РЕДУКЦІЯ НАГОЛОШЕНИХ ГОЛОСНИХ У СУЧАСНОМУ НІМЕЦЬКОМУ МОВЛЕННІ (ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНО-ФОНЕТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ)



Название:
РЕДУКЦІЯ НАГОЛОШЕНИХ ГОЛОСНИХ У СУЧАСНОМУ НІМЕЦЬКОМУ МОВЛЕННІ (ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНО-ФОНЕТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ)
Альтернативное Название: РЕДУКЦИЯ безударных гласных В СОВРЕМЕННОЙ НЕМЕЦКОЙ речи (Экспериментально-фонетическое исследование)
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

Розділ 1. “Редукція наголошених голосних фонем як результат неповної реалізації диференційних ознак фонем у мовленні”. Система голосних              фонем німецької мови являє собою склад одиниць, яким притаманні певні диференційні ознаки, що проявляються повною мірою лише у сильній позиції.          Це розрізнення за тривалістю та за якісними характеристиками, за належністю до підняття і ряду, ступенем напруженості та за участю губ.


 


Головними властивостями системи фонем є тяжіння до певної симетрії, ієрархія, або впорядкованість її складників і динамічний характер розвитку. Усі монофтонги представлені в так званому “трикутнику голосних” за рядом та підняттям спинки язика. Довга ненапружена відкрита фонема /E:/ надає асиметричності системі. У разі зникнення цього голосного система фонем може стати симетричною: сьома коротким голосним будуть відповідати сім довгих голосних, які відрізняються за підняттям спинки язика (М.Philipp). На думку О.І.Стеріополо, “ця гармонія порушується проте наявністю в німецькій мові двох світлих a: короткого /a/ та довгого /a:/”. Більшість авторів вважає, що обидві фонеми з притаманним їм однаковим тембром розрізняються лише за квантитативною ознакою (О.І.Стеріополо, H.J.Hakkarainen, K.Kohler та ін.).


Дискусійним залишається питання про те, які з диференційних ознак голосних фонем менш стабільні або виявляють здатність до варіативності, які наслідки викликають зміни голосних фонем у мовленні, а також питання про фонологічний статус дифтонгів та їхні модифікації, що дозволить прогнозувати динаміку розвитку системи вокалізму сучасної німецької мови  в майбутньому.


Варіативність голосних фонем у мовленні визначається головним чином внутрішніми, тобто комбінаторними і позиційними чинниками (М.П.Кочерган, Б.А.Серебренніков). Залежно від фонетичного оточення та позицій відносно наголосу, розміщення в слові, реченні, тексті голосні змінюють свої характеристики. За сильну позицію для голосних визнано їхнє розміщення під наголосом, а ненаголошені голосні реалізуються в слабкій позиції (Л.В.Щерба, М.С.Трубецкой, Л.В.Бондарко, Л.Р.Зіндер, В.І.Кузнєцов). У межах фонетичного слова ступінь наголошеності окремої голосної може варіювати, спричиняючи появу модифікацій. Послаблення артикуляційних властивостей голосних фонем та, відповідно, нестабільність прояву їхніх диференційних ознак, приводять до виникнення редукції. Так, нейтралізація опозиції “довгий – короткий” є наслідком кількісної редукції голосних, а зміна їхнього тембру визначає ступінь прояву якісної редукції.


До зовнішніх чинників, які зумовлюють варіативність голосних фонем, можна віднести ступінь підготовленості/спонтанності мовлення (Л.В.Златоустова, А.А.Калита, О.Д.Петренко, J.Sendlmeier, B.Pompino-Marschall). Відомо, що реалізація голосних фонем у підготовлених видах мовлення відповідає орфоепічній нормі, проте дослідження останніх років все частіше підтверджують наближення реальної вимови до розмовної і в підготовленому, і в спонтанному мовленні, що відображається певним чином на характеристиках німецького вокалізму (О.І.Стеріополо, І.В.Ступак, Е.С.Бондаренко).


Основними змінами голосних фонем у підготовленому мовленні визнано подовження коротких голосних перед вокалізованим варіантом приголосного [6], дифтонгоїдну вимову довгих голосних, появу кількісної та якісної редукції голосних не тільки службових, але й повнозначних слів, елізію кінцевих елементів слова тощо (І.В.Ступак, О.Г.Васильченко, К.Krдmer, K.Kohler).


Найбільший діапазон модифікацій голосних фонем можна спостерігати в спонтанному мовленні. Продукування висловлення в момент комунікації сприяє появі різноманітніх кількісних і якісних змін голосніх, а саме: акомодації, асиміляції, різних ступенів редукції не тільки в слабкій, але й у сильній позиції, а також елізії різних сегментів слова.


Ненаголошений вокалізм описаний досить ретельно, в той час як голосні наголошеної позиції залишаються поза увагою дослідників. Більшість авторів (Л.Р.Зіндер, Н.І.Тоцька, K.Kohler, G.Meinhold, E.Stock) стверджує, що голосні зберігають під наголосом усі свої ознаки, є константними і, відповідно, не заслуговують такої уваги, як ненаголошені голосні з їхніми різноманітніми змінами.


Ненаголошені довгі голосні є менш стабільними порівняно з короткими голосними. Реалізація довгих голосних у мовленні визначається впливом кількісної та якісної редукції, яка приводить до нейтралізації їхніх диференційних ознак, а саме: до втрати тривалості й тембрових характеристик. Короткі               голосні зазнають переважно якісної редукції, втрачаючи при цьому свої              темброві ознаки.


Експериментально-фонетичні дослідження останніх років (О.І.Стеріополо, В.І.Кузнєцов, Е.С.Бондаренко) свідчать про можливість появи редукції голосних і в сильній позиції. Як зазначає Г.П.Торсуєв, “у кожній мові в фонемах має місце діафонічна (незалежна від фонетичної позиції в слові) та алофонічна модифікація, яка зумовлює наявність константних і варіативних ознак”. Традиційно вважають, що повна реалізація фонем можлива лише для ізольовано вимовлених голосних (Л.Р.Зіндер). В таких умовах голосні фонеми зберігають усі свої диференційні ознаки. Розміщення голосних у мовленні сприяє їхній неповній реалізації, під             час якої окремі диференційні ознаки можуть змінюватися, не виявляючись  повною мірою.


Дослідники визнають, що редукція притаманна голосним не тільки в слабкій позиції слова, а й у сильній, в умовах зв’язаного змістом тексту, де наголошеність голосного не забезпечує його стабільності (В.І.Кузнєцов, О.І.Стеріополо). Діапазон модифікацій наголошених голосних корелює з тембровим класом звуків і посилюється зі зростанням ступеня спонтанності мовлення.


Під редукцією наголошених голосних варто розуміти послаблення таких диференційних ознак, як розрізнення за тривалістю, ступенем напруженості, підняття та лабіалізації; це послаблення може привести до заміщення однієї голосної фонеми іншою в однакових фонетичних умовах, що може спричинити в майбутньому зникнення існуючих або появу нових фонем.


Розділ 2. “Методика дослідження”. Матеріал дослідження склали тексти підготовленого (читання та переказу казки й біблійної притчі) і спонтанного німецького мовлення, у яких визначалися особливості функціонування наголошених голосних фонем.


Аудитивний аналіз передбачав визначення специфіки модифікацій наголошених голосних фонем стосовно стабільності або нестабільності їхніх диференційних ознак. За допомогою слухового аналізу аудиторами – викладачами фонетики німецької мови та аспірантами Київського національного лінгвістичного університету – виявлено відмінності реалізацій голосних фонем у підготовленому та спонтанному мовленні від орфоепічних, для чого використовувалася система діакритичних знаків, а також встановлено діапазон варіативності кожної наголошеної голосної фонеми.


Результати слухового аналізу не є остаточними й повністю достовірними. Процес розпізнавання та сприйняття мовлення відбувається по-різному у різних аудиторів. Згідно з думкою Р.К.Потапової та В.І.Кузнєцова, відмінні звуки можуть мати подібні акустичні параметри, а подібні звуки з майже однаковими акустичними параметрами – іноді сприйматися як різні. Під час сприйняття усного тексту важливими для реципієнта вважаються не акустичні параметри певних звуків або “сигналів”, а інформація, яку можна отримати з акустичної картини цих звуків. Слухач трансформує акустичні ознаки в артикуляторні і цим установлює фонемний вигляд висловлення (В.Б.Касевич).


Не менш важливим для встановлення окремих фонем вважається контекст, який допомагає правильно ідентифікувати потрібну фонему. Фізично один і той самий звук розпізнається по-різному залежно від умов його представлення. Доведено, що “поза контекстом розпізнавання звуків дуже низьке,                                  а перекодування акустичного образу в моторний взагалі неможливе” (Л.В.Бондарко). Окрім значення та контексту не останню роль у визначенні фонем відіграють також “мовленнєва ситуація та спрямованість уваги на змістовий         (й емоційний) аспект мовлення(Г.П.Торсуєв).


Головне завдання акустичного аналізу мовлення полягало у вивченні акустичних характеристик досліджуваних голосних, що слугувало об’єктивним підтвердженням даних слухового аналізу. Для цього застосовано осцилографічний і сонографічний методи дослідження, які дозволили описати тривалість звуків та їхні темброві параметри на основі частотних показників формант FI та F2. Особливу увагу приділено фонетичному контексту голосного, а також впливу ступеня зв’язаності елементів складу типу KV (де К – приголосний, а V – голосний) на реалізацію наголошеної голосної фонеми.


 


Матеріал дослідження містить достатній обсяг текстів, які налічують 9166 алофонів наголошених голосних фонем. Для підтвердження об’єктивності отриманих даних використовувалися різні статистичні методи, а саме: обчислення відносних частот та середньої частоти досліджуваних одиниць, відносної різниці між виявленими алофонами фонем, середньої частоти кожної диференційної ознаки наголошених голосних фонем, критерій Стьюдента для зіставлення особливостей реалізації голосних у підготовленому та спонтанному мовленні, а також перевірка вимірювальних величин на відповідність Гаусівському закону розподілу.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины