СТАТИСТИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

Краткое содержание

 У вступі розкрито актуальність теми, сформульовано мету та завдання дослідження, визначено його об’єкт, предмет і методи, обґрунтовано наукову новизну одержаних результатів та їх практичне значення, наведено відомості про їх апробацію. У першому розділі – “Теоретико-методологічні засади дослідження статистичного забезпечення соціальної політики” – узагальнено концептуальні теоретико-методологічні та правові засади державної соціальної політики, визначено її сутність, основні напрями та сучасні проблеми, наведено ключові поняття дослідження (соціальна політика, рівень та якість життя, соціальна статистика, статистичний показник, соціальний показник та соціальний індикатор, система статистичних показників), визначено місце й роль суб’єктів і об’єктів соціальної політики в її статистичному забезпеченні, а також розглянуто основні джерела статистичної інформації для потреб соціальної політики. На основі аналізу установлено, що дослідники трактують поняття “соціальна політика” по-різному, хоча в більшості тлумачень підкреслюється керівна роль держави. Зауважується, що формування ефективної соціальної політики потребує відповідного статистичного забезпечення, тому актуальним є з’ясування не тільки сутності соціальної політики, а і її змісту та основних напрямів. Значну увагу приділено аналізу норм міжнародного законодавства, зокрема Хартії прав людини, Європейської соціальної хартії, окремих Конвенцій Міжнародної організації праці (МОП). Доведено, що на 9 міжнародному рівні існує досить ґрунтовна нормативна база, яка дає змогу встановити основні права людини в соціальній сфері та основні напрями соціальної політики держави, реалізація яких визначає її зміст. Також проаналізовано правову основу соціальної політики в Україні та аргументується позиція про необхідність розв’язання проблеми законодавчого визначення поняття “державна соціальна політика” та її основних напрямів. Запропоновано власне трактування цього поняття та наголошується, що цілі соціальної політики на рівні державного управління мають розроблятися шляхом законодавчого закріплення самого поняття та системи пріоритетних напрямів і комплексних заходів по кожному з них на основі відповідних державних програм, які мають базуватися на системі науково обґрунтованих статистичних показників, що дають змогу здійснити оперативний моніторинг їх реалізації. Виявлено існуючі проблеми соціальної сфери, на підставі чого виокремлено основні напрями соціальної політики: демографічний розвиток, ринок праці та зайнятість, охорона здоров’я, освіта, соціальний захист, соціальне забезпечення і підвищення рівня та якості життя; житлово-побутові умови тощо, які фактично є сновними сферами розроблення даних соціальної статистики та застосування відповідної статистичної інформації. Дослідження класифікації суб’єктів і об’єктів державної політики дало підстави краще зрозуміти їх роль і місце в статистичному забезпеченні соціальної політики та виокремити три групи суб’єктів за характером і місцем, яке вони посідають у суспільній структурі: соціальні (людина, соціально- класові, етнічні, демографічні, територіальні та інші спільноти); інституційні (органи державної влади, органи місцевого самоврядування, політичні партії); функціональні (ЗМІ, громадські організації, церква, армія). Це потребує визначення основного координатора, який би об’єднував зусилля інших учасників, і тут вирішальна роль належить державі. Узагальнено перелік спеціально уповноважених органів, які є співвиробниками статистичної інформації та майже половина з них є прямими суб’єктами соціальної політики. Основні об’єкти соціальної політики визначають її основні напрями, тобто ті суспільні сфери та соціальні процеси, на які впливає держава з метою забезпечення високого рівня та якості життя населення (рис. 1). Рис. 1. Основні об’єкти соціальної політики Основні об’єкти соціальної політики Демографічний розвиток Ринок праці та зайнятість Охорона здоров’я Освіта та наука Житлово- побутові умови Соціальний захист, соціальне забезпечення Гуманітарний розвиток Високі рівень та якість життя населення Людина10 Проаналізовано основні джерела інформації вітчизняної статистики для забезпечення потреб державної політики: переписи населення; вибіркові обстеження домашніх господарств; тематичні (модульні) опитування; поточний облік; дані адміністративної звітності. Зауважемо, що названі джерела дають можливість розробити досить широкий спектр статистичної інформації, яка характеризує різні сфери суспільного життя, що перебувають у зоні дії соціальної політики. Водночас вони відрізняються охопленням і періодичністю, складністю, вартістю робіт, якістю й оперативністю даних, у зв’язку з чим пропонується їх взаємодоповнювати. Наголошено, що майже не використовуються дані відомчих електронних реєстрів. Названі джерела мають як свої переваги, так і недоліки, тому йде пошук нових джерел, у зв’язку з чим все ширшого застосування набувають реєстри населення, створені в багатьох європейських країнах. У другому розділі – “Тенденції розвитку статистичного забезпечення соціальної політики за роки незалежності України” – висвітлено організаційно- інституційні засади національної статистичної системи, проаналізовано нормативно-правове регулювання у сфері статистичного забезпечення соціальної політики, узагальнено основні засади побудови й склад системи показників соціальної статистики, розробленої органами державної статистики. На основі здійсненого аналізу програм розвитку вітчизняної статистики (Концепція побудови національної статистики України, Державна програма переходу на міжнародну систему обліку і статистики, Програма реформування державної статистики на період до 2002 року та Стратегії розвитку державної статистики на період відповідно до 2008 року, до 2012 та 2017 років) виокремлено їх основні завдання в частині вдосконалення соціальної статистики (демографічна статистика, статистика ринку праці та зайнятості, галузей соціальної сфери, життєвого рівня населення, науки тощо). Установлено, що в процесі реформування сформовано принципово нову організаційно-інституційну статистичну систему, центральною ланкою якої є Держстат, створено інституційні засади та вдосконалено організаційну структуру органів державної статистики, сформовано нові галузі соціальної статистики, вироблено нові методики і підходи та запроваджено нові форми статистичного дослідження соціальної сфери з метою розроблення всебічної й об’єктивної статистичної бази, передусім для державного управління. Це є першочерговою передумовою ефективного управління суспільними процесами, оскільки саме розвиненість інформаційного простору, доступність різних видів статистичної інформації є одним із найважливіших чинників вироблення адекватної соціальної політики для забезпечення високого рівня та якості життя. У межах нормативно-правового регулювання у сфері статистичного забезпечення соціальної політики за роки незалежності України було розроблено та прийнято основні закони, які забезпечили створення базових правових і організаційних передумов для розвитку вітчизняної соціальної статистики. Правову основу державної статистичної діяльності становлять Конституція України; закони України “Про державну статистику”, “Про інформацію”, “Про захист персональних даних”, “Про доступ до публічної інформації”, “Про Всеукраїнський перепис населення”, “Про захист інформації 11 в інформаційно-телекомунікаційних системах”; акти Президента України (затверджено Положення про Держстат); постанови Кабінету Міністрів України (затверджено програми розвитку та річні плани державних статспостережень). Досліджено нормативно-правове забезпечення налагодження для потреб соціальної статистики міжвідомчої взаємодії інформаційних систем органів державної влади – суб’єктів соціальної політики, які відповідно до функціональних повноважень здійснюють облік населення. На державному рівні було прийнято низку важливих нормативно-правових і законодавчих актів, які передбачали створення єдиної інтегрованої електронної системи обліку населення, але жоден із них не був реалізований у повному обсязі. Тому органи державного управління мають розрізнений комплекс автономних електронних реєстрів і пов’язану з цим низку проблем, що не дає змоги органам державної статистики ефективно використовувати адміністративні дані й негативно впливає на якість статистичного забезпечення соціальної політики. Узагальнено об’єкти соціальної статистики та систематизовано інформацію за окремими напрямами, кожний з яких забезпечує певний набір показників та відповідає одному з об’єктів соціальної політики (рис. 2). Зауважено, що багатоманітність і різнобічність суспільних явищ і процесів, у тому числі соціальних, які мають різні ознаки, властивості та якості, спонукає до розробки відповідних статистичних показників, які зможуть їх описати й відобразити як кількісно, так і якісно. З точки зору забезпечення потреб державного управління в частині формування та реалізації соціальної політики пріоритетним є визначення та систематизування комплексу (системи) показників, що дає можливість всебічно проаналізувати ту чи іншу соціальну проблему, розробити варіанти її розв’язання та відстежити їх реалізацію. Досліджено зарубіжний і вітчизняний досвід формування системи соціальних показників для потреб соціальної політики і проаналізовано систему соціальних показників – індикаторів рівня життя населення, розроблену Держстатом. Ця система складається із 10 блоків: макроекономічні показники; демографічна ситуація; охорона здоров’я та безпека; освіта; зайнятість; показники матеріальної забезпеченості; рівень і структура особистого споживання; житлові умови; показники пенсійного забезпечення; показники соціальної напруженості. У третьому розділі – “Шляхи та механізми вдосконалення статистичного забезпечення соціальної політики” – узагальнено досвід зарубіжних країн щодо використання адміністративних електронних реєстрів для розроблення інформації соціальної статистики, а також створення та функціонування реєстрів населення, досліджено передумови створення національного реєстру населення в Україні й розроблено його концептуальні засади, визначено основні напрями та механізми подальшого вдосконалення статистичного забезпечення соціальної політики. Проведений аналіз зарубіжного досвіду свідчить, що на сьогодні в більшості розвинених європейських країн розроблена та функціонує інформаційна статистична система на основі електронних реєстрів. Статистичні реєстри розглядаються як частина однієї системи, а не відокремлено. Створення адміністративних електронних реєстрів було зумовлено необхідністю12 Рис. 2. Статистичне забезпечення соціальної політики ∙ населення (чисельність, стать, вік) ∙ народжуваність, смертність ∙ міграційний приріст ∙ шлюби та розлучення ∙ економічна активність населення ∙ зайнятість та безробіття населення ∙ заробітна плата та робочий час ∙ попит на робочу силу і працевлаштування ∙ травматизм на виробництві ∙ особи, які навчаються ∙ дошкільні, загальноосвітні, професійно-технічні та вищі навчальні заклади ∙ наукові кадри ∙ наукові і науково-технічні роботи та їх фінансування ∙ медичні заклади ∙ медичний персонал ∙ захворюваність населення ∙ санаторно-курортні заклади ∙ пенсіонери, інваліди, діти-сироти ∙ інтернатні заклади ∙ пенсії, субсидії, цільова допомога ∙ витрати і ресурси домогосподарств ∙ споживання продуктів, товарів і послуг ∙ доступ до окремих товарів і послуг ∙ соціальні депривації ∙ житловий фонд ∙ квартирна черга ∙ надання житла та поліпшення житлових умов ∙ благоустрій населених пунктів ∙ заклади культури, мистецтва, спорту ∙ відвідування закладів населенням ∙ випуск друкованих видань ∙ виставкова діяльність ∙ телерадіомовлення ∙ туристичні потоки ∙ заклади розміщення та харчування С т а т и с т и ч н а і н ф о р м а ц і я З а п и т и с у б ’ є к т і в с о ц і а л ь н о ї п о л і т и к и Напрями (об’єкти) соціальної політики Напрями та об’єкти соціальної статистики Демографічний розвиток Ринок праці та зайнятість Освіта та наука Охорона здоров’я Житлово- побутові умови Гуманітарний розвиток Соціальний захист, соціальне забезпечення, рівень та якість життя Ф о р м у в а н н я т а р е а л і з а ц і я с о ц і а л ь н о ї п о л і т и к и Статистика населення Статистика праці Статистика послуг (охорони здоров’я, соціального захисту, освіти, науки, культури, ЖКГ) і обстеження умов життя домогосподарств13 інформаційного забезпечення потреб державного управління та тісно пов’язане з розвитком соціальної сфери (демографічний розвиток, соціальний захист та соціальне забезпечення, охорона здоров’я, освіта). Адміністративні реєстри мають досить широкий спектр застосування в цілях статистичного забезпечення соціальної політики, деякі дані розробляються тільки з реєстрів, зокрема статистика населення, доходів і добробуту, житла та ін. Основою системи є наявність базових реєстрів, що відслідковують певну цільову групу та забезпечують взаємозв’язок усіх спеціалізованих реєстрів. Зауважено, що подальше вивчення відповідного зарубіжного досвіду є доцільним і корисним з метою використання під час створення аналогічної системи в нашій країні. Проаналізовано вітчизняну практику функціонування адміністративних реєстрів, з’ясовано основні проблеми створення реєстру населення в Україні, запропоновано концептуальні засади створення національного реєстру населення (НРН) як інтегрованої системи існуючих відомчих електронних реєстрів. Основними складовими засад створення НРН пропонуються: основні положення; призначення та цілі; принципи побудови; архітектура; склад інформаційного забезпечення; законодавче й методичне забезпечення; організація створення й функціонування; етапи створення; основні користувачі інформації; фінансове забезпечення; соціально-економічні наслідки створення. Визначено інформаційні контури реєстру населення, його основні цілі та соціально-економічний ефект, зокрема: 1. Підвищення якості статистичного забезпечення соціальної політики за рахунок постійного моніторингу соціально-демографічних й інших процесів і реалізації соціальних програм та аналізу їх ефективності; удосконалення обліку мігрантів і відповідно якісно нового рівня інформації про міграційні процеси. 2. Підвищення ефективності функціонування відомчих реєстрів шляхом: уніфікації інформації та налагодження міжвідомчої інформаційної взаємодії; забезпечення доступу органів державної статистики до адміністративних даних, необхідних для розроблення офіційної статистичної інформації. 3. Забезпечення економічного ефекту шляхом зменшення витрат через систематизацію, відмову від багаторазового введення і дублювання інформації; за рахунок економії коштів пенсійних та інших соціальних фондів через забезпечення адресності і скорочення надання необґрунтованих пільг; зменшення витрат на проведення переписів, спеціальних статистичних спостережень та обстежень; отримання додаткових коштів за рахунок організації платного інформаційно-довідкового обслуговування населення. 4. Підвищення ефективності соціального захисту та соціального забезпечення населення завдяки: переходу до адресного надання соціальної допомоги і забезпечення контролю адресності фінансових потоків на соціальне забезпечення; автоматизованому контролю за реалізацією заходів у сфері пенсійного та соціального страхування (у майбутньому – і медичного); моніторингу державних соціальних програм і оперативному їх коригуванню. 5. Підвищення якості надання державних послуг населенню шляхом: удосконалення системи обслуговування через підвищення якості та спрощення процедур отримання громадянами державних послуг; розширення переліку 14 інформаційних послуг; зменшення часових, фінансових і моральних втрат населення завдяки можливості отримання будь-яких довідок з одного джерела. Узагальнено низку проблем, які впливають на стан статистичного забезпечення соціальної політики, що дало змогу визначити основні напрями його вдосконалення: 1) нормативне врегулювання питання єдиного трактування поняття “державна соціальна політика”; 2) подальша розбудова національної статистичної системи в частині підвищення спроможності соціальної статистики; 3) удосконалення системи соціальних показників; 4) налагодження міжвідомчого взаємообміну інформаційними ресурсами для потреб соціальної статистики. До кожного з напрямів запропоновано конкретні заходи в рамках механізмів державного управління (нормативно-правового, організаційно- інституційного, організаційно-функціонального, фінансово-економічного). У рамках першого напряму пропонується розроблення концепції, яка б визначала поняття “державна соціальна політика”, її цілі, функції, принципи, засади та напрями, а також основних суб’єктів та їх повноваження. Удосконалення системи соціальних показників передбачає подальшу оптимізацію та розширення системи соціальних показників, які дадуть змогу відобразити новітні аспекти економічного та соціального розвитку країни: ринку праці; дослідження зовнішньої та внутрішньої трудової міграції; удосконалення комплексного дослідження й оцінки бідності тощо. У контексті налагодження міжвідомчого взаємообміну інформаційними ресурсами актуальним є створення інтегрованої інформаційної статистичної системи на основі електронних адміністративних реєстрів та національного реєстру населення. Визначено, що створення такої системи має бути спрямоване на розв’язання комплексу існуючих проблем – функціональних, нормативно-правових, методичних та інших, розкрито їх зміст. Реалізація запропонованих заходів дасть можливість суттєво підвищити якість статистичного забезпечення соціальної політики держави, зокрема: – створити та запровадити систему моніторингу програм соціального розвитку, соціального захисту та соціального забезпечення з метою точної оцінки потреби громадян у соціальних послугах і запровадити механізми, які дадуть змогу ефективно розподіляти наявні бюджетні кошти та спрямовувати соціальну допомогу саме на ті категорії населення, які дійсно її потребують; – забезпечити адресність соціальних програм і соціальної допомоги, що можливо лише у разі налагодження ефективного взаємообміну інформацією та якісного обліку найбільш уразливих категорій населення, які потребують соціального захисту та державної допомоги. Розв’язання проблеми відсутності єдиної інформаційної бази про таких осіб шляхом створення єдиного реєстру, який, крім іншого, став би основним джерелом інформації про конкретних людей. Визначені основні напрями вдосконалення та запропоновані заходи потребують більш детального вивчення та є предметом подальших досліджень. ВИСНОВКИ У дисертаційному дослідженні здійснено теоретичні узагальнення та вирішено актуальне завдання в галузі науки “Державне управління”, що 15 полягає у виробленні практичних рекомендацій щодо вдосконалення статистичного забезпечення державного управління з метою формування та реалізації соціальної політики. Отримані результати підтверджують реалізацію завдань і досягнення поставленої мети та дають підстави зробити відповідні висновки і розробити окремі пропозиції. 1. Здійснено аналіз вітчизняної та зарубіжної наукової і нормативно- правової джерельної бази, узагальнено основні підходи до тлумачення поняття “державна соціальна політика”. З’ясовано, що в науковій літературі не існує усталеного визначення цього поняття, оскільки різні дослідники виходять із різних поглядів на зміст і цілі цього феномену, хоча мають і спільні положення, в яких підкреслюється державно-управлінський зміст соціальної політики. Також не закріплене його нормативне визначення й на законодавчому рівні. У зв’язку з цим у дисертації запропоновано визначення поняття “державна соціальна політика”, що розглядається як організований та цілеспрямований вплив держави на соціальну сферу життєдіяльності суспільства шляхом формування, розроблення й реалізації комплексних стратегій, програм і заходів, спрямованих на регулювання, розв’язання суперечностей і розвиток суспільних відносин з метою створення безпечних умов для самореалізації кожного індивіда та забезпечення високого рівня і якості життя населення в цілому. Обґрунтовано, що подальшого вдосконалення потребує нормативно-правове забезпечення у сфері соціальної політики з метою визначення на законодавчому рівні поняття “державна соціальна політика”. Теоретичні узагальнення та аналіз стану соціальної сфери в Україні дали змогу уточнити сутність і зміст державної соціальної політики та виокремити й розкрити зміст основних її напрямів у сучасних соціально-економічних умовах (демографічний розвиток; ринок праці та зайнятість населення; соціальний захист, соціальне забезпечення, підвищення рівня якості життя; освіта; охорона здоров’я; молодіжна політика, розвиток фізичної культури та спорту; житлово- побутові умови життя населення). 2. З’ясовано, що початком реформування офіційної статистики стала підготовка й прийняття низки законодавчих і нормативних актів, які стали правовою основою для розвитку вітчизняної статистичної системи в цілому та соціальної статистики, зокрема: Закон України “Про державну статистику”, Концепція побудови національної статистики України та Державна програма переходу на міжнародну систему обліку і статистики. Доведено, що в основу процесу реформування вітчизняної статистики були покладені принципи стратегічного планування (за роки незалежності України було розроблено та реалізовано чотири довгострокові програми розвитку), виокремлено основні завдання кожної з них у частині вдосконалення соціальної статистики. Охарактеризовано сучасну структуру національної статистичної системи. Установлено, що в багатосуб’єктному середовищі соціальної політики інституційними суб’єктами виступають Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Мінсоцполітики, Пенсійний фонд України й інші фонди загальнообов’язкового державного соціального страхування, Міністерство освіти та науки України, Міністерство охорони здоров’я України й16 інші міністерства та відомства й їх територіальні підрозділи, які визначають основні напрями соціальної політики, формують її загальну концепцію, забезпечують нормативно-правову основу і реалізують конкретні завдання. Доведено, що суб’єкти соціальної політики є повноправними учасниками її статистичного забезпечення. Розкрито роль органів державного управління як респондентів та постачальників адміністративних даних у статистичному забезпеченні соціальної політики та специфіку їх взаємодії з Держстатом. 3. Проаналізовано основні джерела соціальної статистики (переписи населення, вибіркові та модульні обстеження, поточна статистична звітність і адміністративні дані) та їх інформаційну складову щодо забезпечення потреб соціальної політики. Обґрунтовано доцільність їх взаємодоповнення, оскільки ці джерела відрізняються охопленням і періодичністю, складністю, вартістю робіт, якістю й оперативністю даних і мають як свої переваги, так і недоліки. Аргументовано, що для розроблення статистичної інформації для забезпечення потреб соціальної політики доцільно долучити таке джерело інформації, як адміністративні електронні реєстри, які успішно використовуються в європейських країнах, але практично не застосовуються в Україні, оскільки є автономними і функціонують за різними стандартами. Досліджено існуючу систему показників соціальної статистики як базової інформації для вироблення та реалізації соціальної політики в Україні. Визначено основні групи соціальних показників (ринок праці та зайнятість, демографічний розвиток, освітні послуги і наука, охорона здоров’я та оздоровлення, соціальний захист і соціальне забезпечення, житлово-побутові умови населення, умови життя домогосподарств, гуманітарний розвиток (культура, відпочинок, спорт, туризм), правова та політична статистика) і доведено, що їх зміст відповідає напрямам (та об’єктам) державної соціальної політики. Проаналізовано світовий досвід та основні теоретичні й практичні наукові підходи до побудови системи соціальних показників для оцінки рівня і якості життя населення, розкрито специфіку системи соціальних індикаторів, розроблену органами державної статистики, що відповідають міжнародним стандартам, різнобічно характеризують аспекти рівня життя населення, є невід’ємними складовими соціальних програм і можуть використовуватися як одне з інформаційних джерел для їх моніторингу. Доведено, що в процесі соціально-економічного розвитку та відповідних суспільних змін виникають нові явища і процеси, які мають різні ознаки та властивості, у зв’язку з чим постає об’єктивна потреба розширення кола статистичних показників, які зможуть їх описати та відобразити як кількісно, так і якісно. Це, зокрема, стосується дослідження нелегальної трудової міграції, особливостей бідності населення в Україні та аналізу соціальних депривацій (за харчуванням, непродовольчими товарами, житловими умовами, у сферах охорони здоров’я та освіти, географічної доступності послуг і т. ін.) тощо. 4. Досліджено та узагальнено відповідний досвід зарубіжних країн і визначено, що вони мають тривалу та досить схожу практику розроблення й складання інформації за напрямами соціальної статистики із застосуванням адміністративних джерел даних та налагодження взаємодії між їх власниками й 17 статистичними офісами. Це дало змогу описати основні передумови розроблення соціальної статистики на основі адміністративних електронних реєстрів, типові для всіх (відповідне національне законодавство, наявність базових реєстрів, застосування єдиних систем ідентифікації для різних джерел, налагодження ефективного міжвідомчого співробітництва та суспільна підтримка). Узагальнено досвід розвинених європейських країн щодо створення та функціонування інформаційної статистичної системи на основі адміністративних електронних реєстрів, основою якої є базові реєстри (національні – населення, житла, зайнятості), що відслідковують певну цільову групу та забезпечують взаємозв’язок усіх інших спеціалізованих реєстрів (доходів, заробітної плати, місця роботи, рівня освіти, системи соціального забезпечення, стану здоров’я, злочинності, податкові тощо). На основі отримуваних із цієї системи даних органи статистики розробляють широкий спектр інформації, зокрема показники загальної чисельності, рівня смертності та народжуваності, тривалості життя, вікового і статевого складу населення; показники ринку праці (економічна активність населення, рівень зайнятості та безробіття, оплата праці, попит і пропозиція робочої сили та ін.); показники життєвого рівня та якості життя, доходів, витрат і споживання населення, житлових умов; рівня освіти, медичного обслуговування та захворюваності населення тощо. На цій статистичній інформації ґрунтуються заходи державного управління у сфері соціальної політики за її окремими напрямами, а також формування загальної стратегії соціально-економічного розвитку. З урахуванням вивчення зарубіжного досвіду визначено нормативно- правове забезпечення та принципи створення й функціонування національного реєстру населення, його складові, джерела даних, основні функції та переваги запровадження. До його переваг в Україні варто віднести: складання статистичних звітів; забезпечення інформацією органів влади й управління для розробки різних соціальних програм, бюджетів, забезпечення планування в різних соціальних сферах, пенсійного забезпечення й соціального страхування; установлення особи; складання списків виборців; дистанційне обслуговування населення щодо надання державних послуг та ін. 5. Проаналізовано практику створення й функціонування національних реєстрів населення, з’ясовано основні проблеми створення національного реєстру населення в Україні (функціональні, нормативно-правові, методичні, інформаційно-лінгвістичні, програмно-технічні), які перешкоджають ефективному обміну інформаційними ресурсами в державно-управлінській діяльності органів влади та місцевого самоврядування. Розроблено концептуальні засади створення національного реєстру населення як основного джерела даних для формування й реалізації соціальної політики (призначення та цілі, принципи побудови, склад інформаційного забезпечення, законодавче, нормативно-правове, нормативно- технічне й методичне забезпечення; організація створення й функціонування; етапи створення; основні користувачі інформації; фінансове забезпечення тощо). Визначено соціально-економічне значення створення національного реєстру населення, а саме: підвищення якості статистичного забезпечення соціальної політики та ефективності функціонування відомчих реєстрів; забезпечення 18 економічного ефекту за рахунок відмови від багаторазового введення та дублювання інформації, економії коштів пенсійних і соціальних фондів, зменшення витрат на проведення статистичних спостережень тощо; підвищення ефективності діяльності органів державної влади й органів місцевого самоврядування та якості надання державних послуг населенню. Доведено, що для забезпечення функціонування національного реєстру населення необхідна відповідна нормативно-правова база, що регламентуватиме порядок його створення та розвитку, зокрема: Концепція створення національного реєстру населення України; Закон України “Про національний реєстр населення України”; Положення про національний реєстр населення України; Державна цільова програма робіт зі створення національного реєстру населення України. 6. На основі проведеного аналізу теоретико-методологічних засад соціальної політики та її статистичного забезпечення, дослідження розвитку національної статистичної системи, її сучасного стану та виявлення основних проблем, узагальнення зарубіжного досвіду визначено основні напрями та механізми щодо вдосконалення статистичної інформаційної бази для потреб соціальної політики й надано практичні рекомендації, що можуть бути предметом подальших досліджень. Зокрема, подальше вдосконалення нормативно-правового забезпечення в частині врегулювання питання єдиного трактування поняття “державна соціальна політика”; подальша розбудова національної статистичної системи в напрямі підвищення спроможності соціальної статистики; удосконалення системи соціальних показників; налагодження ефективного міжвідомчого взаємообміну інформаційними ресурсами між органами державної влади – суб’єктами соціальної політики для потреб соціальної статистики шляхом створення інтегрованої інформаційної статистичної системи на основі адміністративних електронних реєстрів та національного реєстру населення та ін