ПРОФІЛАКТИКА УСКЛАДНЕНЬ ВАГІТНОСТІ У ЖІНОК З ХРОНІЧНИМ ПІЄЛОНЕФРИТОМ ТА УРОГЕНІТАЛЬНИМ МІКОПЛАЗМОЗОМ

Краткое содержание

Матеріали та методи дослідження. Для вирішення поставлених у роботі завдань обстежено 250 жінок у віці від 17 до 43 років, серед яких 190 жінок із хронічним пієлонефритом в анамнезі та 60 практично здорових вагітних. Залежно від результатів виявлення мікоплазменої інфекції вагітні із хронічним пієлонефритом були розділені на 2 групи: 1 група – 70 жінок з хронічним пієлонефритом; 2 група – 120 жінок з хронічним пієлонефритом та мікоплазменою інфекцією.

Для виявлення мікоплазм і змішаних з ними інфекцій застосовували метод полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР), що ставиться до методів ДНК-діагностики. Матеріалом для дослідження були зіскрібки слизової оболонки уретри, піхви та цервікального каналу. Для бактеріологічного аналізу сечі робили посіви на 5% кров'яний агар та середовище Сабуро. Ідентифікацію бактерій здійснювали загальноприйнятими методами.

Вміст прогестерону та плацентарного лактогену в сироватці крові оцінювали радіоімунологічним методом, рівень екскреції естріолу у сечі досліджували за методом С.Д. Булиенко и соавт., 1973.

Вивчення структурно-функціональних особливостей плаценти включали: морфологічні, морфометричні, гістохімічні (виявлення ДНК по Фельгену, з наступною обробкою реактивом Шиффа), імуногістохімічні методи (непрямий стрептавідин-пероксидазний метод виявлення Vimentina; непрямий стрептавідин-пероксидазний метод виявлення експресії колагену І типу за допомогою первинних і вторинних Kit моноклональних антитіл; непрямий стрептавідин-пероксидазний метод виявлення експресії колагену ІІІ типу за допомогою первинних і вторинних Kit моноклональних антитіл). Оцінка результатів імуногістохімічної реакції здійснювалась за допомогою методів, прийнятих в імуногістохімії, з визначенням ступеня експресії в балах.

Для вивчення коагуляціїного гемостазу використовували (протромбіновий індекс, рівень фібриногену по Рутбергу, толерантність плазми до гепарину, активований частковий тромбопластиновий час (АЧТЧ), час згортання крові по Лі-Уайту).

Стан плода вивчали за даними параметрів УЗД (фетометрія) і кардіотокограм. Стан немовляти оцінювали за шкалою Апгар.

Статистичну обробку клінічних і лабораторних даних проводили методами кореляційного та дисперсійного аналізу за допомогою пакета прикладних програм “Microsoft Office Excel for Windows 2003”. Вірогідність одержаних результатів визначали по t-критерію Ст'юдента, φ-кутового перетворення Фішера (В.И. Сергиенко, И.Б. Бондарева, 2001).

Результати досліджень та їх обговорення.

При обстеженні 190 вагітних жінок із хронічним пієлонефритом було встановлено, що в 120 вагітних (63,2%) з хронічним пієлонефритом були виявлені різні види урогенітальних мікоплазм.

Аналіз отриманих результатів показав, що у вагітних з хронічним пієлонефритом при проведенні ПЛР в цервікальному каналі мікоплазми були виявлені в 93,3% випадків і представлені наступними збудниками: Mycoplasma hominis – 39,2%; Ureaplasma urealiticum – 25,8%; Mycoplasma genitalium – 2,5% випадків. Поряд з монокультурами виявлено змішане інфікування в 26,7% випадків, де домінували: U.urealiticum + M.hominis – 8,3%; M.hominis + M.genitalium – 7,5% випадків; U.urealiticum + M.genitalium – 2,5%. Також простежувалось поєднання окремих видів урогенітальних мікоплазм з хламідіями: M.hominis + Сh. trachomatis – зустрічалася в 5,8%; U.urealiticum + Сh. trachomatis – 1,7% випадків. В 6,7% випадків генітальні мікоплазми в цервікальному каналі не виявлені.

Вивчення видового спектра піхви у вагітних з хронічним пієлонефритом показало, що урогенітальні мікоплазми в чистому виді були виявлені в 47,5% випадків. Mycoplasma hominis – виявлена в 25,8%; Ureaplasma urealiticum – 17,5%; Mycoplasma genitalium – 4,2%. Змішане інфікування мало місце в 30% випадків, в 22,5% випадків мікоплазми не виявлені.

В уретрі мікоплазми та їхні можливі асоціації виявлені в 54,2% випадків.

Впродовж вагітності структура урогенітальної інфекції у жінок практично не змінювалася.