МЕХАНИЗМ ВЛИЯНИЯ СОЦИАЛЬНЫХ ИЗМЕНЕНИЙ НА социальную напряженность В СОВРЕМЕННОЙ УКРАИНЫ (НА ПРИМЕРЕ мегаполиса)



Название:
МЕХАНИЗМ ВЛИЯНИЯ СОЦИАЛЬНЫХ ИЗМЕНЕНИЙ НА социальную напряженность В СОВРЕМЕННОЙ УКРАИНЫ (НА ПРИМЕРЕ мегаполиса)
Альтернативное Название: МЕХАНІЗМ ВПЛИВУ СОЦІАЛЬНИХ ЗМІН НА СОЦІАЛЬНУ НАПРУЖЕНІСТЬ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ (НА ПРИКЛАДІ МЕГАПОЛІСУ)
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обгрунтовується актуальність теми дисертації, розкривається ступінь наукової розробленості проблеми, викладаються мета, задачі, об’єкт, предмет, гіпотези дисертаційної роботи, визначається теоретико-методологічна основа та методи дослідження, здійснюється характеристика наукової новизни, теоретичне та практичне значення результатів дисертаційної роботи, наводяться  дані про форми їхньої апробації.


Перший розділ дисертації “Теоретико-методологічні підходи до аналізу соціальної напруженості” присвячений визначенню теоретико-методологічних підходів до соціологічного аналізу сутності соціальної напруженості, розгляду соціологічних парадигм на перетині яких розробляється авторська концепція цього соціального феномену.


Соціальна напруженість аналізується з точки зору різних підходів і рівнів аналізу (соціологічного, соціально-філософського, соціально-психологічного, індивідуально-психологічного), що дозволило автору більш глибоко та всебічно розглянути цей складний соціальний феномен, більш чітко визначити авторське розуміння даного явища. Головну увагу сконцентровано на соціологічному рівні її аналізу, специфіка якого розкривається через порівняльний аналіз основних соціологічних підходів і концепцій як західних, так і вітчизняних та російських дослідників. У розділі обгрунтовано необхідність розгляду саме цих підходів аналізу соціальної напруженості, відзначено їхні особливості й основні напрямки та концепції в їх межах, які мають відношення до неї. Зазначається, що наведені рівні аналізу вносять вагомий внесок у вивчення соціальної напруженості, а використання деяких їх наробок збільшить ефективність соціологічних досліджень, зокрема, в сфері соціального управління конфліктними процесами і явищами.


Відзначається,  що в соціологічній теорії соціальна напруженість завжди розглядається в контексті проблем соціальних конфліктів і соціальних змін, загалом постійно знаходиться в полі зору, хоча й у різній мірі, визначних представників соціології ХIХ-ХХ ст. Найбільш вагомий внесок у дослідження соціальної напруженості внесли два теоретичних напрямки: структурний функціоналізм (О.Конт, Г.Спенсер, Е.Дюркгейм, Т.Парсонс, Р.Мертон, Н.Смелзер та ін.) і конфліктна парадигма (Р.Дарендорф, Л.Козер, К.Боулдінг, Дж.Рекс й ін.), а також і ряд  інших теорій, наприклад, теорія обміну (П.Блау, Дж.Хоманс), теорії колективної дії (Г.Лебон, Г.Тард, Г.Блумер Т.Боттомер, А.Марш, Д.Школьник та ін.), теорії модернізації (М.Леві, Г.Алмонд, Ф.Рігс, У.Ростоу, Д.Белл, Г.Кан, А.Тоффлер, А.Турен, А.Етціоні й ін.) тощо.


Критичний аналіз західних теорій і напрямків у межах соціологічного підходу, що мають безпосереднє відношення до соціальної напруженості, показав різнобічне розуміння її місця і ролі в соціумі: прибічники структурно-функціональної моделі суспільства розглядають соціальну напруженість як “соціальну патологію”, “хворобу суспільства”, що має виключно деструктивний характер; представники конфліктної парадигми вважають цілком природним існування дисбалансу, напруженості, протистояння інтересів у соціальних відносинах; як і соціальний конфлікт, соціальна напруженість, в їхньому розумінні, – всеохоплююче і універсальне явище, яке своєрідно сприяє підтриманню рівноваги соціальних систем; в теоріях обміну панує думка, що для суспільних відносин в рівній мірі характерні “природня гармонія інтересів” і “природня конфліктність”, баланс і дисбаланс, стабільність і напруженість і т.п.; у представників теорій колективної дії соціальна напруженість асоціюється із соціальними протестами, безладдям та іншими подібними формами колективної поведінки, які є небезпекою для соціальної стабільності і порядку; в теоріях перехідних суспільств напруженість, кризи та їх загострення вважаються показниками “перехідності” суспільства і т.ін.


Зазначається, що усі наведені концепції корисні і, безумовно, становлять науковий інтерес, але в той же час мають певні суттєві недоліки, зокрема, увага фокусується лише на якомусь одному аспекті проблеми; добре розроблений науковий апарат і багаторічні традиції дослідження соціальної напруженості західних соціологів у стабільних або доіндустріальних суспільствах не в змозі адекватно оцінити, пояснити сучасні процеси системної трансформації, які відбуваються в пострадянських країнах, прогнозувати майбутні та ін. Підкреслюється, що реальність українського суспільства дозволяє досліджувати соціальну напруженість, використовуючи окремі елементи цих теорій.


Аналіз робіт вітчизняних і російських авторів з даної проблеми, здійснений у цьому розділі, показав, що вивчення соціальної напруженості в нашому суспільстві знаходиться в стадії активного пошуку і розвитку. Підкреслюється також, що сучасні вітчизняні і російські дослідження цього соціального феномену характеризуються мозаїчністю, фрагментарністю, наявністю різного роду теоретико-методологічних перепон. Водночас, накопичено великий емпіричний матеріал, чітко сформувалася “галузева” спрямованість досліджень, зроблені перші наробки в створенні загального, інтегруючого показника соціальної напруженості і т.п., тобто створено обгрунтовану наукову базу для більш глибоких теоретико-аналітичних наробок з даної соціальної проблеми. В дисертації зазначається, що застосування теоретичних і методологічних наробок, які інтегрують як зарубіжний, так і вітчизняний досвід у вивченні соціальної напруженості, відкриває можливості підвищити ефективність соціального управління конфліктними процесами в посттоталітарних суспільствах в цілому.


            У другому розділі – “Соціальна напруженість в умовах суспільства, що трансформується”аналізується соціальна напруженість в сучасних посттоталітарних суспільствах та процеси соціальних змін, які їх детермінують, їхні особливості.


У розділі зазначено, що сучасне суспільство переживає перманентний і нескінченний процес змін, які у самому загальному плані можна розглядати і як будь-які перетворення соціального об'єкта, що спостерігається, і як його перехід з одного стану в інший. Показано, що вони стабільно є об'єктом досліджень соціологів останні два сторіччя. Водночас, зміни, які відбуваються нині як в Україні, так і у всьому світі, демонструють неспроможність в межах існуючих концепцій соціальних змін, вирішити актуальні суспільні проблеми. Відповідно до думки багатьох дослідників, вивчення сучасного пострадянського суспільства в категоріях  суспільства, що трансформується, є найбільш адекватним сучасному стану суспільного ладу цих країн. У розділі визначено ряд основних особливостей, характерних для процесу трансформації в пострадянських країнах і, зокрема, в Україні, що багато в чому пояснюють причини негативного протікання і труднощів у розвитку і становленні нових соціальних відносин, обумовлюють характер і зміст впливу цих змін на соціальну напруженість.


            Соціальна напруженість - це і результат (наслідок) впливу соціальних змін, і соціальне явище, яке само детермінує нові зміни. Зазначається, що до завдання нашого дослідження входить розгляд її, насамперед, як результата впливу соціальних змін. Сучасне розуміння соціальної напруженості пов'язує її скоріше з деструкцією, небезпекою, ніж із мобілізацією і конструктивними процесами. Однак, у реальному житті рівень соціальної напруженості визначає характер взаємодії як тих, так і інших.


Складність вивчення соціальної напруженості в сучасних умовах пов'язана також і з тим, що немає однозначного її розуміння. Проведений теоретичний аналіз дозволив уточнити категоріальний апарат дослідження. Було запропоновано визначення соціальної напруженості, як особливого стану соціальної системи (групи, спільноти, суспільства), що знаходиться в процесі соціальних змін, в основі якого лежить стійке почуття соціальної незадоволеності, як наслідок виникнення і розвитку соціальних протиріч, що відбиваються на стані суспільної свідомості і поведінки соціальних суб'єктів. Був відзначений також зв'язок і співвідношення категорії “соціальна напруженість” з близькими їй поняттями: “соціальний конфлікт”, “конфліктна напруженість”, “соціальний протест”, “конфліктний потенціал”, “протестний потенціал”. Окремо приділяється увага аналізу соціально-психологічного потенціалу соціальної напруженості, який характеризує тільки емоційний її бік, розглянуто механізми його формування і розвитку.


Зазначається, що соціальний інтерес у дослідженні різних проблем, в т.ч. і соціальної напруженості, представляють не тільки форми, прояви, причини, динаміку і т.п. явища або процесу, а також прихований потенціал і механізми його накопичення, що дозволяє прогнозувати, а головне, регулювати їх. Пропонується інтерпретація і аналіз поняття “потенціал соціальної напруженості”, під яким розуміється сукупність ресурсів (як конструктивно, так і деструктивно спрямованих) соціального суб'єкта, які ще не виявилися, але існують, відбиваються в його установках і вже використовуються ним у латентній формі в перебігу соціальних змін. Визначаються структурні компоненти потенціалу соціальної напруженості: соціально-психологічний і конфліктний потенціал, до останнього також входить протестний потенціал.


У розділі підкреслюється, що соціальна напруженість детермінується великою кількістю чинників, виділяється ряд підстав для їхньої класифікації. Зазначається, що більш доцільно, на погляд автора, об'єднати їх в дві основні (базові) групи: "стабілізаційну спроможність соціального середовища" і "стабілізаційний потенціал соціальних суб'єктів". Під впливом цих двох груп чинників відбувається формування потенціалу соціальної напруженості. Розкривається їх (двох базових груп-чинників) зміст, структура, взаємозв’язок, який описує зміст поняття "потенціал соціальної напруженості", механізм його формування.


Перша група - це агенти соціальних відносин і об’єктивні умови, що склалися під впливом соціальних змін (зміни соціальних інститутів, соціальних груп, спільнот, соціальних норм, цінностей, соціальних відношень тощо, а також явища і процеси, що їх супроводжують). Ці зовнішні ресурси-регулятори забезпечують і формують умови життєдіяльності групи, спільноти, суспільства. Другу групу складають, насамперед, індивідуально-особистісні, соціально-психологічні ресурси (явища і процеси, що характеризують відношення до життя різних прошарків населення і спроможність, вміння жити в нових соціальних умовах), а також соціальні і політичні ресурси. У своїй сукупності вони детермінують різноманітні види і характер активності груп. Зазначається, що баланс між цими групами чинників саме і визначає ступінь стабільності в суспільстві.


У сучасних умовах в Україні, на думку автора, склалося й існує нерівномірне співвідношення цих двох груп чинників-регуляторів. Головну роль у підтримці соціальної стабільності і порядку належить сьогодні "стабілізаційному потенціалу суб'єктів", а цього недостатньо для успішного проведення реформ. Тому цілком закономірно те, що існуючу в нашому соціумі ситуацію не можна назвати стабільною, прогнозованою і цілком безпечною.


            Третій розділ“Структура механізму впливу соціальних змін на соціальну напруженість” - присвячений аналізу механізма впливу соціальних змін на соціальну напруженість, його структурним елементам. Обгрунтовується необхідність оптимальності даного механізму  в сучасних  умовах розвитку українського суспільства.


            Останнім часом  у соціології, стали досить часто звертатися до поняття "соціального механізму". Зазначається, що інтерес до вивчення соціальних механізмів, у тому числі і до соціального механізму впливу соціальних змін на соціальну напруженість, серед дослідників обумовлений у першу чергу тим, що їхнє вивчення й аналіз дозволяють виявити причини негативного перебігу і труднощів у розвитку того або іншого суспільного процесу. Водночас підкреслюється, що наукових праць, спеціально присвячених дослідженню безпосередньо механізму (механізмам) впливу соціальних змін на соціальну напруженість у вітчизняній соціології ще не було, хоча і соціальним змінам, і соціальній напруженості (окремим їх аспектам), особливо останнім часом, приділяється досить велика увага.


Відзначено, що при розгляді соціальних механізмів дослідники, як правило, підходять до різноманітних процесів як результату (наслідку) функціонування системи, головним чином тому, що це дає можливість аналізувати взаємні складові цієї системи, як елементи даного механізму. Наведені загальноприйняті в соціології визначення цього поняття.


У роботі вперше введено дефініцію механізма впливу соціальних змін на соціальну напруженість, під яким ми розуміємо систему зовнішніх і внутрішніх регуляторів, які склалися під впливом соціальних змін, в умовах соціальної трансформації, що відзеркалюються в суспільній свідомості і стимулюють формування та розвиток потенціалу соціальної напруженості, регулюють поведінку носіїв цього потенціалу (окремих індивідів, соціальніх груп, спільнот). Особливістю даного механізму є те, що він містить у собі два складних, ще не досить досліджених, особливо в сучасній Україні, соціальних феномена й акцентує увагу саме на впливі одного з них на інший.


Зазначається, що актуалізація тих або інших соціальних регуляторів потенціалу соціальної напруженості, в тій або іншій комбінації створюють ряд конкретних механізмів впливу на соціальну напруженість. У сучасних умовах системної трансформації, у пострадянських країнах і в Україні, зокрема, на погляд автора, найбільше діючими є: соціальна диференціація, соціальна незадоволеність, політична культура, ціннісно-нормативні орієнтації і соціально-психологічна адаптація. Всі зазначені соціальні явища докладно розглядаються як структурні елементи загального механізма.


 Підкреслюється наступне: специфіка соціальної реальності така, що соціальні процеси і явища, які самі у більш ширшому контексті є соціальними механізмами, виступають (можуть виступати) елементами одного соціального механізму.


Розглянутий соціальний механізм включає суб'єктів двох рівнів: суб'єктів-носіїв потенціалу соціальної напруженості (окремі індивіди, соціальні групи, спільноти) і суб'єктів, що регулюють вплив соціальних змін на соціальну напруженість (соціальні інститути). Висловлюється думка, що їх формування і діяльність залежать від впливу зовнішніх і внутрішніх чинників-процесів, зокрема, від перерахованих вище елементів механізму. У цілому, поведінка індивідів, груп, їх взаємодія один з одним, із державою з приводу всього спектра соціальних відносин, що відзеркалює розташування політичних сил і економічних інтересів, у сучасних умовах в Україні, являє собою систему, яка регулюється соціальними інститутами, соціально-економічним станом і суспільною свідомістю.


В четвертому розділі “Стан соціальної напруженості в сучасному мегаполісі в Україні (на прикладі вивчення соціально-політичної ситуації в м. Харкові)” - представлено розроблену модель механізму впливу соціальних змін на соціальну напруженість на прикладі аналізу соціально-політичної ситуації в м. Харкові. Увага зосереджена на аналізі динаміки потенціалу соціальної напруженості, його носіях, детермінантах соціальної напруженості в сучасному мегаполісі, політичних ресурсах стабілізаційного потенціалу суб’єктів, а також ціннісно-нормативних орієнтаціях харків’ян.


Аналіз потенціалу соціальної напруженості серед населення великого міста здійснювався на підставі застосування таких емпіричних показників: ставлення до соціального протесту в цілому і до різних його форм, готовність до участі в різних формах протесту, оцінка його ефективності, мотивація участі в акціях протесту, соціальні настрої, задоволеність життям в цілому, соціальне “терпіння”, рівень соціальної активності.


Установлено, що пріоритет легітимних форм протесту стабільно зберігається. Але більшість харків’ян критично ставляться до протесту, вважаючи, що: "наш народ звик терпіти", "люди не вірять, що така боротьба дає позитивні результати", "кожний розраховує тільки на себе" і "у нас немає лідерів і організацій, яким би люди довіряли". Серед населення чітко спостерігається розмежування на тих, хто підтримує “легітимні і нелегітимні”, “екстремістські, силові” і тільки “легітимні” форми протесту. Аналіз мотивів, які могли б спонукати громадян до участі в акціях протесту, свідчить, що мотиви "економічного" змісту ("втрата засобів до існування" і "різке зниження рівня життя моєї сім'ї") переважають, а "демократичні" і "політичні" мотиви займають останні місця. Контент-аналіз харківських газет підтвердив ці висновки. Аналіз емоційної напруженості виявив її зростання напередодні попередніх виборів до Верховної Ради України. Так, політичну ситуацію як “напружену” оцінювало 44 % городян напередодні виборів і 39,6 % - через рік. За даними дослідження, поступово збільшується кількість оптимістів, упевнених і спокійних, зменшується страх і відчай. Однак, серед населення вже тривалий час переважає стан тривоги. Відмічено, що чим вища активність людей в ставленні до життя, тим вище рівень задоволеності життям, оптимістичніші соціальні настрої. Незважаючи на всі негаразди, число “терплячих” у суспільстві збільшується.


Соціальні групи з підвищеним конфліктним потенціалом є у різних прошарках населення. Головним чином це чоловіки; особи 51-60 років та молодь (до 30 років); ті, що мають повну середню, незакінчену вищу і вищу освіту; зайняті в державному секторі економіки або знаходяться на державному забезпеченні. Відзначається, що рівень конфліктного потенціалу вищий серед тих, хто вкрай нерегулярно отримував зарплатню, але в матеріальному відношенні найвищий він далеко не в самих бідних верств (у тих, у кого "вся зарплатня витрачається на харчування і придбання необхідних, недорогих речей" (1998 р.), а також у тих хто в цілом "живе забезпечено" (1999р.)).


Незважаючи на те, що саме "економічні" мотиви є головними в мотивації участі в акціях протесту городян, не варто абсолютизувати економічну детермінанту. Аналіз динаміки задоволеності населення різними сторонами і сферами життя свідчить: у цілому має місце позитивна динаміка інтегрального індексу задоволеності харків’ян різними сторонами і сферами життя (-32,8 в 1998 р. та -24,9 в 1999 р.); скоротилася кількість "незадоволених" матеріальним становищем, здоров'ям своїм і своїх близьких, житловими умовами, майбутнім своїх дітей і онуків, особистим життям, станом природного середовища в місті; стало більше тих, кого в цілому не задовольняє політична й економічна ситуація в країні, розшарування людей за рівнем прибутків, стосунки між людьми в суспільстві і можливість вільно висловлювати свою думку; було виявлено, що найменше значення інтегрального індексу задоволеності (найбільшу незадоволеність) має "політична й економічна ситуація в суспільстві”.


Виявлено, що людей не задовольняє не просто погане життя, незадовільне економічне становище їх і їхніх сімей, а відсутність життєвих перспектив; принципи організації суспільного ладу в цілому, що визначають і легітимізують існуючу і майбутню соціальну дійсність; рівень і характер задоволеності політичних, громадянських потреб людей; індивідуально-побутові умови життя. Це підтверджує і рівень конфліктного потенціалу: найвищий  він у тих, хто в цілому не задоволений своїм соціальним статусом, життєвими перспективами, розшаруванням людей за рівнем прибутків і т.п. При цьому конфліктний потенціал “незадоволених” винятково "матеріальним становищем" займає лише 11 місце із 19 в 1999 р. (7 із 13 в1998 р.).


Аналіз політичних ресурсів стабілізаційного потенціалу суб’єктів здійснювався на підставі застосування таких емпіричних показників: ставлення респондентів до політики і владних структур, політичних партій, до виборів; політична ідентифікація; інтерес до соціально-політичної інформації, вплив політичної інформації та ЗМІ на соціальну напруженість; оцінка стану з дотриманням політичних прав і свобод людини, національна і соціально-класова толерантність. Відзначається, що всі наведені показники мають найсильніший статистичний зв’язок з усіма формами протесту (коефіцієнт Хі -квадрат достовірний на рівні 1%).


Ціннісно-нормативні орієнтації харків’ян аналізувалися за допомогою наступних емпіричних показників: оцінка рівня занепокоєння різними проблемами, які умовно було розбито на п’ять блоків (глобальні, соціальні, екологічні, моральні, особисті), ставлення до виконання існуючих законів, ідеологічні цінності та погляд з цього боку на майбутнє країни.


З метою зіставлення впливу кожної із груп-ресурсів стабілізаційного потенціалу суб’єктів (соціально-психологічних, соціальних та політичних) на потенціал соціальної напруженості, проведено порівняльний аналіз кожної із них в трьох групах респондентів (тих, хто згоден прийняти участь в “легітимних і нелегітимних”, “екстремістських, силових” і тільки “легітимних” формах протесту). Зіставлення емпіричних показників, репрезентуючих кожну групу-ресурс, виявило суттєву різницю в даних групах респондентів за рядом показників (загальна задоволеність життям, соціальні настрої, соціальне “терпіння”, ставлення до життя, оцінка рівня соціально-політичної напруженості в суспільстві, ставлення до закону, ідеологічні цінності та погляд з цього боку на майбутнє країни, політичні уподобання і т.ін.), більшість з яких належить до групи соціально-психологічних ресурсів стабілізаційного потенціалу соціальних суб’єктів.


 


ВИСНОВКИ


 


У цьому розділі дисертаційної роботи підбито підсумки, узагальнено результати проведеного дослідження механізму впливу соціальних змін на соціальну напруженість в умовах системної трансформації в сучасній Україні, визначено перспективи подальшого наукового вивчення проблеми та можливості використання результатів у практиці соціального управління.


Стисло характеризується проблемна ситуація, яка полягає в протиріччі між нагальною, особливо для посттоталітарних країн, потребою в соціальних змінах і порушенні соціальної стабільності у суспільстві під час їх. Виникає гостра необхідність в поліпшенні ефективності регулювання цим процесом, для чого необхідно зв`язувати механізм впливу соціальних змін на соціальну напруженість, який розглядається як система зовнішніх і внутрішніх регуляторів, що склалися під впливом соціальних змін, в умовах соціальної трансформації. Ці регулятори відбиваються в суспільній свідомості і стимулюють формування та розвиток потенціалу соціальної напруженості, регулюють поведінку носіїв цього потенціалу (окремих індивідів, соціальних груп, спільнот).


            Поглиблений соціологічний аналіз соціальної напруженості в сучасних умовах системної трансформації в посттоталітарних країнах, вивчення особливостей цих соціальних змін дозволили зробити висновок, що вплив соціальних змін на соціальну напруженість відбувається за рахунок порушення балансу між стабілізаційним потенціалом суб’єктів та стабілізаційною здатністю середовища, які при взаємодії породжують конкретні механізми впливу, а саме: соціальну диференціацію, соціальну незадоволеність, політичну культуру (певний її рівень), ціннісно-нормативні орієнтації і соціально-психологічну адаптацію (певний її рівень).


Було підтверджено гіпотезу, що у нестабільних суспільствах вирішальну роль у збереженні соціального порядку відіграє стабілізаційний потенціал соціальних суб'єктів, а не стабілізаційна спроможність соціального середовища, головну роль у стабілізаційному потенціалі соціальних суб'єктів в Україні грає соціально-психологічний ресурс.


Встановлено, що на теперішньому етапі суспільних змін в Україні сталися незворотні зміни в масовій свідомості і поведінці в напрямку ринкових принципів та цінностей, йде поступова соціально-психологічна адаптація основної частини населення до нових умов. Трансформація соціальної поведінки проходить по-різному в різних соціальних групах.


            Як можливі напрямки подальшого наукового аналізу соціальної напруженості, механізмів впливу соціальних змін на неї пропонується:


- вивчити проблему соціального терпіння як фактору соціальної напруженості в регіоні і в країні;


- більш поглиблено вивчити запропоновані елементи загального механізму: соціальну диференціацію, соціальну незадоволеність, політичну культуру, ціннісно-нормативні орієнтації і соціально-психологічну адаптацію, як окремі механізми впливу соціальних змін на соціальну напруженість; досліджувати соціальний механізм процесу соціальної напруженості;


- досліджувати соціальну напруженість не тільки як наслідок впливу соціальних змін, але і як їх детермінанту, стимул, акцентуючи увагу не лише на негативних, але й на позитивних напрямках її впливу; продовжити аналіз стабілізаційного потенціалу соціальної напруженості;


- досліджувати роль новітніх ПР-технологій в регулюванні соціальної напруженості, конфліктності в суспільстві, використання їх в соціальному управлінні цими явищами;


- досліджувати вплив зовнішніх чинників (процесів глобалізації, міжнародних конфліктів тощо) на стан соціальної напруженості в Україні.


 


Автором розроблені практичні рекомендації щодо регулювання впливу соціальних змін на соціальну напруженість в регіоні, стану соціальної напруженості в цілому. В основі ефективного управління цим процесом повинно бути поєднання внутрішніх і зовнішніх ресурсів системи, відновлення і підтримка балансу між внутрішніми та зовнішніми регуляторами потенціалу соціальної напруженості, який, на думку автора, досягається більшою мірою не за рахунок боротьби з деструктивними стратегіями поведінки соціальних суб’єктів, а за рахунок всебічного розвитку конструктивних її складових.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины