УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКА МІЖМОВНА ОМОНІМІЯ В ГЕНЕТИЧНОМУ І ФУНКЦІОНАЛЬНО-СЕМАНТИЧНОМУ АСПЕКТАХ (ДІЄСЛІВНА ЛЕКСИКА)



Название:
УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКА МІЖМОВНА ОМОНІМІЯ В ГЕНЕТИЧНОМУ І ФУНКЦІОНАЛЬНО-СЕМАНТИЧНОМУ АСПЕКТАХ (ДІЄСЛІВНА ЛЕКСИКА)
Альтернативное Название: УКРАИНСКО-РУССКАЯ Межъязыковая омонимия в ГЕНЕТИЧЕСКОМ И ФУНКЦИОНАЛЬНО-семантическом аспекте (глагольной лексики)
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

Інтерес до омонімії в різні періоди історії науки про мову пояснюється складною природою цього явища, яке вимагає комплексного вивчення у лексико-семантичному, граматичному та словотвірному аспектах. Пошуки структурних розбіжностей, які характеризують відмінності й співвідношення омонімів у системі мови, призвели до розмежування лексичних, морфологічних, непохідних і похідних омонімів, а також тих, що позначають близькі або віддалені семантичні сфери. Проте загальні закономірності розвитку омонімії як у межах системи однієї мови, так і на міжмовному рівні, а також критерії розмежування різних типів омонімів до цього часу лишаються не з’ясованими. Це стосується дослідження фактів подібності й відмінності окремих фрагментів споріднених мов. Незважаючи на їхню природну близькість, у кожній з мов відбувалися складні процеси дивергенції словникового складу, а також семантичного засвоєння запозиченої лексики на різних хронологічних зрізах. У такий спосіб формувались лексико-семантичні структури, специфічні для кожної з мов, до яких можна віднести й слова, однакові чи близькі за звучанням, але різні за семантикою, тобто міжмовні омоніми.


 Традиційно міжмовна омонімія розглядається як у вузькому, так і широкому розумінні. Більшість дослідників (М.П.Кочерган, А.Є.Михневич, А.Є.Супрун, І.С.Ровдо, О.А.Шаблій) поділяє широке розуміння міжмовної омонімії, згідно з яким міжмовними омонімами вважаються семантично нееквівалентні повнозначні та неповнозначні слова, які мають у двох чи більше споріднених або неспоріднених мовах інтерферентно схоже фонетичне і/або графічне оформлення (за умови варіативності в межах аналогічних фонем та національного графічного представлення), чи ті, що складаються з інтернаціональних компонентів. При цьому розбіжності в семантиці міжмовних омонімів можуть коливатися від незначних стилістичних відтінків до навіть антонімічних семантичних розбіжностей .


Розмежування дієслівних міжмовних омонімічних одиниць на абсолютні та відносні, гомогенні та гетерогенні в реферованому дослідженні не збігається з відповідним тлумаченням, яке вкладається в ці поняття при вивченні внутрішньомовної омонімії. З цього погляду абсолютні дієслівні омоніми кваліфікуються як одиниці з одним і більше неідентичними значеннями в зіставлюваних мовах і в свою чергу розмежовуються на гомогенні і гетерогенні. Гомогенні – це омоніми з мотивованими  семантичними структурами. Вони мають експліцитну, або прозору, чи імпліцитну, або стерту, внутрішню форму, відтворювану шляхом спеціальних етимологічних пошуків. Під гетерогенними омонімами розуміють різномотивовані аломорфні дієслівні номінативні одиниці, збіг між якими є випадковим. Відносна міжмовна омонімія виникає на спільному семантичному тлі при різному співвідношенні прямого та переносних значень лексичних корелятів.


Кількісний аналіз за ієрархічно структурованим набором ЛСВ, що зумовлює міжмовну омонімію, дозволив розподілити виділені 350 омонімічних пар за 41 типом та 89 моделями. Абсолютні ДМО (98 прикладів) складають 11 типів, що поєднані 13 різними моделями. Семантична структура ДМО має такі різновиди: нерозгалужена (далі НСС) в обох мовах, розгалужена (далі РСС) в обох мовах та комбінована: розгалужена в одній з мов/нерозгалужена в іншій (далі КСС). Найбільшу кількість абсолютних ДМО (48 пар, 6 типів, 6 моделей) має КСС. РСС в обох мовах проілюстрована 27 прикладами (4 типи, 6 моделей), а НСС в обох мовах – 23 прикладами (1 тип, 1 модель).


Відносні ДМО представлені 252 прикладами, що об’єднуються в 30 типів і мають 76 структурних моделей. РСС в обох мовах мають 86 омопар (16 типів, 30 моделей), КСС – 28 (3 типи, 11 моделей). Виявлено 11 типів ДМО, куди входять омопари з РСС і омопари з КСС (161 приклад, 16 моделей з РСС і 19 – з КСС). 


У виділених типах та моделях за ознакою формальної варіативності, акцентологічних відмінностей та з огляду на генетичні й функціонально-семантичні особливості зіставлюваних дієслів нами виявлено 12 пар абсолютних ДМО й 23 – відносних. Зокрема, у 21 типі виявлено ДМО з акцентологічними відмінностями (35 прикладів із 350), що становить 10 % від усього досліджуваного омонімічного корпусу. З них 7 типів представлено абсолютними омонімами, а 14 – відносними.


Спорадично представлена абсолютна омонімія з НСС, що зумовлена моносемією некорелятивних значень в обох мовах. Так, наприклад,  укр. набуæрити1(1) "налити багато чого-небудь" – з накореневим наголосом та рос. набуриæть1(1) "просвердлити буром в якійсь кількості" – з наголосом на суфіксі тематичної основи (при укр. насвердлити) співвідносяться з неоднаковою сигніфікативною сферою й передбачають прямий об’єкт дії. При цьому зазначимо, що цифра в дужках означає кількість ЛСВ, які зумовили міжмовну омонімію; без дужок – кількість ЛСВ на внутрішньомовному рівні, надрядковий індекс вказує на внутрішньомовну омонімію.


РСС абсолютних ДМО з акцентологічними варіантами представлена  такими омокорелятами: зориæти 2(2), зоріæти 4(4) – зоæрить 1(1), зориæть 1(1), луæчити 1(1), лучиæти 1(1) – лучиæть 2(2), скуæлити1 1(1), скуæлити2 1(1) – скулиæть 2(2), шаріæти1 1(1), шаріæти2 2(2) – шаæрить2(2). Зокрема, дієслівні омоодиниці укр. зориæти, зоріæти – рос. зоæрить, зориæть, що постали в результаті внутрішньомовної омонімії, в українській мові мають спільну семантику зорового сприймання, пов’язуються з ідеєю світла, на відміну від російської, де значною мірою представлена семантика росту, доведення до певного стану. В українській мові дієслово зориæти має такі значення, як "дивитися", "стежити за кимось, спостерігати". Дієслово зоріæти має стилістично забарвлене значення "сяяти", "світити" (поетичне), "блищати під впливом сонячного проміння" й переносне "світитися (про очі)", "світати". Первісне значення лексеми в українській мові пов’язується з етимологічно спорідненими лит. zarija "жаринка", zarios "жар", zara "заграва, сяйво", zereti "блищати", zeruoti "тліти, світитися", прус. sari "жар", до яких зводяться також праслов’янське *zъreti, укр. зріти, здріти. За свідченням М.Фасмера, ідея зорового сприймання світла є етимологічно спільною для цих слів, які, ймовірно, постали унаслідок розпаду полісемії на омоніми. 


Певні акцентологічні відмінності простежуються також в омопарах з КСС: заплуæтати 4(4)заплутаæть 1(1), обмеæжувати 2(2)обмежеваæть 1(1), обстоæяти 2(2)обстояæть 1(1), очуæтиæтися 2(2) – очутиæться 1 (1), утискаæти (втискаæти) 2(2) – утиæскать 1(1).


Досить подібною є дієслівна семантика омонімічних одиниць утискаæти (втискаæти) 2(2) – утиæскать 1(1), які вирізняються наголосом. Так, лексема утискаæти та її варіант втискаæти (у цьому разі наявне чергування у-в) має два значення: "непомітно дати комусь щось у руки", "вдавити що-небудь". Останнє значення виявляється подібним до російського відповідника з накореневим наголосом утиæскать "втискуючи, вмістити куди-небудь". Обидва ці значення пов'язуються з актом фізичної дії, спрямованої на її об'єкт, проте дії просторово обмеженої. Значення російського утиæскать є стилістично маркованим, просторічним. За свідченням Є.Тимченка, в староукраїнській мові дієслово втиснутися крім прямого значення, пов'язаного з обмеженням чогось або проникненням всередину якоїсь лінійної субстанції (локусу: вхід, місце, приміщення), має переносно-метафоричну семантику з ідеєю утискання моральних прав і громадських свобод.


Відносні омоніми з акцентологічними розбіжностями представлені РСС та КСС, з яких кількісно переважають перші. На відміну від абсолютних омонімів, у плані розгалуженості/нерозгалуженості семантичних структур, відносні не мають НСС. Дієслова з РСС укр. маяæчиæти (маяæчіæти)11(1), маяæчиæти (маяæчіæти)24(3) – рос. маяæчить 6(5), з яких укр. маяæчиæти (маяæчіæти)1, маяæчиæти (маяæчіæти)2 можна вважати такими, що розійшлися за значеннями на внутрішньомовному рівні. Імпліцитність їх внутрішньої форми й семантичних зв'язків між ЛСВ пов'язується з первісною ознакою слабкого світла, слабкого зору і т.ін. Зазначені дієслова утворені від праслов’янської іменної основи *маjaкъ, яка сягає первісного *маjati. Це етимологічно спільне значення було по-різному трансформоване російською та українською мовами. Так, зокрема, в російській мові воно закріпилося при об’єктивації ідеї зорового сприймання та знакових форм його вираження (пор. рос. маяæчитьпояснювати, показувати знаками”, “надокучливо виникати перед очима”, “передбачуватись, очікуватись, виднітись"). Основні значення є переносно-метафоричними, що виникли на основі функціональної подібності, інші – розмовно-просторічними. Натомість в українській мові дієслово маяæчиæти (маяæчіæти)2 в основній частині значень пов'язується з семантикою темного/світлого, й переносно – з різною інтенсивністю вияву візуальної екзистенції, зокрема, "блимати в темряві, відбиватися через уявлення, з'являтися час від часу". Відносність омонімії простежується при збігові набору прямих ЛСВ рос. маяæчить з укр. маяæчиæти (маяæчіæти)1 і розбіжностях у значеннях "незв'язно, нерозбірливо говорити уві сні або в стані хвороби, марити". У цьому разі ще зберігається зв'язок із семантикою неясного сприйняття дійсності, що розвинулася з ідеї слабкого вияву світла, мерехтіння.


Окремі дієслівні омонімічні одиниці, що різняться наголосом і належать до розряду відносних з КСС, семантично співвідносяться з ідеєю звукової ознаки, тобто становлять похідні утворення від звуконаслідувальних слів. Так, дієслова гукаæти 2 (2), гуæкати 1(–) в українській мові практично повністю збігаються з російським гуæкать 1(–) у значенні "видавати глухі, різкі звуки". Відмінності простежуються на семантико-стилістичному рівні, оскільки в російській мові це значення розмовне, на відміну від загальновживаного українського. Українське гукаæти 2 (2) та гуæкати 1(–) ілюструє внутрішньомовну омографію: укр. гукаæти 2(2) та рос. гуæкать 1(–). За етимологічними даними, в українській мові дієслово гукаæти 2(2) представлене у вигляді двох омонімічних одиниць гуæкати 1. "штовхати", яке, очевидно, пов’язане з віддієслівним іменником гук, грюкіт, що первісно означало "грюкати, стукотіти". Водночас гуæкати  розвиває діалектні значення "заплід­нювати", які, за свідченням І.Верхратського, є запозиченням з польської або чеської мов (пор. польськ. hukać "спаровуватися"). Останнє семантично пов’язується з hukać "кликати". В українській мові, на відміну від російської, більшість ЛСВ дієслова гукаæти зближується з семантикою говоріння, тобто ЛСВ виявляються сигніфікативно подібними до дієслів кликати, кричати. Останні входять до лексико-семантичної групи дієслів зі значенням "говоріння, думання, мисленнєвої діяльності".


Специфіка вияву референтної та сигніфікативної сфер досліджуваних ДМО дозволяє виокремити 5 основних функціонально-ономасіологічних груп (далі ФОГ):


          1. Дієслова на позначення процесів реальної дійсності й загальних форм існування матерії, які розмежовуються на дві підгрупи: а)дієслова з екзистенціальною семантикою (ЛСГ зародження, початку, завершення, зникнення, деструкції або знищення матерії): укр. являæтисярос. являæться, укр. дозріæтирос. дозреæть; укр. зниæкнутирос. сниæкнуть, укр. чаæхнути- рос. чаæхнуть та б) дієслова на позначення станів і процесів Всесвіту, астрономічних понять, земної поверхні, часу, простору: укр. зориæти, зоріæтирос. зоæрить, зориæть; укр. лучиæтися – лучиæться; укр. пролягаæтирос. пролегаæть тощо).


2. Дієслова на позначення природних, фізичних станів об’єктів довкілля: а) ЛСГ зорового сприйняття, світла/пітьми, бачення/небачення, горіння, свічіння тощо: укр. хлюæпати– рос. хлюæпать; укр. надивиæтися – рос. надивиæться, укр. глядіæтисярос. глядеæться; укр. загасиæтирос. загасиæть, укр. виæсвітитирос. выæсветить; б) стану природи, внутрішнього стану людини: укр. завіæтрити – рос. завеæтреть, укр. натомиæтирос. натомиæть; в) дієслова зі значенням звучання й ономатопеї: укр.оæйкнутирос. оæйкнуть; укр. заплеæскатирос. заплескаæть.


3. Дієслова на позначення деструкції, руйнування, обробки об’єкта з метою зміни його стану: укр. рубиæтирос. рубиæть; укр. обкраæюватирос. обкраæивать, укр. постираæти – рос. постираæть; укр. тріæпати, тріпаæти – рос. трепаæть.


4. Дієслова на позначення абстрактних понять (психічних, інтелек­туальних, вольових, емоційних станів та процесів): укр. хлиæпатирос. хлиæпать; укр. виæзнати – рос. выæзнать; укр. виæзубритирос. выæзубрить; укр. охаæятирос. охаæять; укр. радіæтирос. радеæть; укр. дурніæти рос. дурнеæть; укр. мліæтирос. млеæть; укр. щеміæтирос. щемиæть; укр. журиæтисярос. журиæться.


5. Дієслова  на позначення життєвого циклу людини, соціальних стосунків, контактів, етикету тощо з такими ЛСГ, зокрема, як а) життя, смерть, доля: укр. ворожиæти рос. ворожиæть,  укр. заворожиæти 1. "гаданням на картах віщувати долю"; 2. "вплинути на когось чи щось своїми чарами"; 3. "зачарувати, полонити" (переносне) "причарувати" – рос. заворожиæть у значенні укр. заворожиæти 2, 3; укр. гадаæти 1. "думати, розмірковувати"; 2. "мріяти"; 3. "вважати"; 4. "мати намір щось зробити"; 5. "розкладаючи гадальні карти, віщувати майбутнє чи минуле"; "ворожити"; 6. "здогадуватися, припускати"; 7. "очікувати, сподіватися" – рос. гадаæть збігається з трьома останніми значеннями українського відповідника; укр. губиæти "втрачати щось", "втрачати певні якості, особливості", "призводити до загибелі" – рос. губиæть збігається тільки з останнім значенням українського дієслова; б) сфера обміну, звичаєвість, обрядовість: укр. гостиæтирос. гостиæть; укр. заручиæтися – рос. заручиæться; укр. лаæдитирос. лаæдить; в) етикет, мораль, форми ввічливості й інші аксіологічні поняття: укр. вітаæтирос. витаæть; укр. ввіæрити – рос. ввеæрить; укр. ослаæвити "поширити добрі вісті, похвалити", "поширити погані чутки, зганьбити" – рос. ослаæвить (у цьому разі показовим виявляється енантіосемічне протиставлення семем "добре"/"погане" в українській мові, на відміну від російської, де маємо тільки одне значення; рос. охаæять "звести наклеп" відрізняється від українського охаæяти, пов’язаного з ідеєю фізичної чистоти, позитивного зовнішнього вигляду, порядку (де простежується аксіологічне семантичне протиставлення "добре"/"погане", "чисте"/"брудне", символічно переосмислене як "чорне"/"біле").


За формальними (словотвірними) ознаками та з огляду на зв’язок акціональної семантики зі способами дієслівної дії ДМО розподіляються на кілька аспектуальних класів. Спосіб дієслівної дії в реферованому дослідженні розглядається як один з виявів поняттєвої категорії аспектуальності, тобто способу існування ситуації в часі (А.А.Залізняк, О.Д.Шмельов).


ДМО, утворені шляхом поєднання омонімічних афіксів з мотивуючою дієслівною основою, співвідносяться передусім з ідеєю початку, кінця, завершення або досягнення певного результату дії.


Ідея початку дії виявляється в різних відтінках, на позначення яких використовуються такі терміни, як починальний (інхоативний, інгресивний, інцептивний). Практично всі міжмовні омоніми зі значенням початку дії є гомогенними, тобто мають подібну мотивацію як імпліцитну, так і експліцитну. Переважна більшість цих одиниць є відносними міжмовними омонімами з різним виявом РСС/НСС. Рідше зустрічаються абсолютні омоніми. Дієслівні одиниці зі значенням починальності утворюють невелику групу з афіксами за-, на- і по-, що мають різний ступінь продуктивності.


Аналіз показав, що окремі омоніми в зіставлюваних мовах при збігу в одному зі значень і розбіжностях в інших (пор. укр. зачиæркати "почати видавати скрипучі звуки (про птахів)", "почати чиркати (про запальничку, сірники)", останнє з яких відповідає російському зачиæркать), характеризуються однаковими починальним способом дієслівної дії. Те ж саме стосується і таких абсолютних омонімів, як укр. завіæтритирос. завеæтреть, в яких спільними є семантична ознака починальності та внутрішня форма, але різною є референтна сфера слів (в російській мові  позначається початок процесу псування продуктів, а в українській – початкова фаза такого явища природи, як вітер).


Досить продуктивну групу становлять дієслівні омоніми з фінітивним (перфективним) способом аспектуальності. Дієслова цього класу означають припинення певної діяльності або стану, виражаючи не обмежені в часі процеси, а також обмежені дії з ефектом досягненості. Ці дієслова мають помітне експресивне забарвлення і часто містять у своїй РСС/НСС оцінний компонент.


Специфіка міжмовних кореляцій зазначених способів дієслівної дії виявляється на тлі внутрішньомовної омонімії при зіставленні окремих ЛСВ полісемічного слова, а також при поєднанні елементів омонімії в одній із зіставлюваних мов з полісемією й моносемією слів, які входять у різні опозиції за аспектуальністю (фінітивний/інтенсивно-результативний, фінітивний/тривало-обме­жу­вальний, фінітивний/кумулятивний, фінітивний/пом’якшувальний, фінітив­ний/ди­стри­бутивно-розподільчий та інші способи дії. До того ж розбіжності дієслів-омонімів можуть виявлятись у плані початкового або завершального етапу дії. Таке взаємопроникнення різновидів аспектуальності має місце й при зіставленні дієслівних ЛСВ в окремо взятій мові.


Пошук причин появи цих явищ засвідчує, що найчастіше ДМО зумовлюється омонімією афіксів при їх поєднанні з різними твірними основами (пор. укр. загасаæти – рос. загасаæть, яким властиві омонімічні префікси й різні мотивуючі паронімічні основи – гасати "швидко бігати" і гасити "припиняти горіння") або ж омонімією дієслівних коренів при спільній ідеї початку дії, співвіднесеної з різними етимонами: укр. завиæти1 відповідає значенню рос. завыть "почати вити (про собак, вовків)", "почати утворювати звуки, що нагадують виття" // "почати видавати протяжні звуки, сумну, жалісну мелодію", "почати голосно й протяжно стогнати". Ці ЛСВ пов’язуються спільним звуконаслідувальним ефектом. Натомість завиæти2 словотвірно співвідноситься з ізоморфною мотивуючою основою з іншим значенням "обгорнути що-небудь". Зрідка причиною міжмовного зіткнення дієслівних лексем є омонімія коренів. Ще далі відійшло від вихідного деривата третє найменування завиæти3 "вплести, з’єднуючи щось в одне ціле", "заплести і завити вінок, косу"  також із семантикою непрямого, оберненого руху, згинання тощо. Ці омоніми в українській мові повністю збігаються за семантикою з рос. завиæть. Омонімію коренів маємо в омонімічній парі укр. притопиæти – рос. притопиæть, де притопиæть має значення "неповністю опустити у воду" та "розпалити ще дров, докинути", на відміну від українського притопиæти "втопити" з досягально-результативним ефектом.


Спорадичною є омонімія, що постала у результаті випадкового збігу дієслів в окремих граматичних формах. Так, комплекс семем омонімічних внутрішньомовних структур присипаæти1 1. "викликати сон, присипляти", 2. (перен.) "викликати стан запаморочення", 3. "робити бездіяльним, інертним", 4. "присипляти пильність, створювати ілюзію спокою, безпеки"; присипаæти2 1. "падати на землю, посилюватися час від часу (про дощ, сніг) ", 2. "придушувати, привалювати чимось сипучим", 3. "покривати тонким шаром" лише почасти (в одному, останньому значенні) збігається з російським семантичним корелятом присыпаæть. Але в цьому разі маємо омонімію тільки в українській мові, бо омонімічний збіг відбувається тільки у формі недоконаного виду цих дієслів зі спільним афіксом і значенням неповноти вияву дії: при-сипáти (від спати) і при-сипáти (від сипати).


Окремі дієслова, що мають спільний етимон, також вступають в аспектуальні опозиції. Так, якщо укр. попраæти1 "випрати" та попраæти2 "перемогти, знищити" має фінітивно-досягальний спосіб дії, то попраæти1 2. "прати певний час" – делімітативний. В російській мові всім семемам дієслів властиве результативне (фінітивне) значення. Як свідчать етимологічні пошуки, історично спільними були значення слів попрати "стирать, колотить бельё" і попраæть "потоптати, зневажити, подавити", які раніше, зокрема в праслов’янській мові, належали до одного семантико-етимологічного гнізда. Дослідники вбачають між цими омонімами безпосередній мотиваційний зв’язок: ст.-сл. попьрати "наступити, затоптати" є префіксальним утворенням (з афіксом по-) від пьрати "давити, топтати", про що свідчить і укр. праæти, ст.-сл. поприште з первісним значенням "шлях, яким ходять", рос. поприще "місце для бігу, боротьби". Натомість М.Фасмер вважає ці одиниці негомогенними, різнорідними й генетично не пов’язаними між собою, подаючи їх як омоніми. Перший омонім співвідноситься з праслов’янським *pьrati, яке виявляється спорідненим з лит. perti, periu "бити, сікти віником", лтс. pert з таким самим значенням, harkanem "б’ю". Друге слово-омонім пов’язується з спільнокореневим перти, яке також має відповідники в різних індоєвропейських мовах: лит. spirti, spiriu "топтати ногами, притісняти", лат. spe аrе "відштовхувати, принижувати, зневажати", sphurati "відштовхувати ногами", sparaiti "штовхає". В окремих аспектуальних класах ДМО значення нагромадження поєднується з іншими способами дії, зокрема досягальним. Пор.: укр. нагородиæти1 "дати винагороду за сумлінну службу", "віддячити за щось", "наділити чимось небажаним, неприємним" – рос. нагородиæть має  просторічне значення "навалити", "наговорити", яке розвивається на тлі прямого "набудувати у великій кількості", відомим і українській мові (пор. укр. нагородиæти2). Зовнішня лексико-семантична реконструкція дозволяє прояснити нині втрачений мотиваційний зв’язок між цими значеннями, які за М. Фасмером, генетично сягають первісного "подарить город". Це пояснюється тим, що у феодальний період дарування земель було звичною нагородою воєначальникам. Отже, дієслово на-городúти у значенні “обгородити чимось” безпосередньо походить від давньоруського городъ "огорожа, паркан, фортеця; місто, мур" (пор. слц. hrad "замок, фортеця, палац", полаб. gord "стайня, стодола", болг. градъ "місто, сад"), які є продовженням праслов’янського *gordъ.


Потенційно причиною появи абсолютної дієслівної міжмовної омонімії є: 1) некорелятивна моносемія лексем; 2) внутрішньомовна омонімія з некорелятивною моносемією чи полісемією лексем; 3) внутрішньомовна омонімія з некорелятивною і моносемією, і полісемією лексем; 4) некорелятивна полісемія лексем обох мов; 5) некорелятивна полісемія лексем в одній із мов – моносемія лексем в іншій.


У свою чергу ці групи за ознакою внутрішньої форми (експліцитної чи імпліцитної), наявності/відсутності семантичних зв’язків між етимонами та ЛСВ чи їх оказіонального збігу розгалужуються на гомогенні та гетерогенні. Вони містять у своєму складі похідні й непохідні одиниці, а за генетичною ознакою ще й питомі (корінні) і запозичені слова-омоніми.


Абсолютні гетерогенні та гомогенні міжмовні омоніми можуть мати повний і частковий збіг плану вираження, а в семантичному аспекті характеризуються досить широким діапазоном розбіжностей ЛСВ у плані як первинної, так і вторинної номінації.


При високому ступені ізоморфізму цих одиниць, спільних етимонах і спільному словотвірному значенні відмінності між ними простежуються в імпліцитній деривації некорелятивних семем, типології способів існування дії в часі та омонімії афіксальних формантів. До того ж неідентичність  дієслівних лексичних значень зумовлена різним виявом категорії аспектуальності, зворотності, врешті, своєрідним співвідношенням первинних і вторинних семем як у кількісному, так і якісному аспектах (стилістична маркованість семем, їхні функціонально-семантичні особливості, термінологізація чи детермінологізація ЛСВ).


Абсолютна гетерогенна міжмовна омонімія характеризується оказіональним збігом за формою різнокореневих аломорфних та семантично не зв’язаних між собою одиниць. З точки зору морфемної структури абсолютні гетерогенні омоніми являють собою непохідні або конструктивно похідні найменування. Семантична специфіка цих дієслів також виявляється крізь призму словотвірних, семантичних і аспектуальних класів дієслівних одиниць. Так, в українській мові туæркати становить звуконаслідувальне утворення з неідентичним комплексом переносно-метафоричних значень, пов’язаних з ідеєю говоріння, його  російський омокорелят туæркать має  ознаку інтенсивної дії, виконуваної певним суб’єктом. Українське лікуваæти походить від праслов’янського *lečiti, похідного від *lekъ "ліки", запозиченого з давньогерманського leka "ліки". В російській мові дієслово ликоваæть, очевидно, можна вважати запозиченням з церковнослов’янської мови "радіти, танцювати" зі спільною семантикою позитивного емоційного стану (пор. болг. ликувам "радіти, захоплюватись", "співати гімн", друс. ликовати "торжествувати, водити хороводи, співати, співом прославляти когось", рос. (діал.) ликоваæть "жити весело, багато", "посміхатись"). За свідченням О.М.Трубачова та М.Фасмера, це дієслівне утворення на *-ovati мотивоване іменем *likъ у значенні старослов’янського "хоровод, спів", яке зближується з гот. laiks "танці", лтс. laigyti "радіти", лит. liguot "бути бадьорим, бігати" тощо.


Аналогічні негомогенні відношення можна простежити і в неспіввідносних семантичних структурах таких дієслів, як рос. спиваæть 1. (розмовне) "робити рідким (заварений чай, каву), неодноразово зливаючи й розбавляючи водою під час пиття", 2. (просторічне) "відпивати трохи з поверхні чогось" та укр. співаæти "видавати голосом музичні звуки", "оспівувати у віршах або піснях когось, щось", "говорити, стверджувати що-небудь, підлещуючись". На синхронному зрізі ці омонімічні одиниці зі словотвірного погляду утворені від різних мотивуючих основ – пиæть і співаæти - і мають неоднакову формально-мотиваційну структуру, отже їх збіг за формою є випадковим. З погляду їхньої етимології, показовою виявляється реконструктивна версія О.Трубачова та В.В.Іванова про зв’язок понять пити – поїти (лити) та співаæти (рос. петь – "славити", "закликати богів", а також праслов’янський паралелізм похідних *darъ – *pirъ – *piti як близкість * pirъ до обміну дарами. За іншою етимологічною версією, слов’янське *pēti розглядається як первісний каузатив до дієслова *piti, рос. пить (пор. тотожні форми пою "даю пити" і пою "видаю голосом музичні звуки". Перехід значень "поить">"петь" етимологічно зближується з поганським святом пожертвування (пор. ще дінд. juhoti "ллє", havate "закликає").


До абсолютних семантико-етимологічних (гомогенних) омонімів належать похідні (префіксальні дієслова з похідною основою), що мають НСС, тобто моносемічні омоніми, кожен із яких має по одному некорелятивному значенню, наприклад, рос. втачаæть "вшити (втачать рукава)" – укр. вточиæти "налити, влити тонкою цівкою води, націдити"; рос. выгибæать "надавати чому-небудь гнутої форми, згинати" – укр. вигибáæти "гинути, вмирати (про всіх або багатьох)"; рос. нашкоæдить "напакостити", напустувати, здійснити недобрий вчинок" – укр. нашкоæдити "завдати шкоди". Етимони окремих із зазначених омонімічних пар, як приміром, вигибаæти – выгибáæть мають культурно-обрядову маркованість (пор. первісну семантику згинання, фізичної деформації матерії, яка лежить в основі метафоричних понять смерті, втрати життя і т.ін, про що свідчать численні слов’янські та індоєвропейські лексичні паралелі). З огляду на категорію аспектуальності та інші граматичні показники до цих ДМО належать передусім перехідні дієслова доконаного виду. У цій групі дієслів актуалізується значення фізичної обробки, спрямованої на певний об’єкт – вилучення, видалення, деформація. Зазначена дієслівна семантика реалізується за допомогою префіксів ви-, за- і може вважатися категоріальною, оскільки пронизує практично всі досліджувані ДМО.


В основі повних семантичних відмінностей дієслів укр. натомиæти "втомити, довести до стану втоми" лежить спільна ідея тривалості, інтенсивності дії – рос. натомиæть "витримуючи в певних умовах, приготувати певну кількість чогось їстівного" (при укр. натушкувати). Однак у російській мові це значення пов’язується з фізичною обробкою предмета в певних температурних умовах чи середовищі, а в українській мові – з фізичним станом людини. Отже, процес семантичної дивергенції завершився не повністю, оскільки ще відчувається семантичний зв’язок між цими значеннями.


До структурно непохідних, точніше, безпрефіксальних омонімічних утворень, що втратили зв’язок з первинним етимоном і мають непрозору внутрішню форму, належать губúти – губиæть, радіæти – радеæть, торопіæти – торопиæть, дубіæти – дубиæть. Ці дієслівні омоніми входять до таких груп: ЛСГ з ідеєю втрати, зменшення, рідше зникнення, а також зміни фізичного стану людини або природи (рослин), психічного або емоційного стану людини. Від зазначених омонімічних пар можуть утворюватися досить розгалужені словотвірні гнізда одиниць з різною типологією семантичних структур, зумовлених різними синтагматичними зв’язками між афіксами (префіксами) та мотивуючим словом. Так, укр. рубиæтирос. рубиæть мають спільне значення фізичної деструкції внаслідок дії чогось гострого, ріжучого, колючого. ЛСВ розгалужуються за процесуальною статичною і динамічною ознакою: дія певним знаряддям, що призводить до зміни стану, ліквідації, видалення, знищення об’єкта – "вдаряючи чимось гострим, розрізати на шматки", "вирубувати, прорізати отвір", "зрубуючи, валити на землю", "відділяти, відрізати сильним ударом". Значення знаряддєвості представлено тут експліцитно. Останнє нейтралізується при перенесенні значення на акт мовлення, набуваючи при цьому додаткової семи "раптовість", "інтенсивність" дії і входячи у фразеологічні зв’язки з варіативністю стрижневого компонента,  зв’язаного, обмеженого в сполучуваності (пор. рос. рубить/резать правду/правду-матушку тощо.) Нарешті, останнє значення може вважатися енантіосемічним попередньому. Енантіосемію зумовлює поява семи "побудувати", "створити", яка виникає як результат поєднання дії з її функцією. Формально подібне українське рубиæти є значно вужчим, оскільки має тільки одне значення, пов’язане зі сферою ткацтва – "пришивати, підшивати, підгорнувши край тканини". Варто відзначити, що його паронімічний корелят рубаæти практично повністю збігається за семантикою зі значеннями російської лексеми  рубиæть.


Відносні гомогенні ДМО в свою чергу характеризуються частковим збігом здебільшого розгалужених ЛСВ, моделювання яких дає змогу виявити шість основних груп. Причиною їх виникнення є: 1) некорелятивна моносемія на фоні корелятивної міжмовної моносемії; 2) полісемія в одній мові – моносемія в іншій; 3) і моносемія, і полісемія лексем в одній мові – моносемія в іншій (і навпаки); 4) і моносемія, і полісемія в одній з мов – полісемія в іншій; 5) і моносемія, і полісемія в обох мовах; 6) часткова полісемія в обох мовах.


Отже, причин виникнення відносних омокорелятів значно більше, ніж абсолютних. Найчисленнішою групою є остання (88 прикладів), у якій можна виділити три підгрупи:


1) подібність простежується в основній частині значень, а розбіжності – на периферії семантичних структур омонімів чи в різних функціонально-стилістичних характеристиках ЛСВ: укр. добираæти 6(3) 1. "підбирати щось найбільш вигідне, прийнятне"; 2. "розуміти, осмислювати щось"; 3. "доїдати харчі"; 4. у значенні рос. добираæть 3; 5. у значенні рос. 4; 6. у значенні рос. 5 – рос. добираæть 5(2) 1."йти по сліду, переслідувати звіра"; 2. (застаріле) "вичитувати когось"; 3. "закінчувати збирання чого-небудь"; 4. "доповнювати щось до певної міри"; 5. "завершувати набір книги, рукопису".


Специфічним значенням, що викликає омонімію дієслів сочиæти 3(1) – сочиæть 2(–), є "стежити за кимось, вистежувати", бо решта значень "випускати рідину", "добувати сік з чогось" в обох мовах збігаються. У цьому разі ДМО є гетерогенною, оскільки омонімічні структури утворені від різних мотиваційних основ. Українське сочиæти етимологічно пов’язується з давнім сочити, сочу "шукати, розшукувати", сочьба "донос", що містять у собі давній корінь – сок – "звинувачувач". Натомість його формальний відповідник сочити словотвірно співвідноситься з мотивуючим сок "рідина"; 


2) збігаються два, три і більше значень в обох мовах, а міжмовну омонімію зумовлюють один і більше інших ЛСВ: укр. білиæти вживається на позначення зовнішнього та внутрішнього стану людини "робити чистим, білим, вмиваючись", "робити блідим", а в російській мові дієслово белиæть має три значення, два з яких збігаються зі значенням українського білиæти "покриваючи крейдою чи вапном, робити білим", "робити щось за допомогою спеціальної обробки". Водночас у російській мові наявне ще одне значення "покривати білилом обличчя". Як бачимо, останнє слово має значення цілеспрямованої дії, яка передбачає залежний поширювач-інструментатив (білити чимосьфарбою, кремом, вапном тощо) на певні об’єкти (обличчя, хата, стіна тощо); 


3) збігаються прямі значення, а розбіжність простежується в переносному чи переносних значеннях: укр. навіæятирос. навеæять, укр. гриæзтися – рос. грыæзться, укр. заворожиæти – рос. заворожиæть.


За нашими спостереженнями, 2-а група також є продуктивною і налічує 60 міжмовних омопар. Так, гомогенність, спільність етимонів, простежуємо в укр. обмороæчити 2(1)рос. обмороæчить 1(–). Спільним для обох мов є значення "обдурити когось", проте в українській мові наявне ще значення "викликати запаморочення свідомості, одурманити". Етимологія виявляється досить прозорою: первісну мотивацію пов’язують з іменником морок "темнота", від якого маємо дієслівне утворення морочить "оповивати мороком". Звідси й переносне "дурманити, обдурювати". Етимон цих дієслів пов’язується з візуальним кодом, ідеєю слабкого світла, згасання, які входять у поле смерті й суміжних понять, зокрема міфологічних, чар і т.ін. О.Преображенський зближує мороæчити з дієсловами меркнуть, смеркаться та іменником сумерки в їх прямому значенні та з ідеєю нечистої сили, темноти (пор. культурну семантику понять *mer/mor. За свідченням Є.Желехівського, іменник морок має такі діалектні значення, як “темрява”, “темний туман”, “нечиста сила”, “смертельний жах”, “страждання”.


Розмаїття семантичних структур як абсолютних, так і відносних ДМО з вираженою внутрішньомовною омонімією в одній з мов / в обох мовах може бути зведене до 42 різновидів, які детально проаналізовано в дисертації.


 


 


Висновки


 


1. Комплексне зіставно-типологічне дослідження міжмовної дієслівної омонімії в українській і російській мовах з погляду їхньої форми і змісту засвідчує, що в основу її класифікації можна покласти різні принципи й критерії: зовнішню та внутрішню форми слова, формальні й акцентологічні розбіжності, морфемну та словотвірну корелятивність, якісне і кількісне співвідношення семантичних структур дієслів, характер співвідношення між прямим і переносним значенням, способи номінації омонімічних одиниць. 


2. Шляхом поєднання семасіологічного й ономасіологічного підходів виокремлено абсолютну та відносну, гетерогенну та гомогенну міжмовну омонімію, з’ясовано основні джерела її виникнення, зокрема, внутрішньомовну омонімію та полісемію, внутрішньомовну омографію, оказіональний збіг форм, семантичні зрушення первісних значень слів, різну семантичну адаптацію запозиченої лексики, омонімію кореневої та афіксальниої морфем, зумовлену неоднаковими синтагматичними зв’язками між афіксами і дієслівною мотивуючою основою, рідше – міжчастиномовну омонімію й омоформію.


3. Функціонально-семантичний підхід до міжмовної дієслівної омонімії дає змогу виокремити абсолютні омонімічні одиниці, що мають одне і більше різних значень, на відміну від відносних, які постають на спільному семантичному тлі з різними співвідношеннями прямого та переносного, загальномовного і діалектного значень, їх різною стилістичною маркованістю, сферою вживання та іншими характеристиками.


4. Семантико-етимологічні, або гомогенні, кореляти характеризуються збереженням тісного семантичного й мотиваційного зв’язку між первинним чи вторинним комплексом семантичних структур, на відміну від гетерогенних, яким притаманна семантична дивергенція ЛСВ або випадковий збіг між лексе­мами, що представлені різноструктурними, різнокореневими аломорфними одиницями.


5. Функціонально-семантична стратифікація абсолютної та відносної омонімії орієнтується, з одного боку, на сигніфікативне поле дієслівної семантики, референтну сферу дієслів та їх мотивацію, на основі чого з’ясовано належність ДМО до певних функціонально-ономасіологічних груп у  співвідношенні зі способами дієслівної дії, аспектуальними класами та іншими граматичними категоріями: перехідністю/неперехідністю, зворотністю тощо. Відмінності між цими ДМО простежуються й на рівні різних структурних типів та дериваційних гнізд одиниць.


6. Категоріальною ознакою гомогенної міжмовної омонімії є семантика активної фізичної дії з боку агенса — вилучення, зміна, обробка предмета, яка експлікується значною кількістю перехідних дієслів з прямим об’єктом дії. Неоднорідність семантики цих дієслів зумовлена  різним виявом дії стосовно її внутрішньої межі (однократності, багатократності, тривалості, обмеженості, інтенсивності тощо), денотати яких виражають схильність до семантичного поєднання з дієсловами на позначення внутрішнього стану людини, візуального сприймання.


7. З погляду на референтно-ономасіологічні особливості дієслівної семан­тики відносних омонімічних одиниць передусім вирізняються дієслова звучання, просторової, візуальної, запахової семантики, морально-етичної оцінки, розумової діяльності. Значно рідше представлені омолексеми на позначення емоційного стану, неактивної фізичної, фізіологічної дії, актів мовлення й комунікації, інтелектуальної діяльності, а також ономатопеїчні утворення. В їхній дієслівній семантиці перехрещується кілька семантичних груп, складники яких утворюють різні семантичні й аспектуальні опозиції. Відносна омонімія простежується при збігу в основній частині значень й розбіжностях на тлі вторинних, стилістично і функціонально маркованих ЛСВ, що перебувають на периферії семантичної структури слова. Цей тип омонімії найчастіше зумовлюється незавершеним розпадом полісемії в одній із зіставлюваних мов, рідше – омонімією кореневої морфеми в одній із мов, а також внутрішньомовною омоформією (оказіональним збігом в окремих граматичних формах).


 


8. На основі протиставлення зазначених одиниць за формальною і семантичною ознаками (паронімічні зближення, кореляція словотвірно й семантично похідних ЛСВ зіставлюваних дієслів, специфіка поєднання омонімічних афіксів з твірною основою або неомонімічних афіксів з омонімічною твірною основою) змодельовано міжмовні перехресні оморяди. 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины