ОСОБЛИВОСТІ ПРОВЕДЕННЯ СЛІДЧИХ ДІЙ ЗА УЧАСТЮ ОСІБ З ФІЗИЧНИМИ АБО ПСИХІЧНИМИ ВАДАМИ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначено зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, мету, основні завдання, методи, об’єкт і предмет дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів, наведено дані про їх апробацію та впровадження, щодо публікацій, структури й обсягу роботи.

Розділ перший – «Досудове слідство та його особливості в кримінальних справах за участю осіб з фізичними або психічними вадами» містить три підрозділи.

У підрозділі 1.1 «Поняття, види та класифікація фізичних та психічних вад осіб у кримінальному процесі» звертається увага на необхідність роз’яснення таких понять, як “фізичні вади” і “психічні вади”, що дає можливість однозначного тлумачення учасниками кримінального судочинства норм КПК України, пов’язаних із цими термінами. Дисертант пропонує власні визначення, які не претендують на те, щоб стати пріоритетними і єдино можливими. Головне їх призначення полягає в тому, щоб з урахуванням положень проекту КПК України і відомостей, що взяті зі спеціальної медичної літератури, запропонувати однакове розуміння і застосування термінів, використовуваних законодавцем в рамках закону.

Дисертантом здійснено класифікацію фізичних та психічних вад, в якій до фізичних вад відносяться як соматичні захворювання, так і хронічні, що супроводжуються гострими хворобливими симптомами. Фізичні вади – це не тільки дефекти і каліцтва, але і наявність у підозрюваного, обвинуваченого гострого або хронічного важкого захворювання, через яке він не може правильно сприймати і оцінювати хід і результати слідчих та інших процесуальних дій. Це онкологічні захворювання, СНІД, неврологічні захворювання (інсульти), черепно-мозкові травми, запальні захворювання нервової системи (енцефаліти, менінгіти, нейроінфекції, неврози, неврастенії), хронічні захворювання серцево-судинної системи (інфаркт міокарду, стенокардія), захворювання шлунково-кишкового тракту, захворювання печінки і нирок, цукровий діабет, порушення функції щитовидної залози та інші.

Дисертантом відзначається, що психічні вади можуть бути обумовлені перш за все будь-якими психічними захворюваннями. До них відносяться аномалії психічного розвитку, викликані природженими дефектами центральної нервової системи, органічними ураженнями мозку або їх залишковими явищами. Крім того, вони можуть бути похідними і від фізичних вад. Наркоманію і алкоголізм необхідно розглядати як психічні і поведінкові розлади унаслідок вживання психоактивних речовин і слід розцінювати як психічний недолік.

У підрозділі 1.2 «Джерела інформації, що характеризують особу з фізичними або психічними вадами, яка скоїла злочин» досліджено, що кримінально-процесуальне законодавство не встановлює, яким чином органи досудового слідства повинні проводити вивчення особи обвинуваченого і встановлювати наявність фізичних і психічних вад.

Дисертантом пропонуються джерела та шляхи виявлення фізичних або психічних вад у суб’єктів кримінального процесу. Для виявлення осіб, нездатних через психічний стан здійснювати повною мірою право на захист та користуватися іншими правами, запропоновано класифікацію ознак фізичних та психічних вад у підозрюваного, обвинуваченого.

З’ясовано, що знання про прояви фізичних та психічних вад дозволяють слідчому своєчасно висувати обґрунтовану версію про психічну неповноцінність підозрюваного, обвинуваченого і про наявність психічних відхилень у злочинця, що істотно звужує коло осіб, що перевіряються на причетність до скоєного злочину. Наявність у обвинуваченого фізичних або психічних вад обумовлює особливості побудови і перевірки типових версій, що висуваються у справі. Вади злочинця можуть позначитися на механізмі злочину та матеріальних слідах злочину.

У підрозділі 1.3 «Проблеми допустимості та доцільності отримання доказової інформації від осіб з фізичними або психічними вадами» підкреслюється, що прийняття законних і обґрунтованих процесуальних рішень можливе лише тоді, коли вони ґрунтуються на перевірених та оцінених доказах, одержаних у відповідності до вимог кримінально-процесуального законодавства. Помилка суб’єкта доказування під час оцінки доказів може привести до прийняття незаконних рішень, порушення прав і свобод громадян, покарання невинуватого або виправдання в суді особи, яка вчинила злочин. У зв’язку з цим правильна оцінка доказів має найважливіше значення не лише для прийняття окремих процесуальних рішень, але й для вирішення кримінальної справи у цілому. Проте, незважаючи на значну увагу до теорії доказів, на сьогодні серед учених не досягнуто єдності поглядів.

Крім основних і достатніх загальних критеріїв допустимості дисертант виділяє більш конкретні і чіткої практичної спрямованості критерії або умови допустимості: недопустимість тиску на осіб з фізичними або психічними вадами; не приховування інформації від осіб з фізичними або психічними вадами, ознайомлення з якою є її законним правом; недопустимість використання тактичних прийомів, що можуть дати серйозні негативні наслідки для учасників кримінального процесу (розлад здоров’я, спонукання до аморальних і протизаконних дій і т.п.); отримана в результаті здійснення тактичного прийому інформація від осіб з фізичними або психічними вадами не повинна використовуватись як доказ, поки не буде підтверджена іншими даними.

Уточнення і розвиток вказаних критеріїв дозволить, на думку дисертанта, зняти основну частину суперечок про допустимість тактичних прийомів отримання доказової інформації від осіб з фізичними або психічними вадами і створить умови для забезпечення законності при їх реалізації на практиці.

Розділ другий – «Особливості проведення слідчих дій у кримінальних справах за участю осіб з фізичними або психічними вадами» містить п’ять підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Виявлення ознак вчинення злочину особами з фізичними або психічними вадами під час огляду місця події» відзначається, що закон не передбачає особливого порядку порушення кримінальної справи відносно осіб з фізичними або психічними вадами. Послідовність (черговість) проведення слідчих дій, їх обов’язковість або необов’язковість визначаються конкретною слідчою ситуацією та вирішуються особою, в провадженні якої знаходиться справа.

Проведене узагальнення матеріалів кримінальних справ виявило, що серед осіб, що скоїли вбивство, – 68,0% є особами з аномальною психікою, а серед тих, хто скоїли тяжкі тілесні ушкодження, – 64,8%. Жорстокість злочинної поведінки осіб з психічними вадами відмічена у 68,9% випадків; нанесення великої кількості пошкоджень жертві – у 28,9%; знівечення, розчленовування трупа – у 34,4%. Привертає увагу і місце скоєння злочину – це може бути багатолюдне місце, місце, де даною особою вже скоювалися злочини або за місцем проживання особи тощо. Місце вчинення злочину особами з фізичними або психічними вадами у 70,0% випадків обиралось випадково. Кореляція між місцем, часом, обстановкою і способом вчинення злочину відсутня. Цілеспрямована, обдумана попередня підготовка до здійснення суспільно небезпечного діяння була відмічена лише у 20,3% вивчених нами кримінальних справ, в решті випадків (79,7%) такої підготовки не було.

Проведене дослідження виявило, що особи з фізичними або психічними вадами не вживають ніяких заходів по прихованню факту злочину: лише у 1,4% справ були відмічені факти знищення слідів і відновлення первинної обстановки на місці злочину, в 16,1% випадках були спроби приховання факту злочину, у решті випадків (82,5%) не було виявлено ніякої цілеспрямованої діяльності по прихованню злочину. Більше того, у ряді кримінальних справ виявлено факти аномальної необережності, безпечності, байдужості до можливих наслідків.

Безпосередніми об’єктами посягань осіб з психічними вадами при корисливих злочинах були: одяг, взуття (17,6%), гроші (24,5%), різні технічні вироби (радіо-, відео-, фотоаппаратура і т.п.) (7,1%), продукти харчування (6,0%), зброя (2,6%), спиртні напої (1,4%), коштовності (1,4%), наркотичні речовини (3,9%), інші предмети (44,5%). Розкрадання недорогих речей, коли цінні залишаються незайманими, відмічено у 25,1% справ. Певний інтерес становлять відомості про розпорядження викраденим: предмети розкрадань були даровані або роздані (17,7%), продані (14,8%), загублені (6,5%), використовувались особисто (24,3%).

Дисертантом запропоновані ознаки вчинення злочину особами з фізичними або психічними вадами, що виявляються при огляді місця події. Встановивши спосіб скоєння злочину і проаналізувавши сліди, можна скласти уявлення не тільки про анатомічні ознаки (зріст, комплекцію, вагу, фізичні вади тощо) і функціональні дані злочинця (силу, навички і т.п.), але й про його психічний стан і риси характеру (психічні відхилення, зухвалість, жорстокість тощо).

Дисертант дійшов висновку, що особа злочинця з фізичними або психічними вадами може мати систему ознак: соматичних, фізичних, функціональних, психологічних, психічних.

У підрозділі 2.2 «Особливості проведення допиту та очної ставки за участю осіб з фізичними або психічними вадами» відзначається, що підвищення рівня та якості розслідування злочинів певною мірою пов’язане з удосконаленням методів роботи в діяльності слідчого при проведенні допиту та очної ставки.

Дисертант відзначає, що слідчі повинні якнайширше використовувати рекомендації спеціалістів, що надзвичайно важливо для прогнозування вірогідної поведінки осіб з вадами психіки. Практична допомога спеціаліста, безпосередня їх участь при допиті дозволить слідчому правильно і своєчасно застосувати необхідний тактичний прийом як з метою встановлення психологічного контакту, так і при вирішенні конфлікту для стабілізації слідчої ситуації.

Дисертантом рекомендовано при проведенні слідчих дій використовувати тактичні прийоми, направлені на надання допомоги особі з фізичними або психічними вадами з метою отримання достовірної інформації. Для встановлення психологічного контакту слідчого з допитуваним з фізичними або психічними вадами запропоновані рекомендації та рекомендовані прийоми у безконфліктній та конфліктній ситуаціях. Сформульовано низку пропозицій щодо проведення слідчих дій за участю осіб з фізичними або психічними вадами.

Не дивлячись на те, що тривалість проведення допиту не регламентована законом і відсутні законодавчі обмеження, на думку автора, хворих, престарілих, інвалідів, осіб з фізичними або психічними вадами не рекомендується піддавати тривалим допитам, необхідно своєчасно надавати їм час для відпочинку. Для осіб з фізичними або психічними вадами може бути передбачений особливий порядок виклику на допит, а також визначення місця їх допиту, наприклад, в умовах лікувально-профілактичної установи, вдома і т.д.

Дисертант дійшов висновку, що проведення допитів та очних ставок з такою категорією осіб, які мають фізичні або психічні вади, багато у чому залежить від правильного та ефективного володіння й оперування слідчими тактичними прийомами та застосування їх у практиці. Також проведене узагальнення матеріалів кримінальних справ вказало на низьку ефективність очних ставок за участю осіб з психічними вадами.

У підрозділі 2.3 «Особливості відтворення обстановки й обставин події та пред’явлення для впізнання за участю осіб з фізичними або психічними вадами» відзначається необхідність ретельної підготовки до проведення слідчих дій, а застосування при цьому звуко- відеозапису забезпечить належну фіксацію ходу їх проведення, що дає наочність і переконливість результатів, оскільки об’єктивно засвідчується той чи інший факт, що має значення для кримінальної справи.

Дисертант відзначає, що іноді обвинувачені з фізичними або психічними вадами використовують посилання на забудькуватість, амнезію, забуття окремих деталей події. Розлади пам’яті частіше зустрічаються при травматичних ураженнях головного мозку, дебільності, хронічному алкоголізмі.

У підрозділі 2.4 «Використання спеціальних знань при проведенні слідчих дій у кримінальних справах за участю осіб з фізичними або психічними вадами» відзначається, що однією з особливостей провадження у справах осіб з фізичними або психічними вадами є застосування різних спеціальних знань: проведення судових експертиз, участь спеціаліста, участь психолога, педагога, а також перекладача, що володіє мовою німих, глухих, глухонімих.

63,8% опитаних працівників дізнання та слідчих підрозділів ОВС вказали, що у них немає достатніх психологічних знань для використання їх у майбутньому при розслідування злочинів, вчинених особами з фізичними або психічними вадами, 89% викладацького складу навчальних закладів МВС вказали, що ефективним буде залучення спеціаліста при проведенні слідчих дій за участю осіб з фізичними або психічними вадами. Результати анкетного опитування працівників дізнання та слідчих підрозділів ОВС показали, що 58,3% респондентів відносять розслідування справ про злочини за участю осіб з фізичними або психічними вадами до категорії справ, що представляють особливу складність.

У вивчених матеріалах кримінальних справ, де особи з фізичними або психічними вадами були обвинуваченими (підозрюваними) чи потерпілими судово-психологічна експертиза проводилася лише у 5,19% випадків, судово-психіатрична експертиза – 11,04%, комплексна судова психолого-психіатрична експертиза проводилася у 1,95% справ.

Дисертантом відзначається, що в якості спеціаліста у справах про злочини, здійснені особами з психічними вадами, повинні виступати психіатри, психологи, сурдопсихологи, сурдопедагоги, наркологи тощо. Психологи можуть надати дієву допомогу в проведенні слідчих дій за участю обвинувачених з фізичними або психічними вадами у кримінальних справах будь-яких категорій. При проведенні слідчих дій з неповнолітнім необхідна участь психолога в області дитячої або юнацької психології, а не будь-якого психолога. У залежності від характеру психічної вади повинен бути запрошений конкретний спеціаліст. Для проведення слідчої дії за участю обвинувачених з фізичними вадами, слідчий повинен запрошувати фахівців відповідного профілю (офтальмолога, невропатолога, онколога, пульмонолога і т.д.).

Дисертантом обґрунтовано, що визначальне значення у встановленні вад психіки мають результати судово-психіатричної, судово-психологічної чи комплексної судової психолого-психіатричної експертизи. Запропоновано практичним працівникам підстави, які можуть послужити приводом для призначення експертизи і коло питань, що можуть ставитися.

У підрозділі 2.5 «Фіксація результатів і ходу проведення слідчих дій за участю осіб з фізичними або психічними вадами» рекомендовано застосування технічних засобів фіксації ходу і результатів слідчих дій за участю осіб з фізичними або психічними вадами.

Застосування технічних засобів (аудіо- відеозапис), вважає автор, можна розглядати як спосіб забезпечення прав осіб з фізичними або психічними вадами. З одного боку, зафіксувавши результати слідчої дії за участю таких осіб за допомогою технічних засобів, при якісному їх проведенні, у слідчого не буде необхідності проводити додаткові слідчі дії з такими особами (піддавати їх, наприклад, повторним допитам, проведенню очної ставки), а також це звільняє їх від додаткових психічних навантажень. Крім того, особа може захворіти психічним захворюванням після проведення з ним слідчих дій на досудовому слідстві, і якщо результати такої слідчої дії були зафіксовані на відеозапис, то його захворювання не поставить під сумнів його первинні показання.

Використання досягнень науки і техніки для збору та дослідження доказів, вважає дисертант, є магістральним шляхом удосконалення слідчої діяльності.

Опитування працівників дізнання та слідчих підрозділів ОВС показало, що аудіо- відеозапис найбільш часто використовується при проведенні слідчого експерименту – 15,3%, допиті та очній ставці – 14,0%, перевірці показань на місці події – 52,3%, огляді місця події – 13,3%, обшуку – 8,3%, пред’явленні для впізнання – 10,3%, затриманні – 2,0%, освідування – 4,0%. Взагалі не використовували аудіо- відеозапис 18,0% опитуваних слідчих.