНО-СМИСЛОВА СТРУКТУРА АНГЛОМОВНОЇ БАЙКИ: ЛІНГВОКОГНІТИВНИЙ АСПЕКТ



Название:
КОМПОЗИЦІЙНО-СМИСЛОВА СТРУКТУРА АНГЛОМОВНОЇ БАЙКИ: ЛІНГВОКОГНІТИВНИЙ АСПЕКТ
Альтернативное Название: Композиционная-смысловая структура англоязычной БАСНИ: лингвокогнитивный АСПЕКТ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

          Розділ 1. “Теоретико-методологічні засади дослідження англомовної байки”. Аналітичний огляд праць, пов’язаних з проблемою вивчення жанру  байки, дозволив проникнути в онтологічну й гносеологічну сутність байки, відстежити низку тенденцій та змін у розвитку англомовної байки.


          Жанр байки з огляду на його онтологічні й гносеологічні властивості  вивчається в аспекті жанрово-стилістичних ознак, образної специфіки,  функціональних, змістовно-смислових, композиційних особливостей тексту англомовної байки та категорії комічного.


До онтологічних жанрових ознак байки належать такі: фіксована двокомпонентна / трьохкомпонентна композиційна будова; прозовий або віршований тип мовлення; основні персонажі – тварини, неістоти, персоніфіковані абстрактні поняття; алегоричність; інакомовність як наявність прихованого смислу в тексті байки; чіткість і стислість оповіді; пуантованість як парадоксальне розв’язання сюжету; наявність модусу вигадки “відносно сутності людини”, “відносно дійсності”; дидактичність як відбиття будь-якої поради людині, тобто моральне повчання; комічність.  З огляду хронологічного підходу у контексті роботи виявлено певні зміни в тексті англомовної байки, які сигналізують про наявність тенденцій: тенденція до визначеності часу і місця відбитих подій, тенденція до збільшення обсягу тексту (жанрово-стилістичні зміни); тенденція до збільшення кількості персонажів (зміни в системі образів); тенденція до розширення спектру тематики, тенденція до реінтерпретації сюжету (змістовно-смислові зміни). У цілому наведені тенденції відображають дві полярні тенденції – до подібності та розбіжності з текстом-прототипом.


Так, наприклад, аналіз образної специфіки текстів англомовних байок довів, що вибір системи образів зумовлений алегоричністю як властивістю не всього байкарського сюжету, а окремих її персонажів. Образ байки має бути одиничним: одна людина, а не багато людей (О.О. Потебня). Тенденцію до збільшення кількості персонажів за допомогою інтерпретаційно-текстового аналізу відслідковано в тексті байки доби Просвітництва (Б. Мандевілль “The Grumbling Hive: or, Knaves Tu d Honest”), де окрім бджолиного вулика, в якому мешкають бджоли, здійснено опис шахраїв – представників людського суспільства:As Sharpers, Parasites, Pimps, Players, / Pick-Pockets, Coiners, Quacks, Sooth-Sayers, / And all those, that, in Enmity / With down-right Working, cunningly / Convert to their own Use the Labour / Of their good-naturd heedless Neighbour: / These were called Knaves. Наявність широкого кола персонажів – образів шахраїв, котрі зображують людей різних професій, надав нам поштовх окреслити концептуальне поле ЛЮДИНА ЯК ВТІЛЕННЯ ПЕВНОГО ПОРОКУ та виявити парадоксальний образ людини.


У реферованій дисертації запропоновано визначення комічного смислу як переломлення філософсько-естетичної категорії комічного в текстах англомовних байок різних культурно-історичних епох крізь призму художнього концепту КОМІЗМ. На основі теорії концептуальної метафори (G. Lakoff,       M. Johnson) розроблено методику вилучення комічного смислу. Доведено, що комічний смисл, який зорієнтований на осмислення нісенітниць й алогізмів, легко переходить із карнавальної гри в соціальну (Н.Д. Арутюнова), тобто має віддзеркалення в розвитку тематичного забарвлення текстів англомовних байок. Семантичний та концептуальний аналізи текстів англомовних байок XIV-XXІ століть дозволили відслідкувати закономірність кореляції тематики англомовних байок із еволюцією значимих для соціуму ідей, які потребують образно-символічного відображення (Т.В. Данилова, Л.С. Піхтовнікова). Така закономірність пояснюється тенденцією до розширення спектру тематики. Так, наприклад, у добу Реалізму в центрі уваги постає суспільство та особистість людини, її поведінка, що детермінована суспільно-політичною спрямованістю дійсності. Виокремлення низки концептуальних метафор, які ілюструють змістове навантаження текстів англомовних байок, уможливило окреслення концептуального поля ЛЮДИНА ЯК ПОТВОРА ЦИВІЛІЗАЦІЇ й формування парадоксального образу людини: ЛЮДИНА Є СЛАБКІСТЬ, СУСПІЛЬСТВО Є НЕСТАБІЛЬНІСТЬ, БАГАТСТВО Є ОСНОВА СУСПІЛЬНОГО ЗЛА, КОМЕРЦІЯ Є ГРАБУВАННЯ, КАПІТАЛ Є ОПОРА ПОГАНОГО КЕРУВАННЯ.


Вивчення гносеологічних властивостей байки пов’язане зі змінами функціональних особливостей її тексту (морально-дидактична, естетична, афектна, сатирична функції), які  визначаються через аналіз модусу вигадки як способу художнього відображення дійсності та алегорії як результату використання образів тварин.


          Байка належить до сатиричного і гумористичного роду літератури              (А. Макарян), розповідь якої поєднує і смішне, і серйозне (Геґель), тобто є симбіозом гумору і сатири. У тексті байки зображення тварин є комічним, коли через їхні природні властивості просвічується соціальний зміст – людські характери, взаємовідносини людей. Іманентні особливості тварин асоціативно наближуються до людських звичок, вчинків, манер та постають об’єктом естетичної оцінки як результату людського досвіду (Ю. Борєв).  Гумористичним є описання тварин, які розмовляють та поводяться як люди,  а сатиричним – проектування певних негативних ознак із світу тварин на світ людини. Отже, людина стає об’єктом комічного, хоча останнє не належить до  її онтологічних властивостей.


Розділ 2. “Композиційно-смислова структура англомовної байки крізь призму художнього концепту КОМІЗМ”. Екстраполюючи ідеї           В.І. Карасика та В.Г. Ніконової щодо структури концептів, у роботі розроблена методика, згідно з якою структура художнього концепту КОМІЗМ є ієрархічним упорядковуванням концептуальних ознак, що виокремлені з трьох вимірів знань про комічне: універсально-смислового, пов’язаного із архетипними знаннями, універсальними у загальній культурі людства, узагальнено-змістового, що відбиває конвенційні знання, які є звичними для культурної  спільноти, й оцінно-образного, який відображає індивідуальні знання, своєрідність в осмисленні комічного. Позитивна чи негативна оцінка художнього концепту КОМІЗМ втілюється в тексті через комічну тональність, яка створюється у результаті актуалізації складників концепту КОМІЗМ – гумору й сатири.


          Виокремлення складників художнього концепту КОМІЗМ, що відбивають універсальні знання, здійснено шляхом аналізу наукових доробків філософського, психологічного та культурологічного напрямків (А. Бергсон, Ю.Б. Борєв, К. Глінка, Б.О. Дземидок, Л.В. Карасьов, О.Д. Кошелєв,              В.Я. Пропп, М.Т. Рюмина, Р.Е. McGhee). Так, складниками універсально-смислового виміру знань про комічне є два архетипи СМІХ і МАСКА; гумор, сатира, іронія, сарказм постають змістовим мінімумом дослідження концепту в загальній культурі людства. Виходячи з того, що в основі комізму лежить двоїстість, невідповідність, інконгруентність (Н.Д. Арутюнова, Л.М. Рягузова, В.О. Самохіна, S. Attardo, V. Raskin), оцінно-образний вимір знань про художній концепт КОМІЗМ представлено концептуальними оксиморонами                  (Л.І. Бєлєхова, О.Г. Скідан), найбільш репрезентативними з яких є: ОБ’ЄКТИВІЗМ vs. СУБ’ЄКТИВІЗМ, ІЛЮЗІЯ vs. РЕАЛЬНІСТЬ, ІСТИННІСТЬ vs. ВИМИСЕЛ, ОСОБИСТІСТЬ vs. СВІТ, ОСОБИСТІСТЬ vs. СУСПІЛЬСТВО, ДУХОВНЕ vs. МАТЕРІАЛЬНЕ, СУСПІЛЬНЕ vs. ІНДИВІДУАЛЬНЕ, ЗАПЕРЕЧЕННЯ vs. СТВЕРДЖЕННЯ, ЛИЦЕМІРСТВО vs. ВІДВЕРТІСТЬ, ДОБРО vs. ЗЛО, РАЦІОНАЛЬНІСТЬ vs. АБСУРДНІСТЬ, НЕДОЛІКИ vs. ДОСТОЇНСТВА, ФОРМА vs. ЗМІСТ, ЦІЛЬ vs. ЗАСІБ, СТАРЕ vs. НОВЕ, ПРИЧИНА vs. НАСЛІДОК. Наведені концептуальні схеми пояснюють спосіб комічного осмислення людини, зокрема, й дійсності, взагалі, шляхом протиставлення їхніх протилежних, але онтологічно споріднених ознак           (Л.І. Бєлєхова, О.С. Маріна, О.Г. Скідан).


          У текстах англомовних байок втілення художнього концепту КОМІЗМ відбувається через вербалізацію його складників (гумору й сатири), які актуалізуються в тексті через лінгвокогнітивні операції контрастивного мапування. Останні сприяють виокремленню іронії та сарказму як домінантних засобів об’єктивації комічної тональності, що зумовлюють особливості формування узагальненого образу людини, який вилучається шляхом реконструкції концептуальної системи комічного в текстах англомовних байок.


          На основі семантичного й текстово-інтерпретаційного аналізів текстів англомовних байок виділяємо гумористичний і сатиричний види іронії, що розрізнюються нами за функціями (функція характеризації й функція парадоксальності), способом і умовами реалізації. Сатира перестає бути сатирою, якщо в ній відсутні компоненти гумору. І, навпаки, гумору притаманний елемент сатири, тобто не заперечення, а критики того, над чим сміються (В.Я. Пропп, О.Б. Шонь).


          Гумористична іронія – це вид іронії, що є результатом смислової невмотивованості, яка виникає внаслідок контрасту між контекстом байки і прямим значенням слова або словосполучення, й зорієнтована на усунення, ліквідацію хиб, притаманних амбівалентному і гротескному образам людини. Для реалізації гумористичної іронії використовуються такі лексико-синтаксичні засоби: метафора-порівняння, алюзія, алогічне використання фразеологічної одиниці, гіпербола. Зазначений вид іронії залежить від лінійного контексту, що не перевищує рамок абзацу, і сприяє створенню гумористично-іронічної тональності.


          Сатирична іронія є не лише результатом семантичної двоплановості, яка створюється узуальним та оказіональним значеннями лексичних одиниць, а й ґрунтується на значному розширенні поля парадоксальності іронії, смисл якого полягає у зіткненні суперечних ситуацій, що відбивають поєднання контрарних обставин чи умов. Сатиричний сміх зорієнтовано на заперечення об’єкта висміювання, оскільки виникає з почуття презирства, обурення, гніву           (В.Я. Пропп, О.Б. Шонь). Комічний потенціал сатиричної іронії реалізовано в мікро-, макро- та мегаконтекстах на морфологічному, лексичному, фонетичному й синтаксичному рівнях тексту англомовної байки шляхом вживання оказіоналізмів, паронімічної атракції, повторів, інверсії, відокремлених речень, парцелятів, риторичних фігур, антитез. Такий вид іронії лежить в основі формування парадоксального й імперативного образів людини та сприяє створенню сатирично-іронічної і саркастичної видів тональності.


          Структурно-семантичний та функціонально-стилістичний аналізи іронії як домінантного засобу об’єктивації комічної тональності потребують обов’язкової розробки узагальненого образу людини.


          Амбівалентний образ людини постає як такий, що висвітлює протилежні погляди на світорозуміння, світосприйняття речей і подій світу. Особливо це стосується відношень до Бога, долі і осягнення особистості у світі: доля людини залежить від Божого провидіння і людина сама є регулятором світопорядку. У підґрунті формування амбівалентного образу людини лежить параболічне поетичне мислення, яке тлумачиться як художня мисленнєва діяльність людини, що базується на наративній уяві, переказі однієї події в термінах іншої (М. Tu er), перенесенні сюжету, фабули чи мотиву одного художнього твору на зміст словесного поетичного образу (Л.І. Бєлєхова). Байка Дж. Чосера “The Nuns PriestTale” є прикладом параболи, алюзією на середньовічний сюжет про півника, якого було викрадено лисом. В основі створення амбівалентного образу людини лежить концептуальний оксиморон ВИБІР ЛЮДИНИ vs. ДОЛЯ ЛЮДИНИ, НАДАНА БОГОМ. Ця концептуальна схема пояснює спосіб контрастивного осмислення осягнення людини в світі через протиставлення суперечливих думок щодо буття людини. Текстове втілення наведеної концептуальної схеми супроводжується лінгвокогнітивною операцією контрастивного наративного мапування й когнітивною процедурою перехрещення домінуючих концептів тексту байки: СОН, ДОЛЯ, БОГ. Концептуальними метафорами, що структурують наведені концепти, є БОГ Є ЗНАННЯ, СОН Є ЗНАК ДОЛІ, ДОЛЯ Є  РЕГУЛЯТОР УДАЧІ. Гумористично-іронічна тональність має прояв у співіснуванні двох думок – людина повинна розуміти, що сон є Божим знаком (“…That dreams are omens and prefigurations / Both of good fortune and of tribulations / That life and its vicissitudes present”), і людина є вищою над світом природної необхідності й долі через прояв своєї кмітливості, хоробрості, які надають змогу подолати природний страх, оскільки сама доля іноді може змінити ходу подій (Fortune, I say, will suddenly override / Her enemy in his very hope and pride!”).


          У гротескному образі людини представлені гіперболізовані властивості людської натури, що є взаємовиключними. Підґрунтям утворення гротескного образу людини є “мотив маріонетки” або “гротескний мотив трагедії ляльки” (М.М. Бахтін), що й надав поштовх до реконструкції концептуального поля ЛЮДИНА ЯК МАРІОНЕТКА. Найчисленнішим за кількістю актуалізацій у наведеному полі є концепт ЖІНКА/ДРУЖИНА. Специфіка формування гротескного образу людини виявляється у текстовому втіленні концептуального оксиморону СУСПІЛЬНЕ vs. ІНДИВІДУАЛЬНЕ. ІНДИВІДУАЛЬНЕ асоціюється з рисою власника володіти не лише предметами побуту, а й родичами як рабами. Осмислення концептуальної метафори ЖІНКА/ДРУЖИНА Є МАШИНА здійснюється через семантичний аналіз низки номінативних одиниць, які мають спільну сему “припинення функціонування механічного устрою”: to run downзупинятися (про годинник), to failвиходити із строю, to wear outзношуватися, to break inламатися: “When he took her over to his House to break Her in, the Paper at the County Seat referred to them as the Happy Couple”; His Wife began to Fail”; “But Henrys Wife was Gaunt andall Run Down”; “…she seemed to be Wo Out. Гіперболічний опис жінки та її порівняння з машиною полягає в проектуванні дій, притаманних механізмові, на дії, які властиві дружині. Спостерігаємо смислову невмотивованість як наслідок контрасту між контекстом байки і узуальним значенням дієслів – to run down, to fail, to wear out, to break in. Гротескний ефект створюється на базі іронії, формування якої супроводжується когнітивною процедурою відхилення від усталених норм, що викликає комічний ефект.


          В імперативному образі висвітлено людську властивість, яка зорієнтована на спонукання до дії іншої людини. Імперативний образ людини базується на низці концептуальних оксиморонів: РОЗУМНА ЛЮДИНА vs. НЕРОЗУМНА ЛЮДИНА, НЕДОЛІКИ vs. ДОСТОЇНСТВА, які відображають оцінно-образний вимір знань про художній концепт КОМІЗМ. Метафоричне осмислення розумної / нерозумної, порочної / добродійної людини відбувається через відвертий самовираз автора, який безпосередньо виражає його світосприйняття, втілене в концепті твору (В.А. Кухаренко). Образ людини-моралізатора, наставника і вихователя є наслідком афористичного узагальнення думки байкаря, яке має текстове втілення за допомогою поетичних метафор, риторичних фігур, особових і присвійних займенників.


          Через поетичні метафори експліцитно характеризуються певні негативні властивості людської натури, такі, наприклад, як заздрощі й лестощі: Envys a sharper spur than pay (Gay , Fable X); “Flatterys the nurse of crimes (Gay, Fable І). У першому прикладі номінативній одиниці царини джерела spur” – “шпора” не відповідає  жодна спільна ознака (шпора у птахів як наріст), яка хоч якоюсь мірою сполучувалася б з ознаками одиниці царини мети envy” – “заздрощі” (виказувати незадоволення, бажання заволодіти чимось, що належить іншій людині), проте зміст цього словесного поетичного образу є зрозумілим для сприйняття. Це досягається порівнянням відчуття (біль), що виникає в людині від гострого предмета, з аналогічним відчуттям заздрощів, яке часом викликає несвідоме почуття болі (аналогове мапування).


          За допомогою риторичного запитання створюється умовний діалог, який має на меті індивідуалізацію емоційного увиразнення мовлення, привертання уваги до певних блоків тексту – незнання природи призводить до того, що людина сама не знає свого призначення в світі, не знає, як поводитися з іншими людьми: Who by that search shall wiser grow, / When we ourselves can never know?” (Gay, Introduction); “Who by the partial work hath shown / He knows so little of his own?” (Gay, Fable X). Риторичними питаннями байкар підкреслює, що людина повинна навчатися пізнавати саму себе (людина-наставник), оскільки вона є розумною істотою.


          Риторичний оклик має на меті затримання або посилення уваги на певному аспекті зображуваного (О. Галич). Риторичні оклики, на наш погляд, інтенсифікують висловлення та посилюють авторське негативне відношення до висловленої думки (людина-моралізатор): What clemency his temper sways! / How incorrupt are all his ways!” (Gay, Fable VII). Використання риторичних фігур свідчить про енергійний антитетичний ритм, на який накладаються директивний та патетичний тони (С.М. Іваненко).


          Сатирично-іронічна тональність текстів байок виявляється у відвертому негативному відношенні до вад особистості та суспільства в цілому. Прагматична спрямованість текстів байок, спонукання до зворотної реакції реципієнта проявляється експліцитно та створює образ людини-вихователя: Accept, young Prince, the moral lay / And in these tales mankind survey(Gay, Introduction). Шляхом вживання особових та присвійних займенників утворюється безпосередній контакт з читачем: Must I too flatter like the rest, / And tu my morals to a jest?.../ But shall I hide your real praise, / Or tell you what a nation says?”.


          Парадоксальний образ тлумачиться як такий, що поєднує у собі суперечливі риси і ознаки людини. Парадоксальний образ людини нами виявлено у межах п’яти концептуальних полів: ЛЮДИНА ЯК ПРОДУКТ СОЦІАЛЬНИХ ТА ЕКОНОМІЧНИХ СИЛ, ЛЮДИНА ЯК ВТІЛЕННЯ ПЕВНОГО ПОРОКУ, ЛЮДИНА ЯК ПОТВОРА ЦИВІЛІЗАЦІЇ, ЛЮДИНА ЯК ДЖЕРЕЛО ПІЗНАННЯ СВІТУ, ЛЮДИНА ЯК РУШІЙ ЧАСУ.


          Підґрунтям формування парадоксального образу людини є парадоксальне поетичне мислення, що лежить в основі контрастивного ситуативного мапування (процедура відхилення від усталених норм та зіткнення концептів). Парадоксальність розуміють як порушення узгодженості між усталеними поглядами на той чи інший порядок у звичному перебігу подій чи явищ        (І.В. Кондаков). Парадоксальне мислення, на відміну від аналогового, полягає не в пошуку схожостей та відмінностей між сутностями царин джерела та мети, а навмисному зіткненні онтологічних ознак сутностей у межах одного семантичного поля (Л.І. Бєлєхова). Воно здатне одночасно охопити два концепти, які містять суперечливі складники, властивості та характеристики (О.С. Маріна). Формування парадоксу в текстах англомовних байок ґрунтується на концептуальних оксиморонах  ДОБРО vs. ЗЛО, ОСОБИСТІСТЬ vs. СУСПІЛЬСТВО, ОСОБИСТІСТЬ vs. СВІТ, що слугують підґрунтям текстового втілення художнього концепту КОМІЗМ.


          Зображення людини-християнина в текстах байок доби Реалізму (А. Бірс) створює уїдливу іронію, тобто сарказм. Важливою складовою цього образу є опис низки його діянь відносно представників інших конфесій – мусульман (Mohammedans), буддистів (Buddhists), китайських язичників (Chinese Heathens).  Дії людини-християнина описані в тексті байки “Religions of Error” через антитетичні парадоксальні висловлення, що сформовані за допомогою лексико-семантичного прийому антиномії: Everywhere in the world the devotees of each local faith abhor the devotees of every other, and abstain from murder…<…>…and he (Christian) went off the telegraph for a brigade of cutthroats to protect Christian interests”. Номінативні одиниці abhor, abstain, cutthroats вербалізують протилежні за змістом концепти. Уживання наведених лексичних одиниць в одній байці зумовлює когнітивну процедуру зіткнення та формування концептуального оксиморону ДОТРИМАННЯ РЕЛІГІЙНОГО КАНОНУ vs. ПОРУШЕННЯ РЕЛІГІЙНОГО КАНОНУ.


          Недосконалість релігійної людини, негативний потенціал її образу відслідковуємо через характеристику релігії як такої: “…all religions are erroneous and mischievous excepting mine. Mine, thank God, is true and benign” (Bierce, Religions of Error). Шляхом використання контрарних прикметників – erroneous (помилковий),  benign (милостивий), mischievous (пагубний), true (правдивий), складники яких належать до взаємовиключних за змістом концептів ДУХОВНІСТЬ vs. ВУЛЬГАРНІСТЬ, створюється парадоксальний образ людини, в основі формування якого лежить когнітивна процедура відхилення від системи ціннісно-нормативних орієнтацій.


          Розділ 3. “Типологія текстів англомовної байки”. Жанрова й композиційна “пам’ять” (М.М. Бахтін, Ю.М. Лотман, М.О. Новикова) текстів англомовних байок виявляє себе в повторюваності певних жанрових ознак за формальними, змістовими й смисловими критеріями відповідно, які слугують підґрунтям утворення й розвитку комічного смислу, що у свою чергу сприяє розкриттю образу людини, поясненню його різновидів.


У реферованій роботі здійснена класифікація текстів англомовних байок за видами заголовків і моралей як ключовими композиційно-смисловими ознаками, що визначають особливості смислової організації їх текстів. Заголовок і мораль є значущими позиціями тексту байки та слугують її змістовим й смисловим осередком. У заголовку, так само як і в моралі, проявляється текстова категорія модальності через використання емоційно-оцінних слів у їх денотативних значеннях.


Виокремлено п’ять видів заголовків, кожен з яких отримує певну функцію, формулює основну тему, характеризує основний персонаж та передає стислий зміст й смисл байки:  проспективно-фактуальний заголовок, заголовок-алюзія, заголовок-засіб компресії інформації, заголовок-кваліфікація, заголовок-пародія. Так, наприклад, заголовок байки Г.У. Керріла “The Inhuman Wolf and the Lamb Sans Gene” є алюзією на заголовок байки Античності “Вовк та Ягня”, проте, по-перше, наявність кваліфікаційної оцінки персонажу, по-друге, її контрастивна опозиція щодо персонажу тексту класичної байки, свідчить, що заголовок є пародією. Наведену думку ілюструє низка епітетів, що характеризують головного персонажа – ягня, який є антиподом персонажу байки Езопа: The lamb was a lamb of a garrulous mind/ And frivolity most extreme:/ In the fashion common to all his kind,/ He cantered in front and galloped behind. Неприродна поведінка ягняти як глупої, покірливої тварини суперечить її зображенню в тексті англомовної байки. Підтвердженням наведеної думки є використання номінативних одиниць “garrulous” – “говіркий, говірливий”, “frivolity most extreme” – “легковажність, легкодумність у крайньому ступені”, “canter” – “плигати галопом”. Такі дії провокують жорстокість вовка та призводять ягня до загибелі: Ive swallowed your capers, Ive swallowed your sauce,/ And its plain to be seen that my only course/ Is swallowing you.” He did. Комічний потенціал заголовку байки ґрунтується на концептуальному оксимороні ДОТРИМАННЯ КАНОНУ vs. РУЙНАЦІЯ КАНОНУ. У моралі байки основний персонаж – ягня без генів – порівнюється з чорним ягням – black sheep. Чорною вівцею називають людину, яку в родині вважають ганебною через недостойну поведінку. Найрозумнішими ягнятами є ті, що знаходяться на достатній відстані від водопою (натяк на традиційну байку): THE MORAL: The wisest lambs are/ Who, when theyre assailed by thirst,/ Keep well away from a public bar.


На основі семантичного і концептуального аналізів виділено чотири види моралі: мораль-спонукання, мораль-оцінка, мораль-підсумок, мораль-доказ, в яких не лише оцінюються дії персонажів, а й закладено загальну позитивну або негативну оцінку дій, вказівки реципієнту на припустимість чи неприпустимість тієї чи іншої поведінки.


          Однією з домінантних жанрових ознак досліджуваних текстів у плані онтології було визначено обсяг, відповідно до чого розмежовано три типи тексту: тексти малого, середнього та великого обсягу. Критерієм такого розподілу текстів байок вважаємо кількість сторінок, в межах яких коливається обсяг тексту. Згорнутість сюжету та фабули до одного-двох речень, відсутність чітко сформульованої моралі є індикатором тексту малого об’єму із саркастичною тональністю. Текстове втілення художнього концепту КОМІЗМ здійснюється через парадоксальну текстову ситуацію, яку описано двома реченнями: A Spendthrift, seeing a single swallow, pawned his cloak, thinking that Summer was at hand. It was (Bierce, A Seasonable Joke). В основі нарації лежить подія – зміна пори року, напевно зими на весну, оскільки птахи повертаються з теплих країв (a single swallow). Проте, в тексті байки наявність поодинокої ластівки сигналізує про літо. У наведеному прикладі комічно обігрується стереотип фабули, коли розповідь, що має бути принципово зорієнтована на подію, закінчується, не розпочавшись. Базова концептуальна схема може мати такий вигляд ФОРМА vs. ЗМІСТ.


За характером різноманітних персонажів тексти байок розподілено на моральні байки, раціональні, мішані, байки з індивідуально-авторськими образами, байки-пародії. Особливістю персонажних образів текстів байок доби Постмодернізму (Х. Філліпс) є те, що на відміну від традиційних образів “слабких” персонажів, котрі завжди попадають у пастку і стають жертвами,   вони наділені кмітливістю та так званим “життєвим досвідом”. Це і є авторським нововведенням, що слугує підґрунтям текстового втілення концептуального оксиморону СТАРЕ vs. НОВЕ. Так, основними персонажами байки Х. Філліпса “The Baa-Sheep and the Lion” є ягня та лев. Ягня для того, щоб його не з’їв лев, намагається його перехитрити: просить заспівати, а потім починає плакати, пояснюючи, що його вовна може зашкодити чудовому голосу лева та воно шкодує через те, що не народилося без вовни: But I have heard that wool was the worst thing in the world for the voice, and when I think of the ruin of that beautiful organ of yours, consequent upon eating me, I weep to think that I was not bo hairless. Семантичний аналіз слова baa-sheep свідчить, що компоненти його значення silly (глупий), timid (соромливий), meed (лагідний, смирний) є контрарними щодо дій ягняти, якому вдалося перехитрити могутнього лева. Парадоксальність ситуації базується на суперечливості між усталеним образом та образом-пародією на класичний взірець. Зіткнення протилежних концептів НЕРОЗУМНИЙ vs. ХИТРИЙ зумовлене зіткненням концептуальних метафор ЯГНЯ Є ГЛУПОТА vs. ЯГНЯ Є ХИТРІСТЬ.


          Суттєва відмінність в організації комічного смислу англомовної байки від байки класичної полягає в тому, що у давньогрецькій байці тварини є алегоричним зображенням певної риси людського характеру, вони живуть та поводяться поза людським суспільством, натомість у тексті англомовної байки тварини персоніфікують не лише людські властивості, вони наділені індивідуально-особистими характеристиками й постають узагальненими образами людини, оскільки діють не ізольовано від суспільства людей, а безпосередньо в ньому. Реконструкція ментальних просторів із залученням елементів фреймового моделювання є інструментом розкриття механізмів формування комічного смислу в текстах англомовних байок й унаочнює процес концептуальної інтеграції. Усталені та універсальні знання про світ і людину в ньому репрезентовано прототиповими концептуальними схемами та концептуальними метафорами, вилученими з тексту байки, що структурують родовий ментальний простір у мережі ментальних просторів текстів англомовних байок. Вхідні ментальні простори містять номінативні одиниці царин персонажних образів, котрі актуалізовані в словесній тканині байки, а також ті, що вилучаються шляхом аналізу структури знання, яка стоїть за лексичними одиницями тексту. Специфікою побудови мереж ментальних просторів є моделювання одного з вхідних просторів царини людини шляхом виявлення слотів фрейму СВІТ ЛЮДИНИ. Комічний смисл у текстах англомовних байок розкривається через порушення причиново-наслідкових, логіко-асоціативних звязків між родовим й інтегрованим ментальними просторами та порушення усталеного стереотипу, що й становить основу формування узагальненого образу людини.


 


 


ВИСНОВКИ


 


          Еволюція байки як жанру, її онтологічні й гносеологічні властивості зумовлені змінами типів художньої свідомості та розвитком видів поетичного мислення – від міфопоетичного мислення у добу становлення цього жанру до аналогового, парадоксального й параболічного поетичного мислення на індивідуально-творчому етапі розвитку поетичної думки.


          Види поетичного мислення впливають на особливості композиційної будови байки, визначають основні тенденції та зміни в текстах різних культурно-історичних епох, слугують підґрунтям формування узагальненого образу людини та побудови концептуальної системи комічного. Дві полярні тенденції у розвитку англомовної байки: тенденція до уподібнення до тексту-прототипу та тенденція до руйнації класичного жанру байки, – зумовлюють основні віхи історичного розвитку англомовної байки.


Структура художнього концепту КОМІЗМ синтезує ознаки з трьох вимірів знань про комічне: універсально-смислового, узагальнено-змістового та оцінно-образного, які відображені у моделях організації комічного смислу.


Реконструкція моделі досліджуваного концепту в текстах англомовних байок та її зіставлення із традиційною моделлю комічного дозволили виявити, що в текстах англомовних байок комічна тональність є результатом актуалізації складників художнього концепту КОМІЗМ (гумор, сатира), а іронія та сарказм, у свою чергу, – контрастивними засобами об’єктивації комічної тональності. Дослідження комічного потенціалу іронії у мікро-, макро- і мегаконтекстах сприяло виокремленню основних функцій (характеризації, парадоксальності) та видів іронії (гумористична й сатирична), що слугують підґрунтям певного виду комічної тональності: гумористично-іронічної, сатирично-іронічної, саркастичної. Специфіка втілення художнього концепту КОМІЗМ у текстах англомовних байок полягає в тому, що концептуальний оксиморон є спільною домінантною концептуальною схемою лінгвостилістичних засобів об’єктивації комічної тональності, яка втілюється в узагальненому образі людини.


          Узагальнений образ людини представлено у роботі чотирма  підвидами: амбівалентний, імперативний, парадоксальний та гротескний.  Амбівалентним образом людини вважаємо такий, у якому відображено співіснування двох різних точок зору на світорозуміння людини у світі. У гротескному образі гіперболізовані характеристики людської натури є взаємовиключними. Під імперативним образом людини розуміємо таку її властивість, яка скеровує іншу людину до виконання дій. У парадоксальному образі людину зображено як вміст суперечливих характеристик.


          Концептуальна система комічного складається з восьми концептуальних полів: ЛЮДИНА ЯК БОЖИЙ ПРОМИСЕЛ, ЛЮДИНА ЯК ІДЕНТИФІКАТОР ПОРОКУ ТА ДОБРОДІЙНОСТІ, ЛЮДИНА ЯК ПРОДУКТ СОЦІАЛЬНИХ ТА ЕКОНОМІЧНИХ СИЛ, ЛЮДИНА ЯК ВТІЛЕННЯ ПЕВНОГО ПОРОКУ, ЛЮДИНА ЯК ПОТВОРА ЦИВІЛІЗАЦІЇ, ЛЮДИНА ЯК МАРІОНЕТКА, ЛЮДИНА ЯК ДЖЕРЕЛО ПІЗНАННЯ СВІТУ, ЛЮДИНА ЯК РУШІЙ ЧАСУ.


          У роботі запропонована класифікація текстів байок за встановленими домінантними жанровими та композиційно-смисловими ознаками: обсягом тексту, характером різноманітних персонажів, видами заголовків та моралей.


          Особливості композиційно-смислової структури англомовної байки виявлені через аналіз домінантних жанрових ознак та дослідження характеру взаємодії двох фреймів – СВІТ ЛЮДИНИ і СВІТ ТВАРИН. Залучення методологічного апарату теорії ментальних просторів надало змогу пояснити, як відбувається порушення причиново-наслідкових і логіко-асоціативних зв’язків між родовим та емергентним ментальними просторами, що й слугує основою несумісності ситуаційного уявлення про взаємодію двох персонажів байки, одним з яких є узагальнений образ людини.


 


          Перспективним напрямом подальших наукових розробок вважаємо вивчення особливостей когнітивного стилю окремих байкарів та виявлення концептуального підґрунтя композиційно-сюжетної структури англомовної байки.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины