ОСОБЛИВИЙ СУБ’ЄКТ ІНФОРМАЦІЙНИХ ПРАВОВІДНОСИН (ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ)

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації‚ визначається її зв’язок з науковими програмами, планами та темами‚ мета і завдання‚ об’єкт і предмет‚ методи дослідження‚ наукова новизна та практичне значення одержаних результатів‚ апробація результатів дисертації та публікації.

У розділі 1 «Поняття суб’єкта правовідносин в теорії права» міститься аналіз наукових підходів до розуміння суб’єкта права, досліджується динаміка розвитку цієї категорії на різних історичних етапах.

У підрозділі 1.1 «Наукові підходи до розуміння суб’єкта права та правовідносин» розглянуто різноманітні категорії та різновиди суб’єктів права від індивідуальних і колективних до соціальних спільнот і держави. У контексті досліджуваної теми аналізуються наукові погляди на види статусів суб’єктів права, а також підстави здійснення групових класифікацій. Аналізуються точки зору відомих юристів – прихильників природно-правового, позитивістського, соціологічного праворозуміння щодо обґрунтованості запровадження в теорію права та застосування таких понять як «правова особа», «юридична особа», «господарююча особа», «моральна особа», «конкретна особа», «забезпечувальний суб’єкт» або таких узагальнених  понять як «кожен» і «будь-хто». Проведений аналіз засвідчив наявність різних підходів до розуміння поняття «суб’єкт права» та класифікації суб’єктів, а також необхідність загальнотеоретичного узагальнення концепцій, запропонованих галузевими науками.

У підрозділі 1.2 «Теоретичні проблеми виникнення та припинення правосуб’єктності» досліджуються наукові концепції розуміння правосуб’єктності як підстави формування окремих груп суб’єктів в системі класифікації різновидів сторін правовідносин. Розуміння категорії правосуб’єктності, незважаючи на численні загальнотеоретичні напрацювання, до цього часу не є однозначним. Зокрема, відсутність чіткого розмежування обставин, що впливають на правоздатність і дієздатність, свідчить про те, що процес формування наукового поняття  «правосуб’єктність» все ще не є завершеним.

У підрозділі детально проаналізовано поняття та структуру правосуб’єктності, насамперед суб’єктів інформаційних правовідносин. Зазначається, що для того, щоб стати учасником інформаційних правовідносин, особа повинна володіти інформаційною правосуб’єктністю, яка складається з інформаційної правоздатності та інформаційної дієздатності. Зміст інформаційної правосуб’єктності не є однаковим для всіх суб’єктів інформаційних відносин. Кожен суб’єкт інформаційних правовідносин має свою певну правосуб’єктність.

Виникнення інформаційних прав і обов’язків у особи зумовлено наявністю у неї інформаційної правоздатності – невіддільної юридичної здатності бути носієм прав і обов’язків, передбачених законом (у дисертації звертається увага на розвиток вчення про «передсуб’єктів права» – ембріону, людського зародку, а також «постсуб’єктів правовідносин» та їх суперечки щодо їх можливості бути суб’єктами права. Сформульовано висновок, що ні «передсуб’єкти права», ні «постсуб’єкти правовідносин» суб’єктами права бути не можуть). Але бути реальним учасником інформаційно-правових відносин особа може, лише володіючи інформаційною дієздатністю – визначеною інформаційним законодавством юридичною можливістю здійснювати свої інформаційні права й обов’язки. Не всі суб’єкти інформаційного права володіють інформаційної дієздатністю. Часто особа лише володіє інформаційною правоздатністю, але сама реалізувати свої права не може. Тобто вона може бути суб’єктом права, але не суб’єктом інформаційних правовідносин. Деліктоздатність фізичних осіб як учасників інформаційних правовідносин – це здатність нести юридичну відповідальність за вчинене правопорушення у сфері інформаційних відносин; вона настає, як правило, з 16 років.

Підкреслюється, що особливий суб’єкт інформаційних правовідносин завжди є реальним учасником інформаційних правовідносин і допомагає іншим суб’єктам в реалізації їх інформаційних прав. Дієздатність може бути загальною і спеціальною, спеціальна дієздатність пов’язана зі здатністю суб’єкта мати права та обов’язки, що виникають з факту перебування на певній посаді. Журналіст у межах своєї спеціальної дієздатності перебуває в місцях надзвичайних подій, стихійних лих, військових конфліктів за пред’явленням посвідчення співробітника ЗМІ. Державний експерт з питань таємниць змінює ступінь секретності цієї інформації та розсекречує її. Оперативний працівник правоохоронного органу отримує розвідувальну інформацію в інтересах безпеки суспільства і держави, не розголошує відомості, що стосуються особистого життя, честі, гідності людини, які сталі відомі йому в результаті професійної діяльності.

У підрозділі 1.3 «Статус суб’єктів права: підстави класифікації» розкриваються загальнотеоретичні аспекти розуміння статусу суб’єкта як основи для обґрунтування правового положення особливого суб’єкта інформаційних правовідносин. На підставі загальнотеоретичного вчення про загальний та спеціальний статус суб’єктів формулюються положення про статус особливого суб’єкта інформаційних відносин. Спеціальний статус мають особи, суб’єкти, які обіймають певну посаду чи займаються певним видом діяльності. Статус працівника оперативного підрозділу правоохоронних органів, державного експерта з питань таємниць та журналіста є спеціальним і виникає на основі відповідних  нормативно-правових актів. Основу статусу особливих суб’єктів інформаційно-правових відносин складають професійні обов’язки, права, обмеження, гарантії, соціальне забезпечення, морально-правові вимоги, професійна компетентність та їх відповідальність. У підрозділі дано детальну характеристику зазначених елементів правового статусу особливих суб’єктів інформаційних правовідносин.

Підкреслюється, що правовий статус особливих суб’єктів інформаційно-правових відносин виявляється не лише їх можливості здійснювати права і виконувати обов’язки, але й у можливості розраховувати на певні правові форми позитивних щодо себе дій з боку інших суб’єктів, зокрема з боку держави. Так, підставами застосування положень законодавства про соціальний захист журналістів, працівників оперативних підрозділів правоохоронних органів є особливі умови їх діяльності: професійна творча діяльність в екстремальних умовах; виконання спеціальних завдань з ризиком для здоров’я і життя; інтенсивність інтелектуальної праці, неврегульованість тривалості робочого дня; у державних експертів з питань таємниць – пільги, пов’язані зі секретністю діяльності, постійним значним морально-психологічним навантаженням.

У розділі 2 «Загальнотеоретична характеристика особливого суб’єкта інформаційних правовідносин» аналізуються підходи до розуміння суб’єктів з розширеною правосуб’єктністю в інформаційних правовідносинах; співвідношення особливих суб’єктів зі спеціальними суб’єктами.

У підрозділі 2.1 «Особливий суб’єкт інформаційних правовідносин: визначення поняття» визначається поняття «особливий суб’єкт інформаційних правовідносин», досліджується взаємодія категорії «особливий суб’єкт інформаційних правовідносин» з поняттями: «забезпечувальний суб’єкт», «спеціальний суб’єкт», «службова особа», «посадова особа» для розкриття виокремлюючих характеристик саме особливого суб’єкта інформаційних правовідносин. Охарактеризовано критерії, що є підставою для об’єднання всіх перерахованих специфічних видів суб’єктів. 

Характеристика «особливого суб’єкта» ґрунтується на специфіці професійної діяльності з метою забезпечення, гарантування і реалізації повноти права на інформацію іншим суб’єктам. Така категорія доцільна для використання в інформаційному праві. Особливий суб’єкт інформаційних правовідносин – це суб’єкт права, фізична особа, якому відповідно до закону надається більша, ніж іншим суб’єктам інформаційних відносин, можливість у реалізації права на інформацію, у зв’язку зі специфікою його професійної діяльності, спрямованої на забезпечення і гарантування повноти права на інформацію іншим суб’єктам.

Наголошується, що в юридичній літературі не сформувався єдиний підхід до розуміння понять «спеціальний суб’єкт», «забезпечувальний суб’єкт», «обов’язковий суб’єкт», «лідируючий суб’єкт», «комплексний суб’єкт», «допоміжний суб’єкт». Це сприяє їх невиправданому підмінюванню. Порівняння спеціального і особливого суб’єкта дало підстави для висновку, що характерні ознаки суб’єкта як спеціального, так і особливого, з одного боку, є додатковими, оскільки доповнюють загальне поняття, з іншого – обмежувальними, оскільки звужують коло осіб, які належать до спеціального суб’єкта. Поняття «спеціальний суб’єкт» вживається як до фізичних, так і до юридичних осіб; як індивідуальних, так і колективних суб’єктів. У галузевому законодавстві найчастіше це – посадова (службова) особа, наділена владними повноваженнями, часто цей термін поширюють на державний орган або комерційну організацію, критеріями їх «специфічності» виступають державно-владні повноваження або наявність права здійснювати професійну підприємницьку діяльність. Зокрема, така практика використання терміна «спеціальний суб’єкт» або «суб’єкт зі спеціальною правосуб’єктністю» застосовується теорією держави і права. З точки зору прагнення до єдиної «стандартизованої» форми розуміння і використання в юридичному обігу професійних термінів, зокрема категорії «спеціальний суб’єкт», не може бути виправданим його однорідне застосування як до індивідуальних, так і колективних суб’єктів, фізичних і юридичних осіб. Нераціональним і недоцільним уявляється включення до одного термінологічного ряду «посадових осіб», «рецидивістів» і «вагітних жінок». З огляду на викладене зроблено висновок про доцільність запровадження у категоріальний обіг фундаментальної юриспруденції понять, що стануть відмінними від «спеціального суб’єкта».

Зокрема, певний інтерес для досягнення мети дослідження становить визначення поняття забезпечувальних суб’єктів, тобто осіб і органів, завданням яких є забезпечення елемента зовнішньої свободи, що надається суб’єктові, який нею наділяється. Ще одна доктрина класифікації суб’єктів побудована на наявності зацікавленості учасників правовідносин у результаті справи, їх можна досить чітко розмежувати на дві групи: 1) ті, що безпосередньо зацікавлені у результаті справи; 2) наділені владними повноваженнями на вирішення справ, але не мають особистого інтересу в спорі або іншому конкретному юридичному питанні.

У підрозділі 2.2 «Правосуб’єктність особливого суб’єкта інформаційних правовідносин» проаналізовано складові правосуб’єктності особливого суб’єкта інформаційних правовідносин: правоздатність, дієздатність та деліктоздатність.

Пункт 2.2.1 «Правоздатність особливого суб’єкта інформаційних правовідносин» присвячено розкриттю правоздатності особливих суб’єктів інформаційних правовідносин. Умовами набуття особливої правоздатності в інформаційній сфері визнаються: спеціальна освіта, досягнення певного віку, призначення на посаду, стан здоров’я, законослухняність. Ії специфіка полягає у тому, що особливі суб’єкти мають додаткові права у сфері збору, використання і розповсюдження інформації; переваги у пошуку, зборі і отриманні аналітичної інформації; право на використання різних джерел інформації; право на використання інформації різного статусу – як відкритої, так і закритої; право встановлювати режим доступу до інформації, наприклад, відносити інформацію до державної таємниці. Так, державний експерт з питань таємниць на підставі положень Закону України «Про державну таємницю» визначає, яка інформація у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки і охорони правопорядку може бути віднесена до державної таємниці. На основі аналізу особливостей правосуб’єктності засобів масової інформації та журналістів зроблено висновок про те, що їх діяльність становить суттєве підґрунтя демократичного суспільства, основну умову його прогресу та розвитку кожної особистості; при цьому досліджується практика Європейського Суду з прав людини згідно зі ст.10 Європейської конвенції прав людини (право на свободу вираження поглядів). Відмінна риса інформаційної правоздатності співробітників правоохоронних органів обумовлена їх можливістю використовувати різні джерела інформації, застосувати різні методи її отримання.

У пункті 2.2.2 «Дієздатність особливого суб’єкта інформаційних правовідносин» встановлюється співвідношення, що існує між поняттями «суб’єкт права» та «суб’єкт інформаційних правовідносин». Обґрунтовується  думка, що в основі їх розмежування лежить дієздатність, яка перетворює суб’єкта права в суб’єкта правовідносин.

Одним зі шляхів формування елементів дієздатності особливого суб’єкта інформаційних правовідносин названо отримання специфічної правомочності журналістів як, наприклад, право на акредитацію при органі державної влади або органі місцевого самоврядування. Така частина правосуб’єктності буде відмінною можливістю порівняно з іншими суб’єктами інформаційних правовідносин. У той же час така правомочність може характеризувати «особливий» правовий статус журналіста, що представляє в органах державної влади або органах місцевого самоврядування інтереси конкретного видавництва, телерадіокомпанії або інформаційного агентства. Дієздатність такого суб’єкта припускає наявність реальної готовності, фактичної можливості особи здійснювати конкретну правову функцію, вид правової діяльності (здатність перебувати в місцях надзвичайних подій, стихійних лих, військових конфліктів за пред’явленням посвідчення співробітника ЗМІ). Працівники правоохоронних органів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, мають додаткову правомочність щодо отримання інформації шляхом проведення оперативних спостережень, оперативних опитувань, що за законом неприпустимо для інших видів суб’єктів. Державний експерт з питань таємниць як особливий суб’єкт інформаційних правовідносин визначає підстави віднесення інформації до державної таємниці. Журналіст, реалізуючи професійне право на доступ до інформації, проводить відео- і фотозйомку в місцях аварій, катастроф, місць вчинення злочинів; у фізичної ж особи як суб’єкта інформаційного права такої правомочності немає. Працівники підрозділів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, для отримання необхідної оперативної інформації можуть використовувати також негласні методи. Важливою складовою визначення особливої правосуб’єктності журналіста як сторони в правовідносинах інформаційного характеру є специфіка нормування режиму його діяльності, охорона праці; порядок відрядження в місця надзвичайних подій; відповідальність за посягання на його життя і здоров’я тощо.

У пункті 2.2.3 «Деліктоздатність особливого суб’єкта інформаційних правовідносин» розкривається зазначений елемент правосуб’єктності щодо журналістів, працівників правоохоронних органів, державних експертів з питань таємниць. Деліктоздатність особливого суб’єкта інформаційних правовідносин – це його здатність нести юридичну відповідальність за вчинене правопорушення у сфері інформаційних відносин. Її особливості обумовлені професійною діяльністю у сфері інформаційних відносин, підвищеними вимогами до якості виконання покладених обов’язків; більш широкими порівняно з іншими суб’єктами можливостями у сфері інформаційного обігу, спеціальними, визначеними в законі, умовами та підставами притягнення та звільнення від юридичної відповідальності. Так, наприклад, для працівників оперативних підрозділів – це необхідність здійснення додаткових заходів і дій, пов’язаних з нерозголошенням інформації, отриманої оперативним шляхом. Журналісти не несуть відповідальності за оприлюднення відомостей, які не відповідають дійсності, за умови, якщо ці дані містилися в офіційних повідомленнях, якщо вони отримані від інформаційних агенцій  або прес-служб державних органів і органів об’єднань громадян, якщо вони є дослівним цитуванням публічних виступів посадовців. Державні експерти з питань таємниць несуть встановлену законодавством відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов’язків щодо охорони державної таємниці.

У розділі 3 «Правове регулювання діяльності особливого суб’єкта інформаційних правовідносин в Україні» аналізується специфіка нормативно-правового регулювання діяльності окремих особливих суб’єктів інформаційних правовідносин.

Підрозділ 3.1 «Правове регулювання статусу особливого суб’єкта інформаційних правовідносин у сфері засобів масової інформації» присвячено аналізу нормативно-правого регулювання діяльності журналістів. Чинне законодавство передбачає особливий режим отримання, збирання, створення, розповсюдження, використання і зберігання інформації, зокрема, щодо діяльності органів публічної влади, їх посадових осів з метою задоволення інформаційних потреб громадян. Журналіст має низку особливих прав, які не надаються іншим особам: відкрито здійснювати записи, у тому числі із застосуванням будь-яких технічних засобів, за винятком випадків, передбачених законом; на вільний доступ до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів; переваги на одержання відкритої за режимом доступу інформації; на безкоштовне задоволення запиту щодо доступу до офіційних документів; за пред’явленням редакційного посвідчення або іншого документа, що засвідчує його належність до друкованого ЗМІ, перебувати в районі стихійного лиха, катастроф, у місцях аварій, масових безпорядків, на мітингах і демонстраціях, на територіях, де оголошено надзвичайний стан. Особливий інформаційно-правовий статус журналіста проілюстрований також на прикладі інституту акредитації. В дисертації звертається увага на те, що встановлення факту порушення представниками ЗМІ порядку і режиму акредитації вже довгий час залишається прерогативою владних структур. Такий стан не повною мірою відповідає демократичним засадам, на які орієнтується громадянське суспільство.

У підрозділі 3.2 «Правове регулювання статусу особливого суб’єкта інформаційних правовідносин у правоохоронній сфері», виходячи з аналізу чинного законодавства, визначено особливості правового регулювання діяльності працівників правоохоронних органів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність. Підкреслюється, що зазначені особливі суб’єкти інформаційних правовідносин наділені повноваженнями, які надають їм можливість обмежувати право громадян на недоторканність приватної інформації. Тому діяльність цих суб’єктів перебуває під оперативним контролем відповідних відомств і прокурорським наглядом, а повноваження оперативних підрозділів, які тимчасово обмежують права громадян, урівноважуються правом громадян оскаржити їх дії і отримувати необхідну інформацію, передбачену законом. Надаючи право працівникам оперативних підрозділів опитувати осіб, законодавець надає їм також можливість використовувати і добровільну допомогу громадян. За необхідності проникнення працівників оперативних підрозділів в злочинне угруповання законодавець гарантує їм або залученим до виконання завдань оперативних підрозділів особам збереження в таємниці достовірних даних щодо їх особи. Він гарантує їм також правовий захист, якщо вони діяли в стані необхідної оборони або крайньої необхідності, соціальний і правовий захист у випадках, передбачених законом.

До специфіки нормативно-правового регулювання діяльності суб’єктів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, віднесено також можливість використовувати в ній явні та негласні пошукові, розвідувальні та контррозвідувальні заходи закритого характеру; отримувати необхідну інформацію, працюючи з використанням чітко визначених законом повноважень і дотриманням відомчої службової підлеглості; закритий характер їх діяльності з отримання, збору і зберігання інформації, пов’язаної з використанням негласних заходів; можливість діяти гласно або на конспіративних засадах для отримання необхідної інформації.

У підрозділі 3.3 «Правове регулювання статусу державного експерта з питань таємниць як особливого суб’єкта інформаційно-правових відносин» містить розгорнутий аналіз нормативно-правових актів, які визначають правовий статус державного експерта з питань таємниць у сфері інформаційних правовідносин. Чинне законодавство наділяє державного експерта з питань таємниць повноваженнями визначати режим доступу до інформації, визнаючи її такою, що становить державну таємницю. Державний експерт з питань таємниць уповноважений встановлювати або змінювати рівень секретності (відкритості) інформації для інших суб’єктів інформаційних правовідносин, подає Службі безпеки України висновки про зміну ступеня секретності інформації і скасування рішення про віднесення її до державної таємниці. До його особливих повноважень належать також: безперешкодно проводити перевірку виконання органами державної влади, органами місцевого самоврядування рішень про віднесення інформації до державної таємниці; скасовувати безпідставні рішення про надання носієві інформації грифа секретності, зміну або скасування цього грифа. Водночас він несе персональну відповідальність за законність і обґрунтованість свого рішення про віднесення інформації до державної таємниці або висновку про зниження ступеня секретності такої інформації, або скасування рішення про таке віднесення. У діяльність такого суб’єкта інформаційних правовідносин як державний експерт з питань таємниць забороняється втручання навіть особі, якій він підпорядкований за посадою. Зазначається, що вже давно назріла необхідність створення єдиного електронного реєстру-переліку (зводу) відомостей, що становлять державну таємницю, з відповідним системним оголошенням про виведення з його складу тих чи інших елементів. Така робота вже має позитивні приклади втілення, наприклад, оприлюднення раніше закритих відомостей щодо голодомору, але це, на жаль, має фрагментарний, несистемний та заполітизований характер.

ВИСНОВКИ

У результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України та практики його застосування, теоретичного осмислення низки наукових праць у різних галузях знань, автором запропоновано нове вирішення наукового завдання, що виявляється у розробці теорії особливого суб’єкта інформаційних правовідносин, що сприятиме розвитку загальнотеоретичного поняття «суб’єкт права», а також є необхідною умовою становлення інформаційного права як самостійної галузі. Дисертантом сформульовано низку висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на вирішення зазначеного завдання. Основні з них такі.

Проведений аналіз загальнотеоретичних підходів до визначення суб’єкта права та підстав його класифікації дозволив зробити висновок про відсутність чіткої теорії, яка б містила універсальне поняття суб’єкта. Дослідження проблеми особливих суб’єктів у сфері інформаційних правовідносин дозволяє краще зрозуміти поняття «суб’єкт правовідносин», яке для теорії права є базовим.

У результаті здійсненого аналізу сформульовано авторське визначення поняття «особливий суб’єкт інформаційних правовідносин»: це – суб’єкт права, фізична особа, якій відповідно до закону надається більша, ніж іншим суб’єктам інформаційних відносин, можливість у реалізації права на інформацію у зв’язку зі специфікою її професійної діяльності, яка спрямована на забезпечення і гарантування повноти права на інформацію іншим суб’єктам.

До специфіки правосуб’єктності особливих суб’єктів інформаційних правовідносин віднесено те, що їх право-, діє-, та деліктоздатність відрізняється від право-, діє- та деліктоздатності інших учасників. Відмінними рисами правоздатності особливого суб’єкта інформаційних правовідносин визнається те, що відповідно до закону він має додаткові права у сфері збору, використання і розповсюдження інформації; переваги на пошук, збір і отримання аналітичної інформації; право на використання різних джерел інформації; право на використання інформації різного статусу – як відкритої, так і закритої; право встановлювати режим доступу до інформації, наприклад, відносити інформацію до державної таємниці. Особливими суб’єктами інформаційно-правових відносин є журналісти, оперативні працівники правоохоронних органів, державні експерти з питань таємниць.

Дієздатність особливого суб’єкта інформаційних правовідносин у дисертації визнається спеціальною, вона додатково характеризується тим, що цей суб’єкт має перевагу у реалізації права на інформацію за рахунок специфіки професійної діяльності. Це реальна здатність здійснювати конкретну правову функцію, вид правової діяльності. Зокрема, це здатність перебувати в місцях надзвичайних подій, стихійних лих, військових конфліктів за пред’явленням посвідчення (для журналістів); отримувати інформацію шляхом проведення оперативних спостережень, оперативних опитувань, що за законом неприпустимо для інших видів суб’єктів (для оперативних працівників правоохоронних органів); визначати підстави віднесення інформації до державної таємниці (для державного експерта з питань таємниць).

Деліктоздатність особливого суб’єкта інформаційних правовідносин визначено як здатність нести за вчинене у межах професійної діяльності інформаційне правопорушення юридичну відповідальність, обумовлену положеннями інформаційного законодавства, що встановлює перелік випадків її підвищеного обсягу, або звільнення від такої відповідальності.

Зроблено висновок, що поняття «суб’єкт інформаційного права» і «суб’єкт інформаційних правовідносин» не є тотожними. Суб’єкт інформаційного права має лише інформаційну правоздатність і потенційно може бути учасником інформаційних правовідносин, у той час як суб’єкт інформаційних правовідносин є їх реальним учасником.

Визначено формальні процедурно-процесуальні підстави професійної діяльності для особливих суб’єктів інформаційних правовідносин. Такими підставами може бути наявність посвідчення журналіста як представника певного ЗМІ; отримання першої, другої або третьої форм допуску для роботи з документами, що містять державну таємницю, – для державного експерта з питань таємниць; рішення (дозвіл) суду на проведення оперативно-розшукових заходів і наявність службового посвідчення – для оперативних працівників правоохоронних органів. Водночас правова мета надання журналісту, оперативному працівнику правоохоронних органів, державному експерту з питань таємниць особливого статусу полягає у забезпеченні іншим суб’єктам інформаційних правовідносин повноти реалізації права на інформацію.

Умовами виділення у загальній класифікації суб’єктів правовідносин категорії «особливий суб’єкт інформаційних відносин» названо професійну спрямованість діяльності в інформаційному обігу; виконання забезпечувальної функції в реалізації права щодо інших суб’єктів; більша за обсягом, порівняно з іншими суб’єктами, інформаційна правосуб’єктність. Такий підхід є можливим і для розвитку загальної класифікації суб’єктів права та суб’єктів інформаційних правовідносин.

Сформульовано пропозицію про необхідність усунення з чинного інформаційного законодавства положень, що наділяють органи виконавчої влади повноваженнями на встановлення фактів порушення представниками ЗМІ порядку і режиму акредитації при владних структурах та скасування самої акредитації до винесення відповідного рішення судовими інстанціями. Такий стан нормативного регулювання зазначених відносин є недемократичним і таким, що обмежує в конституційному праві на інформацію не лише самих представників ЗМІ, але і невизначене коло громадян держави, які недоотримують відповідну інформацію від професіоналів інформаційної сфери. Адже тут порушується і принцип першочерговості отримання інформації, і принцип її відкритості на шляху формування інформаційного суспільства в Україні.

У сфері діяльності державного експерта з питань таємниць пропонується законодавчо закріпити необхідність створення єдиного електронного реєстру-переліку (зводу) відомостей, що становлять державну таємницю, з відповідним систематичним повідомленням користувачів про виведення з його складу тих чи інших елементів і оприлюдненням в доступних формах інформації, з якої знято обмежуючі грифи.

На основі аналізу характерних рис понять «особливий суб’єкт» та «спеціальний суб’єкт» зроблено висновок про те, що вони не є тотожними. Ознаки, що характеризують як спеціального суб’єкта, так і особливого, з одного боку, є додатковими, оскільки доповнюють загальне поняття суб’єкта, з іншого боку, – вони є обмежувальними, оскільки звужують коло осіб, які належать до зазначених видів суб’єктів. Поняття «особливий суб’єкт» вживається щодо фізичних осіб, які виконують свої повноваження в інформаційно-правових відносинах і володіють особливими правовими якостями; серед них – комунікативність, професійність та забезпечувальність. Поняття ж «спеціальний суб’єкт» застосовується як до фізичних, так і юридичних осіб, як до індивідуальних, так і колективних суб’єктів. У законодавстві найчастіше під цим поняттям розуміються посадові особи, службові особи, наділені владними повноваженнями. Теорія права пропонує застосовувати термін «спеціальний суб’єкт» для такого різновиду сторони правових відносин як колективний суб’єкт у вигляді державного органу або комерційної організації.