СТВОРЕННЯ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ ПРИВАТНОГО ПРАВА спеціальність 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право

Краткое содержание

Розділ 1 “Загально-цивілістичні засади створення юридичних осіб приватного права” складається із двох підрозділів та присвячений дослідженню  суб’єктивного права осіб на створення юридичних осіб приватного права, аналізу законодавчих обмежень цього права, а також характеристиці правового статусу засновників.

У підрозділі 1.1. “Поняття та зміст права на  створення юридичних осіб приватного права ” розглядаються такі теоретичні конструкції, як суб’єктивне право на створення юридичних осіб приватного права, поняття і зміст цього права.

Для створення юридичних осіб приватного права необхідно здійснити певні дії, як її засновниками, так і публічними органами. Оскільки юридична особа створюється тільки з дня її державної реєстрації, то для цього важливі лише дії, які необхідні для проведення цієї процедури. До них беззастережно відносяться дії щодо підписання (прийняття, укладення, затвердження) установчих документів, тобто надання їм легітимності. Обов’язковою умовою для створення будь-якої юридичної особи приватного права є тільки легітимація установчих документів та державна реєстрація юридичної особи. Інші дії засновники (юридична особа, яка реорганізується або/та її учасники)  можуть здійснювати за своїм бажанням або виходячи із вимог законодавства, які ставляться до окремих видів юридичних осіб.  До таких дій відносяться дії, які: встановлені законодавством, але не вимагають підтвердження для проведення державної реєстрації ( укладення договору про створення акціонерного товариства);  не вимагаються для проведення державною реєстрації, але їх мають право здійснювати засновники відповідно до законодавства (укладення договору про створення товариства з обмеженою чи товариства з додатковою відповідальністю); породжують правові наслідки, але не встановлені законодавством (укладення договору з юридичної фірмою на підготовку установчих документів, консультації з аудиторської фірмою, укладення договору оцінки майна, яке вноситься до статутного капіталу, тощо);  не встановлені законодавством і не породжують правових наслідків (проведення переговорів між засновниками, пошук приміщення для місцезнаходження юридичної особи, тощо).

Створення юридичних осіб приватного права є суб’єктивним правом особи. Але принцип автономії волі щодо створення не тільки юридичних осіб публічного права, але і юридичних осіб приватного права не є універсальним для застосування. Відповідно до ч. 1 ст. 106 ЦК поділ і злиття юридичних осіб, при якому виникають нові юридичні особи, можуть провадитися за рішенням суду або відповідних органів державної влади. У процесі процедури санації господарський суд має право прийняти ухвалу щодо реструктуризації юридичної особи шляхом її поділу (ст. 1, 18 Закону “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”).

У підрозділі 1.2. “Правовий статус засновників юридичних осіб” аналізуються основні ознаки засновника як особливого суб’єкта правовідносин, що виникають при створенні юридичних осіб приватного права.

Засновники юридичної особи – це фізичні та юридичні особи, які наділені достатнім обсягом цивільної дієздатності, які здійснюють  організаційно-правові дії зі створення юридичної особи. Винятком із цього правила є створення установ на підставі заповіту, який визнається установчим актом (ч.3 ст. 87 ЦК). У такому випадку організаційних дій зі створення установи засновник не провадить. 

При створенні юридичної особи шляхом заснування не існує таких суб’єктів, як учасники, вони виникають тільки після створення юридичної особи, тому застосування до таких осіб, які створюють юридичну особу, у ч.2 ст. 87 ЦК, а також в інших законах, терміна “учасник” не відповідає правовому положенню таких суб’єктів.

Законодавством України встановлюються наступні обмеження прав суб’єктів цивільних правовідносин на створення юридичних осіб приватного права: вік фізичної особи-засновника (засновником політичної партії можуть бути особи, які досягли 18 років, засновником виробничого кооперативу – особа, яка досягла 16 років); надання права на створення окремих видів юридичних осіб приватного права тільки окремим видам суб’єктів цивільних правовідносин,  а саме – тільки фізичним особам (засновники виробничих кооперативів, об’єднань громадян, політичних партій та ін.) або тільки юридичним особам (засновники фондової біржі, банківського об’єднання чи об’єднання підприємства); встановлення мінімальної кількості засновників (торгово-промислова палата – 50 засновників, які перебувають на відповідній території, повне товариство – не менше як 2 засновника, кооператив можуть заснувати не менш як 3 засновники); надання права на створення тільки громадянам України чи  юридичним особам, зареєстрованим на території України (засновники телерадіоорганізації); надання права на створення тільки юридичним особам, які здійснюють визначений законом вид діяльності (засновниками біржі можуть бути – торговці цінними паперами, засновниками банківської  корпорації,  банківської  холдингової  групи – тільки банки); надання права юридичним особам засновувати юридичні особи, які здійснюють тільки певні види діяльності (політичні партії мають право засновувати підприємства, які займаються продажем суспільно-політичної літератури, інших пропагандистсько-агітаційних матеріалів, виробів із власною символікою, проведення фестивалів, свят, виставок, лекцій, інших суспільно-політичних заходів)  заборони деяким суб’єктам цивільних правовідносин бути засновниками юридичних осіб приватного права (громадяни, які за вироком суду відбувають покарання у місцях позбавлення волі, не мають права створювати телерадіоорганізації); та інші обмеження.

Розділ 2 “Етапи створення юридичних осіб приватного права” складається із чотирьох підрозділів. Він присвячений розгляду окремих етапів створення юридичних осіб приватного права, зокрема способам закріплення рішення про створення юридичних осіб, визначення правової природи статуту та установчого договору, державній реєстрації юридичних осіб, правовому регулюванню внесення вкладів засновниками юридичної особи.

У підрозділі 2.1. “Цивільно-правові форми закріплення рішення засновників про створення юридичних осіб приватного права”розглядаються основні форми закріплення волі засновників щодо створення юридичної особи. Такими способами є: підписання (укладення) установчого документа (статуту, засновницького договору, установочного акта); підписання договору про створення юридичної особи та установчих документів; прийняття рішення  установчими зборами про створення юридичної особи та прийняття (затвердження) статуту. В науці цивільного права статут визнається: договором, одностороннім чи багатостороннім корпоративним правочином, який не є договором; локальним нормативним актом; нормативним актом (статут публічно-правових утворень), актом. У результаті проведеного дослідження додатково аргументовано висновок, що статут і установочний акт є локальним нормативним актом.

Підрозділ 2.2. “Укладення установчого  договору” присвячений розгляду основних проблем укладення установчого та засновницького договору.

Відносини сторін щодо створення окремих видів юридичної особи повинні регулюватися договором, а особливо тих підприємницьких юридичних осіб, для створення яких засновниками до реєстрації вносяться  вклади,  оплачуються акції тощо. Така необхідність викликана, зокрема, тим, що відповідно до Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах необхідно подати до банку крім інших документів рішення засновників (учасників) про призначення особи, якій надається право розпорядчого підпису під час проведення грошових операцій за цим рахунком, яке оформляється довіреністю. Відповідно до ст. 244 ЦК представництво за довіреністю може ґрунтуватися на договорі або на акті органу юридичної особи. Отже, підставою для видачі  довіреності розпоряднику банківського рахунку може бути не рішення засновників, а договір, який укладають засновники.

Враховуючи закріплення в законодавстві обов’язку засновників деяких видів юридичних осіб укладати договір, який регулює відносини щодо створення юридичної особи запропоновано доповнити ч. 1 ст. 87 ЦК абзацом другим у наступній редакції: “Якщо підприємницька юридична особа створюється кількома особами, вони укладають між собою установчий договір, який визначає порядок здійснення ними спільної діяльності щодо її створення”.

У підрозділі 2.3. «Внесення вкладів засновниками юридичних осіб» розглядаються правові проблеми внесення вкладів засновниками юридичних осіб.

Для створення деяких видів юридичних осіб законодавством встановлені вимоги щодо внесення вкладів для формування статутного (пайового) капіталу (фонду): 1) мінімальний розмір статутного (пайового) капіталу (фонду) для окремих видів організаційно-правових форм юридичних осіб: 2) процент внесення вкладів до заявленого в установчих документах статутного (пайового) капіталу (фонду); 3) еквівалентність вираження статутного капіталу (фонду) в іноземній валюті; 4) обмеження внесення окремих видів майна як вкладу до статутного (пайового) капіталу (фонду) для будь-яких юридичних осіб або окремих видів організаційно-правових форм юридичних осіб чи для юридичних осіб, які здійснюють певні види підприємницької діяльності; 5) необхідність формування статутного капіталу (фонду) без зазначення його розміру чи порядку формування.

Починаючи з 1 січня 1998 року мінімальна заробітна плата  45 гривень (ст. 2 Закону “Про встановлення величини вартості межі малозабезпеченості та розміру мінімальної заробітної плати на 1998 рік”, збільшилася майже у 13 разів. У зв’язку з чим виникли нерівні правові умови створення юридичних осіб. Це впливає на гарантуючу функцію статутних капіталів таких товариств, як товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю, акціонерних товариств. 

Ч. 4 ст. 24 Закону “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” вимагає подання для державної реєстрації юридичної особи  документу, що підтверджує внесення засновником (засновниками) вкладу (вкладів) до статутного фонду (статутного або складеного капіталу) юридичної особи. На практиці найбільш розповсюдженим є подання  до органу реєстрації акту прийому-передачі, який підписується засновниками. Але такий акт має фіктивний характер, оскільки юридичної особи ще не існує.

Підрозділ 2.4. “Цивільно-правове регулювання державної реєстрації юридичних осіб приватного права” присвячений дослідженню такого комплексного інституту, як державна реєстрація юридичних осіб приватного права, та наслідків порушення вимог законодавства щодо їх створення.

 Традиційно інститут державної реєстрації юридичних осіб є інститутом публічного права, але включення його до ЦК дає підставу для висновку про комплексний міжгалузевий характер цього інституту, що утворюється на межі двох галузей права (цивільного та адміністративного). Тому державна реєстрація юридичної особи, хоча і є за своєю природою адміністративно-правовою дією, але вона є підставою виникнення суб’єкта цивільних правовідносин. Що ж стосується самого процесу реєстрації юридичної особи, тобто дій державного реєстратора з включення до державного реєстру юридичних осіб,  внесення до нього змін, то зазначені дії не входять до предмета правового регулювання цивільного права, а є адміністративно-правовими.

Закон України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців” визначив головний принцип державної реєстрації, а саме всі види юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, набувають права юридичної особи з моменту їх державної реєстрації у порядку, встановленому цим Законом. Однак ст. 3 Закону надала право Міністерству юстиції України та його територіальним органам здійснювати реєстрацію (легалізацію) об'єднань громадян (у тому числі професійних спілок та їх об’єднань), благодійних організацій, політичних партій, творчих спілок та їх територіальних осередків, адвокатських об’єднань, торгово-промислових палат, інших установ та організацій, визначених законом, та видачі свідоцтва про державну реєстрацію, оформленого державним реєстратором за місцезнаходженням юридичної особи. Це спричинило подвійну  державну реєстрацію юридичних осіб. Необхідно встановити єдиний порядок державної реєстрації юридичних осіб, який має здійснюватися шляхом внесення в єдиний державний реєстр відповідних даних про державну реєстрацію.

 Виходячи із конституційного права громадян на об’єднання,  для таких юридичних осіб є недоцільним встановленням дозвільного порядку реєстрації, а отже  немає сенсу встановлювати  реєстрацію їх статутів у органах юстиції.

Для створення деяких видів юридичних осіб приватного права доцільно залишити дозвільний порядок державної реєстрації, який існує й у зарубіжних країнах. Тому, в Законі “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців” слід визначити перелік юридичних осіб, які мають створюватися у дозвільному порядку, але державну реєстрацію повинен здійснювати єдиний орган. Зокрема, до таких видів юридичних осіб, які створюються у дозвільному порядку, можна віднести не тільки банківські установи, а й інші фінансові установи, створення та діяльність яких вимагає як спеціальних знань, так і фінансових можливостей. Дозвіл (погодження) на створення може провадитися Національним банком  чи Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг.

Однією з підстав ліквідації юридичних осіб є визнання судом недійсною державної реєстрації юридичних осіб через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути (ч. 1 ст. 110 ЦК). Державна реєстрація юридичних осіб може бути також скасована, і це позбавляє суб’єкта господарювання статусу юридичної особи і є підставою для вилучення його з державного реєстру (ст. 59 ГК). Такі підстави для ліквідації юридичних осіб можуть стати основою для висновку про те, що юридична особа не існувала як суб’єкт правових відносин, а тому правочини, які вона укладала, є недійсними. Сьогодні існує така судова практика. Вважаємо недоцільним виділення таких підстав ліквідації юридичних осіб, як визнання недійсною державної реєстрації або скасування державної реєстрації, оскільки у випадку, коли юридична особа визнавалася суб’єктом правовідносин, є неможливим визнання її такою, яка не існувала фактично чи юридично.

Розділ 3  “Цивільно-правове регулювання створення юридичних осіб приватного права в процесі реорганізації” складається із двох підрозділів та присвячений  розгляду основних проблем створення юридичних осіб приватного права у процесі реорганізації. 

У підрозділі 3.1. “Реорганізація як спосіб створення юридичних осіб” провадиться дослідження змісту правового поняття «реорганізація», доводиться необхідність введення такого інституту до ЦК, розглядаються особливості створення юридичних осіб у процесі реорганізації.

Аналізуючи радянське законодавство, а також ЦК постсоціалістичних країн, додатково обґрунтовується доцільність збереження інституту реорганізації юридичної особи та визначення його через виділення таких ознак, які визначають кінцеву мету цього правового процесу, а саме –  припинення та (чи) створення нових юридичних осіб, у результаті чого має місце правонаступництво.  Також обґрунтовується недоцільність використання інституту реорганізації до фінансово-промислових груп, які не є юридичними особами, та до перетворення взаємних фондів інвестиційних компаній в пайовий або корпоративний інвестиційний фонд.

Створення нової юридичної особи в процесі реорганізації можливе у таких формах, як злиття, виділ, поділ, перетворення, що потребує законодавчого закріплення у ст. 87 ЦК.  При реорганізації у формі злиття, перетворення, поділу дії з створення юридичної особи пов’язані з процесом припинення юридичної особи і являють собою єдину сукупність послідовних дій як щодо припинення юридичної особи, так і щодо її створення.  В процесі створення юридичних осіб при реорганізації не здійснюються деякі дії, які потрібно здійснити при первинному створенні юридичної особи (укладення засновниками договору про створення юридичної особи, підтвердження формування статутного капіталу).  Юридична особа при реорганізації  не створюється шляхом заснування, і не існує таких суб’єктів як засновники.  Для створення юридичної особи в процесі реорганізації необхідно здійснити ряд послідовних дій самою юридичною особою, яка реорганізується, а також особами, які стануть учасниками створеної в процесі реорганізації юридичної особи.

Підрозділ 3.2. “Етапи створення юридичних осіб приватного права в процесі реорганізації” присвячений дослідженню особливостей процесу створення юридичних осіб у процесі реорганізації.

Виходячи із положень ЦК, ГК та Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” можна виділити загальні етапи створення юридичної особи приватного права при реорганізації, а саме дії: пов’язані з припиненням  чи виділом юридичної особи та дії, які пов’язані з її створенням. Діями по створенню в процесі реорганізації юридичної особи є легітимація установчих документів нової юридичної особи, яке здійснюється юридичною особою, яка реорганізується або її учасниками, а також державна реєстрація новоствореної юридичної особи.

Стаття 98 ЦК України передбачає, що рішення про внесення змін до статуту товариства, відчуження майна товариства на суму, що становить п’ятдесят і більше відсотків майна товариства, та про ліквідацію товариства приймаються більшістю не менш як у 3/4 голосів, якщо інше не встановлено законом. Таким чином, інші питання, зокрема про реорганізацію, можуть прийматись і простою більшістю голосів, якщо інше не передбачене законом. Враховуючи важливість процесу реорганізації юридичної особи, запропоновано приймати рішення про реорганізацію юридичної особи більшістю не менш як у 3/4 голосів, якщо інше не встановлено законом.

Державна реєстрація припинення юридичної особи повинна здійснюватися одночасно з державною реєстрацією створених у процесі реорганізації юридичних осіб, оскільки при злитті, коли припиняється декілька юридичних осіб, не може існувати проміжку часу, коли юридична особа не існує юридично.

Законодавством не передбачено наслідків неповідомлення кредиторів у письмовій формі про припинення юридичної особи.  В зв’язку з чим пропонуємо ч. 4 ст. 105 ЦК доповнити наступним абзацом: “У разі, якщо кредитора не буде повідомлено письмово про реорганізацію, правонаступники реорганізованої юридичної особи несуть солідарну відповідальність перед кредитором”.

ЦК України, Закон “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” не передбачають наслідки проведення реорганізації юридичних осіб з порушенням вимог закону.  Стаття 38 Закону “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” передбачає, що підставами для постановлення судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов’язано з банкрутством юридичної особи, зокрема, є визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути.

Чинним законодавством не встановлені вимоги щодо необхідності зазначення в установчих документах про те, що юридична особа створена у процесі реорганізації та виникнення правонаступництва. Враховуючи те, що установчі документи – це правові документи, на підставі яких створюється і діє юридична особа, є необхідним зазначення в них відомості щодо створення юридичної особи в процесі реорганізації, а також те, що юридична особа є правонаступником юридичної особи (юридичних осіб). 

                                       ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової задачі, що виявляється у вдосконаленні цивільно-правового регулювання створення юридичних осіб приватного права. До найбільш вагомих та суттєвих висновків можна віднести такі:

1) Згідно зі ст. 80 ЦК юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Ст. 80 ЦК виділяє поняття «створення» та «реєстрація» юридичної особи, що суперечить ч. 4 ст. 87 ЦК, яка встановлює, що юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.  Тому необхідно внести зміни до ст. 80 ЦК та відмовитися від розмежування  поняття «створення» та «державна реєстрація» при визначенні поняття юридичної особи. 

2) Способами закріплення засновниками своєї волі щодо створення юридичних осіб приватного права є: підписання (укладення) установчого документа (статуту, засновницького договору, установочного акта); підписання договору про створення юридичної особи та установчих документів; прийняття рішення на установчих зборах про створення юридичної особи та прийняття (затвердження) статуту, підписання договору про створення юридичної особи, прийняття рішення на установчих зборах про створення юридичної особи та прийняття (затвердження) статуту.

3) Запропоновано іменувати договір, який регулює порядок створення юридичних осіб, “установчим договором”, оскільки така назва увійшла у правову лексику, а також з метою розмежування із засновницьким договором, на підставі якого створюються і діють повні та командитні товариства. В зв’язку з цим обґрунтована необхідність доповнення ч.1 ст. 87 ЦК абзацом другим у наступній редакції: “Якщо підприємницька юридична особа створюється кількома особами, вони укладають між собою установчий договір, який визначає порядок здійснення ними спільної діяльності щодо її створення”.

4) Враховуючи вимоги ч. 4 ст. 24 Закону “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” щодо необхідності подання для державної реєстрації юридичної особи, для якої законом встановлено вимоги щодо формування статутного фонду (статутного або складеного капіталу), документу, що підтверджує внесення засновником (засновниками) вкладу (вкладів) до статутного фонду (статутного або складеного капіталу) юридичної особи в розмірі, який встановлено законом, запропоновано, відповідно до Закону “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” і Закону “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”, встановити державну реєстрацію обмежень обороту рухомого та нерухомого майна, яке вноситься до статутного капіталу (фонду). 

5) Інститут державної реєстрації юридичних осіб є комплексним інститутом, інтегрованим у ЦК із норм адміністративного права. Включення до ЦК норм, які регулюють публічно-правові відносини державної реєстрації юридичних осіб, є відображенням сучасних інтеграційних процесів, в яких виникають міжгалузеві правові інститути, які створюються на межі двох галузей права –  цивільного та адміністративного.

6) У разі прийняття судом рішення про скасування державної реєстрації або визнання державної реєстрації недійсною, юридична особа не може бути визнаною такою, яка не існувала як суб’єкт цивільних правовідносин.

7) Враховуючи розробку концепції радянського цивільного права щодо можливості створення юридичних осіб у процесі реорганізації та закріплення у ЦК постсоціалістичних країн (ст. 58 ЦК РФ, ст. 46 ЦК Республіки Казахстан,   ст. 50 ГК Республіки Узбекистан), а також у Законах України (“Про банки і банківську діяльність”, “Про кооперацію”, “Про благодійництво та благодійні організації”, “Про свободу совісті та релігійні організації”, “Про Кабінет Міністрів” та ін.), які були прийняті як до, так і після вступу в дію ЦК України, пропонуємо закріпити в ЦК поняття реорганізація під яким розуміється припинення та/чи створення юридичних осіб (як перетворення, злиття, поділ, приєднання, виділ) при яких виникає правонаступництво.

8) Стаття 87 ЦК, яка регулює порядок створення юридичних осіб, не визначає, що юридичні особи можуть бути створені в процесі реорганізації. В зв’язку з цим пропонуємо ч. 1 ст. 87 ЦК доповнити наступним абзацом: “Юридична особа може бути створена внаслідок реорганізації (злиття, виділення, поділу, перетворення”).

В дисертації зроблено низку інших пропозицій щодо удосконалення  ЦК та ГК, Законів “Про акціонерні товариства”, “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”, “Про кооперацію”, “Про банки і банківську діяльність” та інших нормативних актів.