СОЦІОЛОГІЯ СІЛЬСЬКОЇ МОЛОДІ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, його мета та завдання, описано методики досліджень, фактуальну базу роботи, наукову новизну, теоретичне та практичне значення результатів.

У першому розділі „Сільська молодь як обۥєкт соціологічної рефлексії (огляд джерел і наукової літератури)” розглянуто концепції, прийняті в сучасній соціології села й соціології молоді, сформульовано методологічні засади комплексного вивчення сільської молоді як динамічного елемента соціальної структури суспільства, так і відносно самостійного загону молоді, сформованого за поселенськими ознаками та становить важливу частину сільського соціуму.

Огляд літератури розпочато з характеристики праць із сільської проблематики, оскільки сільська молодь у перебігу життєвого самовизначення пов’язана із селом, що становить собою простір, де існує особливий соціум. Розуміння історичної місії села і соціокультурного змісту сільського соціуму, який своєю традиційністю різниться від інноваційного за характером соціуму міського, обумовило звертання автора до класичних творів різних часів – від праць античних мислителів, вітчизняних філософів дореволюційних часів – до праць пореволюційної доби, коли сільський соціум нагадував нинішнє село пострадянського періоду, зокрема, до робіт Я.Яковлєва, А.Говорова, О.Большакова, М.Росницького, М.Феноменова, А.Гайстера, А.Хрящевої.

Водночас із занепадом вітчизняної соціології повоєнного часу, на Заході, наприкінці 1950–х у 1960–ті роки окреслився ренесанс сільської соціології. При цьому автори дуже широко використовували „східний досвід”, викладений у працях П.Сорокіна, Ф.Знанецького та, звісно ж, О.Чаянова і його сподвижників. Саме тому аналізуються погляди класиків аграрної соціології – Т.Шаніна, Р.Редфілда, П.Стирлінга, Р. Дюмона, Б.Галенські, К. Добровольські, Дж.Скотта та ін.

В 70–і роки у СРСР склалися дві школи, представники яких розробляли методологію вивчення села. Йдеться про новосибірську (Т.Заславська, Р.Ривкіна) та московську школу (В.Старовєров, Ю.Арутюнян, П.Симуш). У працях представників цих шкіл, незважаючи на полеміку, проглядалися тенденції заміни заідеологізованих, спрощених уявлень про структуру сільського соціуму і, відповідно, селянства визнанням їхньої складності та „внутрішньої плинності”, спробами опису життєдіяльності сільського соціуму з подальшою побудовою його моделей.

Провал політики зживання „неперспективних” сіл спонукав у 80-і – 90-і роки учених до пошуку „ребер жорсткості” сільського соціуму, тобто рис, які, попри соціально–економічні колізії, допомагають зберігати його якісну визначеність. З огляду на це аналізувались праці українських дослідників проблем села – В.Тарасенка, І.Прибиткової, І.Прокопи, А.Шатохіна, І.Лукінова, О.Созінова, П.Саблука, Б.Головка та ін., які головну увагу звертали на ситуацію в аграрному секторі економіки й стан сільського соціуму після чергового повороту в поступі суспільства. У тому ж ключі тривали наукові пошуки в Росії, серед яких виділяються праці А.Петрикова, А.Возьмітеля, А.Карпова, В.Паціорковського, П.Великого та ін.

Підсумовуючи зміст робіт, виконаних на зламі XX–XXI століть, у тому числі робіт здобувача, слід виокремити ті моменти, що їх об’єднують.

Визнано, що колгоспно–радгоспна система гальмувала розвиток сільського господарства, стимулювала руйнацію сільського соціуму, перетворення селян на люмпенізований напівпролетаріат.

Спроби швидко реформувати систему відносин на селі зазнали поразки, а вольові заходи у цьому напрямі посилили соціальну та майнову неоднорідність сільського населення, поставили в нерівні умови селян у різних регіонах і поселеннях різного типу.

Ці заходи призвели до занепаду об’єктів соціальної інфраструктури села, внаслідок чого пришвидшилося скорочення населення, відплив частини молоді села до міста.

За результатами досліджень автори одностайні в думці про необхідність формування нових концептуальних і методологічних засад вивчення сільського соціуму та його складових.

В роботі також аналізуються позиції з проблем молоді таких вчених, як Г.Чередниченко, В.Шубкін, М.Тітма, Е.Саар, В.Лісовський, Г.Зборовський, Ф.Шерегі, С. Іконникова, Л.Рубіна, та ін. Фундаментальних праць, присвячених соціологічним аспектам проблем сільської молоді, майже не було. Виняток становлять роботи І.Левикіна, Б.Князєва, І.Слєпєнкова, В.Старовєрова.

Трансформаційні процеси не могли не стимулювати інтересу вчених до проблем молодої генерації. Вітчизняні вчені, серед яких В.Оссовський, В.Паніотто, Є. Суїменко, Є.Головаха, Л.Аза, А.Ручка, Л.Сохань, О.Якуба, С. Макеєв, І.Мартинюк, Н.Паніна, В.Пилипенко, О.Донченко, М. Чурилов та ін. визначили низку принципових положень, вартих виокремлення.

По–перше, спадкоємність і взаємовпливовість між соціологією молоді та іншими соціологічними теоріями середнього рівня. По–друге, необхідність, за умов транзитивного суспільства, поєднання фундаментальних та прикладних досліджень. По–третє, прогнозування можливих моделей поведінки різних груп молоді за умов модифікації економічних та соціальних відносин.

Це засвідчує, що комплексний аналіз сільської молоді має велике значення для теоретичної та прикладної соціології і вимагає подальшого поглибленого розроблення. Тому й було здійснено пропоноване дослідження, що можна розглядати як парадигмальний напрям у вивченні сучасної молоді в суспільстві, що динамічно змінюється.

У другому розділі „Теоретико–методологічні засади соціологічного дослідження сільської молоді” проаналізовано підходи до визначення такого елемента соціальної структури суспільства, як сільська молодь. За підґрунтя методологічного підходу до вивчення сільської молоді обрано розгляд її ролі та місця в суспільстві з урахуванням взаємозв’язку предметно–практичних і ціннісно–нормативних відносин, характерних для транзитивного суспільства.

Крім того, об’єкт дослідження – сільська молодь – є багатоплановим за низкою першорядних ознак: демографічних, поселенських, за формами зайнятості, за належністю до різних загонів, груп і когорт (І.Мартинюк). До того ж, він перебуває не в абстрактному „суспільстві”, а в сільському соціумі. Отже, методологічно правильно буде враховувати необхідність розгляду об’єкта на різних структурних рівнях. Нарешті, сільська молодь – об’єкт динамічний, що змінюється у процесі трансформації суспільства, тобто набуває рис, які змінюють її соціальний портрет, і цю динаміку треба фіксувати.

Таким чином, виникає проблема вибору концептуального підходу до вивчення сільської молоді, який міг би забезпечити інтегрування необхідних для адекватного опису цього об’єкта знань. Ним є, на думку дисертанта, комплексний соціологічний аналіз. Доцільність вибору цього підходу зумовлена й тим, що сучасна соціологічна наука не дала цілісного динамічного уявлення про сільську молодь, як елемент соціальної структури суспільства, і як елемент сільського соціуму.