Бесплатное скачивание авторефератов |
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ! |
Авторские отчисления 70% |
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов |
Акция - новый год вместе! |
Каталог авторефератов / СОЦИОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ / Специальные и отраслевые социологии
Название: | |
Альтернативное Название: | СОЦИАЛЬНАЯ АДАПТАЦИЯ И ИНТЕГРАЦИЯ турок-месхетинцев В УКРАИНСКОМ ОБЩЕСТВЕ |
Тип: | Автореферат |
Краткое содержание: | У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, описано ступінь наукової розробленості проблеми, сформульовано мету і завдання роботи, визначено об’єкт і предмет дисертаційного дослідження, його теоретико-методологічні та емпіричні засади, відображено наукову новизну та практичне значення отриманих результатів. У першому розділі “Турки-месхетинці в світлі різних етносоціологічних підходів” здійснено аналіз меж застосування різних теоретико-методологічних підходів під час вивчення етнічних груп; зроблено теоретичний аналіз праць дослідників, які займались вивченням турків-месхетинців і обґрунтовано вибір теоретичних підходів для вивчення тих чи інших аспектів дисертаційного дослідження. У першому підрозділі “Теоретико-методологічні підходи до вивчення турків-месхетинців“ надано стислу характеристику основних теоретико-методологічних етносоціологічних підходів: примордіалістського, конструктивістського і інструменталістського. В наступних трьох частинах підрозділу ці підходи використано для аналізу питань, пов’язаних з турками-месхетинцями. У першій частині підрозділу “Етногенез турків-месхетинців в межах примордіалістського підходу” розглядаються питання, пов’язані з історією і етнографією турків-месхетинців і, в цьому контексті, досвід соціальної адаптації в ХІХ і ХХ століттях – в Османській, Російській імперіях, в СРСР до Другої світової війни і після депортації 1944 р. Сучасні основи турецько-месхетинської етнічності розглядаються у другій частині підрозділу “Розвиток сучасної турецько-месхетинської етнічності в конструктивістській парадигмі“. У цій частині аналізуються феномени, що складають турецько-месхетинську етнічність – поняття “втрачена батьківщина”, репатріаційний дискурс, перебування у ролі “депортованого народу”, вплив громадських рухів, характеристики цих понять та процесів, їх специфіка і розвиток у різному соціальному оточенні. У третій частині підрозділу “Інструменталістські аспекти вживання етноніму “турки-месхетинці” розглядаються різні аспекти (серед інших – ідеологічні і політичні) і межі вживання етноніму “турки-месхетинці”, а також інших етнонімів, які використовуються по відношенню до месхетинських турків. Під цим кутом зору проаналізовано результати Всеукраїнського перепису населення 2001 р. і з’ясовано, що найбільш об’єктивним показником кількості турків-месхетинців в Україні є сума кількості турків-месхетинців разом з турками, а найбільш поширеним екзоетнонімом серед турків-месхетинців є етнонім “турки”. У другому розділі “Соціальна адаптація та інтеграція турків-месхетинців в Україні” розглядаються теоретико-методологічні підвалини теорії соціальної адаптації і інтеграції, розробляється система оцінювання соціальної адаптації і інтеграції, яка застосовується під час аналізу емпіричних даних. У першому підрозділі “Структурно-функціональний аналіз соціальної адаптації й інтеграції мігрантів: методологічні засади“ надається аналіз означених процесів в структурно-функціональній парадигмі, подається розроблена на основі праць українських та російських соціологів система оцінки соціальної адаптації і інтеграції етнічних груп і мігрантів, а також соціально-психологічної концепції Дж.Беррі, згідно з якою інтеграція визначається як одна з чотирьох стратегій аккультурації мігрантів у новому соціокультурному середовищі, коли кожна із взаємодіючих груп та її представників зберігає свою культуру і при цьому створюється нове, достатньо стабільне суспільство. Другий підрозділ “Адаптація турків-месхетинців в Україні в світлі міграційних процесів“ присвячено вивченню історії появи турків-месхетинців в Україні, виявленню соціально-економічних факторів, які вплинули на вибір місця проживання та подальшу адаптацію мігрантів (кліматичні умови, наявність вільного житла і зрошувальних земель, участь у соціальних мережах, безробіття та ін.). У розділі розглядається також реакція старожилів на появу мігрантів, яка є здебільшого негативною. Третій підрозділ “Демографічні наслідки міграційних процесів турків-месхетинців як наслідок адаптації“ присвячено вивченню соціальної структури в місцях проживання турків-месхетинців в країні. Виявлено, що переселення турків-месхетинців вплинуло на зміни в статево-віковій (збільшилась кількість населення молодших вікових груп) і етно-національній структурі окремих районів, де проживають турки-месхетинці, а також викликало зміни у соціально-економічній структурі. Проведені розрахунки свідчать про те, що зростання турецько-месхетинського населення Чаплинського району відбуватиметься за ступеневою функцією, тобто стрімке зростання незабаром уповільниться і згодом стабілізується (при незначному зростанні чисельності). У четвертому підрозділі “Соціально-культурна адаптація турків-месхетинців“ мова йде про те, що за час перебування турків-месхетинців в Україні в цій спільноті відбулися суттєві соціокультурні зміни, які торкнулися таких сфер, як шлюбно-сімейні відносини, знання і використання української та російської мов, матеріальної культури тощо. Частина цих змін має інтеграційний характер. Загалом можна констатувати, що в Україні спостерігається тенденція переходу від міжгрупового протистояння до міжгрупової дифузії – але це більше спостерігається не в культурній, а в соціально-економічній і соціально-політичній сферах. П’ятий розділ “Економіко-господарча адаптація турків-месхетинців в Україні“ дає картину економічної адаптації турків-месхетинців. Турки-месхетинці до умов, які склалися в Україні на початку 90-х років ХХ ст., адаптувалися разом зі старожилами, що надавало їм відносно рівних стартових можливостей. На початкових етапах адаптації відбувалося корегування логіки економічної поведінки, але це робилось разом зі старожилами. Економічна адаптація турків-месхетинців в Україні й економічна адаптація старожилів відбувалася майже паралельно. До нових ринкових умов вони почали адаптуватися на початку 90-х років ХХ ст., тобто в час найбільш масової хвилі турецько-месхетинської міграції. Беручи до уваги підприємницьку активність мігрантів, етнічний бізнес, відсутність патерналістських установок, можна зробити висновок, що в суспільствах країн-колишніх радянських республік економічна адаптація мігрантів до нових ринкових умов була більш швидкою і успішною, ніж адаптація старожилів. В економічній сфері турки також повернулися до традиційних форм господарювання, принаймні до роботи в традиційній для себе галузі сільського господарства – овочівництві, баштанництві і торгівлі. Такий, на перший погляд, економічний регрес виявився конкурентноспроможним в умовах суспільства, що трансформується. Причому такий перехід є характерним для турків-месхетинців, які проживають у всіх колишніх республіках колишнього СРСР. У результаті мігранти змогли адаптуватися тільки в тих місцевостях, де географічні, економічні й адміністративні передумови дозволяли повернутися до притаманного типу господарювання, що зрештою дозволило їм успішно увійти до господарського комплексу приймаючої території. У шостому розділі “Мовна адаптація турків-месхетинців в Україні“ розглядається в динаміці мовна компетенція українських турків. Як показують результати дослідження, мовна адаптація турків рухається здебільшого в інтеграційному напрямку: тобто, не втрачаючи знання рідної мови, турки (особливо діти і підлітки, що народилися вже у незалежній Україні) набувають високої мовної компетенції стосовно державної української мови. Напевне, визначну роль у мовній адаптації відіграла російська мова – мова міжнаціонального спілкування, яку турки вже добре знали до переселення і яка стала важливим інструментом адаптації в новому середовищі. У підрозділах “Освітня і культурно-освітня адаптація турків-месхетинців в Україні”, “Громадсько-політична адаптація турків-месхетинців в Україні” та “Релігійна адаптація турків-месхетинців в Україні“ відзначається, що у культурному та громадсько-політичному житті соціальна адаптація турків-месхетинців тяжіє до інтеграції (підвищення освітнього рівня, активна участь в політичних процесах, діяльність національно-культурних товариств “Ватан” і “Ахалцихе”, участь у культурно-масових заходах, орієнтація на Духовне управління мусульман України), хоча в деяких сферах суспільного життя простежуються елементи ізольованості (сімейно-шлюбні відносини, релігійно-культове життя) та асиміляції (матеріальна культура). Десятий підрозділ “Міжетнічні відносини в місцях компактного проживання турків-месхетинців“ базується на матеріалах опитувань. Хоча стосовно турків-месхетинців не зафіксовано масових фактів дискримінації, нами визначено достатньо високий рівень міжетнічної напруженості в місцях проживання турків-месхетинців. Ставлення до турків-месхетинців характеризується низьким ступенем толерантності. На межі соціальної відокремленості (від 4 до 5 балів – хай живуть в районі, але контакти ними не бажані) виявляється 11,9%, на межі соціальної ізольованості щодо турків-месхетинців (від 5 до 6 – небажання бачити представників соціальної групи як громадян країни, але при цьому допускається їх перебування як туристів) виявляється 18,9%, а носіями крайньої форми нетерпимості – ксенофобії (вище 6, що означає повну відмову представникам цієї групи в’їзду до району) є 52,7% старожилів Чаплинського району. Тільки 16,5% корінних мешканців району толерантно ставляться до турків-месхетинців. Як з’ясувалося, старожили були не готовими до підтримання повноцінних контактів з турками, які проживають в їх населених пунктах. Оцінюючи адаптаційні процеси турків-месхетинців, можна сказати, що таке ставлення старожилів є одним із факторів, що перешкоджає успішному протіканню адаптаційних процесів в інтеграційному напрямку. Цьому сприяють сегрегаційне ставлення частини старожилів до емігрантів (переселенців, біженців), низький рівень поінформованості старожилів щодо історії появлення турків-месхетинців в районі, поширеність в районі стереотипів стосовно турків, домінування неофіційних джерел інформування населення, зниження рівня життя в районі, загальне підвищення рівня ксенофобії в Україні, а також соціально-економічні фактори (низький рівень життя, криза в АПК, безробіття, зниження доступності медичного обслуговування), демографічні процеси, соціально-політичні (зокрема зовнішньополітичні) фактори. На тлі існуючих соціальних проблем соціальна напруженість і конфлікти етнізуються старожильчеським населенням. Старожили схильні пов’язувати такі проблеми, як розповсюдження туберкульозу чи “несправедливе розпаювання”, з появою турків у селі. Основними побоюваннями стосовно турецько-месхетинського населення є побоювання втрати кількісного і культурного домінування, перетворення українців у меншість у тих населених пунктах, де нині проживають турки, ісламофобія, страх економічної нерівності (експлуатації). За відсутності стримуючих факторів конфліктогенний потенціал може еволюціонувати в міжетнічні конфлікти. В одинадцятому підрозділі “Передумови і фактори соціальної адаптації і інтеграції мігрантів (на прикладі турків-месхетинців)“ нами зроблений порівняльний аналіз адаптації і інтеграції турків-месхетинців в інших суспільствах: узбецькому, азербайджанському, російському, турецькому, казахському тощо. Третій розділ “Напрямки практичного здійснення державної етнополітики в місцях проживання турків-месхетинців“ присвячено практичним питанням. У першому підрозділі “Етнополітика і основні напрямки етнополітичного менеджменту“ розглядаються поняття “етнополітика“ та його зміст, структурні компоненти етнополітики (суб’єкт і об’єкт), характер і базові поняття демократичної етнополітики. У другому підрозділі “Функціонування організацій та соціальних інститутів в етнічному і міжетнічному контекстах в місцях проживання турків-месхетинців (на прикладі Чаплинського району Херсонської області)“ наводяться результати польових досліджень (оцінка діяльності соціальних інститутів і організацій в сфері етнополітики) та їх аналіз. Третій підрозділ “Практичні заходи, скеровані на інтеграцію турків-месхетинців“ присвячено розробці заходів, скерованих на поліпшення стану міжетнічних відносин у місцях проживання турків-месхетинців. У підрозділі розглядається досвід країн ЄС, Росії та США з питань соціальної адаптації і інтеграції мігрантів. Серед найбільш актуальних заходів і напрямків відзначено: легалізацію мігрантів, контроль за прозорістю роботи адміністративних і правоохоронних органів, здійснення інтеграційних програм, вирішення правового статусу турків-месхетинців в Україні. Окрему увагу серед напрямків етнополітики приділено діяльності ЗМІ й освітніх установ, громадських організацій, про що йде мова в підрозділах “Інформаційне забезпечення і місце ЗМІ у формуванні етнополітики в місцях проживання турків-месхетинців“ і “Роль освітніх установ в реалізації етнополітики в місцях проживання турків-месхетинців“.
ВИСНОВКИ
У висновковій частині дисертації підведені підсумки і узагальнені результати проведеного дослідження. Визначено, що для оцінки ступеню інтегрованості мігрантів-представників етнічних груп, крім демографічних, культурних, економічних і політичних індикаторів, варто використовувати такі індикатори, як репатріаційні установки, характер і глибина електоральної активності, гендерний баланс освітнього рівня, участь мігрантів у діяльності органів влади, політичних і громадських організаціях. З’ясовано, що для турків-месхетинців, які проживають в Україні, характерною є багаторівнева ідентифікація. Сприймаючи тюркську версію етногенезу, переважна більшість українських турків ідентифікує себе в першу чергу як “турки”, а в другу – як “турки-месхетинці (ахалциські турки)”. Хоча мотив “повернення на батьківщину“ залишається головним етнічним маркером серед більшості турків-месхетинців, останнім часом спостерігається скорочення кількості його носіїв (серед молоді). Можна припустити, що його заступить громадянська ідентифікація, яка свідчить про інтеграцію турків-месхетинців. Поширення в Україні серед турків-месхетинців ендоетноніму „турки” дає підстави вважати, що міграційні настрої серед турків-месхетинців поступово відходять на другий план, стаючи елементом вербальної поведінки, частиною етнічного міфу. Уникаючи “месхетинського” топонімічного предикату, українські турки переорієнтовують власне бачення “дому/батьківщини“. Оскільки в Україні не зафіксовано організацій, програмною метою яких був би виїзд до Туреччини, можна припустити, що така переорієнтація також має інтеграційний характер. У висновках загалом констатується, що в Україні адаптація турків-месхетинців проходить досить успішно. Цьому сприяло те, що турки-месхетинці не змінювали статусу порівняно з тим, який вони мали в Узбекистані. Вони залишалися сільськими мешканцями, не змінювали способу господарювання тощо, і тому адаптація проходила легше. Не потрібною була десоціалізація та ресоціалізація в новому економічному середовищі. Це дає підстави вважати, що обмеженість соціальної мобільності переселенців (порівняно з місцевістю звідки вони емігрували) сприяє їх успішній адаптації. Можна констатувати, що протягом першого десятиріччя перебування в Україні відбувалася сільська гетоїзація турецько-месхетинського населення, що замикалося в своєму сільському етнокультурному гетто. Але останнім часом спостерігаються зворотні тенденції: збільшується освітній рівень турків-месхетинців, зростають вертикальна соціальна мобільність і міграційна активність українських турків, диверсифікуються форми зайнятості тощо. Це стосується передусім турецько-месхетинської молоді, зокрема й осіб жіночої статі. Проте рівень задоволеності культурно-освітніх потреб турків-месхетинців та інших етнічних меншин є досить низький. За час перебування турків-месхетинців в Україні в цій спільноті відбулися суттєві соціокультурні зміни, які торкнулися таких сфер, як шлюбно-сімейні відносини, знання і використання української та російської мов, матеріальної культури тощо. У цілому слід відзначити, що у культурному та громадсько-політичному житті соціальна адаптація турків-месхетинців тяжіє до інтеграції, хоча в деяких сферах суспільного життя простежуються елементи ізольованості (сімейно-шлюбні відносини, релігійне життя) та асиміляції (матеріальна культура). Визначено, що інтеграція в різних статево-вікових групах турків-месхетинців відбувається з різною швидкістю і глибиною. Найбільш інтегрованими в українське суспільство є економічно і політично активні чоловіки молодого і середнього віку. Найбільш успішною сферою, в якій відбувається інтеграція, є економіко-господарчі відносини. Послідовність соціальної адаптації та інтеграції турків визначається напрямком “економіко-господарча – політична – соціокультурна”. Встановлено, що перешкодою до більш успішної інтеграції жінок є їх ширше залучення до діяльності у первинних групах. На відміну від людей старшого віку, для яких сім’я є головним джерелом власної ідентичності, діти, молоді люди, чоловіки більше задіяні у вторинних групах – шкільних класах, студентських групах, спортивних секціях, гуртках, виробничий колективах тощо. Це дає їм можливість включатися у адаптаційні процеси інших видів. Тоді як замкнутість призводе до сегрегації, етнічної геттоізації. Аналіз перебігу адаптаційних процесів турків-месхетинців в Україні та інших країнах дозволяє виділити фактори успішної адаптації мігрантів-представників етнічних груп. Це зокрема: розмивання ролі первинних груп, залучення мігрантів до діяльності у вторинних групах; секуляризація міжетнічних відносин старожилів і мігрантів, підвищення політичної та правової культури старожилів і мігрантів. Серед факторів, які перешкоджають інтеграції, можна виділити: соціально-демографічний дисбаланс, який призводить до одностороннього зростання статусного становища; експорт міжетнічних конфліктів (зокрема вірмено-турецького); компактне проживання, традиціоналізм, наявність екстремістських і націоналістичних організацій, особливості етнічної та міграційної історії приймаючого суспільства. Важливим, на нашу думку, фактором успішної інтеграції є кооптація лідерів – представників груп мігрантів – в органи влади, елітні кола приймаючих суспільств. В Узбекистані турки-месхетинці не входили, на відміну від представників інших депортованих народів, до складу господарчих і культурних еліт, що робило їх найменш захищеною меншиною. В Україні лідери турецько-месхетинських громад і одночасно депутати місцевих рад виступають як медіатори конфліктів, агенти інтеграції. Визначено, що на успішність адаптації впливають історико-політичні передумови, що передбачають зв’язок етнічності мігрантів з історією приймаючої території. У випадку, коли мігранти певної національності прибувають на територію, яка колись мала відношення до відповідної етнічної групи (наприклад, перебувала у складі відповідної держави), виникає ризик упередженого політичного ставлення до них. У такій ситуації виникають екзостереотипи, в яких мігрантів звинувачують у сепаратизмі або іредентизмі. Встановлено, що міжетнічні відносини між представниками старожильчеських етнічних груп і турками-месхетинцями в Україні опосередковані соціально-психологічними механізмами стереотипізації сприйняття, частина яких виникла на ґрунті дефіциту інформації про турків. Головні стереотипи пов’язані з конфліктністю турків-месхетинців, схильністю до корупційних дій, нечесністю, агресивністю, поганим ставленням до жінок, негігієнічним способом життя. Викладене дає підстави вважати, що поява стереотипів обумовлюється розміром культурної дистанції між мігрантами і старожилами і різними темпами адаптації до нових ринкових умов серед переселенців і старожилів. Між тим в Україні вже спостерігаються ознаки позитивних зрушень. П’ята частина всіх старожилів в тій чи іншій формі позитивно налаштована на інтеграцію (хоча й обмежену) турків-месхетинців, які є громадянами України, в тих населених пунктах, де вони оселилися на початку 90-х років ХХ ст., але не налаштована на розширення турецько-месхетинського ареалу проживання та подальше прийняття турків-емігрантів. У нестандартизованих інтерв’ю часто зустрічаються позитивні оцінки економічної діяльності турків-месхетинців, особистісних відносин у турецькому середовищі. Загальний аналіз експертних оцінок і спостереження за соціально-політичною ситуацією дають підстави вважати, що, незважаючи на гостроту, міжетнічні відносини в місцях проживання турків-месхетинців в Україні перебувають поза зоною першочергової уваги з боку владних структур. У сфері етнополітики спостерігається певний рух і реакція з боку владних структур, які мають спонтанний характер. Це вимагає корекції етнополітичного менеджменту в місцях проживання турків-месхетинців з огляду на нестабільну міжетнічну ситуацію. Потенційно успішними формами етнополітичних заходів є інформаційно-освітні заходи, публікації в ЗМІ, роз’яснювальна робота тощо. Враховуючи викладене, можна констатувати, що в наслідок успішної інтеграції статус турецько-месхетинська етнічної групи в перспективі буде еволюціонувати від етнічної групи з невизначеним статусом до статусу національної меншини.
|