СУДЕБНАЯ ВЛАСТЬ В УСЛОВИЯХ ТРАНСФОРМАЦИИ УКРАИНСКОГО ОБЩЕСТВА

Краткое содержание

У Вступі вміщено виклад актуальності теми дисертаційного дослідження, показано зв‘язок роботи з науковими темами програмами, планами кафедри, сформульовано мету й основні завдання дослідження, його об‘єкт і предмет, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, апробацію і публікації результатів дослідження.

  У першому розділі – «Теоретико-методологічні підстави соціологічного аналізу судової влади» – здійснений соціологічний аналіз судової влади. Розглянуто основні концепції влади, що представлені в роботах М. Вебера, А. Гідденса, Т. Парсонса, Дж. Томпсона, Ю. Хабермаса, М. Фуко та інших. Поряд із цим розглядались такі категорії, як «суд», «правосуддя», «судова влада». У результаті дослідження специфіки вищевказаних категорій, автор подає своє розуміння судової влади, сутність якого зводиться до такого: судова влада – це специфічна гілка державної влади, яка проявляється у можливості судових рішень впливати на поведінку індивідів і процеси, що відбуваються в суспільстві, а також судова влада повинна сприяти розкріпаченню особистості, що проявляється у можливості завжди відстояти свої права в суді. Якщо людині не забезпечено вільне виявлення своєї сутності у будь-якій сфері діяльності й у правовій зокрема, то настає критичний стан як окремо в індивідуума, так і в суспільстві в цілому. Тому, на наш погляд, без трансформації судової влади неможлива трансформація інших політичних і соціальних інститутів.

Теоретичні положення судової влади найбільш сконцентровані в таких концепціях дослідників: юридичний плюралізм Ж. Карбоньє, інструментальний прагматичний підхід        Р. Паунда, правовий реалізм Дж. Френка. Аналізуючи теоретичні положення з позицій, з яких у соціології вивчалась судова влада, автор дійшла висновку про те, що судова влада вивчалась на рівні соціології права.

Початок оформлення соціології права в самостійну дисципліну автор пов'язує з функціонуванням судової влади, оскільки процес вивчення права почався саме з процесу вивчення судочинства, його формального аналізу, що вимагав перейти від вивчення «права в книжках» до «права в житті». Дискурс - аналіз історико-соціологічних концепцій дозволив автору зробити висновок, що важливу роль у вивченні суду і судової влади відіграли дві наукові концепції – юридичний і соціологічний позитивізм. Виникнення юридичного позитивізму відносять до першої половини XIX століття і пов'язують з дослідженнями англійського правознавця Дж. Остіна. Саму назву «юридичний позитивізм» навіяно традицією, пов‘язаною з появою в першій чверті XIX сторіччя позитивної філософії суспільства й суспільної еволюції О. Конта. Схожість між філософським і юридичним позитивізмом полягає в тому, що обидві ці течії стверджують непізнаваність сутності явища, механічно переносять методи дослідження природничих наук у галузь суспільних наук, виступають за установлення порядку як абсолютної цінності суспільного ладу. Теоретичні відношення філософського та юридичного позитивізму не вичерпуються впливом жодної з цих течій на іншу, а є відношеннями схожості теоретичних моментів унаслідок загальних соціально-економічних умов. Юридичний позитивізм виник у двох версіях. Одна з них базувалася на правовому досвіді континентальних європейських країн і розглядала як визначальний елемент закон, законодавство, систему нормативно-правових актів. Це був «позитивізм законів», або «законий позитивізм». Друга відображала досвід систем загального права в Англії, США, і як вихідний матеріал правового аналізу тут було взято юридичні рішення, судові прецеденти, вироки тощо. Це – «позитивізм рішень». Для нас найбільш цікава друга версія позитивізму, оскільки її традиції впливають на вивчення судової влади в соціології. Подальшого розвитку набув англо-американський юридичний позитивізм, представлений у концепціях ряду юристів-позитивістів, які розглядали проблему існування права в практичній діяльності судів. Такі тенденції спостерігаються у працях В. Маркби, Д. Грея та інших.

Незважаючи на те, що в XX столітті місце «юридичного позитивізму» зайняв «юридичний неопозитивізм», класичний юридичний позитивізм зберігається і сьогодні. Його яскравими представниками є У. Джелдарт, К. Ллойд, К. Аллен, Т. Грін.

У цей же час, виникає соціологічна юриспруденція, представники якої (Е. Ерліх, Ф. Жені, Г. Канторович, Ж. Карбоньє – у Європі, Р. Паунд, К. Ллевелін, Д. Френк, О. Холмс, Б. Кардозо, Т. Парсонс – у США, С. Муромцев, Г. Шершеневич, Л. Петражицький – у Росії) стверджують, що значно важливішим є те право, яке складається в житті. Вони на перше місце висувають суддю як «творця права».

Автор використовує теоретичні підходи до визначення соціології права та ролі суду як можливого об‘єкта соціології права. Соціологія права сформувалась як самостійна наукова дисципліна на стику двох наук – соціології та юриспруденції. Інтерес, викликаний до цієї науки, неоднозначний як з боку соціологів, так і з боку філософів, юристів, психологів, політологів та інших. Тому питання предмета й об‘єкта в соціології права є дуже актуальним. Нерідко в соціологіі права виділяють ряд підгалузей, що вивчаються на різних рівнях. Загалом, їх можна було б представити як історію, теорію і методологію соціології права, яка вивчає проблеми особистості (девіантна поведінка, правова конфліктологія, правова культура особистості), і соціологію правових інститутів. Що стосується останнього напрямку, то можна сказати, що практично ніхто не займався дослідженням соціології правових інститутів. Так, дослідженнями судової влади займались російські соціологи В. Кудрявцев і В. Казимирчук. Проте, судова влада досліджується ними однобічно, з позиції соціології юридичної організації. Вивчивши всі підходи, в дисертації ставиться питання про статус судової соціології, об'єктом якої є судова влада.

Уперше поняття судова соціологія в науковий обіг увів Ж. Карбоньє. У своїй роботі «Юридична соціологія» він ставить питання про існування судової соціології і стверджує, що об'єктом судової соціології є судове рішення і процес його прийняття.

Ми вважаємо, що вивчення судової соціології потребує, передусім, розкриття складної природи правосуддя як своєрідного виду соціальної діяльності. Без чіткого визначення того, що таке правосуддя, якими громадськими потребами викликаний до життя цей інститут, якими особливостями він відрізняється від інших державних установ, які його цілі, неможливо дослідити проблему судочинства.

Аналізуючи теоретичні засади щодо діяльності суду, автор дійшла висновку, що вона виражається у здійсненні правосуддя, являє собою особливий вид правозастосування, яке, як відомо, полягає у з‘ясуванні юридичних фактів, які охоплюються гіпотезою норм права, у прийнятті владного рішення про належну й допустиму поведінку громадян та юридичних осіб (дозволи, приписи, заборони, що визначаються диспозицією правової норми); застосуванні юридичних санкцій до осіб, які порушують вимоги закону.

Застосовуючи норми права, суд здійснює функцію соціального контролю, забезпечуючи необхідний ступінь одноманітної поведінки громадян відповідно до правових приписів. Суд ставить під захист закону такі індивідуальні потреби, задоволення яких не завдає збитків суспільству. Зумовлені цими потребами індивідуальні інтереси й суб‘єктивні цілі підтримуються і захищаються судом. Здійснюваний судом соціальний контроль поширюється на поведінку не тільки громадян, але й посадових осіб.

Суд як установа виконує через своїх працівників різноманітні трудові операції, що не охоплюються функцією правосуддя, а саме: правова ідеологія; узагальнення й аналіз судової практики; вивчення структури, динаміки, причин злочинності й розроблення заходів щодо її зниження.

Виходячи з цих положень, автор відзначає, що судова соціологія – це галузь соціології права, об‘єктом якої є судова влада. Доводиться, що судова влада може розглядатися як соціальний інститут.

Інституціоналізація судової влади означає нормативне й організаційне зміцнення й упорядкування соціальних зв‘язків. Ознаками цього соціального інституту є соціальна спільнота, зайнята спеціалізованою діяльністю; соціальні норми, що регулюють цю діяльність; заклади й організації, що забезпечують захист певних інтересів. Як соціальний інститут судову владу можна описати за допомогою таких понять: судова діяльність (процес прийняття судового рішення, взаємостосунки суддів та учасників судового процесу, вивчення «соціального середовища», в якому здійснюється правосуддя, психічної взаємодії між «середовищем» і судом, прокурором, адвокатом, що беруть участь у розгляді справи); роль правової культури щодо судової влади (критерії правової культури – вміння відстоювати свої права в суді, бажання і можливості відстоювати свої права в суді); фактори правової культури (правова соціалізація, правове виховання); механізми і способи реалізації правової культури; ознаки наявності або відсутності судової влади; форми виявлення судової влади; форми існування судової влади (проявляється в покаранні та підтриманні, прийнятті рішень, співробітництві); ефективність судочинства; ефективність виконання судових рішень; показники і фактори реалізації судової влади.

Також зазначається, що предметом вивчення судової соціології є: особистість судді, судове рішення та процес його прийняття, феномен суду в суспільній свідомості. Неабияке місце у вивченні судової соціології займає така категорія, як ступінь ефективності правосуддя. У межах судової соціології може розроблятися загальна концепція ефективності правосуддя.

У другому розділі – «Судова влада і соціальне забезпечення її здійснення» – розкривається специфіка соціального забезпечення судової влади, яке, насамперед, полягає у підтримуванні високого рівня правової культури суспільства й особистості, використанні й удосконаленні правової комунікації і соціальних технологій у процесі розвитку і функціонування судової влади. Також представлена характеристика вищевказаних категорій. У дисертаційній роботі досліджується феномен правової культури особистості та її роль у судовій діяльності. Під правовою культурою особистості слід розуміти обумовлені правовою культурою суспільства ступінь та характер правового розвитку особистості, які забезпечують її правомірну діяльність. Відзначаючи важливу роль правової культури особистості, автор зупиняється на основних її структурних елементах. До них належать: правосвідомість, правова соціалізація, правове виховання, правові настанови. Усі ці елементи відіграють чималу роль у правовій поведінці, сутність якої, на наш погляд, полягає, передусім, у вмінні застосовувати правові норми. Ураховуючи, наприклад, що правова соціалізація своєю основною метою має прищеплення людям поваги до закону, до права, бо ефективність правової норми невіддільна від віри у збіг законного і того, що відповідає інтересам суспільного співжиття, соціального й особистого благополуччя, - саме вона повинна сприяти правовій поведінці. Ключовим складником правової соціалізації є правове виховання, основна мета якого – формування в особистості високої правової культури й активної правомірної поведінки. Значну роль у діяльності судової влади відіграють також комунікаційні процеси. Вони включають у себе як змістовний бік, так і технічні засоби і канали. Під час характеристики й оцінки діяльності судової влади, її авторитетності неможливо залишити без уваги проблему впливу засобів масової інформації на правосуддя. Засоби масової інформації виконують соціально-юстифікуючу роль, тобто так чи інакше присвоюють собі функцію відкритого роздуму про ті чи інші боки діяльності суду з точки зору правосудності. Водночас ЗМІ формують громадську думку щодо діяльності судової влади. Таке публічне обговорення є використанням конституційного принципу свободи і має відповідати вимогам ст. 17 Конституції України. У цьому сенсі свобода ЗМІ може бути обмежена з метою запобігти зловживанню свободою слова, не запроваджуючи при цьому будь-якої цензури.

На думку автора, для більш змістовного зв'язку судової влади і громадськості, необхідне застосування соціальних технологій. Застосування таких соціальних технологій, як опитування громадської думки, технологія організації й проведення зустрічей із громадськістю, технологія роботи зі ЗМІ, технологія телевізійних виступів «перших осіб», які представляють судову владу України, проведення теледебатів, технологія інформаційного впливу на громадян за допомогою мережі Інтернет, дозволить судовій владі укріпитися в системі державної влади, підвищити свій авторитет, підтримати принцип зворотного зв'язку з громадськістю.

У третьому розділі – «Емпіричне вивчення взаємодії судової влади і суспільної свідомості» – викладаються результати вивчення судової влади з застосуванням різних соціологічних методів. Судова соціологія може у своїй практиці використовувати багато методів, як кількісних, так і якісних. Найбільш поширеним і доступним серед них є аналіз змісту текстів. Основною метою звернення до текстів було прагнення реконструювати за даними джерелами соціально-правову характеристику суспільства певного періоду. Для цього ми проаналізували літературні тексти українських, російських авторів XVIII, XIX, початку XХ століть, представників сучасної западної літератури, а також газетні тексти.У загальному вигляді можна зробити висновок, що методика аналізу змісту спрямована на об‘єктивне вивчення текстів з метою дослідження соціальних процесів (об‘єктів, явищ), які ці тексти представляють. Так, застосовуючи метод аналізу літературних творів, виявлено особливості сучасної судової системи США. Зважаючи на те, що процес становлення судової влади у США пройшов доволі довгий шлях, склалося загалом позитивне ставлення до неї. Інститут судової влади представлено як один із основних елементів правової, соціальної держави.

Аналізуючи літературні твори українських авторів, ми дійшли висновку, що стан судової влади в Україні багато в чому визначається ставленням громадської й індивідуальної свідомості до даного соціального інституту. Українська «правова ментальність» створила певний імідж судової влади, який полягає в тому, що судова влада не є самостійною, з-поміж її представників усе ще багато людей, неспроможних приймати самостійні рішення, з недостатньо високим рівнем професійності тощо. Продовжуючи застосовувати аналіз українських літературних творів, автор дійшла висновку, що література – це лише відбиток багатьох подій, що відбуваються в українському суспільстві. І така спадщина нам дісталась, перш за все, від подій, що відбувались упродовж багатьох сторіч.

Пізніше з появою у суспільстві масових комунікацій увагу дослідників привернув сам зміст інформації, що передається різними каналами. Оформилась індустрія інформації – спочатку газет і журналів, а пізніше – радіо й телебачення, - яка створювала тексти, причому в значних кількостях. За своїм суто кількісним обсягом ця інформація стала соціальним фактом, мимо якого не міг пройти соціальний дослідник. Застосовуючи контент-аналіз, автор подає, по-перше, набільш повну характеристику судової системи взагалі й української зокрема, по-друге, визначає основні проблеми, характерні для сучасної української судової системи, по-третє, пропонує шляхи їх розв’язання.

Контент-аналіз багатьох центральних, обласних, районних газет дав змогу зробити висновок про те, що в цілому мають місце взаємна недовіра й підозрілість у відносинах між ЗМІ та суддями. Цю недовіру з боку суддів можна пояснити також гіпертрофованим почуттям професійної суверенності, посягання на яку вважається неприпустимим. У свою чергу, журналісти, наділені наданим їм правом вільного огляду і висвітлення в засобах масової інформації соціальних процесів, не можуть миритися з тими обмеженнями, які встановлює для них суд під час реалізації права вільно збирати і поширювати відомості, мати до них необмежений доступ. Відбувається трансформація свободи журналіста в публічне владне право, що сприймається з боку суду як посягання на імунітет судової влади. Якщо закон надає право втручання у простір судової влади через свободу слова, думки, доступний пошук інформації в цій публічній сфері і свободу її поширення, то таке втручання повинне здійснюватися в межах етичних норм, а також за визначеними правилами інформаційного доступу до правосуддя, виходячи з загальноприйнятих моделей, у відповідності до чинного законодавства як щодо доступу до інформації, так і щодо способу, методу і характеру її поширення засобами масової інформації.

Результати експертного опитування суддів дозволили виявити низку проблем, характерних для судової влади України. До них належать: фінансові, кадрові, освітні, втручання представників інших гілок державної влади, низький авторитет української судової влади, невиконання судових рішень.

Негативну роль у реалізації правосуддя відіграють також успадковані з минулого корпоративна замкненість правових інститутів, у тому числі й судів, авторитарний тиск на них (за радянською традицією) апаратів регіональних органів влади, відсутність у населення традицій правового регулювання міжособистісних та інституційних суперечок.

Останнє пов‘язано з дуже низькою правовою культурою населення, характерною для авторитарної радянської держави, а тому і несформованою належним чином. Цього важко очікувати сьогодні, оскільки суспільство перебуває тільки на початкових стадіях формування правової держави.

Імідж судової влади обтяжує корупція. Ця «хвороба» почасти успадкована з минулого, і хоч масштаби її за останні десять років значно не розширились, стереотипне уявлення громадян про цю проблему залишається на попередньому рівні.

На підставі перерахованих проблем автор дійшла висновку, що для їх розв’язання недостатні невеликі корекції в законодавчій базі, судочинстві, освіті населення й підготовці кадрів. Мова має йти про широку і глибоку судову реформу інституційного характеру. Цього не уникнути в умовах, коли основний ґарант стабільності права і правових відносин – держава – піддається докорінному структурному, ідеологічному, економічному, інституційному, правовому, політичному реформуванню.

У роботі зазначається, що реформування судової влади відбувається в період трансформації всього українського суспільства. І ця трансформація несе на собі відбиток стереотипів, що сформувались упродовж не одного десятка років. Так що корекція старої законодавчої бази не вирішує всіх проблем. Успіх судової реформи в умовах перехідного періоду значною мірою залежить від створення і розвитку ключових інститутів права.

У цьому плані до першочергових завдань уходять: удосконалення процесу законотворчої діяльності, удосконалення системи правової інформації, розвиток системи юридичної освіти, реформування системи контролю за виконанням законів, створення оперативного й ефективного механізму розв‘язання суперечок, правова освіта населення.

У висновках представлено підсумки дисертаційного дослідження, сформульовано ряд положень, що мають теоретичне і практичне значення для подальшого вивчення судової влади в Україні.

• Аналіз соціологічних концепцій, де об'єктом дослідження виступала судова влада в Україні, продемонстрував відсутність комплексного всебічного аналізу судової влади в українській соціології (зокрема суд і судову владу в соціології пропонувалось вивчати як соціальну організацію або в контексті соціальної психології як малу соціальну групу).


• Застосування концепції Ж. Карбоньє дало змогу не тільки розширити предметні межі дослідження, але й більш комплексно, глибоко, всебічно проаналізувати стан судової влади в Україні.


• Автор показала можливість проаналізувати не тільки соціальну сутність судової влади, але й довела її інституційність, а також обґрунтувала існування судової соціології як окремої галузі соціології права.

·       За формою судова влада – це самостійна і незалежна сфера публічної влади, яка являє собою сукупність повноважень на здійснення правосуддя. А за своєю сутністю – це найважливіший соціальний інститут. Фактично основою і матеріальним джерелом судової влади є соціальна дійсність. У змісті судової влади відображається і втілюється соціальна реальність. Соціальна сутність судової влади виявляється в її реальній дії. Соціальні дії судової влади спрямовані на пристосування інших соціальних інститутів до процесів об'єктивних і суб'єктивних змін у соціальному середовищі.

·       Дослідження судової влади на соціологічному рівні тісно пов'язано з появою соціологічної юриспруденції – одного з основних напрямків правознавства XX століття. Спільним для всіх цих шкіл була критика юридичного позитивізму, що зводив процес вивчення права до його формального аналізу, і вимога перейти від вивчення «права в книгах» до «права в житті». На відміну від правового позитивізму, який зводив завдання юридичної науки до формально-логічного вивчення чинного права, соціологічна школа робить акцент на вивченні «живого права», тобто системи правовідносин, поведінки людей у сфері права.

·       У соціологічній теорії права передбачається, що норми, записані в законах та інших актах, ще не є саме право. Значно важливішим є те право, яке складається в житті. Це «живе право» протиставляється застиглому в параграфах і статтях законів «праву в книгах». Звідси на перше місце висувається фігура судді як «творця права» (Ф. Жені,            Г. Канторович, Б. Кардозо, Р. Паунд та ін.). З погляду соціологічної юриспруденції право є тільки те, що одержало втілення в реальних правовідносинах (С. Муромцев), у соціальній дії (Т. Парсонс), або виявлено як засіб соціального контролю (Р. Паунд).

• Для соціологічної юриспруденції є характерним акцентування головної уваги не на тому, що таке право, а як воно діє, а діє воно, зокрема, через судову владу. У дисертаційній роботі цю концепцію розуміння судової влади визначено як позитивну і прийнято автором за основну при аналізі судової влади в Україні.


• Аналіз спеціалізованої літератури показав, що сучасна судова влада України, незважаючи на реформування, сприймається не як така, що здійснює правосуддя на засадах верховенства права і забезпечує захист гарантованих Конституцією України і законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, а швидше як така, що переживає період трансформації, становлення.


• Разом із тим причинами такого «сприйняття» є наявність глибоких протиріч, що дестабілізують правове поле країни і генерують конфлікт між судом як соціальним інститутом і населенням. Таке протиріччя є наслідком недосконалості, консерватизму законодавчої бази, відставання розвитку судової влади від темпів соціального розвитку, соціальних, правових запитів, що висуваються перед судовою владою. Такі об'єктивні причини лежать в основі кризи судової влади України. Автор уважає, що без трансформації судової влади неможлива трансформація інших соціальних інститутів. Удосконалення судової системи дасть змогу розв’язати багато проблем, характерних для сучасного українського суспільства, що трансформується.


• Чималу роль у трансформації судової влади відіграють такі феномени, як правова культура, правова комунікація, соціальні технології. На думку автора, основні проблеми становлення правової культури, з якими зіткнулось сучасне українське суспільство, слід шукати в системі освіти. Зокрема, якби в результаті реалізації послідовної державної стратегії була успішно розв’язана проблема правової неграмотності населення, це дало б змогу усунити ряд проблем, що стосуються правової поведінки особистості. Для цього необхідним є постійне вдосконалення навчальних курсів, у яких проблеми судової влади, розглядалися б не тільки на теоретичному рівні, але і на практичному. В умовах сучасної дійсності освіта повинна сприяти розвитку правової культури особистості, рівень якої відповідав би вимогам української соціально-правової реальності. Саме високий рівень правової культури суспільства буде сприяти високому рейтингу судової влади серед інших гілок державної влади.


• Судова влада України переживає трансформацію своїх базових цінностей. Відомо, що ще недавно судова влада була придатком виконавчої влади. При такому стані навряд чи можна було говорити про істинність правосуддя. Основними напрямками змін, що відбуваються у системі судочинства України стали, домінування європейських принципів захисту прав і свобод особистості, а також раціональний підхід до організації судової системи.


• При аналізі реформування судової влади було виділено незначні позитивні зміни, що відбулися за останні десять років. Набула реального розвитку система основних принципів судочинства: неупередженість, гласність, більш чіткий розподіл функцій між звинуваченням і захистом і відстороненням від цього судді, що дає змогу відсторонити суд від звинувачення; введення апеляційного і касаційного перегляду судових рішень, судова система почала працювати з урахуванням нового Кримінального кодексу й інших нововведень; створено Державну судову адміністрацію, яка повинна займатися матеріально-технічним забезпеченням діяльності районних, апеляційних судів; прийнято Кодекс професійної етики суддів.


• Завдяки демократичним перетворенням, що сталися в Україні, судова реформа триває, але говорити про реальну трансформацію судової влади в Україні поки ще рано. Прийнято закон «Про судоустрій», і перші кроки щодо перетворення судової влади вже зроблено. Але процес трансформації відбувається дуже повільно, насамперед, через відсутність матеріально-технічної бази судів, можливості впливу на суддів, не вдалося викорінити так зване «телефонне право». Але найбільш важливе в реформуванні судової влади – це, на наш погляд, підвищення соціальної значущості суду і судової влади в українському суспільстві.