ФОРМИРОВАНИЕ АНТРОПОГЕННОЙ МОДЕЛИ ВОСПИТАНИЯ СТУДЕНТОВ В УСЛОВИЯХ НЕПРЕРЫВНОГО ОБРАЗОВАНИЯ

Краткое содержание

У вступі обгрунтовано актуальність теми, визначено провідну ідею дисертаційного дослідження, ступінь наукового опрацювання теми, з’ясовано зв’язок  дослідження з науковими програмами, розкрито його мету, завдання, об’єкт, предмет, методи, сформульовано наукову новизну отриманих результатів, встановлено їх теоретичне і практичне значення, наведено відомості про особистий внесок дисертанта та апробацію результатів дисертаційної роботи.

У першому розділі «Теоретико-методологічні підходи до аналізу виховання» здійснено теоретичний аналіз підходів до виховання, розглянуто методологічні засади конструювання моделей і систем виховання, обгрунтовано необхідність їх переосмислення з точки зору еволюційного й глобального підходів для формування нової моделі виховання, що передбачає зміну підходів до виховання, які зумовлені тенденціями розвитку сучасного суспільства, пов’язаними з антропогенним чинником.

У першому підрозділі “Еволюція теоретичних підходів до аналізу проблем виховання в соціологічній і філософсько-педагогічній думці” здійснено систематизацію підходів до аналізу виховання, що дозволило  виділити  такі найбільш характерні теоретичні напрямки: соціальні теорії, згідно з якими розвиток особистості є умовою удосконалення суспільства; соціокультурні теорії, які орієнтують на пріоритет соціуму у вихованні; екзістенціальні (особистісно-орієнтовані) теорії, які направлені на створення умов для самореалізації особистості, індивідуалізацію виховного процесу; гуманістичні теорії, в яких акцентується увага на вихованні гуманіста, формуванні в особистості високих людських якостей. Аналіз еволюції концептуальних уявлень учених свідчить про тенденції зміни соціоцентричної парадигми виховання на антропоцентричну, гармонізацію суспільно орієнтованого та індивідуалістичного типів виховання.

Звернення до соціально-філософських засад аналізу виховання надало можливість охарактеризувати підходи до визначення поняття «виховання». Аналіз найбільш типових визначень  виховання свідчить про тенденцію щодо розуміння його як двостороннього процесу, щодо активізації особистості вихованця, цілеспрямованої зміни його позиції від пасивного об’єкта впливу до активного учасника власного розвитку й перетворення, стосунків з соціальними суб’єктами, соціальної ситуації.

На наш погляд, зміна соціально-історичних умов, необхідність переосмислення процесу виховання з огляду на демократичний устрій вимагають  розуміння виховання в умовах сучасного суспільства як безперервного творчого процесу з формування й розвитку продуктивної особистості, яка спроможна ефективно діяти в суспільстві, що трансформується. Таким чином, виховна діяльність спрямовується на створення умов  для універсальних і всебічних проявів, потенційно нових векторів і можливостей розвитку особистості, сприяння  розвитку здібності відтворювати, освоювати суспільні програми, інтеріорізувати їх, діяти за ними.

Аналіз еволюції теоретичних підходів до дослідження проблем виховання в соціологічній і філософсько-педагогічній думці показав, що зміст концепцій виховання пов’язаний з тими змінами, що відбуваються в суспільстві, та з інститутом освіти як ключовим у розв’язанні проблем виховання. Наслідком даної тенденції є необхідність розробки нових підходів і моделей виховання, адекватних соціальним трансформаціям.

У другому підрозділі “Методологічні засади конструювання моделей і систем виховання: історико-соціологічний аналіз”  з’ясовано методологічне значення системного і суб’єктно-діяльнісного підходів, які дозволяють найбільш оптимально  прогнозувати й проектувати виховну діяльність. Зазначено, що системному підходу належить приоритетна роль у розробці моделі виховання.

Проведений у роботі історико-соціологічний аналіз систем і моделей виховання показав, що в якості базових параметрів, важливих для формування сучасної системи виховання, виступають цілі та принципи виховання.  Важлива особливість цілепокладання в даному випадку вбачається в тому, що  ціль полягає не тільки в створенні системи, значущим  виступає суб’єкт (учень, педагог). Ця теза підкріплюється сучасним станом соціологічної теорії, яка характеризується підвищеною увагою до індивідуального суб’єкта, його ролі як організуючого чинника.

Серед принципів, на яких базується сучасна система виховання, нами виокремлені дві групи: загальнонаукові й специфічні (цілісного підходу, універсальності, комплементарності, партнерства, інтеграції, опора на творчий потенціал людини). Особливо слід зазначити, що запропонований принцип комплементарності, на наш погляд, дозволяє по-новому моделювати виховний процес – як сукупність процесів, що взаємодоповнюються, тобто на основах цілісності, динамічності, співробітництва, гармонійності.

Виходячи з того, що соціальні трансформації ведуть до змін у стратегіях поведінки людини, її сутнісних характеристик, відбувається взаємовплив людини й соціальної системи, що потребує здатності соціальних суб’єктів до інновацій. Запропоновані положення пов’язані з тенденціями розвитку суспільства, сучасними трансформаційними процесами, які видозмінюють систему виховання відповідно до умов відкритого суспільства, відповідно до нового стилю соціального життя, який обумовлений переходом до антропогенної цивілізації.

Це дає нам можливість обгрунтувати в роботі необхідність формування нової – антропогенної моделі виховання.

У другому розділі «Соціальні умови формування антропогенної моделі виховання особистості в сучасному суспільстві» описано особливості антропогенного суспільства, що формується, показано його вплив на розвиток особистості; розглянуто безперервну освіту як системне середовище формування антропогенної моделі виховання. Визначено основні характеристики антропогенної моделі виховання, яка базується на соціологічній концепції життєвих сил людини.

У першому підрозділі “Антропогенне суспільство – детермінанта розвитку особистості в сучасних умовах” розкривається сутність антропогенного соціуму, який інтерпретується нами як соціальний простір життєдіяльності людини, що конструюється завдяки її активності й самореалізації і визначається характером цієї активності та її спрямованістю.  Особистість у контексті антропогенного суспільства розглядається нами  як така, якій притаманні властивості безперервно зберігати, відтворювати, розвивати свою суб’єктність. Звертається увага на те, що зв’язок людини з соціумом являє суперечливу єдність багатонаправленості з акцентом на функціоналізацію її діяльності та цілісності людини з орієнтацією на збереження людської самоцінності. Життєві сили на рівні індивідуальної суб’єктності  представляють три блоки: самотворення й соціотворення, творчість і свобода, імперативи саморегуляції.

В роботі доведено, що в рамках антропогенного соціокультурного середовища людина виступає як актор, активний соціальний суб’єкт, завдяки чому відбувається модифікація суспільства в цілому та його соціальних інститутів. При цьому діяльність людини як соціального актора відбувається в межах її життєвого простору й при використанні її життєвих сил. Разом з тим, на наш погляд, реалізація активної позиції особистості  визначається також  наявністю певного соціального середовища, де створюються адекватні конкретним соціальним потребам механізми формування особистості.

Другий підрозділ “Безперервна освіта як системне середовище формування антропогенної моделі виховання” містить аналіз безперервної освіти, яка визначається соціологами як соціологічний закон розвитку і реалізації здібностей людини впродовж життя, орієнтування її на соціально значущі цілі та критерії. Зроблено акцент на тому, що безперервна освіта системно забезпечує зміни, розвиток особистості впродовж усього життя. При цьому розвиток особистості розглядається нами і як вища цінність суспільства, і як його головна продуктивна сила.

В рамках аналізу формування антропогенної моделі виховання інтерес представляє виокремлення характерних ознак, що дозволяють скласти цілісне уявлення про безперервну освіту як чинник розвитку особистості: це стадійний, цілісний процес, який має  часові, просторові, особистісні параметри.

Відображення безперервної освіти з позицій системного підходу дозволило нам визначити специфічні показники, що забезпечують її функціонування: ідеальний (ідеї, які складають «соціальну свідомість»); нормативний (правила - норми, цінності, - «соціальні інструкції» системи); інтеракційний (дії, що складають «соціальну організацію»); можливості (мережа інтересів, яка складає «соціальну ієрархію» системи). Безперервна освіта має спроможність до постійної цілеспрямованої видозміни при збереженні функціональної цілісності показників.

Зважаючи на те, що безперервна освіта розглядається нами як якісно новий рівень розвитку особистості, що дозволяє  ефективно вирішувати сучасні соціально-економічні задачі, відтворювати соціальну й професійну структуру суспільства, актуалізується питання про значення виховання в системі безперервної освіти.

Виховання в контексті безперервної освіти базується на принципах самостворення й соціостворення: цілеспрямованості, соціальної спрямованості, створення умов для засвоєння  соціальних норм, освоєння соціальних ролей.

Аналіз отриманих даних показав, що виховна робота в умовах безперервної освіти є її невід’ємною складовою. Як відзначено, вона стимулює безперервний процес самовиховання (59,3%), створює умови для розвитку особистості (55,6%), стимулює процес самовдосконалення (51,85%), формує потреби в постійному розвитку (48,5%).

Виділені у роботі компоненти загальної стратегії  виховання в умовах безперервної освіти, на наш погляд,  спрямовані на антропогенний чинник і представляють  в якості мети всебічний розвиток особистості; спрямованість на перетин соціального, суспільного, колективного - індивідуального, особистісного, духовного, морального - утилітарно-прагматичного, альтруістичного – егоцентричного; становлення активної, творчої, громадянської і культурної особистості; створення умов для актуалізації необхідних для сучасної людини якостей.

У третьому підрозділі “Концептуальні основи антропогенної моделі виховання як результат сучасних соціальних впливів” проаналізовані складові елементи антропогенної моделі виховання, яка базуєтсья на соціологічній концепції життєвих сил людини, зорієнтованої на антропогенний чинник у розумінні соціальних процесів, на становлення нової культури соціального життя людини. Запропонована модель являє модифікацію ідей ідеалізму (створення середовища, в якому найбільш повно розкривається особистість), прагматизму (індивідуальний саморозвиток), синтез антропоцентричної та гуманістичної моделей виховання.

Зазначено, що для конструювання моделі виховання важливо урахування як стану самого суспільства, так і стану суб’єктів, які стоять у центрі цієї моделі. Аналіз реального соціального стану молодого покоління України показав, що воно достатньо оптимістично дивиться на майбутнє, зміна умов соціалізації обумовила формування й розвиток нових якостей: пріоритетне місце зайняли стійкість у боротьбі з труднощами (71%),  освіченість (66%), відповідальність (63%), діловитість (52%); у свідомості молодих людей  сформувалося розуміння важливості «проринкових» якостей для досягнення успіху. Невизначеність і нестабільність активізує інноваційний потенціал молоді, що висуває вимоги до перегляду виховних практик щодо стимулювання творчої активності, здібності до перетворення суб’єктів виховного процесу.

В основі антропогенної моделі виховання лежить ідея виховання життєспроможної особистості, яка володіє сукупністю ціннісних орієнтацій, особистісних установок, різнобічних здібностей, базових знань, які дозволяють успішно функціонувати й гармонійно розвиватися в мінливому соціумі. При розробці моделі ми виходили з того, що формування життєспроможної особистості – це синергетичний результат взаємодії трьох системних компонентів – соціокультурного, предметного, професійно-суб’єктивного.

На наш погляд,  сутність антропогенної моделі  виховання повинна полягати в сприянні втіленості  людини, її життєдіяльності, створенні умов для самореалізації. Запропонована модель передбачає постановку завдань, які спрямовані на вирішення проблеми місця й ролі людини в суспільстві, створення  умов для розвитку  життєвих сил людини, її індивідуальної і соціальної суб’єктності; визначення таких її базуючих принципів, як  демократизм, гуманізм, конкурентоспроможність, толерантність, індиві-дуалізація, гнучкість.

Таким чином, запропонована модель виховання орієнтована на становлення життєспроможної, моральної, активної, діловитої особистості, яка володіє почуттям власної гідності, відповідальності, спроможна самостійно й доказово обгрунтовувати своє рішення й активно реалізовувати його.

В третьому розділі «Розвиток антропогенної моделі виховання студентів  у вищій школі» розглянута  роль вищої школи в реалізації антропогенної моделі виховання і проаналізовані виховні практики ВНЗ, на яких може базуватися  розвиток моделі виховання.

У першому підрозділі “Вища школа як суб’єкт реалізації антропогенної моделі виховання в умовах безперервної освіти”  обгрунтовується, що вища освіта займає особливе місце в реалізації антропогенної моделі виховання в умовах безперервної освіти. Це пояснюється, на наш погляд, низкою її особливостей у порівнянні з іншими елементами безперервної освіти, які пов’язані з цілеспрямованим впливом на особистість, таких, як єдність соціального, культурного, економічного й наукового середовища; монополія сфери освіти й науки; довгостроковість  отримання і відтворення  знань, підготовки кадрів; відкритість  освітнього й наукового простору; системне відтворювання на високому культурному та інтелектуальному рівнях одночасно  всіх елементів знань; високий рівень конкуренції у сфері наукової і освітньої  діяльності.

В роботі доведено, що ВНЗ шляхом різних форм і методів розвиває тип особистості в усій повноті соціально-психологічних проявів, здатної відповідати на «виклики часу», реконструювати соціальну систему. Це пояснюється  тим інтегрованим потенціалом формальних, неформальних та інформальних форм безперервної освіти, які дозволяють підвищити її можливості в розвитку елементів антропогенної моделі виховання. Дані досліджень підтверджують, що студенти сприймають  атмосферу ВНЗ як таку, що сприяє вихованню (27,3%), закріплює практику виховання (51%), високими є оцінки власного студентського колективу як центру  виховної роботи (36,6%).

На основі  спостережень і характеристик студентів ми визначили якісні характеристики розвитку особистості студента у ВНЗ – як суб’єкта сучасної культури і як спеціаліста, спроможного творчо й високопрофесійно вирішувати завдання обраної сфери діяльності.

Таким чином, для ефективної виховної діяльності в нових умовах нами стверджується розуміння того, що вища школа, з її потенційними виховними можливостями, виступає обов’язковим суб’єктом  реалізації антропогенної моделі виховання студентів, орієнтованої на виховання особистості нового соціокультурного типу.

Другий підрозділ “Реалізація елементів антропогенної моделі виховання в сучасному ВНЗ” містить аналіз  складових  антропогенної моделі виховання у ВНЗ, до яких належать виховний потенціал навчального процесу, позанавчальної діяльності, студентських ініціатив,  управління процесом виховання, необхідною умовою якого є його цілісність, багаторівневість, ієрархічність, взаємозалежність, відкритість.

Аналіз елементів антропогенної моделі виховання студентів показав їх загальну направленість на вирішення завдань саморозвитку, самовиховання особистості. Це дозволило визначити шляхи реалізації антропогенної моделі виховання в сучасному ВНЗ, до яких належать проведення соціально-творчої практики (яка розуміється нами як соціально значуща перетворююча  діяльність студента, в процесі якої реалізується його потенціал у конкретному локальному соціокультурному середовищі або середовищах), організація студентського самоврядування, включенння студентськоі молоді в різного роду творчу діяльність, освоєння діалогового спілкування, продуктивного співробітництва та особистісного спілкування в різних соціокультурних середовищах; сформулювати принципи управління реалізацією антропогенної моделі виховання студентів

Дані досліджень свідчать  про позитивну установку  більшості студентів на виховну роботу: її роль вони вбачають у підготовці до самостійного життя та діяльності (45,8%), у вихованні громадянина  та гармонійно розвиненої особистості (36,4%), у підготовці до спільної діяльності з іншими (20,7%).  Серед мотивів участі в студентському самоврядуванні студенти називають цікаве коло спілкування (57,1%),  можливість самореалізації (38,1%), набуття нових навичок (38,1%), підвищення авторитету (20,6%). Таким чином, у нинішніх умовах студентське самоврядування виступає середовищем найбільш активного формування творчої активності, навичок організаторської і виховної роботи, управлінської діяльності.

Здійснений в роботі аналіз практик реалізації виховання в сучасних ВНЗ показав, що у виховній системі ВНЗ існує низка проблемних питань: з одного боку, зберігаються традиційні аспекти виховної роботи, а з іншого – система виховання студентів визначається новими політико-економічними та соціально-культурними умовами, які, в свою чергу, можливо змінити шляхом позитивної трансформації виховання, формування його нової моделі, яка співвідноситься з вимогами сучасності та суб’єктом реалізації якої є ВНЗ.

У висновках дисертації узагальнено результати теоретичного й емпіричного аналізу та концептуалізації процесу виховання у сучасному ВНЗ в умовах безперервної освіти  відповідно до тенденцій розвитку суспільства.

Проведене дослідження дозволяє зробити  такі висновки:

1. Історико-соціологічний аналіз розвитку систем і моделей виховання підтверджує, що  розвиток виховання належить до універсальних проблем  історії людства й кожному історичному періоду відповідає своя система ціннісного програмування поведінки людей та рівнів знання особистості. Аналіз концептуальних уявлень учених дозволив визначити в якості головних тенденцій щодо стратегії сучасного виховання зміну соціоцентричної парадигми на антропоцентричну, поєднання суспільно орієнтованого та індиві-дуалістичного типів виховання.

2. Розкриття сутності безперервної освіти як середовища формування  моделі виховання особистості доводить, що  безперервна освіта являє якісно новий рівень розвитку життєвих сил особистості, який дозволяє ефективно вирішувати сучасні соціально-економічні завдання, відтворювати мінливу соціальну й професійну структуру суспільства,  формувати життєспроможну особистість.

3. Аналіз соціальних умов формування сучасної моделі виховання особистості доводить, що переустрій суспільства видозмінює систему виховання відповідно до умов мінливого суспільства, які визначаються певними мегатенденціями сучасного соціального розвитку, пов’язаними передусім з переходом до антропогенної цивілізації: підвищенням інтересу до вивчення людини, до проблем особистісного й колективного розвитку людини, а саме з орієнтацією майбутнього соціального розвитку на саму людину – удосконалення пізнавальних здібностей, здібності до самоорганізації і самореалізації, пошук та формування адекватної ідентичності. Тенденції соціального розвитку актуалізують питання про формування нової – антропогенної моделі виховання.

4. Наукове обгрунтування антропогенної моделі виховання студентів  дало уявлення про її сутність як модифікацію ідей ідеалізму (створення середовища, в якому найбільш повно розкривається особистість), прагматизму (індивідуальний саморозвиток), синтез антропоцентричної та гуманістичної моделей виховання.  Покладена в основу моделі концепція життєвих сил людини дозволила інтерпретувати виховання як безперервний процес прилучення людини до засвоєння загальнолюдських цінностей, створення умов для реалізації свого потенціалу й творчого ставлення до життя. Складові антропогенної моделі виховання передбачають  безперервність процесу виховання, забезпечення культурного й освітнього розвитку особистості, створення у ВНЗ відповідного культурного й  інтелектуального середовища, управління виховним процесом (як цілісним, багаторівневим, взаємозалежним, відкритим процесом).

5. На основі теоретичного й емпіричного аналізу визначені шляхи реалізації антропогенної моделі виховання в сучасному ВНЗ, серед яких:  

-  впровадження соціально-творчої практики;

- організація студентського самоврядування;

- включення студентської молоді в різного роду творчу діяльність;

- організація клубного простору для занять різними видами діяльності;

- освоєння діалогового спілкування, продуктивного співробітництва та

  особистісного спілкування в різних соціокультурних середовищах.

Антропогенна модель виховання студентів повинна привести до становлення життєспроможної особистості, здатної виступати агентом соціальної дії в умовах мінливого суспільства.