МАКСИМАЛЬНИЙ СТІК ВЕСНЯНОГО ВОДОПІЛЛЯ І НОРМУВАННЯ ЙОГО ХАРАКТЕРИСТИК У МЕЖАХ БАСЕЙНУ Р.СІВЕРСЬКИЙ ДОНЕЦЬ

Краткое содержание

У вступі наводяться загальні відомості про актуальність дисертаційного дослідження, його зв’язок з науковими програмами, темами, планами, про цілі й задачі, методи дослідження й наукову новизну, практичне значення одержаних результатів, їх апробацію, а також друковані праці автора та участь у науково – технічних конференціях.

У першому розділі наводиться коротка характеристика фізико – географічних і кліматичних умов формування максимального стоку весняного водопілля в басейні р.Сіверський Донець, який знаходиться у межах двох геоморфологічних областей структурно – денудаційної рівнини південного та південно – західного схилів Середньоруської височини й структурно – денудаційної області Донецького кряжу. Особливістю рельєфу басейна річки є поширене розповсюдження карстових ландшафтів, які за характером залягання карстуючих порід, різниці їх літологічного складу й тріщинуватості, відокремлюються за декількома районами. Північна частина басейну знаходиться у межах лісостепової зони. Ґрунтовий покрив складний і строкатий, але найбільші площі представлені типовими чорноземами. Донецький кряжовий район представляє собою залишок знесеною майже дощенту давньої гірської країни, витягнутої з північного заходу на північний схід вздовж його складчастих структур. Більша частина району вкрита лесовими ґрунтоутворюючими породами. На схилах кряжу розповсюджені лугові потужні ґрунти і чорноземи на алювіально – делювіальних відкладеннях.

Ґрунтоутворюючими  породами у межах Задонецької степової рівнини переважно є леси і лесовидні пилуваті, переважно важкі суглинки.

За характером рослинного покриву басейн Сіверського Дінця знаходиться у двох зонах – лісостеповій і степовій з типовими для них видами рослинних угрупувань. На території Донецького кряжу зустрічаються широколистяні ліси байрачного типу, які розташовані по балках і у долинах річок.

Кліматичні умови пов’язані з географічним положенням розглядуваної території, яка знаходиться під дією повітряних мас, що надходять з Атлантики, Арктичного басейну або сформувались над континентальними територіями Євразії. Завдяки цьому температурний режим є нестійким. У холодний період року морозні погоди часто змінюються тривалими ожеледями, коли температура повітря піднімається до 0⁰С й вище, а сніговий покрив сходить майже повністю. Температурний режим у теплу частину року формується головним чином за рахунок прогріву повітря в розмитих областях підвищеного та зниженого тисків і тому є більш стійким, у порівнянні з холодним періодом.

Річна кількість опадів в районі відрогів Середньоруської височини й Донецького кряжу перевищує 500 мм, у середній і нижній частинах лівобережжя р.Сіверський Донець їх за рік випадає 450 мм і менше. Нерівномірно по території розподіляються й снігозапаси, які є основним джерелом живлення річок, а особливо формування весняного водопілля або пов’язаного з ним максимального стоку. Зокрема, на весняний період припадає понад 70 – 80% річного стоку у багатоводні роки, близько 60-70% - у середньоводні, до 50 – 60% - маловодні.

В гідрографічному відношенні басейн Сіверського Дінця можна поділити на дві частини: 1) лівобережну, де найбільш великі річки беруть свій початок на південно – західних і південних схилах Середньоруської височини та 2)правобережну, де річки стікають з західних і північних схилів Донецького кряжу.

У дисертаційній роботі використані матеріали спостережень за максимальним стоком весняного водопілля по 79 річкових водозборах, які охоплюють площі від 31 (р.Ломоватка – п.Алмазна) до 73200 км² (р.Сіверський Донець – п.Кружилівка) та мають часові ряди більше за 10 років.

У другому розділі надається аналіз сучасної науково – методичної бази в галузі розрахунків максимального стоку весняного водопілля. Незалежно від тих чи інших вихідних передумов, усі сучасні формули максимального стоку, за Є.Д.Гопченком (1989), поділяються на дві групи. До першої з них відносяться ті, що ґрунтуються на геометричній схематизації схилових і руслових гідрографів, а до другої ті, що спираються на теорію руслових ізохрон. В історичній ретроспективі більшість розрахункових формул відноситься до першої групи, а базовим для них є наступне рівняння